ДИНАМІКА ПРІЗВИЩ СЛОВ’ЯНСЬКОГО Р-НУ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ (КІНЕЦЬ ХІХ – ПОЧАТОК ХХІ СТ.)

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено його об’єкт, предмет, джерельну базу та наукову новизну, деталізовано методи дослідження, з’ясовано теоретичне та практичне значення виконаної роботи.

У першому розділі “Теоретичні засади вивчення динаміки прізвищ” здійснено огляд результатів ономастичних досліджень останніх десятиліть, репрезентованих у низці наукових праць, що присвячені вивченню антропонімії конкретних історико-етнографічних реґіонів України, психічних особливостей, ментальності народу, властивостей національного характеру, а також відомості про історію заселення Слов’янського району Донецької області, статистичні дані про мешканців досліджуваної території (кін. ХVIII – поч. ХХІ ст.) та переселення на Слов’янщину в першій половині ХХ століття. Завдяки сучасному системному підходу українська антропоніміка охоплює різноманітні аспекти вивчення онімних одиниць: історико-генетичний, ономастичний, лексикографічний, дериваційно-морфонологічний, синхронно-діахронний та діалектно-реґіональний.

Система прізвищ досліджуваного району є цінним джерелом для вивчення історичних процесів, що відбувалися в мовній структурі прізвищ. Про місцевість, на якій розташоване місто Слов’янськ, згадувалося вже в письмових джерелах другої половини ХVI ст. Коли в 1663 році було розпочато розбудову міста Тор (нині м. Слов’янськ), на Торські озера було направлено 215 робітників, 88 стрільців та 15 цілувальників з дорученням налагодити виробництво казенної солі. З наступними роками кількість солеварів, що приїжджали на Тор, збільшувалась. В окремі роки виварюванням солі займалися від 5 до 10 тисяч людей різних національностей. Ретельний аналіз і зіставлення фактів української антропонімії в пам’ятках XIV – XVIII ст. переконує в тому, що стабілізація українських особових назв прізвищевого типу до кінця XVIII ст. ще не відбулася на тих територіях, де простежувався безперервний рух населення, зокрема зумовлений татарськими нападами, повстанськими рухами, моровими хворобами , бо ці землі потім часто заселяли мешканці з віддалених територій. Проникнення іншомовних елементів в українську мову почалося давно і проходило з різною інтенсивністю на всій території України, але особливо активізувалося в часи козаччини, боротьби з татарами та турками. Cкладні суспільно-політичні обставини, у яких перебував Торський район протягом кількох століть, не могли не залишити сліду і в антропонімії цього ареалу. В антропоніміконі Слов’янщини ХХ ст. наявні прізвища українського, російського, тюркського, єврейського, польського, грецького походження тощо. Причин появи прізвищ іншомовного походження було декілька: по-перше, асиміляція чужинців серед корінного населення, їхня постійна взаємодія; по-друге, свідоме перекручення українських прізвищ урядовими органами. Основну найбільшу групу на території Слов’янського району становлять автохтонні прізвища – 63/30,09 % лексеми: Бабич, Власенко, Гайворонська, Головко, Гончар, Горобець, Губа, Дібров, Доля, Зозуля тощо. Найменша кількість мігрантів (1/0,46 %) прибула із Закарпаття, Житомира, Одеси, Алтайського краю, Калузької області, Красноярського краю, Тюмені.

На 2001 рік кількість населення в Слов’янську становила 129,6 тис. ос., у Святогірську – 5600 ос., у Миколаївці – 16,5 тис. осіб. У 42 населених пунктах, об’єднаних у 4 селища Слов’янського району, проживає 39 тис. осіб. Усього картотека налічує 11595 різновидів прізвищ цього району.

Другий розділ “Семантична база прізвищ Слов’янщини кінця ХІХ – початку ХХІ століття та її динаміка” присвячено висвітленню динаміки лексико-семантичних груп прізвищ на рівні діахронії та синхронії, змінам у семантичних групах, семантичній і функціональній динаміці прізвищ та відіменним прізвищам Слов’янського району Донеччини ХХ століття.

Аналіз прізвищ Слов’янщини кінця ХІХ ст. проводився на матеріалі метричних книг ХІХ ст.: Архангело – Михайлівської церкви [Фонд 196, далі Ф] с. Райгородок – 81 ос., [Ф 205] с. Богородичне – 53 ос., Всіхсвятської церкви [Ф 193] м. Слов’янськ – 32 ос., Преображенська церква [Ф 203] с. Билбасівка – 62 ос., с. Гола Долина [Ф 328] – 41 ос., с. Знаменка [Ф 200] – 52 ос., слобода Миколаївка [Ф 194] – 50 ос., с. Микольське [Ф 327] – 29 ос., с. Привілля [Ф 195] – 42 ос., с. Рай-Олександрівка [Ф 197] – 71 ос., с. Прелєсне [Ф 199] – 59 ос., с. Хрестище [Ф 204] – 66 ос.

