ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ РЕГІОНАЛЬНОГО АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ на засадах сталості

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її значимість, ступінь наукової розробки проблеми, показано зв’язок роботи з напрямами наукових досліджень Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, сформульовано гіпотезу, мету і завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення, подано інформацію про апробацію і впровадження роботи, відомості про публікації з теми дисертаційної роботи, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

         Перший розділ – «Теоретико-методологічні засади державного управління розвитком регіонального агропромислового комплексу  на засадах сталості» – складається з трьох підрозділів. У розділі подано огляд літератури за темою дослідження, визначено ступінь дослідженості проблеми та її джерельну базу, обґрунтовано вибір напрямів наукових досліджень дисертанта, розглянуто методологічні підходи, що сприяли вирішенню визначеного наукового завдання, здійснено аналіз специфіки державного управління розвитком агропромислового комплексу регіону.

         У розділі, в контексті теми дисертації, аналізуються теоретичні напрацювання вітчизняних та зарубіжних авторів. У результаті аналізу джерельної бази, з’ясовано, що з одного боку, у вітчизняній науковій літературі з державного управління є чимало робіт, присвячених  різним аспектам забезпечення функціонування аграрного виробництва (Б.М. Данилишин, М.Х. Корецький, О.Г. Мордвінов, В.П. Прадун, В.М. Трегобчук, С.К. Харічков, О.І. Шапоренко, О.В. Шубравська), проте, з іншого -  існують певні розбіжності в тлумаченні базових категорій; відмінність позицій авторів щодо пріоритетності завдань державного управління та методів і важелів державного впливу на розвиток АПК, його окремих складових згідно з вимогами сталості.

         Визначено, що основним напрямом забезпечення конкурентоспроможності АПК можна вважати підвищення ефективності державного управління галуззю,  що потребує вирішення наступних завдань: забезпечення законності (захист прав власників та товаровиробників); регулювання експорту та імпорту; контроль цін; удосконалення податкової системи; підвищення стабільності відносин «держава-підприємець»; удосконалення структури та функцій органів державного управління; ефективне використання природно-ресурсного потенціалу.

Доведено, що прийняття ефективних управлінських рішень не можливе без достовірної інформації про об’єкт управління, належних знань щодо сутності керованої системи, факторів та чинників, що зумовлюють її розвиток. АПК як об’єкт управління, на думку автора, це складна соціо-економіко-екологічна система, що характеризується  особливо тісним взаємозв’язком і взаємозалежністю кожної зі складових і може стало  функціонувати за умов їх паритетного розвитку.

Опрацювання широкого кола літературних джерел, в яких висвітлюються цілі, завдання, принципи, методи та механізми сталого  розвитку показало, що перехід системи державного управління розвитком АПК на засади сталості – це широкий  спектр заходів з організаційно-правового, інформаційного та фінансового забезпечення економічних, природно-господарських, екологічних та соціальних пріоритетів розвитку агропродовольчої сфери. 

Відповідно, основну мету діяльності органів державного управління в реалізації завдань аграрної політики і забезпечення розвитку АПК на засадах сталості можна сформулювати як поліпшення якості життя населення  країни шляхом забезпечення потреб в повноцінному (за споживчими якостями й асортиментом), безпечному та доступному для різних верств населення продовольстві через раціоналізацію використання агроресурсного потенціалу, підтримку необхідного рівня доходності сільськогосподарського виробництва, посилення соціальної спрямованості функціонування аграрного сектора.

На підставі аналізу нормативно-правової бази та наукових досліджень з проблем забезпечення сталого розвитку, основними принципами розвитку АПК на засадах сталості можна вважати: інтенсифікацію виробництва (використання меншої кількості сировинних ресурсів та енергії на одиницю продукції); зберігання ресурсів; технологічні нововведення; збереження у сприятливому стані навколишнього середовища та екологічної рівноваги; підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції.

