ФРАЗЕОЛОГІЯ ВЕРХНЬОНАДДНІСТРЯНСЬКИХ ГОВІРОК НИЖНЬОЇ ТЕЧІЇ РІЧКИ БИСТРИЦІ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, формулюються мета й завдання роботи, визначаються її наукова новизна, теоретичне й практичне значення, методи дослідження, структура, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – “Говіркова фразеологія як предмет лінгвістичного дослідження” – розробляються основні теоретичні засади дослідження, з’ясовується стан вивчення проблеми в науковій літературі, визначаються обсяг поняття ФО з погляду синхронії й діахронії та основні системні зв’язки у фразеології. Подано огляд основних структурно-семантичних, функціонально-стилістичних класифікацій фразеологізмів, а також основні відомості про способи й причини трансформації зовнішньої та внутрішньої форм стійких висловів. Виокремлено основні показники, які беруться до уваги при стилістичному аналізі живомовних ФО, що функціонують у літературному творі: внутрішня і зовнішня форми фразеологізму, можлива, художньо вмотивована зміна фразеологізму. Визначено основне завдання говіркової фразеології: виявити й систематизувати фразеологічні ресурси певної території, які не були в науковому вжитку або які недостатньо пояснені з точки зору історії мови; проаналізувати їх структурні та функціональні особливості, визначити способи, напрямки й наслідки трансформацій ФО.

У другому розділі “Структура говіркових фразеологізмів у її історичному розвиткові” визначаються й аналізуються типи якісної й кількісної трансформації структури говіркових фразеологічних одиниць За своєю природою фразеологізм – це об’єднання слів. Більшість сталих висловів містять у компонентному складі елементи постійні та змінні, які здатні модифікувати як свою форму, так і зміст фразеологізму в цілому.

У фразеологічній системі верхньонаддністрянських говірок функціонують як ФО, що належать до загальнонаціонального фонду української мови, так і стійкі сполуки вузьколокального характеру. Перші або зберігають узуальну форму, або ж набувають тих чи інших діалектних рис, що виявляються на різних мовних рівнях.

Ряд досліджуваних фразеологізмів протягом тривалого часу зберігають незмінним свій компонентний склад, структура ж інших у процесі історичного розвитку зазнає якісних і кількісних змін.

Основними способами перетворення зовнішньої форми стійких висловів є субституція (заміна компонентів ФО), редукція та поширення структури  фразеологізмів, натяк і контамінація.

Вираженою тенденцією розвитку стійких висловів є процес субституції – найпродуктивніший щодо утворення лексичних варіантів ФО, а, отже, один із найбільш поширених і найпростіших прийомів семантико-стилістичного увиразнення значеннєвих відтінків фразеологічних зворотів.

Частковій субституції піддаються як фразеологічні словосполучення, так і ФО-речення: [не^и мáти клéпки/т’áми/волúви/глýзду в голов’í] і [не^и мáти фáйну в голов’í]; [вставáти з курмú/ко^угутáми] і [вставáти з рáд’ійом/г’íмном есесер]; [надýвс’і // йак úндик/сич] і [надýвс’і // йак елéктрочáйник з’і свисткóм]; [йазúк // йак пранúк/рискáл’] і [йазúк // йак у жил’інóвс’кого/в’ітрéнко]; [з’і с΄в’íчкоў не^и знайтú] і [фонáри^еком/прожéктором не^и знайтú] тощо. При заміні того чи іншого компонента мовець ураховує контекстуальне оточення.

Структурні модифікації відбуваються за рахунок синонімічної заміни діалектизмів (рискаль, ліца), слів іншомовного походження (анцуг, шток, фаса), а також слів-назв давніх предметів побуту (нецки, праник, ґрейцар, брич), посад (гетьман), історичних осіб (Мойса, Беля) та подій (бродська холєра).

Іншим досить поширеним способом трансформації структури ФО є еліпсис, або редукція – звуження рамок ФО, усічення окремих  її слів з метою економії мовних засобів і лаконізації мовлення.

Можливість оказіональної редукції компонентного складу зумовлена властивою окремим фразеологізмам надмірністю семантичної інформації. При цьому повнота, семантика всієї ФО зберігається, оскільки усічені елементи ніби утримуються в лінгвальній свідомості мовлян. Втрата окремої лексеми не призводить до недостатності лексичного значення фразеологізму, пор.: о матко боска, руська, польська і о матко боска; школа гола: є де сісти, а нема що їсти і гола школа та ін..

