ЕВОЛЮЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ (ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

Короткий зміст

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Починаючи з першої половини 90-х років ХХ ст. істотно змінився вектор суспільно-політичного розвитку України, що обумовило необхідність теоретичного політико-правового та соціально-філософського аналізу тих процесів, що відбуваються в суспільстві. Сьогодні точаться інтенсивні, але не завжди продуктивні дискусії щодо інтерпретації сучасних українських трансформацій. Деякі вбачають у них демократичну модернізацію, інші – форму соціально-політичної мутації, яка супроводжується перманентними кризами державності, треті – пошук власного шляху розвитку, четверті – невдалу спробу рецепції здобутків західних демократій тощо.

За всього розмаїття точок зору та оцінок у вітчизняній та зарубіжній науці, по суті, домінує позиція, згідно з якою радикальні зміни в політичній та соціально-економічній сферах були необхідними кроками в модернізації радянських, а з часом українських суспільства та держави. З цією точкою зору в цілому можна погодитися, але разом з тим необхідно все ж таки підкреслити, що проблема критичного аналізу сучасних модернізаційних процесів, які відбуваються у вітчизняній державності, є надзвичайно актуальною.

Безумовно, модернізаційний розвиток в Україні, що розпочався на початку 90-х років ХХ ст., був окреслений у загальних рисах як перехід до ринкових відносин, демократичних цінностей, західного вектора розвитку. Особливість сучасного етапу еволюції вітчизняної державності полягає в тому, що якщо вектор перемін другої половини 80-х – початку 90-х років ХХ ст. був спрямований на руйнацію старої партійно-державної системи та утворення нових державних інститутів, їх правове закріплення у відповідних нормативних актах, то завдання сьогоднішнього дня – налагодження, удосконалення вже утвореного державного механізму; пошук правових, а не силових важелів вирішення питань взаємодії інститутів державної влади між собою та інститутами громадянського суспільства.

Слід зазначити, що перманентні соціально-економічні кризи, конституційні та політичні конфлікти в Україні, трансформація не тільки державного, а й значною мірою суспільного ладу, зміна ціннісно-нормативної системи та пов’язана з цим соціальна анемія навіть після того, як ситуація в країні стала змінюватися до кращого, детермінували довгий адміністративний дисбаланс на різних рівнях публічної влади. Визначилися суперечності в системі публічного управління, які не змогли не вплинути на взаємовідносини органів державної влади та органів місцевого самоврядування в загальній системі управління країною. Ці суперечності охопили основні сфери управлінської діяльності, особливо помітними стали у плануванні, підборі та розташуванні кадрів, їх підготовці та перепідготовці, контролі виконання. Внаслідок причин, пов’язаних з перехідним станом як суспільства, так і держави, у системі публічного управління розквітла корупція, широкого розмаху набули корисні злочини, і ці проблемні аспекти сфери управління виявились під прицілом   ЗМІ, які в свою чергу формували та продовжують формувати у громадській думці, як правило, негативний образ державної влади. Адже всі державні структури у 1990-і роки мали вкрай низькі показники довір’я, і лише у 2004 – 2005 роках деякі з них (насамперед Президент України) стали сприйматися більш-менш позитивно значною частиною громадян. У той самий час і структури громадянського суспільства залишалися протягом усього пострадянського періоду в ембріональному стані та не могли належним чином забезпечувати участь населення в управлінні справами суспільства і держави.

Сутністю процесів демократичної еволюції Української держави, усіх сфер її життєдіяльності має стати, насамперед, їх олюднення, наповнення гуманістичним змістом, створення, зокрема, у механізмах державної влади і місцевого самоврядування та їх взаємодії як між собою, так і суспільством в цілому умов забезпечення і захисту юридичними засобами суб’єктивних прав і свобод людини і громадянина, а також законних інтересів юридичних осіб, що створені ними, які (умови) сприяли б суспільному руху, вільному від злиднів народу і його духовного невігластва, шляхом забезпечення гармонії свободи і порядку. Дійсно, розвиток суспільних відносин може розглядатися як об’єктивне явище, але люди можуть і впливають на цей розвиток. Суспільство змінюється за їх активної участі, у процесі діалектичної взаємодії індивідуальної і колективної ідентичності.

Саме тому найважливішими проблемами сьогодення в Україні є, зокрема, проблеми організації державної влади, її джерел, завдань і функцій, вирішення яких потребує власної концепції державної влади, яка б не тільки відображала загальні риси, властиві будь-якій державній владі, а й особливості, властиві Україні, і була втілена у державно-правову реальність. Сучасна соціальна дійсність вимагає як від теоретиків, так і практиків державотворення і юридичного нормотворення не тільки визначення сутності і змісту системи демократичних цінностей, їхньої ролі в державно-правових процесах, а передусім розрізнення понять „державна влада” і „держава”, з одного боку, як соціальних цінностей, а з іншого – як системи певних державних органів.

Слід констатувати, що сучасна юридична наука не приділяє належної уваги феномену державної влади в контексті еволюції вітчизняної державності. Незважаючи на велику кількість наукових праць, присвячених проблемам державотворення та правотворення, у науці майже не дослідженими залишаються питання поняття, принципів, функцій та механізму державної влади, суб’єктно-об’єктних взаємозв’язків у системі координат „державна влада, особистість та громадянське суспільство” тощо, що значною мірою обумовлює актуальність даного дисертаційного дослідження.