У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано його мету і завдання, розкрито об'єкт, предмет і методи дослідження, визначена наукова новизна та практичне значення роботи; наведено результати апробації дисертації та кількість публікацій; окреслено структуру роботи.
У першому розділі дисертаційної роботи «Теоретико-методичні засади управління прибутком торговельних підприємств»на основі наукових досліджень класичної та сучасної літератури уточнено економічну сутність та значення прибутку у функціонуванні підприємств; розкрито концептуальні положення управління прибутком торговельних підприємств; обґрунтовано методологічні засади побудови та структуру організаційно-економічного механізму управління прибутком торговельних підприємств.
На основі вивчення теоретичних підходів до визначення економічного змісту прибутку підприємства встановлено, що в економічних дослідженнях превалює трактування прибутку як кількісної категорії. Однак, сучасні наукові дослідження доводять необхідність врахування якісних властивостей прибутку, що полягають в його здатності забезпечувати подальший розвиток підприємства. З огляду на це, прибуток торговельного підприємства трактується в роботі не лише як фінансовий результат господарської діяльності підприємства, а й як джерело зростання його ринкової вартості та стимул до подальшого розвитку шляхом реінвестування та капіталізації.
У роботі доведено, що максимізація або оптимізація абсолютної величини чистого прибутку підприємства та забезпечення стабільності його формування може розглядатися як мета управління прибутком лише у короткотерміновому періоді. Це пов’язано з тим, що прибуток – це фінансовий показник, що залежить від облікової політики підприємства, визначається за результатами конкретних періодів, і, що найважливіше, – не враховує ефекту від реалізації стратегічних управлінських рішень, що очікуються в довготривалій перспективі та визначають успішність підприємства. З огляду на зазначене, особливістю методологічного підходу, якого дотримується автор при дослідженні засад управління прибутком торговельного підприємства, є конкретизація його цільової функції, а саме: управління прибутком повинно здійснюватись не з метою простого збільшення його суми, а з метою зростання капіталізації прибутку і підприємства загалом. Тому в якості критерію ефективності ведення господарської діяльності підприємства у довготривалому періоді слід, поряд із прибутком, розглядати вартість підприємства та його капіталізацію.
Оскільки орієнтація на максимізацію вартості докорінно змінює вектор управління на всіх етапах формування та реалізації фінансової стратегії підприємства, то управління прибутком торговельного підприємства слід розглядати як безперервний процес прийняття та виконання управлінських рішень у частині формування, розподілу та використання прибутку, що призводить до зростання вартості підприємства. Практична реалізація такого концептуального підходу можлива через формування у торговельних підприємствах механізму управління прибутком, що характеризується складністю структури, зумовленої значною кількістю різноманітних елементів та складними взаємозв’язками між ними; динамічністю, що проявляється у постійних змінах стану елементів залежно від зміни умов зовнішнього середовища, цілей підприємства, спонукальних мотивів його діяльності.
Необхідність формування механізму управління прибутком, орієнтованого на зростання вартості підприємства, зумовлює доцільність виокремлення факторів вартості. Під час їх дослідження автором детерміновано низку факторів, що є найвагомішими для торговельного підприємства, та визначено їх взаємну підпорядкованість шляхом поділу за трьома рівнями управління: 1) загальний (прибуток разом із показником інвестованого капіталу слугують основою для розрахунку рентабельності інвестицій); 2) специфічний (на рівні підприємства оцінюється клієнтська база, ефективність логістики, розподіл постійних витрат, управління торговими площами, операційний дохід); 3)оперативний (проводиться точна деталізація з метою узгодження вартості із конкретними рішеннями, які є в компетенції менеджерів середньої та низової ланки). Це дозволяє встановити взаємозв’язок між фінансовими показниками, оцінити їхні динамічні зміни та вплив на вартість підприємства.
Механізм управління прибутком підприємстваторгівлі автомобілями розглядається як система функцій, методів, інструментів, важелів, пов’язаних з формуванням, розподілом та використанням прибутку, що здійснюються з метою досягнення тактичних та стратегічних цілей торговельного підприємства (рис. 1).
При формуванні механізму управління прибутком торговельного підприємства розглянуто особливості кругообігу прибутку у процесі господарської діяльності підприємства, що дозволило конкретизувати сукупність функцій, властивих кожному етапу кругообігу прибутку – формуванню, розподілу, використанню – впродовж звітного періоду діяльності підприємства. Встановлено, що на етапі формування прибуток виконує функцію оцінювання результативності та ефективності господарської діяльності підприємства; на етапі розподілу прибутку властиві функції перерозподілу між суспільними групами та стимулювання груп стейкхолдерів торговельного підприємства; на етапі використання функції прибутку полягають в оцінюванні величини реінвестованого та нерозподіленого прибутку підприємства, а також оптимізації управлінських рішень з метою досягнення стратегічних та тактичних цілей торговельного підприємства.
У другому розділі «Аналіз та оцінка управління прибутком підприємств торгівлі автомобілями» досліджено основні тенденції та окреслено систему факторів розвитку торгівлі автомобілями в Україні; проведено аналіз прибутку підприємств торгівлі автомобілями, а також оцінювання рівня капіталізації торговельних підприємств за рахунок реінвестування прибутку.
На основі аналізу макроекономічних тенденцій, що склалися протягом 2006-2010 рр., виокремлено основні екзогенні фактори господарської діяльності підприємств торгівлі автомобілями:
– істотне погіршення усіх макроекономічних показників (ВВП, купівельної спроможності населення, реальної заробітної плати, зайнятості, рівня доходів тощо) не дозволяє підприємствам торгівлі автомобілями сподіватись на відновлення обсягів продажів автомобілів 2008 р. у найближчій перспективі (3-4 роки), а, отже, і на суттєве зростання прибутковості та рентабельності їх діяльності. З 2010 р. ситуація дещо покращилася, але не досягла передкризового рівня;
– здорожчання споживчого кредитування суттєво знизило попит на автомобілі у порівнянні з докризовим періодом та зумовило необхідність розроблення власних фінансових програм автокомпаніями та автодилерами з метою стимулювання попиту;
