ФРАЗЕОСЕМАНТИЧНА ГРУПА З КОМПОНЕНТОМ „ХАТА” В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ: СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ ТА ЕТНОКУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТИ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, з’ясовується новизна роботи, визначаються мета та завдання наукової роботи, характеризуються джерела добору матеріалу і методи дослідження, окреслюється його теоретичне і практичне значення, подано відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Дослідження української фразеології на сучасному етапі розвитку лінгвістики” висвітлено теоретичні засади вивчення фразеології кінця ХХ – початку ХХІ століть, з’ясовано погляди науковців щодо об’єкту дослідження фразеології, визначено ставлення автора до питання „широкого” і „вузького” розуміння фразеології. Три параграфи відведено оглядові актуальних напрямів дослідження фразеології: структурно-семантичного, ідеографічного, когнітивно-ономасіологічного.

Останнім часом дослідження фразеології характеризується багатовекторністю і поліпарадигмальністю. У сучасному мовознавстві активно обстежується різноманітний фразеологічний матеріал, поглиблюється розуміння ряду важливих теоретичних положень, насамперед пов’язаних з основними ознаками фразеологізмів, принципами систематизації, встановленням спільних і відмінних рис між фразеологічними й іншими одиницями мови, аналізуються семантичні, структурно-граматичні, стилістичні, етнокультурні особливості фразеологічних зворотів, розробляються питання етимологізації фразеологізмів, досліджується когнітивно-ономасіологічна база ФО, їх концептуалізація тощо.

За останні десятиріччя теорія фразеології досягла значних успіхів: розроблено й уточнено ряд критеріїв визначення фразеологічних одиниць, створено кілька класифікаційних схем їх розподілу; активно ведуться дослідження структурно-семантичних властивостей фразеологізмів та їх функціонування в мові, поступово розв’язується проблема ідеографічного опису фразеологічного складу мови, активно досліджується ареальна фразеологія (особливо східнослобожанських та південно-західних регіонів України).

На початку ХХІ століття спостерігається прагнення лінгвістів до цілісного всеєдиного знання про об’єкт, до синтезу різних наук через розуміння того, що пояснення мови неможливе без залучення наукового потенціалу різних галузей знань.

Процес пошуку дотичних теорій різних наук для аналізу мови ще в середині ХХ століття привів до виникнення й розвитку суміжних галузей лінгвістики, як-от: психолінгвістики, етнолінгвістики, лінгвопрагматики, лінгвокультурології, когнітивної лінгвістики тощо. Створення таких синтетичних галузей почасти однобічно висвітлює мовні явища, обмежує можливість уведення інших галузевих компонентів для пізнання феномена мови, але разом із тим дозволяє поглибити розуміння мови. Лише всебічний аналіз того чи іншого мовного явища може досить повно його розкрити.

Таким чином, завдання реферованої роботи полягає в необхідності пояснити запропоновану концепцію аналізу фразеологічного фонду української мови, яка виходить за межі традиційних семантичних і етнокультурних розвідок, віддаючи їм належну увагу і шану.

Обстоюючи позицію широкого розуміння фразеології, якої дотримувались О.С. Єфімов, В.І. Коваль, В.М. Коптілов, О.В. Кунін, Ф.П. Медведєв, Л.Г. Скрипник, М.М. Шанський та інші мовознавці, до її складу залучаємо не тільки власне ФО, або ідіоми, а й прислів’я, приказки, сталі народні порівняння, примовки, сталі формули етикету, бо вони мають ряд спільних ознак, які дозволяють об’єднати ці мовні одиниці в одну систему, наприклад: 1) семантична цілісність; 2) образність (метафоричність, метонімічність, символічність); 3) автоматична відтворюваність у мові; 4) іррегулярність семантики і форми (можлива варіативність, трансформації); 5) наявність компонентного складу; 6) переважно індивідуальна структура; 7) національна та семантична неповторність; 8) специфічність зовнішніх синтаксичних зв’язків; 9) можлива відсутність внутрішньокомпонентних зв’язків (каламбури, алогічні сталі вислови).

Одним із актуальних напрямків дослідження є аналіз особливостей мотивації фразеологічного значення семантикою слів-компонентів, що є базою структурно-семантичного аналізу. Цього питання побіжно вже торкалися окремі дослідники – Б.Ю. Антоняк, Н.Н. Бобух, Л.О. Івашко, А.О. Івченко, О.М. Каракуця, І.В. Мілєва, С.М. Мельник, П.О. Редін, С.М. Руденко, Л.І. Степанова, І.В. Тимченко, Н.В. Щербакова, В.Д. Ужченко, Д.В. Ужченко та ін., – окремі питання цього напрямку розв’язуються і в нашій роботі.

