ДОКАЗУВАННЯ ПРИ РОЗГЛЯДІ ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРІВ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, формулюються мета і завдання дослідження; ступінь наукової розробки проблем дослідження; визначаються предмет, об’єкт, його методологічна та теоретична основи; обґрунтовується теоретичне та практичне значення роботи; формулюється наукова новизна та особистий внесок здобувача.

Розділ 1 «Поняття, зміст доказування та доказів в адміністративному судочинстві України при розгляді земельних спорів», який включає чотири підрозділи, досліджується поняття та зміст земельних спорів, поняття та істотні ознаки доказування в адміністративному судочинстві України, визначається загальний та спеціальний предмет доказування в адміністративному судочинстві, а також поняття та класифікації доказів.

У першому підрозділі «Поняття, зміст земельних спорів в адміністративному судочинстві України», розглядаються земельні спори як особливий вид правових відносин щодо розв'язання конфлікту, який виникає у зв'язку з порушенням прав та законних інтересів суб'єктів земельних правовідносин.

ЗК України не регламентує визначення земельних спорів, лише визначає суб’єкти, які мають право розглядати ці спори та категорії спорів. Суд, як суб’єкт вирішення земельних спорів, розглядає їх у різних видах судочинства: цивільному, господарському та адміністративному. Тривалий час в Україні не було визначеності щодо порядку розгляду земельних спорів. В квітні 2010 р. прийнято рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010 р., оприлюднено 07.04.2010 р. за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України та Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» 16.04.2004 N 7, зі змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 2 від 19.03.2010 р., які визначили критерії розмежування порядку розгляду земельних спорів у різних видах судочинства.

До адміністративного судочинства відносять земельні спори, при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень (органів місцевого самоврядування, місцевих державних адміністрацій, та інших органів влади) при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.

У другому підрозділі «Зміст доказування в адміністративному судочинстві України», констатується, що доказування в адміністративному судочинстві України є малодослідженим, переважно є частиною загального підходу до наукового обґрунтування положень КАС України, що зумовлює потребу наукового обґрунтування доказування в адміністративному судочинстві як окремого наукового явища в межах адміністративно-процесуальної науки та відокремлення її від інших видів процесуальних підходів. На підставі аналізу терміна «доказування» в різних процесуальних науках (кримінально-процесуальній, господарсько-процесуальній та адміністративно-процесуальній), визначено окремі ознаки та з’ясовано зміст поняття «доказування в адміністративному судочинстві України».

Поряд з іншими видами доказування (кримінальним, цивільним, господарським), доказування в адміністративному судочинстві виокремлюється як самостійний вид в системі процесуального доказового права, оскільки поєднавши в собі загальні ознаки, притаманні для доказування у різних галузях, має спеціальні ознаки (суб’єкти доказування та мету доказування), які характерні лише для адміністративного судочинства.

Пропонується доказування в адміністративному судочинстві розглядати як пізнавальну, розумову (логічну) діяльність, яка здійснюються в межах процесуально-правових норм, регламентованих КАС України, судом та особами, які беруть участь у справі (сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб), тобто суб’єктами доказування, з метою встановлення всіх обставин справи для визначення юридичних фактів, на підставі яких буде вирішено публічно-правовий спір.

У третьому підрозділі «Предмет доказування в адміністративному судочинстві України», приділено увагу визначенню предмета доказування в адміністративному судочинстві на підставі дедуктивного методу пізнання дійсності, тобто від загального до конкретного. Загальний аспект розкриває різні наукові підходи та дискусії щодо предмета доказування в різних процесуальних науках (в кримінальному, цивільному та господарському процесі), а конкретний – на підставі особливостей предмета доказування на загальнонауковому рівні та неоднозначного розуміння цього поняття в адміністративному доказуванні, визначає предмет доказування в адміністративному судочинстві.

Запропоновано предмет доказування в адміністративному судочинстві поділити на загальний та спеціальний.

Загальний предмет доказування – це обставини: з обґрунтування позовних вимог; обґрунтування заперечень; ті, що мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку звернення до суду тощо), та, що належить встановити при ухваленні судового рішення у справі, крім підстав, які встановлено ст. 72 КАС України.

Спеціальний предмет доказування в адміністративному процесі – це cаме предмет доказування кожної адміністративної справи.

З метою полегшення практичної діяльності, необхідно лише з’ясувати умови для кращого виокремлення спеціального предмета доказування в адміністративному судочинстві.

Доведено, що обов’язковими умовами при встановленні спеціального предмета доказування є правильна кваліфікація правовідносин до норм матеріального права, врахування процесуальних норм.

У четвертому підрозділі «Поняття та класифікація доказів», визначається поняття доказів в адміністративному судочинстві на підставі аналізу поняття доказів у різних видах судочинства та виокремлення їх істотних ознак.

Виділено такі основні ознаки доказів в адміністративному судочинстві України: будь-які фактичні дані (інформація), на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи; фактичні дані одержують на підставі засобів (джерел), якими є пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових речових доказів, висновків експертів; визначений законом порядок одержання та дослідження засобів і джерел.

