ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ВИКОРИСТАННЯМ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми. Земельний фонд України є національним багатством, раціональне використання якого неможливе без відповідної системи управління. Особливого значення ця система набуває у періоди суттєвих земельних перетворень, коли здійснюється масовий перерозподіл та приватизація земель, реорганізація існуючих об’єктів земельних відносин.

Необхідність управління земельними ресурсами зумовлена такими чинниками: це стратегічні ресурси держави (враховуючи загострення проблем забезпечення продуктами харчування у світі), просторовий базис соціально-економічного розвитку, головний засіб виробництва у сільському та лісовому господарстві, природна скарбниця мінерально-сировинних ресурсів для розвитку національної промисловості та економіки, середовище формування національних багатств України, що перебуває під особливою охороною держави. Означене підтверджує важливість та значення регулювання земельних відносин та використання земельних ресурсів, необхідність удосконалення теоретичних і методичних положень щодо управління земельними ресурсами.

Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується загостренням правових, політичних, організаційних, економічних, екологічних та соціальних питань, що пов’язані з використанням земельних ресурсів. Розпорошеність законодавчих актів та їх невідповідність один одному, наявність різних, іноді протилежних, політичних інтересів, постійна зміна організаційних структур у системі Держкомзему, збільшення кількості порушень земельного законодавства, загострення екологічних проблем, соціальне незадоволення діями влади щодо вирішення земельних питань – це неповний перелік тих напрямів, які потребують негайного регулювання з боку держави. Відтак, зростає потреба у високопрофесійному, науково обґрунтованому, системному управлінні процесами використання земельних ресурсів на державному, регіональному та місцевому рівнях.

У концептуальному плані принципове значення для розробки теми дослідження мають праці вітчизняних і зарубіжних учених, а саме: В. Авер’янова, Г. Атаманчука, М. Кельмана, О. Лазора, В. Малиновського, Г. Одінцової, Г. Райта, В. Чиркіна, В. Цвєткова, Ф. Шамхалова, М. Шульги та ін.

Проблемам формування нової конструкції природокористування значна увага приділяється у працях провідних вітчизняних і зарубіжних учених, таких як С. Дорогунцов, Б. Данилишин, В. Голян, В. Міщенко, М. Шмельов. Питанням удосконалення земельних відносин присвячено праці В. Вакуленка, П. Кулініча, А. Мірошниченка, А. Мартина, Р. Марусенка, О. Мордвінова, О. Новоторова, М. Орлатого, В. Трегобчука, Г. Шарого, М. Хвесика та ін. Наукові праці щодо земельної та аграрної політики були предметом досліджень І. Міхаліної, М. Присяжнюка, А. Третяка, А. Штукатурової, А. Юрченка та ін.

Незважаючи на високий науковий рівень публікацій стосовно зазначених питань, чимало аспектів державного управління використанням земельних ресурсів залишаються недостатньо з’ясованими і вимагають поглибленого дослідження. З огляду на це, актуальним завданням є вдосконалення організаційно-правового механізму державного управління використанням земельних ресурсів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах наукових тем Класичного приватного університету «Механізми державного управління об’єктами та процесами ринкової економіки» (номер державної реєстрації 0109U002113), «Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- і макроекономічних процесів» (номер державної реєстрації 0102U003195). У рамках цих тем автором розроблено пропозиції щодо вдосконалення механізмів державного управління використанням земельних ресурсів шляхом доповнення змісту складових організаційного механізму, сформульовано пропозиції щодо реалізації самоврядного контролю за використанням земель та забезпечення взаємодії органів державної влади й місцевого самоврядування.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне обґрунтування процесу державного управління використанням земельних ресурсів та розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення організаційно-правового механізму державного управління використанням земельних ресурсів.

Для досягнення мети було поставлено і вирішено такі завдання:

– з’ясувати підстави державного управління земельними ресурсами;

– визначити механізми управлінського впливу на процес землекористування;

– проаналізувати основні етапи реформування системи землекористування в Україні;

– проаналізувати сучасний стан і динаміку використання земельних ресурсів, а також його нормативно-правове забезпечення;

– визначити особливості контрольної діяльності органів влади у сфері землекористування;

– обґрунтувати необхідність планування в процесі використання земельних ресурсів;

– систематизувати напрями вдосконалення державного управління використанням земельних ресурсів;

– розробити механізм взаємодії органів влади на місцевому рівні, здійснення контролю за використанням земель.

Об’єктом дослідження – процес державного управління використанням земельних ресурсів.

