| Короткий зміст: | У вступі висвітлено стан вивчення конфіксації у східнослов’янському мовознавстві, обґрунтовано актуальність дослідження, визначено предмет, мету й основні завдання роботи, вказано джерела, методи дослідження, встановлено наукову новизну, розкрито теоретичне й практичне значення дисертації.
У першому розділі — “Конфіксальні словотвірні типи іменника як об’єкт лінгвістичного дослідження” — розглядається питання про словотвірний тип у сучасній дериватології (аналізуються погляди на дериваційний тип таких мовознавців, як О.Земська, Я.Закревська, В.Лопатін, І.Улуханов, М.Янценецька, В.Виноградов, І.Ковалик, В.Горпинич та ін.), дається характеристика його складників: словотвірного значення (Г.Винокур, Н.Янко-Триницька, В.Хохлачова, І.Ковалик, О.Кубрякова, В.Ґрещук та ін.), дериваційного форманта — конфікса (І.Іншакова, К.Качайло, С.Воропай, Л.Стовбур), спільної частиномовної належності твірних слів, що її на сучасному етапі розвитку дериватології включають до числа обов’язкових ознак (І.Ковалик, В.Горпинич та інші). Особливістю дериваційної семантики конфіксальних формантів є те, що постпозитивна частина передає загальне відношення предмета до поняття, позначуваного мотивувальним словом (виконує класифікаційну функцію показника найменування предмета, особи чи абстрактного поняття), а перший конкретизує це загальне відношення, виражаючи різні значеннєві модифікації (лексичне співзначення). Обґрунтовується також явище множинної мотивації, котра нерідко виявляється при аналізі конфіксальних іменників (Е.Балаликіна, Г.Ніколаєв, М.Лесюк, З.Каспришин, П.Білоусенко, І.Іншакова, К.Качайло, С.Воропай, Л.Стовбур та ін.).
Більшість конфіксальних іменників утворилася на базі суфіксації прийменниково-відмінкових сполук (це переважно похідні з афіксами, у яких перші компоненти походять від прийменників із просторовим значенням), однак згодом у свідомості мовців співвіднесеність із такими сполуками втрачається, і деривати починають сприйматись як десубстантиви. Відтак суфіксація згаданих сполук виступає проміжним етапом на шляху до формування конфіксальних структур. Велика кількість конфіксальних похідних віддієслівного походження: девербативами виступають переважно n.actionis, на основі дієслів формуються нечисленні абстракти на позначення стану, n.personalia, назви предметів та ін. У середньоукраїнський та новоукраїнський період розвитку мови збільшується арсенал засобів для продукування найменувань діячів. Подекуди мотивувальними основами виступають прикметники, займенники та числівники. Одним із шляхів конфіксації виступає також калькування давньогрецьких слів (безгнhвие може бути калькою д.гр. άνοργία, съзажди~ “спадщина”— д.гр. όπίσuια, межирhчие — д.гр. μεσοποταμία, безградьникъ “той, хто не має батьківщини, свого міста” — д.гр. άπολις тощо).
Словотвірне значення похідних, виконувана формантами функція та здатність дериватів змінювати частиномовну належність, а відтак і синтаксичну функцію твірного — усе це дає підстави для виокремлення таких конфіксальних словотвірних типів іменника.
1. Модифікаційні. Частиномовна належність похідних не змінюється, а конфікси вносять у значення мотивувальних слів додатковий відтінок “зменшена подібність”, певні просторові модифікації, на які вказують препозитивні конфіксальні компоненти: долина – видолинок, придолинок “невелика і неглибока улоговина”; станція – полустанок “невелика залізнична станція”. До модифікатів також належать конфіксальні назви осіб, котрі неповністю виражають ознаки, позначені мотивувальним словом: пан – підпанок, полупанок, недопанок; пастух – підпасок, підпасич, підпасач; людина – недолюдок тощо. 2. Мутаційні. Похідні належать до тієї ж частини мови, що й твірні, змінюється лише значення деривата, наприклад поличок “ляпас” (по лицю). 3. Мутаційно-модифікаційні. При творенні таких похідних не відбувається зміна частиномовної належності деривата, але водночас змінюється значення інтегрувальної семи мотиватора та з’являється новий відтінок у семантиці, що його вносить у структуру значення похідного препозитивний елемент конфікса. У результаті мутаційно–модифікаційних семантичних змін з’явилися конфіксальні іменники, перші компоненти котрих походять від прийменників з просторовою семантикою, наприклад: сито – підситок; тарілка – підтарільниця; скриня – прискринок; струна – приструнник. До дериватів з мутаційно-модифікаційним значенням належать також ті, у яких препозитивний компонент конфікса походить від прийменника без і вказує на відсутність чогось, названого мотивувальним словом: люди – безлюддя; матка – безматок, безматень; батько – безбатченко; сон – безсонниця, безсоння. 4. Транспозиційні. До цього словотвірного типу входить обмежена кількість конфіксальних іменників, загалом абстрактні назви, більшість з яких – полімотивовані структури, наприклад: ходити, походúти – походеньки; гнатися, погнатися – погоня; садити, посадити – посадка; співати – поспів’я. 5. Транспозиційно-мутаційні. Похідні мають іншу, ніж твірне, частиномовну належність та інше, ніж у твірного, лексичне значення, що зумовлено зрушеннями в семантиці мотивувального слова: невір’я, неробство, нероба, нездара.
У першому розділі розглядаються й такі явища, як омонімія, синонімія, антонімія конфіксальних словотвірних типів, в основі яких лежить омонімія, синонімія та антонімія самих формантів, приєднаних до спільної твірної основи.
