У вступі дисертаційної роботи розкрито актуальність теми дослідження, сформульовано його мету, завдання, об’єкт, визначено предмет і методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів дослідження.
У першому розділі «Теоретичні засади фінансового забезпечення соціального захисту населення» розкрито теоретико-методологічні засади функціонування фінансових відносин в системі соціального захисту населення, узагальнено зарубіжний досвід фінансового забезпечення системи соціального захисту населення та визначено можливості його використання в Україні.
Дослідження особливостей функціонування фінансових відносин у соціальній сфері дозволило обґрунтувати доцільність використання поняття «соціальна держава» як економічної системи, що забезпечує матеріальний добробут громадян, реалізацію економічних і соціальних прав людини, а також духовний та культурний розвиток особистості.
Фінансова політика в соціальній сфері держави розглядається як сукупність дій та заходів, спрямованих на фінансове забезпечення реалізації соціальної стратегії держави, розвиток системи соціального захисту населення, створення умов для фінансування гарантованих державою соціальних стандартів, в залежності від суспільного устрою та особливостей соціально-економічного розвитку країни. Процес акумулювання та перерозподілу фінансових ресурсів соціальними фондами в умовах трансформаційних перетворень має відповідні ризики. У зв’язку із ймовірністю виникнення обставин, за яких відбувається дестабілізація процесів формування, розподілу і використання грошових фондів соціального захисту, що призводить до негативних явищ і процесів в суспільстві та впливає на фінансування державних соціальних гарантій, виділено окрему складову фінансова безпека у соціальній сфері. З метою підвищення дієвості механізму фінансового забезпечення системи соціального захисту населення важливим є формування та реалізація дієвої політики управління ризиками.
Фінансові відносини у соціальній сфері передбачають у соціальній державі заходи щодо забезпечення прав та життєвого рівня громадян не нижче визначених відповідними нормативами за рахунок державних, недержавних фондів та коштів бюджетів різних рівнів, у тому числі для убезпечення від соціальних ризиків.
Реалізація фінансової політики у соціальній сфері відбувається через механізм фінансового забезпечення соціального захисту населення, що впливає на її дієвість. Запропонована структура механізму, відображає вплив на нього управління фінансами соціальної сфери, соціального партнерства. Цей вплив базується на використанні індикаторів для розробки і впровадження ефективних рішень. Основними індикаторами визначено: рівень життя населення, темпи розвитку економіки, інфраструктурназабезпеченість та інші, що надають процесам управління і реалізації фінансової політики у соціальній сфері більшої прогнозованості, прозорості, а отже придатності для моніторингу, управління та забезпечення його ефективності. Вагома роль в умовах ринкової економіки належить державно-приватному партнерству у соціальній сфері.
Моніторинг як складова механізму фінансового забезпечення соціального захисту населеннявідіграє важливу роль та потребує розширення сфери застосування із включенням до цього процесу недержавних та громадських організацій з метою виявлення проблем та підвищення результативності механізму забезпечення соціального захисту населення. За результатами моніторингу здійснюється коригування розмірів соціальних гарантій держави, її цілей та можливостей. Блок регулюваннявиконує в механізмі забезпечення соціальних гарантій провідну роль. Державні соціальні стандарти, норми і нормативи виступають основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування бюджетів усіх рівнів і соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм і соціального розвитку.
Запропонована структуризація механізму дозволяє удосконалити процес управління фінансами соціального захисту населення, збалансувати рух фінансових ресурсів між їх учасниками, забезпечити соціальний захист населення та реалізацію соціальних програм держави.
Фінанси соціального захисту в роботі розглядаються як складова фінансової системи, що використовує інституційні засади регулювання форм, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, запроваджує дієві інструменти щодо підвищення рівня фінансового забезпечення, що надає можливість удосконалити процес розробки та реалізації фінансової політики у соціальній сфері. Суб’єктами таких фінансових відносин є держава, юридичні та фізичні особи, фінансові ресурси яких акумулюються та використовуються для забезпечення соціального захисту населення.
