| Короткий зміст: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання роботи, окреслено хронологічні й територіальні межі, визначено наукову новизну і практичне значення, вказано на апробацію результатів дисертаційного дослідження.
У першому розділі «Історіографія, джерела, методологія і методи дослідження» встановлено стан наукової розробленості теми, проведено огляд джерельної бази, визначено методологічні принципи та методи дослідження.
У підрозділі 1.1 «Історіографія проблеми» зазначено, що історіографія проблеми формування та діяльності органів внутрішніх справ досить чітко поділяється на два періоди: перший – радянський, що хронологічно охоплює літературу, яка вийшла у 1920−1980-х роках, і характеризується пануванням марксистсько-ленінської методології; другий – пострадянський (1990-ті – 2000-ні роки) − відрізняється від першого деідеологізацією історії як науки, пошуком нових методологічних підходів, розширенням дослідницької проблематики.
Історія становлення органів внутрішніх справ у 1920-ті роки вивчалася сучасниками цього процесу. Основний масив літератури про діяльність міліції та карного розшуку було створено безпосередніми очевидцями подій. Він переважно містив фактичні матеріали, поточну статистику, спостереження правознавців, працівників органів внутрішніх справ. Література періоду
1920-х – початку 1930-х років утворює дві групи:
– дослідження злочинності й аномальних проявів у поведінці громадян та інші;
– роботи, що присвячені проблемам формування організаційної структури й діяльності міліції в боротьбі зі злочинністю.
Наукові розвідки з історії формування та діяльності органів внутрішніх справ на Харківщині теж з’явилися ще у 1920-ті роки. Хоча науковість публікацій того часу можна визнати лише з певною натяжкою. Більшість матеріалів подавалась у вигляді невеликих статей в різноманітних збірниках, журналах, газетах. Їх авторами виступали не професійні історики, а переважно самі співробітники правоохоронних органів, очевидці процесу становлення харківської міліції.
Частина подібних робіт була присвячена проблемам організаційного будівництва міліції на Харківщині, питанням матеріального та кадрового забезпечення. У середини 1920-х років почали з’являтися публікації, які стосувалися вже окремих міліцейських підрозділів. Особлива увага була прикута до карного розшуку, що небезпідставно вважався авангардом у боротьбі зі злочинним світом. Звичайно, більшість подібних публікацій не відріжнялася суб’єктивністю, описовістю та поверховістю висновків, проте, враховуючи, що їх автори були безпосередніми свідками, а інколи (як у випадку з начальником харківської міліції Ф. Коваленком) брали безпосередню участь у процесі формування органів внутрішніх справ Харківщини, їх можна розглядати як першоджерела.
Від другої половини 1930-х і до середини 1950-х років публікацій, які б безпосередньо стосувалися діяльності харківської міліції, не було. Радянські історики практично не заціпали цієї теми. По-перше, тут позначилася специфіка їхньої діяльності, закритість силових органів в умовах тоталітарної держави. По-друге, слід взяти до уваги, що багато керівників НКВС було репресовано і будь-яке згадування їхніх прізвищ у пресі виключалося, відтак ускладнювалося й дослідження історії служб, очолюваних ними.
Новий етап у розробленні історії міліції був тісно пов'язаний з пожвавленням у розвитку радянської історичної науки, що почалось після ХХ з'їзду КПРС. Із середини 1950-х років зростає кількість публікацій, розширюється проблематика досліджень. Певний внесок у висвітлення проблеми зробили загальні й спеціальні роботи з історії радянської держави та її правоохоронних органів.
Наприкінці 1960-х років активну дослідницьку діяльність розпочав знаний фахівець у сфері діяльності правоохоронних органів В. Алтуєв. Він був одним з перших науковців, які зацікавились регіональними особливостями в процесі становлення української міліції. Особливий акцент в його дослідженнях робився на вивченні проблеми боротьби правоохоронних органів УСРР з бандитизмом.