Другий розділ дисертації — “Конфіксальна підсистема іменника праслов’янської мови” — присвячений описові конфіксальних іменникових дериваційнних типів праслов’янської доби. За даними реконструкцій праслов’янської мови, у цей час, певне, функціонували конфікси з постпозитивними елементами -ьjе, -ica, -ъkъ, -(ьn)ikъ, -ъka, -ina, -ьkъ, -ьсь, -lo, -anъ, -ха, -ь, -ъ, -а, наприклад: *bezdolьje (ЭССЯ ІІ 18) “горе, біда, лиха доля”; *bezvodica (52) “безводдя”; *dostojь (V 85) “достоїнство; пристойність”, пор. *stojati; *medjigorьje (XVIII 49); *nabedrъkъ (ХХІ 203) “частина кінської упряжі, що одягається коневі на стегна”; *naberžьje (204) “узбережжя”; *načelьnikъ (224) “налобник; прикраса на лобі”; *narožьnica (XXIII 11) “ріг даху, кутове стропило”; *narǫčьka (15) “оберемок”; *našijьkъ (124) “потилиця; нашийок”; *nazimьcь (XXIV 68) “домашня тварина, народжена взимку”; *nebojь (106) “безстрашна людина”; *nečasьje (110) “несприятливий час”; *nemirьnikъ (156) “неприятель, ворог”; *nerězina (229) “необрізана лоза; сорт винограду”; *nesmějanъ (XXV 17) “людина, яку не можна розсмішити”; *netъkaxa (42) “жінка, яка не вміє ткати”; *obbermьje (XXVI 97) “ноша, оберемок” (*bermen-, пор. *bermę “вантаж, ноша”); *obbermъkъ (97); *obbočina (110) “узбіччя”; *obpojasьnica (XXVIII 241) “пояс; те, чим можна підперезатися”; *zavodъ (ЕСУМ ІІ 219) “перешкода”, пов’язане з *vaditi “перешкоджати, суперечити”; *posаgъ (ІV 534) “віно” (пор. *sęgati “сягати”); *pobergьje [Бернштейн 1974, 297] “узбережжя”; *podnožьje [Вступ 1966, 125]; *obgrablo [Варбот 1984, 109] “кочерга” (*grabiti, -ati та *grebti); *primorьje [Німчук 1991, 108]; *jьzžarъ [Черниш 1991, 28] “випалена ділянка”; *kаvьrga [Іліаді 2000, 62] “сучок; щось зігнуте, нерівне” від *vergati “крутити, зв’язувати, вити”; *pripektьje [Черниш 2003, 114] “припічок”; *zadvorьje (297) тощо. Значна кількість конфіксальних словотвірних типів у праслов’янський період була вже сформована (наприклад, типи з формантами, до структури яких входять другі компоненти -ьjе, -ъkъ, -(ьn)ikъ, -ъka, -ь, -ъ, -а), конфікси з постпозитивними компонентами -ina, -ьkъ, -ica, -ьсь, -lo, -anъ, -ха, очевидно, перебували на стадії становлення. Реконструйовані деривати, перші компоненти яких походять від прийменників з просторовим значенням (*ob-, *na-, *po-, *pri-, *pod- тощо), виступають здебільшого локативними та предметними найменуваннями, мотивованими в основному прийменниково-відмінковими сполуками; рідше виявлені похідні є назвами осіб та збірних понять. Іменники, у яких вичленовуються перші частини *ne-, *bez-, служать в основному для позначення абстрактів з семантикою опредметненої дії або стану, у яких вивідними можуть виступати дієслова (для n.actionis) або прийменниково-відмінкові сполучення (для похідних з семантикою стану).
У третьому розділі — “Розвиток конфіксальної підсистеми іменника української мови ХІ-XVIII століть” — подано опис динаміки конфіксальних словотвірних типів давньої руськоукраїнської, середньоукраїнської й новоукраїнської мови.
Конфіксальні структури з постпозитивним -ьje в переважній більшості були сформовані в праслов’янський період (*bez(ъ)-…-ьjе, *оb-...-ьje, *na-…-ьjе, *ne-…-ьjе та ін.).
У давній руськоукраїнській мові найактивнішу участь форманти з другим компонентом -и~ та його континуантами -ння, -ття, -jа брали у творенні абстрактних назв. При цьому в мові ХІ-ХІІІ ст.ст. (як і в наступних — до XVIII — століттях) досить багато слів, що виражають не наявність певної якості, а її відсутність. Локативи в писемних текстах ХІ-XVIII ст.ст. становлять дещо меншу за чисельністю групу; зовсім небагато в джерелах розгляданих періодів розвитку мови засвідчено збірних назв, n.personalia. Обстежені пам’ятки давньої руськоукраїнської мови фіксують понад 300 дериватів, у структурі яких наявні конфікси з фінальною частиною -и~. Найпродуктивнішими в мові ХІ-ХІІІ ст.ст. виступають форманти з першими компонентами не-, без-, при-, по-, за-, на-: недужие (1097 СлРЯ ХІ 109) “хвороба”; бесчади~ (ХІ Ср І 80) “бездітність”; приморие (XI/XVI ИФ 207); подолье (1118/1377 ПВЛ 55); загорье (1176 СлРЯ V 174); неженение (XII СДЯ V 272) “неодруженість”; напuти~ (175) “настанови перед дорогою” та ін. Порівняно з ХІ-ХІІІ ст.ст., у середньоукраїнський та новоукраїнський період розвитку мови іменників з конфіксами, до складу яких входить другий елемент -и~ (>-ння, -ття, -jа), виявлено менше — близько 200 похідних. У мові XIV-XVIII ст.ст. частина конфіксальних словотвірних типів (до їх складу входять форманти з препозитивними елементами не-, за-, без-, по-, на-, о-, междо-, под-) зберігає високу продуктивність, наприклад: подымь~ (1386-1418 Роз 35) “дім з пічною трубою”; надворье (1552 АрхЮЗР І/7 91) “подвір’я”; ожерелие (1610-1611 АрхЮЗР І/10 520) “прикраса” від жерело “горло”; безмолвие (1615-1616 СУМ XVI-п.пол.XVII ІІ 46); нєразуміє (сер. або др. пол. XVII Син 133) “нерозважливість”; междоморіє (сер.XVII СлЛекс 244); поднебєсїє (484). Продуктивність деяких афіксів зі згаданим фінальним компонентом у середньоукраїнській та новоукраїнській мові спадає, що зумовлено участю кінцевого елемента -и~ (як самостійного суфікса і як компонента конфікса) у творенні похідних в основному книжного стилю, котрі, з утвердженням народнорозмовних елементів, поступово виходять з ужитку. Це стосується насамперед конфіксальних іменників з першими елементами от-, про-, u-: отвечерие (1076 СлРЯ ХІІІ 198) “пізній вечір”; пропутие (ХІІ ХХ 201) “вступ, початок”; uкроми~ (до 1200 Ср III 1187) “край, межа” і т.ін. Продуктивнішими стають афікси, що творять головним чином nomina loci: перед-...-и~, под-...-и~: передъмhстье (1585 АрхЮЗР І/1 203); закрестие (1588 ПФ 99); подсмужье (Горб 262) “частина землі, що прилягає до довгої й вузької її смуги” та ін. Формуються конфікси недо-...-и~, до-...-и~, над-...-и~, пра-...-и~, па-...-и~: недовhрїе (1556-1561 ПЄ 161зв/233); доживотье (1571 АрхЮЗР І/7 30) “досмертне майно”; надглавіе (1619 ХІІ/1 12) “частина вбрання священника”; праворотє (1648 АЮЗР ІІІ 219) “місце за воротами”; Паволочье (1651 469) “місцевість уздовж Волока” тощо.
