ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ РАЦІОНАЛЬНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ В РЕГІОНАЛЬНИХ ГОСПОДАРСЬКИХ СИСТЕМАХ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо їх упровадження й апробації.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи раціонального землекористування в регіональних господарських системах» – досліджено особливості та передумови раціонального землекористування в Україні, визначено місце земельних відносин у системі раціонального землекористування, поглиблено методологічні підходи до просторової організації раціонального землекористування.

Термін землекористування має подвійне значення: з одного боку, це система користування землею, що регламентована законодавством для різних категорій земель, власників землі та землекористувачів, з іншого – певний земельний масив, територія, що перебуває у власності або в користуванні. Треба зазначити, що це поняття має ознаки системності. Землекористування як система охоплює: об’єкти матеріального світу (природні та людські ресурси, засоби виробництва, енергію та ін.) і взаємозв’язки між ними, що виникають у процесі використання землі як територіального базису та основного й незамінного засобу виробництва.

На наш погляд, поняття «раціональне використання землі», «раціональне землекористування» повинні базуватися на врахуванні різних аспектів землекористування та передбачати раціонально організовані в конкретних умовах простір і час для оптимального способу ефективного використання землі, підвищення родючості ґрунтів, збереження екологічної рівноваги у природі. Отже, раціональне землекористування означає максимальне залучення до господарського обігу всіх земель та їх ефективне використання за основним цільовим призначенням, створення найсприятливіших умов для високої продуктивності сільськогосподарських угідь і одержання на одиницю площі максимальної кількості продукції за найменших витрат праці та коштів.

Для раціонального використання земель потрібно мати чітке уявлення про територіальні особливості організації земельного фонду, функціонального використання земель різного призначення залежно від підпорядкування територій, тобто в різних регіональних господарських системах. Господарська система – це сукупність господарських елементів, що перебувають у цілісній єдності та виникають у процесі виробництва, споживання й розподілу господарських відносин і зв’язків.

Отже, на нашу думку, регіональна господарська система – це самостійна економічна система, що характеризується спільністю природних, соціально-економічних, демографічних та інших умов, цілісною єдністю взаємопов’язаних елементів, здатністю до розширеного відтворення за рахунок ресурсів, що наявні на її території, й яка бере участь в економічних процесах як самостійний економічний агент. Раціональне землекористування в регіональних господарських системах можна визначити як системне врахування властивостей та особливостей землі й ландшафту, що базується на врахуванні різних аспектів землекористування певної самостійної економічної системи, орієнтується на підвищення родючості ґрунтів, збереження екологічної рівноваги у природі, забезпечуючи при цьому високу ефективність виробничої та іншої діяльності та корисних властивостей землі.

У свою чергу земельні відносини завжди були в полі зору науковців, спеціалістів і практиків та належно відображені у наукових працях багатьох учених-економістів. Зміст поняття земельних відносин охоплює широке коло питань як економічного (виробничого), так і правового характеру, в основу яких покладено категорію власності на землю. Тому зрозуміло, що більшість економістів-дослідників тісно пов’язують зміну і розвиток земельних відносин із суспільно-економічною складовою.

Загалом механізм регулювання земельних відносин необхідно розглядати в заданих історичних умовах і на відповідному територіальному рівні в таких аспектах, як економічний, екологічний, правовий і політичний. Зазначене поняття охоплює ширше коло питань соціально-економічного, організаційно-виробничого та юридично-правового характеру. Тільки в екологічному аспекті земельні відносини повинні передбачати моніторинг земель з метою найраціональнішого землегосподарювання. Сьогодні практично завершено важливий етап реформування земельних відносин – створення умов, можливостей і механізмів для вільної реалізації селянами їх юридичних прав власності на земельні паї. Унаслідок цього основна кількість селян формально набула юридичних прав власності на землю та одержала відповідні документи (сертифікати) на основні масиви сільськогосподарських угідь держави – колишні колгоспно-радгоспні землі

Проаналізувавши різні визначення провідних учених-економістів, ми дійшли висновку, що земельні відносини є складовою частиною суспільних відносин, які виникають щодо власності й управління земельними ресурсами, а також розподілу доходів, одержаних внаслідок їх використання.

У другому розділі – «Аналіз та оцінка використання земель в регіональних господарських системах» – наведено загальну характеристику природно-ресурсного потенціалу регіону зокрема, здійснено оцінку використання земельного фонду Чернівецької області, проаналізовано передумови та запропоновано рекомендації для забезпечення сталого землекористування.

З метою належного дослідження стану сільгоспугідь і розроблення науково обґрунтованих пропозицій з організації ефективного й раціонального використання земель необхідно подати об’єктивну оцінку сучасного стану використання наявного земельного фонду