Узагальнено світові тенденції розвитку системи соціального захисту, виявлено вплив на її якісні характеристики темпів економічного зростання, фінансово-бюджетної політики держави у соціальній сфері, зовнішньоекономічних факторів.
Функціонування фінансів соціального захисту пов’язане із міграцією населення. Соціальна міграція розглядається в роботі як фактор, що негативно впливає на рівень фінансової безпеки, оскільки призводить до скорочення надходжень до фондів системи соціального захисту, як процес руху робочої сили і населення в цілому в регіональному та міжнародному масштабах з метою отримання високого рівня соціального захисту та соціальних стандартів життя, визнаних світовою спільнотою, та пов’язаний із функціонуванням фінансів соціального захисту населення в державі.
Узагальнення зарубіжного досвіду функціонування фінансів соціального захисту населення потребувало дослідження теоретичних підходів та особливостей побудови, спільних та специфічних рис моделей у різних країнах світу та організаційно-правових форм соціального захисту, які застосовуються. Досліджено моделі пенсійного забезпечення у світі як відображення особливостей функціонування фінансів системи соціального захисту. Розкрито особливості функціонування багаторівневої системи пенсійного забезпечення в різних країнах світу.
У другому розділі «Фінансове забезпечення соціального захисту населення в Україні» досліджено стан бюджетного фінансування видатків на соціальний захист населення, визначено особливості фінансового забезпечення соціальних гарантій у системі державних фондів соціального страхування, обґрунтовано доцільність розвитку недержавного пенсійного забезпечення в Україні.
Проведений аналіз бюджетного фінансування видатків на соціальний захист населення дозволив визначити стан та проблеми державного фінансування соціального захисту населення в Україні, особливості реалізації фінансової політики у соціальній сфері щодо соціальних стандартів й державних соціальних гарантій в період економічної кризи та посткризового відновлення. Доведено необхідність удосконалення підходу до розподілу валового внутрішнього продукту між державним та місцевими бюджетами, конкретизації джерел формування коштів для забезпечення видатків бюджетів усіх рівнів, у тому числі в соціальній сфері.
На прикладі Чернівецької області розкрито сучасні тенденції бюджетного фінансування соціального захисту та соціального забезпечення населення на рівні місцевих бюджетів. Позитивними є процеси зростання обсягів та покращення структури видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення у складі видатків зведеного бюджету області. Так, за період з 2004 по 2011 роки обсяги видатків зведеного бюджету на соціальний захист і соціальне забезпечення зросли більш як у вісім разів (з 111,6 млн. грн. до 894,8 млн. грн.). Якщо в 2004 році пріоритетними були видатки на державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям та пільги ветеранам війни і праці, що становило 48,2 відсотка усіх видатків бюджету на соціальний захист та соціальне забезпечення, то у 2011 році найбільше видатків направлялось на одноразову допомогу при народженні дитини, допомогу на догляд за дитиною до трьох років (у сукупності це становило 54,5 відсотка видатків зведеного бюджету області на соціальний захист та соціальне забезпечення).
Доведено тісну взаємозалежність фінансування соціальних видатків та видатків на соціальний захист населення з місцевих бюджетів від міжбюджетних трансфертів, економічного розвитку адміністративної одиниці та географічного розташування. На прикладі Чернівецької області виявлено проблеми фінансового забезпечення соціальних гарантій населення; зростання кількості одержувачів грошових допомог до 3,6 відсотка наявногонаселення області; скорочення індивідуальних доходів населення; безробіття, що спричинило зростання потреб у бюджетному фінансуванні даних видатків та потребує запровадження додаткових джерел формування фондів соціального захисту населення та удосконалення їх фінансування.
Одним з показових факторів стало зростання частки видатків на соціальні потреби у видатках зведеного бюджету держави. Протягом періоду 2007–2011 років середнє значення показника частки видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення у валовому внутрішньому продукті України становило 25,7 відсотків