Конфікси з матеріально не вираженим постпозитивним елементом відомі уже з праслов’янського періоду: *nе-…-ø(а), *оb-...-ø(а), *ро-...-ø(а), *jьz-…-ø(а), *ka-…-ø(а), *nedo-…-ø(а), *o-…-ø(а), *za-…-ø(а), *do-…-ø(а), *podъ-…-ø(а), *о-…-ø(а), *ša-…-ø(а). Найбільшу кількість з-поміж конфіксальних іменників, до структури яких входить матеріально не виражений другий компонент, упродовж XI-XVIII ст.ст. складають абстрактні найменування та назви осіб. Рідше згадані форманти використовуються у функції творення субстантивів на позначення предметів. У давній руськоукраїнській мові нараховується близько 100 похідних розгляданої структури. Найпродуктивнішими в мові ХІ-ХІІІ ст.ст. виступають конфікси не-…-ø(а) та по-…-ø: нетягъ (ХІІ/ХVІ СлРЯ ХІ 323) “нероба”; нетяжа (324) “ледар”; пор"дъ (1180 ХVII 146) “порядок” та ін. Меншу продуктивність виявляють форманти о-…-ø(а), у-…-ø(а), на-…-ø(а), за-…-ø(а): wпона (1118/1377 ПВЛ 81) “перешкода” (очевидно, від пьну, п"ти “розтягувати, розставляти”); оуставъ (ХІІ ЖФСт 137) “взірець, правила” (пор. ставити “унормовувати, узаконювати”); насадъ (к.ХІІ/1425 ЛК 372) “вид човна” (садити); закоупъ (1280 СДЯ ІІІ 321) “той, хто відпрацьовує позику, отриману від господаря-землевласника” (коупити) тощо. На етапі становлення перебувають афікси з препозитивними компонентами объ-, из-, при-, про-, па- та інші, наприклад: обръть (Изб 1076 210) “вуздечка”; извhса (ХІ/ХІV УВ 24) “гиря” від вhсити “важити”; приполъ (1118/1377 ПВЛ 190) “частина одягу” від пола; проваръ (125) “певна міра якогось варива” (варити); пагоуба (ХІІ ЖБГ 51) “знищення, смерть”, пов’язано з гоубити; калhка (ХІІ Ср І 1182), пор. псл. *lěčiti; возрастъ (ХІІ ДанЗат 19) “вік”, співвідносне з расти, пор. також възрасти; о(т)вhтъ (к. ХІІ/1425 ЛК 580) “відповідь” (вhтовати, вhтую “говорити, говорю”); подъшва (1230/1425 ЛГВ 761) “підошви, ступні”, співвідноситься з *šьvъ, пор. шити, шию, первісно означало “те, що підшито”; съваба (ХІІ-ХІІІ ЖМ 195) “гостина, полон” від вабити “запрошувати”; сусhкъ (ХІІІ/ХV КП 62) “засік, загорода” від сhчи (*sěktі) тощо. Обстежені джерела середньоукраїнської мови засвідчують значно більшу кількість іменників, у складі яких наявні конфікси з матеріально не вираженою фінальною частиною, — понад 170 утворень. Зберігають високу продуктивність словотвірні типи з формантами не-…-ø(а) та по-…-ø(а): неукъ (1616 ЄУС 30) “неосвічена людина”; поклепъ (1747 ПЛ ХVIII 116) “вигадки, наклеп”. Зростає словотвірна активність афіксів із першими частинами при-, о-, за-, у-, наприклад: оукосъ (1404 ССУМ ІІ 474) “схил гори, берега” (косыи); опалъ (XVII МатТимч ІІ 44) “жар, паливо”; застава (1729 ДДГ 102) пор. ставити; прихоть (1754 ДНМ 329) “забаганка” та ін. Малопродуктивними залишаються конфікси з препозитивними елементами су-, пере-, про-, на-, объ-, съ-, наприклад: сумежъ (1576 МатТимч ІІ 377) “спільна частина поля”; пересучь (ХVІ Укр.лекс 247) “мотузка” (сучити “робити нитку з пряжі”); пророкъ (1616 ЄУС 37) від реку “говорю”; наметъ (1616 448) від метать чи наметати; облогъ (1720 ДНМ 117) “тривалий час не оброблювана земля”, пор. лежати; спашъ (1722 128) “орна земля, зіпсована тваринами” (пасти/-ся/) тощо. Непродуктивними виступають форманти з початковими частинами из-, па-, без-, ка-, перед-/пред-, воз-, от-, под-, а саме: исправа (1352 П 30) “притягнення до судової відповідальності” від правовати, пор. також справити “дотриматися чогось”; пасhка (1420 ССУМ ІІ 128-129) “зрубаний ліс”; Бєзносъ (1471 І 90); кадолбъ (1562 МатТимч І 354) “висока видовбана діжка” (долъбати, пор. *ка-dьlbti); предитеча (ХVI СинСл 164) “попередник, наставник”; възлысъ (1627 БерЛекс 19) “прилісок” (ліс); отвага (ХVII ЛСам 46) “хоробрість” від вагатися, важитися “міркувати, вирішувати”; подгеретъ (1722 ДНМ 128) “щабель драбини, що утримує полудрабки” (герета “жердина”) тощо.
Конфікси з другим компонентом -(ьn)ikъ функціонували в праслов’янський період (*na-…-(ьn)ikъ, *ob-…-(ьn)ikъ, *ne-…-(ьn)ikъ, *po-…-(ьn)ikъ). У мові XI-XVIII ст.ст. іменники з двокомпонентними афіксами, у яких наявна фінальна частина -никъ, позначають головним чином предмет, особу, котрі перебувають у якому-небудь відношенні (просторовому, соціальному тощо) до іншого предмета, особи, названої твірним словом. У давній руськоукраїнській мові кількісно іменники зі згаданим постпозитивним компонентом — відносно нечисленний пласт лексики: обстежені пам’ятки цього періоду фіксують близько 80 субстантивів, до складу яких входить другий елемент -никъ. Для творення нових слів у мові XI-XIII ст.ст. використовувалися конфіксальні форманти з першими частинами со-, без-, на-, наприклад: безаконьникъ (1076 СДЯ І 120); настольникъ (1096 Ср ІІ 337) “спадкоємець”; съдомникъ (ХІ ІІІ 697) “сусід” і т.ін. У структурі нечисленних похідних давньої руськоукраїнської мови вичленовуються перші компоненти па-, по-, под-, су-, за- та фінальний елемент -никъ: подверникъ (ХІ Ср II 1036) “сторож”; подъижникъ (ХІ 1065) “під’яремна худоба”; суклhтьник (ХІ ІІІ 614) “співмешканець по келії”; засапожникъ (ХІІ І 946) “кинджал”. Дібраний мовний матеріал дозволяє констатувати, що в середньоукраїнській та новоукраїнській мові (при збереженні більшої частини похідних з попереднього періоду) словотвірні типи розгляданої структури набули дальшого розвитку. У джерелах XIV-XVIII ст.ст. виявлено близько 100 утворень із постпозитивним компонентом -никъ. Високопродуктивними є словотвірні типи з конфіксами за-...-никъ, на-...-никъ, по-...-никъ, под-...-никъ: заграничникъ (1580 КартТимч) “чужоземець”; набедрик (1584 АКЖМУ 102) “частина кінської збруї”; побере(ж)ник (1605 ДМ 102) “лісник” (очевидно, від берегти); по(д)сокровищникь (сер.ХVII СлЛекс 191) “дослідник” та ін. У цей час формуються конфікси з першими компонентами от-, над-, пол-, спол-: отдверник (1586 ПБШ 165) “сторож, двірник”; надпорожник (1627 БерЛекс 85) “дошка над дверима”; полкружникъ (сер. або др. пол. XVII Син 159) “стілець”; сполбесhдникъ (др.пол. XVII Радив 324) і т.ін.
