ФЕДОРОВА НАДІЯ ВІКТОРІВНА ТЕЛЕФОРМАТ ЯК ОБ’ЄКТ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

Короткий зміст

У Вступі розкрито та обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, визначено його мету і завдання, об’єкт і предмет дослідження, методологічну основу його здійснення; сформульовано основні положення наукової новизни одержаних результатів; визначено теоретичну і практичну значущість отриманих результатів і особистий внесок здобувача, викладено дані про структуру та обсяг роботи.
Розділ 1 «Загально-теоретичні та методологічні засади правової охорони телеформату» складається з трьох підрозділів, в яких досліджено поняття, ознаки, елементи внутрішньої структури телеформату, його зовнішню форму вираження, стадії процесу створення телеформату, проаналізовано стан правової охорони та захисту прав на телеформат в Україні та зарубіжних країнах.
У підрозділі 1.1. «Теоретичні підходи до визначення правової природи телеформату» виявлено, що телеформат як об’єкт дослідження, почав привертати увагу вчених ще у 70-ті роки минулого століття, але й дотепер характеризується правовою невизначеністю як у теорії, так і в законодавстві. Аналізуються у полемічній формі існуючі підходи до визначення телеформату у прив’язці до окремих його елементів - ідеї, концепції програми, шаблону. Обґрунтовується, що такий спрощений підхід до визначення телеформату не розкриває його правову природу, має серйозні економічні наслідки для телевізійної індустрії. Спираючись на практику створення телеформатів, доводиться, що існують два основних типи формату - формат на основі докладно прописаного сценарію і формат, який чітко не прописано сценаристами.
Дослідження ознак твору, зокрема й аудіовізуального твору, їх екстраполяція на телеформат, дозволило обґрунтувати висновок, що ознаки притаманні твору, характеризують й телеформат. Водночас, виявлені особливі ознаки, притаманні саме телеформату, що дало підстави визначити правову природу телеформату як виду аудіовізуального твору. На основі виявлених особливостей телеформату обґрунтовується його нетотожність програмі (передачі) мовлення. В якості визначальної риси, яка дозволяє вирізнити телеформат серед інших видів аудіовізуальних творів, а також програми (передачі) мовлення, визначена його здатність до адаптації з урахуванням національних особливостей, аудиторії глядачів та інших факторів. При цьому кількість варіантів адаптації телеформату не лімітована. Аналіз судової практики Німеччини, Бразилії, Данії, Великобританії з розгляду справ щодо порушення прав на телеформат дозволив констатувати існування різних підходів до визначення його правової природи, чому сприяє відсутність віднесення телеформату до об’єктів права інтелектуальної власності на законодавчому рівні, що пов’язано, зокрема, зі складною внутрішньою структурою цього об’єкта, яка за наявності правової невизначеності його суті, створює підґрунтя для вільного її тлумачення. Обґрунтовується, що ідентифікація телеформату лежить у площині творчого об’єднання всіх елементів його внутрішньої структури, формулюється визначення поняття «телеформат».
У підрозділі 1.2. «Процес створення телеформату як основа трансформації об’єктивної форми його вираження» визначено, що телеформат належить до складних творів завдяки участі у його створенні колективу авторів, включенню до його структури як раніше створених творів, так і тих, що спеціально створені для конкретного телеформату, об’єднання у телеформаті як об’єктів авторського права, так і суміжних прав. Обґрунтовується, що процес створення телеформату, структурно складається зі стадій, кожна з яких характеризується суб’єктним складом, характером діяльності та результатом, який може бути, а може й не бути об’єктом правової охорони. Доводиться, що перша стадія створення телеформату характеризується реальною ідеєю, яку можливо втілити в життя, проте об’єктом правової охорони на цій стадії може бути лише інформація з обмеженим доступом, що містить відомості про ідею, яка може отримати правову охорону в режимі комерційної таємниці. Визначено, що на другому етапі створення телеформату ідея втілюється у літературний твір у вигляді сценарію, який охороняється авторським правом, а третій етап характеризується змішаною зовнішньою формою вираження телеформату - частково у вигляді фрагментів аудіовізуального твору, частково - літературного твору в частині, що не була використана при зйомці. Четвертий етап характеризується створенням «Біблії телеформату», яка регламентує всі основні складові телеформату для подальшого його використання. Обґрунтовується, що самостійним об’єктом правової охорони може бути також його оригінальна назва: як частина твору охороняється авторським правом; як торговельна марка - правом промислової власності. Наголошується, що всі форми об’єктивного вираження телеформату на різних етапах його створення пов’язані з певними об’єктами права інтелектуальної власності, які набувають правової охорони та підлягають захисту відповідно до положень, визначених у законодавстві України. Це дозволяє застосувати існуючі правові механізми захисту телеформату на різних етапах його життєвого циклу, про що свідчить судова практика як в Україні, так і в зарубіжних країнах, проте наведене ніяким чином не може впливати на обсяг правової охорони телеформату як цілісного об’єкта авторського права.
