ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ПЕРЕБУДОВОЮ ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УМОВАХ ОБМЕЖЕНИХ РЕСУРСІВ В УКРАЇНІ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність та вибір теми, сутність і стан наукової проблеми, що розв’язується, зв’язок роботи з науковими програмами і темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу і методи дослідження, розкривається наукова новизна, практичне значення, охарактеризовані апробація отриманих результатів та особистий внесок здобувача стосовно робіт, надрукованих у співавторстві.

У першому розділі – “Державне управління охороною здоров’я в умовах перебудови галузі: теоретичні та практичні засади” – аналізуються стан досліджуваної проблеми, зміст наукових праць, пов’язаних із розвитком державного управління охороною здоров’я в Україні, визначаються напрями сучасних наукових досліджень окресленої проблеми, теоретичні засади механізмів державного управління охороною здоров’я та концептуально-методологічні засади аналізу державної політики охорони здоров’я.

При аналізі літературних джерел увага приділялася висвітленню питання державного управління охороною здоров’я та її реформування. Виявлено, що праці вітчизняних та зарубіжних учених (В.Бакуменка, В.Бодрова, Ю.Вороненка, Л.Жаліло, В.Лехан, В.Москаленка, Н.Нижник, І.Розпутенка, В.Скуратівського, T.Ewans, M.Romer  та інші) містять у собі аналіз та рекомендації щодо окремих аспектів державного управління системою охорони здоров’я.

Провідною ідеєю робіт таких сучасних учених, як Ю.Вороненка, В.Лехан, В.Москаленка, І.Розпутенка є прагнення об’єктивно оцінити практичну значущість основних положень перебудови системи охорони здоров’я в Україні та управління нею.

В окремих дослідженнях  уточнено зміст понять “державне управління охороною здоров’я”, “державна політика в галузі охорони здоров’я”, “аналіз державної політики в галузі охорони здоров’я” тощо (Л.Жаліло, Н.Нижник, Я.Радиш та інші).  Висвітлено характерні ознаки державного управління, його взаємозв’язок із державною політикою.

Зарубіжні автори у своїх роботах здійснювали розробку проблем управління охороною здоров’я та її перебудовою. Встановлено, що зарубіжний досвід реформування охорони здоров’я, який доказав свою успішність, вивчений недостатньо, а тому не може використовуватись в Україні в повній мірі.

У процесі дослідження всебічно аналізуються публікації журналів “Вісник Української Академії державного управління при Президентові України”, “Управління сучасним містом”, “Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України”, матеріали щорічних науково-практичних конференцій УАДУ, в яких увага приділяється питанням розвитку системи управління охороною здоров’я в Україні, досвіту управління охороною здоров’я та її реформуванням зарубіжних країн, оцінювання якості охорони здоров’я тощо.

Системний аналіз наукових праць свідчить, що розвиток державного управління охороною здоров’я в Україні ще залишається недостатньо вивченим, дослідження все ще розрізнені, методично не об’єднані. Окремі праці дають змогу лише незначною мірою розкрити зміст проблеми. На цій основі визначено найважливіші напрями теми, що потребують наукового дослідження.

 В умовах глобальних суспільних трансформацій істотно змінюються потреби громадян щодо охорони здоров’я в Україні. Зокрема, зростають очікування громадян стосовно послуг з охорони здоров’я та медичної допомоги.  Громадяни багатьох країн вимагають більшого – від уряду в цілому і від системи охорони здоров’я зокрема. Такий ріст очікувань є одним з цілого ряду факторів, які впливають на ріст витрат на охорону здоров’я. Ріст витрат є другим основним причинним фактором. Більш високі очікування і ріст витрат виникають в ті періоди історії, коли уряд стикається з межею своїх можливостей оплати витрат на охорону здоров’я. З нестачею своїх можливостей покривати витрати зіткнулися навіть ті країни, де на протязі багатьох років існував відносний мир і процвітання, а не тільки країни, що розвиваються, які переживають політичну нестабільність і економічну кризу. Ці обмежені можливості представляють собою третю категорію згаданих сил.

