ДИСПЛАЗІЇ СУГЛОБІВ КІНЦІВОК У СОБАК (етіологія, патогенез, діагностика та лікування)

Короткий зміст

Під час клінічних досліджень визначали хвороби, що належать до дисплазій плечових, ліктьових, зап’ясткових, кульшових, колінних та заплеснових суглобів, вивчали їх симптоматику, етіологію, патогенез. Після їх аналізу розробляли методику клінічного обстеження кінцівок собак з метою діагностики дисплазій суглобів та інших хвороб кістково-суглобового апарату, що найбільш часто зустрічаються у клінічній роботі. Проводили апробацію існуючих методів лікування з визначенням їх ефективності.

Усього консервативним методом лікували 38 собак, оперативним – 86  (табл. 2).

Консервативне лікування застосовували при незначних симптомах та на ранніх стадіях дисплазій. Воно передбачало:  збалансування дієти, зменшення навантаження на суглоб, застосування хондропротекторів, а у разі загострення процесу - протизапальних нестероїдних препаратів. Для збалансування дієти призначали рекомендовані Асоціацією спеціалістів ветеринарної медицини України відповідно до віку собак раціони PEDIGREEâ або вітамінно-мінеральний комплекс SA-37 фірми INTERVET для цуценят. Для зменшення навантаження на суглоб тваринам призначали нетривалі (до 1 години), але регулярні (3-4 рази на добу) прогулянки на поводку з униканням форсованих рухів. З хондропротекторів застосовували двократні з тижневим інтервалом внутрішньовенні ін’єкції хіонату (по 0,1 мл /кг). Із нестероїдних протизапальних препаратів призначали всередину аспірин (кількома прийомами у дозі 25 мг/кг на добу, через кожні 2-3 дні), парацетамол (по 25 мг/кг на добу за чотири прийоми), а у разі виникнення ускладнень - римадил (по 2-4 мг/кг на добу за два прийоми до 7 днів, потім 2 мг/кг на добу за один прийом) або піроксикам (по 0,3 мг/кг кожні 48 годин). Якщо протягам 4-5 тижнів консервативне лікування призводило до послаблення симптомів захворювання, його призначали до завершення періоду формування кістяка (12- місячного віку).

Оперативне лікування застосовували, коли консервативне не було показане або при його неефективності. Воно передбачало: при вивихах та підвивихах - усунення причини, репозицію та фіксацію кісток; при деформаціях кісток – корекцію остеогенезу та (або) варіанти корекційної остеотомії; при незрощеннях відростків кісток – їх репозицію, фіксацію або видалення; при розсікаючому остеохондриті – видалення із суглоба сторонніх тіл та обробку кюреткою дефекту суглобової поверхні.

З метою запобігання дисплазіям суглобів, спричинених травмами метафізарного хряща, вивчали симптоматику епіфізеолізів, внутрішньо-суглобових та епіфізарних переломів різних кісток кінцівок, проводили апробацію методів остеосинтезу, які забезпечували найкращі умови для репаративного остеогенезу при мінімальній шкоді процесам формування кістяка. Усього досліджено 56 випадків переломів кісток у ділянках метафізарних хрящів (табл. 3).Під час лікування переломів залежно від їх характеру та віку собак остеосинтез виконували за допомогою шпиць різної модифікації, металевих пластин, шурупів та хірургічного дроту.

Методичні особливості виконання оперативних утручань при різних клінічних формах дисплазій та при лікуванні переломів викладені у відповідних розділах дисертації. Оперативні втручання проводили відповідно до вимог асептики та антисептики після знеболювання. При складних операціях застосовували, зазвичай, тіопентал-натрієвий, гексеналовий або кетаміновий наркоз. Премедикацію здійснювали введенням підшкірно або внутрішньо-м’язово атропіну сульфату (0,05-0,1 мг/кг), а потім аміназину (2,5–5 мг/кг) чи ксилазину (20–30 мг/кг). Тіопентал-натрій (2,5% - ний розчин; 25-30 мг/кг) або гексенал (10% - ний розчин; 30-35 мг/кг) уводили в плевральну порожнину, кетамін – внутрішньом’язово (10-15мг/кг). На місці розрізу виконували інфільтраційну анестезію 0,5% - ним розчином новокаїну.

