ДИНАМІКА ОСОБИСТОСТІ ГЕРОЯ У ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ АНДРЕ ЖІДА

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, визначаються мета і завдання роботи, методологічні принципи дослідження, предмет і об'єкт дослідження, висвітлено зв'язок дисертації з науковими програмами і планами, продемонстровано наукову новизну та практичну значущість отриманих результатів.

            Перший розділ роботи "Історико-культурний контекст творчості Андре Жіда" містить аналіз загальної стратегії розвитку досліджень, що присвячені творчості А. Жіда, виокремлено найважливіші напрямки наукових розвідок і докладно розглянуто низку праць, що присвячені проблемам спадщини письменника. Підрозділ 1.1. "Історіографія літературознавчих підходів до вивчення творчості Андре Жіда" фокусує огляд досліджень спадщини письменника французькими, українськими і російськими вченими. Розглядаються зокрема надбання Є. Альстеда, Р.П.Альбре, П. Аршамбо, Р. Бастіда, Е. Бертало, Ж. Клода, Г. Буадефра, Р.Ж.Кастекса, П. Шартьє, М. Дамбре, М. Демплю, Ж. Лєфебра, Ж. Бре, П.Лафіля, Ф.Прюне, А. Ґолє, Р. Фернандеса, П. Шарті, К.Мартена, К. Даркоса, Ж. Демюгє, Д. Лєшербоньє, П. Брюнеля, Е. Марті. Відзначається, що у роботах радянських літературознавців А.А.Франковського, І. І. Анісімова, Н.Я. Рикової, А. Д. Міхайлова, Л.Г.Андрєєва, І. Б. Дюшена, Л. Плутніка, Н.Ейдельмана, Г. П. Федотова сформульовані питання жанрової невизначенності творів письменника і плинності художніх героїв.

            Дослідження українських літературознавців С. Павличко, Л.А.Єрємєєва, російських вчених Л. Токарєва, Н. Ф. Ржевської, Ф.С.Наркір'єр, З. І. Кірнозе, Л. Г. Андрєєва, В. Нікітіна окреслюють коло питань, які необхідно розв'язати, торкаютьсяпроблем традицій і новаторства,  космополітизму і націоналізму, діалогу творів та рис етичних норм.

            У результаті аналізу встановлено, що французьке літературознавство вивчало індивідуальний стиль автора, поетику творів, алюзії ґедоністичної філософії в них, користуючись переважно біографічним методом. Доводиться, що П. Лафілю, як досліднику спадщини А. Жіда, належить першість у виявленні рис, що випереджають жанр "чорного" американського роману, де увага зосереджується не на пошуках злочинця, а на його вчинках. На жаль, дослідник лише накреслює цю тезу. 

            Вітчизняне літературознавство виокремлює поліфонічні традиції Ф.М.Достоєвського у "Підземеллях Ватикану" та прояви гомосексуальної свідомості в "Імморалісті". Зокрема, виявлені елементи в творчості автора, які протиставлені космополітизму і націоналізму. Окрім того розкривається вплив на творчість письменника традицій Ф. М. Достоєвського, Л.М.Толстого,  Ф. Ніцше. Досягнення попередників ураховані в ході розв'язання поставленої в дисертації проблеми.

            Таким чином, відмічено виявивлення зацікавленості проблемою особистості героята образом сильної людини і культом краси в творах А.Жіда. Але, незважаючи на наявність низки  перспективних наукових публікацій, окремої роботи, у якій здійснювався б цілісний аналіз творчості А. Жіда, не існує.

            У підрозділах 1.2. "Концепція особистості у літературі модернізму" і 1.3. "Синтез у творчості Андре Жіда" подано аналіз контексту, в якому формувалася особистість письменника, досліджуються мистецькі пошуки того часу в літературі, визначаються домінантні ідеї, реконструюються найважливіші історичні події, простежуються ознаки переходу творчого мислення письменника до модернізму через філософію ґедонізму. Розкривається механізм формування ідей морального звільнення від вимог, правил і доґм середовища; смакування життя; пріоритету культу краси, прагнення до формування сильної вільної особистості, досягнення сили та волі однієї людини за рахунок приниження та скривдження іншої. При аналізі естетичної позиції письменника виявлено суголосність поглядів А. Жіда, Ф.Ніцше, М. Пруста, З. Фройда та А.Берґсона, що виражається через визнання елітарності сильної особистості, орієнтування на інтуїцію, ірраціоналізм, а не на розум.