У підрозділі 1.3 «Структура телеформату та характеристика його елементів» визначено, що основним елементом структури телеформату є сценарій, який за своєю правовою природою є спеціально створеним твором для телевізійної індустрії, може самостійно використовуватися, та підлягає правовій охороні як об’єкт авторського права. До внутрішніх елементів телеформату віднесена також тема телеформату, його ідейний зміст, сюжетне ядро (сюжет), виразність декораційних засобів та система образів. Доведено, що саме аналіз внутрішніх елементів телеформату є тим ідентифікатором, що дозволяє встановити неправомірне використання телеформату, а також визначитися з подальшим обсягом правової охорони та захисту прав.
Обґрунтовується, що не всі елементи внутрішньої структури можуть отримати правову охорону нормами авторського права, проте всі вони разом забезпечують створення оригінального результату творчої діяльності, спрямовані на реалізацію творчої ідеї, утворюють нерозривне ціле, що унеможливлює виключення з внутрішньої структури телеформату будь-якого елементу, створюють основу для його ідентифікації.
Пропонується розширити кваліфікуючі ознаки персонажу як елементу твору. Досліджується питання щодо можливості виокремлення різних елементів внутрішньої структури як самостійного об’єкту правової охорони. Розкривається співвідношення понять «персонаж» та «сценічний образ», обґрунтовується, що імпровізація, за умови її творчого характеру, є об’єктом правової охорони та елементом телеформату, доводиться, що об’єктом правової охорони має бути система образів телеформату за наявності такої їх ознаки як оригінальність. Аналіз судової практики свідчить, що більшість спорів стосується не персонажів літературного твору, а використання їх візуалізацій, які створені іншими художніми засобами, аніж слово, а також використання імені персонажу. Констатується, що проблема правової охорони персонажу як самостійного об’єкта авторського права, залишається відкритою, що пояснюється відсутністю єдиної концептуальної основи для вирішення цього питання на законодавчому рівні. Обґрунтовано, що реєстрація оригінальної назви телеформату у якості торговельної марки є додатковою гарантією його захисту в разі порушення прав на нього. Торговельна марка, під якою вводиться в цивільний обіг телеформат, крім функції рекламування виконує ще функцію індивідуалізації виробника телеформату, є елементом механізму формування його репутації, а також виконує функцію індивідуалізації власне самого телеформату.
Розділ 2 «Суб’єкти авторського права на телеформат» складається з трьох підрозділів, у яких досліджуються питання суб’єктного складу авторського права на телеформат, особливостей правового статусу продюсера, телестудії як суб’єктів авторського права на телеформат, діяльності організацій колективного управління щодо управління майновими правами на телеформат.
У підрозділі 2.1 «Загальна характеристика суб’єктів авторського права на телеформат та їх види», визначені особливості суб’єктного складу, виходячи з того, що телеформат є колективним твором, його структуру складає сукупність певних елементів, комбінація яких є характерною саме для певного телевізійного продукту. Правовідносини, що виникають як у процесі створення телеформату, так і його використання, характеризуються складним суб’єктним складом.
