ФЕДОРЕНКО Тетяна Вікторівна ОХОРОНА ТА ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ІНОЗЕМЦІВ В НОТАРІАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, вказано на його зв’язок з науковими програмами, темами та планами, визначено мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження, методологію роботи, сформульовано наукову новизну, викладено основні результати дослідження, які виносяться на захист, а також показано його теоретичне і практичне значення, висвітлено рівень апробації, публікацій та впровадження результатів дослідження, наводиться структура та обсяг роботи.
Розділ 1 «Загальнотеоретичні основи охорони та захисту цивільних прав та інтересів іноземців у нотаріальному процесі» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Поняття та суть захисту цивільних прав та інтересів» досліджено правові категорії «захист цивільних прав» та «захист інтересів», проаналізовано їх співвідношення та взаємозв’язок, встановлено, що вони різняться між собою як за обсягом, так і за змістом. Звертається увага на те, що в цивільному законодавстві поняття «інтерес» переважно вживається в сукупності з поняттям «цивільне право», яке у нормах права, зазвичай, виступає як провідне стосовно «вторинного» щодо нього поняття «інтерес».
Зроблено висновок про те, що захист цивільних прав та інтересів іноземців в нотаріальному процесі як процесуально-правова дія має місце з моменту звернення до нотаріуса зацікавленої особи – іноземця стосовно реалізації його цивільних прав та інтересів в нотаріальному процесі та триває до закінчення відповідного нотаріального провадження з іноземним елементом.
У підрозділі 1.2 «Наукові підходи щодо визначення понять «правовий захист» та «правова охорона» на основі аналізу правових концепцій досліджено наукові підходи та встановлено зміст і взаємозв’язок таких правових категорій, як «правовий захист» і «правова охорона», які мають важливе методологічне та практичне значення з позиції правового впливу на учасників правовідносин нотаріального процесу. Доведено, що правовий захист нерозривно пов’язаний з правовою охороною, яка на відміну від правового захисту перебуває у статистичному стані. Зроблено висновок про те, що поняття «правова охорона» є ширшим за поняття «правовий захист».
Обґрунтовано, що правовий захист є реалізацією іноземців права на захист у нотаріальному процесі, та являє собою динамічну категорію, впровадження якої здійснюється шляхом застосування способів захисту цивільних прав, встановлених законом або договором.
У світлі концепцій забезпечення цивільних прав осіб у нотаріальному процесі підтримується думка про те, що охорона та захист цивільних прав осіб загалом та іноземців зокрема у нотаріальному процесі здійснюється шляхом забезпечення безспірних прав осіб, а також вчинення нотаріусом чи уповноваженою особою на вчинення нотаріальних дій інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної достовірності. Відтак, піддається критиці стаття 18 Цивільного кодексу України щодо захисту цивільних прав нотаріусом лише шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі.
У підрозділі 1.3 «Зміст та сутність нотаріальної форми і способів захисту цивільних прав та інтересів» проаналізовано форми та способи захисту цивільних прав громадян загалом та іноземців зокрема. Звертається увага на те, що захист цивільних прав у нотаріальному процесі здійснюється на підставі вільного волевиявлення зацікавленої особи, та яке відповідає її внутрішній волі, у визначеній законом формі за допомогою засобів та з використанням не заборонених законом матеріально-правових та встановлених законом процесуально-правових способів захисту, в межах та в порядку, встановлених законом.
Доведено, що застосування способу захисту цивільних прав та інтересів іноземців в нотаріальному процесі залежить від волевиявлення зацікавленої особи-іноземця, виду та характеру правовідносин, а також мети вчинення нотаріального провадження, наявності правової норми чи цивільного договору тощо. У розвиток наукових концепцій щодо способу захисту цивільних прав та інтересів під ним розуміється передбачені законом чи договором дії, які вчиняються зацікавленою особою шляхом висунення відповідних юридичних вимог в межах обраного нею способу захисту цивільних прав та в порядку, встановленому законом України.
Обстоюється думка про те, що змістом матеріально-правових способів захисту цивільних прав та інтересів іноземців зокрема та інших осіб загалом в нотаріальному процесі є дії зацікавленої особи, безпосередньо спрямовані на реалізацію її цивільних прав та інтересів в нотаріальному процесі (наприклад, посвідчення правочину, отримання свідоцтва про право на спадщину, передача на зберігання нотаріусу документів, припинення правовідносин шляхом внесення змін до нотаріально посвідченого правочину тощо). Вибір матеріально-процесуального способу покладається на зацікавлену особу (наприклад, іноземця), безспірні права якої підлягають захисту в нотаріальному процесі. Змістом процесуально-правових способів захисту цивільних прав та інтересів іноземців у нотаріальному процесі є дії нотаріуса чи посадової особи уповноваженої законом на вчинення нотаріальних дій, спрямовані на реалізацію матеріально-правових способів захисту цивільних прав (наприклад, відкриття нотаріального провадження у спадковій справі, надіслання запиту до Міністерства юстиції України щодо встановлення змісту норми іноземного права у конкретній нотаріальній справі тощо).