Конфіксальні форманти з другим елементом -ъkъ трапляються в реконструйованих іменниках праслов’янського періоду (*ob-…-ъkъ, *na-…-ъkъ, *medj-…-ъkъ, *po-…-ъkъ, *pa-…-ъkъ). Упродовж XI-XVIII ст.ст. деривати з конфіксами, у складі яких наявна фінальна частина -окъ, виступають здебільшого назвами предметів або осіб, нечисленні похідні є абстрактними найменуваннями. У давній руськоукраїнській мові конфікси з розгляданим постпозитивним компонентом (о-...-окъ, по-...-окъ, на-...-окъ, па-...-окъ, из-...-окъ, под-...-окъ, без-...-окъ, при-...-окъ) перебувають на стадії формування: озадъкъ (1011 Ср ІІ 633) “спадок”; подhлокъ (XI СлРЯ XV 255) “справа, заняття”; наперсокъ (XI СлРЯ X 173) “частина одягу”; пабрадъкъ (ХІ-ХІІ Син.пат 262) “підборіддя”; избытокъ (Изб 1076 101) “надлишок”; подножекъ (1113/1496 СлРЯ XVI 12) “підставка для ніг”; бездомъкъ (ХІІ/ХІІІ СДЯ І 115) “бездомна людина”; прибожнокъ (ХІІ/ХVІ Ср ІІ 1379) “кімната зі святими книгами й іконами” та ін. У середньоукраїнській та новоукраїнській мові налічується понад 100 конфіксальних субстантивів з фінальним елементом -окъ. Найбільш продуктивними є словотвірні типи з першими компонентами полу-, при-, под-: прикоморок (1567 Торг 120) “приміщення прибудоване до комори або хати”; подписокъ (1580 АЮЗР І 132) “помічник писаря”; полуботокъ (1582 ПЗ 138) “вид взуття” тощо. Новотворами середньоукраїнської мови є конфіксальні деривати з препозитивними частинами у-, вз-, за-, су-, ви-, над-, про-, пере-, от-, недо-: уломок (XІV ССУМ ІІ 475); взгорокъ (1500 АрхЮЗР І/4 9) “невелике підвищення”; заголовок (1576 АО 55) “подушка”; супоротокъ (XVI ІКІС) “дитя тварини, яке мертвим вийняте з тіла матері”; выблядокъ (XVІ МП 65) “позашлюбна дитина”; надгробокъ (1648 КартТимч) “надгробний камінь”; промурокъ (1667 АП І 86) “простінок”; перестанок (ХVІІ ЛСам 185) “зупинка, припинення”; отродокъ (1720 ЛВел 48) “той, хто належить до роду”; недовhрок (1768 АрхЮЗР 1/ІІІ 381) і т.ін. Конфіксальні іменники зі згаданою кінцевою частиною — продукт живого народного мовлення. Процес їх інтенсивного творення припадає на XIV-XVI ст.ст, а саме на час утвердження української мови на народнорозмовній основі. Остаточне формування розгляданих конфіксів як специфічних словотвірних морфем відбувалося в XVII ст.
В обстежених пам’ятках ХІ-ХІІІ ст.ст. зафіксовано близько 50 абстрактів, до складу яких входять конфікси з постпозитивним компонентом -ство. Найбільшу продуктивність виявляють афікси без-...-ство та не-...-ство: бездhтьство (1073 Ср І 57); невhрство (1076 СДЯ VІ 246). Порівняно з давньою руськоукраїнською мовою, в середньоукраїнський період продуктивність формантів з аналізованою фінальною частиною значно знижується: у розглянутих джерелах середньоукраїнського та новоукраїнського періоду засвідчено приблизно 20 утворень. У XIV-XVIII ст.ст. з меншою активністю функціонують відомі з попереднього періоду афікси без-...-ство, не-...-ство, на-…-ство, беручи участь у творенні похідних, більшість із яких мають множинну мотивацію. У давній руськоукраїнській мові конфікси з фінальним компонентом -ство використовувалися тільки для творення n. abstracta. У середньоукраїнський період їх функції розширюються: за допомогою аналізованих формантів творяться як абстрактні найменування, так і деривати на позначення адміністративно-територіальних одиниць (наприклад, подскарбство —сер.XVІІ СлЛекс 485 “володіння скарбничого”).
Складні морфеми з постпозитивною частиною -ica наявні в реконструйованих іменниках праслов’янського періоду (*na-…-ica, *ob-…-ica, *medj-…-ica, *bez-...-ica, *ne-…-ica). Найбільшу кількість серед виявлених конфіксальних похідних з другим компонентом -иц’а в XI-XVIII ст.ст. становлять n.loci, рідше трапляються абстракти; поодинокими є іменники з семантикою збірності. У давній руськоукраїнській мові функціонують непродуктивні афікси у-...-иц’а, о-...-иц’а, полу-...-иц’а, по-...-иц’а, без-...-иц’а, воз-...-иц’а, на-...-иц’а, за-...-иц’а, при-...-иц’а, па-...-иц’а, съ-...-иц’а, не-...-иц’а: усобиця (862/1377 ПВЛ 19) “ворожнеча, війна”; остегньница (1073 СлРЯ ХІІІ 150) “частина одягу на стегні”; полубиица (XI-XII/XVIII XVI 260) “кінь”; потылица (ХІ-ХІІІ/XVII Ср ІІ 1305); безлhпиця (1118/1377 МП 241) “нісенітниця”; возглавница (1144 СлРЯ ІІ 278) “подушка”; наусица (ХІІ/XVI X 293) “юнак, у якого тільки починають пробиватися вуса”; заушница (1219 V 331) “пухлина за вухом”; прилбиця (1241 ЛГВ 794) “шолом”; падъчерица (1285-1291 СДЯ VІ 339); сложница (1296 СлРЯ ХХV 113) “дружина, та, котра ділить із чоловіком спільне ложе”; небывалица (ХІІІ Ср ІІ 359) “людина, котра ніде не бувала” тощо. У XIV-XVIII ст.ст. частина формантів продовжує діяти (о-...-иц’а, по-...-иц’а, без-...-иц’а, на-...-иц’а, при-...-иц’а, па-...-иц’а, не-...-иц’а та ін.), однак обстежений матеріал дає підстави стверджувати, що упродовж XIV-XVIII ст.ст. конфікси з постпозитивним елементом -иц’а продуктивності не набули.
З-поміж реконструкцій праслов’янської мови трапляються похідні з морфемними комплексами *ob-…-ъka, *na-…-ъka, *pa-…-ъka. Конфіксальні іменники з фінальною частиною -ка в ХI-XVIII ст.ст. головним чином називають предмети, дещо менше виявлено n. abstraсta та n.personalia (деривати останньої підгрупи репрезентовані в основному прізвищевими назвами); у розгляданих пам’ятках натрапляємо також на поодинокі n. loci й n. collectiva. Так, у давній руськоукраїнській мові перший компонент под- та другий елемент -ка вичленовуються в похідному подножка (1259/бл.1425 СДЯ VI 554) “підставка для ніг”. У середньоукраїнській та новоукраїнській мові кількість складних формантів з фінальною частиною -ка (под-…-ка, не-…-ка, межи-…-ка та інші) збільшується: подпояска (1648 АЮЗР ІІІ 181); Недhлка (1649 Реєстр 478); Межирhчка (1663 АЮЗР VII 378), Безугловка (1666 ПК 265); запаска (1704/1720 РеєстрПалія 126); полквартовка (1756 ДНМ 340); паростка (др.пол.XVII Житецький 61) тощо.
Конфіксальні похідні з другим компонентом -ко трапляються переважно з XIV ст. Найменування осіб (давалися з огляду на зовнішність, характер занять або місце проживання людини) утворені за допомогою конфіксів з препозитивними елементами не-, по-, за-, без-, под-, при-: Немойко (1494 АЛМ І 49); Полиско (1649 Реєстр 56); Заводко (178); Бєзушко (257); Подлhшъко (329); Присєнко (351) та ін.