Загальна кількість прізвищ на 1899 рік становить 547 лексем. З них відіменного походження – 33/6,03 % (Омельченко [Фонд 204, опис 1, список 8; далі Ф, оп., сп.], Пантелеймонов [Ф 195, оп.1, сп.12], Павловський [Ф 204, оп.1, сп.8], Петренко [Ф 205, оп.1, сп.6]) тощо, але основою переважної більшості прізвищ Слов’янського району стали апелятиви – 514/93,97 % (Безпалов [Ф 199 ¼] – від “без пальців – який не має пальців чи пальця, утратив їх”, Білик [Ф 199 ¼] (від “білий – світлошкірий, який кольором наближається до крейди, молока, снігу”), Довгоносий [Ф 327 1/1] – від “довгий ніс – той, хто має довгий ніс” тощо).

Методом семантичного поля 11595 прізвищ Слов’янського району початку ХХІ ст. розподілено на такі семантичні групи: відіменні (Купріянов < Купріян, Кузьмін < Кузьма, Лазаренко < Лазар, Макаренко < Макар тощо) та відапелятивні (лушпа > прізвисько лушпа > прізвище Лушпа: Кирпич, Макуха, Хворост та ін.). З кінця ХІХ ст. (12 позицій) до початку ХХІ ст. (42 позиції) кількість семантичних груп збільшилася на 30 позицій.

На початку ХХІ ст. фіксуємо появу нових прізвищ, які об’єднано в 5 семантичних груп з основою від: 1) назв частин різноманітного приладдя (Дротик, Крюков, Шомполов тощо); 2) назв предметів без виразної ознаки (Кусков, Кучугура, Шматов тощо); 3) назв установ (Баштова, Дворцов, Заводський, Кабацька тощо); 4) назв прикрас (Гривна, Ожерельєв тощо); 5) назв процесуальної ознаки (Балаболка, Шаруда, Шелест тощо).

Значна частина прізвищ українського населення Слов’янщини утворена від слов’янських автохтонних і християнських імен, а також прізвиськ, які до свого закріплення в ролі прізвищ виконували різні функції: одні були власними особовими іменами, інші – власними прізвиськовими іменами, спадковими чи індивідуальними прізвиськами. Популярні імена мали значну кількість варіантів (Захар’єва – Захар’їна, Серебренік – Серебреннік, Колодязний – Колодяжний, Нетудихата – Нетудихатка тощо), які лягли в основу багатьох прізвищ, що утворили антропонімні парадигми. Лише незначна їхня частина не суперечить фонетичним і морфологічним законам української мови, а отже, не потребує орфографічних виправлень. Окремі з них виявляють порушення як у писемній, так і в усній практиці, на них слід звернути серйозну увагу (Вяль, Д’яченко, Свищь тощо).

Аналіз фактичного матеріалу показав, що парадигм відіменних прізвищ у кінці ХІХ ст. було небагато, що це нечисельна група, сформована прізвищами з 14-ма іменами в їхній основі (Андрій, Борис, Василь, Гаврило, Євдоким, Іван, Карпо, Кирило, Костя, Максим, Марко, Мойсей, Павло, Петро). Дванадцять парадигм складаються з двох компонентів і лише парадигми імен Павло та Андрій мають по три компоненти (Андреєв, Андрущенко, Андрейченко, Павленко, Павлюков, Павловський).

У третьому розділі “Прізвищеві парадигми антропонімії Слов’янщини кінця ХІХ – початку ХХІ ст. та їхня динаміка” досліджено сполучуваність твірних основ як базу прізвищевих парадигм, динаміку валентності прізвищевих основ у парадигмі, структуру парадигм відіменних та відапелятивних прізвищ у синхронії та діахронії, відойконімну парадигму та позапарадигмальні відапелятивні прізвища.

Твірні основи різняться між собою здатністю сполучатися з твірними формантами. Деякі основи сполучаються з одним чи двома-трьома формантами, полівалентні ж основи у прізвищах сполучаються з багатьма формантами. Наприклад, семантичний мотиватор апелятив “баба” сполучається з 15-ма формантами: Бабаєв, Бабій, Бабак, Бабаков, Бабаченко, Бабаян, Бабенко, Бабинов, Бабич, Бабій, Бабіченко, Бабкіна, Бабков, Бабухін, Бабушин; твірний ад’єктив “білий” у прізвищах поєднується з 14-ма формантами: Біла, Біленко, Білик, Білих, Біліченко, Білєва, Білоус, Білоусов, Білоусенко, Білоцерковний, Білуха, Білущенко, Білявський, Біляєв.

У прізвищах Слов’янщини слово “бог” зафіксовано в 10-ти прізвищах, “борода” – у 6-ти, “в’юн” – у 5-ти, “високий” – у 7-ми, “вишня” – у 5-ти, “вода” – у 13-ти, “волос” – у 7-ми, “голова” – у 13-ти, “губа” – у 9-ти, “гусь” – у 14-ти, “дід” – в 11-ти, “добрий” – у 24-ох тощо. У процесі розвитку прізвищевої системи валентність таких основ може змінюватись.

