ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПРАВОВОГО ПОЛОЖЕННЯ ОРГАНІВ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ Автореферат

Розділ 1. Загальна характеристика правового регулювання управлінських відносин в АТ залежно від розміру АТ складається з трьох підрозділів, у яких обґрунтовується необхідність, підходи та принципи удосконалення управління АТ різного розміру, обґрунтовується поняття великих, середніх та малих АТ, аналізується відповідний зарубіжний досвід.

У підрозділі 1.1. «Необхідність, підходи та принципи удосконалення правового регулювання управлінських відносин у великих, середніх та малих АТ» зауважується, що уніфікований підхід до врегулювання правового статусу акціонерних товариств, який застосовується нині, за загальним правилом розрахований на усереднену модель АТ (середні АТ). У цьому сенсі щодо АТ застосовується такий самий підхід, як і до інших видів підприємств (господарських товариств). Однак для АТ, на відміну від інших видів товариств, характерний великий обсяг імперативного регулювання, пов’язаний з високим рівнем публічності відносин, що складаються в рамках цієї організаційно-правової форми.

У багатьох випадках уніфіковані вимоги незалежно від розміру АТ вступають у протиріччя із законними інтересами малих АТ, необґрунтовано порушуючи їх свободу підприємницької діяльності покладенням непомірних для них обов’язків, які, з іншого боку, не є суспільно необхідними щодо таких АТ. Обґрунтовано, що покладення на малі АТ надмірних обов’язків без суспільної на те необхідності слід розглядати як порушення їх свободи підприємницької діяльності, яка гарантована Конституцією України та закріплена в ГК України. Проаналізовано законодавчу базу щодо підтримки малого підприємництва та обґрунтовано, що до малих АТ сфера саморегуляції має бути значно розширена.

З іншого боку, потребують окремої уваги великі АТ, які з низки питань вимагають більш масованого імперативного втручання у визначення їх правового статусу, порівняно з середніми АТ. Це необхідне для забезпечення балансу інтересів їх різноманітних носіїв у таких структурах і захисту публічних інтересів, що полягають у забезпеченні ефективної діяльності таких структур. Обґрунтування такого висновку також базується на зазначених положеннях Конституції України та ГК України, тільки з іншого боку – з боку необхідності більш ретельної законодавчої розробки механізмів захисту публічних інтересів у процесі діяльності таких АТ, де управління є однією з визначальних складових.

Аргументовано, що баланс публічних і приватних інтересів має гнучкий характер, і в залежності від розміру АТ досягається дещо різними засобами. Якщо щодо малих АТ вбачається необхідність розширення сфери саморегуляції та посилення рівня захисту приватних інтересів засобами акціонерного законодавства, то щодо великих АТ, навпаки, необхідно розширювати коло правових засобів захисту публічних інтересів та нарощувати масив імперативних норм.

З точки зору підвищення ефективності управління АТ додатково до існуючих сформульовано основні принципи удосконалення правового регулювання управлінських відносин в АТ залежно від їх розміру.

У підрозділі 1.2. «Поняття великих, середніх та малих АТ» розглядається питання поділу підприємств на великі, середні та малі й додатково обґрунтовано необхідність диференціації АТ за відповідними критеріями, властивими тільки АТ, пов’язаними з більш простою чи складною організацією управління АТ, яка залежить, від кількості акціонерів в АТ.

У роботі зазначається, що за чинним законодавством малі АТ з кількістю акціонерів до 100 осіб набувають правового статусу приватних АТ. Такий підхід слід вважати виправданим, і він може бути покладений в основу класифікації АТ на середні та малі, у сполученні із критерієм, передбаченим пунктом 7 статті 63 ГК України. Запропоновано зниження максимальної кількості акціонерів приватного АТ зі 100 до 50. Останній варіант обмеження практикується за кордоном і уявляється виправданим з точки зору організаційних можливостей дієвого контролю такої кількості акціонерів за діяльністю директорів. За законодавством України в АТ з кількістю акціонерів понад 50 обов’язково створюється наглядова рада. Враховуючи вищевикладене та зважаючи, насамперед, на необхідність гарантії свободи підприємницької діяльності для малих АТ, запропоноване зниження максимальної кількості акціонерів приватних АТ є виправданим.