Обґрунтовується висновок, що телеформат є видом аудіовізуального твору, що дозволило при визначені авторського складу керуватися ч. 1 ст. 17 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Водночас можливість суміщення авторами декількох функцій обумовлює особливості суб’єктного складу кожного конкретного телеформату. Зазначається, що на відміну від законодавства України, в законодавстві зарубіжних країн континентального права перелік авторів аудіовізуального твору є відкритим, а в країнах англосаксонського права існує концепція авторства на фільм, відповідно до якої первинним суб’єктом авторського права на аудіовізуальний твір може визначатися юридична особа - продюсер, або телестудія. Пропонується перелік авторів аудіовізуального твору залишити відкритим. Визначається, що відносини між колективом авторів можуть характеризуватися відносинами співавторства, а можуть і не підпадати під норми інституту співавторства. Наголошується, що авторський склад конкретного телеформату залежить від видів і способів вираження результату творчої діяльності відповідно до «біблії телеформату». Доводиться, що визначення правового статусу авторів телеформату пов’язується зі створенням відповідного елементу телеформату. Обґрунтовується неможливість визнання за ними авторського права на телеформат як кінцевий продукт, втілений в аудіовізуальний твір. Таким суб’єктом може бути продюсер, телестудія та/або телеорганізація, на підставі укладених договорів з авторами. Пропонується авторське визначення поняття «колективний твір». Обґрунтовується, що введення в законодавство України такої категорії спрямовано на подолання існуючої прогалини у законодавстві України, а віднесення до нього телеформату надасть можливість розкрити його сутність та визначити коло суб’єктів авторського права.
У підрозділі 2.2. «Телестудія та організація мовлення як суб’єкти права на телеформат» розкрито особливості теоретичних підходів до вирішення питання набуття майнового авторського права на колективний твір юридичною особою. Визначається, що майнове авторське право телестудії або організації мовлення на телеформат носить похідний характер і характеризується, головним чином, правонаступництвом, що виникає на підставі договору передання майнових прав на результати творчої діяльності на етапі створення «біблії телеформату». Наголошується, що організуюча, координуюча та фінансова діяльність телестудії або організації мовлення при виробництві телеформату не може бути визначальною для наділення їх первинним авторським правом на телеформат, як це пропонують автори концепції фікції авторського права юридичної особи, оскільки це суперечить доктрині авторського права. Дослідження практики укладання договорів про передання майнових прав на окремі твори як елементи телеформату юридичній особі та судової практики з розгляду справ щодо захисту прав на телеформат, дозволило сформулювати низку пропозицій та практичних рекомендацій для сторін таких договорів з метою уникнення у подальшому конфліктних ситуацій. Визначається особливий статус телевізійного продюсера як суб’єкта прав на телеформат. Вказується на відсутність у законодавстві України уніфікованого поняття даного терміну. Сформульовано авторське визначення цього терміну та запропоновано ним доповнити ст. 1 Закону України «По авторське право і суміжні права» та внести відповідні зміни до інших законодавчих актів, які оперують цим поняттям. Обґрунтовується, що ефективне функціонування організацій мовлення у новому інформаційному середовищі вимагає використання ними не лише традиційних, а й нових засобів комунікацій та цифрових технологій. Наголошується на необхідності розширення переліку способів використання передач (програм) організацій мовлення шляхом Інтернет-мовлення із закріпленням виключного права надавати дозвіл на використання передач (програм) мовлення відповідними способами. Вказується на існування проблеми уніфікації термінології щодо визначення прав організацій мовлення в Законі України «Про авторське право і суміжні права» та ЦК України, невідповідність норм законодавства України актам ЄС та міжнародному законодавству, що вимагає вирішення шляхом внесення необхідних змін до законодавства України.
У підрозділі 2.3. «Організація колективного управління майновими правами на телеформат» досліджується місце вказаних організацій у процесі комерціалізації телеформату, аналізуються переваги та недоліки концепції «розширеного колективного управління», передбаченої в Законі України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», яка в цілому відповідає міжнародній практиці, проте не враховує можливості набуття майнових прав на телеформат та управління цими правами. Доводиться, що існують причини, у зв’язку з якими майнові права на телеформат сьогодні не можуть перебувати в колективному управлінні. До них належить відсутність: визначення телеформату як об’єкта авторського права у законодавстві, суб’єктного складу на телеформат; чіткої регламентації правовідносин, що виникають при використанні телеформату. Наведене негативно позначається на практиці використання телеформатів, свідченням чого є низка судових справ, зокрема й тих, що розглядалися в Україні
Розділ 3 «Правові форми створення та використання телеформату» складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню договірних форм створення та використання телеформату, особливостям використання телеформату шляхом адаптації та зарубіжного досвіду захисту прав на телеформат в аспекті його використання, а також підвищенню якості правового регулювання відносин щодо створення та використання телеформату.
