Формування гендерної ідентичності студенток педагогічного коледжу

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми формування гендерної ідентичності студенток педколеджу, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу і завдання дослідження, розкрито методологічні та теоретичні засади дослідження, його наукову новизну, показано теоретичне значення роботи, наведено дані про апробацію результатів дослідження, схарактеризовано структуру роботи.

У першому розділі „Теоретико-методологічні основи дослідження проблеми  гендерної ідентифікації студенток педагогічного коледжу” на основі аналізу українських та зарубіжних досліджень описано основні наукові підходи до вивчення проблеми гендерної ідентифікації, визначено історико-культурний і соціальний контекст формування жіночої гендерної ідентичності, схарактеризовано вікову динаміку цього процесу та його обумовленість в ранньому юнацькому віці взаємодією з однолітками.

Дослідники вважають гендерну ідентичність однією з характеристик структури гендера; аспектом самосвідомості, який описує переживання індивідом себе як представника певної статі; характеристикою, що набувається особистістю внаслідок інтеріоризації статевих рис; внутрішньою динамічною структурою, яка інтегрує окремі сторони особистості, пов’язані з усвідомленням себе жінкою або чоловіком (В.Васютинський, Н.Гафізова, Т.Говорун, О.Кікінежді, І.Кльоцина, І.Романов, В.Столін та інші). Автори також вказують на взаємозв’язок гендерної ідентичності і гендерної ролі (В.Каган, В.Пісоцький та  інші).

Набуття гендерної ідентичності розглядається вітчизняними авторами як  соціально-психологічний процес (І.Кон), важливе значення для якого мають суб’єктивні механізми психічної активності індивіда (Т.Говорун).

Соціально-культурна та історична обумовленість розвитку жіночої гендерної ідентичності доводиться не тільки загальними аргументами, що стосуються представників обох статевих груп, а й особливостями, які характерні саме для становлення жіночої гендерної ідентичності: визначальним впливом середовища, загостреним переживанням жінкою власної відповідності нормативам суспільства, очікуванням соціуму (Д.Гошовська, А.Гусєва, В.Каган та інші); суперечністю між соціальним стимулюванням маскулінності у жінок як умовою їх соціальної успішності (Ю.Альошина, Т.Бендас, Г.Бреслав, Б.Хасан, І.Грошев та інші) та формуванням патріархальних зразків жіночої гендерної ідентичності; високою гнучкістю жінок щодо впливів соціального середовища (А.Бодальов, В.Багрунов та інші); входженням до великої соціальної жіночої статевовікової групи з відповідним присвоєнням властивих їй цінностей, настанов, норм, зразків поведінки; менш чіткою визначеністю фемінніних ролей; високими вимогами до дівчат щодо домашньої роботи, піклування; однаковістю статі з матір’ю, у якій дівчинка шукає своє „друге Я” та з якою розділяє власну ідентичність (І.Кон, Є.Суботський, К.Гілліган, Р.Бернс та інші).

В ранній юності гендерна ідентичність як варіант часткової особистісної ідентичності індивіда формується у взаємодії із соціальними аспектами ідентичності, завдяки значущим взаєминам, під впливом суспільно визнаної статеворольової моделі, при типовому для даного віку консерватизмі, та визначає образ особистості в усіх його аспектах (Р.Бернс, К.Блага, М.Шебек, І.Кон, І.Кузнєцова, В.Собкін та інші). При цьому засвоєння жіночої ролі дівчиною може ускладнюватись низькостатусністю великої жіночої групи в суспільстві та відповідною відсутністю мотивації наслідувати жіночу модель (Ю.Орлов, К.Гуічі, Ф.Парсонс, Л.Вейцман), суперечністю між традиційним статусом жіночої ідентичності і статусом ідентичності на основі досягнень, „жіночим” і особистісним покликанням, неспівпаданням типового для юнацького віку відокремлення з характерним для жінок зв’язком ідентичності і близькості
(С. де Бовуар, К. Гілліган, К.Горні та інші).

Взаємодія з однолітками сприяє фіксації гендерної позиції особистості, контролює відповідність гендерної поведінки груповим критеріям фемінніності, забезпечує дівчатам можливість формувати своє гендерне „Я”, ідентифікуючи себе з представниками жіночої статі (А.Гадасіна, І.Кон, Т.Драгунова, Т.Титаренко та інші). Проте спілкування студенток у статевогомогенному колі не є визначальним в усвідомленні дівчиною себе як представниці жіночої статі, адже останнє в більшій мірі обумовлюється спілкуванням з однолітками протилежної статі (І.Кон, І.Кузнєцова, В.Сорочинська, Т.Юферєва та інші).