Структури з фінальною частиною -ость та препозитивними елементами не-, до-, на-, без-, над-, по- вичленовуються в поодиноких здебільшого абстрактних іменниках середньоукраїнської та новоукраїнської мови, котрі зазвичай виступають полімотивованими структурами: недбалость (1542 Тимч 711), пор. дбалый “дбайливий, старанний”, дбалость “дбайливість, старанність”, дбати; доживотность (1576 756) “досмертне майно”; набожность (1596 ЗизЛекс 27), пор. набожный “побожний”, а також бог; безименность (бл.1774 Ск І 131) “відсутність імені”; надслушность (др.пол.XVII Житецький 47) “надмірність”; погрhшность (к.XVIII Ск II 207) та ін.
У творенні нових похідних української мови XIV-XVIII ст.ст. беруть участь також конфіксальні форманти з другим компонентом -ій та першими частинами под-, по-, не-. Усі виявлені деривати є n.personalia, з-поміж яких найменування посадових осіб творяться за участю афікса под-...-ій, а для продукування назв, використовуваних для ідентифікації особи, залучаються конфікси по-...-ій, не-...-ій, пере-...-ій, наприклад: подконюшій (АЛМ 1494 ІІ 45) “помічник конюха”; Нєлупhй (1649 Реєстр 154); Побожhй (1702 Ст 270) “чоловік, який живе по Богові” і т.ін. Найпродуктивнішим виступає конфікс под-...-ій; невисоку продуктивність виявляють форманти по-...-ій, не-...-ій тощо.
Іменники, у морфемній структурі яких наявні складні елементи з фінальною частиною -ець, вичленовувалися в праслов’янський період розвитку мови (*na-...-ьcь, *ob-...-ьcь). Обстежені пам’ятки XI-XVIII ст.ст. засвідчують близько 10 похідних (майже всі вони виступають найменуваннями осіб) з конфіксами, до складу яких входить постпозитивний елемент -ець. У давній руськоукраїнській мові функціонують непродуктивні афікси не-...-ець, по-...-ець, под-...-ець: небывальць (ХІ Ср ІІ 359) “недосвідчена людина”; подоунаець (1190 ЛК 670); подъяремець (ХІ/XVI ИФ 361) “раб, невільник” тощо. У середньоукраїнській та новоукраїнській мові, окрім іменників, які у своєму складі мають уже відомі з попереднього періоду форманти (Поддубецъ —1649 Реєстр 287; Подунаецъ —1720 ЛВел І 134), з’являються поодинокі десубстантиви з конфіксом без-...-ець: Безугловецъ (1649 Реєстр 464) “людина, яка не має кутка” (без углов).
Як у давній руськоукраїнській, так і в середньоукраїнській мові непродуктивними є конфікси з фінальною частиною -анин (по-...-анин, за-...-анин), деривуючи нечисленні n.personalia за місцем проживання: побережанин (1135/XVI-XVII СлРЯ XV 125); Заднепрянин (1666 ПК 91) та ін.
Поодинокими є відомі з праслов’янського періоду (*ob-…-ina, *pro-…-ina, *ne-…-ina) складні структури з постпозитивним елементом -ина — рас-...-ина, о-...-ина, за-...-ина, з-...-ина: распалина (1073 СлРЯ ХХІІ 20) “розщілина” (пор., можливо, падати); оскомина (1076 СлРЯ ХІІІ 95) “оскома” (пов’язане чергуванням з щеміти, утворене від скомити “боліти, щеміти”, пор. також оскома); заоутрина (1263 СлРЯ V 330) “ранок”; здухвина (1772 ДНМ 355) “частина людського організму” та ін. Деривуючи щостоліття по 2-3 іменники (здебільшого n.loci, рідше — абстракти й назви відтинків часу), ці конфікси продуктивності не набули. Форманти по-...-щина, по-...-изна, по-...-щизна з XV ст. служать здебільшого для творення назв одиниць оподаткування: посощина (1453 Тимч 747) “податок з земельних одиниць — сох”; порощизна (1552 АрхЮЗР 7/І 596) “податок з рощі”; покотелщизна (ДБХ № 176) “податок з котла” тощо.
У праслов’янській мові конфікс з другим компонентом *ob-…-lo служив для деривування n.instrumenti (*obgrablo “кочерга”). У середньоукраїнський період малопродуктивні форманти не-...-ло, по-...-ло виступають для творення n.personalia, які згодом починають сприйматись як полімотивовані назви: Недбаило (1649 Реєстр 308); Пободаило (477), пор. відповідно не дбаj-у та бодаj-у, пободаj-у.
Зрідка в продукуванні нових найменувань осіб беруть участь афікси з другими компонентами -тель, -ук, -ач (сu-...-тель, не-...-тель, по-...-ук, без-...-ук, по-...-ач та ін.). Частина дериватів має множинну мотивацію: сuжитель (1096 Ср ІІІ 612) “співмешканець”; Полєшукъ (1649 Реєстр 296); бездолюкъ (др.пол. XVII Житецький 8); полизач (п.XVII Тимч 578) (лизати, полизати) і т.ін.
Найбільшу групу слів із лексико-словотвірним значенням заперечення того, що назване мотивувальним словом, складають абстрактні найменування. Такі деривати в мові ХІ-ХІІІ ст.ст., маючи “книжний” відтінок, творяться в основному за допомогою конфіксів з препозитивними компонентами не- і без- та фінальними частинами -и~, -ени~, -ство, -ø(а): недужие “хвороба”, неплодьство “нездатність до народження дітей”, несправа “невиконання обов’язків, зобов’язань”, непоболhние “безсердечність, черствість”, безводи~ “засуха”. У середньоукраїнській та новоукраїнській мові, поряд з уже відомими з попереднього періоду конфіксами, з’являються форманти не-...-ость, без-...-ость: недбалость, бєзвє(д)рно(ст) “дощова погода”. Рідше трапляються іменники з конфіксами без-...-иц’а, роз-...-и~, без-...-щина (безкормица “відсутність їжі, голод”, розгласіе “відсутність згоди”, безтолковщина “нісенітниця”). Назви осіб з аналізованою лексико-словотвірною семантикою складають меншу групу. Афікси з першою частиною без- та другими компонентами -никъ, -окъ у давній руськоукраїнській мові й -ко, -ук, -ø(а) — в середньоукраїнській та новоукраїнській,— приєднуючись до іменникових основ, творять найменування осіб, котрі не мають або не бажають мати того, що позначене вивідним словом (безмьздьник “безкорислива людина”, безділникъ, бездомъкъ, Безъштанко, бездолюкъ, Бєзносъ). Форманти з першим елементом не- та фінальними частинами -ø(а), -тель, -иц’а у мові ХІ-ХІІІ ст.ст. та -ло, -ко, -ій, -ець — у XIV-XVIII ст.ст., додаючись до дієслівних основ, деривують назви осіб, які не виконують дії, названої твірним словом: нетяжа “ледар”, небывалица “людина, котра ніде не бувала”, неоумhтель “той, хто не вміє чогось робити”, Нечитаило, Немойко, Нєлупhй, недбалец.