Найчастіше редукуються фразеологізми, що мають дво- або трикомпоненту структуру.

Одним із способів трансформації зовнішньої форми ФО є й поширення їх компонентного складу, що виявляється у включенні до традиційної структури ФО слів чи словосполучень вільного вжитку, які конкретизують вислів, адаптуючи його до відповідної мовної ситуації. Можливість такої модифікації пояснюється незамкненістю меж стійких висловів, яка допускає включення додаткових змінних компонентів. У ролі останніх найчастіше виступають:

-                прикметники: [пúти/ви^есмóктувати (c΄в’íжу/тéплу/жи^евý) кроў], [(зла/ши^езофре^ин’íчна) мýха вкусúла], [б’íлий //  йак  (ф’íн'с’кий)  пап’éр] [(малá) крáпл’а (ве^илúкий) кáм’ін’ тóчит]; [шос’ (ве^илúке) в (малéн’кому) л’íс’і здóхло];

-                іменники: [в’ідослáти в музéй (старови^енú)], [вúве^ире^ичи з головú (і сéрц’е)], [н’і брат н’і сват (н’і д’íт’кова родúна/фамéл’ійа)];

-                займенники: [не^и  грай (з нас/мéне^и/сéбе^и) вар’йáта], [далéко (нáшому) куцóму до (вáшого) зáйц’е], [вúди^евити (вс’і/свóйі) вóчи].

Уведення прикметників у структуру фразеологізму сприяє підвищенню рівня його експресивності. Додатково введений іменник конкретизує та увиразнює зміст ФО, а включення займенника – створює варіанти вислову.

У практиці говіркового мовлення редукція може супроводжуватися й іншими модифікаційними – розширенням  структури ФО або зміною компонентного складу фразеологізму: [ко^угýт (також) дýмав [і здох/в боршч попáў/і вдавúвс’і/і постар’íв та здох], [свойá сорочкá/губá [блúшче^и до т^кíла] та ін.

Оновленню форми (і змісту) фразеологізмів сприяє вживання їх в індивідуально-авторській контекстуальній інтерпретації, що має місце в тих випадках, коли мовляни загальновідомий фразеологізм супроводжують поясненнями чи зауваженнями, які виконують функцію індивідуально-авторського оказіонального коментаря різного експресивного характеру –іронічного чи саркастичного: “Файно говориш, як з книжки вичитав. Та ту книжку ти сам написав. А послухай-но мою писанину…” (с. Дорожів).

При фразеологічному натяку мовцями використовується лише образ ФО, постійна структурна схема вислову деформується, проте залишається незмінною його семантика. Така трансформація стійких висловів знаходить вияв в оказіональному мовленні, тому важливу роль відіграє контекст, який допомагає відтворити загальновідому фразеологічну одиницю. Наприклад, мовляни послуговуються і словом роззявлений у випадку, коли натякають на відоме фразеологічне словосполучення роззявляти рота з однокореневим лексичним компонентом: “Леськова Вірка роззявлена сиділа весь концерт. І як вна тілько не з’їла артистів?” (с. Воля Якубова).

Структура ФО може зазнавати змін і внаслідок контамінації – взаємодії двох фразеологізмів, яка виявляється в їх об’єднанні: [намúли^ети рéбра] → порахувати ребра + намилити шию; [вики^едáти харáкте^ир] → показувати характер + викидати коники; [збáбрати ме^ижéвочи] → нáчисто збáбрати + вр’íзати ме^ижéочи

Контамінуватися можуть ФО із семантичною схожістю, однаковим компонентним складом і фразеологізми з різною структурою та значенням. У більшості випадків контаміновані стійкі вислови є оказіональними, проте зафіксовано й випадки узуальних модифікованих таким чином стійких виразів: обдавати очима →  обдавати жаром + пасти очима; опустити носа →  опустити руки + вішати носа  тощо.

У третьому розділі – “Семантичні процеси у фразеологічній системі верхньонаддністрянських говірок” – досліджуються семантичні особливості говіркових ФО та трансформація їхньої внутрішньої будови у згаданий історичний період розвитку.

Залежно від характеру семантичної трансформації фразеологічні одиниці поділяються дві групи: 1) фразеологізми, значення яких звузилося або змінилося; 2) ФО із розширеною внутрішньою формою.