За кількістю компонентів у парадигмах відапелятивні прізвища Слов’янщини умовно поділяють на міні-парадигми Анохін – Аношкін (2), міді-парадигми Ванін – Ванічкін – Ванякін – Ванярко – Ванярха (5), максі-парадигми (кривий “ознака” (47 прізвищ): Кривенець, Кривенко, Кривих тощо).

Відапелятивних основ Слов’янщини ХІХ ст. – 481/88 %, відіменних – 66/12 %. Основи відіменних прізвищ найчастіше поєднувалися з українськомовним формантом       -енк-о (Євдокименко (формант -енк-о) тощо): у метричній книзі Слов’янщини за 1899 р. відіменні прізвища (у складі парадигм і поза ними) становлять 63% (42 прізвища з 66-ти). З ним конкурував формант -ов/-ев російського походження (Костев (формант -ев), Костюков (формант -ов) тощо), який посідав друге місце після суфікса -енк-о і вживався рідше – 17 прізвищ, що становлять 25,5%. З іншими формантами основи відіменних прізвищ сполучалися в поодиноких випадках: з формантом -ик два прізвища (Гаврик (Гавр(ило) + формант –ик, Марчик (Мар к/ч + формант –ик), з формантами -евич, -ін, -ськ-ий – по одному прізвищу (Павловський (Павл+ов + формант -ськ-ий), Євдокимович (формант -ович) тощо). Репертуар прізвищевих формантів у розряді відіменних прізвищ – усього 6: -енк-о, -ов/-ев, -ик, -евич, -ін, -ськ-ий.

У відапелятивних прізвищах формантів – десять суфіксів: -енк-о, -ов/ -ев, -ик,        -евич, -ін, -ськ-ий, -ко, -уш, -ач, -ець (пор. нові -к-о, -уш, -ач, -ець). Проте сполучуваність прізвищевих основ з ними аналогічна до сполучуваності в розряді відіменних прізвищ. Найчастіше відапелятивні основи поєднуються з формантами -енк-о та -ов/-ев. З усіма іншими – у поодиноких випадках.

У відіменних прізвищах зафіксовано лише один приклад конверсії (пор. ім’я Петро > прізвище Петро), у відапелятивних їх зафіксовано 11/19,8%: бабак – Бабак, гонтар – Гонтар, кирка – Кирка, кисіль – Кисіль, козир – Козир, скрипник – Скрипник, сорока – Сорока, чередник – Чередник, шило – Шило й под. Ця відмінність зумовлена особливостями творення похідних від власних імен та від апелятивів.

Переважна більшість відапелятивних прізвищ (390 з 481-го) не входять у парадигму, оскільки є результатом однослівної валентності: бик > Биков, верба > Вербовий, вовк > Вовченко, вода > Водний тощо. Лише 90 прізвищ входять до складу 35 парадигм: бабак > Бабак (семантичний спосіб) > Бабаков (формант -ов); білий > Білик (формант -ик) > Біличенко (формант к/ч -енко) тощо. Атомарні відіменні прізвища (36 назв) Слов’янщини в 1899 р. не формували прізвищевих парадигм. Основою цих прізвищ були власні імена (Тарасенко < Тарас, Остапенко < Остап і под.). Але траплялися прізвища, в основах яких були усічені імена з пестливим відтінком у значенні: Кириченко (Кирик), Пашин (Паша) тощо.

Серед 547-и прізвищ метрик 1899 року лише 20 мають лексико-семантичну основу російськомовного походження: Бережной, Вербовой, Воробйов, Кубишкін, Луговой (біля 4 %); а основою 96 % прізвищ були чи українські лексеми, чи слова, що вживаються і в російській, і в українській мові (Биков, Зайцев, Кисельов, Орленко й под.).

На початок ХХІ ст. зросла кількість компонентів прізвищевих парадигм (від 2-3-ох у кінці ХІХ ст. до 56-ти на початку ХХІ ст.). Майже утричі зросла кількість прізвищевих формантів словотвірної відапелятивної системи (від 11-ти в 1899 р. до 30-ти у 2001 р.). До першої двадцятки найпоширеніших прізвищ Слов’янщини ХХІ ст. увійшли ті, що у структурі основ мають апелятиви чи власні імена: 1) чорний – 56 прізвищ, 2) Федір – 49, 3) кривий – 47, 4) Іван – 39, Петро – 38, 6) сухий – 38, 7) самий – 37, 8) дуб – 31, 9) коза – 31, 10) Василь – 29, 11) красний – 29, 12) синій – 28, 13) новий – 25, 14) добрий – 24, 15) дуда – 22, 16) Юрій – 21, 17) Семен – 21, 18) Зуб – 21, 19) білий – 20, 20) Кость – 20. Найпоширеніші прізвища в антропонімії Слов’янського району з апелятивом чорний в основі (56 лексем): Чорненко, Чорний, Чорних, Чорнушко й под.

Кількість прізвищевих парадигм у джерелах за 2001 р. – понад сто. Відіменні, відойконімні, відгідронімні парадигми розрізняють за кількістю компонентів: 1) перша десятка відапелятивних моделей охоплює 501 прізвище, відіменних моделей – 431 прізвище; 2) друга десятка відапелятивних моделей охоплює 478 прізвищ, відіменних – лише 280. До структури основного складу найуживаніших прізвищ увійшли апелятиви на позначення кольору, частин тіла людини, природи, домашніх тварин, розміру, ознаки.