Підвищений інтерес до системного вивчення фразеології ставить перед науковцями проблему ідеографічного складу мови. Це питання розглядали такі мовознавці, як М.Ф. Алефіренко, М.Т. Демський, Г.М. Доброльожа, А.М. Емірова, А.О. Івченко, І.В. Кашина, В.М. Мокієнко, Ю.Ф. Прадід, П.О. Редін, Ю.П. Солодуб, В.М. Телія  та ін. Серед невідкладних теоретичних завдань фразеологічної ідеографії – дослідження й опис лінгвальних та екстралінгвальних принципів розрізнення окремих фразеологічних мікро- та макросистем, опрацювання класифікаційної схеми, яка б достатньо повно характеризувала світобачення людини, що виражається фразеологічними засобами мови, тобто структури ідеографічної ієрархії фразеологічного складу мови.

Новий напрям у лінгвістиці – когнітивно-ономасіологічний – становлять праці Ю.Д. Апресяна, Є. Бартмінського, В.В. Жайворонка, С. Небжеговської, О.О. Селіванової, В.М. Телії, Н.І. Толстого, В.С. Тюхтіна та інших. Семантика фразеологізму, на думку О.О. Селіванової, насамперед пов’язана з певною концептуальною структурою, що є одиницею свідомості й об’єднує вербальну й невербальну інформацію, набуту шляхом сприйняття й усвідомлення ситуації, дії, явища, ознаки, предмета тощо п’ятьма психічними функціями: відчуттями, почуттями, мисленням, інтуїцією, трансценденцією.

Цей аспект дослідження ФО нерозривно пов’язаний з етнокультурою певного народу, бо, як відомо, народна культура є одним із донорів творення концепту, а отже, й фразеологізму.

Коло питань, висвітлених у цьому розділі, не вичерпує усієї проблематики, яка диктується сучасним рівнем теорії фразеології. У роботі висвітлено ряд важливих проблем, зокрема проблема обсягу фразеології, що є суттєвою для нашого дослідження, а також здійснено спробу визначити актуальні на сьогодні аспекти розбудови фразеологічної науки – структурно-семантичний, ідеографічний, когнітивно-ономасіологічний, етнокультурний. Усі зазначені аспекти дослідження фразеологічного шару мови корелюють між собою, становлячи єдину систему аналізу фразеологізмів.

Невідкладним завданням лінгвістів є наукова систематизація фразеологічних ресурсів, їх докладне дослідження, що забезпечується фактичним матеріалом для широких узагальнень. Важливою потребою є експериментальне дослідження ФО як специфічних лінгвальних одиниць.

Суттєвим є дослідження окремих груп фразеологізмів, які відіграють значну роль у творенні мовної картину світу. У розв’язанні цього питання особливої уваги потребує компонентний аналіз фразеології української мови, який ще не має певних традиційних схем, через що є актуальним на сьогоднішній день.

У другому розділі „Структурно-семантичний аналіз фразеосемантичної групи з компонентом  хата” подано комплексне дослідження структурно-семантичних особливостей фразеологізмів із компонентом хата з урахуванням ономасіологічної бази на тлі етнокультурних особливостей українського народу.

Увесь корпус аналізованих ФО поділяється на два блоки: 1. ФО, що характеризують людину; 2. ФО, що характеризують хату як приміщення.

Для виконання поставлених завдань ФО з компонентом хата було поділено на групи за семантичним критерієм, визначивши ієрархію інтегральних та диференційних сем у семантичній структурі ФО. Кожна ідеографічна ланка в системі ФО має властиву лише їй інтегральну сему, наявність якої є ґрунтом для визначення місця ФО в семантичній системі групи.

При виділенні семантичного блоку ФО з компонентом хата, що характеризують людину, враховувались дві семи, які нерозривно пов’язані між собою. Підґрунтям для визначення даного блоку стали семи “хата” і “людина”. Фразеологізми цього блоку характеризують людину (її особистісні, соціальні, зовнішні характеристики тощо), безпосередньо (або опосередковано) пов’язані з хатою. Обсяг дотичних зон або зв’язків зазначених сем із семантикою компонента хата визначатиметься в таких ідеографічних групах, де дотичні сегменти сем “хата” та “людина”.