У підрозділі 3.1. «Поняття та види договорів на створення та використання телеформату» розглянуто особливості договірного регулювання відносин, що виникають у процесі створення та використання телеформату. Наголошується на існуванні неузгодженості договірних конструкцій щодо розпоряджання майновими правами на об’єкти права інтелектуальної власності, передбачені в ЦК України та Законі України «Про авторське право і суміжні права», в тому числі й на відсутності уніфікованих видів договорів. Обґрунтовується, що будь-який договір щодо телеформату виконує усі функції, притаманні цивільно-правовому договору, а саме: регулятивну, координаційну, організаційну, контрольну та охоронну. Виходячи з того, що кожна стадія створення телеформату характеризується відповідним змістом, суб’єктним складом та результатами діяльності, запропонована класифікація договорів, які використовуються у процесі створення та використання телеформату. Визначено, що особливістю сценарного договору на створення телеформату, як різновиду авторського договору, є вимога про створення «біблії телеформату». Визначено, що виконавцем за цим договором може бути авторський колектив. Суб’єктний склад, права та обов’язки сторін договору мають свою особливість: кожен з авторів може використовувати різні засоби втілення та вираження результатів власної творчої діяльності; сценарій створюється за ініціативою замовника, йому й належить визначення основної сюжетної лінії; участь кожного зі співавторів передбачається не угодою між співавторами, а договором між авторами та замовником; загальним обов’язком учасників колективу є дотримання умов конфіденційності; спільні зусилля всіх і кожного можуть бути спрямовані на узгодження, у разі потреби, окремих частин сценарію; у цьому випадку не застосовується представництво інтересів співавторів особою, уповноваженою авторським колективом, у відносинах із третіми особами, в тому числі з замовником. Обґрунтовується, що майнові права на телеформат не можуть бути предметом договору купівлі-продажу, міни або договору дарування. Підкреслюється, що керуючись принципом свободи договору, сторони можуть укладати змішані договори, які містять елементи різних договорів, таким зокрема є договір про створення за замовленням i використання телеформату. З метою посилення гарантій захисту прав малолітніх осіб пропонується доповнити перелік правочинів, які не може вчиняти опікун, зокрема опікун має діяти в інтересах малолітньої особи, відтак не може безоплатно розпоряджатися майновими правами на твір, створений такою особою, та внести відповідні доповнення до статті 68 ЦК України. Розгляд питань щодо співвідношення авторського та ліцензійного договорів дав підстави для висновку про доцільність узгодження положень ЦК України та Закону України «Про авторське право і суміжні права» в частині уточнення найменувань договорів та внесення пропозиції назву «авторський договір» замінити на «ліцензійний договір». Окрема увага приділена дослідженню продюсерського договору, відносно якого у доктрині права не сформувалася єдина думка. Узагальнено риси, що йому притаманні, обґрунтовано висновок про віднесення цього договору до виду універсальних договорів.
