ФОРМИРОВАНИЕ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ГОТОВНОСТИ БУДУЩЕГО УЧИТЕЛЯ МУЗЫКИ К САМОСТОЯТЕЛЬНОМУ ИЗУЧЕНИЮ ИНСТРУМЕНТАЛЬНЫХ ПРОИЗВЕДЕНИЙ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи; розкрито наукову новизну та практичну значущість результатів дисертаційної роботи; наведено дані про апробацію й упровадження результатів дослідження.

Перший розділ – „Теоретичні основи професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів музики” містить аналіз змісту, структури та функції професійно-зорієнтованої підготовки майбутніх учителів музики в системі вищої музично-педагогічної освіти.

Навчання студентів музично-педагогічних факультетів педагогічних університетів нерозривно пов’язане з формуванням професійної компетентності майбутніх учителів музики. Оскільки майбутня музично-педагогічна діяльність є нерозривною єдністю педагогіки, психології та музичного мистецтва, її здійснення вимагає як загальнопедагогічних, так і спеціальних знань, умінь і способів навчальної діяльності. Доцільна залежність цих компонентів встановлена при визначенні змісту, структури та функцій особистісно-орієнтованої підготовки майбутніх учителів музики. Змістом означеної підготовки є педагогічно переосмилений соціально-культурний, художній, музично-естетичний досвід, який у застосуванні до музично-педагогічної освіти складає психолого-педагогічну та професійно-музичну компетентність фахівця. Професійну компетентність майбутнього вчителя музики розглядаємо як системну, інтегровану якість особистості, як її здатність осмислювати художньо-образний зміст музичних творів у контексті всього обсягу засвоєної музично-теоретичної інформації та передавати його в різних формах і видах виконавської діяльності. Зміст професійно-музичної підготовки майбутніх учителів музики включає музично-теоретичну, вокальну, диригентсько-хорову, інструментально-виконавську та методичну підготовку.

У ході аналізу змісту професійного навчання студентів музично-педагогічних факультетів педагогічних університетів України виділено й обґрунтовано структуру їхньої професійно-педагогічної підготовки, яка умовно включає п’ять логічних етапів професійного й особистісного становлення майбутніх педагогів-музикантів. Ці етапи відповідають рівню засвоєння теоретичного матеріалу та вироблення практичних навичок, характеру музично-пізнавальної діяльності студентів, логіці загальнокультурного й музичного розвитку майбутніх фахівців.

Зміст і структура навчання студентів музично-педагогічних факультетів дозволили обґрунтувати необхідність реалізації організаційної, пізнавальної, емоційної, дослідницької функцій, які в навчальному процесі спрямовані на планування, організацію та здійснення професійно-орієнтованої підготовки вчителя музики. Аналіз науково-педагогічної, психологічної та методичної літератури дозволив розглядати професійну особистісно-орієнтовану підготовку майбутніх учителів музики як цілісну динамічну педагогічну систему, що передбачає спеціально організовану, керовану педагогами музично-пізнавальну діяльність студентів. Така система відображає цілісність теоретичної, вокально-хорової, диригентської, інструментально-виконавської, методичної, практичної педагогічної підготовки студентів.

Невід’ємною частиною педагогічного процесу музично-педагогічних факультетів педагогічних університетів і коледжів є самостійна робота студентів, їхня підготовка до самоосвіти, самовдосконалення та самореалізації.

Проблему самостійної роботи студентів упродовж минулого століття та сьогодення широко розглянуто в дослідженнях вітчизняних (Б. Єсипов, В. Козаков, П. Підкасистий, М. Солдатенко, К. Ушинський) і зарубіжних (Дж. Бесс, Б. Боуд, Д. Дьюї, І. Клінк, Дж. Макліш, X. Рагг, П. Ріхтер, С. Френе) науковців. У ході аналізу літератури з проблеми формування самостійної роботи студентів музично-педагогічних факультетів встановлено, що в теорії та практиці музично-педагогічної освіти є певні досягнення у визначенні сутності й форм організації музично-пізнавальної самостійної діяльності. Самостійна робота студентів музично-педагогічних факультетів розглянута як специфічний засіб (організаційна система, форма, метод, спосіб) пізнавальної діяльності студентів, спрямований на засвоєння сукупності знань і навичок, формування їхньої самостійності та творчої активності в процесі проведення всіх видів навчальних занять із циклу музичних дисциплін.