Трансформації зазнає насамперед семантика фразеологізмів із затемненою або непрозорою внутрішньою формою. ФО з немотивованим значенням, зокрема ті, у складі яких були застарілі або маловідомі власні імена, витісняються на периферію мовної системи або виходять з ужитку взагалі. Лише деякі фразеологізми цієї групи залишаються в активному користуванні: [йти // йак на кал’вáр’ійу/котовáн’] (давнє значення, виявлене І.Франком, – “дуже повільно” – замінене новим значенням “дуже далеко, з певними перешкодами”), [пойíіхати до хúрова] (або хиріти) (“спати”, пор.: за словником Б. Грінченка слово хиріти має значення “хворіти”).

Давні ФО, передаючись із покоління в покоління, втрачають деякі із значень або набувають нової семантики: [прýс’ка манте^илéпа] (“та, що прийшла хтозна звідкіль” < “брудна, неохайна”), [бóсини в’ідправл’éти] (“бути босим” < “побоюючись кого-небудь, лестити, догоджати йому, запобігати перед ним”), [гáман жи^ед’íвс’кий] (“неповороткий, нетямущий” < “жвавий, хитрий”). Випадків зміни значеннєвого навантаження ФО менше, ніж перетворень у компонентному складі, бо немає у фразеологізмі нічого більш стійкого від його значення. Тому цілком природно, що далеко не кожний вислів за всю історію існування змінює свою семантику, незважаючи на те, що зовнішня форма є не завжди тривкою (може варіюватися, оновлюватися, вирівнюватися під впливом змін у лексиці тощо).

В окрему групу виділяються фразеологізми, семантична структура яких ускладнюється, а етимологічні зв’язки із первинним значенням поступово завуальовуються. У таких випадках має місце власне семантична трансформація.

Оновлення внутрішньої форми є переважно результатом більш вільного, переносного вживання: від конкретного значення до абстрактного, від одиничного випадку до узагальнення. Традиційний компонентний склад фразеологічної сполуки при цьому, як правило, не зазнає ніяких змін, але відповідно до конкретних контекстуальних умов семантична структура  ФО може змінюватися, внаслідок чого фразеологізм набуває більш виражених стилістичних ознак.

Нове значення, постаючи як оптимальний вияв первісної семантики, не поглинає її. Прагнення до оказіональних семантичних інновацій викликане втратою ФО її новизни. Вживання таких семантично трансформованих стійких виразів має одиничний, ситуативний характер і обмежене рамками певного контексту.

Мові властива іманентна тенденція до імпліцитності – вираження нових понять уже існуючими засобами. У говірковій фразеології ця тенденція виразно простежується в індивідуальному вживанні ФО, оскільки останні не фіксуються фразеологічними словниками. Розширилася і семантика фразеологізмів: тягти лямку,  набити руки, дати чосу, гляне, аж молоко кисне, робити з писка халяву, лежати лоском, Содом і Гоморра.

Фразеологізм набуває нових/додаткових значень унаслідок розширення своєї сполучуваності з іншими словами. Ступінь поєднуваності ФО із словами контексту неоднаковий. Відношення стійкого вислову до слів (подібно до відношення слова до слова) визначаються як зв’язані й вільні. Деякі сталі вислови поєднуються лише з одним словом або лише зі словами одного семантичного поля, інші вступають у взаємодію з багатьма словами кількох семантичних полів.

Найчастіше контекстуально обумовленими є компаративні звороти, з’єднувані або з одним словом, або – найчастіше – з кількома, за якими і встановлюється фразеологічне значення.

Ряд компаративних зворотів вживається виключно з одним словом: [пропáў // йак кс’óнзов’і кáч’іта // йак (чорна) с’іл’ на вод’í], [вúби^ештав/вúпуцував // йак хáс´к’іл’ дóшку], [нóси^етс’і // йак кýрка з йейц’óм], [почувáти^ес’і // йак рúба у вод’í].

Проте більшість порівняльних зворотів сполучається з двома (і більше) супровідними словами: як мідиця – зі словами кричати, пищати і хитрий; мов свічка – рівний, горіти; аж язик висолопити/вивалити – бігти, робити та ін.