У другій половині 1980-х років побачила світ робота С. Курила. Спираючись на архівні джерела, спогади співробітників органів внутрішніх справ, С. Курило відтворив чимало цікавих подій, що супроводжували боротьбу правоохоронців зі злочинним світом і непросту діяльність міліціонерів у площині профілактики злочинності, від перших кроків і до сучасних йому днів.
Отже, у радянській історіографії другої половини 1950–1980-х років, на відміну від попереднього періоду, розширюється тематика пошуків з історії органів внутрішніх справ, їм притаманні комплексний підхід і компаративний аналіз, а запровадження у науковий обіг нового архівного матеріалу дозволило повніше розкрити різні аспекти досліджуваних проблем.
Разом з тим, в умовах ідеологічного диктату КПРС і закритості радянського суспільства вченим не вдалося уникнути однобокості у висвітленні багатьох питань. Акцентуючи увагу на досягненнях радянської міліції, яких, безперечно, було чимало, переважна більшість істориків залишала поза проблемним полем своїх досліджень вади у діяльності міліції та суперечки, що постійно виникали між різними структурами правоохоронних органів, негативний вплив посилення партійного контролю за їх діяльністю, який, врешті-решт, призвів до істотних деформацій усієї правоохоронної системи. Незважаючи на те, що Харків у 1919 – 1934 рр. був столицею УСРР, окремих досліджень з історії харківської міліції в цей час так і не з’явилося.
У 1990-х роках ХХ століття починається сучасний етап розвитку історіографії проблеми, якому властиві глибина історичного аналізу, поява нових дослідницьких шкіл і концепцій, застосування нових методологічних підходів і розширення кола досліджуваних проблем. Ширший доступ до архівних матеріалів дозволив перейти до ґрунтовного вивчення історії радянської міліції, зокрема періоду 1920-х років.
Серед досліджень, опублікованих в Україні за останні двадцять років, слід назвати праці О. Ярмиша, О. Міхєєвої, Ю. Кравченка, П. Михайленка, А. Мироненка, О. Бандурки.
В ці роки історія харківської міліції та її окремих підрозділів розглядалася переважно у контексті історії міліції УСРР загалом. Багато важливих аспектів, як то воєнізація міліції Харківщини, еволюція її окремих підрозділів, адміністративна та профілактична діяльність ОВС, залишались поза увагою дослідників. У цьому контексті велике значення мала поява на початку ХХІ століття дисертаційної роботи І. Коцана. Але слід зазначити, що дисертація І. Коцана мала характер дослідження у рамках юридичної науки і розвиток харківської міліції розглядався у правовому контексті, через призму різноманітних нормативних документів. Історична складова дослідження виконує допоміжну роль та позначена описовістю.
Деякі питання історії харківської міліції були висвітлені у статті Б. Зайцева та Б. Мигаля. Проте дана робота мала науково-популярний характер і не могла претендувати на вичерпне висвітлення багатьох аспектів історії органів внутрішніх справ міста.
Роботи з історії радянської міліції, що вийшли в 1990−2000 роках, значно розширили і поглибили проблемне поле даного питання. Але і в цих роботах далеко не всі проблеми отримали вичерпне висвітлення, особливо це стосується регіональних особливостей формування та діяльності органів внутрішніх справ.
У підрозділі 1.2 «Джерельна база дослідження» зазначається, що її основу складає різноманітний за видами, походженням, змістом, формою та науковою цінністю комплекс офіційних документів і матеріалів, який складається зокрема із опублікованих, архівних, статистичних даних, періодичної преси, спогадів.
У процесі роботи автором було використано низку нормативно-законодавчих актів органів державної влади, опубліковані добірки матеріалів з історії міліції. Характер тогочасної злочинності, та найбільш поширені види злочинів допомагає з’ясувати вивчення матеріалів Збірника кримінально-касаційної колегії Верховного суду УСРР, яка розглядала резонансні справи з усіх регіонів республіки.