Аргументується, що розвиток суспільних відносин в Україні зумовлює розширення законодавчо закріпленого переліку способів захисту цивільних прав та інтересів осіб у нотаріальному процесі. Пропонується законодавчо вирішити питання медіації у нотаріальному процесі. Відтак, медіація за участі нотаріуса в Україні може відбуватися лише у разі згоди сторін.
Розділ 2 «Загальні процесуально-правові положення забезпечення цивільних прав іноземців у нотаріальному процесі» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 2.1 «Теоретичні основи правового механізму забезпечення цивільних прав іноземців у нотаріальному процесі» досліджено правову категорію «механізм забезпечення цивільних прав» як взаємозв’язану, комплексну, цілісну законодавчо визначену систему принципів та норм, умов та вимог процесуальної діяльності нотаріусів, посадових осіб уповноважених законом на вчинення нотаріальних дій, державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також зацікавлених осіб, які в сукупності забезпечують напрям та рух суспільних відносин, спрямований на реалізацію, охорону та захист цивільних прав у нотаріальному процесі.
Резюмуючи висновки дослідників, пропонується взаємодіючими елементами правового «механізму забезпечення цивільних прав та інтересів» в нотаріальному процесі визнавати «механізм реалізації цивільних прав», «механізм охорони цивільних прав», «механізм захисту цивільних прав», а також «механізм відновлення цивільних прав», який безпосередньо діє лише у виконавчому процесі, який слідує після нотаріального процесу. Наприклад, з метою захисту цивільних прав іноземців нотаріус вчиняє виконавчий напис на борговому документі, який відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» визнається виконавчим документом та підлягає виконанню.
Доведено, що ознаками механізму реалізації цивільних прав та інтересів в нотаріальному процесі є: диспозитивний метод правового регулювання; вибір способу реалізації цивільних прав та інтересів залежить від мети нотаріального провадження та обумовлений характером приватноправових відносин; закріплений в законі порядок вчинення нотаріального провадження; тісний зв'язок із механізмами захисту, охорони та відновлення цивільних прав та інтересів.
За результатами системного аналізу визначено поняття та здійснено класифікацію принципів нотаріального процесу з іноземним елементом як основних засад правового забезпечення цивільних прав та інтересів у нотаріальному процесі.
У підрозділі 2.2 «Нотаріально-процесуальний порядок забезпечення цивільних прав та інтересів іноземців» проаналізовано порядок забезпечення цивільних прав іноземців в окремих групах нотаріальних проваджень, які за правовим змістом та метою в нотаріальному процесі, зокрема, поділяються на провадження: з посвідчення безспірного права; з посвідчення та засвідчення безспірних фактів; надання документам виконавчої сили тощо.
Доведено, що у разі реалізації цивільних прав та інтересів іноземців у нотаріальному процесі, нотаріально-процесуальні відносини можуть бути пов’язані з одним або декількома правопорядками, іншими ніж український. Відтак, обґрунтовується доцільність використання та визначається зміст дефініції «нотаріальний процес з іноземним елементом». Іноземний елемент у нотаріально-процесуальних відносинах може існувати в одиничній чи змішаній формах (наприклад, декілька іноземців є стороною правочину, рухоме майно іноземця зареєстровано за кордоном тощо).
У розвиток теоретичної моделі нотаріального процесу з іноземним елементом виділено та визначено зміст складових елементів нотаріального процесу з іноземним елементом: нотаріальне провадження з іноземним елементом; стадії нотаріального провадження з іноземним елементом. Кількість стадій нотаріального провадження визначається законом.
Встановлено, що забезпечення цивільних прав у нотаріальному процесі з іноземним елементом здійснюється нотаріусом чи посадовою особою уповноваженою законом на вчинення нотаріальних дій на підставі, в межах та в спосіб, що передбачені Конституцією України, чинними міжнародними договорами України, Цивільним кодексом України, Сімейним кодексом України, Земельним кодексом України, Законами України «Про нотаріат», «Про міжнародне приватне право», а також іншими нормативно-правовими актами України з дотриманням принципів міжнародного права.
Звертається увага на те, що юридичною підставою застосування нотаріусом України норм іноземного законодавства в нотаріальному процесі з іноземним елементом є норми Законів України «Про міжнародне приватне право», «Про нотаріат», а також чинних міжнародних договорів України. Відмічено, що застосування нотаріусом норм іноземного законодавства є однією із найскладніших етапів нотаріального провадження. У зв’язку з цим, пропонується в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачити окремий розділ щодо застосування норм іноземного законодавства в нотаріальному провадженні з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про міжнародне приватне право» та чинними міжнародними договорами України.
Аргументовано, що методологія правового регулювання відносин в нотаріальному процесі з іноземним елементом є похідною від галузей права, в яких перебуває його «нормативне коріння», а саме: приватного права та юридичного процесу. Відтак, в нотаріальному процесі з іноземним елементом діє диспозитивний метод правового регулювання.
