ДІДЕНКО Олег Григорович ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДІ В УМОВАХ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ В УКРАЇНІ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, вказано на її зв’язок з напрямами наукових досліджень Національної академії; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження; описано методи, які використовувалися в процесі розробки наукової проблематики, розкрито особистий внесок здобувача, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено інформацію про їх упровадження та апробацію, публікації за темою дисертації, її структуру та обсяг.
У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження державної політики національно-патріотичного виховання” – проаналізовано теоретичні підходи до вивчення державної політики національно-патріотичного виховання, обґрунтовано концептуальні засади формулювання базових понять дослідження, визначено структуру системи національно-патріотичного виховання, розглянуто цілі, завдання, принципи реалізації державної політики національно-патріотичного виховання з позицій системного підходу, зарубіжний досвід національно-патріотичного виховання громадян та можливості його адаптації в Україні.
Установлено, що державна політика національно-патріотичного виховання – це система взаємопов’язаних, послідовних управлінських впливів, які справляються органами державної влади та об’єднані метою формування національної свідомості. Нагальною потребою сьогодення є відтворення в Україні національної ідентичності, що зумовлює актуальність дослідження державної політики національно-патріотичного виховання молоді як основи консолідації суспільства і зміцнення держави.
Ознайомлення з працями вітчизняних науковців дає підстави стверджувати, що окреслена тематика не залишилася поза увагою наукового співтовариства. Зокрема, у сфері гуманітарної політики це питання вивчали В.Дзоз, О.Дніпров, В.Карлова, С.Кіндзерський, А.Попок, П.Ситник, В.Скуратівський, В.Трощинський, І.Хожило та ін., у сфері молодіжної політики – Є.Бородін, М.Головатий, М.Канавець, В.Ковальчук, Л.Кривачук, Н.Метьолкіна, Я.Немирівський, М.Перепелиця, О.Рублюк, Т.Тарасенко, І.Хохрякова, Ю.Шевцова, С.Щудло та ін. Проте поза увагою дослідників досі залишалася діяльність органів державної влади щодо національно-патріотичного виховання молоді.
Аналіз досліджень проблеми виховання патріотизму свідчить про різноманітність і неоднозначність трактування терміна “патріотизм”, що пояснюється складною соціальною природою цього феномену, багатоаспектністю його змісту, оригінальністю структури, різноманіттям форм прояву і т.ін. Показано, що поняття “патріотизм” можна розглядати в трьох аспектах: онтологічному, гносеологічному і праксеологічному. Запропоновано таке трактування поняття “патріотизм”: це самооцінкова якість особистості, здатної до нормальної професійної, соціальної, етнічно-культурної самоідентифікації. Формування, засвоєння, реалізація патріотизму органічно включає низку особливостей: урахування об’єктивних чинників у політичних процесах; осмислення і формування патріотичних ідей, цілей, відчуттів, настроїв суб’єктами власного самовизначення в суспільстві.
Обґрунтовано, що найкращим підходом до розуміння сутності патріотизму є діалектичний, який відображає нерозривну єдність національного і громадянського патріотизму, свідомої активності в побудові громадянського суспільства, забезпечення прав особистості, що дає змогу по-новому оцінити роль патріотизму як консолідуючого чинника в складних, суперечливих і неоднозначних процесах, зумовлених зміною системи суспільних відносин в Україні.
Визначено, що національно-патріотичне виховання – це систематична, цілеспрямована діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, структур громадянського суспільства, яка охоплює: формування і освоєння населенням соціально значущих цінностей, громадянськості і патріотизму в процесі виховання і навчання в освітніх установах усіх типів і видів; масову патріотичну роботу, організовувану і здійснювану органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями і організаціями; діяльність засобів масової інформації, наукових та інших організацій, творчих спілок, спрямовану на розгляд та висвітлення проблем патріотичного виховання, на формування і розвиток особистості громадянина і захисника Вітчизни.