Встановлено, що мистецька позиція А. Жіда своєрідно поєднувала елементи, які були сформовані в різних літературних течіях та напрямах і гармонійно синтезувалися в творах письменника. До символістських елементів належить ідеалістична установка, що ґрунтувалася на уявленні про існування двох світів: повсякденної реальності та трансцендентного світу дійсних цінностей. Життєбудівництво, стирання меж між текстом і реальністю, текст як глобальний міф про світ, де любов постає як містичне шукання ідеалу,- також є символістськими складниками поетики творів письменника. Перетворення художнього образу на багатозначний символ; відірваність від реальності; мистецтво натяку, де об'єднуються земне та емпіричне з вічним, роблять символічний образ подвійним. Наявність очевидного і прихованого, дуалізм реального та ідеального, асоціальність мистецтва, синтез внутрішнього і зовнішнього були відображенням символістських надбань того часу. Показано, що твори А. Жіда пронизує ґедоністична насолода життям, чуттєвістю, естетизмом, культом краси. Їм властиві спроби моделювання власної реальності, первинність свідомості, у якій реальність розчиняється в алюзіях, ремінісценціях, переростаючи в фундаментальне поняття тексту, що відображає загальні тенденції модерністичних пошуків тієї доби.

У творах письменника конфлікт героя і натовпу знімається, найціннішою постає розщеплена свідомість. Виявлено, що, наприклад, дитинство усвідомлюється А. Жідом як безповоротно втрачене або скалічене психічною хворобою, що вибудовує психологічний, характерологічний аспект творчості. При аналізі сутності та функції гумору встановлено, що він виникає як результат гри з формами, у експериментаторстві, у тяжінні до умовних засобів. 

            Показано, що своєрдність творчості А. Жіда визначається також дуалістичністю світосприйняття, яке схиляється до досягнення рівноваги між вільним розвитком потреб індивіда та здатністю відмовитися від пристрастей, коли потрібно. Кожен його твір стає художньою спробою утворення можливих моделей реалізації життя індивідууму. Естетична позиція письменника формується як синтез різноманітних тез кожної з концепцій самовираження. Таким чином, у творчості А.Жіда формується концептуальний діалогізм ситуативних моделей, який зумовлює експериментальний характер творів. У роботі здіснена спроба представити його пошуки у вигляді умовної схеми: ідея - її вираження у текстуальних подіях - результат (негативний) - антиідея. Доводиться, що концептуальний діалогізм має циклічний характер: письменника цікавить процес, а не результат, метою є "вільний вибір", шлях, а не підсумок; сенс полягає у внутрішній духовній дії індивіда.

Літературно-культурні тенденції межі ХІХ-ХХ століть, а також першої половини ХХ століття, які суголосні поглядам А. Жіда, що відображені у творчості С. Маларме, Е.Дюжардена, М. Барреса, П. Бурже, П.Лоті, або протилежні надбанням письменника, доробки Е.Золя, Г. де Мопассана, А.Франца, Ф. Моріака, допомагають дослідити формування індивідуального творчого мислення автора як представника модерністичної доби. Наголошується, що цінність творчості А.Жіда полягає не лише в зображенні страждань окремого індивіда та пошуку нових літературно-художніх форм, а й у новаторській трактовці таких вічних тем, як життя, незалежність, творчість і власне культура як сенс життя людини і суспільства в цілому. У творах А.Жіда відображено намагання культури зробити акцент на новому критерії - відповідальності за майбутнє.

            Другий розділ "Динаміка героя у творах Андре Жіда" присвячений дослідженню поетики і проблематики творів письменника. Підрозділ 2.1. "Концептуалізм тлумачення тексту" узагальнює, що динаміка особистості героя простежується у змінах образу сильного індивіда від твору до твору, відповідно до змін у поглядах А.Жіда. 

            Підрозділ 2.2. "Формування сильної особистості у творі Андре Жіда "Їства земні" присвячено аналізу повісті, написаної у 1897 року. Її поетологічні особливості свідчать про те, що письменник значно випереджав свій час, створюючи твір, в якому не лише використано досягнення сталого символізму, а й намічено риси, що стануть надбанням французської модерної літератури пізніше. Опозиція персонажа "Їств земних" до сучасної моралі суспільства формує заперечення моралі взагалі та прагнення до звільнення від будь-якого тиску. У повісті втілена впевненість А.Жіда в тому, що прагнення сильної особистості до абсолютної волі обов'язково супроводжується жертвами з боку оточуючих людей. Поділяючи ідеї Ф.Ніцше, письменник розвиває їх: його сильна особистість має прийняти біль близьких і, не зважаючи на нього, сприяти власному подальшому розвитку. Таким чином, герой "Їств земних" веде життя під впливом життєвих інстинктів, відштовхуючись від загальноприйнятих норм і правил. Провідну функцію виконує моральний аспект, оскільки основу конфлікту складає зіткнення вчинку сильної особистості та реакції на нього з боку звийчайних людей традиційної моралі.

