ДЕРЖАВНИЙ МЕХАНІЗМ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами і темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу і методи дослідження, розкрито наукову новизну, наукове та практичне значення дисертаційної роботи, охарактеризовано особистий внесок здобувача стосовно робіт, надрукованих у співавторстві, а також наведено дані про апробацію отриманих результатів.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні аспекти державного регулювання грошово-кредитного обігу” – розглянуто методологічні основи дослідження грошово-кредитного механізму державного регулювання економічних процесів. Розкрито суть, місце та завдання державної монетарної політики в державному механізмі, роль грошово-кредитної політики у забезпеченні економічного зростання, визначено функції центрального банку як суб’єкта державного управління.

На основі аналізу наукового доробку провідних вітчизняних (В.Г.Бодрова, В.Є.Воротіна, П.І.Гайдуцького, В.М.Гейця, С.Д.Дзюбика, О.І.Кіліє­вича, В.М.Князєва, О.Ю.Лебединської, Е.М.Лібанової, І.О.Лу­ніної, А.В.Мерзляк, Н.О.Парфенцевої, В.Т.Пятницького, І.В.Роз­путенка, В.В.Юрчишина) та зарубіжних авторів (О.Гаврилишина, Б.Гаврилишина, П.Кругмана, Й.Лінна, Ф.Мишкіна, Дж.Сакса, Л.Фіглійолі, С.Фішера, Дж.Хансена) було визначено ступінь дослідження даної проблематики, а саме ролі та місця держави у грошово-кредитному регулюванні еко­номічних процесів.

У науці було сформовано різні підходи щодо визначення грошово-кредитної політики, її основних методів та механізмів, розроблених представниками класичної і неокласичної шкіл, кейнсіанства, моне­таризму, які по-різному трактували роль держави і грошово-кредитної політики в реалізації економічної політики держави. Так, на думку науковців класичної та неокласичної шкіл, природа грошей є нейтральною, а отже, і кредитні відносини не потребують детальної уваги з боку держави. Дж.М.Кейнс та його послідовники, навпаки, вважали, що вільні ринкові відносини мають бути посилені за рахунок безпосереднього впливу держави на відсоткову ставку та кількість грошей в обігу. Подальший розвиток грошово-кредитних відносин спонукав до виділення окремої економічної школи та формування нової економічної теорії - теорії монетаризму. Контроль за зростанням грошової маси було визначено основним завданням економічної політики держави. Держава відповідає за грошово-кредитну політику, що має неабиякий вплив на раціональні очікування економічних агентів, рівень виробництва та ставки заробітної плати та полягає в узгодженій діяльності органів державної влади і спрямована на досягнення заздалегідь поставлених цілей.

У контексті проведеного дослідження різних дефініцій грошово-кредитної політики було визначено та обґрунтовано поняття державний механізм державного регулювання як сукупність принципів, методів, інструментів, інститутів та інституцій, що використовує держава з метою регулювання грошово-кредитних відносин у країні та стабілізації національної грошової одиниці.

Грошово-кредитний механізм державного регулювання є одним із важелів, які держава використовує для коригування ситуації на ринку грошей та кредиту з метою підвищення або зниження економічної активності; він не є автономним, а підпорядкований основній меті економічної політики держави – забезпеченню економічного зростання.

Підтримка темпів економічного зростання є одним з основних положень програмних документів багатьох країн світу. Аналіз зарубіжного досвіду щодо організації та функціонування ринків грошей та кредиту показав, що дієздатна грошово-кредитна система сприяє раціональному використанню ресурсів, збалансованості виробництва і його стійкому розвитку та зростанню. Крім показників, що тісно пов’язані з показниками виробництва, найбільший інтерес для аналізу становить показник інфляції, що, у свою чергу, пов’язаний з реальною процентною ставкою. Так, високі темпи інфляції сприяють підвищенню процентної ставки і, відповідно, знижують обсяги заощаджень та інвестицій, компонент яких у фактичному ВВП прямує до нуля (див. рисунок).