Нині у Слов’янщині функціонує близько 1000 прізвищ з особовим іменем в основі, наприклад, Димченко – від прізвиська “димченко” (син Димка) < власне ім’я Димко; Захар’єв – “захарьев сын” < власне ім’я Захар тощо. На початок ХХІ ст. у першій десятці, причому з максимальною кількістю компонентів у парадигмі, функціонували імена: Іван – 39 прізвищ, Петро – 38 прізвищ, Кость – 20 прізвищ, Павло – 19 прізвищ. Вони становлять ядро, генетичну основу української антропонімії, пройшли шлях кількох ідеологій від ХІХ до ХХІ ст., вистояли і зберегли за собою у ХХІ ст. провідну роль в антропогенній картині українського світу.

У відапелятивних прізвищах парадигму формували від тієї ж основи деривати: а) семантичного способу творення (конверсиви) + форми на -енк-о чи -ов (бабак: Бабак (конверсив) – Бабаков; гонтар: Гонтар – Гонтаренко; Бут – Бутенко – Бутов); б) з формантом -енк-о (український варіант) + з формантом -ов (російський варіант) (Коваленко – Ковальов). При цьому конверсивна форма прізвища може бути не зафіксована (бондар: Бондар – Бондаренко – Бондарєв).

Онімна лексика безпосередньо, а частіше опосередковано була залучена до творення вторинних назв, якими є прізвища. Наприклад, у джерелах 1899 р. прізвища з топонімом в основі не зафіксовані. Проте досить часто вони трапляються у джерелах 2001 р., там їх понад 80-ти. Це відонімні прізвища, які ми розподіляємо на відіменні, відойконімні, відгідронімні: Білогоров – словосполучення з компонентом “білий”: ойконім Біла гора – прізвище за відношенням до села, утворене за аналогією до присвійних прикметників на -ов; катойконім полтавець – прізвище Полтавець тощо.

У другій половині ХХ ст. почали з’являтися новотвори – прізвища, семантична база яких відображає тепер колишній радянський спосіб життя: Засєдатєлєв – присвійний прикметник від російського апелятива “заседатель”, поширена назва особи в тодішних усіляких органах, члени яких “засідали” (пор. колишнє “народный засідатель”, “судєбний засідатель”) тощо.

Інтенсивне дозаселення Слов’янщини в першій половині ХХ ст. спричинило появу значної кількості іншомовних прізвищ. Іноземні лексеми є позапарадигмальними, бо вони не входять до наявних парадигм на правах похідних компонентів і самі не утворюють навіть міні-парадигм (єврейські прізвища: Голда, Пікінер, Шнейдерман тощо; грузинські прізвища: Демітрадзе, Какабадзе, Сехніашвілі тощо; вірменські прізвища: Джагарян, Мусьянц, Оганянц тощо; турецькі прізвища: Досмухамбе, Кечеджи, Орудталієва тощо; прибалтійські прізвища: Друганіс, Лінце, Наутс тощо; корейське прізвище: Пак; молдавські прізвища: Онческу, Парпауца, Попеску тощо; німецькі прізвища: Каркер, Санберг, Штронберг тощо; болгарські прізвища: Карабет, Пєнькін, Понайотов тощо; італійські прізвища: Кабальєро, Кріоні; латинські прізвища: Квантоліан, Копінус; грецькі прізвища: Карлос, Кіріакіді; узбецькі прізвища: Керімбаєв, Сулейман; прізвища інших мов: Касарум, Кейбал, Кая-Кзи, Ліаф, Кхаттак, Сарафіді, дю Ріво де Бово тощо). Прізвища-варваризми прийшли на Слов’янщину ззовні, тому їх немає в метричних книгах кінця ХІХ ст.

Екзотизми, русизми, радянізми розбавляють національний колорит в антропонімії Слов’янщини. Вони узаконені юридично, зафіксовані в паспортах та інших правових документах та є обов’язковими при офіційній ідентифікації особи.

Четвертий розділ “Динаміка дериваційних явищ у прізвищах Слов’янщини кінця ХІХ – початку ХХІ століття” ілюструє зміни в морфологічному творенні прізвищ, зокрема словотвірні особливості прізвищевих формантів. Прізвища ХХ ст. утворено двома способами – семантичним (неморфологічним) 384/3,31 % та морфологічним 11211/96,7 %. Щодо семантики основ, то у зв’язку з міграційними процесами територією Слов’янського району з’явилися носії: 1) прізвищ, що вказують на позитивні та негативні риси характеру людини (Бабій тощо) та людські почуття (Журба, Любченко й под.); 2) прізвищ, похідних від назв діяльності (Кухаренко, Пастухов, Пахарев тощо); 3) прізвищ від назв тварин та комах (Жуков, Саранча тощо); 4) прізвищ від назв морських тварин (Кальмар, Раков тощо); 5) прізвищ від назв рослинності (Сєчка, Черемуха й под.); 6) прізвищ від назв музичних інструментів (Сурма, Труба тощо).