За роки хрущовської «відлиги» історики отримали можливість інтенсивніше долучати до своїх пошуків різноманітний архівний матеріал. Починають з’являтися збірники документів з тих чи інших проблем.
Вагомим внеском у розширення документальної бази з питань діяльності української та харківської міліції 1920-х років став збірник документів підготовлених до друку, групою наукових співробітників Національної академії внутрішніх справ України під керівництвом доктора юридичних наук, професора П. Михайленка. Дана редакція збірника значно відрізняється від попередньої, кінця 1960-х років. У ній набагато краще представлені документальні матеріали стосовно органів внутрішніх справ УСРР періоду непу. Зокрема це дозволило не тільки по-новому поглянути на проблему різних проявів бандитизму початку – першої половини 1920-х років, але й отримати уявлення про ті труднощі і проблеми, що спіткали українську міліцію на початку її існування.
Цінним джерелом для дисертаційного дослідження є радянська преса. Автор працював з такими періодичними виданнями, як «Робітничо-селянська міліція», «Адміністративний вісник», «Бюлетень НКВС УСРР», «Право и жизнь», газет «Комуніст», «Пролетарій» (згодом «Харківський пролетарій»), «Вісті ВУЦВК» та ін. Їх аналіз дозволяє вивчити погляди радянського суспільства на зміст каральної політики держави, способи та ефективність діяльності правоохоронних органів з профілактики й подолання злочинності.
Основний комплекс історичних документів з теми дослідження виявлено у фондах Державного архіву Харківської області (ДАХО) та Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України). У ДАХО на особливу увагу заслуговують документальні матеріали, що зберігаються у фондах Р-563 (Управління Харківської губернської робітничо-селянської міліції і розшуку) та Р-564 (Харківського окружного управління робітничо-селянської міліції).
Під час роботи з матеріалами ЦДАВО України увага автора була зосереджена переважно на документах, розміщених у фондах НКВС республіки (ф. 5) та Головного управління міліції УСРР (ф. 6). Зокрема при написанні дисертації широко використано звіти про становище у повітах Харківської губернії, які регулярно надходили до Головного управління міліції, матеріали про діяльність Харківського губ, а згодом окрвиконкому щодо організації правоохоронних органів та боротьби зі злочинністю. Статистичні дані про стан харківської міліції було знайдено завдяки ознайомленню із щорічними звітами про діяльність Головного управління міліції і розшуку УСРР. Зміни у характері злочинності в період непу можна прослідкувати, вивчаючи матеріали справ про рух злочинності на території республіки
У підрозділі 1.3 «Методологія та методи дослідження» зазначено, що методологічною основою дисертаційного дослідження є принципи історизму, наукової об’єктивності, визнання загальних закономірностей розвитку суспільства, історичної необхідності з урахуванням можливої альтернативи розвитку історичних подій. Застосування цих принципів дозволило дійти відповідних висновків та узагальнень. Множина поставлених перед дослідником завдань, наявність великої кількості праць та джерел вимагали застосування різних методів дослідження – аналізу, синтезу, історико-порівняльного, кількісно-статистичного, історико-генетичного, класифікації та типологізації.
Застосування такої методології та окремих методів дослідження в роботі дало можливість на загальнонаукових принципах аналізу історичного процесу розглянути становлення й формування органів внутрішніх справ у конкретних історичних умовах, з урахуванням особливостей розвитку радянської суспільно-політичної та економічної системи як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.
У другому розділі «Організаційні засади розвитку харківської міліції у 1921–1929 роках» простежено зміни структури та формування кадрового складу правоохоронних органів у продовж 1920-х років, еволюцію окремих підрозділів органів внутрішніх справ (загальна, промислова, транспортна, карний розшук тощо), стан матеріального забезпечення у підрозділах міліції та карного розшуку, рівень професійної підготовки в органах внутрішніх справ Харківщини.