            У результаті аналізу встановлено, що у повісті письменник використовує низку символістських поетикальних елементів. Скажімо, своеєрідним символом є сам образ наратора, який репрезентує сильну особистість. Естетична конструкція "Їств земних" несе у собі програму книги абстрактних образів. Лейтмотивом твору стає любов, яка усвідомлюється як  містичний пошук сильної особистості. Але, на відміну від символістів С.Малларме, П. Клоделя, у яких, на думку Д.В. Затонського, любов була спрямована на об'єкт, А. Жід створює своєрідне бачення любові, яка звернена до суб'єкта, тобто до самого себе. Використання ж великої кількості об'єктів виконує функцію умов самореалізації суб'єкта: сильна особистість виражається саме у кульмінації чуттєвого кохання.

            Концепція світу, яка ґрунтується в естетиці символізму на синтезі реального та ідеального, у цьому творі знаходить вираження в співіснуванні "сильної особистості" (реальне) та її "прагненні" до самореалізації (ідеальне), які ведуть за собою "бажання" (ідеальне) та здатність його "реалізації" (реальне). Поєднання земного та емпіричного з вічним А. Жід втілює у "Їствах земних" за допомогою інтелектуальної схеми: "сильна особистість" (земне) отримує досвід у коханні (емпіричне) і намагається побудувати на цьому шляху абсолютну любов і свободу (вічне).

            Ґедоністичні елементи у творі пронизують стильову, смислову, емоційно-психічну сфери тексту, знаходяться майже на поверхні поетологічної структури і несуть у собі інформацію фізичної розкутості. Саме тому після першої світової війни цей твір вульгарно тлумачився як заклик до сексуального абсолюту. У підрозділі переглядається ця точка зору й доводиться, що А. Жід, застосовуючи ґедоністичну філософію Епікура, намагався створити образ особистості, яка  вбачає сенс життя у самопізнанні. Модерністська художня суб'єктивність А. Жіда знаходить вираження у "Їствах земних" через самовідчуття сильної особистості, яка самореалізується у моделюванні власної реальності, де первинною є свідомість.

            Вивчення особливостей модерністичної естетики у творі "Їства земні" дало змогу зробити висновок про втілення у ньому антиродинного мотиву. Родина як соціальне явище існує в цьому тексті на загальному тлі як узагальнюючий образ того, що пригнічує волю індивіда. У своєму прагненні до абсолютного звільнення протагоніст закликає до позбавлення від сім'ї: сильна особистість має бути самотня і самодостатня. Зміст абсолютної свободи А.Жід вбачає у тому, щоб до неї прагнути, а ніякою мірою не отримувати, оскільки володіння нею веде за собою, на думку письменника, відсутність інтересу до самого явища. 

            На початку твору герой намагається самореалізуватись у пізнанні світу та себе, у середині - звільнитись від матеріальних цінностей та залежності від особистих стосунків, наприкінці - відчуває втому від насиченості життям та усвідомлює розчарування: надії не справдилися, абсолютна свобода є, але вона вже його не задовольняє. Доведено, що уже в "Їствах земних" намічається формування концептуального діалогізму ситуативних моделей. Це виявляється у тому, яких рис набуває особистість на шляху від ідеї до її вираження (через негативний результат та висунення антиідеї).

            У підрозділі 2.3. "Волюнтаристський експеримент у повісті Андре Жіда "Іммораліст" аналізується втілення модерністичних пошуків автора у творі, написаному у 1902 року. Показано, що вплив символізму на поетику твору незначний, письменник лише використовує перетворення метафоричного художнього образу на багатозначний символ. У творі змодельовано реальність, у якій герой намагається бути щасливим; ґедоністичну естетичну насолоду змінює витончена естетика бачення світу, яка демонструє вишуканий смак Мішеля та його матеріальний стан. Для вираження ґедоністичної чуттєвої насолоди використуються описи різноманітних станів особистості - бажання, почуття, щастя, кохання, радості, жорстокості, схвильованності. У результаті аналізу доведено, що в "Імморалісті" реалізовано філософсько-етичну доктрину ґедонізму Епікура, яка призводить до формування нонконформістської антицивілізаційної, антитехнічної, антисистемної позиції сильної особистості в сучасному їй світі.

            Наголошується, що повість "Іммораліст" є модерністичним художнім експериментом, який складається з чотирьох етапів: 1) ідея (імморалізм), 2) вираження ідеї у подіях (прагнення особистості до абсолютної свободи), 3) негативний результат (смерть ближнього, отримання свободи), 4) антиідея (каяття сильної особистості, заперечення імморалізму). Показано, що А. Жід ставив собі за мету не вирішення проблеми імморалізму, а формулювання її.

