ДЖЕРЕЛА КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Демократичні перетворення, що відбулися в нашій країні, прийняття Конституції України (1996 р.), курс на проведення правової реформи обумовили перегляд традиційних уявлень юридичної науки радянського і сучасного періоду про право і його джерела, у тому числі джерела такої галузі, як кримінально-процесуальне право. Тривале панування позитивістського праворозуміння визначило ставлення юриспруденції до форм вираження правових норм.

Конституція має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України (далі - Конституція) і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції). Наведені положення не усувають необхідності розкриття правотворчого та системоутворюючого потенціалу Конституції у сфері кримінального судочинства, виявлення її місця та ролі в системі джерел кримінально-процесуального права.

З метою забезпечення виконання країнами - учасницями Конвенції про захист прав та основних свобод людини (Рим, 1950), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р. (далі - Конвенція), створено Європейський Суд з прав людини. Юрисдикція Європейського Суду з прав людини (ст. 45 Конвенції) поширюється на всі справи, що стосуються тлумачення та застосування цієї Конвенції і які Високі Договірні Сторони передають йому на розгляд відповідно до статті 48 Конвенції. Визнання Україною права людини і громадянина на звернення до Європейського Суду з прав людини обумовило необхідність вирішення проблем, пов’язаних не тільки з виконанням рішень Європейського Суду з прав людини та використанням цих рішень у національній правозастосовній практиці але й визнання умов визначення цих рішень як джерел кримінально-процесуального права.

У теорії права ґрунтовному вивченню джерел права були присвячені роботи С. С. Алексєєва, С. Л. Зівса, І. І. Лукашука, М. М. Марченко, П. М. Рабіновича, М. В. Цвіка та ін.

Дослідження проблем джерел кримінально-процесуального права здебільшого має супутній характер  і було частиною розв’язання більш широких завдань у роботах В. П. Бож”єва, Л. Б. Зусь, П. С. Елькінд, П. А. Лупинської, М. М. Міхеєнко, М. С. Строговича, Г. Ф. Чангулі, М. Є. Шумило, В. П. Шибіко та ін. Теза, відповідно до якої єдиним джерелом кримінально-процесуального права може бути лише закон, став своєрідною аксіомою кримінально-процесуальної науки. Якщо раніше ідея множинності джерел права категорично заперечувалася, то зараз багато авторів визнають полінормативність кримінально-процесуального регулювання. Однак відсутні роботи, присвячені комплексному дослідженню полінормативності кримінально-процесуального права.

Разом з тим залишаються спірними проблеми поняття джерела кримінально-процесуального права, роль та значення рішень Європейського Суду з прав людини, Конституційного Суду України, судової практики у формуванні національного кримінально-процесуального законодавства.

Немає в теорії права й єдності поглядів щодо визнання відомчих нормативних актів джерелом права, що пояснює актуальність визначення їх правової природи, ролі та значення у формуванні кримінально-процесуального законодавства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної правової демократичної держави” (номер державної реєстрації 0186.0.099031).