У підрозділі 2.1 «Зміни структури та формування кадрового складу правоохоронних органів протягом 1920-х років.» відзначено, що перша половина десятіліття стала періодом постійних експериментів та пошуку оптимального структурно-функціонального оформлення органів внутрішніх справ. Найбільший резонанс мала спроба воєнізації міліції, яка була вимогою часу, але не змогла вирішити всіх проблем, що постали перед правоохоронними органами. Воєнізація, безперечно, додала дисциплінованості у систему правоохоронних органів, проте вона аж ніяк не сприяла зростанню професійних якостей співробітників, які ще вчора билися на фронтах громадянської війни. Багато з них навіть уявлення не мали про специфіку міліцейської роботи і досить швидко залишали лави міліції. Тобто воєнізація не стала тією «панацеєю», яка б у стислі терміни допомогла українській міліції впоратися з «хворобами росту».
Доволі непростими проблемами були і визначення місця карного розшуку у структурі органів внутрішніх справ, оформлення стосунків між міліцією та ДПУ тощо. Тільки ближче до середини десятиліття структура органів внутрішніх справ почала усталюватися і набула свого остаточного вигляду наприкінці 1926 року, після прийняття Положення про робітничо-селянську міліцію УСРР.
У підрозділі 2.2 «Еволюція окремих підрозділів органів внутрішніх справ» констатується, що в структурі органів внутрішніх справ Харківщини у досліджуваний період були представлені наступні розділи: загальна (надвірна) міліція, промислова міліція, транспортна міліція та карний розшук. З огляду на складну криміногенну ситуацію в регіоні, особливо на початку десятиліття, виняткове значення мало створення оптимальної структури та налагодження ефективної діяльності карного розшуку.
Органи карного розшуку Харківщини відіграли помітну роль у протидії загальнокримінальній злочинності, перебуваючи в авангарді цієї боротьби. Під час нової економічної політики було зроблено чимало помилок у процесі формування організаційної структури карного розшуку, особливо у визначені характеру його взаємовідносин із загальною міліцією. Спроба відокремлення карного розшуку від загальної міліції, що мала місце у 1922 році, не виправдала себе. Вже за рік ці правоохоронні структури знову поєднали. Це підвищило ефективність діяльності міліцейських органів. Верхівка НКВС не одразу правильно оцінила специфіку методів проведення оперативно-пошукових заходів, до яких вдавалися міліція і карний розшук. Довгий час орієнтиром у цьому відношенні була методика роботи Всеукраїнської надзвичайної комісії з ліквідації контрреволюційних злочинів.
У підрозділі 2.3 «Стан матеріального забезпечення у підрозділах міліції та карного розшуку» показано, що матеріальна забезпеченість харківської міліції протягом 1920-х років поступово покращувалася. Початок десятиліття виявився найскладнішим етапом. Відсутність будь-яких соціальних гарантій, низький рівень зарплатні та її постійні затримки, хронічний дефіцит обмундирування, аварійний стан службових приміщень – усе це ставило міліціонерів на межу боротьби за власне виживання, а їм ще й доводилося протидіяти злочинному світові. Тому не викликають подиву велика плинність кадрів у міліцейських органах, недостатня ефективність їх роботи, високий відсоток правопорушень власне у міліцейському середовищі.
Паралельно з тим, як країна долала наслідки суспільно-політичних та соціально-економічних катаклізмів, поліпшувалося і матеріальне забезпечення органів внутрішніх справ. У цьому позитивну роль відіграв столичний статус Харкова, завдяки чому рівень матеріального забезпечення співробітників міліції міста вже у 1924–1925 роках вважався одним з найвищих в республіці. Втім, навіть у другій половині десятиліття в цій сфері залишалося ще чимало проблем, переважно пов’язаних з відсутністю чіткої системи соціальних гарантій правоохоронцям з боку держави та невисоким рівнем зарплатні у порівнянні з більшістю держслужбовців. Але у будь-якому разі можна впевнено стверджувати, що період непу позитивно вплинув на матеріальну забезпеченість міліції Харківщини, сприяючи поступовому подоланню кризових явищ у матеріальному забезпеченні органів внутрішніх справ.