У музичній дидактиці самостійну роботу розглянуто як музично-пізнавальну діяльність, спрямовану на систематизацію нової інформації з різних галузей художньо-естетичних і музично-теоретичних знань, їх осмислення та закріплення; формування та розвиток практичних (інтелектуальних, організаторських і виконавських) навичок і способів дій. Виділяють типи класифікації самостійної музично-пізнавальної діяльності, узагальнені за такими ознаками: дидактична мета та джерела інформації (Л. Варнавська, Р. Падалка, Т. Ткаченко, О. Хлєбнікова); джерела знань і типи завдань (Л. Баренбойм, Р. Гарбар, С. Грозан, М. Мойсеєва, Р. Ципін); характер навчальної діяльності (Л. Арчажникова, Е. Горбенко, А. Кондратенко, А. Назаров); рівень пізнавальних дій у структурі діяльності студентів-музикантів (М. Білецька, І. Немикіна, М. Перельштейн, О. Піхтар, Л. Хоружа).

Самостійну роботу студентів музично-педагогічних факультетів поділяють на чотири види: репродуктивна, реконструктивна, пошукова, творча. Кожному виду самостійної роботи відповідає певний рівень засвоєння знань, сформованих умінь і навичок, досвіду творчої діяльності. Кожен вид самостійної роботи відповідає одному з напрямів організації самостійної роботи. Структура самостійної роботи складається з двох частин: логічно-смислової та процесуальної. Встановлено, що самостійна робота, що виникає в процесі здійснення всіх видів творчої діяльності, передбачає самодетермінацію, самомотивацію, самопрограмування пізнавальної діяльності студентів, а головне – формування найважливішої особистісної риси – самостійності. Самостійність у дидактичних дослідженнях розглядають як найважливішу рису особистості, що дозволяє студентові, керуючись мотиваційними потребами й інтересами відповідно до власних навчальних цілей, планувати, організовувати та виконувати пізнавальну діяльність, контролюючи, корегуючи й оцінюючи її результати без зовнішньої допомоги.

Проведений аналіз наукових джерел, практична навчальна діяльність дають можливість стверджувати, що поняття „самостійна робота студентів” – складне педагогічне явище, яке вимагає осмислення з позицій системно-діяльнісного й особистісно орієнтованого підходів. Практичний інтерес викликає технологія організації самостійної роботи студентів в умовах особистісно орієнтованого навчання, що дозволяє їм стати суб’єктом навчальної діяльності та спрямована на розвиток його особистості. Спроби розробити технології формування самостійної роботи в умовах вищих навчальних закладів України знаходимо в працях В. Луценко, Н. Шишкіної, І. Шайдур.

Обґрунтовано, що в сучасній музичній дидактиці самостійна робота орієнтована на розв’язання конкретних завдань освіти: пошук нової інформації з різних галузей художньо-естетичних і музично-теоретичних знань, їх осмислення та закріплення; формування та розвиток практичних (інтелектуальних, організаторських і виконавських) навичок. Пізнавальну самостійність студентів музично-педагогічних факультетів розглядють як інтегральну якість майбутнього фахівця (Л. Арчажникова, Л. Осипенко), як можливий прояв творчої індивідуальності (І. Бобакова, Р. Ципін), як естетично-оцінну функцію на різних рівнях сприйняття мистецтва та її творчу реалізацію в художньо-мистецькій практиці (О. Рудницька, Т. Ткаченко), як установку на пізнання музики (Л. Діс), як умову самовдосконалення та самореалізації фахівця (Б. Брилін, Г. Падалка).