У цілому система управління розвитком регіонального АПК на засадах сталості має базуватися на  раціональному поєднанні: механізмів ринкового саморегулювання, що забезпечують баланс попиту і пропозиції на всіх стадіях просування сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства; методів державного управління, корелюючих розвиток АПК відповідно  до поставленої мети та завдань; інструментів регіонального управління агропромисловим виробництвом; важелів внутрішньокорпоративного управління, які забезпечують прив’язку механізмів і методів державного регулювання до конкретних ринкових умов господарської діяльності певного господарюючого суб’єкта.

Існуючі реалії показують, що альтернативи переходу до управлінської парадигми розвитку АПК на засадах сталості для України немає. Чинні міжнародні документи не дають практично застосованих моделей переходу до стійкого розвитку, тому трансформація системи державного управління розвитком регіонального АПК в нашій країні має відбуватися у межах національних проектів, виходячи із власних цілей, національних особливостей й економічних можливостей. Для України перехід до управління на засадах сталості крім традиційних економічних, соціальних і екологічних складових, враховує також соціально-політичний чинник, пов’язаний передусім зі становленням нової системи державного управління та політичного керівництва.

Доведено, що концептуальною основою державного управління розвитком АПК на засадах сталості має стати оптимальне поєднання досягнень теорії державного управління, ринкової економіки, концепції стійкого розвитку та методів територіально-галузевого управління. 

Другий розділ – «Сучасний стан агропромислового комплексу та механізми державного управління його розвитком» – складається з трьох підрозділів.  У розділі здійснено комплексний аналіз сучасного стану соціально-економічного розвитку аграрного сектора на прикладі Одеської області, особливостей процесу  екологізації АПК та визначено основні проблеми державного управління розвитком агропромислового комплексу  регіону.

Аналіз розвитку агропромислового комплексу Одеської області показав, що динаміка основних  його показників значною мірою визначалась загальною макроекономічною ситуацією, і в цілому відображала ті негативні тенденції, які спостерігались в сільському господарстві країни. Це зумовлено відсутністю комплексної державної політики з підтримки аграрних підприємств у період переходу на ринкові умови господарювання, що призвело до  складних економічних умов у сільському господарстві.

Дослідження динаміки розвитку аграрного виробництва в області виявило, що попри ряд позитивних зрушень у розвитку сільського господарства протягом останніх п’яти років, вони ще не створюють достатньої критичної маси, яка б дозволяла говорити про наявність міцного фундаменту для забезпечення сталого економічного зростання в цьому важливому секторі господарського комплексу регіону. Водночас, ситуація, що склалася в сфері матеріально-технічного, технологічного та фінансового забезпечення аграрного виробництва в перспективі представляє собою серйозну загрозу конкурентоспроможності регіонального АПК в умовах вступу до Світової організації торгівлі та активізації процесів інтеграції України до світової агропродовольчої системи.

В сучасних умовах унаслідок подрібнення господарств, недостатньо сформованої системи забезпечення матеріально-технічними ресурсами, коливань ринкової кон’юнктури та дії інших дестабілізуючих чинників  внутрішнього й зовнішнього характеру, проблеми раціональної організації та сталості розвитку агропродовольчого виробництва ускладнюються і загострюються, тому і виникає необхідність розробки обґрунтованих підходів, способів, методів та виважених заходів державного управління з врахуванням конкретних (регіональних) природних та соціально-економічних умов виробництва.

Встановлено, що суб’єктами управління розвитком регіонального АПК на макро- і мезорівні виступає цілий ряд інституцій, що породжують перешкоди в проходженні управлінських рішень пов’язані з нечітким розподілом  повноважень, дублюванням функцій, неефективною системою обміну інформацією, а також  конфліктом інтересів.

Суб’єктами державного управління АПК на даний час в Україні виступають: Міністерство економіки; Міністерство аграрної політики; Державний комітет по земельних ресурсах; Державний комітет по водному господарству; Державний комітет лісового господарства; відповідні управління і департаменти міністерств і комітетів. Крім того, суб’єктами впливу на процеси управління розвитком агропромислового комплексу є:  політичні партії; суспільно-політичні організації; професійні спілки товаровиробників; науково-дослідні установи, що займаються проблемами аграрного сектора; міжнародні організації тощо.