У підрозділі 2.4 «Професійна підготовка в органах внутрішніх справ» доведено, що у 1920-ті роки було здійснено рішучі кроки у підвищенні фахового рівня працівників міліції, що дозволило розв’язувати проблему фахової підготовки та спеціального навчання особового складу харківської міліції. При цьому саме Харків, як тодішня столиця УСРР, виконував роль головного центру професійної підготовки кадрів для всієї республіки. Спеціальні курси та школи були своєрідними «міліцейськими університетами» для співробітників міліції, розшуку та пенітенціарних установ.
У третьому розділі «Основні напрями діяльності органів внутрішніх справ Харківщини» розглядається криміногенний стан у регіоні та боротьба органів внутрішніх справ із порушеннями закону, насамперед – злочинністю та бандитизмом, в охороні громадського правопорядку.
У підрозділі 3.1 «Стан злочинності на Харківщині в роки непу» з’ясовано, що динаміка розвитку злочинності на Харківщині під час непу мала хвилеподібний характер. Надзвичайно напруженою криміногенна ситуація була на початку десятиліття, коли ще далеко не всі наслідки війни і розрухи вдалося подолати. Ближче до середини 1920-х років спостерігається помітне зниження загального рівня злочинності − отже, державі та правоохоронним органам вдалося опанувати ситуацію як загалом по країні, так і на Харківщині зокрема. Проте невдовзі знов починається підйом злочинності під впливом негативних проявів нової економічної політики.
У структурі злочинності Харківщини упродовж досліджуваного періоду переважали майнові злочини. В першій половині 1920-х років великою проблемою був бандитизм. Із запровадженням непу важливе місце у структурі злочинності почали займати злочини, пов’язані з різноманітними видами шахрайства, відроджувалась професійна злочинність, про що свідчить збільшення кількості кваліфікованих крадіжок. Велику небезпеку становили протиправні дії невеликих розбійницьких зграй, що прийшли на зміну численним бандитським формуванням.
У підрозділі 3.2 «Боротьба органів внутрішніх справ із загальнокримінальною злочинністю та бандитизмом. Профілактична діяльність органів внутрішніх справ» зазначено, що серед різноманітних форм діяльності правоохоронних органів Харківщині, провідне місце належало оперативній роботі, агентурним розробкам, профілактичним діям. Формування основних напрямів діяльності органів внутрішніх справ відбувалось у безпосередньому зв’язку зі змінами в структурі та динаміці злочинності регіону. Якщо на початку десятиліття головний акцент у роботі міліції та карного розшуку робився на припиненні розгулу бандитизму, то після приборкання цього негативного явища пріоритетною стала боротьба з майновими і посадовими злочинами, найбільш притаманними добі непу.
Ознайомлення з кримінальною статистикою 1920-х років відтворює доволі непросту криміногенну ситуацію у місті та губернії протягом всього досліджуваного десятиліття. Рівень злочинності на Харківщині залишався одним з найвищих у республіці. Особливо важкими для правоохоронців були 1921−1922 та 1925−1926 роки. Високий професіоналізм правоохоронної системи в регіоні знайшов своє відображення у даних статистики, а саме − розкритих злочинів, це не дає підстав сумніватися в ефективності їхньої роботи.
У підрозділі 3.3 «Участь міліції в охороні громадського правопорядку: боротьба з хуліганством та самогоноварінням» доведено, що, дбаючи про охорону громадського порядку, основні зусилля харківська міліція спрямувала на боротьбу з хуліганством та самогоноварінням. Певні успіхи у цій боротьбі були, однак системної протидії самогоноварінню досягти не вдалося. Адміністративно-кримінальні заходи боротьби із цим злом не приносили бажаних результатів не в останню чергу через відсутність відповідній культурі проведення дозвілля більшості населення.