Державне управління охороною здоров’я в умовах перебудови галузі повинно бути направлене на всі елементи системи. Процес реорганізації сфери охорони здоров’я повинен носити характер цілеспрямованого і керованого перетворення системного характеру. Але для цього необхідно чітко усвідомити, як організована існуюча система охорони здоров’я і сфера медичної допомоги, тобто зробити докладний аналіз об’єкту перетворень, щоб мати можливість ефективного керованого впливу на нього. Для того, щоб процес перетворень був керованим, слід сформулювати основні вимоги до майбутньої системи охорони здоров’я. Жодне управління ситуацією неможливе, якщо спершу не визначити напрям перетворень. Для того, щоб визначити напрям перетворень, слід сформулювати виразний і чіткий образ бажаного майбутнього, зрозумілий усім учасникам процесу, засвоїти і прийняти ідею змін, усвідомивши зміст потрібних трансформацій. Цей зміст повинен визначати як наші дії, так і діяльність суспільних інститутів, залучених до процесу перетворень. Але недостатньо бачити мету, потрібно обгрунтувати сукупність кроків до цієї мети, об’єктивно оцінювати реальні процеси, що відбуваються. Далі потрібно чітко знати, яким чином буде здійснюватися перетворення – вибрати методи перетворень та необхідні механізми державного управління.

Такий цілісний процес реорганізації повинен залучати всі суспільно зацікавлені в таких перетвореннях групи. Управління ним вимагає управлінської кваліфікації нового типу та є предметом змістовної політики, спрямованої на системні перетворення.

            Для докладного аналізу існуючої системи охорони здоров’я важливо звернутися до причинної ланки визначення проблем в секторі охорони здоров’я. Для цього необхідно досліджувати ресурси, структури і процеси, які формують галузь охорони здоров’я. Щоб збільшити ефективність системи охорони здоров’я використовуються наступні  механізми державного управління.

Фінансування – це всі процеси та структури, що мобілізують грошові ресурси, якими оплачується діяльність галузі охорони здоров’я. Сюди відносяться податки, страхові внески і пряма оплата пацієнта. Всі установи, що збирають гроші (страхові компанії чи фонди) є частиною цього важелю управління.

Оплата надавачів медичних послуг – механізми передачі зібраних коштів виробникам. Ці системи оплати створюють потужні стимули, на які реагують медичні працівники. Багато з цих платежів поступає до медичних працівників через посередників, однак деякі безпосередньо від пацієнтів.

Організація – макроструктура, що описує, як організація розподіляє різні види діяльності та мікроструктура – внутрішня організація закладів, яка визначає як розподілені завдання і як винагороджуються виконавці.

Регулювання – всі зусилля держави по управлінню поведінкою фінансових посередників, установ та медичних працівників. Деякі правила розповсюджуються на ресурси (наприклад, вимоги до ліцензування), інші – на процеси (вимоги до фінансових резервів), треті – на продукти (заборона на деякі ліки) , а також на ціни.

Соціальний маркетинг – зусилля, що впливають на поведінку людей (крім матеріальних стимулів, за винятком заходів в межах організації, які є частиною мікроструктури). Сюди входить все – від кампаній боротьби з тютюнопалінням в засобах масової інформації, до заходів щодо профілактики вірусу імунодефіциту людини, спроб впливати на поведінку лікарів, громадських організацій тощо.

Очевидно, що механізми державного управління діють в різних частинах системи охорони здоров’я. Фінансування, оплата і організація в значній мірі стосуються таких аспектів, як структура і процеси. Регулювання може використовуватись на різних стадіях – від ресурсів до продукту (і на всіх етапах між ними). Соціальний маркетинг, перш за все, зосереджений на тому, як ведуть себе споживачі, і як вони взаємодіють з системою. Він часто (але не виключно) направлений на таку поведінку, яка впливає на стан індивідуального та громадського здоров’я у взаємодії з результатами діяльності системи охорони здоров’я.

Необхідно враховувати, що на діяльність системи охорони здоров’я мають вплив також такі культурні фактори, як загальні переконання та традиції, економічні можливості держави і відношення до неї, неформальна оплата медичних послуг, статус і роль медичних працівників, нетрадиційна медицина та інші.

У другому розділі – “Аналіз чинників трансформації суспільних потреб та перебудова галузі охорони здоров’я в Україні” –  розглядаються основні чинники суспільних потреб. У розділі розкриваються та аналізуються зростання очікувань громадян щодо медичної допомоги, збільшення видатків на охорону здоров'я, обмежені ресурси в галузі охорони здоров'я, зміна суспільних поглядів та цінностей та еволюція парадигми охорони здоров’я.