У спеціальній літературі та практиці музичного навчання виділяють велику кількість прийомів, які групують за такими ознаками: прийоми, що розвивають музичні здібності та творчі можливості студентів; прийоми, що формують творчу самостійність, активність і професійне мислення майбутніх учителів музики; прийоми, що вдосконалюють художньо-виконавську майстерність музикантів-педагогів.

Загальновідомо, що музичний твір є головним змістовним навчальним матеріалом у музично-пізнавальній діяльності студентів. У практиці вироблена закономірність вивчення твору, що визначає комплекс прийомів роботи, які доцільно використовувати на тій чи тій стадії з метою вдосконалення технічного виконання. Процес роботи над музичним твором у навчальній ситуації складається з трьох взаємопов’язаних стадій: перегляду, детального вивчення та підготовки до публічного виконання. На кожній зі стадій набирає чинності характерна група прийомів навчальної діяльності. Так на етапі перегляду твору застосовують прийоми ознайомлення з нотним текстом, прослуховування твору з нотами в руках, читання нот з аркуша. Характерними для стадії детального вивчення п’єси є прийоми роботи над фразуванням, характером і забарвленням звуку, акомпанементом, різною мелодійною та гармонійною послідовністю. В ході підготовки твору до публічного виконання застосовують прийоми запам’ятовування музичного тексту напам’ять, уявлення твору в цілому, теоретичний, виконавський, педагогічний аналіз. Системний підхід дозволив розкрити зміст процесуальних і специфічних прийомів музично-пізнавальної діяльності студентів, дати їх визначення.

Із метою обґрунтування експериментальної методики навчання студентів розроблено й обґрунтовано критерії та рівні сформованості готовності майбутніх учителів музики до самостійної роботи в інструментальному класі; показники сформованості прийомів музично-пізнавальної діяльності, спрямовані на самостійне вивчення студентами інструментальних творів, рівні й адекватні їм якісні критерії. Як основні критерії визначено обсяг, системність, осмисленість, міцність, дієвість і самостійність при використанні прийомів у процесі вивчення музичного матеріалу. Виділено чотири рівні засвоєння студентами узагальнених прийомів музично-пізнавальної діяльності, спрямованих на самостійне вивчення інструментальних творів: 1) повільне оволодіння прийомами музично-пізнавальної діяльності; 2) недостатньо вільне оволодіння прийомами музично-пізнавальної діяльності; 3) достатньо вільне та самостійне оперування узагальненими прийомами музично-пізнавальної діяльності; 4) вільне, самостійне оволодіння прийомами музично-пізнавальної діяльності. Окрім рівнів і оцінок сформованості прийомів музично-пізнавальної самостійної роботи визначено рівні засвоєння знань і вмінь за циклами музичних дисциплін, необхідних для самостійної роботи над інструментальним твором, а також відповідні їм кількісні показники: репродуктивний, репродуктивно-творчий, творчо-репродуктивний, творчий.

У другому розділі дисертації – „Експериментальна методика формування професійної готовності студентів музично-педагогічного факультету до самостійної діяльності в інструментальному класі” – із метою формування професійної готовності майбутніх учителів музики до самостійного вивчення інструментальних творів розроблено й обґрунтовано дослідно-експериментальну методику.

Дослідно-експериментальна робота проведена на базі музично-педагогічного відділення Інституту філології, історії та мистецтв Республіканського вищого навчального закладу „Кримський гуманітарний університет” (м. Ялта), музично-педагогічного факультету Республіканського вищого навчального закладу „Кримський інженерно-педагогічний університет” (м. Сімферополь), Інституту педагогіки Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського, Миколаївського коледжу культури і мистецтв. Експериментальним дослідженням охоплено 254 студенти та 80 викладачів.