            Засобом вираження динаміки особистості героя як шляху до свободи є його випробування в фізичній, духовній, матеріальній, інтелектуальній та соціальній сферах. Його імморалізм полягає в тому, що наратор не може визначитися зі своїми бажаннями: замість вільного способу життя сильної особистості він бере на себе соціальні обов'язки (шлюб, кар'єра), але рефлексує над тим, як не обтяжуватися суспільними загальниками; є нонконформістом, але постійно озирається на традиції. Антирелігійна позиція Мішеля підживлює його захоплення злочином та підштовхує до порушення закону; наратора приваблюють вчинки, що йдуть врозріз з християнською та суспільною мораллю. Ставлення героя до світової культури, цивілізації, науки, мистецтва та сучасного митця також мають нонконформічну основу. Культура та цивілізація у такому, модерністичному за своїм характером, ракурсі породжують протилежні загальноприйнятим установкам суспільства погляди наратора.         

            В "Імморалісті" втілено провідні модерністичні ідеї, властиві творам багатьох митців тієї доби, що випереджають надбання М.Пруста, Ф. Моріака, А. Мальро, Ж. Ануя. Згідно з психоаналітичними розвідками З.Фройда, письменник створює світ не індивідуальної (шлюб Мішеля і Марселіни), а суспільної трагедії антиродинності. Ситуація, яку в роботі названо запереченням дитинства, відіграє роль символічного відчуття апокаліптичності світу без майбутнього. Засобами його створення є алюзії, використання мотивів антиродинності та антидитинності, ґедоністичної доктрини чуттєвої насолоди та образів-символів. Динаміка особистості Мішеля полягає в усвідомленні ним негативних наслідків, які породжуються еґоцентризмом. Якщо у "Їствах земних" А. Жід демонструє важливість саморозвитку та самореалізації особистості, то в "Імморалісті" доводить, що прагнення до абсолютної свободи та волюнтаризм індивіда знищує як оточуючих, так і сильну особистість, а також ідею незалежності та самовираження.

            Підрозділ 2.4. "Інтерпретація невмотивованого злочину в соті Андре Жіда "Підземелля Ватикану" розглядає розвиток проблеми динаміки сильної особистості героя, пошук ним самореалізації та можливість самовираження у творі, написаному в 1914 року. Модерністичний характер цього твору зумовили моделювання реальності, ідеалістична установка первинності свідомості, зняття конфлікту героя і натовпу, цінність мозаїчної свідомості, мотиви антиродинності та безповоротно втраченого дитинства, формотворчість, посилений психологізм та зверненість до елітарного читача. В результаті аналізу встановлено, що А.Жід використовує прийоми, які пізніше стануть ознаками постмодерністської літератури (елементи варіативності, авторської маски). У творі вперше в історії французької літератури закладено можливості сприймати літературний твір не як вид мистецтва, а як текст-декларацію певної позиції автора; ґедоністична доктрина вміщується у свідомість сильної особистості через алюзії.

Новою для літератури тієї доби була спроба представити у "Підземеллях Ватикану" взаємодію автора, тексту й читача. Письменник створює постмодерністську за своїм характером іллюзію автономності персонажів та відкритості тексту. Це досягається створенням відчуття свободи при інтерпретації того чи іншого типу моралі. Завдяки використанню цього прийому читач нібито заглиблюється у штучно створену ситуацію та нібито отримує філософський урок, який переходить в його власний інтелектуальний досвід.

            Непересічною сильною вільною особистістю у творі є образ Лафкадіо, який для власної самореалізації обирає злочин. Злочинність у цьому випадку нібито підноситься до творчості та навіть порівнюється з грою в шахи. Думка про вбивство виникає у Лафкадіо як забаганка розуму, з одного боку, та як наслідок його світогляду, з іншого.      Наділяючи Лафкадіо внутрішньою духовною силою, митець створює ситуацію спостереження за динамікою сильної особистості героя, яка виявляє свою нонконформічну сутність у моральній, інтелектуальній, соціальній сферах. Лафкадіо намагається самореалізуватися через безкорисливий злочин, простежити межу своєї моральної "хоробрості" та емоційної сили. Письменник усвідомлює поведінку Лафкадіо як вираження людського інфантилізму, наділяє Лафкадіо внутрішнім потенціалом та абсолютно позбавляє загальноприйнятої соціальної підтримки. Для характеристики героя використані різні аспекти - соціальний нонконформізм, інтелектуальний нонконформізм та нонконформізм моральний.

