У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються об’єкт та предмет, мета і завдання дослідження, висвітлені методологічна, теоретична, нормативна бази, формулюються головні положення, які виносяться на захист, розкрито наукову новизну, науково-практичне значення роботи, охарактеризовано апробацію результатів дослідження.
Перший розділ „Управління ринком цінних паперів та торговці цінними паперами як одна зі складових його інфраструктури” містить чотири підрозділи.
У підрозділі 1.1. „Поняття ринку цінних паперів як об’єкта державного управління, його види” проведено аналіз визначень терміна „ринок цінних паперів”, що свідчить, перш за все, про те, що усі вони тяжіють до економічної науки. Пропонується авторське бачення ринку цінних паперів як правової категорії. Ринок цінних паперів пропонується визначити, як систему правовідносин, що складаються між його учасниками з приводу випуску та обігу цінних паперів, створення і функціонування елементів його інфраструктури.
Проте, даючи це визначення, зазначається про існування різноманітних ринків цінних паперів. Ця різноманітність слугувала класифікації ринку цінних паперів. Існування різних ринків цінних паперів та необхідність їх класифікації підтверджує й історична ретроспектива їх виникнення, а також достатньо уособлені нормативно-правові акти, що приймаються законодавчою та виконавчою владою, які регулюють той чи інший ринок цінних паперів.
У підрозділі 1.2. „Загальна характеристика моделі адміністратив-но-правового регулювання ринку цінних паперів в Україні” розглядаються моделі організації системи регулювання і контролю на ринку цінних паперів у світі, та робляться відповідні висновки стосовно моделі управління ринком цінних паперів в Україні. Різноманітність підходів у цій сфері визначається, головним чином, ступенем розвитку ринку цінних паперів; особливостями законодавства, яке в різних країнах відрізняється за рівнем жорсткості; соціальною та правовою культурою суспільства; рівнем організації професійних об'єднань учасників фондового ринку, здатних взяти на себе значну частину роботи з регулювання діяльності на ньому, тощо.
Відповідно до вказаних факторів розрізняються форми, прийоми та методи діяльності з регулювання і контролю за виконанням законодавства та правил цивілізованої поведінки на фондовому ринку, а також ступіні відповідальності за правопорушення.
Аналіз фахової літератури з цього питання дозволяє дійти висновку, що навіть високорозвинені країни не можуть відмовитися від втручання в економіку, що здається досить виправданим.
Робиться висновок, що в Україні склалася змішана модель регулювання ринку цінних паперів (як з точки зору відомчої підлеглості – банківська та небанківська моделі, так і з точки зору рівня втручання у діяльність ринкових інституцій – централізована та децентралізована моделі).
Зазначається, що від того, якою буде модель адміністративно-правового регулювання економічних відносин взагалі і ринку цінних паперів, зокрема, залежать і сутність та обсяг адміністративно-правового статусу суб’єктів, що діють у цій сфері.
У підрозділі 1.3. „Державні органи регулювання фондового ринку як учасники фондового ринку” проведені класифікація органів державного регулювання ринком цінних паперів, аналіз функцій цих органів як у ретроспективі так і на сьогоднішній день, після чого система органів державного регулювання виглядає так:
Верховна Рада України, Президент України та Кабінет Міністрів України, які через прийняття законодавчих і нормативних актів з питань ринку цінних паперів, визначення напрямів державної політики щодо фондового ринку, призначення складу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку забезпечують загальні основи державного регулювання фондового ринку в Україні. До цієї ж групи слід віднести Міністерство юстиції, яке виконує загальну нормотворчу функцію в державі.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка безпосередньо формує та забезпечує реалізацію єдиної державної політики з розвитку і функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних.
Державні органи, які в межах своєї компетенції здійснюють контроль або деякі функції управління на ринку цінних паперів України. Це Фонд державного майна, Міністерство фінансів, Національний банк України, Антимонопольний комітет, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація. Певні функції управління інвестиційною діяльністю в Україні здійснюють Національне агентство з реконструкції і розвитку, Державна інвестиційна компанія, Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі.
Державні органи, які виконують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманням законодавства в державі. Ці функції поширюються і на ринок цінних паперів. До цієї групи належать Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Служба безпеки, Вищий Господарський суд.
Окремо розглянуто правове становище Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, як головного координатора діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів.
У підрозділі 1.4. „Торговці цінними паперами як учасники фондового ринку та їх взаємодія з іншими недержавними учасниками ринку цінних паперів” проведена розгорнута класифікація учасників ринку цінних паперів, яка більш стисло виглядає наступним чином: органи державного регулювання, емітенти, інвестори, фінансові посередники, учасники, що відносяться до інфраструктури фондового ринку.