Доказами в адміністративному судочинстві є відомості (інформація) про факт, на підставі яких адміністративний суд, у визначеному законом порядку (отримання, дослідження та оцінки), встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які одержують на підставі засобів (джерел) доказування (пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових речових доказів, висновків експертів).

Класифікація доказів в адміністративному процесі має на меті встановити: чи стосується даний доказ публічно-правового спору взагалі та якою мірою (визначається належність доказу до адміністративної справи); наскільки повно даний доказ підтверджує наявність чи відсутність певних обставин публічно-правового спору; звідки (з якого джерела) походить доказ, який використовується у даній адміністративній справі; яким чином (у якій формі) доказ відтворений ззовні, у вигляді чого він представлений; чи дотримано вимоги процесуального закону щодо форми та способу отримання доказу.

Класифікацію доказів представлено у формі критеріїв: традиційного та окремо наукового.

Традиційна класифікація доказів знайшла своє відображення у всіх видах процесуальних інститутів доказування і поділяється на три групи:

- залежно від обставин, що обтяжують чи пом'якшують відповідальність органу влади (обвинувальні та виправдувальні);

- за джерелами відомостей (первісні та похідні);

- залежно від відношення до обставин, що підлягають доказуванню (прямі та непрямі).

Окремо наукова класифікація не є поширеною у всіх видах процесуальних інститутів доказування, а є позицією окремих науковців і поділяється на такі групи:

- класифікація доказів більш притаманна в адміністративному судочинстві (особисті джерела доказів; речові джерела доказів; джерела доказів, що мають технічний характер);

- за цілями доказування (основні докази та протилежні докази (контрдокази);

- залежна від характеру одержуваної суб'єктом застосування інформації (переробленими (концентрованими) і звичайними);

- залежна від методів виявлення доказів (безпосередні й опосередковані); залежна від часу виникнення (минулі і триваючі).

Пропонується поділяти докази залежно від умов встановлення спеціального предмета доказування: ті, що підтверджують обставини відповідно до диспозиції норм матеріального права; що обґрунтовують обставини, які мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо), тобто згідно норм процесуального права.

Розділ 2 «Засоби та правила доказування при розгляді земельних спорів в адміністративному судочинстві», що складається із трьох підрозділів, в яких досліджуються поняття засобів, джерел доказування та їх особливості, види засобів доказування, а також правила доказування та оцінка доказів в адміністративному судочинстві при розгляді земельних спорів.

У першому підрозділі «Засоби, джерела доказування: поняття, особливості» зазначається, що поняття «засіб доказування» та «джерела доказування» не є тотожними категоріями.

Засоби доказування визначаються як регламентовані процесуальним законом способи встановлення будь-яких фактичних даних, які для суду є доказами.

А джерелом судових доказів в адміністративному судочинстві є не засоби доказування, а особи й предмети матеріального світу, що відображають, зберігають і відтворюють у судовому засіданні відомості, які мають значення для справи.

Встановлено, що засоби доказування в адміністративному судочинстві України відрізняються від засобів доказування в цивільному та господарському процесах і мають наступні особливості: передбачають найбільшу кількість видів засобів доказування; найчастіше використання письмових засобів доказування; віднесення електронних документів до письмових засобів доказування; визнання стороною обставин не є обов’язковими для суду.

У другому підрозділі «Види засобів доказування в адміністративному судочинстві при розгляді земельних спорів» вказано, що види засобів доказування в адміністративному судочинстві регламентовані ст. 69 КАС України, де засобами доказування є: пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників в адміністративному судочинстві України, як засіб доказування, виокремлюється як інформація про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі, надаються у письмовій чи усній формі. Враховуючи принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, визнання стороною в суді обставин, якими друга сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов'язковими.

На підставі аналізу чинного законодавства та наукових підходів до визначення показання свідка, дисертант приходить до висновку, що свідок – фізична особа, яка відноситься до інших учасників процесу і надає покази суду про відомі обставини адміністративної справи, що є засобом доказування при умові додержання процесуальної форми та правил належності і допустимості.

Письмові докази в адміністративному судочинстві розглядаються як відомості про обставини, що виникли до початку розгляду справи, є належними та допустимими документами (у тому числі електронними документами), актами, листами, телеграмами та будь-якими іншими письмовими записами, виконаними у формі цифрового або графічного напису, або іншим способом, який дозволяє встановити їх достовірність та не є письмовими поясненнями сторін, висновками експертів.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, а також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи і відрізняються від письмових доказів на підставі вилученої інформації, використаної з метою доказування обставин справи.

Висновок експерта – це засіб доказування, викладений у письмовій формі у порядку, передбаченому процесуальним законом, що відповідає правилам належності та допустимості, на підставі ухвали суду про призначення судової експертизи, змістом якого є детальний опис проведених експертом досліджень, зроблених у результаті висновків та обґрунтованих відповідей на питання, задані в суді.

У третьому підрозділі «Правила доказування та оцінка доказів в адміністративному судочинстві при розгляді земельних спорів» зазначається, що основними правилами доказування є: належність та допустимість доказів, обов’язок доказування та порядок подання доказів, підстави звільнення від доказування та оцінка доказів.