З-поміж дериватів, котрі мають лексико-словотвірне значення “те, що розташоване за позначуваним вивідним словом”, n.loci упродовж століть складають основну групу. Уже до XIV ст. функція творення таких назв закріплюється за конфіксом за-...-и~: завhтрие “захищене від вітру місце”, затынье “місце за тином” тощо. Проникнення розмовних елементів у писемну мову спричинило появу в текстах XIV-XVIII ст.ст. слів із формантами за-...-окъ, за-...-щизна, за-…-ø(а): замежокъ “смуга землі або місце за межею”, Залесчизна “назва населеного пункта, розташованого за лісом”, занадра “пазуха”. У мові обстежених пам’яток, починаючи з середньоукраїнського періоду, до структури найменувань осіб (за територіальною належністю, соціальним станом, особливостями поведінки) входять найпродуктивніший конфікс за-...-никъ, а також неактивні в цій функції афікси за-...-анин, за-...-ко: заграничникъ, Заднепрянин, Заводко. Нечисленні найменування предметів упродовж XI-XVIII ст.ст. деривовані за участю однофункційних формантів за-...-и~, за-...-ка, за-…-ø(а), за-....-никъ, за-…-окъ, за-....-никъ (зарукавє, запояска “фартух”, заворъ “замок, засувка”, заголовок “подушка”, засапожникъ “кинджал”).
Лексико-словотвірне значення “щось, розташоване на тому, що назване мотивувальним словом”, у мові XI-XVIII ст.ст. реалізоване здебільшого в назвах предметів, котрі мають у своєму складі конфікси з препозитивним компонентом на-, по- та другими елементами -ие, -окъ, -иц’а, -никъ, -ець, наприклад: наглавие “покривало, частина одягу ченця”, наузокъ “талісман”, наузольникъ “бляха на одязі”, наплечьница “частина одягу первосвященика”, поперсецъ “елемент одягу, що надівається поверх грудей”, набедрик “частина кінської збруї”, наперсень “перстень”, наковальня, полъложник “покривало на половину ліжка” та ін. Локативи в мові ХІ-ХVІІІ ст.ст. становлять невелику групу похідних, утворених за допомогою формантів въс-...-и~, на-...-и~, вз-...-окъ: въскоуть~ “земельне угіддя на мисі, утвореному поворотом річки”, надворье “подвір’я”, взгорокъ. Більшість конфіксів, що виконують функцію деривування назв істот, у своєму складі мають фінальні частини -никъ та -окъ (настольникъ “начальник, глава”, намhстокъ “заступник”), рідко до продукування найменувань розгляданої категорії залучаються форманти, у структурі яких наявні другі компоненти -иц’а та -и~ (намhстие “заступник, намісник”, наложниця “рабиня”). Похідні з двома останніми компонентами, маючи відтінок книжності, трапляються здебільшого в пам’ятках ХІ-ХІІІ ст.ст.
Назви місцевості, котрі мають загальне лексико-словотвірне значення “щось, розташоване під тим, що назване мотивувальним словом”, включають до своєї структури афікси з першим компонентом под-. Згадані іменники в мові джерел ХІ-ХVІІІ ст.ст. утворені за допомогою одного з найпродуктивніших у творенні n.loci афікса под-...-и~: поднебесие, подъгори~ “іподром”. Найменування осіб з аналізованою лексико-словотвірною семантикою трапляються головним чином у пам’ятках XIV-XVIII ст.ст. Нерідко це назви посадових осіб та антропонімні найменування, утворені за допомогою конфіксів под-...-никъ, под-...-ко, под-...-ець, под-...-окъ, под-...-ій: подсудокъ “помічник судді”, подконюшій “помічник конюха”. У давній руськоукраїнській мові конфіксальних назв предметів небагато. Усі вони мають у своїй структурі синонімічні форманти под-...-ие, под-...-окъ, под-...-ка: подножие, подножекъ, подножка “підставка для ніг”. Джерела середньоукраїнської мови фіксують більшу кількість найменувань предметів, утворених за участю конфікса под-...-никъ, а також відомих з попереднього періоду, але малопродуктивних афіксів под-...-и~, под-...-ка, под-...-окъ: подкунтуша, подкосникъ “стрічка або стрічки, що вплітаються в косу й надягаються під неї”, подпояска “пояс”та ін. Наявність у структурі конфіксальних дериватів на позначення адміністративно-територіальних одиниць фінального компонента -ство зумовлена, очевидно, тим, що відповідний суфікс -ство був досить продуктивним у творенні n.colleсtiva; наведені ж іменники мають у своїй семантиці відтінок збірності — “(усе) те, що належить, підпорядковане особі, названій мотивувальним словом”: подвоеводзтво, подстароство.
Лексико-словотвірне значення “щось, розташоване в безпосередній близькості від того або прилягає до того, що назване мотивувальним словом” реалізується здебільшого в локативних найменуваннях. Майже всі виявлені в джерелах ХІ-ХVІІІ ст.ст. конфіксальні n.loci мають у своєму складі постпозитивний компонент -и~; розмаїтість препозитивних компонентів зумовлена подібністю значень прийменників, з яких вони виформувалися, наприклад: прилоучье “територія, місце біля луків”, Поволъжи~, Uдоли~ “долина, яр”, оузлhсїє, подсмужье “невелика частина землі, що прилягає до довгої й вузької її смуги”. У мові пам’яток ХІV-ХVІІІ ст.ст. з’являються нечисленні локативи, у структурі яких є фінальні елементи -окъ, -ка: пригорок, покрижка “крів, прихисток” і т.ін. Номени осіб за місцем проживання в розглянутих писемних текстах ХІ-ХІІІ ст.ст. творяться за допомогою конфіксів по-...-анин, по-...-ець: побережанин, подоунаець. Обстежені середньоукраїнські та новоукраїнські джерела засвідчують деривати аналізованої підгрупи, до складу котрих входять як уже відомі, так і нові малопродуктивні форманти по-...-ко, по-...-ук, су-...-никъ, при-...-никъ, при-...-ко, по-...-ак: Полєшукъ, Полєшъко, присе(л)ни(к) “сусід, співмешканець”, Присєнко, Покутняк. Нечисленні найменування з предметною семантикою в мові давніх східних слов’ян деривуються здебільшого за участю афіксів при-...-иц’а, пре-...-никъ, при-...-ø(а), по-...-окъ: подолокъ “поділ одягу”, полавочникъ “покривало на лаву”, прhпоясник “пояс”, прилбиця “шолом”, приполъ “частина одягу”. У середньоукраїнський та новоукраїнський період — за допомогою вже відомого з попередніх століть конфікса при-...-иц’а та нових синонімічних формантів при-...-никъ та при-...-окъ: прильбиця, притрубник “назва елемента кінської упряжі”, притрубок “коротка трубка, що служить відводом від основної трубки”.