Одним з наслідків поширення пияцтва, стало збільшення проявів хуліганства, що набуло загрозливого розмаху на Харківщині в 1920-ті рр. Поширення хуліганства свідчило про кризовий стан суспільства й торкнулося багатьох його груп і соціальних прошарків: серед хуліганів були як робітнича й селянська молодь, так і комсомольці, комуністи, профспілкові діячі та партійно-державна номенклатура.
У підрозділі 3.4 «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ» вказано, що адміністративна діяльність державних органів у період непу, зокрема й міліції, стала набагато складнішою. У правоохоронців з'явилися раніше не властиві їм функції та можливість застосовувати адміністративні стягнення поряд із найрадикальнішими мірами покарання. Наслідки надання органам внутрішніх справ широких адміністративних повноважень були доволі неоднозначними. З одного боку, харківська міліція дуже допомагала органам місцевої влади у наведенні порядку в громаді, поліпшенні санітарно-епідеміологічного стану, протипожежної безпеки, паспортної справи, у стягненні продовольчого податку тощо. З іншого, − розпорошеність дій правоохоронців часом негативно впливала на виконання безпосередніх обов’язків, які полягали у протидії різним проявам і формам кримінальної злочинності.
Болдырев М. Борьба с бандитизмом и уголовщиной / М. Болдырев // Административный вестник. – 1925. − № 3. − С. 6-9; Волков Г. Имущественные преступления / Г. Волков. – Х.: Юридическое издательство НКЮ УССР, 1928. – 320 с.; Герцензон А. Борьба с преступностью в РСФСР / А. Герцензон. − М.: Юридическое издательство НКЮ РСФСР, 1928. − 163 с.; Мокринский С. Преступления против личности / С. Мокринский. – Х.: Юридическое издательство НКЮ УССР, 1928. – 286 с.; Пирогов В. Борьба с самогоноварением / В. Пирогов // Административный вестник. – 1927. − № 9. – С. 29-31; Утевский Б. Сколько у нас преступников-профессионалов и что с ними делать / Б. Утевский // Административный вестник. – 1929. − № 4. − С. 12-20; Утевский Б. Современная преступность по данным мест заключения / Б. Утевский // Административный вестник. – 1928. − № 1. − С. 37-44.
Балицкий В. Шесть лет на посту / В. Балицкий. – Х.: Государственное издательство Украины, 1926. – С. 23-25. – (Красный страж: сборник статей о милиции); Борьба с бандитизмом: сборник статей / [состав. Г. Власенко]. – Х., 1921. – 111 с.; Гувэ О. Шесть лет борьбы с уголовной преступностью на Украине / О. Гувэ // Бюллетень НКВД. – 1925. – № 2.– С. 26-33; Николаев Г. Милицейская чехарда / Г. Николаев // Административный вестник. – 1925. − № 1. − С. 103-105; Петровский Г. К истории советской милиции / Г. Петровский. – Х.: Государственное издательство Украины, 1926. – С. 3-6. – (Красный страж: сборник статей о милиции); Филимонов О. Учеба в милиции / О. Филимонов // Административный вестник. −1926. − № 2-3.− С.10-12; Якимович И. Шесть лет на страже советского порядка / И. Якимович. − Х.: Государственное издательство Украины, 1926. – С. 31- 45. – (Красный страж: сборник статей о милиции).
Зингер И. Строим 23-ю территориальную: [Из истории харьковской милиции] / И. Зингер // Пролетарий. – 1923 – 4 сентября; Коваленко Ф. Как создавалась Рабоче-Крестьянская милиция на Харьковщине и Киевщине / Ф. Коваленко. − Бюллетень НКВД. – 1925. − № 2.– С. 58 – 61; Олейник В. К шестой годовщине милиции Харьковщины / В. Олейник. − Бюллетень НКВД. – 1925. − № 2. – С. 46-50.
Виявлення підозрілого елементу столиці (Про роботу харківського карного розшуку) // Всесвіт. − 1929. − № 29. − С.11; Корольков Н. Среди цифр, документов, дел и живых работников харьковского уголовного розыска / Н. Корольков. − Х.: Государственное издательство Украины, 1926. – С. 31-45. – (Красный страж: сборник статей о милиции).