Ріст очікувань по відношенню до системи охорони здоров’я випливає з трьох джерел: економічного, соціального та політичного.          

По мірі економічного розвитку країни, її громадяни хочуть витрачати на охорону здоров’я все більшу частину національного продукту.

            Зростаючі суспільні очікування впливають не тільки на рівень попиту на послуги охорони здоров’я в цілому, але й на їх склад. Хворим потрібна не просто медична допомога, але найсучасніша і найкраща, їм потрібні найновіші технології і ліки. Отримуючи інформацію про ситуацію з інших місць, вони починають скептично відноситися (можливо, необґрунтовано) до якості медичного обслуговування в місцевих медичних закладах чи невеликих лікарнях. В результаті вони стараються отримати необхідну медичну допомогу в обласних центрах або академічних клініках.

         Політичні події лише посилюють цей тиск. По мірі росту демократизації суспільства, політикам все важче протистояти вимогам населення. Лояльні громадяни високоорганізованої держави охоче згодяться прийняти будь-яку систему охорони здоров’я, яку вважає за потрібне надати їм сильний уряд. Активні, егоїстичні громадяни, які живуть в умовах відкритого політичного порядку, скоріш за все, нададуть перевагу використати систему охорони здоров’я, щоб створити відчутну вигоду для окремих виборців і організованих зацікавлених груп. Основним чинником, що викликає ріст витрат на охорону здоров’я, особливо в економічно розвинених країнах, є збільшення частки населення старших вікових груп. Другою за значенням причиною є збільшення поширеності соціально значимих захворювань, зокрема вірусу імунодефіциту людини, синдрому набутого імунодефіциту, туберкульозу, нетипової пневмонії тощо. Значною проблемою залишаються алкоголізм та самогубства, які  породжують серйозні проблеми щодо скорчення середньої  тривалості життя.          Виробники медичних товарів і послуг, лікарських препаратів також вносять свій вклад в ріст витрат.

            Сприяють росту витрат і нові медичні технології. Так, наприклад, технічний прогрес може призвести до зниження витрат на проведення стандартних діагностичних тестів чи забезпечити дешевшими лікувальними препаратами на кожний день. Однак, найзначнішу вигоду, економічну і професійну, приносять високовартісні вирішення проблем, які раніше були нерозв’язані. Ще один фактор, який підриває функціонування ринків медичного страхування – ріст рівня хронічних захворювань. Завдання страхових ринків полягає в захисті від непередбачуваних ризиків. Однак стосовно основних хронічних неінфекційних захворювань, більша частина витрат на протязі найблищого року вповні передбачувана. Багато тих, хто буде хворіти завтра, хворіють вже сьогодні. Це породжує суперечливі  стимули для обох учасників страхових ринків.

            Таким чином, витрати на медичне обслуговування зростають через ріст очікувань з однієї сторони і по причинах, пов’язаних з новими медичними технологіями, демографією і епідеміологією, з іншої. Одночасно з цим, ресурси державного бюджету завжди обмежені.

 Що стосується оплати витрат на охорону здоров’я, то для урядів недавні зміни в світовому економічному порядку породили як проблеми, так і нові можливості. Зниження транспортних і комунікаційних витрат призвело до того, що країни можуть легко пропонувати свої товари на інших ринках.

Поєднання міжнародної конкуренції і високої економічної нестабільності породило багато різноманітних криз в охороні здоров’я. Ніхто в приватному бізнесі не зацікавлений в тому, щоб відчисляти вищий податок на заробітну плату для цілей охорони здоров’я і соціального забезпечення. В той же час громадяни жаліються, що не в змозі оплачувати невпинно зростаючі витрати на охорону здоров’я з своєї кишені. Опираються вони і росту податків чи інших зборів. Якщо ці витрати ростуть, як вони зможуть дозволити собі вищий рівень життя, якого так прагнуть.

Економічні процеси переплітаються з політичним тиском. Фінансові можливості країни визначаються податковою базою і ставкою податку, який, в свою чергу, визначається законодавством і фінансовими міністерствами. Ці політичні події і економічна напруженість протікають на фоні соціальних і інтелектуальних змін всередині системи і за її межами, що придає важливий сенс зусиллям по реформуванню.