У другій половині ХХ ст., починаючи з 1951 року, мають місце односкладні прізвища, утворені нульсуфіксальним способом творення: Бах, Бац, Басс, Бринь, Брус, Бриль, Дрюк, Дрозд, Ключ, Книш тощо.

У межах прізвищ, утворених морфологічним способом, найбільш продуктивним є суфіксальний. На кінець ХІХ ст. простежується тенденція до переваги семантичного способу деривації над морфологічним, а на початок ХХІ ст. морфологічний спосіб творення превалює над семантичним.

Словотвірна динаміка прізвищевих формантів кінця ХІХ ст. (1899) – початку ХХІ ст. (2001) є такою: прізвища на -енко/-єнко: 1899 – 99/0,06%, 2001 – 1029/8,87%; прізвища на -ів, -ев/-єв, -ов: 1899 – 90/0,06%, 2001 – 1891/16,3%; прізвища на -к(о), -к(а): 1899 – 12/0,49%, 2001 – 294/2,54%; прізвища на -ець/-єць: 1899 – 7/0,78%, 2001 – 158/1,36%; прізвища на -ин/ -ін: 1899 – 18/0,3%, 2001 – 1116/9,62%; прізвища на -ськ/-цьк: 1899 – 25/0,21%, 2001 – 427/3,68%; прізвища на -ак/-як,-чак: 1899 – 6/0,91%, 2001 – 112/0,97%; прізвища на -ук/-юк, -чук: 1899 – немає, 2001 – 213/1,84%; прізвища на -ик,-ік, -чик: 1899 – 13/2,38%, 2001 – 75/0,65%; прізвища на -ич: 1899 – 6/0,91%, 2001 – 124/1,07%; прізвища на -ар/-яр: 1899 – немає, 2001 – 78/0,67%; прізвища -ан/-ян: 1899 – немає, 2001 – 99/0,85%; прізвища на -ань: 1899 – немає, 2001 – 17/0,15%; прізвища на -ач: 1899 – немає, 2001 – 36/0,31%; прізвища на -ай: 1899 – немає, 2001 – 10/0,09%; прізвища на -л: 1899 – 3/1,82%, 2001 – 23/0,2%; прізвища -аб(а)/-яб(а), -еб(а): 1899 немає, 2001 – 8/0,07%; прізвища -ей: 1899 – немає, 2001 – 12/0,1%; прізвища -ій: 1899 – немає, 2001 – 18/0,16%; прізвища на -н (о), -н (а): 1899 – 13/0,42%, 2001 – 6/0,05%; прізвища -ок: 1899 – немає, 2001 – 46/0,4%; прізвища на -ун/-юн: 1899 – немає, 2001 – 74/0,64%; прізвища на -аль: 1899 – немає, 2001 – 14/0,12%; прізвища на -ель: 1899 – немає, 2001 – 6/0,05%; прізвища на -им: 1899 – немає, 2001 – 7/0,06%; прізвища на -ишин: 1899 – немає, 2001 – 6/0,05%; прізвища на -иц(я): 1899 – немає, 2001 – 20/0,02%; прізвища на -іт: 1899 – немає, 2001 – 4/0,03%; прізвища на -д(а): 1899 – немає, 2001 – 24/0,21%; прізвища на -ав(а)/-яв(а): 1899 – немає, 2001 – 3/0,03%; прізвища на -их: 1899 – немає, 2001 – 103/0,89%; прізвища на -ек: 1899 – немає, 2001 – немає; прізвища на -иц(я): 1899 – немає, 2001 – 20/0,02%; прізвища на -аг/-яг, -ег, -іг: 1899 – немає, 2001 – 14/0,12%; прізвища на -ат/-ят: 1899 – немає, 2001 – 9/0,08%; прізвища на -ас/-ась: 1899 – немає, 2001 – 22/0,19%; прізвища на -ах/-ях: 1899 – немає, 2001 – 13/0,11%; прізвища на -ер-а: 1899 – немає, 2001 – 5/0,04%; прізвища на -ех-а: 1899 – немає, 2001 – 4/0,03%; прізвища на -ен(я): 1899 – немає, 2001 – 4/0,03%; прізвища на -уха/-юха: 1899 – немає, 2001 – 26/0,22%; прізвища на -ет-а: 1899 – немає, 2001 – 2/0,016%; прізвища на -иль: 1899 – немає, 2001 – 1/0,008%; прізвища на -инь: 1899 – немає, 2001 – 2/0,016%; прізвища на -аш: 1899 – немає, 2001 – 14/0,12%; іншомовні прізвища: 1899 – 5/1,09%, 2001 – 295/2,54%; прізвища-композити: 1899 – 13/0,42%, 2001 – 511/4,41%; префіксально-суфіксальний спосіб творення прізвищ: 1899 – 19/0,28%, 2001 – 4559/39,3%.