Функціонування системи національно-патріотичного виховання забезпечується шляхом реалізації відповідної державної політики. Встановлено, що основними елементами згаданої системи є об’єкти, суб’єкти, цілі, ресурси, засоби, соціально-культурне середовище, зв’язки і відносини між ними.
Доведено, що суб’єктами національно-патріотичного виховання молоді є основні носії національно-патріотичного виховання в соціальному просторі, що оточує людину: органи державного управління і органи місцевого самоврядування, сім’я, найближче соціальне оточення, заклади освіти, виробничі колективи, засоби масової інформації, громадські об’єднання, політичні партії, релігійні організації. Визначено основні напрями національно-патріотичного виховання: духовно-етичний, історичний, політико-правовий, соціокультурний, ідейно-патріотичний, пов’язані з вихованням на трудових традиціях, військово-соціальний, психолого-педагогічний. Розглянуто вплив соціально-культурної трансформації на формування та реалізацію державної політики національно-патріотичного виховання молоді, яка передбачає зміни у формуванні світоглядних орієнтирів.
Проаналізовано зарубіжний досвід національно-патріотичного виховання та з’ясовано, що в різних країнах світу органи державної влади вживають певних заходів щодо патріотичного виховання населення, хоча рівень патріотизму не завжди визначається наявністю державної програми (США) або кількістю проведених патріотичних заходів (європейські країни). Для формування патріотичної свідомості громадян у зарубіжних країнах застосовується відлагоджена система публічного управління. Значну роль тут відіграють інститути громадянського суспільства та засоби масової інформації.
У другому розділі − “Сучасний стан державної політики національно-патріотичного виховання молоді в Україні” − здійснено аналіз формування державної політики національно-патріотичного виховання молоді, зокрема розглянуто етапи формування та комплексний механізм реалізації цієї політики, її правові та організаційні засади, функції і напрями діяльності суб’єктів національно-патріотичного виховання молоді в Україні.
Обґрунтовано, що формування державної політики національно-патріотичного виховання молоді в незалежній Україні, що було пов’язано з низкою труднощів і мало певні особливості, здійснювалося в три етапи: артикуляції (1999–2005); формування організаційних та правових засад державної політики національно-патріотичного виховання (2006–2008); гальмування реалізації цієї політики (2009–2013).
Після проголошення незалежності України поняття “національне виховання” вперше було зафіксовано в “Державній національній програмі “Освіта” (“Україна XXI століття”) та “Національній доктрині розвитку освіти”. Найбільш вагомим документом стосовно національно-патріотичного виховання молоді став спільний наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України “Про затвердження Концепції національно-патріотичного виховання молоді” від 27 жовтня 2009 р. № 3754/981/538/49. Чинні ж Концепція Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання громадян на 2013–2017 роки і Концепція громадянської освіти та виховання в Україні, схвалені рішенням колегії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, потребують доопрацювання, адже в них не згадується поняття українського національного виховання.
Проаналізовано особливості формування і розвитку системи національно-патріотичного виховання в Україні, умови реалізації Концепції загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення на 2013–2017 рр. та пов’язані із цим ризики. Доведено необхідність удосконалення нормативно-правової бази державної політики у цій сфері.
Показано, що реалізація державної політики національно-патріотичного виховання молоді – це постійний, динамічний процес, спрямований на досягнення поставлених цілей формування особистості патріота, в якому беруть участь органи державної влади та інститути громадянського суспільства. З’ясовано, що така політика має здійснюватися на двох рівнях: теоретико-проектному та організаційному. Так, теоретико-проектний рівень передбачає аналітичну діяльність, спрямовану на визначення ефективності процесів формування патріота. У результаті цієї діяльності буде дано загальну оцінку стану роботи у сфері патріотизму і розроблено рекомендації, моделі, соціальних проектів функціонування системи національно-патріотичного виховання молоді. На цій основі формується політика у сфері національно-патріотичного виховання, яка розкриває мету, пріоритети, напрями розвитку системи виховання патріота України.