Стосовно малих публічних АТ з урахуванням їх публічного характеру (публічне розміщення акцій і їх вільний обіг на фондовому ринку) потрібно зберегти загальний (орієнтований на середні АТ) обсяг регулювання.

Великими АТ запропоновано АТ з кількістю акціонерів понад 100, а також АТ, незалежно від кількісного складу акціонерів, у яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік та обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік сягає встановлених в законі показників. В Україні великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 250 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму сто мільйонів гривень. У зарубіжній практиці законотворчості застосовуються більш вагомі показники (500, 1000, 2000 працюючих). У вітчизняних наукових дослідженнях вже обґрунтовувалась доцільність використання в Україні підходу, застосованого в «зеленій книзі», опублікованій Комісією ЄС у 1975 р., який визначається показником кількості зайнятих понад 500 осіб, тому для визначення поняття великих АТ запропоновано використати показник «понад 500 працюючих».

У Законі про АТ запропоновано закріпити визначення понять великого, середнього та малого АТ.

У підрозділі 1.3. «Сучасні тенденції правового регулювання управлінських відносин в АТ у зарубіжних країнах» досліджено особливості корпоративного управління великими АТ у країнах Західної Європи, пов’язані в основному з участю найманих працівників в управлінні (за національним та європейським законодавством). Більш детально проаналізовано тенденції в реформуванні корпоративного права у Великій Британії, пов’язані з необхідністю забезпечення конкурентоздатності британських компаній на європейському та світовому ринках.

Встановлено, що більша частина передбачуваних нововведень у Великій Британії стосується правового положення органів АТ, причому їх шляхи вирішення залежать від розміру компанії, які поділяються на публічні та приватні, великі, середні та малі. Британський уряд зосередився на пристосуванні Закону про компанії до потреб малих компаній, зі специфічними додатковими вимогами для великих компаній. В цілому реформи спрямовано на забезпечення пріоритету інтересів компанії. На цей час сформувалась думка, що концепція пріоритету інтересів акціонерів зжила себе. Стає усе більш визнаним, що є інші групові інтереси, які мають значення для компанії - найманих працівників, постачальників і клієнтів, кредиторів (дійсних і майбутніх), а також суспільства в цілому. Чинний Закон про компанії ще не просунувся далеко в урахуванні цих інтересів, які повинні брати до уваги директори при здійсненні своїх повноважень. У законотворчості в основному переважала традиційна точка зору, що зосереджена винятково на інтересах акціонерів. У обговоренні законопроекту мають місце два основних підходи в реформуванні під заголовками «плюралізм» і «просвічене значення акціонера».

На основі проведеного аналізу встановлено, що концепція просвіченого значення акціонера дотримується традиційного уявлення про акціонерну компанію як сукупність акціонерів та спрямована на активізацію ролі акціонерів, їх інформування тощо і забезпечення культури довгострокового інвестування. Відповідно до плюралістичної точки зору законодавство про компанії має забезпечувати, щоб компанія обслуговувала більш широке коло інтересів. Концентровано цей підхід крізь призму структури законопроекту про компанії дає уявлення про компанію більш, ніж як про сукупність її акціонерів. Обидві концепції сходяться на необхідності підвищення ролі директорів, які зобов’язані добросовісно управляти відносинами компанії з найманими працівниками, постачальниками, клієнтами й іншими зацікавленими особами (співвласниками).

Як можливий варіант розглядається вимога до директорів просувати успіх компанії як комерційного підприємства, тобто не з огляду на інтереси жодного з учасників, у тому числі акціонерів. Таким директорам надаються широкі можливості вільного розсуду. Узгоджена концепція обов’язків директорів передбачає, що директор повинен розвивати дбайливість, майстерність і розумну старанність, ґрунтуючись на знаннях, навичках і досвіді, що розумно очікується від директора в його положенні, і будь-якому додатковому знанні, навичці і досвіді, що має конкретний директор.