На кінець ХІХ ст. у Слов’янському районі Донеччини перше місце посідали українські прізвища з формантом -енк-о/-єнк-о – 99 назв, друге – з прізвищам з російськомовним формантом -ов – 90 назв, третє – з формантом -ськ – 25 назв, четверте – з російськомовним формантом -ин/-ін – 18 назв. Проте на середину ХХ ст. (1951 р.) з формантами -ов, -ів, -ев/-єв функціонує 621 прізвище, з формантом -ин(-ін) – 188, з формантом -ськ – 169 прізвищ, на четвертому місці прізвища з формантами -енк-о/-єнк-о – 91. Найуживанішими суфіксами на Слов’янщині на початок ХХІ ст. стали: -ов, -ів, -ев/-єв – усього 1891 прізвище; -ин/-ін – 1116; -енко/ -єнко – 1029; -ськ, -цьк – 427; -к (о) – 245 прізвищ.

Російськомовний елемент у прізвищевому просторі Слов’янщині займає значну частину. У містах та селищах міського типу вони становлять переважну більшість. Російські прізвища на -их, що генетично є формою ад’єктивів родового відмінка множини, – явище суто російськомовне, в українській мові є запозиченням. Форма родового відмінка множини трансформувалася в прізвищах: в апелятивній лексиці їх менше, а в прізвищах – більше: Білих, Гладких, Донських. Від іменникових основ такі прізвища не утворюються. Генетично – це родовий відмінок прикметників, а значення предметності вони набувають після субстантивації при трансформації їх в антропонімну лексику.

Для антропонімікону Слов’янського району Донеччини характерними є композити в основах українських прізвищ. Усього на середину ХХ ст. таких прізвищ було 59 різновидів, а вже на початок ХХІ століття їх збільшилося до 511 лексем: Білоброва (білі брови), Білокуров (біле волосся), Гололобов (голий лоб), Довгоноженко (довгі ноги), Довгоспинна (довга спина), Довгошия (довга шия), Довгорука (довгі руки) тощо.

Під упливом утвердження української мови в усіх сферах суспільного життя та унормування правопису прізвищ виникають окремі акцентуаційні варіанти прізвищ, що вживаються в мовленні як самостійні: Ту΄ловська – Туло΄вська, Усти΄менко – Устиме΄нко тощо. Коригування наголосу в антропонімах викликає незадоволення з боку їхніх носіїв, які керуються сімейними традиціями чи переконаннями в милозвучності власного прізвища.

ВИСНОВКИ

Аналіз динаміки прізвищ Слов’янського району Донецької області кінця ХІХ – початку ХХІ століття дав змогу зробити такі висновки.

Розвиток антропонімікону Слов’янського району Донеччини був довгий і складний, проте лексеми, що стали прізвищами, функціонували в мові задовго до закріплення їх у ролі обов’язкових спадкових найменувань. Загальна кількість різновидів прізвищ Слов’янщини ХХ ст. становить 11595 назв. Перша п’ятірка груп прізвищ: автохтонні Слов’янські прізвища 3595 (30,09 %), прізвища переселенців з Харківської області 2319 (20 %), переселенців з Ростовської області 580 (5 %), переселенців з Курської області 534 (4,6 %), з Краснодарського краю – 322 (2,78 %). Останнє місце посідають прізвища переселенців із Закарпаття, Житомира, Одеси, Алтайського краю, Калузької області, Красноярського краю, Тюмені 58(0,5 %) прізвищ.

Сучасні прізвища Слов’янського району, в основах яких лежать відапелятивні автохтонні імена та прізвиська, мають значний ступінь історичної та етнографічної інформативності, бо в семантиці їхніх основ відтворені побут, культура й духовний світ населення досліджуваного району. Антропонімні матеріали, зокрема лексична база прізвищ, є цінним джерелом для вивчення історії мови та діалектології.

Значна частина прізвищ українського населення Слов’янщини утворена від слов’янських автохтонних і християнських імен, а також прізвиськ, які до свого закріплення в ролі прізвищ виконували різні функції. Популярні імена мали значну кількість варіантів, які лягли в основу багатьох прізвищ, що утворили антропонімні парадигми.

Загальна кількість прізвищ на кінець ХІХ ст. (1899 рік) становила 547 номенів, на середину ХХ ст. (1951 р.) – 1570 номенів, на початок ХХІ ст. (2001 р.) – 11595. Прізвища, що функціонували наприкінці ХІХ ст. (1899 р.), увійшли до антропонімної системи першої половини ХХ ст. (1899 – 1951 рр.). Семантичні типи прізвищ першої половини ХХ ст. (1900 – 1951 рр.) продовжували функціонувати в період другої половини ХХ ст. (1951 – 2000 рр.) і на початку ХХІ ст. (2001 р.). Жодна з прізвищевих ланок не вийшла з ужитку.

Дослідження динаміки семантичних груп прізвищ Слов’янського району за останні 100 років дозволило виявити тенденцію до їхнього розширення: з’явилися нові прізвища, які сформували 30 семантичних груп.

Наприкінці ХІХ ст. в антропонімії Слов’янщини було виявлено явище прізвищевої парадигми. Парадигмальна антропонімія кількісно поступалася перед позапарадигмальною. Парадигмальне гніздо відапелятивних прізвищ складається з двох, зрідка трьох компонентів, тобто є малокомпонентним, нерозгалуженим.