            У творі втілено своєрідні уявлення письменника про природу зла. Аналіз доводить, що втілюючи безцільне зло, автор порівнює його з полярним безцільним добром, сутність якого полягає у вираженні особистістю власних примх або духовної розкоші. Безцільне зло та безцільне добро поєднує також почуття відповідальності за певні вчинки особистості, таким чином, безцільне зло та безцільне добро врівноважуються. Використовуючи інтелектуальну схему, про яку вже йшлося вище, письменник випробовує особистість релігією: показано еволюцію особистості Лафкадіо від нонконформізму (антихристиянська позиція) через отримання абсолютної свободи (невмотивований злочин) до конформізму (повернення в лоно церкви). Поверхнева антирелігійна спрямованість "Підземель Ватикану" орієнтована на втілення думки про необхідность самоконтролю сильної особистості, джерела якого можна знайти в релігії. Віра, таким чином, усвідомлюється як своєрідний вихід для індивіда із скрутних життєвих обставин. 

            Прикметною рисою поетики твору є позиція автора. Він відмовляється від серйозності, пропонує багато точок зору, окрім того важливе місце займає авторська іронія, а також відмова від пошуків остаточної відповіді на поставлені запитання. Пошук істини не є метою. До того ж в текстових структурах твору центром є авторська маска, яка організовує реакцію імпліційного читача та забезпечує необхідну літературну комунікативну ситуацію.

            У "Підземеллях Ватикану" створюється постмодерністична варіативність: автор дає шанс читачу самому домислити художній текст та обрати варіант розгортання текстуальних подій, відповідно до читацького бачення світу - песимістичного чи оптимістичного - та читацьких очікувань: негативний (Лафкадіо несе покарання за скоєний злочин), чи позитивний (Лафкадіо насолоджується коханням), чи справедливий (суспільство карає Лафкадіо), чи несправедливий (вбивця не відповідає за свої вчинки). У підрозділі наголошується, що властиві постмодерністичній літературі риси - варіативность та авторська маска - використовуються з метою встановлення успішної комунікації.

            Підрозділ 2.5. "Мотиви запереченого кохання у повісті "Пасторальна симфонія" Андре Жіда" вміщує вивчення динаміки сильної особистості героя на матеріалі твору 1919 року. Письменник застосовує оригінальний прийом оживлення колишнього через використання свідомого спогаду, який викликає духовний неспокій особистості. Ґедоністичний аспект у "Пасторальній симфонії" лежить в основі кохання Ґертруди і пастора, яке ґрунтується на запереченні моралі, позашлюбності, відтінку гріховності. Саме через ґедоністичне кохання у цьому творі втілено прагнення сильної особистості до свободи та щастя. Письменник поєднує в образі героя два протилежних відчуття: вільний вибір підкореного та залежного стану шляхом отримання емоційно-щасливого настрою від кохання, та ґедоністичне кохання, яке стає конкретним підґрунтям для ґедоністичного щастя.

            Відзначено, що в основі твору лежить трансформація античного міфу про Пігмаліона та Галатею, зроблено спостереження над поетикою назви твору (пасторальна - пастораль, пастор). Але на відміну від різноманітних літературних переосмислень цього міфу (наприклад, "Піґмаліон" Б.Шоу), А.Жід використовує відомий сюжет для створення образу сильної особистості, яка використовує власну Галатею не як прагнення до ідеалу. Головна риса пастора - безвідповідальность, у якій проявляється еґоцентризм сильної особистості, її волюнтаризм, корені якого містяться у філософії Ф.Ніцше. Засобом самореалізії пастора обрано прагнення до гарних учинків, які виконуються руками його оточення, підкореного волі сильної особистості.

            Характерною рисою, яка дозволяє виокремити цей твір з низки проаналізованих творів А. Жіда, є протиставлення сильної особистості пастора внутрішньо сильним особистостям його сина Жака та Ґертруди. Письменник уперше використовує прийом протиставлення, який організовує модерністичний за своїм характером конфлікт духовних світоглядів сильних особистостей, на відміну від попередніх творів, де виявлено паралельне співіснування сильних особистостей.

            У творі знаходить втілення й антиродинний мотив. А. Жід створює текстуальну ситуацію, у якій протестантський священик йде на подружню зраду на очах у власних дітей і дружини, дискредитуючи цим моральні основи декалогу боротися зі спокусами, пастор розвиває свою чуттєвість. У цьому творі, як і в "Імморалісті", створюється інтелектуальний експеримент, що дозволяє продемонструвати наслідки, до яких може привести втрата самоконтролю волюнтаристської сильної особистості. Автор натякає на необхідність відповідальності сильної особистості. А. Жід висловлює думку про приреченість недосконалого сучасного світу, в якому конфлікт сильних особистостей через волюнтаризм приводить до втрати взаєморозуміння. Автором уперше в літературі висловлюється теза про необхідність толерантного ставлення до інакомислення, яке дає можливість вижити у жорстоких умовах сучасного соціального світу.

