У першому розділі «Теоретичні аспекти створення та функціонування інтегрованих виробничих формувань в аграрній сфері регіону» досліджено організаційно-економічні засади формування та розвитку інтегрованих виробничих формувань; визначено сутність та трансформація поглядів на проблематику розвитку інтеграційних процесів в аграрній сфері; визначено аспекти побудови економічного механізму створення інтегрованих виробничих формувань; розкриті методичні підходи дослідження проблеми розвитку виробничих інтеграційних формувань.
Регіональна агропромислова інтеграція передбачає поєднання окремих галузей сільського господарства, які займаються виробництвом, переробкою, зберіганням, реалізацієюсільськогосподарської продукції, а також допоміжних виробництв, що обслуговують сільське господарство регіону, з метою підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та прибутковості аграрних товаровиробників. Тобто, суть агропромислової інтеграції полягає у безпосередньому поєднані сфер виробництва, переробки та реалізації продукції.
В залежності від ініціатора (інтегратора) та мети інтеграції розрізняють види, форми та напрями інтеграції. Вибір кожної з них залежить від конкретних умов суб’єкту підприємницької діяльності. Залежно від властивостей компонентів, що об'єднуються, можливі три типи інтеграційних процесів - горизонтальний, вертикальний і диверсифікація.
Горизонтальна інтеграція характерна для об'єднання господарських структур, що випускають однорідну продукцію, надають однакові послуги або виконують аналогічні операції технологічного циклу. Її також називають внутрішньогалузевою інтеграцією або міжгосподарською кооперацією. Вертикальна інтеграція застосовується при злитті підприємств різних галузей за принципом технологічної єдності виробничих процесів. Інтеграція виявляється в тому, що структури, які об'єднуються, стають необхідними, взаємозв'язаними і супідрядними елементами крупнішої структури. Технологічно процес виробництва продукції управляється з єдиною центру. Особливий тип інтеграції - диверсифікація - полягає в проникненні крупної компанії в інші галузі, з якими вона не знаходиться в прямому, або непрямому виробничому зв'язку.
Встановлено, що вертикальна інтеграція являє собою невід’ємний компонент розвитку продуктивних сил у міжгалузевому розрізі, що сприяє індустріалізації аграрного виробництва й у цілому більш ефективному забезпеченню потреб суспільства в кінцевій продукції. У рамках вертикальної інтеграції розрізнені види продуктивної діяльності перетворюються в масштабну ) інтегровану виробничо-економічну систему, учасники якої органічно пов’язані єдиним технологічним процесом, економічними інтересами й орієнтовані на досягнення кінцевої мети – виробництва конкретного виду готової продукції.
Дослідженням встановлено, що при добре розвинутих сировинних галузях у країні й існуванні подальших передумов розвитку даних галузей, не можна зупинятися тільки на виробництві і первинній переробці сировини – це стає не вигідно ані для аграрного підприємства, ані для країни-експортера. Тому необхідно скоординувати всі зусилля для інтеграції аграрних підприємств з підприємствами харчової і інших галузей економіки. У даних галузях діє так називаний мультикативний ефект, тобто коли сільськогосподарська продукція-сировина починає оброблятися, на кожній новій фазі переділу до цього процесу залучаються нові люди, відкриваються нові робочі місця, у більш повній мері використовуються виробничі потужності підприємств і т.д.
Досвід розвитку економічних процесів в аграрній сфері багатьох розвинутих країн підтверджує необхідність і доцільність розумної регіональної кооперації та інтеграції виробництва і створення великих виробничих структур в регіоні, що об’єднують на добровільній основі взаємопов’язані, але юридично самостійно функціонуючі підприємства. Одним із напрямків такого розвитку є створення інтегрованих виробничих формувань - форм корпоративної інтеграції капіталу, виробництва, науки та сфери обігу на основі розвитку їх взаємовідносин та розширення взаємовигідного співробітництва.
Доведено, що в нових умовах господарювання інтегровані виробничі формування регіону відрізняються визначеними перевагами порівняно до інших господарюючих суб’єктів регіону щодо: забезпечення відтворення обігових коштів та результатів діяльності; швидкого рівня забезпечення виживання підприємств-учасників; підвищення рівня їх конкурентоспроможності; запобігання зниження ліквідності підприємства та рівня рентабельності всіх ланок виробництва .
Інтегроване виробниче формування в аграрній сфері регіону - це об’єднання різногалузевих господарств, підприємств та організацій певного регіону на договірній чи корпоративній основі в єдину виробничу систему з метою досягнення поставленої мети в результаті ефективного спільного використання ресурсів, активів, можливостей та за рахунок посилення процесів спеціалізації, концентрації і кооперації виробництва.
Сучасні форми регіональних інтеграційних виробничих формувань є позитивним напрямком організаційно-структурних змін в аграрному секторі, спрямованих на повніше використання виробничого потенціалу і сировини, інноваційних технологій, скорочення витрат на одиницю продукції, підвищення продуктивності праці.
У другому розділі – "Сучасний стан і тенденції розвитку інтеграційних виробничих формувань в аграрній сфері" відображенопроблеми сучасного стану сільського господарства Миколаївської області, особливості формування інтеграційних відносин в регіональній аграрній сфері, досліджено умови виникнення і подальшого функціонування різних форм інтегрованих підприємств регіону, проаналізовано тенденції розвитку процесів кооперації і агропромислової інтеграції.
Аграрна сфера Миколаївської області характеризується регіональними ознаками, особливостями та тенденціями розвитку. Сприятливі природні-кліматичні умови регіону дозволяють вирощувати переважну більшість існуючих культур та сільськогосподарської продукції: зернові і зернобобові, технічні культури, бахчеві, виноград, плодоовочеву продукцію, розвивати тваринництво та рибальство.
Аналіз виробництва основних видів аграрної продукції в Миколаївській області показав зміни розмірів та структури виробництва, табл.1.
Встановлено, що ефективність господарських виробничих формувань Миколаївського регіону за період 2000-2010 рр. поступово зростала, а рівень ефективності їх виробництва більший ніж в середньому по Україні, рис.1.
За рейтингом показника рівня рентабельності Миколаївська область в 2010 році займала 2 місце. Серед південних регіонів Миколаївський є найуспішнішим. Даний регіон вже протягом останніх трьох років має значні результаті щодо ефективності аграрного сектору.
Встановлено, що найефективнішими господарюючими суб’єктами в аграрному секторі Миколаївської області є фермерські господарства та приватні підприємства. Рівень рентабельності виробництва в таких господарствах становить 71,9% та 39,2%. Виробничі кооперативи є збитковими (-2,5%), а державні суб’єкти мають 7,9% рівень рентабельності порівняно з 36,% у приватних.