Зв’язок  сфери побуту, складовою якої є хата, та людини виявився в тому, що у ФО цієї групи помітне антропоцентричне спрямування таких одиниць, “людська” сфера в їхній семантичній структурі більша за “побутову”.

Блок одиниць фразеосемантичної групи хата, що характеризують людину, найбільший за обсягом (294 одиниці), і, відповідно, у ньому представлена різноманітність фразеосемантичних рядів та мікрогруп, структурно-семантичних моделей тощо.

Зазначимо, що негативні характеристики людини у системі ФО цієї групи значно переважають, бо одна з цілей фразеології, що позначена виразними конотаціями, – з гумором вказати недоліки у людському характері, натякнути на вади носія таких якостей з метою їх виправлення та якнайменше образити його. Позитивні ж якості, навпаки, не вимагають того, щоб на них вказували, природна скромність українців не дозволяла вихвалятися, наявність позитивного у характеристиці людини була нормою, не вимагала додаткової уваги. Така особливість пояснюється ще й тим, що негативна оцінка викликає більшу емоційну напругу, посилює реакцію співрозмовника, через що прагматичний потенціал таких зворотів значно сильніший. Позитивна оцінка вважається нормою і, відповідно, не викликає особливої реакції у слухача. Дослідження синонімічно-антонімічних блоків доводить, що і синонімічні ряди з негативною оцінкою довші й складніші, ніж із позитивною.

У фразем із позитивною оцінкою прагматичний ефект більшою мірою досягається за рахунок інтенсивності ознаки, що зумовлює виникнення в їхньому значенні таких додаткових конотацій, як співчуття, підтримка, захоплення тощо. ФО з позитивною оцінною семою можуть також уживатися для зниження емоційної напруги з метою виключення ймовірності виникнення конфліктної ситуації або зниження категоричності висловлювання. Негативна оцінка в таких ФО теж має великий прагматичний ефект, а саме: через негативне ставлення до людини з тією чи іншою вадою характеру, поведінки тощо спонукати її до усунення таких вад. Таким чином, суб’єкт намагається досягнути дидактичного, виховного впливу на об’єкт. Численні оцінні характеристики господаря зорієнтовані на національно-культурні стереотипи, які формує так зване “етнічне поле”.

ФО досліджуваного блоку різнорідні за ситуацією вживання, структурною організацією, типами ФО. Тут налічується приказок – 137 одиниць; прислів’їв – 85 одиниць; ідіом – 33 одиниці; сталих народних порівнянь – 32 одиниці; формул етикету – 4 одиниці; примовок – 3 одиниці. Перевага прислів’їв і приказок, на нашу думку, у тому, що вони не просто вказують на об’єкт (його ознаку, дію), а й виражають суб’єктивне ставлення, можливі наслідки певних дій, закономірності. Більшість прислів’їв та приказок  містять риму та ритм, що допомагає кращому запам’ятовуванню таких одиниць, наприклад: і Гнат не винуват, і Килина не винна, тільки хата винувата, що впустила на ніч Гната; купуй свиту шиту, а хату криту та ін.

Блок фразеологізмів “характеристика хати” налічує 85 одиниць. Назва блоку умовна, бо всі фразеологізми з компонентом хата мають антропоцентричну спрямованість, тим чи іншим боком дотичні до блоку “характеристика людини”. Отже, чітку межу між двома блоками провести неможливо. Аналіз блоку фразеологізмів із компонентом хата, які описують хату як будівлю, житло, дає можливість стверджувати, що такі ФО переважно характеризують хату з позитивного боку, бо хата для українця, як відомо, не тільки місце проживання, житло, це – осередок людського існування, сімейних традицій, родинне коло зі своїми правилами, законами,  секретами. Велике значення для людини мала наявність саме власної хати, про це свідчать 28 фразеологічних одиниць. Будова і влаштування власного житла передувала зародженню нової сім’ї (Нащо тобі жінку мати, як нема своєї хати; і в тата не своя хата та ін.).

Блок ФО на позначення хати представлений фразеологізмами різних типів: власне фразеологічні одиниці, або ідіоми (16 одиниць), прислів’я (29 одиниць), приказки (13 одиниць), сталі народні порівняння (21 одиниця), примовки (6 одиниць).