            Найважливішим художнім прийомом у "Пасторальній симфонії" є інтертекстуальність. Аналіз тексту довзолив дійти висновку про те, що функціонування "чужого" слова представлене у різних формах. Однією з них є евангельські ремінісценції та алюзії. Пастор переосмислює Євангеліє як шлях до блаженства, коли дуже зручно не усвідомлювати  характер власних бажань і вчинків, щоб не нести за них відповідальності. Використовуючи прийом паралелізму, письменник переносить библійну модель інтелектуальної полеміки Христа та апостола Павла на полеміку пастора зі своїми опонентами - Ґертрудою та Жаком.       У діалозі персонажів використовується біблійний текст та водночас здійснюється його трансформація, яка має вигляд своєрідної інтер-акції, що виникає всередині художнього тексту. Твір, таким чином, є свідченням народження на біблійному тлі нового змісту, що відповідає тенденціям переосмислення канонів християнської релігії на початку ХХ століття.

            До екзистенціалістських аспектів, що втілилися у цьому творі, у роботі віднесена еволюція особистості Ґертруди та зосередження уваги на її виборі. А. Жід, створюючи образ дикої сліпої істоти, яка взагалі, здається,  нікому не потрібна, робить її сильною мислячою особистістю. Саме це стає підґрунтям для формування ідеї екзистенціалістської унікальності людського буття, яка знайде втілення у багатьох творах французької літератури першої половини ХХ століття. А. Жідом в основу осмилення Ґертрудою соціальної дійсності  покладається екзистенціальність духовної кризи людини. 

            Якщо в творах "Їства земні", "Іммораліст", "Підземелля Ватикану" А.Жід створює сильні особистості, які самореалізуються через нонконформістський світогляд та випадають із соціального контексту, а в "Пасторальній симфонії"- вибудовує нонконформістський конфлікт сильних особистостей, то в романі "Фальшивомонетники" (1926), аналізу якого присвячено підрозділи 2.6. "Структурні симетрії у романі Андре Жіда "Фальшивомонетники" і 2.7. "Компроміс сильної особистості у романі Андре Жіда "Фальшивомонетники", письменник синтезує волевиявлення сильних особистостей, які існують паралельно, взаємодоповнюють один одного у руслі від нонконформістського бачення до конформістської репрезентації. 

            До сильних особистостей роману "Фальшивомонетники" у підрозділах віднесено образи Ліліан Ґріффітс, Вінцент Моліньє, Лаура Дув'є, Бернар Профітандьє, Жорж Моліньє, Борис та Лаперуз. Образ Ліліан Ґріффітс розглядається як жіночий варіант іммораліста, яка, перебуваючи у шлюбі, прагне до вільного вибору сексуальних і емоційних партнерів, вибудовуючи стосунки на ґрунті духовного волюнтаризму, матеріальної заможності та ґедоністичної чуттєвості. Герой Вінцента Моліньє є образом безвідповідального еґоцентриста, який прагне до свободи та можливості інтелектуального розвитку за будь-яку ціну. Персонажі Ліліан і Вінцента не проходять еволюцію від нонконформізму до конформізму і, таким чином, не співпадають із загальним задумом А. Жіда. Їх життєвий шлях припиняється, що є засобом демонстрації краху доктрини волюнтаризму та визнанням того, як у протиставленні особистості й системи індивід завжди зазнає поразку. До категорії сильних особистостей, що не проходять еволюцію від нонконформізму до конформізму, належить і образ Бориса, який для самоствердження обирає шлях самознищення: смерть стає найвищим вираженням нонконформістського волюнтаричного виклику, який знищує сам себе.

            Крах доктрини волюнтаризму вибудовується А. Жідом і через самореалізацію Лаперуза, який намагається у нонконформістському напрямку переосмислити постулати християнської релігії та закріпити за собою право вибору, коли саме йому потрібно помирати.  Письменник вибудовує у цьому образі динаміку особистості від нонконформізму до конформізму. Волюнтаричний суїцидний намір Лаперуза свідчить про нонконформістське неприяття загальноприйнятої християнської позиції підкорення людини волі Бога. Усвідомлення героєм залежності від гармонії всесвіту є конформічним кроком примирення з власним "еgо" і оточуючим світом та визнанням безперспективності волюнтаризму особистості.

            Динаміку особистості від нонконформізму до конформізму виявлено у образі Жоржа Моліньє. Смерть Бориса стає підсумковою межею у формуванні характеру Жоржа, вона викликає почуття відповідальності за власні вчинки, завдяки чому утворюється перехід із безвідповідально нонконформістського стану у відповідально конформістський. Емоційне повернення Жоржа у родину свідчить про прийняття традицій і загальноприйнятого улаштування суспільства.