Зауважено, що, окрім того, до публічних і великих приватних компаній передбачається низка додаткових вимог. Щодо них вважається за необхідне призначення незалежного корпоративного секретаря та декларування стратегічної інформації про їхній бізнес. Нова вимога для повідомлення передбачає, щоб у матеріалах відображалися екологічні проблеми як корпоративний соціальний обов'язок, так і підтримувані ініціативи розвитку. Для публічної і великої приватної акціонерної компанії буде вимагатися публікація більш широкого оперативного і фінансового звіту правління, що пояснює роботу компанії, стратегію і взаємини (із працівниками, клієнтами і постачальниками, суспільством). Звітність таких компаній підлягає обов’язковій аудиторській перевірці. Щоб поліпшити інформування в таких компаніях, документи повинні бути доступні на веб-вузлі компанії. П'ятнадцять днів повинно пройти між публікацією на веб-вузлі і повідомленням акціонерів, щоб забезпечити акціонерам необхідний час для ознайомлення з табличними рішеннями.

Досліджено ключові рекомендації щодо малих АТ. В праві Великої Британії сформульована презумпція законодавчого невтручання (втручання лише за необхідності) в діяльність малих АТ. Переважна більшість зареєстрованих компаній є малими. Багато чого в законопроекті націлене на те, щоб спростити законодавство про компанії для малих компаній, тому що вони звичайно не заслуговують багатьох із законодавчих обмежень, що зроблені для великих компаній, та знаходяться в не настільки гарному положенні, щоб дотримуватися складності поточної правової основи. Типовим для таких компаній стане «режим вибору», за яким приватні акціонерні компанії можуть, приймаючи рішення, обійтися без деяких з передбачених законодавством формальностей. Якщо компанія бажає бути пов'язаною цими вимогами, то компанія повинна зробити такий вибір.

Акцентовано, що у Великій Британії передбачається кодифікація і розширення концепції єдиного погодженого акту, що вже існує в загальному праві: будь-яке рішення, яке компанія має право прийняти, дійсне, навіть без дотримання всіх необхідних законних формальностей, якщо цим забезпечується згода всіх членів компанії. Цей досвід заслуговує на увагу і використання при вдосконаленні акціонерного законодавства України.

Розділ 2. Правове регулювання формування і діяльності органів великих, середніх та малих АТ складається з двох підрозділів, у яких розглянуто питання кількості та складу органів АТ, господарської компетенції та особливостей організації їх діяльності залежно від розміру АТ.

У підрозділі 2.1. «Кількість та склад органів АТ залежно від розміру АТ» розглянуто низку практичних проблем, що виникають в діяльності органів АТ і пов’язані з недостатністю критеріїв диференціації АТ на великі, середні та малі у чинному законодавстві.

Піддається критиці те, що відтворений у Законі про АТ традиційний перелік органів АТ – загальні збори акціонерів, наглядова (спостережна) рада, виконавчий орган, ревізійна комісія – не є вичерпним (статут може передбачати утворення й інших органів товариства, окрім визначених у Законі). Пропонується закріпити у ГК України загальний принцип імперативного регулювання системи органів акціонерного товариства. Виняток можуть складати лише випадки одноголосного прийняття інших рішень щодо переліку органів АТ загальними зборами акціонерів малих АТ, проведеними за участю 100 відсотків акціонерів або їх представників.

Аналізується проблема необхідності чи зайвості такого органу в АТ, як ревізійна комісія. Якщо щодо публічних та великих приватних АТ через високий ступінь їх публічного значення доцільною є вимога проводити обов’язкову аудиторську перевірку, то вимагати цього від середніх та малих приватних АТ означає звуження їх свободи підприємницької діяльності, зокрема, покладенням на такі АТ надмірних публічних обов’язків. Адже проведення аудиторської перевірки потребує суттєвих фінансових затрат, і коли цього не вимагає необхідність захисту публічних інтересів, а лише захист приватних інтересів акціонерів таких АТ, запропоновано надати можливість самим акціонерам (їх загальним зборам) вирішувати, проводити таку перевірку власними силами чи залучити стороннього спеціаліста.