Навчання студентів за експериментальною методикою складалося з трьох етапів. Особливість початкового етапу полягала у формуванні орієнтовної основи таких дій студентів, із яких складаються узагальнені прийоми, практичне їх застосування та систематизація. Проміжний етап характеризувався засвоєнням студентами окремих узагальнених прийомів навчальної діяльності та їх застосуванням у стандартних умовах навчання. На завершальному етапі під час виконання завдань використовували систему узагальнених прийомів, самостійно переносили її на змінені навчальні ситуації. Зміст експериментальної методики включає: обґрунтування та реалізацію комплексних планів музичного навчання студентів, розроблення та виконання циклу контрольних навчальних завдань; застосування методів проблемного навчання; використання індивідуальних робочих щоденників; проведення колективних узагальнювальних музичних занять. Зміст експериментальної роботи пронизаний ідеєю комплексного музичного навчання студентів музично-педагогічних факультетів, що зумовлено такими педагогічними умовами: розвитком мотивації, пізнавальної активності та самостійності, творчої ініціативи й дієвого інтересу студентів до виконавської та музично-педагогічної діяльності; засвоєнням теоретичної інформації в процесі оволодіння вміннями гри на інструменті на основі розширення та поглиблення зв’язків між дисциплінами музичного циклу; засвоєнням різноманітних форм музичної діяльності (акомпанування, гра в ансамблі й оркестрі, спів у хорі) необхідних як у ході навчання, так і в майбутній педагогічній діяльності; формуванням навичок самостійного керування студентами навчально-пізнавальним процесом на основі цілеспрямованої організації музичної діяльності: навчальної, напівсамостійної, самостійної (аудиторної та позааудиторної), включаючи педагогічну практику.

Ці положення знайшли практичне втілення в ході реалізації комплексного індивідуального плану музичного навчання та розвитку студента музично-педагогічного факультету на весь період його навчання у вищому навчальному закладі. Комплексні плани дозволили здійснити міжпредметні зв’язки на змістовному, процессуально-діяльнісному та методичному рівнях. Змістовні міжпредметні зв’язки надавали можливості формування у студентів єдиної системи спеціальних мистецтвознавчих і музично-теоретичних понять, спираючись на навчальний матеріал усіх дисциплін музичного циклу. Визначення основних міжпредметних форм музично-пізнавальної діяльності (підбір на слух, імпровізація, транспонування, виконання музики в ансамблі, читання з листа, ескізне, напівсамостійне та самостійне вивчення творів) сприяло цілеспрямованому формуванню системи організаційно-пізнавальних дій студентів, ціннісно-орієнтаційних прийомів і виконавських умінь.

Формування узагальнених прийомів музично-пізнавальної діяльності, спрямованих на засвоєння методики самостійного вивчення інструментальних творів, здійснене в умовах спеціально організованих для цієї мети комплексних навчальних завдань. Системний підхід дозволив визначити зміст системи навчальних завдань. Характеристика комплексного музичного навчання студентів знайшла відображення в таких завданнях: 1) вивчення та виконання інструментальних творів зі шкільного репертуару; 2) читання з листа, транспонування; 3) напівсамостійне ескізне розучування інструментального твору; 4) аналіз типових помилок і виконавських труднощів під час роботи над інструментальним твором; 5) самостійне вивчення інструментального твору; 6) самостійна підготовка інструментального твору до концертного виконання; 7) розроблення позакласного заходу для учнів загальноосвітньої школи з використанням самостійно вивчених інструментальних творів.

Під час виконання комплексних завдань організовано умови для ефективного застосування методів проблемного навчання. В процесі їх використання створено передумови для самоорганізації навчальної роботи, відбувався розвиток внутрішньої мотивації музично-пізнавальної діяльності студентів, усвідомлення ними наявності суперечностей між поставленою метою та здатністю її досягнення, формування орієнтовної основи прийомів, оволодіння вміннями контролювати, регулювати й оцінювати результати власної праці. Широке застосування в процесі виконання навчальних завдань отримав частково-пошуковий метод. Суть його реалізації полягала в тому, що студенти не розв’язували цілісного проблемного завдання, а самостійно виконували кожен етап, засвоювали окремі елементи творчої діяльності за допомогою спеціально організованих навчальних завдань. Інший варіант – фрагментарне вивчення інструментального твору під керівництвом педагога, а роль студентів полягала в контролюванні й оцінюванні результатів діяльності. Третій варіант полягав у тому, що комплексне навчальне завдання ділили на два-три підзавдання (читання з листа, теоретичний аналіз, робота над фрагментами твору). Студенти спланували майбутню роботу або організували її методично правильне виконання.