Державне управління регіональним АПК здійснюється в межах завдань, повноважень і функцій, які мають наскрізний характер (від  державного до регіонального рівня) та реалізують адміністративно-правову, економічну, екологічну та соціальну політику в аграрному комплексі. Воно передбачає застосування відповідних механізмів управління: організаційно-розпорядчих (адміністративних) у вигляді системи законодавчих нормативних актів, інструктивно-методичних матеріалів, систем адміністративного управління; економічних – цінової, податкової, та кредитної систем регулювання, систем матеріальної та фінансової відповідальності і заохочення.

Доведено, що формування комплексу механізмів управління розвитком  регіонального  АПК на засадах сталості має відбуватись через:

- спрощення організаційної структури управління та зосередження більшості управлінських функцій і повноважень в одній  відомчій структурі;

- організацію і розвиток інформаційно-консультаційної системи агропромислового комплексу, що залучатиме  інформаційно-аналітичну та інформаційно-консультаційну служби, служби інформації про ринок і цінового моніторингу, геоінформаційну систему;

- посилення ролі планування, прогнозування та програмування в системі управління розвитком регіонального АПК на засадах сталості.

У третьому розділі – «Формування комплексу механізмів державного управління розвитком регіонального агропромислового комплексу на засадах сталості» – проаналізовано зарубіжний досвід управління сталим розвитком АПК; обґрунтовано принципи формування комплексу механізмів державного управління розвитком регіонального агропромислового комплексу на засадах сталості; визначено основні перспективні завдання державної стратегії збалансованого розвитку регіонального АПК.

На підставі аналізу досвіду державного управління розвитком АПК в країнах Європейського Союзу, які успішно пройшли шлях реформування системи державного управління (в тому числі і аграрної сфери), автором зроблено висновок, що механізми державного управління розвитком регіонального АПК на засадах сталості, які використовуються в різних країнах світу, можна поділити на дві групи. Перша пов’язана безпосередньо з функціональним призначенням агропромислового комплексу як сфери виробництва продовольства, тоді як друга – регулює інші сторони і наслідки діяльності АПК як багатофункціональної системи. При цьому завжди враховується  нероздільність цих функцій, яка вимагає узгодженості в застосуванні механізмів державного впливу на різні аспекти діяльності АПК.

Встановлено, що державне управління розвитком АПК на засадах сталості є невід’ємною складовою аграрної політики економічно розвинених країн світу. Напрацьовані  в цих країнах  методи й механізми управління є підґрунтям для формування комплексу механізмів державного управління розвитком регіонального АПК на засадах сталості й в Україні. Проте, слід враховувати значні  відмінності в системах державного управління в різних країнах, що потребує не тільки попереднього ретельного аналізу, але й врахування національних особливостей, тоді як їх недооцінка, механічне перенесення досвіду однієї країни в вирішенні проблем на інше підґрунтя може не дати очікуваних результатів або навіть призвести до протилежних наслідків.

Дисертантом доведено, що сталість, як категорія, передбачає  узгодженість, збалансованість розвитку, вимагає довгострокового стратегічного підходу. Виходячи з цього, формування концептуальних підходів до розвитку регіонального АПК на засадах сталості є важливою складовою удосконалення державного управління цим процесом. Стратегія сталого розвитку АПК регіону являє собою сукупність цілей, які спрямовані на досягнення довгострокової мети розвитку агропродовольчого сектору регіону, що включає напрями, завдання, та пріоритети розвитку і комплекс відповідних  заходів, дій та рішень.