 Реформа охорони здоров’я проходить в контексті нових ідей, пов’язаних з медичною практикою. По-перше, все більше визнання дістають місцеві ініціативи. Багато досліджень показують, що в різних лікарнях, містах і регіонах, лікарі схильні по-різному будувати свою практику, причому ці варіації не мають під собою серйозного наукового обґрунтування. В умовах обмежень медичної науки, різниця в досвіді і підготовці лікарів приводить до того, що в їх практиці є відмінності.

Це спостереження внесло відповідний вклад в рух “медицина, заснована на перевірених даних”. Програма орієнтована на те, щоб переконати лікарів прийняти і застосовувати старанно перевірену практику передового досвіду. Використовуючи різноманітні засоби – від паперових планів обстеження до складання з допомогою комп’ютера алгоритмів лікування, медицина, основана на перевірених даних, намагається підвищити якість лікування і знизити витрати за рахунок виключення неекономних або невідповідних методів діагностики і лікування.

Є ще одна тенденція, яка зв’язана з попередньою, це рух “всеохоплююче управління якістю” охорони здоров’я. Останнім часом питання якості послуг охорони здоров’я знаходяться під невсипущою увагою громадськості. Довільні відхилення від стандартів практики несуть загрозу безпеці й здоров’ю пацієнтів. В результаті суспільного руху уряди багатьох країн прийняли Закон про права пацієнтів.

Немає сумніву в тому, що такі фактори, як науково-технічний прогрес, збільшення числа хронічних хвороб, погана організація медичних послуг, обмеження в використанні інформаційних технологій зокрема, і в сукупності можуть вести як до неповного використання системи охорони здоров’я та і до її перевантаження. Для вирішення проблем неефективного використання системи охорони здоров’я необхідні спільні зусилля пацієнтів; клініцистів; адміністраторів медичних закладів; державних і приватних організацій, які займаються закупками медикаментів і обладнання; політиків усіх рівнів, організацій регламентуючих професійну діяльність; дослідників і інших спеціалістів.

Таким чином, багато країн змушені примиряти два протиріччя – між витратами, які вони можуть виділяти на охорону здоров’я і послугами, які б хотіли запропонувати в цій галузі.

Таким чином, в період трансформації українського суспільства відмічається зростання очікувань громадян щодо системи охорони здоров’я. Основними факторами, що зумовлюють потребу збільшення видатків на охорону здоров’я в Україні є необхідність запровадження нових медичних технологій, істотні демографічні зміни, збільшення поширення соціально значимих та основних хронічних неінфекційних захворювань, збільшення вартості фармацевтичних препаратів.

В умовах економіки перехідного періоду в Україні відмічається зворотній кореляційний зв’язок між потребами в послугах з охорони здоров’я і медичної допомоги та можливостями їх фінансування як з державного бюджету так і з інших джерел фінансування, включаючи індивідуальні видатки громадян.

Пріоритет заходів із збереження і зміцнення здоров’я та формування здорового способу життя над медичною допомогою, охорона здоров’я, що базується на доказах, всеохоплююче управління якістю медичної допомоги є основними напрямами еволюції парадигми сучасної охорони здоров’я.

У третьому розділі – “Удосконалення механізмів державного управління перебудовою галузі охорони здоров’я в умовах обмежених ресурсів в Україні” – розглядається удосконалення механізмів державного управління охороною здоров’я, та основні шляхи вирішення проблеми обмежених ресурсів на сучасному етапі.

На відміну від усіх інших галузей народного господарства, охорона здоров’я в Україні майже повністю залежить від державного бюджетного фінансування. Розвиток і залучення інших джерел фінансування стримується як недостатнім зацікавленням приватного сектора, так і негативним ставленням з боку державних органів управління охороною здоров’я до підприємництва у сфері охорони здоров’я в цілому. Одного ж бюджетного фінансування не вистачає для нормальної взаємодії охорони здоров’я з іншими галузями, що працюють за законами ринку, до того ж  в умовах економіки перехідного періоду бюджетне фінансування неспроможне забезпечити суспільні потреби з охорони здоров’я. Найбільш адекватною сучасним суспільним потребам з охорони здоров’я є модель багатоканального фінансування, основними елементами якої є кошти державного бюджету, загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування та співоплата громадян.