Подібним чином запропоновано вирішувати й питання обов’язковості створення в АТ наглядової ради, організованої спеціальним чином (за європейським досвідом, доцільним до використання – за участі представників від трудового колективу та інших носіїв інтересів, задіяних у АТ). Зокрема, пропонується передбачити обов’язкове створення наглядової ради лише у великих АТ та щодо малих та середніх АТ передбачити відповідне диспозитивне регулювання.

Зауважується, що Закон про АТ невиправдано обмежив право на участь у загальних зборах акціонерів – власників привілейованих акцій. Згідно з Принципами корпоративного управління ОЕСР будь-які обмеження прав акціонерів не допускаються. Такі обмеження можливі лише за одноголосним рішенням загальних зборів акціонерів, прийнятим за участі 100 відсотків акціонерів або їх представників, що можливо забезпечити лише у рамках малих та середніх приватних АТ.

Запропоновано розширення імперативного регулювання з низки питань організації і діяльності загальних зборів акціонерів у публічних і великих приватних АТ. Зокрема, пропонується удосконалити вимоги до змісту статуту, що створить певні гарантії участі трудових колективів в управлінні для середніх та малих АТ. Додатково у Законі запропоновано передбачити, що на загальних зборах публічних і великих приватних АТ мають право бути присутні представники державних органів та органів місцевого самоврядування первинного та регіонального рівнів, що зумовлене наявністю випадків соціально-суспільних зобов’язань таких АТ по утриманню території, об’єктів соціальної інфраструктури тощо.

В залежності від розміру АТ запропоновано вирішувати і питання складу наглядової ради. Гарантоване Законом України «Про господарські товариства» (далі – Закон про ГТ) право представників профспілкового органу або іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу, брати участь у роботі наглядової ради з правом дорадчого голосу зі вступом в дію Закону про АТ втрачено. Таке положення уявляється неприпустимим і вимагає усунення.

Критикується встановлена в абзаці 2 пункту 1 статті 53 Закону про АТ норма, згідно з якою загальні збори товариства можуть встановити залежність членства у наглядовій раді від кількості акцій, якими володіє акціонер, що може спричинити негативні наслідки. По-перше, цю норму слід розцінювати як приховану противагу механізму кумулятивного голосування, який нарешті отримав закріплення в АТ. По-друге, цю норму на практиці можуть використати і для обмеження можливостей участі у наглядовій раді осіб, які не є акціонерами. Тому її не можна вважати виправданою і запропоновано виключити із законодавства, за винятком випадків коли рішення про таке обмеження прийняте одноголосно за участі 100 відсотків акціонерів або їх представників.

Для середніх та малих приватних АТ потрібно розширити зону вільного розсуду, передбачити можливість обрання в якості членів наглядової ради, як і іншого виборного органу АТ, не тільки фізичних, а й юридичних осіб – консалтингових фірм тощо.

У підрозділі 2.2. «Господарська компетенція органів АТ та особливості організації їх діяльності залежно від розміру АТ» проаналізовано компетенцію різних органів АТ за чинним законодавством. Дослідження особливостей управління АТ в Україні показує, що чим більше за розміром АТ, тим у більшому ступені зменшується роль загальних зборів. Натомість чинне законодавство застосовує уніфікований підхід до правового регулювання питань розподілу компетенції між органами АТ.

Зауважується, що у зарубіжному праві сформувалося дві доктрини в питанні розподілу компетенції між органами АТ (США та ін.) – доктрина «контролю з боку менеджерів» і доктрина «корпоративної демократії».

Встановлено, що правове регулювання управління АТ насичене імперативними нормами, які відповідають моделі корпоративної демократії. Це перешкоджає застосуванню в Україні доцільної для великих АТ моделі контролю з боку менеджерів. Обґрунтовано, що з урахуванням переваг і стратегічного значення великих АТ для економічного розвитку України доцільно передбачити у законодавстві спеціальне регулювання розподілу компетенції між органами великих АТ, надавши акціонерам можливість організовувати управління такими АТ за моделлю корпоративної демократії, як це передбачено нині, чи моделлю контролю з боку менеджерів, у разі якщо доцільність такої моделі буде визнана самим підприємством. Це передбачає впровадження відповідного диспозитивного регулювання, з урахуванням чого запропоновано доповнення до Закону про АТ.