Кількість значень ФО мотивується різними факторами. Тому відповісти на питання про те, як формуються значення фразеологізму, наскільки складний і своєрідний шлях творення полісемії в ньому, як обумовлюється одне значення іншим, чи змінюється кількість значень із плином часу і чим зумовлена ця зміна, яке із значень і коли виникло, а також встановити, яке із них головне чи первісне, – можуть дати лише конкретні дослідження з історії окремих ФО.

Четвертий розділ “Функціонування говіркових фразеологізмів в авторських художніх текстах” присвячений функціональному аналізові говіркових ФО, введених у мову художніх творів авторів різних поколінь.

Розмовно-побутові сталі вислови є істотним компонентом розгортання сюжету, допомагають письменникам правдиво відобразити різні явища, побут українських сіл та міст, дати переконливу характеристику дійових осіб, посилити експресивність висловлення.

У багатому арсеналі живомовних ФО, мистецьки використаних творцями художніх текстів різних епох, співіснують і фразеологізми з незмінною структурою та семантикою, і вислови з тими чи іншими варіаціями. Помітна кількість аналізованих стійких висловів виявила високу життєздатність, зберігшись протягом двох століть у говірковому і відтворившись у художньому мовленні без будь-яких змін у зовнішній та внутрішній формах. Однак з погляду емоційного ставлення мовців до конкретного уявлення, згадані фразеологізми можуть набувати в художньому контексті емоційного забарвлення. Введені в мову автора, вони надають їй природності, виразності.

У ході зіставно-порівняльного вивчення функціонування говіркових ФО у художніх творах І.Франка, В.Стефаника, Р.Федоріва, Р.Іваничука та Р.Горака виявлено певні структурно-семантичні відмінності у використанні та трансформуванні розгляданих стійких сполук, пов’язані з особливостями індивідуального стилю кожного письменника. Найпоширенішим способом модифікації ФО в художньому, як і в усному, мовленні, є субституція, яка призводить до створення нової експресивної якості звороту. Митці слова вдаються до заміни традиційного компонента фразеологізму контекстуальним (ситуативним) синонімом або словом одного й того ж семантичного ряду. При цьому внутрішня форма вислову не зазнає модифікації; відбувається конкретизація ФО відповідно до контексту: бровою/оком не моргнути (пор.: вусом не моргнути), мати толк (пор.: мати хосен), шукати вітру в полі (пор.: шукати вітру в лісі); одна голова – добре, а дві – краще (пор.: одне око, що пильнує, добре, але десять – ще краще) та ін.

Не менш уживаним способом трансформації ФО в художніх творах є поширення і скорочення структури фразеологізму.

Введення додаткових лексичних елементів (прикметників, іменників, займенників) у структуру ФО конкретизує її семантику; чимало оказіональних слів допомагають інтенсифікувати емоційне тло фразеологізму, його експресивність, сприяють появі нового конотативного забарвлення: як тріска (пор.: як суха/чорна/стара тріска), свердлити очима (пор.: свердлити критичними/червоними очима),  надувся як сич (пор.: надувся як сич на вітер, про мене (пор.: про мене Семене) тощо.

Скорочення компонентного складу можливе лише у ФО, зовнішня форма яких є загальновідомою і широко вживаною: язик мій – ворог мій (пор.: язик – то ворог), пек тобі, осина тобі (пор.: пек-запек), тремтить, як осиковий лист (пор.: тремтить, як лист) та ін.

Нерідко в мовотворчості письменників, як і в говірковому мовленні обстеженого реґіону, скороченню підлягає друга частина прислів’я чи приказки.

У фразеологічній системі досліджуваних літературних творів наявні й приклади контамінацій фразеологізмів. Чисельність таких ФО, порівняно з живим мовленням, незначна: око за око, зуб за зуб (око за око + зуб за зуб), скалити око (скалити зуби + вилупити очі), пхати язика (розпускати язика + пхати носа)  та ін.

Авторське перетворення усталених висловів конкретизує фразеологізм-основу, розширює її семантичні та стилістичні можливості. Мовці, письменники створюють яскраві й оригінальні оказіональні фразеологічні одиниці. Проте, як здається, їх варто виділяти в окрему групу, оскільки такі ФО лише частково відповідають тим вимогам, які ставляться до фразеологізмів у цілому. Вони зберігають структуру деривата, метафоризоване значення і набувають нового лексемного складу, втрачаючи відтворюваність. Новий вислів вживається лише однією людиною і в одному контексті. В іншій мовній ситуації або в іншому літературному творі одна й та ж ФО може вживатися з відмінним компонентним складом, тобто авторський неологізм характеризується одноразовим уживанням у відповідному контексті. Разом з тим не виключено, що такі словесні утворення можуть перейти до загальнонаціонального фонду фразеології.

