Економічне оцінювання та розвиток інноваційної інфраструктури національного господарства Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету та завдання, предмет та об’єкт, теоретичну та методологічну базу дослідження, відображено наукову новизну та практичне значення розроблених теоретичних положень і прикладних рекомендацій щодо розвитку та економічного оцінювання інноваційної інфраструктури національного господарства.

У першому розділі «Теорія і практика розвитку інноваційної інфраструктури» розкрито сутність інноваційної інфраструктури, наведено її класифікацію та основні ефекти функціонування, обґрунтовано особливості інноваційних інфраструктур передових економік світу, визначено принципи розвитку інноваційної інфраструктури, а також групи її функцій.

Огляд та аналізування точок зору науковців щодо поняття «інноваційна інфраструктура» продемонстрували відсутність єдиної позиції у його трактуванні. На підставі вивчення наукових джерел та із огляду на практику інноваційної діяльності, під інноваційною інфраструктурою пропонується розуміти спектр організацій та їх структурних підрозділів, що необхідні для підтримки реалізації усіх стадій інноваційного процесу. Використання цього визначення дозволяє більш докладно вивчати особливості функціонування інноваційної інфраструктури за рахунок включення до її складу не лише самостійних господарських одиниць, а й окремих структурних підрозділів, що здійснюють діяльність, пов’язану із забезпеченням інноваційної діяльності.

За основними сферами діяльності пропонується поділяти інноваційну інфраструктуру на виробничо-технологічну, фінансово-кредитну, інформаційну, кадрово-освітню, дозвільно-регулюючу. Встановлено, що інноваційна інфраструктура покликана вирішувати такі завдання:

1) прискорення соціально-економічного розвитку господарської структури регіону;

2) активне застосування у виробництві вітчизняних та зарубіжних науково-технологічних розробок і винаходів з подальшим використанням в економіці власної країни та на зовнішньому ринку;

3) розвиток експортної бази і збільшення валютних надходжень у результаті більш інтенсивної інтеграції економіки країни в систему міжнародної торгівлі;

4) наповнення внутрішнього ринку конкурентоспроможними товарами та послугами виробничого і споживчого призначення;

5) збільшення обсягу надходжень до державного та регіонального бюджетів;

6) зростання продуктивності праці шляхом її інтенсифікації;

7) освоєння нових форм господарювання та їх пристосування до сучасних умов світового ринку;

8) створення нових робочих місць;

9) забезпечення умов для більш тісного співробітництва наукового та виробничого секторів;

10) сприяння розвитку малого бізнесу на засадах розробки, комерціалізації та широкого використання інноваційних технологій господарювання.

Визначено основні ефекти, що очікуються у результаті активізування національної інноваційної інфраструктури, а також їх середовища виникнення і складові. До числа згаданих ефектів включено: політико-економічний, науково-технологічний, екологічний, ресурсний, соціально-психологічний.

Досліджено передумови розвитку інноваційної інфраструктури, економічні та соціальні закономірності, що сприяють виникненню її окремих складових, а також відображають логіку, котрою керуються основні учасники технологічних перегонів. Такими передумовами пропонується вважати: високу актуальність знань як фактору розвитку економіки, наявність значного наукового потенціалу та вільних коштів для фінансування науково-технічної діяльності, значний попит на інновації, вичерпання можливостей до економічного зростання на основі використання поточних технологій тощо.

Проаналізовано еволюцію інноваційних систем розвинених держав світу, здійснено узагальнення світового досвіду розвитку інноваційної інфраструктури, проведено типізацію об’єктів інноваційної інфраструктури та визначено ієрархічне співвідношення між ними, при цьому критерієм ранжування пропонується вважати масштаб, оскільки окремі підприємства є складовими компонентами стосовно територій, котрі є конгломератами підприємств. Серед підприємств пропонується розрізняти три рівні ієрархічного порядку: до першого входять аналітично-статистичні центри, патентні бюро, інжинірингові фірми, венчурні компанії, консалтингові та юридичні компанії, інші окремі об’єкти інноваційної інфраструктури, до другого – бізнес-інкубатори, до третього – технопарки. Серед територій пропонується виділяти два види ієрархічного порядку: по-перше, технополіси, а по-друге, регіони науки і техніки, зони розвитку високих технологій тощо.

Етапи розвитку інноваційної інфраструктури розглядаються на прикладі паркових структур, оскільки саме вони є основним компонентом та своєрідним несучим каркасом інноваційної інфраструктури. У своєму розвитку паркові структури пройшли через низку історичних етапів, періодизація яких проводиться з огляду на якісні та кількісні «стрибки» у розвитку інноваційної інфраструктури у світовому масштабі. До цих етапів віднесено: зародження концепції паркових структур та усвідомлення необхідності її реалізації, виникнення технопарків, становлення, масове тиражування моделей технологічних парків у світі.

На прикладах інноваційних інфраструктур країн-лідерів інноваційного ринку (США, Японії, Великобританії, Франції, Фінляндії, Китаю) встановлено, що у функціонуванні та етимології становлення інноваційних інфраструктур різних країн світу існують певні відмінності, обумовлені такими факторами, як рівень інтегрованості країни у загальносвітову та регіональну економіки, її роль у світовому розподілі праці тощо.