У першому розділі – «Теоретико-концептуальний підхід до економічного регулювання розвитку РПК» – з’ясовані сутність і логіка взаємозв’язку категоріальних понять теорій економічного регулювання та регіональної економіки; розкрито особливості провадження технології цілеорієнтованого управління розвитку регіональних промислових комплексів (РПК) та викладена авторська концепція їх адаптивного управління. Досліджено особливості та принципи класифікації територій як в Україні (при цьому визнано доцільність групування регіонів за ознаками соціально-економічного розвитку РПК: високий, вище середнього, середній, нижче середнього, відсталий), так і у світі (система класифікації NUTS). З використанням кількісно-якісних принципів ідентифікації параметрів розвитку РПК автором опрацьовано і розтлумачено зміст засобів та технологій економічного регулювання діяльності на різних рівнях управління РПК в контексті формалізації задачі управління якісною поведінкою.
Розкрито економічну сутність та зміст процесів розвитку регіональних промислових комплексів, які передбачають формалізацію якісної поведінки як закономірного явища кількісно-якісних змін у його межах, що убезпечує результативність трансформацій із забезпеченням високої ефективності функціонування української промисловості задля регенерації виробництва та ініціювання загальноекономічного прискорення в державі за рахунок комплексування, залучення й освоєння потенціалу односпрямованого каскаду РПК. Запропоновано дефініційне визначення специфічної функції економічного регулювання розвитку РПК тлумачити як цілеспрямований вид управлінської діяльності щодо забезпечення конститутивно-ключових ознак адаптивності процесам розвитку, які здійснюються у відповідності до визначених цільових орієнтирів.
З огляду на визначені ознаки технологій управління розвитком певного РПК (соціально-економічні відносини, організаційні форми господарської діяльності, економічні зв’язки між господарськими суб’єктами) запропоновано тлумачити як сукупність механізмів та інститутів забезпечення збалансованого функціонування реального сектора і регіонального розвитку. При цьому властивості РПК до розвитку ототожнено з характеристиками національної ринкової системи. Для їх ідентифікації залучено якісні параметри оцінювання поведінки певного РПК. Дефініційно визначені поняття: стійкості, стабільності, надійності, толерантності, резистентності, ієрархічної кореляційності, незворотності еволюційної динаміки, специфічності конструкції та функцій, адаптивності, прискореності еволюційної динаміки та прогресуючої спеціалізації, складних пріоритетних регуляторів та важелів впливу у контексті забезпечення якісної поведінки певного РПК. Зазначене дозволило технології управління розвитком (задля убезпечення адаптивності) згрупувати за сімома напрямами: державної регуляторної політики; технічного регулювання діяльності РПК; податкового регулювання; регулювання зовнішньо- та внутрішньоторговельної діяльності; регулювання економічної конкуренції; фінансового регулювання; екологічного регулювання.
Здійснені теоретичні узагальнення стали основою для обґрунтування положень концепції адаптивного управління розвитком РПК, які є імовірними для застосування на засадах реалізації дієвих технологій економічного регулювання їхньої діяльності (у разі залучення до процесів активізації принципів і напрямів реструктуризації РПК). Відповідно до наведених положень запропоновано: 1) десять етапів провадження прогнозно-аналітичних і управлінських процедур, що репрезентують потенціально-факторний цикл аналізу кількісно-якісних зрушень у межах РПК; 2) систему показників оцінювання-прогнозування якісних структурно-динамічних змін РПК (базується на алгоритмах реалізації технологій управління якісною поведінкою складних систем).
Запропоновані до використання (у межах концепції адаптивного управління розвитком РПК) аналітичні процедури та найвагоміші регулятори дозволили отримати об’єктивні оціночні параметри якісного стану досліджуваної сфери діяльності у разі реалізації наступних завдань. А саме: опис РПК (задля ідентифікації характеру підсистем) та визначення множини досліджуваних у його межах предметів; виділення конститутивно-ключових факторів і пріоритетних об’єктів впливу; оцінка взаємовпливу важелів і регуляторів та побудова оптимальної для України моделі розвитку РПК; прогнозування змін якісного стану РПК із визначенням функцій управління його якісною поведінкою.
У другому розділі – «Організаційно-економічна характеристика розвитку РПК в умовах нестійкого економічного середовища» – проведено дослідження параметрів стійкості й надійності функціонування промислового виробництва; встановлено економічні проблеми розвитку РПК в Україні; визначено умови забезпечення керованості розвитку та еколого-економічні фактори впливу на функціонування РПК; досліджено існуючий інституціональний механізм економічного регулювання розвитку РПК в умовах ресурсних обмежень.
У відповідності до отриманих при діагностиці результатів та за даними організаційно-економічного аналізу інвестиційних можливостей РПК встановлено: в економічній системі України поглибились міжрегіональні диспропорції; досягнуті на 01.01.2010 р. параметри розвитку окремих РПК висвітлюють існуючі логістичні перешкоди й деструктивні ознаки у розміщенні промислового виробництва. З’ясовано: а) найбільш уразливими до деструктивних впливів є РПК слабоіндустріальних регіонів (Житомирської і Чернігівської обл.) та тих, що мають значну питому вагу машинобудування (Харківський та Львівський РПК); б) помітну інерційність щодо впровадження політики реструктуризації мають РПК старопромислових регіонів (у т.ч. Донецького, Луганського і Дніпропетровського РПК); в) найвищу питому вагу інноваційних підприємств мають Івано-Франківська обл. (30,6% – у 2007 р., 18,1% – у 2010 р.), Миколаївська обл. (16,6% – у 2010 р.), а найнижчу – має Запорізька (5,3% – у 2010 р.), Дніпропетровська (8,2% – у 2009 р.) та Київська (7,7% – у 2010 р.) обл.
Встановлено, що протягом 2000 – 2010 рр. частка енерго- і ресурсоємних виробництв у структурі національної промисловості не зменшувалася (дорівнювала 62,0 – 63,5%), що й зумовлює параметри забруднення повітря і техногенного впливу (зросли з 6,1 до 6,6 млн. т.). При цьому визнано, що: а) скиди забруднених стічних вод промисловими об’єктами збільшилися з 2,9 до 3,4 млн. куб. м. (найвище навантаження у Донецькій і Луганській обл.); б) падіння обсягів випуску промислової продукції за наукоємними виробництвами окремих РПК (табл. 1) становив 40,0 – 45,5%; в) результати прогнозно-аналітичної оцінки дозволили встановити, що найбільші інвестиційні витрати на охорону НПС у 2009 – 2010 рр. здійснено у Київській обл. (331,5 млн. дол. США та 379,5 млн. дол. США відповідно); г) у порядку спадання обсягів залучених коштів ідуть Одеська, Запорізька, Харківська, Донецька області; д) у Дніпропетровській, Луганській, Донецькій обл., промисловість яких має найвищий рівень техногенного навантаження на НПС, інвестиційні витрати на його охорону кожен рік (у 2008 – 2010 рр.) зменшуються на 6,0% (рис. 1).