У післяопераційному періоді для профілактики септичних ускладнень застосовували курс антибіотикотерапії (внутрішньом’язово гентаміцину сульфат 1-2 мг/кг двічі на добу протягом 7 діб або байтрил 0,1 мл/кг через кожні 12 годин протягом 5-8 діб). У випадку розвитку остеомієліту при лікуванні переломів кісток використовували лінкоміцину гідрохлорид (10-20 мг/кг тричі на добу), цефотаксим (50 мг/кг двічі на добу), цефтриаксон-КМП (50 мг/кг один раз на добу протягом 5-8 діб).

Вивчення морфофункціональних особливостей метафізарного хряща на різних етапах постнатального розвитку (до 1 місяця, 5-6 та 9-11 місяців) вивчали на 10 трупах собак, які загинули з різних причин і не мали ознак дисплазій суглобів. За об’єкт дослідження взяли дистальний метафізарний хрящ променевої кістки. Зміни у метафізарному хрящі при дисплазіях вивчали на 5 трупах собак, що загинули з різних причин і в яких були виявлені деформації зап’ясткового та колінного суглобів. Зміни у суглобовому хрящі при дисплазіях досліджували на 3 трупах собак та у 12 випадках проведення пункційної біопсії останнього у собак, що мали симптоми розсікаючого остеохондриту плечового суглоба (табл.4).

Для гістологічних досліджень ділянки суглобового або метафізарного хрящів разом із кістковою тканиною вилучали та фіксували у формаліні або спирті, декальцинували в електроліті, після чого різали на мікротомі, що заморожує, або готували парафінові зрізи. Під час досліджень біоптатів суглобового хряща декальцинацію не проводили. Їх після фіксації різали, зазвичай, на мікротомі, що заморожує. При гістологічних дослідженнях зрізи фарбували гематоксиліном Караці та еозином за загальноприйнятою методикою. Гістохімічними методами досліджували різні фракції білково-вуглеводних полімерів (мукополісахаридів). Глікопротеїди (ГП) та глікоген визначали ШИК-реакцією. Глікоген ідентифікували попередньою обробкою зрізів амілазою слини. Сульфатовані глікозамінглікани (ГАГ) виявляли альціановим синім при рН 0,2, несульфатовані ГАГ та сіалові кислоти при рН 2,7. Для контролю гістохімічних реакцій та ідентифікації мукополісахаридів виконували блокаду альдегідних груп, ацетилювання (блокаду 1,2-глікольних груп), обробку зрізів тестикулярною гіалуронідазою, жорстке та м’яке метилювання та деметилювання зрізів.

Гістологічні препарати вивчали за допомогою мікроскопів МБС-1, МБИ-3, МБИ-6. Мікрофотографії отримували, використовуючи пластинчасту камеру 9х12 на мікроскопі МБИ-6 та такого самого розміру чорно-білі фотоплівки. Діаметр хондроцитів, товщину зон метафізарного хряща визначали за допомогою окулярного мікрометра за загальноприйнятою методикою. Підрахунок кількості клітин в окремих зонах хряща виконували під час проектування гістологічних препаратів мікроскопом МБИ-6 на матове скло, на якому наносили квадрат, що відповідав 0,01 кв. мм  їх площі.

Регенерацію тканин на місці дефекту суглобового хряща вивчали під час експерименту. Після знеболювання виконували артротомію ліктьового суглоба лівої кінцівки дослідних собак (n=21), потім на дистальних епіфізах плечової кістки за допомогою троакара з ріжучим краєм вилучали суглобовий хрящ на ділянці розміром 3 х 5 мм на всю його товщину до субхондральної кістки. Після операції накладали шви й пов’язку. Собак утримували у манежі без прив’язі. Загоювання рани у всіх собак відбувалося за первинним натягом. Під час досліджень собак (по три голови) піддавали еутаназії шляхом передозування наркозу відразу після операції, через 2, 5, 10, 15, 30 і 60 днів. Ділянку суглобової поверхні з дефектом вилучали, фіксували та декальцинували в електроліті. Зрізи готували на мікротомі, що заморожує, і фарбували гематоксиліном та еозином.

Пункційну біопсію суглобового хряща виконували винайденим нами пристроєм (авторское свидетельство на изобретение 1282848 СССР, МКИ А 61 В 17/34. Устройство для пункционной биопсии суставного хряща /В.П.Сухонос (СССР). – №3870731/30-15; Заявлено28.01.85; Опубл.15.01.87, Бюл. № 2. – 2 с.).