Окрім самореалізації сильної особистості, у "Фальшивомонетниках" втілено мотив антиродинності, властивий поетиці творів письменника в цілому, але тут він набуває узагальнюючого характеру: родини розпадаються у всьому суспільстві. Зображуючи загальну суспільну антиродинну спрямованість, А. Жід відгукується на кризу інституту шлюбу в ХХ столітті, яка ґрунтується на загальноприйнятому соціальному позбавленні волі індивідів, що заважає інтелектуальному розвитку та самореалізації особистості. На відміну від попередніх творів автора, де антиродинність констатувалася, у  "Фальшивомонетниках" пропонується можливе вирішення проблеми відповідно до загального характеру роману - від нонконформізму до конформізму. Отже, А. Жід залишає шанс формування нових родинних стосунків, що мають спиратися на щирість і ймовірність волевиявлення індивідів.

            У "Фальшивомонетниках" формується модель любовного дискурсу, де превалює еґоцентрична романтика безвідповідальних сексуальних стосунків, яка претендує на аристократичність, навіть холодність у почуттях. Кохання усвідомлюється письменником як складний феномен людського життя. Автор акцентує увагу на філософії почуття, яке є жорстоким та руйнівним. Кохання виконує функцію екзистенціалістського пошуку самоствердження сильної особистості.

            Екзистенція особистості у романі "Фальшивомонетники", окрім кохання, охоплює сферу переосмислення релігійних постулатів, у якій індивід намагається з'ясувати власне місце у світі та своє призначення. Секуляризація релігії передає певні характерологічні зміни світогляду, які відбувалися на межі ХІХ - ХХ століть, напередодні першої і другої світових воєн. У "Фальшивомонетниках", так само як і в попередніх творах А. Жіда, показано своерідний конфлікт у мисленні особистості західно-європейської культури, що базується на протиставленні різних релігійних конфесій: католицтва, протестантизму, юдейства.

            Аналіз тексту дозволив зробити висновок про те, що А. Жід усвідомлював інтертекстуальність не тільки як необхідну ознаку літературної діяльності, а й як складову частину культури взагалі. Цитація як один із засобів інтертекстуальності вводить своєрідний літературний контекст, де текст є реакцією на попередні тексти, а із їх взаємодії народжується новий зміст. 

            У висновках узагальнено результати проведеного дослідження. Наголошується, що твори А. Жіда 1897 - 1926 рр. акумулюють провідні тенденції мистецької та філософської думки того часу. Динаміка особистості героя виникає на ґрунті естетичних змін, які відбувалися у світогляді письменника під впливом часу, мистецьких надбань, власного досвіду. "Їства земні" виявляють динаміку особистості героя через пантеїстичне схиляння перед величчю реальності. Тут окрім важливості інстинктів підкреслюється обов'язковість самодисципліни. У "Імморалісті" скритиковано неморальність та продемонстрований крах доктрини "Їств земних". "Підземелля Ватикану" створюють ситуацію абсолютної свободи, яка виокремлює вільний вибір і невмотивований злочин як симптоми доби філософського ірраціоналізму. Усе зазначене символізує непередбачені соціальні перетворення та втрату психологічної цілісності особистості. У "Пасторальній симфонії" неприйняття світу доводить до кризи особистості: коли героїня бачить оточуючий світ, вона навіть не хоче в ньому жити. "Фальшивомонетники" є твором, у якому представлено завершення еволюції особистості героя.  

            Вивчення специфіки динаміки особистості героя у спадщині А. Жіда дає змогу глибше зрозуміти своєрідність втілення проблем індивіда у  французькій літературі тієї доби. Самореалізацію особистості героїв охарактеризовано як засіб пізнання світу та комунікації в ньому на ґрунті протиставлення соціальної установки та індивідуального бачення. Виявлено запровадження екзистенціалістської унікальності людського буття, духовної кризи. Доведено, що особистість у творчій спадщині письменника проходить шлях важкого розвитку від нонконформізму до конформізму.

Важлива роль, яка відводиться творчості А. Жіда в історії світової літератури, зумовлена новаторськими відкриттями автора у сферах психології, наратології, літературної форми та філософської проблематики самореалізації індивіда в соціумі. Аналіз специфіки відображення А. Жідом дійсності із застосуванням філософських ґедоністичних критеріїв сприяв глибшому розумінню характеру художнього усвідомлення письменником проблем особистості. Синтез провідних естетичних аспектів художньо-літературних напрямків кінця ХІХ - першої половини ХХ століття знайшов гармонійне втілення у характерних рисах мислення письменника, яке представлене у прагненні досягти універсальних висновків і намаганні знайти нові художні форми, дав підставу поцінувати художнє новаторство А.Жіда.