Семантичний простір макропарадигм та міді-парадигм прізвищ Слов’янщини на початку ХХІ ст. – надзвичайно широкий: від чотирьох до кількох десятків семем.

Одновалентність і полівалентність не є постійними ознаками прізвищевих основ Слов’янщини. У процесі розвитку прізвищевої системи одновалентна основа перетворювалася в полівалентну; у полівалентних збільшувалася кількість формантів, з якими вона сполучалася; у полівалентних могла зменшуватися кількість формантів, з якими сполучалася основа; змінювалася структура форманта – простий формант міг стати складним унаслідок нарощення додаткових сегментів; унаслідок чергування змінювалася фонетична будова форманта.

З кінця ХІХ ст. до початку ХХІ ст. у Слов’янському районі різко збільшилась загальна кількість прізвищ (547 прізвищ у метриках за 1899 р. та 11595 – за 2001 р.). За характером твірних основ прізвища Слов’янщини ХІХ ст. розподілено на відапелятивні та відіменні. Відапелятивні становлять більшість.

Прізвища, сформовані безпосередньо від апелятивів, утворювалися семантичним способом творення через їхню семантичну антропонімізацію і були парадигмальним компонентом первинної номінації; прізвища, сформовані на базі інших прізвищ, утворювалися морфологічним способом творення через суфіксацію, утворюючи парадигмальний компонент вторинної номінації.

Упродовж ХХ ст. значно збільшилась кількість прізвищевих парадигм (з 35-ти парадигм у 1899 р. до близько 800-от – у 2001 р.).

Переважна більшість відапелятивних прізвищ (390 з 481-го) не входять у парадигму, оскільки є результатом однослівної валентності, лише 90 прізвищ входять до складу 35-ти парадигм.

Майже в усіх апелятивних прізвищевих парадигмах (у 34-ох з 35-ти) лексико-семантичною основою стали апелятивні лексеми українського походження, основа російськомовного походження зафіксована лише в парадигмі з лексемою “пахар”.

Інтенсивно зросла кількість апелятивів, що стали семантичною основою відапелятивних прізвищ; урізноманітнилась семантика апелятивів, що склали структурну основу прізвищ; непомірно зросла кількість компонентів прізвищевих парадигм.

Упродовж ХХ ст. майже утричі зросла кількість прізвищевих формантів словотвірної відапелятивної системи.

Апелятивна лексика має більші можливості увійти до складу прізвищ: 1) перша десятка відапелятивних моделей охоплює 501 прізвище, а відіменних моделей – 431 прізвище; 2) друга десятка відапелятивних моделей охоплює 478 прізвищ, а відіменних – тільки 280.

У Слов’янському районі російськомовне населення проживало лише в м. Слов’янськ, тому прізвища російського походження наприкінці ХІХ (1899 р.) і на початку ХХІ ст. (2001 р.) не справляли якогось відчутного впливу на процес русифікації українськомовних прізвищ. Активний процес русифікації Слов’янщини розпочався після 30-их років ХХ ст. і його суб’єктом були не російськомовні прізвища, а суспільно-політична система.

У джерелах 1899 р. до першої десятки найпоширеніших відіменних прізвищ увійшли основи з 14-ма іменами. З них лише чотири збереглися в матеріалах початку ХХІ ст., причому з максимальною кількістю компонентів у парадигмі: Іван – 39 прізвищ, Петро – 38 прізвищ, Кость – 20 прізвищ, Павло – 19 прізвищ.

До першої десятки за матеріалами 2001 р. уходять прізвища з такими іменами в основі: 1) Федір (Федя) – 49, 2) Іван (Ваня) – 39, 3) Петро (Петя) – 38, 4) Василь – 29, 5) Семен, 6) Юрій – 21, 7) Кость – 20, 8) Григорій (Гриць) – 19, 9) Павло – 19, 10) Клим – 18. Вони зберегли за собою у ХХІ ст. провідну роль в антропогенній картині українського світу, зокрема і Слов’янському районі. Нові компоненти, що ввійшли до першої десятки – це прізвища з іменами в основі: Федір (Федя) – 49 назв, Василь – 29, Семен і Юрій – по 21, Григорій (Гриць) – 19, Клим – 18 назв.

Атомарні відіменні прізвища Слов’янщини кінця ХІХ ст. не формували прізвищевих парадигм. До словотвірної бази прізвищ входили не лише повні, але й усічені форми власних імен з емоційним відтінком у значенні. Парадигми відіменних прізвищ наприкінці ХІХ ст. сформовані прізвищами з 14-ма іменами в їхній основі, а на початку ХХІ ст. – 547-ма.

Трапляються прізвища з російськими та іноземними ойконімами в основі. Переважна більшість відойконімних (відтопонімних) прізвищ мала форму ад’єктонімів. Є прізвища у формі топоніма (ойконіма чи гідроніма), а також відтопонімні прізвища у формі катойконімів. У джерелах 1899 р. прізвища з топонімом в основі не зафіксовані. Проте у джерелах 2001 р. знаходимо їх понад 80-ти.