Організаційний рівень має спрямовуватися на регулювання умов функціонування системи виховання патріотів Батьківщини, здатних встати на захист державних інтересів країни. Обидва рівні політики у сфері патріотичного виховання є системним цілим.
Установлено, що визначальними принципами державної політики національно-патріотичного виховання молоді є: гласність, демократичність, плюралізм, наступність, опора на традиції і сучасність, пріоритет громадянського над національним, творчий підхід, діалогічність.
Обґрунтовано необхідність визначення структури, яка координуватиме здійснення державної політики національно-патріотичного виховання молоді, вирішення організаційних, методичних та інформаційних завдань. Адже реалізація такої політики на центральному, регіональному та місцевому рівнях не завжди узгоджується між ними та неурядовими організаціями, що виконують аналогічну роботу.
З’ясовано, що функціональне навантаження органів державної влади та органів місцевого самоврядування як суб’єктів національно-патріотичного виховання молоді на регіональному рівні включає: розробку концептуальних засад патріотичного виховання в регіоні на основі регіональних програм; фінансову підтримку суб’єктів патріотичного виховання і реалізації регіональних програм; організацію підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів і працівників соціальної сфери; контроль діяльності суб’єктів патріотичного виховання в межах регіональних програм; моніторинг стану патріотичного виховання в регіоні, коригування регіональних програм, соціологічну діагностику процесів, що відбуваються в соціальному середовищі.
Наголошено на тому, що низька результативність державної політики національно-патріотичного виховання молоді в Україні спричинена саме недосконалістю механізмів її розробки та реалізації.
У розділі розкрито роль козацьких товариств як суб’єкта національно-патріотичного виховання молоді та доведено, що розвиток інституту козацтва, який тривалий час займав в Україні чільне місце, поступово уповільнився, козацтво перестало відігравати роль впливового суспільного актора. Відповідно значно знизився суспільний авторитет козацтва і послабився вплив козацьких організацій, що унеможливило активне використання виховного ресурсу під час реалізації державної політики національно-патріотичного виховання.
‒ У третьому розділі − “Удосконалення реалізації державної політики національно-патріотичного виховання молоді в Україні в умовах соціокультурних трансформацій” − розглянуто напрями вдосконалення організаційних і правових засад реалізації державної політики національно-патріотичного виховання молоді в Україні, її змістових, управлінських та організаційних форм, модель системи національно-патріотичного виховання молоді, технологічні аспекти розробки концепції національно-патріотичного виховання молоді на регіональному рівні, методи активізації участі структур громадянського суспільства в реалізації державної політики національно-патріотичного виховання молоді в умовах соціокультурних трансформацій.
‒ Розроблено теоретичну модель системи національно-патріотичного виховання молоді (рис. 1), яка реалізується на трьох рівнях: стратегічному, тактичному і операційному та охоплює цикл управління від визначення стратегічних орієнтирів до конкретної реалізації державної політики національно-патріотичного виховання молоді. Модель включає такі суміжні блоки: цільовий (мета, функції, принципи), змістовий (механізми, рівні системи, умови ефективності), результативний (проміжні та кінцевий результати). Визначено основні орієнтири національно-патріотичного виховання молоді: державно-політичну домінанту, виражену в Концепції Загальнодержавної програми патріотичного виховання населення, що відображає вимоги: соціально-середовищного різноманіття у змісті національно-патріотичного виховання; забезпечення міжпоколінської наступності та етнокультурної ідентифікації; громадянської солідарності та культурно-етнічної толерантності; соціокультурної детермінації змісту національно-патріотичного виховання; оптимального поєднання варіативних (державних, суспільних) та інваріантних (регіональних, місцевих, етнокультурних) компонентів змісту національно-патріотичного виховання.
Реалізація пов’язаних із цими вимогами напрямів державної політики має передбачати ефективну національно-патріотичну та військово-патріотичну діяльність на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях.