ДВОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ З ОДНОВАЛЕНТНИМИ ДІЄСЛІВНИМИ ПРЕДИКАТАМИ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету й завдання роботи, її наукову новизну, теоретичне й практичне значення, окреслено методи аналізу, джерельну базу, подано відомості про апробацію роботи.

У першому розділі „Лінгвальна сутність одновалентних дієслівних предикатів” з’ясовано семантико-граматичну природу одновалентних дієслівних предикатів, проаналізовано їхню семантичну диференціацію та закономірності сполучуваності з суб’єктами.

У руслі різноаспектних підходів до аналізу категорійної природи речення та його компонентів сучасні мовознавці відзначають конструктивну роль предиката в реченнєвотвірному механізмі мови. Саме предикат є виразником структури пропозиції: вказує на характер ситуації (називає дію, процес, стан або якість предмета) та прогнозує місця для предметів – учасників ситуації, породжуючи речення. Властивість предиката визначати кількість і семантичні функції непредикатних компонентів, що заповнюють відкриті ним позиції, кваліфікують як семантико-синтаксичну валентність предиката.

Проблема валентності входить до широкого кола питань сучасного синтаксису, що стосуються сполучуваності слів, семантичної та семантико-синтаксичної структури речення, моделювання речення та ієрархічної організації його компонентів, елементарності / неелементарності реченнєвих одиниць, і розглядалася на матеріалі різних мов. Окремі питання утворення речень, специфіки сполучуваності й реалізації семантичного потенціалу словоформ у реченнях, що певною мірою пов’язані з теорією валентності, порушували ще М.В. Ломоносов, О.Х. Востоков, Ф.І. Буслаєв, О.О. Потебня, О.О. Шахматов, О.М. Пєшковський, Л.А. Булаховський, В.В. Виноградов та ін.

Впливу сполучуваності повнозначних слів на утворення компонентів синтаксичної структури речення з урахуванням їхньої абсолютивно-релятивної природи значну увагу приділяє Н.Л. Іваницька. У ракурсі реалізації основних ідей такого підходу виконані дисертаційні дослідження В.А.Тимкової, Н.Б.Іваницької, Л.В.Прокопчук, Л.М.Коваль, Н.І.Кухар, Т.В.Савчук.

Дієслово, за переконанням більшості граматистів, є головним носієм валентності, здатним визначати кількість і семантичні функції валентно залежних від нього компонентів і структурувати речення. Від семантики дієслова залежить його здатність реалізувати своє значення самостійно чи в сполученні з іншими словами. Семантична повноцінність / неповноцінність дієслівної лексеми впливає на появу на синтагматичній осі валентно зумовлених позицій. З-поміж дієслів, потенційно здатних виконувати роль предикатів і утворювати речення, вирізняємо лексеми, що функціонують як одновалентні дієслівні предикати й породжують мінімальні елементарні реченнєві одиниці двокомпонентної будови.

Найголовнішим параметром семантико-граматичної природи одновалентних дієслівних предикатів є автосемантизм дієслів, що позбавляє такі предикати можливості прогнозувати правобічні позиції для заповнення обов’язковими прислівними поширювачами. Це обмежує реченнєву структуру, яку породжує одновалентний дієслівний предикат, лише предикатом і валентно залежним від нього суб’єктом: Олекса зітхнув (Б. Лепкий); Бурлить вода (О. Довженко); Синіло небо (Б. Харчук); Малина спіє... (Л. Костенко). Проблему розмежування дієслів за ознакою їхнього „автосемантизму / синсемантизму” в сучасній лінгвістиці розв’язують у процесі дослідження синтагматичних і парадигматичних параметрів слів і словоформ. За семантико-граматичними властивостями дієслівних лексем розрізняють автосемантичні (абсолютивні) й синсемантичні (релятивні) дієслова (Н.Л. Іваницька, А.П. Загнітко, М.І. Степаненко, Н.Б. Іваницька, Т.В. Савчук та ін.). Ґрунтовним дослідженням функціонально-семантичних параметрів абсолютивних дієслів є кандидатська дисертація Н.Б. Іваницької, у якій автор детально аналізує семантичну структуру таких дієслівних лексем, вмотивовує морфологічну інваріантність абсолютивних дієслів як спеціалізованих морфологічних засобів вираження одновалентних предикатів.

Одновалентні дієслівні предикати містять у собі достатню семантичну інформацію про суб’єкти – ініціаторів дії, носіїв процесу чи стану – й не вимагають інших обов’язкових поширювачів для структурної та змістової завершеності конструкції. Такі предикати породжують двокомпонентну модель елементарних речень.

Валентність дієслів у функції предикатів може зазнавати видозмін у певних контекстуальних умовах. Деякі дво-, три-, чотиривалентні дієслова здатні вживатися абсолютивно – тільки із суб’єктом – і ставати ситуативно одновалентними. В українській мові таке явище стосується дієслів типу читати, писати, співати, варити, пекти, пити, шити тощо, які Н.Л. Іваницька інтерпретує як слова відносно релятивної семантики, що в одних випадках реалізують семантику самостійно, поза синтаксичним оточенням, мають ознаки слів абсолютивної семантики і є самодостатніми для утворення окремих синтаксичних компонентів (На дозвіллі хлопець малює), а в інших – вимагають обов’язкового поширення їх залежними словоформами й виявляють ознаки слів релятивної семантики (Хлопець малює картину).

Ситуативну одновалентність дієслівних предикатів зумовлює абсолютивне використання багатовалентних дієслів, пов’язане з узагальненням дії, яку виражає предикат: – Ви погано бачите? (В. Канівець); Я думаю й слухаю заразом (І. Нечуй-Левицький); з актуалізацією процесуальності дії: Хлопці співали (І. Багряний); Студійці нерішуче почали малювати (Б. Антоненко-Давидович); із семантичним стягненням значення предиката й одного чи кількох аргументів: Ляля кивнула (О. Гончар); Олена пряла (Г. Тютюнник); Ти справді куриш? (Б. Антоненко-Давидович). Семантичні зрушення в структурі таких предикатів, пов’язані з абстрагуванням від обов’язкових компонентів у правобічних позиціях, визначають їхню внутрішню самодостатність, здатність утворювати повноцінні в змістовому й граматичному плані речення.

На валентний потенціал дієслівних предикатів можуть впливати деякі формальні чинники. У сфері одновалентних дієслівних предикатів це стосується вираження їх дієсловами з формантом -ся, які в традиційній граматиці називають зворотними. Зважаючи на явища аглютинації та реципрока, що визначають різні вияви валентної специфіки дієслівних предикатів, розглядаємо аглютинативні предикати і предикати реципрокної семантики.

В українській мові є дієслова, які виникли внаслідок аглютинації, та вказують на дію суб’єкта, спрямовану на нього самого, і виконують функцію аглютинативних предикатів: Паничі почали чепуритися, вмиватися та прибиратися (Панас Мирний); – Зараз Юля одягнеться! (О. Донченко); Роззулись греки (Л. Костенко). Дія, позначувана такими предикатами, не поширюється на інші предмети, а замикається у сфері суб’єкта. Предикати реципрокної семантики виражаються дієсловами, що передбачають участь у дії двох або кількох осіб: Діти б’ються (О. Довженко); Молодиці перезирнулися (І. Вільде); Вони обнялися, почоломкалися (В. Малик). Дія, яку позначають такі предикати, є взаємно-зворотною, виконуваною кількома суб’єктами, що одночасно є й об’єктами цієї взаємодії.

У двоскладних реченнях одновалентні дієслівні предикати можуть мати аспектуальні варіанти предикативної ознаки з різними додатковими семантичними нашаруваннями. Як засвідчують спостереження, особливо продуктивними серед аспектуально маркованих одновалентних дієслівних предикатів є предикати, що вказують на різні етапи (фази) дії, процесу чи стану та виражають значення початковості: Собака загарчав (Є. Гуцало); Донька захлипала (В. Дрозд); От і мак зацвів (О. Олесь), значення фінітивності: Весна відцвіла (З. Тулуб); Вже й спина переболіла (С. Васильченко). Дещо рідше трапляються одновалентні дієслівні предикати з іншими аспектуальними значеннями, які характеризують кратність і ступінь вияву предикативної ознаки, – однократності: Тарас свиснув (А. Чайковський); Блискавка мигнула…(М. Коцюбинський); значення перервності: Лише дехто стримано покашлював (М. Трублаїні); Він поплакував (І. Цюпа); значення достатньої інтенсивності: Ми ще й не наговорилися (І. Франко); Ну й накричалася ж Нюра! А наплакалася (А. Дімаров); значення надмірної інтенсивності: Розболілась нога (І. Цюпа); Дівчата розгомонілись (О. Гончар); значення пейоративності: – Ну от і докозакувались ми (І. Цюпа) тощо.

Семантика предиката – поняття багатомірне, оскільки самі критерії цієї категорії та її значеннєвих варіантів є досить різноплановими. У сучасній лінгвістиці проблема семантичної класифікації предикатів перебуває в числі актуальних і не має однозначного розв’язання, про що свідчать праці Т.Б. Алісової, Н.Д. Арутюнової, Т.В. Булигіної, Л.М. Васильєва, Г.О. Золотової, Г.Г. Сильницького, Ю.С. Степанова, У. Чейфа й ін. В україністиці питання типології предикатів або окремих її аспектів висвітлювали І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, А.П. Загнітко, Н.Л. Іваницька, М.В. Мірченко, К.Ф. Шульжук.

Семантику одновалентних дієслівних предикатів спеціально не досліджували. Проте останнім часом лінгвісти звертали увагу на  семантику одновалентних дієслів, диференціювали їх на групи, характеризували значення одновалентних дієслівних предикатів та абсолютивних дієслів, які виступають спеціалізованими морфологічними засобами вираження таких предикатів. Проблеми семантичної структури дієслів, що виконують роль одновалентних дієслівних предикатів, порушували в мовознавчих розвідках, присвячених лексико-семантичним групам дієслів на матеріалі різних мов (Й.Ф. Андерш, Л.М. Васильєв, П.П. Драгомирецький, О.П. Жданова, Н.Б. Іваницька, Є.А. Карпіловська, О.І. Леута, Т.Є. Масицька, В.М. Русанівський, С.О. Соколова та ін.). Спираючись на вагомі досягнення в галузі вивчення дієслівної семантики й семантики предикатів, вирізняємо три типи одновалентних дієслівних предикатів із подальшою диференціацією їх на групи й підгрупи: одновалентні дієслівні предикати дії, одновалентні дієслівні предикати процесу, одновалентні дієслівні предикати стану. Визначальними в такій типології є ядерні семи „дія”, „процес”, „стан”, що реалізують загальну дієслівну архісему „процесуальність”.

Одновалентні дієслівні предикати дії. Предикати дії займають центральну зону в системі дієслівних предикатів і реалізують основну дієслівну сему „дія”. Вони позначають діяльність, що породжується діячем і ним активно й безпосередньо стимулюється. За семантико-синтаксичними параметрами предикатам дії властивий широкий валентний потенціал (від однієї до семи субстанціальних синтаксем). З-поміж предикатів дії виділяємо такі, що прогнозують лише одну позицію, яку заповнює суб’єкт дії, і є одновалентними: вони породжують двоскладні речення.

Семантичний спектр одновалентних дієслівних предикатів, які об’єднуємо за семою „дія”, досить розгалужений. Одновалентні дієслівні предикати дії диференціюємо на групи предикатів, що мають значення: 1) діяльність як заняття: Ну, вчителює це він (А. Тесленко); Чаклунки чаклували (Л. Костенко); 2) поведінка: Діти бавилися охоче й весело (А. Чайковський); Старий хитрував (І. Ле); 3) рух: Он йде Маланка (М. Коцюбинський); Кінь біжить (У. Самчук); Пролітав кажан. Шугала сова (Б. Харчук); 4) мовлення: Мачуха говорила й говорила (П. Загребельний); Я аж ніяк не іронізую (О. Донченко); 5) звучання: Луїза заверещала (В. Шевчук); Загавкало собача (О. Гончар); Пташки щебечуть (О. Олесь); Шарудів очерет (М. Хвильовий).

Одновалентні дієслівні предикати процесу репрезентують динамічні (але неконтрольовані) ситуації, пов’язані зі змінами станів або інших ознак предметів. Предикати процесуальної семантики виражають ідею розвитку, зміни, інтенсивності, мимовільності й містять сему динамічності, тобто за семантичними характеристиками вони є динамічними предикатами. За ознакою динамічності предикати процесу межують із предикатами дії, проте відрізняються від них тим, що не передбачають активного суб’єкта.

У дисертації одновалентні дієслівні предикати процесу поділяємо на групи предикатів, що репрезентують: 1) фізіологічні процеси: Цвіте спориш (Л. Костенко); Колосяться хліба (Є. Маланюк); Око вже гоїться (У. Самчук); 2) фізичні процеси: А знімки сохнуть (П. Загребельний); Борщ парував (Б. Харчук); Горять свічі (Б. Антоненко-Давидович); 3) становлення кольорової ознаки: Щоки ж червоніли (І. Сенченко); Бліде обличчя ще побілішало… (Б. Грінченко); 4) атмосферні процеси: Дув вітер (О. Довженко); Дощик накрапав (М. Рильський); 5) зміни зовнішніх і внутрішніх ознак осіб: Росте Марко (Т. Шевченко); Наталка теж почала повніти (І. Сенченко); Надійка одразу веселішає (В. Підмогильний); 6) соціальні процеси: Хіба держава од цього розбагатіє? (Є. Гуцало); Ремісники розоряються (З. Тулуб); 7) біологічне існування: Народ живе (Д. Павличко).

Одновалентні дієслівні предикати стану позначають властивості суб’єкта в певному часовому проміжку, оскільки стан являє собою змінну величину і є тимчасовим. Стан виникає без активної участі суб’єкта й орієнтований на його пасивність. За семантикою одновалентні дієслівні предикати стану диференціюємо на такі, що виражають: 1) фізіологічний стан: У неї боліла голова (І. Франко); Зомлів Марко (Т. Шевченко); 2) психоемоційний стан: Андрій радів (І. Сенченко); Пелагія увіч нервувала (В. Шевчук); 3) фізичний стан: Вікно іскриться (В. Сосюра); Ось бовваніє завод (Панас Мирний); Біліли ромашки (С. Васильченко); 4) запах: Пахне чебрець (А. Тесленко).

Одновалентні дієслівні предикати характеризують певні властивості суб’єктів і на основі їхньої семантичної сумісності структурують речення. Синтаксичну перспективу сполучення одновалентних дієслівних предикатів із компонентами в позиції суб’єкта розширює метафора внаслідок актуалізації переносного значення дієслів у ролі цих предикатів: Плаче небо… (В. Сосюра); Замфір сяє (М. Коцюбинський); Я спалахнув (Д. Павличко); Час застиг (І. Багряний); А бій кипів (З. Тулуб). Такі одновалентні дієслівні предикати концентрують та узгоджують у своєму семантичному полі досить віддалені й несумісні асоціації, розкриваючи сутність одних предметів і явищ через інші за схожістю.

У другому розділі „Семантико-синтаксична структура двоскладних речень з одновалентними дієслівними предикатами” з’ясовано сутність елементарного речення двоскладної будови як синтаксичної моделі, схарактеризовано семантико-синтаксичну та формально-граматичну структуру двоскладних елементарних і неелементарних речень з одновалентними дієслівними предикатами.

У сучасній лінгвістиці граматисти зосереджують увагу на дослідженні речення як багатомірної ієрархічно організованої синтаксичної одиниці, структурні компоненти якої перебувають у взаємозв’язку і взаємодії. Інтерес дослідників привертають проблеми осмислення категорійної сутності речення, особливостей його структурування, співвідношення семантичної й формально-граматичної структур речення, а також відношення речення і його окремих складників до позамовної дійсності.

Найпоказовішим у ракурсі адекватного пізнання й аналізу реченнєвотвірного механізму стало поширення в синтаксичній літературі терміна „елементарне речення” й активізація граматичних теорій, пов’язаних із цим поняттям. Концепцію структурування елементарного речення, зумовленого валентністю предиката, в українському мовознавстві обґрунтував І.Р. Вихованець. Семантично елементарними простими реченнями є речення, які складаються тільки з одного предиката й зумовлених його семантико-синтаксичною валентністю іменникових синтаксем. Отже, предикатне слово визначає кількісний склад валентно залежних від нього непредикатних компонентів семантико-синтаксичної структури елементарного речення та їхні семантичні функції. Валентні властивості предиката визначають структурний і змістовий мінімум, який репрезентує моделі елементарних речень. Останні формують предикати разом із валентно зумовленими компонентами.

Двоскладне речення з одновалентним дієслівним предикатом кваліфікуємо як елементарне речення, семантико-синтаксичну структуру якого породжує одномісний дієслівний предикат і зумовлена його валентністю суб’єктна синтаксема: Марія куховарила; Соловей тьохкає; Сніг тане; Рука терпне. Суб’єктно-предикатна конструкція таких семантично елементарних речень корелює з підметово-присудковою моделлю формально-граматичної структури двоскладних речень, яким властива граматична та змістова завершеність.

Реченнєвотвірний потенціал одновалентних дієслівних предикатів має мінімальний вияв: вони породжують семантично елементарні двокомпонентні речення, у яких єдину валентно зумовлену позицію займає суб’єкт. Такі реченнєві одиниці є самостійними і завершеними в структурному та змістовому плані, не потребують обов’язкової інформативної компенсації правобічними поширювачами.

У ролі одновалентних дієслівних предикатів функціонують абсолютивні дієслова, в яких значення дії охоплює тільки суб’єкт дії. Специфічною ознакою значної частини таких дієслів у функції предикатної синтаксеми є одномісність їхньої валентної рамки, в якій виділяється єдина обов’язкова субстанціальна синтаксема. Це означає, що одновалентні дієслівні предикати породжують двокомпонентну семантико-синтаксичну структуру елементарного речення: Василь зніяковів (В. Малик); Дівчина блідніє (О. Довженко); Хлющить вода (В. Стус); І очі блищать (А. Дімаров).

Одновалентні дієслівні предикати прогнозують тільки позицію суб’єкта, або суб’єктну субстанціальну синтаксему, разом із якою структурують семантично елементарні речення. Суб’єкти в таких реченнях відіграють важливу роль – ідентифікують істоту, предмет, явище дійсності, а предикати позначають дію, процес або стан. У двоскладних реченнях з одновалентними дієслівними предикатами виокремлюємо такі семантичні варіанти суб’єктних синтаксем: суб’єкт дії, суб’єкт процесу і суб’єкт стану. Кожному із таких різновидів властиві певні диференційні ознаки, пов’язані з семантико-граматичною природою одновалентних дієслівних предикатів, що впливає на семантичне й морфологічне оформлення суб’єктів. Крім того, визначальним параметром у системі суб’єктних компонентів є домінування суб’єктів-істот у реченнях з одновалентними дієслівними предикатами дії і стану, суб’єктів-неістот – у реченнях з одновалентними дієслівними предикатами процесу.