На базі чинного законодавства проведено аналіз поняття підприємницької діяльності з цінними паперами. Це зумовлено тим, що у законодавчих актах для позначення цієї діяльності використовуються різні терміни. Зокрема, використовуються такі терміни, як „посередницька діяльність по випуску і обігу цінних паперів”, „комерційна діяльність по цінних паперах”, „комісійна діяльність по цінних паперах”, „посередницька та представницька діяльність по обігу цінних паперів”, „посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів”, „довірчі операції з цінними паперами”. До сьогодні, співвідношення між цими термінами чітко невизначені.
Крім цього, у законодавстві визначено поняття професійної діяльності на ринку цінних паперів, до якої законодавець відносить підприємницьку діяльність по перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та по організаційному, інформаційному, технічному, консультацій-ному та іншому обслуговуванню випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності
Таке визначення є не зовсім коректним, оскільки діяльність фондової біржі цілком відповідає всім зазначеним критеріям, але ж ця ринкова інституція не є комерційною, тобто фондова біржа не займається підприємницькою діяльністю.
Таким чином, на підставі проведеного дослідження пропонується авторське бачення визначення професійної діяльності на ринку цінних паперів – це господарська діяльність, по перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та по організаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншому, передбаченому законодавством, обслуговуванню випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності.
Розглянуті деякі елементи взаємодії торговців цінними паперами з іншими недержавними учасниками фондового ринку.
” складається з трьох підрозділів.
” проведено аналіз визначення та правової природи правового статусу суб’єктів права взагалі та адміністративно правового статусу торговців цінними паперами, зокрема. Робиться висновок, що існує загальний адміністративно-правовий статус торговців цінними паперами та спеціальний адміністративно-правовий статус торговців цінними паперами.
Загальний адміністративно-правовий статус торговців цінними паперами – це сукупність їх правосуб’єктності, юридичних прав, обов’язків і законних інтересів, а також гарантії їх реалізації у галузі адміністративних правовідносин у широкому розумінні, тобто у галузі адміністративного права.
Спеціальний адміністративно-правовий статус торговців цінними паперами – це сукупність їх правосуб’єктності, прав, обов’язків, законних інтересів, гарантії їх реалізації, а також правових передумов та обмежень, передбачених нормами адміністративного права, що визначають їх місце серед інших учасників ринку цінних паперів.
Доводиться, що модель регулювання ринку цінних паперів суттєво впливає на зміст адміністративно-правового статусу професійних учасників фондового ринку, обсяг прав, обов’язків тощо.
Відносно структури адміністративно-правового статусу зазначається, що конструювання поняття „адміністративно-правовий статус торговців цінних паперів” значною мірою залежить від його елементів, які будучи взаємопов’язаними, органічно взаємодіють між собою, складаючи у цілому це важливе правове явище як єдину цілісну конструкцію. Аналіз елементів, що її складають, є важливим як з теоретичної, так і з суто практичної точок зору, тому що він дозволяє виокремити ті суттєві моменти у чинному законодавстві, що регламентують адміністративно-правовий статус торговців цінними паперами, які, у свою чергу, можуть відіграти важливу роль у плані вдосконалення існуючих норм.
Таким чином, до елементів адміністративно-правового статусу торговців цінними паперами належать адміністративна правосуб’єктність, права, обов’язки, законні інтереси, гарантії їх реалізації, правові передумови та обмеження. В якості одного з елементів розглядається також адміністративна відповідальність.
У підрозділі 2.2. „Особливості виникнення (створення) торговців цінними паперами” розглянуто легалізацію юридичних осіб як один з видів юридичного процесу, та легалізацію торговців цінними паперами, що включає до себе два рівні: перший рівень – це власно реєстраційне провадження, другий рівень – це ліцензійне провадження.
Робиться висновок, що для існування юридичної особи необхідним є, по-перше, мета; по-друге, існування матеріального субстрату, тобто майно, особи, взяті у сукупності; по-третє, юридичне визнання існування юридичної особи. Таким чином, необхідне набуття статусу юридичної особи.
Набуття цього статусу відбувається шляхом легалізації (легітимації), яка поруч із державною реєстрацією включає до себе також ліцензування.
Уявляється, що з отриманням свідоцтва про державну реєстрацію закінчується реєстраційне провадження, а отже, завершується перший рівень легалізації, який відповідає рівню організаційного оформлення адміністративно-правового статусу торговців цінними паперами. Після цього настає другий рівень – рівень оформлення предметного (змістовного) статусу торговців цінними паперами, який відбувається у межах ліцензійного провадження.
” розглянуто ліцензування як окреме провадження у рамках юридичного процесу по набуттю адміністративно-правового статусу торговців цінними паперами, та деякі організаційні, правові та інші проблемні питання щодо ліцензування торговців цінними паперами.