Ще один метод, що використовували під час виконання комплексних завдань, – проблемний виклад навчального матеріалу. Суть цього методу полягає в тому, що викладач висував проблему, окреслював труднощі та суперечності на шляху її розв’язання, звертав увагу на можливі варіанти досягнення мети. На основі розв’язання проблемних ситуацій студенти міркували, формулювали питання, висновки, в них складався певний внутрішній план дій. Ефективне засвоєння студентами системи узагальнених прийомів навчальної діяльності зумовлене проблемним характером викладу матеріалу, суть якого полягала в оволодінні змістом навчання в умовах спеціально створюваних проблемних ситуацій, що спонукали їх до самостійної пізнавальної діяльності з організації та здійснення роботи над інструментальними творами.

У досліджуваній методиці визначено два специфічні моменти, що істотно впливають на хід навчання. Перший із них стосується засобів управління процесом формування системи узагальнених прийомів самостійної музично-пізнавальної діяльності. Основним таким засобом у запропонованій методиці слугували робочі індивідуальні щоденники студентів, які відображали процесуальну та змістовну сторони їхньої самостійної навчальної діяльності. Щоденник застосовувався як оптимальний засіб управління музично-пізнавальною діяльністю студентів музично-педагогічного факультету.

Істотний момент досліджуваної методики – вибір організаційних форм навчання студентів, що дозволяють якнайповніше керувати процесом формування прийомів музично-пізнавальної діяльності, перенесення їх у нові умови. Однією з основних форм експериментального навчання визначено узагальнювальні колективні заняття в класі спеціального інструменту.

Головною метою узагальнювальних колективних інструментальних занять слугувало системне формування прийомів самостійної навчальної роботи. При цьому особливу увагу приділяли взаємозв’язку та взаємодії процесуальних і специфічних узагальнених прийомів. Тільки таке їх засвоєння домогло дати студентам цілісне уявлення про організацію навчання, сприяти опануванню загальним методом вивчення музичних творів.

У дослідно-експериментальній роботі застосування студентами системи узагальнених прийомів розглядали як підґрунтя цілісного вивчення інструментальних творів, що є головним змістом їхньої навчальної діяльності за всіма дисциплінами музичного циклу. В ході застосування майбутніми педагогами-музикантами системи узагальнених прийомів формувалося їхнє творче мислення. Унаслідок установки на пошук нових або зміну раніше набутих прийомів, а також усебічний підхід до навчальних завдань, розвивалися такі якості мислення, як гнучкість і рухливість, що виявлялися в уміннях студентів аналізувати, порівнювати, систематизувати та робити висновки. Усвідомлення власної роботи впливало на рівень культури пізнавальної діяльності студентів, якісну зміну її характеру – вона ставала самокерованою та саморегульованою.

Багатогранність і поліфункціональність узагальнених прийомів добре простежується в умовах спеціально організованого навчання студентів музично-педагогічного факультету в класі спеціального інструменту. Під час міжпредметної організації навчального процесу при широкому перенесенні прийомів роботи збільшується обсяг і кількість засвоєних студентами музичних творів. Комплексні завдання, що включають ефективні форми музично-пізнавальної діяльності, сприяли прискоренню темпів проходження студентами навчального репертуару. Проведення узагальнювальних занять дозволили систематизувати знання й уміння, отримані студентами за всіма спеціальними дисциплінами і тим самим розширити межі взаємодії теорії та практики. Свідоме оволодіння узагальненими процесуальними прийомами дало змогу студентам уникнути нераціональної організації пізнавальної діяльності, підвищило її продуктивність завдяки цілеспрямованому керуванню навчальною роботою, поліпшило якість самостійної роботи.