Предмет дослідження – організаційно-правовий механізм державного управління використанням земельних ресурсів.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі для вирішення дослідних завдань використовувався такий комплекс загальнонаукових методів: етімологічного аналізу та порівняння – при поглибленні змісту понятійного апарату дослідження; структурно-функціонального аналізу – для виділення та обґрунтування механізмів державного управління використанням земельних ресурсів; системного аналізу – при з’ясуванні необхідності планування у процесі використання земель; абстрагування та узагальнення – при формулюванні висновків та пропозицій.

Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі державного управління, теорії сталого розвитку, аграрного природокористування, землекористування.

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативно-правові акти Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, Державного комітету по земельних ресурсах України, офіційні матеріали Держкомстатистики України, матеріали періодичних видань.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:

вперше:

– запропоновано механізм взаємодії органів влади на місцевому рівні, що передбачає здійснення самоврядного контролю за використанням земель шляхом прийняття на рівні рад положень про самоврядний контроль, визначення його шляхів, суб’єктів та об’єктів, заходів, показників результативності в контексті сталого розвитку територій;

удосконалено:

– методичні підходи до планування в процесі використання земельних ресурсів в частині визначення суті та застосування комплексного підходу, запровадження програмно-цільового підходу як складової комплексного підходу, визначення напрямів дій урядових органів у процесі планування, засобів планування та складових державної політики управління землями;

– напрями вдосконалення державного управління використанням земельних ресурсів в частині визначення вимог до рішень, що стосуються управління земельними ресурсами, оптимізації плати за використання земель, посилення відповідальності за їх псування та забруднення, інвентаризації земельних ресурсів на основі оновленої кадастрової інформації, відпрацювання механізму мінімізації послуг з оформлення документів, стандартизації діяльності землевпорядних і кадастрових організацій, проведення інвестиційного аналізу доцільності використання земель для залучення інвестора, оптимізації правової бази земельних відносин;

дістало подальшого розвитку:

– розкриття сутності поняття «державне управління використанням земельних ресурсів» як упорядкування процесу використання земель від імені держави завдяки суб’єктам управлінської діяльності шляхом реалізації управлінських функцій для досягнення сталого землекористування;

– теоретико-методологічні підходи до визначення підстав державного управління земельними ресурсами, що дає змогу створити умови для раціонального й ефективного використання земель під наглядом держави;

– визначення змісту складових організаційного механізму управлінської діяльності щодо уточнення цілей, завдань, принципів, методів та функцій управління в процесі землекористування;

– визначення особливостей контрольної діяльності у сфері землекористування, що полягають у такому: контролю підлягають всі без винятку землекористувачі, у тому числі органи влади; щорічно збільшується кількість підконтрольних об’єктів та обсяг інспекційної роботи; земельний контроль має бути контролем надвідомчим; не існує методик проведення самоврядного контролю;

– дослідження наукових засад і практичних аспектів земельної реформи, які визначають її подальші напрями, зокрема: приведення земельного законодавства у відповідність зі світовими стандартами; консолідація земель, недопущення спекуляції ними; введення інституту зонування земель як альтернативи їх цільового призначення; відновлення регуляторної ролі держави; створення системи землекористування на основі переходу до економічних методів регулювання земельних відносин.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці механізму взаємодії органів влади на місцевому рівні що передбачає здійснення самоврядного контролю за використанням земель (довідка № 08-1715/а від 11.11.2010 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України при викладанні таких дисциплін: «Земельне та екологічне законодавство», «Управління ресурсами та фінансами» (довідка № 01-1629-01/06-05 від 03.11.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею та містить отримані автором особисто результати в галузі науки державного управління, що в сукупності вирішують конкретне наукове завдання щодо вдосконалення механізмів державного управління використанням земельних ресурсів України.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації доповідались і обговорювались на науково-практичному семінарі «Інституціональні зміни системи державного управління в умовах суспільних трансформацій та посилення вимог антикорупційного законодавства» (м. Запоріжжя, 2009 р.), конференції «Актуальні проблеми державного управління та державної служби в умовах постіндустріальної економіки» (м. Харків, 2010 р.) та Х Міжнародному науковому конгресі «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 2010 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано сім наукових праць, з них 4 – у наукових фахових виданнях загальним обсягом 2,4 д.а.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг роботи – 228 сторінок, у тому числі 4 рисунки займають 3 сторінки, 8 таблиць займають 4 сторінки, 2 додатки займають 5 сторінок, список використаних джерел (162 найменування) займають 17 сторінок.