До трійки найпоширеніших основ прізвищ Слов’янщини ХХ ст. щодо частотності вживання апелятива чи імені в основі прізвища увійшли: 1) апелятив чорний; 2) ім.’я Федір; 3) апелятив кривий.

Частина прізвищ Слов’янського району Донеччини ХХ ст. утворена лексико-семантичним та морфологічним способом словотвору. Відповідно виділяємо два словотвірно-структурні типи прізвищ – первинні та вторинні. В антропонімії досліджуваного району, починаючи з ХІХ ст., переважали спадкові найменування, утворені семантичним способом творення.

В основі найбільш поширених прізвищ лежать назви найнеобхідніших для життя людини явищ і понять: колір, розмір, форма, ознака, частини тіла людини, назви домашніх тварин, назви дерев, стан людини, народний одяг, життєво важлива речовина тощо. Це питома лексика української мови, коріння якої сягає праслов’янської епохи. З парадигмального боку тут лише іменники та прикметники, що означають предмет та ознаки, із займенників зафіксовано лише лексему “сам” – “ознака” (37): Самовєйкін, Самотес, Самохвалова тощо, а з дієслів – “варити” – “дія” (11 номенів): Вариченко, Варченко тощо.

Репертуар формантів у відапелятивних прізвищах – десять суфіксів: -енко, -ов/-ев, -ик, -евич, -ін, -ськ-ий, -к-о, -уш, -ач, -ець. Основи відіменних прізвищ Слов’янщини найчастіше поєднувалися з українськомовним формантом -енк-о – 42/63%, друге місце посідав формант -ов/-ев російського походження – 17/25,5%.

У відіменних прізвищах зафіксовано лише один приклад конверсії, у відапелятивних їх зафіксовано 11. Ця відмінність зумовлена особливостями творення похідних від власних імен та від апелятивів.

Наприкінці ХІХ – початку ХХІ ст. в антропоніміконі Слов’янщини відбулися зміни в продуктивності й регулярності прізвищевих формантів: у 1899 р. продуктивними й регулярними були лише форманти -ов й -енк-о, у 2001 р. значно зросла продуктивність і регулярність формантів -ик (75 прізвищ), -ець (151), -ськ-ий (27), -ук (213). Неморфологічним утворено 384 (3,31 %) прізвища, морфологічним – 11211 (96,7 %) прізвищ.

Прізвища, утворені афіксальним способом, оформлені патронімними (-енко, -ич,  -ович/-евич), посесивними (-ов/-ев, -ів, -ин/-ін) та поліфункціональними (-к-о, -ук/-юк, -чук, -ик/-ік, -чик, -ак/-як, -чак, -ець, -ій, -ан, -ун, -ай, -ей тощо) формантами.

У другої половині ХХ ст. (1951 – 2001 рр.) з’явилися 209 односкладних прізвищ, утворених нульсуфіксальним способом.

Разом із суфіксальним способом словотворення найпродуктивнішим у творенні прізвищ є утворення антропооснов складно-суфіксальним способом. Твірні складення є наслідком лексичної та синтаксичної сполучуваності, а суфікси скріпили їх і внесли своє значення в загальний зміст слова (антропоніма).

Для антропонімікону Слов’янського району Донеччини характерними є прізвища-композити. Найбільш продуктивні групи композитів становлять прізвища з ад’єктивно-субстантивними та субстантивно-субстантивними основами. Найменша продуктивність у сфері складно-суфіксальної деривації у прізвищ з вербально-субстантивними, нумерально-субстантивними, прономінально-вербальними, субстантивно-вербальними, адвербіально-субстантивними та адвербіально-вербальними основами.

Контактування мов спричинило взаємопроникнення мовних елементів на рівні мови й на рівні мовлення. На початок ХХІ ст. у Слов’янському районі функціонувало 130 прізвищ іншомовного походження. Вони не входять до парадигм. Прізвища-варваризми потрапили до антропонімікону Слов’янщини ззовні, тому їх немає в метричних книгах кінця ХІХ ст. Це особливість кінця ХХ – початку ХХІ ст.

Одним із способів творення самостійних прізвищ Слов’янщини є їхні варіанти, зумовлені фонетичними закономірностями сучасної української мови, історичними чергуваннями, упливом особливостей місцевих говірок та інших мов.

Поява варіантів – це показник постійного розвитку мови та її тяжіння до досконалості. У першій половині ХХ ст. у деяких прізвищах трапляється коренева та афіксальна варіантність, що виникла під час фонетико-морфологічних змін у слові. Окреме місце посідають варіанти прізвищ, зумовлені помилковими записами як в метричних книгах кінця ХІХ ст., так і в архівних записах ХХ ст. Зараз усі варіанти виступають як офіційні прізвища.

Під упливом утвердження української мови у всіх сферах суспільного життя та унормування правопису прізвищ виникають окремі акцентуаційні варіанти прізвищ, що вживаються в мовленні як самостійні.

Прізвищева система Слов’янського району Донецької області становить органічну складову східноукраїнського ареалу й разом з ним вливається в загальну українську антропонімну систему.