На думку автора, правило належності доказів визначає можливість приєднання судом доказів до справи, які стосуються предмета доказування за умови обґрунтування їх сторонами.

Підсумовуючи правило допустимості доказів в адміністративному судочинстві, виділяється два його аспекти: докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги; обставини, які за законом повинні підтверджуватись певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Обов’язок доказування в адміністративному судочинстві пропонується розглядати за двома правилами: загальним (кожна сторона доказує ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень); спеціальним (в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. У науці адміністративного процесу дане правило називається презумпція вини відповідача).

Визначаються особливості подання доказів в адміністративному судочинстві, що на відміну від цивільного, де подають докази сторони та інші особи, які беруть участь у справі, є: по-перше, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі; по-друге, принцип офіційного з'ясування усіх обставин справи зумовлює, що адміністративний суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування усіх обставин справи, зокрема стосовно виявлення та дослідження доказів з власної ініціативи.

У цивільному та адміністративному судочинстві виділяють чотири підстави звільнення від доказування, а в господарському процесі – п’ять підстав. Але крім кількісних відмінностей у підставах звільнення від доказування в аналізованих видах судочинства, існують відмінності щодо змісту цих підстав. Ці відмінності дають змогу зробити висновок: 1) в адміністративному та цивільному процесі коло обставин, які не підлягають доказуванню встановлюється рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, на відміну від господарського судочинства, де рішення в адміністративній справі не передбачені як такі, що не підлягають доказуванню; 2) в адміністративному процесі обставини, які є встановлені рішенням суду можуть використовуватися лише у справах, у яких беруть участь ті самі особи або особа, а в господарському процесі законодавець встановив розмежування кола встановлених обставин залежно від виду судочинства.

У результаті аналізу наукової літератури визначено оцінку доказів – як регламентовану процесуальним законом розумову діяльність суду, що здійснюється за своїм внутрішнім переконанням, ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх доказів у справі, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності на підставі принципів верховенства права, законності, рівності всіх учасників адміністративного процесу перед законом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

Розділ 3 «Особливості доказування при розгляді земельних спорів в адміністративному судочинстві», складається з двох підрозділів, в яких досліджуються питання доказування в адміністративному судочинстві при розгляді земельних спорів і для прикладу розглянуто три категорії, а саме предмет доказування, засоби доказування та правило допустимості.

У першому підрозділі «Специфіка предмета доказування при розгляді земельних справ в адміністративному судочинстві» зазначається, що теоретичне дослідження доказування в адміністративному судочинстві не може в повній мірі розкрити зміст даного процесу без практичного його застосування. Тому, на підставі аналізу судової практики проаналізовано особливості доказування при розгляді земельних спорів в адміністративному судочинстві. Акцентується увага саме на земельних спорах в адміністративному судочинстві, оскільки земельні спори також розглядаються у цивільному та господарських процесах.

Аналізуючи судову практику додатково підтверджено висновки, зроблені у теоретичній частині дослідження. На підставі предмета доказування в адміністративному судочинстві були виокремлені факти, які необхідно доказувати на підставі диспозиції матеріально-правової норми при розгляді конкретних категорій земельних спорів в адміністративному судочинстві (про оскарження розпорядження голови місцевих районних державних адміністрацій та зобов’язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою на ведення садівництва замість особистого селянського господарства; про скасування розпорядження голови районної державної адміністрації та зобов’язання затвердити проект землеустрою земельної ділянки; про скасування рішення сільської ради щодо виділення земельної ділянки для будівництва житлового будинку без дозволу на розробку проекту землеустрою; про визнання рішення відповідної ради незаконним, яким скасовано своє рішення про дозвіл на розробку проекту землеустрою та затвердження проекту землеустрою і передачу в оренду; про визнання незаконним рішення ради про передачу земельної ділянки у власність внаслідок непогодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами; про зобов’язання суб’єкта владних повноважень вчинити дії щодо переукладення (пролонгації) договору на той же строк і на тих самих умовах; про визнання незаконним рішення суб’єкта владних повноважень, який розпорядився земельною ділянкою за межами своєї компетенції; про визнання рішення суб’єкта владних повноважень незаконним та зобов’язання винести на розгляд щодо прийняття рішення про дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки).

У другому підрозділі «Письмові засоби доказування та правило допустимості при розгляді земельних спорів в адміністративному судочинстві» зазначається, що особливістю засобів доказування при розгляді земельних спорів в адміністративному судочинстві є найбільше застосування на практиці письмових засобів.

Визначено основні письмові засоби доказування, які застосовуються при розгляді земельних спорів (рішення сільських, селищних та міських рад у сфері земельних відносин; розпорядження місцевих державних адміністрацій щодо виділення земельних ділянок; договір оренди землі; державні акти на право власності на земельну ділянку; проект землеустрою; клопотання щодо виділення земельних ділянок у власність, в оренду чи їх викуп), виокремлено їх види, вимоги дійсності та основні категорії справ де вони можуть застосовуватися.

Правила допустимості при розгляді земельних спорів в адміністративному судочинстві наведені в практичному втіленні з метою недопущення сторонами та судом помилок при їх застосуванні.