У підрозділі 3.2 «Регламент адаптації телеформатів та його захист» наголошується, що однією із головних вимог до телеформату є адаптація твору, з можливістю видалення абстрактних компонентів, притаманних іноземному варіанту телеформату, заміни їх на специфічні маркери національної приналежності. Здатність телеформату до адаптації є однією з його ознак, що визначає правову природу телеформату, дає можливість розмежувати телеформат з програмою (передачею) мовлення. Здійснений аналіз змісту понять «адаптація твору» та «переробка твору» дозволив виявити загальні та відмінні ознаки, що їх характеризують, довести можливість відсутності творчого елементу при створенні адаптації, а відтак і авторства на адаптований об’єкт. Виявлена основна тенденція у правовому регулюванні відносин стосовно використання твору шляхом адаптації, що полягає у максимальному обмеженні правовласника (покупця) телеформату в обсязі переробки та закріплення за правовласником оригінального (первинного) права на попереднє схвалення адаптованого телеформату перед його публічним використанням. Акцентується увага на доцільності уніфікації строків чинності майнових прав на всі елементи, що входять до структури телеформату (об’єкти авторського права та об’єкти суміжного права), з урахуванням європейського законодавства, що стане додатковою гарантією охорони та захисту прав суб’єктів на телеформат. Обґрунтована можливість правомірного використання як оригінального, так і адаптованого телеформату, в режимі вільного використання творів, передбаченого законодавством про авторське право і суміжні права, наприклад для відтворення уривків оприлюдненого телеформату як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті. Визначено, що при створенні адаптованої версії телеформату здійснюється часткова переробка сценарію телеформату у зв’язку з представленням його в іншомовному середовищі, яка полягає в обробці змістовного та стилістичного навантаження, а також коригуванні змісту тексту та спрощенні складних лінгвістичних конструкцій. У деяких випадках мовні особливості можуть вплинути на сюжет твору. Доведено, що елементом телеформату, що не підлягає адаптуванню є «біблія телеформату», оскільки її не можна відокремити від сценарного твору в цілому і використати її з іншою метою, ніж зйомка конкретного телеформату. Не підлягає адаптації й результат творчої діяльності режисера, як складовий елемент телеформату, оскільки творчість режисера з одного боку вважається процесом, який неможливо відокремити від телеформату, а з іншого - цей процес має об’єктивну форму вираження в режисерському телесценарії. Доведено, що самостійним об’єктом адаптації телеформату є акторська гра, оскільки просте копіювання пластики, жестів, міміки закордонних колег призводить до втрати національної індивідуальності, а відтак справляє негативне враження на глядацьку аудиторію. Музика як елемент телеформату при адаптації, може бути замінена локальною версією, а може бути залишена без змін. Окрема увага приділяється назві телеформату як об’єкту адаптації. Формулюється висновок, що вона переважно залишається незмінною, проте не виключається можливість її адаптації у процесі перекладу на іншу мову, розраховану на певну територію, звичаї та культурно - ідеологічні особливості сприйняття.
У підрозділі 3.3 «Зарубіжний досвід захисту прав на телеформат» підкреслюється неоднозначність визначення прав на телеформат, яка існує не лише в Україні, айв зарубіжних країнах. Загальною причиною для всіх без винятку держав є невизнання телеформату як самостійного об’єкта правової охорони та захисту прав на законодавчому рівні, що призводить до збитків, понесених при недозволеному використанні телеформатів, перешкоджає залученню інвестицій при їх виробництві, появі та напрацюванню суперечливої судової практики розгляду спорів щодо створення та використання телеформатів. Наголошується, що одним з елементів механізму охорони прав на телеформат став міжнародний реєстр телеформатів, створений Асоціацією з визнання та захисту форматів «FRAPA» за підтримки ВОІВ. Акцентується увага на тому, що реєстрація у вказаному реєстрі є одним з доказів належності особі прав на телеформат. Аналізується діяльність вказаної асоціації, зокрема її посередницька функція при врегулюванні конфліктів, здійсненні аналізу проектів щодо наявності плагіату та надання допомоги у складанні «біблії телеформату» й оцінці ринкової вартості. Доводиться наявність конфлікту між економічною реальністю виробництва телеформату та станом правового забезпечення охорони та захисту прав на телеформат, що породжує проблемні питання, які неминуче виникають на практиці. Аналіз правозастосування дозволив дійти висновку, що кожна країна вирішує ці проблемні питання по-своєму, зокрема, шляхом застосування норм законів та правил про недопущення недобросовісної конкуренції, шляхом захисту ділової репутації. Досліджено заходи протидії розголошення та несанкціонованого використання конфіденційної інформації щодо створення та використання телеформату в аспекті зниження комерційних ризиків. Доведено, що універсальним засобом зменшення комерційних ризиків є використання договірного механізму як засобу забезпечення: збереження відомостей та інформації щодо створення та виробництва телеформату в режимі конфіденційної інформації; майнових інтересів авторів телеформату; протидії плагіату та незаконному запозиченню сюжетної лінії телеформату. На основі виявлення загальних тенденцій та причин, що обумовлюють існуючий стан охорони та захисту прав на телеформат в зарубіжних країнах, визначені шляхи вирішення зазначених проблем на міжнародному рівні за підтримки та участі ВОІВ - розробка спеціального закону або рекомендацій щодо механізму правової охорони та захисту прав на телеформат.