Суб’єкти дії поєднуються з одновалентними дієслівними предикатами дії, що виражають дію як заняття, уміння, невід’ємну властивість суб’єкта. Функцію таких компонентів виконують іменники – назви істот, займенникові іменники, які вказують на активних виконавців дії: Уже Марко чумакує (Т. Шевченко); Студент захіхікав (М. Хвильовий); Пискнула очеретянка (Остап Вишня); То ви жартуєте (П. Загребельний). Периферію компонентів у позиції суб’єкта дії утворюють іменники – назви неістот (предметів, машин, речовин, явищ природи тощо) при одновалентних дієслівних предикатах, які характеризують їхній рух або звукові вияви, оскільки такі суб’єкти є не активними діячами, а пасивними носіями (джерелами) дій: І телефон дзвонитиме… (Ю. Мушкетик); Летіли літаки (Б. Харчук); Не шумить вода? (Є. Гуцало); Громи гриміли (Л. Костенко).

Суб’єкти процесу називають істоту, предмет, явище, що не є ініціатором процесу, а лише його пасивним носієм. Вони зазнають змін, стосуються переходів стану тощо. Лексико-семантичний діапазон іменників у позиції суб’єкта при одновалентних дієслівних предикатах процесу досить широкий. Здебільшого функцію суб’єктів процесу виконують іменники – назви неістот (рослини, речовини, конкретні предмети, атмосферні та природні явища тощо): Яблуні квітнуть (З. Тулуб); Сніг розтає (О. Довженко); Блимав каганець (О. Гончар); Мрячив дощ (Г. Тютюнник). У реченнях одновалентні дієслівні предикати процесу можуть сполучатися із суб’єктами, вираженими іменниками – власними й загальними назвами осіб: Маруся ледве дихала… (Б. Грінченко); Дяк почав упрівати (Ю. Мушкетик); Живуть же скіфи (Л. Костенко). Рідше позицію суб’єкта процесу заповнюють іменники – назви тварин: Кінь ледве дише (І. Ле).

Суб’єкти стану поєднуються з одновалентними дієслівними предикатами, що виражають фізіологічний або психоемоційний стан істот, переважно осіб. У позиції суб’єкта стану функціонують іменники – власні й загальні назви осіб: Хома опритомнів (М. Коцюбинський); Дівчина хвилювалася (І. Ле); назви частин організму: Голова боліла (А. Чайковський); Рука потихеньку щеміла (Ю. Яновський); займенникові іменники: А я задрімав (Остап Вишня); Сумують вони (Панас Мирний); рідше – назви тварин: Кіт  нявчить, сердиться (Б. Харчук). Предикати, які позначають фізичний стан неістот за постійною ознакою оптичних явищ і кольору, запаху, сполучаються із суб’єктами, функцію яких виконують іменники – назви конкретних предметів: Збоку синіли ліси (Г. Тютюнник); Біліли в темряві чалми і бороди (М. Коцюбинський); речовин: Роса блищала (З. Тулуб); рослин: Пахла зім’ята трава (Б. Харчук).

Семантико-синтаксичну структуру елементарних речень двоскладної будови з одновалентними дієслівними предикатами можуть ускладнювати вторинні предикатні синтаксеми атрибутивного, адвербіального й модального типу, трансформуючи їх у неелементарні конструкції. Такі компоненти структурно розширюють та інформативно доповнюють основне елементарне речення, утворене одновалентним дієслівним предикатом і валентно зумовленим суб’єктом.

У двоскладних неелементарних реченнях з одновалентними дієслівними предикатами атрибутивні компоненти виражають ознаку предмета і звичайно залежать від іменника в суб’єктній позиції: Буяють густі бур’яни (Панас Мирний); І враз напружене обличчя пом’якшало (Н. Забіла); або реалізують ознаку дії, процесу чи стану, які репрезентують одновалентні дієслівні предикати, й відтворюють приіменникову модель у віддієслівній залежності: Старий болісно зітхнув (О. Іваненко); І так міцно спала мама (А. Дімаров); Уже привітно блима каганець (Л. Костенко).