Так, визначена одна з науково-практичних проблем – визначення професійної діяльності на ринку цінних паперів як такої.
Проблема полягає у суб’єктивному розумінні терміна „професійна діяльність”, тобто чи є здійснення однієї чи декілька операцій з цінними паперами професійною діяльністю на фондовому ринку, та відповідно такою, що потребує ліцензування. Визначення у питаннях „професійної діяльності” має як практичне, так і теоретичне значення. На практиці до суб’єктів підприємницької діяльності неправомірно застосовують адміністративні санкції за порушення ліцензійного законодавства, що не може не турбувати останніх.
Пропонується саме цю проблему вирішити на законодавчому рівні. Зокрема, пропонується не вважати професійною діяльністю на ринку цінних паперів придбання цінних паперів не з метою спекуляції, а для інвестицій, та визначити критерії професійної діяльності на ринку цінних паперів.
Розділ 3. „Елементи адміністративно-правового статусу торговців цінними паперами” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1. „Права та обов’язки торговців цінними паперами” проведено аналіз суб’єктивних прав та обов’язків суб’єктів права взагалі та юридичних осіб і торговців цінними паперами, зокрема.
За своєю юридичною природою суб’єктивне право являє собою юридичну можливість для конкретного суб’єкта права діяти згідно з власним волевиявленням і з метою задоволення своїх інтересів, що не суперечать загальному інтересу.
Діалектичною протилежністю суб’єктивних прав у сфері державного управління є суб’єктивні юридичні обов’язки. Вони нерозривно пов’язані і не можуть існувати одне без одного, оскільки право одного суб’єкта не може бути реалізованим поза виконанням обов’язків іншим суб’єктом.
Здійснений аналіз законодавчої бази дозволяє зробити висновок про специфічність деяких прав та обов’язків торговців цінними паперами по відношенню до інших суб’єктів підприємництва, що пов’язано, насамперед, з існуванням спеціального адміністративно-правового статусу торговців цінними паперами.
У підрозділі 3.2. „Законні інтереси та гарантії їх реалізації як елементи адміністративно-правового статусу торговців цінними паперами” продовжується розгляд елементів адміністративно-правового статусу торговців цінними паперами, а саме таких важливих його елементів, як законні інтереси та гарантії їх реалізації.
Проведена науково-дослідна робота над визначенням цих елементів, і з урахуванням вже існуючих наукових пізнань надане власне їх визначення.
Так, під законними інтересами розуміється категорія, яка вміщує в собі всі ті інтереси особи, які з тих чи інших причин не опосередковані в суб'єктивних правах, але, безумовно, мають певне значення як для суспільства, так і для самої особи. Державі зручно через такий інструмент, як “законний інтерес”, брати під свою охорону і захист всі ті інтереси особистості, які немає необхідності чи можливості опосередковувати в суб'єктивні права для їхнього задоволення.
У сучасний період проблема законного інтересу набуває найбільшої практичної значимості, тому що законні інтереси дозволяють задовольняти і захищати в юридично-легітимному порядку велику кількість інтересів, які тільки що з'явилися, і прямо не закріплені суб'єктивними правами. Важливо враховувати також і той факт, що за певних умов (зростання загальних і спеціальних гарантій, поліпшення добробуту суспільства, розвитку економіки, політичного реформування та ін.) окремі законні інтереси можуть трансформуватися в суб'єктивні права.
Під юридичними гарантіями реалізації законних інтересів розуміється сукупність правових засобів і способів, за допомогою яких реалізуються, охороняються і захищаються права і свободи, припиняються порушення прав і свобод, відновлюються порушені права.
У підрозділі 3.3. „Адміністративна відповідальність торговців цінними паперами” за допомогою загальнонаукового метода системного аналізу досліджується інститут адміністративної відповідальності юридичних осіб та деякі проблеми, що існують при її розгляді та застосуванні.
По-перше, існує думка що відповідальність юридичних осіб, яка виникає внаслідок застосування контролюючими органами санкцій, не є саме адміністративною відповідальністю. При цьому застосовують такі поняття, як фінансова, економічна або навіть цивільно-правова відповідальність.
По-друге, адміністративна відповідальність юридичних осіб має так звану проблему „вини” юридичної особи у складі правопорушення. На думку автора, розв’язання цієї проблеми може полягати у закріпленні у відповідних законодавчих актах визначення адміністративної відповідальності. При цьому, автор наполягає на збереженні структури складу правопорушення, та сприйняти суб’єктивну сторону складу як психічне ставлення певних посадових осіб до скоєного проступку.
Зроблена спроба аналізу адміністративної відповідальності юридичних осіб взагалі та торговців цінними паперами, зокрема, як складової частини їх адміністративно-правового статусу, звичайно ж, не вичерпує тих проблем, що існують, багато з них потребують вирішення на законодавчому рівні. | 