Запропоновано використання досвіду Великої Британії, у якій сформульовано презумпцію законодавчого невтручання в діяльність малих приватних АТ та «режим вибору» щодо них, згідно з яким малі приватні АТ вправі використовувати законодавчий режим за їх вибором. Запропоновано передбачити у Законі про АТ, що малі приватні АТ мають право здійснювати скликання та проведення загальних зборів акціонерного товариства в порядку, встановленому статутом та внутрішніми нормативними актами.

З огляду на потреби забезпечення прав акціонерів у АТ з великою кількістю акціонерів (у великих АТ), запропоновано використати зарубіжний досвід та запровадити обов’язкову посаду корпоративного секретаря у великих АТ.

Розділ 3. Господарсько-правові особливості статусу посадових осіб органів великих, середніх та малих АТ містить два підрозділі, в яких розглянуто питання господарсько-правової відповідальності посадових осіб органів АТ залежно від їх розміру та винагороди праці і особливостей дострокового припинення повноважень посадових осіб виконавчих органів великих, середніх та малих АТ.

У підрозділі 3.1. «Господарсько-правова відповідальність посадових осіб органів АТ залежно від розміру АТ» зауважується, що за чинним законодавством питання відповідальності посадових осіб АТ регулюється за цивільно-правовим договором. Про господарсько-правову відповідальність посадових осіб органів АТ у законодавстві не йдеться. Натомість в цьому є необхідність.

Сформульовано пропозицію щодо надання директорам великих АТ статусу фізичної-особи підприємця, що несе в собі певні переваги, пов’язані зі спеціальним законодавчим регулюванням статусу підприємців взагалі та фізичних осіб-підприємців, зокрема. Перевагою господарсько-правової відповідальності посадових осіб виконавчого органу АТ з наданням їм статусу фізичної особи-підприємця є можливість пред’явлення вимог про стягнення збитків до директорів не тільки самим АТ, а й іншими особами, яким було завдано збитків (зокрема, цим вирішується проблема можливості пред’явлення непрямого позову акціонерами), при цьому фізична особа-підприємець може виступати як солідарний з АТ боржник. З урахуванням цього запропоновано передбачити у ГК України та Законі про АТ необхідність набуття посадовими особами великих АТ статусу фізичних осіб-підприємців та укладання з АТ господарських договорів про управління АТ.

З урахуванням специфіки інтересів акціонерів великих АТ запропоновано використати досвід США та спеціально передбачити у Законі про АТ також норму, згідно з якою директори великих АТ несуть господарську відповідальність у формі відшкодування збитків за навмисне заподіяння шкоди не тільки АТ, але й його акціонерам. Таке положення буде справедливим як щодо АТ з розпорошеною структурою акціонерного капіталу, в яких інтереси акціонерів направлено виключно на отримання дивідендів, так і щодо АТ, в яких контрольний пакет акцій належить невеликій кількості акціонерів, які здійснюють над підприємством фактичний контроль.

У роботі обґрунтовано, що питання господарсько-правової відповідальності у формі відшкодування збитків членів виконавчого органу великих АТ, з урахуванням досвіду правового регулювання в інших країнах, мають бути врегульовані імперативно, з покладенням на директорів господарсько-правової відповідальності за будь-які недобросовісні дії чи бездіяльність, які заподіяли шкоду АТ. Щодо середніх АТ може бути встановлено диспозитивне регулювання, за деякими винятками, а саме, в законодавстві запропоновано передбачити господарсько-правову відповідальність у формі відшкодування збитків директорів за недобросовісні дії чи бездіяльність у разі їх кваліфікації судом як навмисного заподіяння шкоди АТ або необережного у разі заподіяння значної шкоди. Щодо малих АТ це питання має бути залишене на розсуд загальних зборів акціонерів.