У другому розділі „Емпіричне дослідження формування гендерної ідентичності студенток педагогічного коледжу” розкриваються  особливості гендерної ідентичності дівчат та можливості її формування в умовах психокорекційної діяльності у даному навчальному закладі.

Комплексне дослідження здійснювалось за допомогою методів включеного вибіркового спостереження, формуючого експерименту та ряду психодіагностичних методик (запитальник статевих ролей BSRI; тест Лірі; 16-факторний опитувальник Р.Кеттела (форма С); тест «двадцяти тверджень» М.Куна та Т.Макпартленда; метод особистісних семантичних диференціалів В.Петренко та О.Кустової; методика діагностики гендерних настанов І.Кльоциної; соціометрична методика; методика гендерної автобіографії та інші). Крім того, було модифіковано варіант напівструктурованого інтерв’ю для визначення рівня гендерної ідентичності дівчат, а також стандартну соціометричну методику для встановлення статусу студенток у жіночій формальній групі за критеріями „майбутня ідеальна мати, жінка, господиня”. Складено запитальник для визначення ціннісних орієнтацій студенток; виявлення типу, статусної структури і особистісних ресурсів батьківської сім’ї; з’ясування усвідомлюваних досліджуваними переважаючих перспектив самореалізації; встановлення рівня задоволеності статевою приналежністю та ступеня прийняття гендерної ролі; діагностики рівня професійної ідентичності студенток і готовності здійснювати гендерний підхід в освіті.

Первинні емпіричні дані було оброблено із встановленням основних кількісних показників, здійснено їх статистичний аналіз із визначенням показників щільності кореляційного зв’язку та статистичних критеріїв, а також проведено якісний аналіз. Усі показники перевірялись на предмет їх статистичної значущості.

В процесі дослідження виявлено ряд особливостей гендерної ідентичності студенток педагогічного коледжу, що стосуються її структури і рівнів; її зв’язку з особистісними властивостями дівчат; значущості гендерних характеристик і фемінінних ролей у змісті особистісної та соціальної ідентичності досліджуваних; засвоєння студентками жіночих гендерних характеристик та ролей; впливу жіночої формальної групи на формування гендерної ідентичності студенток, а також специфіки усвідомлення дівчатами механізмів і способів формування їх гендерної ідентичності.

З’ясовано, що в структурі гендерної ідентичності досліджуваних переважаючими і найбільш стійкими є андрогінні характеристики; при цьому третина респонденток прагнуть до підсилення у себе статевотипових рис і зниження рівня нетипових для жіночої статі властивостей.

                Виявлено, що вираженість маскулінних-фемінінних характеристик в структурі гендерної ідентичності студенток пов’язана з їх особистісними властивостями. Так, показники ступеня вираженості фемінінності в структурі гендерної ідентичності дівчат мають прямі кореляційні зв’язки, що є незначними, але статистично значущими, з рівнем особистісної тривожності, з прагненням до прийняття, з показниками за шкалами підлеглості, залежності, альтруїстичності, з особистісними рисами лагідності, м’якосердості, мрійливості, примхливості, із статусно-особистісними ресурсами сімей досліджуваних (походженням із сімей робітників і військовослужбовців, наявністю сестер); а також – зворотні кореляційні зв’язки із реальними психологічними тенденціями авторитарності, егоїстичності, агресивності та з самооцінкою рівня агресивності, з бажаними показниками підозрілості, з домінантністю, зі схильністю до ризику, з фактором сили особистості (реальної  та ідеальної), реального соціального статусу, сучасності (реальної  та ідеальної); реальної маскулінності.

Виражена маскулінність в структурі гендерної ідентичності студенток прямо корелює з підозрілістю, з реальною та ідеальною самостійністю. Разом з тим, виявлено зворотній зв'язок з лагідністю, непринциповістю, самоконтролем. Встановлені зв’язки значущі на рівні р≤0,05.

Показники мотивації досягнень, інтернального локусу контролю, ідеальної альтруїстичності та занепокоєності не визначаються гендерним типом особистості досліджуваних.