Функціонування сталих висловів в усному мовленні передбачає деяке довільне їх застосування, осмислення або видозміну. Письменники ж у літературний твір переносять здобутки носіїв мови, вдаючись до власної інтерпретації. У пошуках експресії мовці часто вдаються до трансформації не тільки структури, але й внутрішньої форми стійких словосполучень. При цьому давно відомі, традиційні ФО набувають нового фразеологічного змісту відповідно до конкретної мовної ситуації чи контекстуальних умов  твору.

У фразеологічному матеріалі, записаному в селах, розташованих по нижній течії р. Бистриці, й вибраному з творів В.Стефаника, І.Франка, Р.Федоріва, Р.Іваничука та Р.Горака, виявлено випадки руйнування традиційної семантичної сполучуваності ФО. Авторами нерідко змінюється словесне оточення стійких висловів: оказіонально вони поєднуються з тими лексемами в контексті, з якими традиційно не сполучаються. Зміни валентності ФО призводять до полісемантичності останньої. У деяких випадках фразеологізми, набуваючи нового значення, разом з тим зберігають і значення давнє, основне. Проте при розширенні внутрішньої форми стійкі словосполучення з часом можуть і втрачати одне з усталених значень, тому основним методом при дослідженні таких явищ є лінгвістичний опис трансформованих ФО, а також аналіз особливостей функціонування живомовних фразеологізмів у творах письменників і зіставлення значень говіркових та традиційних висловів.

У висновках узагальнюються основні результати дослідження.

1.                Говіркова фразеологія синтезує багатство й розмаїття народної мови, відображає культурні надбання, традиції, менталітет, побут, життєвий досвід українців.

2.                З’ясовано, що розширенню/поповненню її складу обстеженої реґіональної системи ФО на сучасному етапі активно сприяють телебачення, радіо, факти й реалії політичного життя України (мова, образ політичних лідерів), соціальні й побутові умови. Ряд фразеологічних одиниць поступово витісняється на периферію мовної системи через немотивованість окремих компонентів (архаїзми, історизми, оніми).

3.                У межах досліджуваного матеріалу наявні ФО, які належать до фразеологічного фонду загальнонаціональної мови (їх близько 45 %), а також стійкі вислови локального характеру з виразними діалектними ознаками на фонетичному, лексичному, морфологічному рівнях.

4.                Для говіркової фразеології (як і фразеології в цілому) властиві такі закономірні явища, як полісемія, омонімія, синонімія, антонімія, варіантність. Значна кількість говіркових фразеологізмів представлена сукупністю оновлених лексичних варіантів. Не варіюються ФО, у складі яких є немотивовані елементи.

5.                Аналіз говіркових фразеологізмів із точки зору діахронії свідчить про відносну стійкість і діалектично суперечливу єдність зовнішньої і внутрішньої форми висловів, про еволюційні процеси, які постійно відбуваються у фразеології. Але, зазнаючи різних перетворень структури й семантики, ФО не втрачають своєї гнучкості та образності.

6.                Структурно-семантична модифікація фразеологізмів обумовлена еволюцією лінгвальної системи взагалі, в умовах якої відбувається відмирання окремих елементів семантичної будови ФО і поява нових значень.

7.                Фразеологічна система верхньонаддністрянських говірок активно й постійно поповнюється внаслідок структурно-семантичних трансформацій ФО, у складі яких наявні два і більше повнозначних компоненти.

8.                До найбільш продуктивних способів трансформації структури ФО належить субституція – заміна одного або кількох компонентів іншими. Найчастіше заміні підлягають немотивовані лексеми, історизми, архаїзми. Продуктивною в говірковому мовленні є мінімальна (часткова) субституція.

9.                Активним способом трансформації зовнішньої форми стійких словосполучень  є й поширення структури ФО прикметниками та іменниками, які підвищують рівень експресивності, увиразнюють, конкретизують значення фразеологізму, адаптують його до умов відповідного контексту.