Фінансування системи охорони здоров’я через загальні податкові надходження і обов’язкове соціальне страхування є для України найважливішими джерелами фінансування в найблищій перспективі, так як вони є найбільш справедливими та забезпечують максимальний фінансовий захист громадян на випадок хвороби. В умовах обмежений ресурсів, які надходять з суспільних джерел, пряма оплата користувача в різних її видах може відігравати істотну роль в фінансуванні не надто дорогих медичних послуг і окремих видів медичної допомоги при умові звільнення від неї найбільш незахищених верств населення. Але розрахунок на пряму оплату споживача, як на одне з найважливіших джерел фінансування неефективний, так як вона не забезпечує ні об’єднання ризиків, ні достатнього джерела фінансового захисту на випадок хвороби для дорогих видів медичної допомоги, які є типовими для сучасної системи охорони здоров’я. Перш ніж приймати рішення щодо прямої оплати, потрібно зіставити очікувані вигоди від введення такого порядку оплати, який розглядається як стримуючий фактор при спробах надуживання медичної допомоги і як джерело додаткових коштів з його негативним впливом на соціально значиму частину населення. І хоча ринки добровільного медичного страхування передбачають об’єднання ризиків, але схильні до неспроможності  ринку, росту вартості та виключення бідних і хворих, в Україні воно може бути доповнюючим по відношенню обов’язкового соціального страхування.

Організація відіграє кардинальну роль в системі охорони здоров’я загалом, а не тільки в тих її частинах, які фактично “виробляють” послуги охорони здоров’я. З допомогою організаційного механізму управління ми можемо здійснювати регулювання двох основних аспектів макроорганізації. Перший являє собою поєднання організаційних типів, які охоплюють весь обсяг послуг, що надаються системою охорони здоров’я. Другий аспект – це масштаби й характер конкуренції надавачів послуг на ринку охорони здоров’я. Мікроорганізація стосується особливостей медичних організацій, які визначають їх стратегічний вибір і поведінку. Основними напрямами удосконалення механізму державного управління організацією системи охорони здоров’я є, раціональне поєднання децентралізованих і централізованих методів управління, її структурна перебудова з пріоритетним розвитком первинної медико-санітарної допомоги, зміна статусу лікувально-профілактичних закладів, запровадження системи всеохоплюючого управління якістю, найкращої медичної практики та охорони здоров’я, що базується на доказах.

Основним принципом удосконалення розміщення фінансових ресурсів є розмежування фондотримачів і надавачів медичних послуг та запровадження договірних стосунків між ними. Такий підхід дозволить розпорядникові коштів охорони здоров’я орієнтуватися на задоволення суспільних потреб та створить умови для формування  стратегічних покупців медичної допомоги в інтересах населення. При цьому такі покупці повинні мати відповідну управлінську свободу, гнучкість, інформаційні системи та регулюючу інфраструктуру, щоб гарантувати створення дієвих стимулів і використовувати їх для активного заохочування постачальників медичних послуг надавати якісну і ефективну медичну допомогу та забезпечувати стратегічну купівлю необхідного обсягу медичних послуг, тобто здійснювати активне, науково-обгрунтоване зобов’язання в визначенні такого набору медичних послуг та виборі таких надавачів, яке дасть змогу забезпечити досягнення конкретних соціальних цілей. Потрібно передбачити при цьому публічну відповідальність покупця за свої рішення.

Реформа методів оплати надавачів здійснює прямий вплив на фінансові стимули й ризики надавачів. Постатейне фінансування надавачів медичних послуг в умовах обмежених ресурсів є неефективним. Стаціонарна допомога є видимим і суттєвим елементом системи охорони здоров’я, який важливий як з політичної так і з економічної точки зору, тому підхід до оплати стаціонарних послуг повинен бути направлений на досягнення тих цілей, які є пріоритетними в конкретних економічних умовах. В умовах економіки перехідного періоду найбільш раціональним методом, що створює стимули для оптимізації обсягів і структури стаціонарної допомоги є метод глобального бюджету. В міру накопичення управлінської інформації про структуру суспільних потреб щодо різних видів медичної допомоги, диференційованого обліку витрат, розробки та впровадження адекватного інформаційного забезпечення будуть створені умови для переходу до оплати за випадок стаціонарного лікування на основі клініко-статистичних груп.