Загальне лексико-словотвірне значення “щось, що охоплює назване вивідним словом”, реалізоване головним чином у назвах предметів. В ХІ-ХІІІ ст.ст. вони утворені за участю афіксів о-...-иц’а, о-...-и~, объ-...-ø(а): окрильница “накидка, плащ”, ожерелье “комір; прикраса, що має вигляд коміра”, обручь “частина обладунку воїна”. Середньоукраїнські та новоукраїнські джерела засвідчують значно меншу кількість дериватів цієї підгрупи з формантами о-/объ-...-и~, о-…-ø(а), наприклад: оплечье “парадне опліччя царів”, wстегны “штани”. Нечисленні локативи репрезентовані соматичними назвами: у джерелах XI-XVIII ст.ст. вони продуковані за допомогою конфіксів объ-...-и~, съ-...-и~ (обuши~ “щока; скроня”, съзажди~ “зад, задній бік”). Переважно в середньоукраїнській та новоукраїнській мові досить помітною групою дериватів виступають номени податків з лексико-словотвірною семантикою “одиниця оподаткування, котра охоплює те, що назване вивідним словом”. У давній руськоукраїнській мові натрапляємо на поодинокі іменники з таким значенням, які утворені за участю афікса по-...-и~: полюдье “податок, що знімався з підвладних людей” У наступний період такі похідні творяться за допомогою конфіксів по-...-щина, по-...-изна, по-...-щизна, наприклад: поволовщина “данина з волів”, поволовъщи(з)на “те саме”, поголовъщина “податок за домашню худобу” та ін. Давній формант по-...-и~ в цей період розвитку мови, як і в попередні століття, продуктивністю не відзначається.
Лексико-словотвірне значення “щось, розташоване між тим або посередині того, що назване твірним словом”, мають в основному похідні з локативною семантикою. У мові ХІ-ХІІІ ст.ст. і в наступний період, продукуючи n.loci, конфікси межи-/междо-/между-...-и~ та средо-...-и~ функціонально нічим не відрізнялися (пор. междорамие, межурhчие, срhдодвори~ тощо). У творенні темпоральних назв функції згаданих формантів з часом чітко розмежовуються. Так, у давній руськоукраїнській мові ці іменники, деривовані за допомогою афіксів межи-/междо-/между-...-и~, средо-...-и~ (междопhсние “перерва між виконанням пісень”, средовhчие “середина життя, віку”), складають досить помітну групу. В мові XIV-XVIII ст.ст. обстежені джерела засвідчують назви відтинків часу тільки з конфіксом с(е)редо-...-и~ (середопостіе). Розглянутий матеріал дає підстави стверджувати, що вже в середньоукраїнський період відбулося закріплення функції продукування локативів на позначення чогось, розташованого між тим або посередині того, що назване вивідним словом, за афіксами межи-/междо-/между-...-и~ та средо-...-и~, а функцію творення найменувань із темпоральною семантикою виконував тільки формант с(е)редо-...-и~. Поодинокими в мові ХІ-XVIII ст.ст. є найменування осіб за місцем проживання, утворені за участю формантів между-...-никъ (междурhчникъ) у давній руськоукраїнській мові та межи-…-ка — у середньоукраїнській (Межирhчка).
Загальне лексико-словотвірне значення “те, що є наполовину меншим від названого мотивувальним словом”, мають назви часових проміжків та предметів. Особливістю номенів на позначення відтинків часу є те, що мотивувальними для них служать субстантиви, котрі виступають темпоральними іменниками. Деривати зазначеної групи здебільшого в давній руськоукраїнській мові творяться за допомогою форманта полу-...-и~ (полуночие, получасие “півгодини”). Конфікс между-...-и~ виконує схожу функцію, беручи в мові ХІ-ХІІІ ст.ст. участь у творенні похідних на позначення часового проміжку, коротшого за час, названий вивідним словом (междучасие “проміжок часу, коротший за годину”). У середньоукраїнській мові за допомогою формантів пол-/полу-…-окъ, пол-/полу-…-никъ, полу-...-и~ утворені назви предметів (полбочокъ, полумисок, полкружникъ “стілець”, полукафтанья).
Номени на позначення опредметненої дії в XI-XVIII ст.ст. до своєї структури включають здебільшого форманти з матеріально не вираженим фінальним компонентом, наприклад: поступъ “хід, виробництво, течія”, упадъ “падіння”, проволока “зволікання”, нагана “докір”, подзоръ “сумнів, підозра”, пригана “докір, догана”, помhжение “нахмурювання брів”, съдрuжи~ “дружба”.
Значну групу з-поміж конфіксальних похідних становлять іменники на позначення стану людини й стану середовища. У давній руськоукраїнській мові в деривуванні таких похідних використовуються афікси по-...-и~, при-...-и~, пере-...-и~, на-...-ø(а): порядие “порядок”, приврhди~ “прагнення, пристрасть”, пересерди~, нар#дъ “порядок”. У середньоукраїнський та новоукраїнський період розвитку мови до продукування назв стану залучається більша кількість конфіксів — по-...-и~, со-...-и~, з-/с-…-ø(а), по-…-ø(а), о-…-ø(а), при-…-ø(а), су-…-ø(а), роз-…-ø(а) та інші: похмhля, сострастіе “співчуття”, скруха “смуток”, пострах “побоювання”, wбава “чарування, захоплення”, притуга “смуток, горе; скрута, пригода”, сумерк “смеркання” та ін.
1. Конфіксація, виступаючи явищем пізнішим за суфіксацію й префіксацію та маючи власний набір формантів і власне коло функцій, посідає вагоме місце у становленні системи афіксальної деривації іменника XI-XVIII ст.ст.
Обстежений матеріал дозволяє стверджувати, що в процесі становлення конфіксальної підсистеми іменника української мови XI-XVIII ст.ст. сформувалися такі види конфіксальних дериваційних типів. Модифікаційні конфіксальні словотвірні типи представлені вже в ХІ ст. нечисленними локативними найменуваннями (наприклад, пабръдъкъ “підборіддя”). У середньоукраїнський період модифікати творилися за допомогою афіксів вз-…-окъ, су-...-ø(а): взгорокъ “невелике підвищення”, сугрань “межа, грань”. Модифікаційну функцію виконували також форманти, які брали участь у творенні давніх десубстантивів з абстрактною семантикою та поодиноких найменувань осіб, котрі не повністю виражають ознаку, названу мотивувальним словом, а саме: подhлок “справа, заняття” (дhло), получасие “півгодини”, падъчерица “нерідна дочка”. У мові XIV-XVIII ст.ст. розширюється коло назв предметів з конфіксами, до структури яких входить препозитивний компонент пол-/полу-, наприклад: полугрошокъ, полбочокъ, полкружникъ “стілець”, полукафтанья та ін. Мутаційні словотвірні типи репрезентовані небагатьма десубстантивами XVII століття, наприклад, поличок “ляпас” (по лицю). Серед мутаційно-модифікаційних типів як у давній руськоукраїнській, так і в середньоукраїнській мові основну кількість складали n.loci (припuти~ “місце біля дороги”, обушїє “край вуха”, обланокъ “територія біля лану”, промурок тощо). Досить численною групою іменників з мутаційно-модифікаційним словотвірним значенням були найменування осіб (нерідко це прізвищеві назви з імовірною апелятивною природою), що виникли здебільшого в XIV-XVIII ст.ст., наприклад: подконюшій “помічник конюха”, Полєшъко (лєсъ), подписокъ “помічник писаря”, Поддубъко, Поддубецъ та ін. До розгляданого виду конфіксальних словотвірних типів належать також назви предметів (прильбица “шолом”, возглавіе “подушка”, подгеретъ “товстий щабель драбини”), які також продукувалися головно в середньоукраїнський та новоукраїнський період розвитку мови. Мутаційно-модифікаційне значення мають також іменники, у яких препозитивний компонент конфікса походить від прийменника без та від заперечної частки не. До таких дериваційних типів належать здебільшого абстрактні десубстантиви, які активно функціонували і в давній руськоукраїнській мові, і в середньо- та новоукраїнський період: нечеловhчие “жорстокість”, безчадиє “бездітність” та ін. До транспозиційних словотвірних типів головним чином у середньоукраїнський період входили переважно полімотивовані абстракти: нечеканье від чекати, чеканье, невисилка від висилати, недбалость, пор. дбалый, немалица “немале число”. Транспозиційно-мутаційні словотвірні типи в мові XI-XVIII ст.ст. репрезентовані дериватами, утвореними на ґрунті різних частин мови. На основі дієслів формувалися нечисленні лексико-словотвірні типи давніх абстрактних назв, n.personalia, предметних номенів (пожитие “життя, спосіб життя”, неплодъ “нездатний до дітонародження чоловік”, поваръ “повар, кухар”, нековъ “алмаз чи твердий метал, що не піддається куванню”) та ін. У середньоукраїнський та новоукраїнський період розвитку мови збільшується арсенал засобів для продукування агентивних найменувань: Немойко, пострыгач, Нєлупhй та ін. Серед похідних, що належать до розгляданих словотвірних типів, трапляються також деривати з предметною й абстрактною семантикою (поворозъ, потичка “бійка” від тикати “бити”). Відприкметникові дериваційні типи згаданого виду впродовж XI-XVIII ст.ст. складали значно меншу кількість: це в основному абстракти, локативи, збірні назви (отиши~ “захищене місце, гавань”, оукосъ “схил гори, берега”, набіл “молочні продукти” та ін.). Зрідка конфіксальні форманти приєднувалися до займенникових та числівникових основ, творячи абстрактні назви та найменування осіб: усобица “війна”, Почотырка (чотири).