Пріоритетними завданнями державного управління економічним розвитком аграрного сектору є:

- створення ефективно працюючої системи кредитування та страхування;

- формування  юридичних і фінансових інститутів, необхідних для ринкового  обороту землі;

- оптимізація спеціалізації господарств області з метою максимального використання  сільськогосподарських ресурсів;

- створення системи логістики і зберігання сільськогосподарської сировини, в тому числі будівництво зерносховищ, що забезпечують високу якість зберігання зерна;

- диверсифікація виробничою діяльності сільгоспвиробників для зменшення їх залежності від кон’юнктурних коливань цін на сільськогосподарську сировину;

- сприяння створенню в регіоні цілісних ланцюгів виробництв від вирощування сільськогосподарської сировини і її переробки та доведення до кінцевого споживача.

Встановлено, що вдосконалення державного управління розвитком АПК на засадах сталості вимагає створення достатньо повної і стабільної  нормативно-правової бази, що дозволить нормалізувати функціонування цієї складної соціо-економіко-екологічної системи. Виконання державою контрольно-наглядових функцій має бути оптимізоване за рахунок  чіткого розмежування функцій і повноважень контролюючих органів, усунення їх дублювання, передачі окремих функцій недержавним структурам, залучення  до їх виконання громадських організацій та галузевих асоціацій. Раціоналізація бюджетного фінансування  вимагає  оцінки ефективності застосовуваних заходів та обґрунтованості цілей і завдань, на вирішення яких спрямовується цей вид державної підтримки. Доцільно також зменшити канали витрачання  коштів державної підтримки, спрямувавши їх лише на найбільш значимі й ефективні заходи.

Доведено, що забезпечення ефективного державного управління агропромисловим комплексом на засадах сталості передбачає взаємодію організаційних та економічних механізмів у комплексі з розвитком наступних інструментів: субсидії, субвенції,  дотації; ліцензії, сертифікати,  патенти; квоти на виробництво та продаж; екологічний контроль; податкові пільги, фіксований податок; часткова компенсація кредитних ставок.

Концептуальні підходи до формування стратегії сталого розвитку АПК регіону передбачають формування комплексу механізмів, здатних забезпечити реалізацію наступних завдань:

- чітке розмежування повноважень між центральними та місцевими органами влади в питаннях управління розвитком АПК;

- формування системи державних інституцій з функціями здійснення належного контролю безпечності експортної продукції та адаптації  до міжнародних вимог, підтримка розвитку інформаційних систем, створення умов для вільного доступу до інформації, аналізів та прогнозів для всіх учасників ринку;

- забезпечення сталого розвитку сільських територій на засадах впровадження відповідної нормативно-правової бази, що передбачатиме посилення ролі сільських громад та запровадження порядку компенсації із державного бюджету витрат сільгоспвиробників;

- посилення правового та соціального захисту орендодавців (власників) землі і майна шляхом гарантування доходів відповідно до вкладених у виробництво активів;

- забезпечення постійного контролю якості довкілля в сільських населених пунктах та місцях накопичення відходів, удосконалення нормативно-правової бази регулюван­ня процесів їх утилізації;

- розвиток інфраструктури аграрного ринку, розширення обсягів біржової торгівлі сільськогосподарської  продукції, забезпечення підвищення родючості ґрунтів шляхом створення державної програми з виробництва і поставок сільгоспвиробникам мінеральних добрив, засобів захисту рослин та хімічних меліорантів;

- здійснення державного контролю за проведенням заходів щодо охорони та відтворення родючості  ґрунтів, підвищення відповідальності власників землі та землекористувачів за раціональне використання і охорону земель тощо.

Таким чином, запровадження комплексу механізмів державного управління регіональним агропромисловим комплексом на засадах сталості дозволить сформувати єдиний конкурентоспроможний національний ринок сільськогосподарської продукції, перетворити АПК у пріоритетний сектор економіки країни,  відновити ціновий паритет між сільським господарством та промисловістю, забезпечити структурну перебудову АПК, створити умови для захисту та підтримки вітчизняного сільгоспвиробника, демонополізувати сфери АПК, лібералізувати господарські ринки, сформувати ефективну виробничу інфраструктуру комплексу, ефективно провести земельну реформу, адаптувати регіональний агропромисловий комплекс України до вимог світового ринку.