Систематизувавши та узагальнивши науково-практичні висновки і положення, а також норми національного законодавства України, норми законодавства іноземних країн в частині визнання документів, виданих органами іноземних держав, підтримується ідея щодо необхідності використання електронних технологій в нотаріальному процесі з іноземним елементом, зокрема електронні технології з електронного апостилювання офіційних документів.
Розділ 3 «Правове регулювання участі іноземців у нотаріальному процесі» складається із трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 «Посвідчення нотаріусом правочинів як гарантія захисту права власності іноземців в Україні» досліджено теоретичні та практичні аспекти здійснення нотаріального провадження щодо захисту права власності іноземців в Україні шляхом посвідчення правочинів.
Виявлено, що до особливостей посвідчення правочинів щодо майна іноземців в нотаріальному процесі, зокрема, слід віднести: встановлення нотаріусом наявності одиничної чи змішаної форми іноземного елементу; визначення права, що підлягає застосуванню до відносин; здійснення правової кваліфікації сторін правочину; підпорядкування нотаріального провадження з іноземним елементом щодо майна, право на яке зареєстроване в Україні, закону України; викладення тексту договору, а також посвідчувального напису державною мовою України; виконання нотаріусом функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» тощо.
Доведено, що для врегулювання відносин, пов’язаних із захистом права власності на майно іноземців в Україні, нотаріусом застосовуються такі колізійні прив’язки: закон місця знаходження речі, закон місця реєстрації права на майно, автономія волі, закон місця укладення договору, закон країни місця відправлення майна.
У підрозділі 3.2 «Охорона та захист спадкових прав іноземців в Україні» досліджено теоретичний зміст правових категорій охорона та захист спадкових прав іноземців в Україні, розглянуто порядок (процедуру) оформлення прав на спадщину в нотаріальному процесі з іноземним елементом.
Доведено, що в основу регулювання спадкових відносин з іноземним елементом в нотаріальному процесі покладено колізійну прив’язку – закон останнього місця проживання спадкодавця. Проте, національне законодавство України передбачає виняток: спадкодавцю у заповіті дозволено обрати право держави, громадянином якої він був (Закон України «Про міжнародне приватне право»), чи в особливих випадках, встановлених Законами України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», спадкові відносини регулюються законом держави, в якій подану першу заяву про відкриття спадщини.
Встановлено, що підготовка до вчинення нотаріального провадження із іноземним елементом у сфері захисту спадкових прав в Україні має ряд особливостей: свідоцтво про смерть не є документом, що підтверджує місце відкриття спадщини; перед заведенням спадкової справи український нотаріус перевіряє наявність заповіту, спадкового договору і заведеної спадкової справи в Україні і за кордоном; для отримання необхідної інформації нотаріус звертається до уповноважених органів в Україні чи за кордоном із відповідним запитом (дорученням) тощо.
Автор критикує законодавчо встановлений порядок оформлення прав на спадщину в органах місцевого самоврядування в сільських населених пунктах. Доведено, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо деяких питань спадкування» від 20 жовтня 2014 р. № 1709-VІІ істотно змінює порядок (процедура) оформлення прав на спадщину, а саме: у сільських населених пунктах уповноважені посадові особи органу місцевого самоврядування з 1 січня 2016 р. матимуть право видавати свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, а також здійснюватимуть відповідні реєстраційні дії як спеціальні суб’єкти у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Доведено, що до 1 січня 2016 р. охорона та захист спадкових прав іноземців в Україні здійснюється лише нотаріусом шляхом вчинення нотаріальних дій, а саме: посвідченням заповітів, спадкових договорів; вжиття заходів щодо охорони спадкового майна; видачі свідоцтва про право на спадщину; видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя.
У підрозділі 3.3 «Процесуально-правовий механізм забезпечення нотаріусом цивільних прав іноземців на тимчасово окупованій території України» здійснено науково-практичний аналіз процесуально-правового механізму забезпечення нотаріусом цивільних прав іноземців на тимчасово окупованій території України. Вперше введено в науковий обіг та розкрито зміст правової конструкції «нотаріальне провадження, пов’язане із дією правового режиму на тимчасово окупованій території України».
Звертається увага на те, що прийняття нормативно-правових актів України, таких як: Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Постанова Кабінету Міністрів України «Питання державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яке розташоване на тимчасово окупованій території» від 2 липня 2014 р. № 226, Накази Міністерства юстиції України «Про заходи надання послуг з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно» від 14 березня 2014 р. № 524/5, «Про забезпечення організації доступності населення до нотаріальних послуг та поліпшення роботи з надання таких послуг» від 7 липня 2014 р. № 1066/5 тощо, є ефективним кроком у сфері забезпечення цивільних прав іноземців на тимчасово окупованій території України та відповідає правовим принципам, встановленим в Конституції України та чинних міжнародних договорах України.
Встановлено, що наступні кроки у сфері забезпечення цивільних прав іноземців, осіб без громадянства, а також громадян України повинні бути спрямовані на виконання в практичній діяльності нормативно-правових актів і усунення на законодавчому рівні відповідних прогалин, зокрема в частині внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та прийняття нових законодавчих актів.