2. Вивчення становлення й розвитку конфіксальної словотвірної підсистеми іменника української мови XI-XVIII ст.ст. дає підстави стверджувати, що вона є закономірним продовженням цієї системи праслов’янського періоду.
2.1. У давній руськоукраїнській мові остаточно виформовується більшість словотвірних типів з другими компонентами -и~, -никъ та матеріально не вираженою фінальною частиною (невhрїе, безобрази~, поморие, загорье, напuти~, пригорие, подъгори~, межурhчие, окрилье, Uдоли~, безбожьникъ, съдомникъ, наперстникъ, подъижникъ, неспонъ “безперешкодність”, похоть та ін.). Поступово розширюється коло формантів з постпозитивними частинами -ство, -ець (непокорство, бездhтьство, небывальць, подоунаець, подъяремець тощо).
На етапі становлення перебувають конфікси з фінальними елементами -окъ, -ко (подолокъ, наперсокъ, опрhснокъ, пасынъкъ, прибожнокъ, подножекъ, бездомъкъ, Перенhжко та ін.), а також деякі форманти з матеріально не вираженим другим компонентом (соусhдъ, пагоуба “смерть”, насадъ “вид судна”, проваръ “певна міра якогось варива”, оурокъ “повчання”, передмhра “вид податку”).
2.2. У середньоукраїнській та новоукраїнській мові високопродуктивними залишаються словотвірні типи з другими елементами -и~ (> -нн’а, -тт’а, -jа), -никъ. Коло формантів зі згаданими постпозитивними частинами поповнюється новими афіксами (недовhрїе, докончанье, насиліє, Паволочье, праворотє, надглавіе, отдверник, надгробникъ, полкружникъ, сполбесhдникъ тощо). Остаточно виформовуються конфіксальні словотвірні типи з постпозитивними компонентами -окъ, -ка, -ко (замежокъ, промурокъ, выблядокъ, надгробокъ, отродокъ, недовірок, супоротокъ, переулокъ, взгорокъ, погодов’ка, небожка, обручка, полквартовка, Безбородко, Недhлко, Полєшъко, Загноико, Поддубъко, Присєнко). У XIV-XVIII ст.ст. з’являються афікси, у складі яких наявні другі компоненти -ость, -ій, -щизна, -ук, -ак, -ач (нєсталость, бєзвє(д)рно(ст), намhстность, надслушность, подключій, Побожhй, Нєлупhй, покотелщизна, Залесчизна, бездолюкъ, Полєшукъ, Покутняк, побрє(н)кач тощо). До кінця XVIII ст. не набули продуктивності конфікси з фінальними елементами -иц’а, -анин, -ло (наусица, обнощница, безлhпиця, подница, падъчерица, небывалица, возглавница, прилбиця, поселянинъ, оскомина, заоутрина, забороло).
3. Розглянутий матеріал XI-XVIII ст.ст. свідчить про неоднаковий ступінь активності конфіксальних формантів у реалізації різних лексико-словотвірних значень. Так, конфікси з другим компонентом -и~ (> -нн’а, -тт’а, -jа), -ство, -ость, -ина, -щина тощо як у давній руськоукраїнській, так і в середньоукраїнській та новоукраїнській мові служать для деривування номенів з абстрактним, локативним, збірним, темпоральним значенням; форманти з фінальними частинами -никъ, -окъ, -иц’а є засобом творення найменувань предметів, осіб, рідко виступаючи для продукування абстрактів. Декотрі з афіксів упродовж XI-XVIII ст.ст. використовуються лише для творення n.personalia (конфікси з другими -ко, -ук, -ій, -тель, -анин).
4. Індиферентність літературної мови ХІ-XVIII ст.ст. до варіативності лексики зумовлює значну кількість синонімічних словотвірних типів. Найбільше синонімічних конфіксів знаходимо в абстрактних найменуваннях (неразумие - неразоумьствие - бе(з)розuмъство тощо). Небагато синонімічних конфіксальних формантів беруть участь у творенні номенів із предметною семантикою (подножие, подножекъ, подножка “підставка для ніг”), іменників на позначення часових проміжків (понедhлникъ - понедhлок) та збірних назв (доживотье - доживотность “досмертне майно”). В одних випадках іменники з синонімічними афіксами співіснують і в давній руськоукраїнській, і в середньоукраїнській мові, як, наприклад, у n. abstracta (бесъмьрти~ - безсъмьртьство, безбожи~ - безбожествие). Іноді паралельне функціонування синонімічних формантів спостерігається лише в якийсь один період розвитку мови: так, утворення надгробок і надгробница “надгробний напис”, Полєшъко й Полєшукъ функціонують у середньоукраїнській мові.
У джерелах ХІ-ХІІІ ст.ст. послідовно вживаються конфіксальні деривати з “книжним” варіантом кінцевого -и~ (безвhри~, одверие тощо), у небагатьох випадках трапляється варіант -ь~ (нечутие/-ье/, заморье тощо). Однак у XIV-XVIII ст.ст. простежується ширша варіативність фінальних частин: неначаяніе, безболєзніє, закрестие, безстрашїє, Запселье і т.ін. Поширення набувають наближені до сучасної мови форми з -е(-є), -а/-(е)не(-є, -а): напрудє, присhнє, невиспання, Задніпря, зап’ястя тощо. Незначна кількість у пам’ятках середньо- та новоукраїнської мови таких варіантів зумовлене ще досить сильними традиціями церковнослов’янської мови.
|