10.           Структура ФО може модифікуватися і внаслідок редукції. Максимального скорочення зазвичай зазнають вислови, дериваційною основою яких стали прислів’я та приказки, анекдоти. Редукція – це своєрідне спрощення зовнішньої форми фразеологізму, метою якого є економність висловлювання.

11.           Контамінуватися можуть в основному фразеологізми-синоніми або ж вислови, що мають спільний (співзвучний) компонент.

12.           Найпоширенішим різновидом натяку як способу трансформації є використання одного компонента загальновідомого фразеологізму, в якому концентрується значення ФО.

13.           Засвідчено випадки вживання загальновідомих фразеологізмів у живомовній індивідуально-авторській інтерпретації (традиційний вислів супроводжується оказіональним коментарем експресивного характеру).

14.           Структурні перетворення призводять у деяких випадках і до порушення (повного або часткового) семантичної тотожності вихідної і трансформованої ФО.

15.           Лексична заміна компонентів, редукція, контамінація впливають на розширення семантико-стилістичних можливостей ФО, зокрема набуття нею додаткового/нового значення. Однак не всі фразеологізми підлягають трансформації в говірковому мовленні. Так, найменше піддаються структурним модифікаціям фразеологічні зрощення, оскільки вони характеризуються найбільш усталеним і незмінним порядком лексем, мають переважно немотивоване значення.

16.           Розвиток полісемії ФО в говірковому мовленні сприяє розширенню їх контекстуальних зв’язків: фразеологізми, що, як правило, стосуються суб’єкта висловлювання, у певних випадках використовуються для характеристики об’єкта і навпаки. Найчастіше змінюється/розширюється семантика ФО із затемненою внутрішньою формою. Такі стійкі сполуки є у функціонуванні вузьколокальними, інколи оказіональними.

17.           Досліджуваний фразеологічний матеріал знаходить відображення і в художньому мовленні, насамперед у творах письменників-галичан. Аналіз загальновідомих і діалектних ФО, що функціонують в умовах художнього контексту, дозволяє говорити про помітне розширення експресивних можливостей стійких висловів у відповідному стилістичному середовищі. Функціонуючи в художньому тексті, говіркові ФО набувають додаткових значень та конотативних відтінків.

18.           Важливою особливістю функціонування говіркових сталих сполук у літературних текстах є те, що і в цих умовах вони зазнають структурно-семантичних змін, реалізуючи відповідні творчі задуми кожного письменника: посилення образності вислову, досягнення гумористичного чи сатиричного ефекту, вираження ставлення автора твору до тих чи інших персонажів, подій, явищ, відтворення національного мовного колориту.

19.           У межах фразеологічної системи мови художніх творів виділяються три групи стійких сполук: а) традиційні, загальновживані ФО;      б) трансформовані фразеологізми; в) індивідуально-авторські вислови літературного або розмовного характеру, які не фіксуються сучасними фразеологічними словниками.

20.           Найпоширенішим способом трансформації зовнішньої форми фразеологізмів, уживаних у художньому творі, є субституція, що зумовлюється, як правило, потребами контексту. При цьому компоненти традиційного фразеологізму замінюються не тільки синонімічною лексемою, а і словом чи словосполученням, що не належать до відповідного семантичного поля. Субституція призводить до появи варіантів вислову, які обумовлені втратою давніх і появою нових лексем. Абсолютна субституція сприяє розширенню синонімічних рядів ФО.

21.           З метою оновлення форми висловлювання художньому, як і в усному, мовленні розширюється/скорочується структура стійкого звороту. Кількість складників, як правило, збільшується, в основному, за рахунок прикметників, що призводить до певної експресивізації ФО.

22.           У мові художніх творів зафіксовано й випадки контамінації ФО (утворення нових фразеологізмів на основі поєднання двох синонімічних висловів) та натяку (частіше використовуються співзвучні, тематично однорідні з компонентами ФО слова, рідше – логічні конструкції традиційних зворотів).

23.           Оказіональні перетворення призводять до немотивованості ФО й залежать від особливостей контексту та мети вживання.

24.           Просторічні та розмовні ФО в художньому творі переважно слугують для відображення мовної специфіки південно-західного діалекту. Своєрідність і неповторність стилю письменника зумовлюється і фразеологічною насиченістю, способами модифікації стійких сполук та особливостями їх уведення в художній контекст.

25.           Через творчу майстерню діячів українського письменства невичерпні фразеологічні багатства діалектів постійно поповнюють скарбницю української літературної мови.