У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначено мету й завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення, зазначено особистий внесок автора, подано інформацію про апробацію і впровадження результатів роботи, визначено структуру дисертації та її обсяг.
У першому розділі – “Теоретична основа дослідження державного організаційно-правового механізму забезпечення майнових прав дітей” – проаналізовано сучасний стан наукових розробок у галузі державного управління та суміжних наук щодо організаційного та правового механізмів державного управління у сфері забезпечення майнових прав дітей, опрацьовано нормативно-правову базу забезпечення майнових прав дітей, узагальнено досвід формування та реалізації політики держави у сфері захисту дитинства.
Забезпечення майнових прав дітей посідає важливе місце у формуванні та реалізації державної політики України у сфері охорони дитинства. Державний організаційно-правовий механізм забезпечення майнових прав дітей є складовою частиною ширшого поняття – державної політики. Державна політика відіграє надзвичайно важливу роль у суспільному житті й має важливе значення для державного управління, що обґрунтовано довів у своїх працях вітчизняний дослідник державного управління В. Тертичка.
Теоретичною основою дослідження стали фундаментальні праці з державного управління. До них передусім належать видані в Україні роботи зарубіжних учених, у яких відображено прогресивний світовий управлінський досвід. При дослідженні конкретних державно-управлінських явищ окремі елементи механізмів державного управління проаналізовані такими вченими, як В. Бакуменко, Н. Нижник, С. Серьогін. Наукову користь для всебічного аналізу державного організаційно-правового механізму забезпечення майнових прав дітей становлять наукові розробки суміжної тематики. Дослідження загальнодержавних і регіональних управлінських проблем, з огляду на сферу та специфіку їх прояву в регіонах, мають важливе концептуальне значення для вивчення організаційно-правового механізму забезпечення майнових прав дітей. У цьому контексті теоретичним підґрунтям дослідження стали праці вчених Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, зокрема В. Загорського, П. Петровського, І. Дробота, О. Кучабського, О. Сушинського. Теоретичні засади дослідження окремих елементів державного організаційно-правового механізму у сфері забезпечення майнових прав дітей розкриті також в роботах відомих українських вчених, а саме: І. Жилінкової, Ж. Петрочко, І. Цибуліної, Л. Волинець, О. Січкар, З. Кияниці, Г. Лактіонової.
Державний організаційно-правовий механізм забезпечення майнових прав дітей базується на широкій нормативно-правовій основі, яка формувалася та удосконалювалася упродовж існування України як незалежної держави. Осмислення сучасного стану нормативно-правового закріплення механізму державного управління у сфері забезпечення майнових прав дітей вимагає аналізу та уточнення відповідного понятійно-термінологічного апарату. Чинне законодавство України дає досить точне визначення терміна “дитина”. Однак певний вік як критерій належності до категорії дітей в інтересах визначення сутності та спрямування механізмів державного управління, безумовно, потребує уточнення. У контексті застосування організаційно-правового механізму державного управління у сфері забезпечення майнових прав дітей необхідно враховувати те, що визначені правом вікові категорії дітей не завжди співпадають із юридично закріпленим обсягом їх дієздатності.
Нормативно-правове закріплення управлінського механізму забезпечення майнових прав дітей на національному рівні здійснюється усією правовою системою України, а характер функціонування цього механізму визначається завданнями будівництва в Україні правової держави. Нормативно-правова база забезпечення майнових прав дітей є досить широкою. Вона включає законодавство, підзаконні та локальні нормативно-правові акти. Основні підходи до осмислення та реалізації прав дітей в Україні, визначені міжнародним та вітчизняним правом, упродовж останнього часу істотно змінилися. Загалом, вдалося подолати декларативне спрямування національного законодавства у сфері дитинства. Однак навіть за прогресивної та добре налагодженої правової системи, задекларованої системи прав і свобод дітей, зокрема й майнових прав, їх реалізація може й не відбутися, якщо органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами не проводитиметься належна правова та організаційна робота із забезпечення цих прав.
У другому розділі – “Формування державного організаційно-правового механізму забезпечення майнових прав дітей” – розкриваються закономірності та особливості розвитку організаційно-правового механізму забезпечення майнових прав дітей на рівні діяльності центральних органів державної влади. Показано функціонування організаційно-правового механізму забезпечення майнових прав дітей на рівні діяльності регіональних органів державної влади та органів місцевого самоврядування і досліджено особливості його застосування судовими та правоохоронними органами.
Завдання та функції державного організаційно-правового механізму забезпечення майнових прав дітей реалізовуються переважно через систему органів виконавчої влади. Функціональний стан цієї системи значною мірою визначається спроможністю Уряду – Кабінету Міністрів України – консолідувати зусилля усіх відповідних органів виконавчої влади на формування та виконання стратегічних цілей державного управління. Тому ефективність державного організаційно-правового механізму забезпечення майнових прав дітей безпосередньо зумовлена злагодженістю функціонування механізму управління центральних органів державної виконавчої влади.
На рівні Кабінету Міністрів України організаційно-правовому механізму державного управління у сфері забезпечення майнових прав дітей властиве координування і спрямовування, що відображає загальні принципи, мету та завдання державної політики у сфері захисту дитинства. Безпосередня реалізація цієї політики, а значить і безпосереднє застосування організаційно-правового механізму забезпечення майнових прав дітей віднесено до компетенції Міністерства соціальної політики України. Воно є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики з питань сім’ї та дітей, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї, а також, що особливо важливо, центральним органом виконавчої влади, до повноважень якого належать питання усиновлення та захисту прав дітей.