Під час досліджень статистичну обробку даних виконували за допомогою програм електронних таблиць Excel (російська версія 7.0 для Windows 2000).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Поширення дисплазій суглобів. Усього клінічно обстежено собак у 2000 році – 242, у 2001 році – 274, у 2002 році – 229, у 2003 році – 226, у 2004 році –190. Виявлені дисплазії суглобів кінцівок відповідно за роками досліджень у 32 (13,2%), 49 (17,9%), 23 (10%), 31 (13,7%) та 16 (8,4%) випадках (див. табл.1). Таким чином, при клінічному обстеженні 1161 собаки у 151 випадку (13%) виявлені дисплазії суглобів кінцівок. З них дисплазії окремих суглобів становили: плечового – 1,55%, ліктьового – 3,87%, зап’ясткового - 1,20%, кульшового - 2,32%, колінного - 3,27%, заплеснового - 0,86%).

Серед дисплазій суглобів кінцівок діагностували: у плечовому – природжений медіальний вивих голівки плечової кістки, відрив горбка лопатки, розсікаючий остеохондрит; у ліктьовому – природжений латеральний підвивих ліктьової кістки, природжений вивих голівки променевої кістки, підвивихи через порушення синхронного росту кісток передпліччя, незрощення відростків (медіального вінцевого та ліктьового ліктьової кістки, медіального надвиростка плечової кістки), розсікаючий остеохондрит; у передплічно-зап’ястковому – деформації; у кульшовому – дисплазію; у колінному – природжені вивихи надколінка, кутову деформацію, краніальну деформацію епіфіза великогомілкової кістки, відрив гребеня великогомілкової кістки, розсікаючий остеохондрит; у заплесновому – латеральну деформацію та розсікаючий остеохондрит. Вік та породи собак, у яких були виявлені клінічні форми дисплазій, їх співвідношення – кількісне в окремих суглобах та до загальної кількості виявлених захворювань - наведено у таблицях 5 та 6.

Нами вперше отримано статистичні дані про поширення дисплазій суглобів кінцівок у популяції собак м. Києва. Ці дані неповні, оскільки основну увагу у своїй роботі ми звертали на виявлення різних клінічних форм захворювань, а не на дослідження їх кількісних характеристик. З’ясування поширення окремих клінічних форм дисплазій суглобів у собак різних порід є актуальним і потребує проведення у подальшому спеціальних досліджень.

Етіологія та патогенез дисплазій суглобів. При визначенні напряму досліджень ми виходили з того, що метафізи та епіфізи остаточно костеніють та формуються у постнатальному періоді. При цьому епіфізи ростуть переважно за рахунок звернених до суглобів частин хрящових закладок, із периферійних ділянок яких утворюється суглобовий хрящ. Ріст кісток у довжину відбувається за рахунок остеогенезу в ділянках метафізарних хрящів.Ми досліджували морфофункціональні особливості метафізарного хряща на різних етапах постнатального розвитку, зміни у метафізарному і суглобовому хрящах при остеохондропатіях, а також роль порушень остеогенезу в їх ділянках у патогенезі дисплазій суглобів.

Проведені дослідження свідчать, що в ділянці метафізарного хряща відбувається активний хондро- та остеогенез, які супроводжуються високою метаболічною активністю, біосинтезом матриксу та проліферацією клітин. Хондрогенез спостерігається в центральних ділянках метафізарного хряща та ділянках, що прилягають до епіфізів, а енхондральний остеогенез - у тій його частині, яка звернена до метафіза. У постнатальному періоді в метафізарному хрящі відбуваються закономірні зміни, зумовлені зниженням проліферативної активності хондроцитів та зменшенням у них рівня біосинтезу мукополісахаридів. Це призводить до припинення відновлення метафізарного хряща, внаслідок чого в ньому поступово зникає гермінативна зона, потоншуються й збідніюються клітинами зони центральна та ізогенних груп, згасають процеси енхондрального остеогенезу. У 9-11-місячному віці метафізарний хрящ зникає, а ріст метафіза за рахунок його скостеніння припиняється.

За результатами наших досліджень, дисплазії суглобів кінцівок у собак супроводжуються розвитком остеохондропатії метафізарного та суглобового хрящів. Остання спричинює значні зміни в їх структурі та гістохімічних показниках (порушення складу та руйнування матриксу, дегенерацію частини хондроцитів, утворення безклітинних ділянок) і призводить до передчасного гальмування або припинення хондро- та остеогенезу.