У вступі обґрунтована актуальність теми дисертаційної роботи, визначені її мета та завдання, сформульовані об’єкт, предмет та методи дослідження, обґрунтовані наукова новизна та практичне значення одержаних результатів.
У першому розділі «Теоретичні засади та методичні підходи формування конкурентоспроможності регіону» досліджені концепції міжнародної конкурентоспроможності регіону, розкрита сутність та особливості формування конкурентоспроможності регіонів, запропоновані управлінські підходи до ефективного забезпечення конкурентоспроможності регіону в контексті сучасних процесів розвитку, визначені методичні підходи до її оцінки.
На основі узагальнення концепцій міжнародної конкурентоспроможності країн та регіонів виділені підходи, які мають важливе значення у розробці теоретичних засад формування конкурентоспроможності регіону та в результаті аналізу яких визначені умови, що характеризують конкурентоспроможність регіону та фактори, що найбільшою мірою впливають на його рівень. Врахування цих характеристик дозволили визначитись з вибором економічних та соціальних індикаторів при розробці методики дослідження регіональної конкурентоспроможності.
Здійснений порівняльний аналіз теоретичних підходів до визначення сутності конкурентоспроможності регіону та сформовані вагомі складові, які покладені в основу авторського бачення сутності конкурентоспроможності регіону: конкурентні переваги створюються внаслідок ефективної реалізації економічного потенціалу регіону; забезпечення регіональної конкурентоспроможності відбувається на основі збалансованого розвитку; підвищення конкурентоспроможності регіону розглядається не лише як інструмент розвитку його економіки, але і як головний чинник зростання рівня і якості життя його населення. Врахування зазначених аспектів при визначенні конкурентоспроможності регіону передбачає необхідність дотримання стратегічних цілей розвитку в межах підходу: «потенціал – розвиток – якість життя».
Базою теоретичного розуміння формування конкурентоспроможності регіону є співвідношення складових економічного потенціалу регіону, який визначається природними, трудовими, інвестиційними, інноваційними, інфраструктурними ресурсами, та здатності регіональної системи ефективно реалізовувати власний потенціал, що проявляється в підтриманні позитивної динаміки показників соціально-економічної ефективності, результатом якої є покращення якості життя населення.
На основі систематизації результатів наукових досліджень уточнений економічний зміст поняття конкурентоспроможність регіону, що полягає в здатності регіональної системи ефективно реалізовувати власний економічний потенціал та шляхом утримання стійких позицій на міжнародних ринках забезпечувати економічне зростання регіону та підвищення якості життя його населення на довгостроковій основі.
Розроблені управлінські підходи до ефективного забезпечення конкурентоспроможності регіону з точки зору сучасних вимог і врахування міжнародних реалій: принципи ефективного розміщення виробництва, збалансованості та пропорційності, врахування міжнародного поділу праці, міжрегіонального співробітництва, соціальної орієнтації розвитку економіки, відтворення системи життєзабезпечення, програмування, децентралізації повноважень і відповідальності. Ефективна реалізація зазначених принципів на регіональному рівні може бути основою посилення регіональної конкурентоспроможності та забезпечення дотримання загальнодержавних та регіональних інтересів.
Проведений порівняльний аналіз сучасних зарубіжних методик оцінки міжнародних конкурентних позицій країн та регіонів, на підставі якого здійснене групування методик з виділенням ключових показників та алгоритму їх розрахунку. Удосконалені методичні положення дослідження конкурентоспроможності регіонів, які, на відміну від існуючих, при проведенні комплексного аналізу базуються на визначенні позицій регіонів по відношенню до величини визначених факторів і їх динаміки.
Розроблені та систематизовані показники оцінки конкурентоспроможності регіонів, які дозволяють комплексно дослідити економічний потенціал регіону та ефективність його реалізації. До показників формування економічного потенціалу, що відображають конкурентні переваги регіону та його привабливість (ресурсну, інвестиційну, інноваційну, туристичну), віднесені: показники забезпеченості природними ресурсами, забезпеченості трудовими ресурсами, підприємницького клімату, інвестиційної активності, інноваційного розвитку, розвитку транспортної та обслуговуючої інфраструктури. Складовими показниками соціально-економічної ефективності розвитку визначені: забезпеченість населення доходами, продуктивність основних видів економічної діяльності та експорту, фондовіддача основних фондів, рентабельність операційної діяльності підприємств, людський розвиток, зарплатомісткість валового регіонального продукту. Вони дозволяють оцінити матеріальний рівень життя, ефективність виробництва, ефективність використання основних фондів, результативність діяльності підприємств, зовнішньоекономічної діяльності, соціальну ефективність розвитку.
Запропоновані методичні положення до оцінки та аналізу конкурентоспроможності регіонів дозволяють виявити сильні та слабкі сторони в розвитку регіонів, виділити основні їх проблеми, розробити заходи з підвищення рівня конкурентоспроможності регіонів, спрогнозувати тенденції її зміни та реагування на внутрішні та зовнішні впливи.
У другому розділі «Аналіз та оцінка конкурентоспроможності регіонів України» здійснений аналіз стану формування та ефективності використання економічного потенціалу регіонів, досліджена галузева спеціалізація національних регіонів, проведені розрахунки продуктивності експорту регіонів України.
З метою апробації запропонованої методики здійснена інтегральна оцінка конкурентоспроможності регіонів України за період з 2004 р. по 2009 р. та проведене групування регіонів за рівнем конкурентоспроможності (рис.1). Основні результати проведеного дослідження дозволяють достовірно оцінити стан різних показників, які характеризують конкурентоспроможність регіональних економік, порівняти їх з іншими регіонами та в динаміці.
Розглянуті передумови посткризового розвитку української економіки та можливості забезпечення довгострокового економічного зростання. Виявлено, що визначальним чинником змін в регіональній структурі виробництва в період економічної трансформації в Україні стала прискорена інтеграція до світового господарського простору, що «спростила» спеціалізацію всієї національної економіки та її регіонів, посилила конкуренцію та сприяла витісненню українського товаровиробника із переважної більшості середньо- та високотехнологічних виробництв. Обґрунтовано, що важливим є оптимізація міжрегіональних зв’язків на основі поглиблення регіональної та галузевої спеціалізації, що дозволить забезпечити нові імпульси для розвитку регіонів.
Важливо також сформувати спеціалізацію, виправдану з точки зору міжнародного поділу праці.
Визначені основні тенденції спеціалізації на макро- і регіональному рівнях додатково відображають поглиблення розвитку добувних, низькотехнологічних галузей в Україні.