Окрім того, щодо великих АТ запропоновано запровадити й інші норми, які напрацьовані зарубіжною практикою корпоративного управління (зокрема, за досвідом ФРН). Так, запропоновано передбачити щодо великих АТ, що відповідальність директорів настає й у тому разі, якщо дії були схвалені наглядовою радою. Обов’язок відшкодування збитків не настає лише у випадку, якщо дії ґрунтуються на рішенні загальних зборів акціонерів, за винятком випадків, коли здійсненню такої дії передувало пред’явлення претензії кредиторами.

У підрозділі 3.2. «Господарсько-правові питання винагороди праці і дострокового припинення повноважень посадових осіб виконавчих органів АТ залежно від розміру АТ» зазначається, що підвищенню рівня відповідальності директорів має кореспондувати підвищення гарантій їх інтересів. Основним напрямом у розробці таких гарантій є забезпечення стабільності в їх роботі й удосконалення методів матеріальної заінтересованості. У роботі проаналізовано законодавство та проблеми практики правозастосування з відповідних питань.

Обґрунтовано, що порядок дострокового звільнення членів виконавчого органу АТ від виконання посадових обов'язків за рішенням загальних зборів акціонерів є виправданим щодо середніх та малих АТ, оскільки є дієвим засобом внутрішньофірмового контролю з боку акціонерів як ключового учасника корпоративних відносин в таких АТ. Натомість щодо великих АТ є необхідність у створенні додаткових гарантій для членів виконавчого органу.

Аргументовано, що для великих АТ доцільно передбачити, що дострокове звільнення з посади директорів може здійснюватися лише за рішенням наглядової ради, сформованої із представників не тільки акціонерів, а й інших груп заінтересованих осіб. Ініціатором такого звільнення можуть бути загальні збори акціонерів. При цьому з метою забезпечення стабільності положення членів виконавчого органу, формування самої основи їх відповідального відношення до своїх обов'язків запропоновано, за досвідом ФРН і США, обмежити право відкликання членів виконавчого органу наявністю істотних підстав для відкликання.

Як у Законі про ГТ, так і Законі про АТ запропоновано закріпити право відкликання членів виконавчого органу щодо малих та середніх АТ та право відкликання виконавчого органу в цілому щодо великих АТ.

Запропоновано закріпити за наглядовою радою великих АТ, крім повноважень по утворенню виконавчого органа і достроковому припиненню його повноважень, повноваження по визначенню його членам розмірів винагород і компенсацій.

Щодо оплати праці запропоновано закріплення у Законі про АТ наступних положень.

1. У малих та середніх АТ основні принципи оплати праці члена правління встановлюються в статуті, Положенні про правління чи іншому внутрішньому документі товариства і складають компетенцію загальних зборів акціонерів. Загальні збори, окрім розміру основної заробітної плати директора, можуть визначати додаткові види оплати праці директора – участь у прибутках, відшкодування витрат, комісійні винагороди, інші види додаткової оплати.

2. У великих АТ вирішення цих питань доцільно віднести до компетенції наглядової ради, яка у великих АТ має спеціальну організацію (в її роботі приймають участь представники не тільки від акціонерів, а й від інших груп заінтересованих осіб). Визначення загального розміру оплати праці члена правління відноситься до компетенції наглядової ради, що забезпечує домірність його доходів положенню товариства. Зокрема, у компетенцію наглядової ради повинен входити розрахунок частки участі в прибутку, якщо це встановлено статутом чи внутрішнім документом. Участь у прибутку встановлюється в частці річного прибутку, що направляється на оплату праці директора.

Підкреслено, що функції наглядової ради як по підбору основних управлінських кадрів і контролю їхньої діяльності, так і по визначенню їхньої винагороди, й, у разі потреби, звільненню чи перегляду винагороди, отримуваної членами правління, передбачено в Принципах корпоративного управління ОЕСР. Натомість реалії господарського життя та потреби практики в Україні вимагають диференційованого підходу у законодавчому регулюванні застосування цих принципів. Щодо малих та середніх АТ є прийнятним диспозитивне регулювання. А щодо великих АТ запропоновано запровадити імперативне регулювання питань компетенції наглядової ради з визначення винагороди праці, перегляду її розміру та дострокового відкликання членів правління АТ.