Бровкин А. Боевой путь украинской милиции / А. Бровкин // Советская милиция. − 1958. − № 12. − С. 58-60; Голинков Д. Первые советские следственные органы / Д. Голинков // Вопросы борьбы с преступностью. − М., 1968. – Вып. 12. − С.140-152; Коваль И. Из истории советской милиции / И. Коваль // Труды ВНИИ МВД СССР. − 1968. − № 13. – С. 67-69; Михайленко П. Из истории милиции Советской Украины / П. Михайленко. − К.: Высшие курсы МВД УССР, 1965. – 399 с.; Панін М. Славний шлях (про діяльність міліції по охороні громадського порядку) / М. Панін. – К.: Політвидав, 1965. − 41 с.; Полубинский В. На службе народу, на страже порядка. Краткий очерк истории советской милиции / В. Полубинский. − М., 1971. – 229 с.; Рогожин А. Рабоче-крестьянская милиция УССР в период иностранной военной интервенции и гражданской войны: Конспект лекций / А. Рогожин. – Х.: Харьковский юрид. ин-т, 1964. – 30 с.
Алтуєв В. З історії діяльності міліції Донбасу (1921 р.) / В. Алтуєв // Український історичний журнал (УІЖ).−1968. − № 2. − С. 95-96; Алтуев В. Заметка об участии Красной Армии в укреплении милиции УССР в начале восстановительного периода (1921−янв.1922) / В. Алтуев. − Военно-исторический журнал. – 1974. − № 11.− С. 15-27; Алтуев В. Рабоче-крестьянская милиция Украинской ССР в период восстановления народного хозяйства (1921–1925 гг.): дисс… канд. ист. наук: 07.00.01 / В. Алтуев. – Донецк, 1976. – 229 с.; Алтуєв В. Участь міліції України в боротьбі з бандитизмом у 1921−1925 роках / В. Алтуєв // УІЖ. − 1973. − № 10.− С.119-124.
Курило С. Жизни своей не щадя. Из истории милиции Харьковщины / С. Курило – Х.: Прапор, 1987. – 295 с.
Бандурка О. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення / О. Бандурка. – Х.: Видавництво ХУВС, 1996. – 398 с.; Бандурка О. Протидія злочинності та профілактика злочинів / О. Бандурка, О. Литвинов. – Х.: Видавництво ХНУВС, 2011. – 308 с.; Голіна В. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми боротьби з бандитизмом / В. Голіна. – Х.: Регіон-інформ, – 2004. – 212 с.; Історія органів внутрішніх справ. Частина ІІ (ХХ століття). Навчальні матеріали до спецкурсу / за ред. Л. Зайцева. – Харків: Університет внутрішніх справ, 1999. − 154 с.; Мироненко А. Проблемы законности на этапе новой экономической политики в Украине (1921−1927) / А. Мироненко, А. Бенько – К.: Днепродзержинск, 1992. – 33 с. – (АН Украины, Ин-т гос. и права); Михайленко П. Міліція України радянського періоду (1923−1940 рр.) / П. Михайленко.− Міліція України. – 2003. − № 9. – С. 18-20; Михайленко П. Міліція УСРР як складова частина НКВС у період 1923–1930 рр. / П. Михайленко // Іменем закону. – 2007. − № 29. – С. 26-27; Михайленко П. Робітничо-селянська міліція УСРР у 1919−1922 р. / П. Михайленко // Іменем закону. – 2007. − № 23. – С. 26-27; Міхєєва О. Кримінальна злочинність і боротьба з нею в Донбасі (1919−1929) / О. Міхєєва. – Донецьк.: Східний видавничий дім, 2004. – 248 с.
Коцан І. Міліція Харківщини у 1917 – 1930 рр.: дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / І. Коцан. – Х., 2003. – 190 с.
quot;Times New Roman |