Семантико-синтаксичну структуру двоскладних речень з одновалентними дієслівними предикатами ускладнюють адвербіальні синтаксеми – вторинні предикатні синтаксеми з обставинною семантикою. Вказуючи на певні обставини, умови перебігу дії, процесу чи стану, вони створюють фон для основного змісту речення і часто можуть бути виділені в окремі (самостійні чи підрядні) речення. У неелементарних реченнях двоскладної будови з одновалентними дієслівними предикатами виділяємо такі різновиди адвербіальних синтаксем: просторові, часові, причинові, цільові, умовні, допустові й порівняльні синтаксеми: В лузі десь далеко кувала зозуля (І. Нечуй-Левицький); До півночі розважалася молодь (З. Тулуб); Від страху серце дуже калатало (Л. Костенко); Жолкєвський вимушено засміявся ради чемності (І. Ле); За поміччю Соломіїною Остап звівся (М. Коцюбинський); Рука в неї, незважаючи на «Нектар», пошерхла (О. Чорногуз); Я тремтів, як осиковий лист (В. Шевчук). Адвербіальні синтаксеми в неелементарному реченні займають детермінантну позицію: прямого відношення до основного елементарного речення вони не мають і від валентності предиката не залежать.

Модальні синтаксеми, як і адвербіальні, залежать не від окремого слова, а від предикативного центру двоскладного неелементарного речення з одновалентним дієслівним предикатом. Вони вказують на суб’єктивну модальність і визначають ставлення мовця до висловленої ним думки: Справді, щось стука (М. Коцюбинський); Може, вони сплять? (А. Чайковський); Видно, й вона розсердилась (Є. Гуцало).

Основою формально-граматичної структури двоскладних речень з одновалентними дієслівними предикатами є підметово-присудкова модель (елементарне речення): Цвітуть сади (Остап Вишня); Пожовкло листя (Б. Лепкий); Мелашка зажурилась (І. Нечуй-Левицький); Шумлять машини (В. Сосюра). Компоненти (прислівні другорядні члени, не зумовлені валентністю предиката, детермінанти, звертання, вставні слова або конструкції й ін.), які поширюють та ускладнюють елементарні речення, не входять у валентну рамку одновалентного дієслівного предиката, тому є необов’язковими; у неелементарних реченнях вони функціонують лише за комунікативної потреби, доповнюючи інформативний зміст таких реченнєвих одиниць: Золотіли білі сніги (Б. Харчук); А над степами вітер віє! (Є. Маланюк); – Поліно, дитина плаче! (А. Дімаров); – А по-вашому, світ кращає? (Є. Гуцало).

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

Двоскладні речення з одновалентними дієслівними предикатами – це своєрідний тип реченнєвих структур. Синтаксичну модель таких конструкцій репрезентує елементарне речення двоскладної будови, породжене одновалентним дієслівним предикатом разом із валентно залежним суб’єктом.

Семантико-граматична природа одновалентних дієслівних предикатів регламентує їхні синтагматичні, структурно-семантичні й функціональні особливості. Інтегральним параметром таких предикатів є автосемантизм дієслівних лексем. Одновалентні дієслівні предикати, морфологічними засобами вираження яких є абсолютивні (автосемантичні) дієслова, орієнтовані лише на суб’єкт, разом із яким вони утворюють двокомпонентну реченнєву конструкцію. Ці предикати вміщують достатню семантичну інформацію про суб’єкти й не потребують інших обов’язкових поширювачів для надання реченням структурно-семантичної завершеності.

Периферійну зону одновалентних дієслівних предикатів займають аглютинативні предикати і предикати реципрокної семантики. У двоскладних реченнях із такими компонентами наявна тільки позиція суб’єкта, який є одночасно й об’єктом власне-зворотної дії (речення з аглютинативними предикатами) або взаємно-зворотної дії (речення з предикатами реципрокної семантики).

Певні контекстуальні умови, мовленнєва ситуація, семантичні чинники зумовлюють ситуативну одновалентність дієслівних предикатів, з якою пов’язане абсолютивне вживання неодновалентних дієслів. Відсутність потенційно можливих правобічних позицій при таких предикатах не спричиняє семантичної незавершеності реченнєвої конструкції, а іноді й актуалізує конкретні значення ситуативно одновалентних дієслівних предикатів. Зокрема, вони виражають узагальнене значення дії, підкреслюють процесуальність дії, вказують на характерні властивості суб’єктів.