            У результаті аналізу творів А. Жіда встановлено, що письменник майстерно синтезував різноманітні філософсько-літературні надбання свого часу, вів постійний та плідний діалог із М. Прустом, Ф. Ніцше, А. Берґсоном та З.Фройдом; у його творах виявлено своєрідні та оригінальні відгуки на їх ідеї. 

            Аналіз творів А. Жіда дав змогу дійти висновку про те, що кожен з них є важливим етапом у вирішенні письменником проблеми особистості. Створення образів сильних особистостей відбувалося на основі філософії волюнтаризму, що знайшла втілення у роботах Ф. Ніцше. Його ідея надлюдини репрезентує прояв всіх життєвих процесів як волю до влади. Сприймаючи ідеї німецького філософа, А. Жід, на відміну  від нього, не протиставив сильну особистість суспільству, а ствердив її право на існування, підкреслюючи її інакшість і несхожість як можливість для самореалізації та творчості. Саме через динаміку особистості героя А. Жід запропонував нове усвідомлення ролі релігії у сучасному йому богозаперечувальному світі, наближаючи людину до Бога, щоб пізнання ґрунтувалося на їх співіснуванні, а не на протиставленні. А. Жід запропонував своєрідне потрактування проблеми свободи, яка реалізується через відповідальність, ґрунтується на обов'язковому виборі сильної особистості, а також через антибуржуазність, яка пов'язується з відмовою від матеріального накопичування, через незалежність від дружби та кохання. Найвищою цінністю стає саме сильна особистість героя та його любов до себе.

Провідні естетичні надбання художньо-літературних течій та напрямків кінця ХІХ - першої половини ХХ століття знайшли гармонійне втілення у характерних рисах мислення письменника та поетиці його творів. Використані ним художні прийоми свідчать про плідне використання елементів символістської поетики та інших модерністичних засобів, а також про те, що письменник випереджав свій час та запропонував прийоми, які будуть властиві французькій літературі пізніше. У своїх творах він здійснив успішну спробу довести окремі з найважливіших для нього ідей, прагнув досягти універсальних висновків і намагався знайти нові художні форми, адекватні тим інтелектуальним завданням, які він перед собою ставив.

            Дослідження динаміки особистості крізь призму свідомості, де індивід проходить шлях від нонконформізму до конформізму, дало змогу визначити певні модерністичні конотації у творах А. Жіда. Культура напруженого пошуку письменника у царині зіткнення особистості та системи, де гідність людини та її право вільно виражати себе повністю нівелюються, відображує проблему екзистенційного страждання. А. Жід не лише формулює проблеми культури межі століть та першої половини ХХ століття, а й знаходить для цього нові засоби вираження, охоплюючи цінність понять людського життя, свободи, творчості, самої культури як сенсу життя окремої людини та суспільства в цілому, які мають нести відповідальність за майбутнє.

            Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях:

            1. Криворучко С. К. Еволюція творчості Андре Жіда // Гуманітарний вісник. Серія: Іноземна філологія: Всеукр. зб. наук. пр. - Черкаси: ЧДТУ, 2004. - С. 43 - 47.   

            2. Криворучко С. К. Діалогізм етичної концепції Андре Жіда (на матеріалі творів "Їства земні", "Іммораліст") // Мова і культура. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. - Вип. 7 - Т. 7.- Ч. 1. - С. 130 - 136.    

            3. Криворучко С. К. Домінанта сильної особистості у повісті А. Жіда "Пасторальна симфонія" // Гуманітарний вісник. Серія: Іноземна філологія: Всеукр. зб. наук. пр.- Г 94.- Черкаси: ЧДТУ, 2005.- С. 39 - 43.

            4. Криворучко С. К. Модерністичний дискурс у творі А. Жіда "Підземелля Ватикану" // Література в контексті культури: Зб. наук. пр./ Ред. кол.: В. А. Гусєв (відп. редактор) та ін.- Вип. 15.-Д.: ДНУ, 2005.- С. 227-238. 

            5. Криворучко С. К. Концептуальне становлення особистості у творі А.Жіда "Їства земні" // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія: Літературознавство.- Х.: ХНПУ, 2005.-Вип. 3 (43).-Ч. 1.- С. 89-104. 

            6. Криворучко С. К. Проблеми егоцентризму особистості у творі А.Жіда "Іммораліст" //Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія: Літературознавство.-Х.: ХНПУ,  2006.-Вип.2 (46).-Ч. 2.- С. 101-114. 

            7. Криворучко С. К. Феномен творчості А. Жіда у французькій сучасній критиці // Одинадцяті читання молодих вчених пам'яті Л. Я. Лівшиця.-Х.: ХНПУ, 2006.- С. 31.