В умовах обмежених ресурсів удосконалення державного регулювання є основною умовою забезпечення суспільних потреб. З допомогою регулювання уряд може використовувати право держави на примус з метою обмеження проникнення на ринок, вимагати від надавачів дотримання норм організації й практики, зобов’язувати їх вести облік і здійснювати збір інформації. Регулювання забезпечує державі найбільш прямі методи втручання в організацію, особливо на макро рівні.

Одним з основних напрямів успішної перебудови системи охорони здоров’я в Україні є удосконалення суспільних потреб на засадах збереження і зміцнення здоров’я громадян та формування здорового способу життя.

Здатність кожної людини приймати рішення відносно того, що робити, щоб зберегти здоров’я чи справитися з хворобою, обмежується доступними для неї соціальними ресурсами. Ці ресурси включають в себе систему знань і уявлень (зокрема, про здоров’я та хвороби), коло спілкування, а також прийняті в даному макро- чи мікросоціумі культурно санкціоновані стереотипи поведінки – в тій же мірі, що й доходи, освіта і доступні послуги.

            Змінити звичні форми поведінки дуже важко. Щоб людина приклала значні зусилля, намагаючись відучитись від старих звичок і засвоїти нові, її необхідно переконати в наявності дійсно серйозної загрози для її здоров’я, а також в тому, що нові форми поведінки знизять ризик захворіти. Матеріали, які використовуються в просвітницькій і пропагандистській роботі, повинні розроблятися з врахуванням місцевих уявлень про здоров’я і хвороби, традицій, звичаїв, що дозволяє привести інформацію, що пропонується, в відповідність із системою цінностей даного суспільства.

В контексті дослідження системи охорони здоров’я та її перебудови соціальний маркетинг включає в себе не просто “продаж” продукту чи його повторну розробку для продажу, але також вимагає процесу, що повторюється, спрямованого на визначення цінностей цільової аудиторії, для створення товарів та послуг, які відповідають цим цінностям і для оцінки впливу стратегій, які застосовуються, спрямованих на покращення сприйняття продукту.

Цей підхід признає, що соціальний маркетинг може включати в себе зміни цінностей цільової аудиторії, може прагнути до їх, змін у бажаному напрямі – через процес взаємодії з власними цінностями продавця. Прагнення до нового формування соціальних цінностей відрізняється соціальний маркетинг від звичайного комерційного, який, звичайно, спрямований на розвиток і продажу продукту, котрий буде відповідати існуючим суспільним цінностям. Дійсно, приватні рекламні агенти зрозуміли, наскільки важко вплинути на те, чому надають перевагу люди і це заставляє приватний сектор фокусувати увагу на визначенні того, чому надають перевагу люди і на розробку продуктів, які відповідають існуючим цінностям.

Вважається, що втручання, основані на соціальному маркетингу, набагато ширші, ніж стратегії, основані лише на застосуванні засобів масової інформації і вони включають у себе втручання на рівні груп, а також інші методи зміни індивідуальної поведінки. По суті, метою соціального маркетингу є не тільки зміни індивідуальної поведінки, але й здійснення соціальних змін із допомогою зміни домінуючих моделей поведінки серед населення.

Основною перевагою соціального маркетингу є можливість вирішення складних завдань громадської охорони здоров’я, які базуються  на особистісній поведінці. Ці проблеми є поширеними в громадській охороні здоров’я. Вони включають в себе обмежений доступ до послуг охорони здоров’я в країнах, що розвиваються, наприклад, до таких послуг, як імунізація, спостереження за вагітними жінками й попередження інфекційних, а також хронічних захворювань. Індивідуальні моделі поведінки також формують використання медичних послуг, наприклад,: лікування в клініках, а не в місцевих медичних центрах, рішення про лікування в знахарів чи продавців ліків, а не в лікарів, які мають ліцензію, і рішення про відмову від амбулаторного лікування до тих пір доки стан здоров’я не стане серйозним. Соціальний маркетинг направлений на ослаблення чи зміну тих типів особистісної поведінки, поєднаних високою ступінню ризику, починаючи з рекомендацій мити руки і, закінчуючи рекомендаціями по використанні презервативів і носінню захисних шоломів. Він збагачує не тільки знаннями з питань охорони здоров’я, але й об’єднує ці знання з основними цінностями таким способом, який заохочує зміни в особистісній поведінці.