За наявністю ядерних сем „дія”, „процес”, „стан” у семантичній типології одновалентних дієслівних предикатів виокремлюємо одновалентні дієслівні предикати дії, процесу, стану з подальшою семантичною диференціацією їх на групи й підгрупи, кожна з яких вирізняється кількісним наповненням, особливостями семантики й закономірностями сполучуваності з суб’єктами.

Семантичний спектр одновалентних дієслівних предикатів дії і процесу досить розгалужений. Значення дії реалізують предикати, що стосуються переважно осіб і позначають діяльність як заняття, поведінку, рух, мовлення, звучання. Поведінку, рух, звукові вияви тварин, птахів, комах виражають предикати в сполученні з їх назвами. Окрему групу становлять одновалентні дієслівні предикати, що характеризують звуки довкілля, пов’язані з певними діями, і сполучаються з назвами джерел звуків (рослин, рідин, механізмів, предметів, явищ природи); за ознакою пасивності суб’єктів вони межують із предикатами процесу.

Найоб’ємніший тип, як у кількісному плані, так і щодо семантичної розгалуженості, формують одновалентні дієслівні предикати процесу. Вони позначають різні процесуальні зміни (фізіологічні процеси в рослинних організмах, фізичні процеси, становлення кольорової ознаки, атмосферні процеси, соціальні процеси) серед неістот, що є їхніми пасивними носіями. В окремих випадках семантика одновалентних дієслівних предикатів процесу пов’язана з істотами, коли предикати називають фізіологічні процеси в організмах істот, зміни зовнішніх і внутрішніх ознак осіб, біологічне існування.

Одновалентні дієслівні предикати стану виражають фізіологічний, психоемоційний стан осіб, а також фізичний стан предметів, що реалізують сталу ознаку оптичних явищ і кольору. Предикати запаху характеризують суб’єкти за ознакою виділення певного запаху.

Міжярусна кореляція у двоскладних реченнях з одновалентними дієслівними предикатами має симетричний характер. Суб’єктно-предикатну конструкцію семантично елементарного речення реалізує підметово-присудкова модель формально-граматичної структури елементарних речень. Мінімальний вияв валентного потенціалу дієслівного предиката й реченнєву автосемантичність досліджуваних одиниць зумовлює абсолютивність дієслів у функції одновалентних дієслівних предикатів. Такі конструктивні компоненти, будучи семантично насиченими, актуалізують своє значення, реалізуючи тільки суб’єктну валентність у контекстно вільних умовах.

Речення двоскладної будови з одновалентними дієслівними предикатами можуть поширювати й ускладнювати компоненти, не зумовлені предикатною валентністю, трансформуючи їх у неелементарні речення. Такі ускладнення не порушують компонентного складу моделі основного елементарного речення, лише структурно розширюють його й інформативно доповнюють, увиразнюють зміст висловлювання. У семантико-синтаксичній структурі двоскладних неелементарних речень з одновалентними дієслівними предикатами вживаються атрибутивні, адвербіальні й модальні синтаксеми. Продуктивними в таких реченнєвих конструкціях є атрибутивні синтаксеми, адвербіальні синтаксеми просторової, часової, причинової семантики. Менш поширеними в аналізованих конструкціях є синтаксеми зі значенням умови, мети, допустовості, порівняння, що пов’язано з категорійною специфікою одновалентних дієслівних предикатів. Спорадично функціонують модальні синтаксеми.

Дослідження двоскладних речень із одновалентними дієслівними предикатами в українській мові в аспекті взаємозв’язків семантико-синтаксичних і формально-граматичних параметрів дозволило адекватно схарактеризувати ієрархічну систему реченнєвих компонентів та категорійну природу таких речень, інтерпретувати їхню структуру й семантику.