ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ Автореферат

У першому розділі – «Теоретичне обґрунтування фінансового забезпечення розвитку університетської науки» – досліджено комплекс питань, що стосуються економічної природи фінансового забезпечення університетської науки; обґрунтовано значення інтеграції освіти, науки і виробництва; узагальнено зарубіжний досвід фінансового забезпечення університетської науки.

Конкурентоспроможність національної економіки в сучасній системі світового господарства залежить від рівня розвитку національної науки. Тому достатній рівень асигнувань на науку – одна з основних умов ефективного використання наукового потенціалу як провідного фактора економічного розвитку. В економіці знань державне фінансування науки розглядається як капіталовкладення в майбутнє, що в кінцевому підсумку дасть високі дивіденди всьому суспільству.

За період 2005–2010 рр. провідні країни ЄС як основні завдання в напрямі розбудови економіки знань визначили збільшення частки витрат на науку з 1,9 до 3% ВВП. В Україні частка витрат на науку в 2010 р. становила 0,95% ВВП, що нижче від офіційно встановленого рівня (1,7%) і нижче від рівня 1990 р. (3,11% ВВП). Вкрай обмежене фінансування науки залишається значним фактором виключно низької частки України на світових ринках наукоємної продукції, яка сьогодні становить 0,05%, тоді як у Росії – 0,13%; країнах ЄС вона – 35%; США – 25%; Японії – 11%; Сінгапурі – 7%; Південній Кореї – 45%. Держави, які є лідерами на ринку наукоємної продукції, жорстко контролюють частку витрат на фундаментальну науку в обсязі ВВП.

Важливою є роль університетської науки. Університет сьогодні являє собою багатофункціональну систему, в якій здійснюється не лише підготовка фахівців, перепідготовка та підвищення кваліфікації, а реалізуються функції підготовки наукових кадрів (аспірантура та докторантура), проведення наукових досліджень і впровадження наукових розробок у практику (кафедри, наукові лабораторії), вирішується триєдине завдання: перше – поєднання якості підготовки фахівців; друге – проведення наукових досліджень; третє – впровадження їх результатів в економіку України, функціонують науково-виробничі комплекси, технопарки, бізнес-інкубатори, кластери.

Структура наукових і науково-технічних робіт, виконаних власними силами університетів України за видами робіт у цілому, така: питома вага фундаментальних досліджень становить 36%, прикладних досліджень – 37,5%, наукових розробок – 15,8%, науково-технічних послуг – 10,7%.

Одним з головних чинників, що визначають структуру НДР в університеті, є обсяг фінансування. Фінансування наукових досліджень в університетах України здійснюється за рахунок: державного бюджету; місцевих бюджетів; позабюджетних фондів; власних коштів вищих навчальних закладів; коштів замовників (підприємств, організацій України, іноземних держав), інших джерел.

За останні 20 років структура фінансування зазнала суттєвих змін. Якщо в 1991 р. частка фінансування з держбюджету становила третину загального обсягу, а решта припадала на замовників, то у 2010 р. частка бюджетного фінансування перевищила половину загального обсягу фінансування. Крім того, з’явилися нові джерела, яких не було раніше – кошти місцевих бюджетів, позабюджетних фондів, кошти іноземних держав, власні кошти університетів. Розмір інвестицій, які вкладаються в науку державою, незначні – менше ніж 1% ВВП (за законодавством має бути 1,7% ВВП).

Сьогодні на університетський сектор науки припадає менше ніж 7% загальних асигнувань на всю науку, а частина фінансування науково-технічних робіт в університетах становить лише 3% загальних коштів на їх утримання, що значно менше від аналогічних показників у дореформенний час в Україні і в теперішній час у розвинутих країнах.

Для реальних змін у розвитку університетської наукової галузі в першу чергу потрібна цілеспрямована, фінансово забезпечена науково-технологічна політика держави, яка б відповідала національним інтересам і світовим стандартам. Рівень фінансування науки має бути приведений у відповідність до вимог чинного законодавства та потреб не лише збереження, а й нарощування наукового потенціалу держави.

Інтеграція науки та вищої освіти в стратегічному плані є важливим фактором розвитку не лише науково-освітньої сфери, а й усього суспільства. Оскільки вищі навчальні заклади, науково-дослідні організації й виробничі підприємства підлягають контролю декількох органів державної влади, проблема їх інтеграції має міжвідомчий характер, і її вирішення внаслідок досить тривалого терміну підготовки фахівців (п’ять і більше років) може бути досягнуто лише програмно-цільовими методами. В Україні слід, на нашу думку, розробити Державну цільову програму «Інтеграція науки та вищої освіти», розраховану на певний інтервал часу, і затвердити її відповідною Постановою Кабінету Міністрів. Організаційно-економічною метою програмних заходів має бути раціональне використання державних коштів на розвиток науки і вищої освіти.

Міжнародний досвід показує, що внаслідок прагнення підтримати конкурентоспроможність в умовах економіки, яка базується на знаннях, на рівні окремих країн відбувається посилення інвестиційної підтримки національних інноваційних систем, перш за все, на регіональному рівні. Вивчення зарубіжного досвіду фінансового забезпечення університетської науки на прикладі США показало, що університети володіють значними коштами, що дає їм можливість здійснювати важливі й дорогі проекти, у тому числі в галузі космонавтики, ядерної енергетики. Викладацький склад багатьох університетів включає провідних учених, серед яких – лауреати Нобелівської премії, автори важливих відкриттів і винаходів. У країні утвердився культ університетської науки: з 226 лауреатів Нобелівської премії, нині живих, у США проживають 164 (54 фізики, 37 хіміків, 50 біологів, 23 економісти). США фінансує університетську науку в межах 23–29%, решта коштів – це кошти бізнесу – 25–35%, гранти та пожертви – 12–14%, кошти від діяльності університетських клінік – 16–24%, супутніх підприємств – 24–44%.

У другому розділі – «Аналіз фінансового забезпечення університетської науки в Україні» – досліджено особливості фінансування науки та стану наукового потенціалу України; проведено аналіз видатків на розвиток університетської науки; обґрунтовано ефективність використання бюджетних коштів на наукові розробки університетів.

Загальний рівень фінансування науки вважається однією з ключових характеристик інноваційності країни, її готовності до побудови суспільства, що базується на знаннях. Саме тому, поставивши перед собою мету побудувати в Європі конкурентоспроможну економіку і суспільство, що базується на знаннях, у прийнятій на Лісабонському саміті в 2000 р. стратегії Європейське Співтовариство визнало необхідним довести витрати на наукові дослідження та розробки до 3% ВВП.

Аналіз розвитку університетської науки в Україні в 1995–2010 рр. показав, що з ВНЗ ІІІ–ІV рівнів акредитації НДДКР виконують 164, аспірантуру мають 115, аспірантура не є достатньо ефективною, оскільки тільки 52,2% осіб закінчують аспірантуру, а частка сектору вищої освіти у внутрішніх витратах на дослідження й розробки становить 36,6%, тобто за 15 років зросла на 12,3%. Така статистика свідчить про низький рівень ефективності університетської науки