З огляду на лексико-граматичну будову і синтаксичні функції ФО з компонентом хата, у роботі визначено низку структурних моделей, серед яких найпоширенішими є організовані у формі:

1)    складного речення (Юрка в хату одного впустили, а вся хата загорілася; прийдеш до сина – кепська гостина, прийдеш до доньки – наберешся бідоньки, прийдеш до зятя – не твоя хата / хата добре вкрита, а свита гарно зшита; Різдво з хати, а старости в хату і т. ін.);

2)    простого речення (лінивий в своїй хаті змокне; хату руки держать / хата чолом стоїть; макогін – хазяїн у хаті та ін.);

3)    речення з прямою мовою (син дивиться на хату, а донька кричить: “Пусти, тату!”; “Тату, лізе чорт у хату!” – “Дарма, аби не москаль!”).

4)    дієслівних словосполучень (не держатися хати; тинятися по чужих хатах / не при хаті згадувати; хату на трубу поставити тощо);

5)    субстантивних словосполучень (карткова хатка, хата без дверей / біла хата; батьківська хата і т. д.);

6)    порівняльних зворотів зі словами як, мов, хоч, наче та ін. (відігнав як пса од хати; такий спокій, якби святі хату перелетіли / в хаті, як у загоні; тісняться, неначе хата у печі).

ФО у формі словосполучень мають номінативний характер, називаючи при цьому не тільки поняття (карткова хатка), а й ту чи іншу дію (відбиватися (відбитися) від хати); виступають як член речення. Значно менше трапляються фразеологізми комунікативного характеру, що являють собою предикативні словосполучення, рівноцінні реченню, виражають те чи інше судження (хата не зачиняється).

Фразеологізми зі структурою речення мають такі значення:

а) констатації явища, події, що протікає в момент мовлення (По хаті ходить, а дверей не знайде / Моя хата небом крита, землею підбита, вітром загороджена);

б) вказівки на явище, яке відбувалося в минулому (бував по дворах, бо до хати не пускали; говорила сама в хаті, бо ні з ким було);

в) вказівки на явище, яке має відбутися в майбутньому (як Бог дасть, батько хату продасть та собаку купить, то й до хати ніхто не приступить / Засвічу свічку, піду по запічку, ладану шукати, обкурити хату);

г) констатації приналежності одиничному предметові або особі постійної ознаки (без Кіндрата пуста хата; Макогін – хазяїн у хаті);

д) спонукання, питання, побажання або поради (не будуй хати, а радше вигодуй сироту; геть із хати, не руш меї (моєї) жінки – що одкажеш на такі дотинки?/ Угли обрубай, а хату отоплюй);

е) закономірності, постійного, регулярного протікання явища, події (хата з дітьми – базар, а без них – кладовище; без хазяйки хата не метена).

Велика кількість ФО ґрунтується на протиставленні, зіставленні антонімів, контрастивна семантика яких спрямована на прагматичний ефект (сини до хати принесуть, а дочки в угли рознесуть; без хазяїна двір плаче, а без хазяйки – хата).

Прислів’я та приказки відзначаються семантичною спорідненістю: у багатьох із них зберігається конкретна предметність, пряма або непряма номінативність значення, що випливає із суми значень слів-компонентів (не бійся рано встати, молодо оженитися, купити хату укриту, а сукню ушиту – пряма номінативність, в чужій хаті й тріска б’є – непряма номінативність, негативний вплив експресивних лексем “чужий”, “бити” на свідомість людини).

Окремо ми виділили ФСМГ з компонентом хата  (30 ФО),  які не пов’язані між собою за значенням, стоять поза межами двох названих блоків, наприклад: заробив у пана плату: з чотирьох дощок хату; такий мороз, що й пса не вигнав би з хати; Іванова хата; на лопату та за хату тощо. Такі фразеологізми представлені власне ФО, або ідіомами (19 одиниць), приказками (9 одиниць), прислів’ям та сталим народним порівнянням (по 1 одиниці). Такі ФО характеризуються узагальнено-метафоричним, переносним значенням з евфемістичним спрямуванням (татова хата; найти свою хату).

У третьому розділі „Фразеосемантична група хата як елемент етнокультури українців” досліджено історико-етимологічні джерела походження лексем на означення житла, схарактеризовано антропоцентричну орієнтацію ФО на ґрунті побутоцентризму, визначено домінантність української хати серед етнокультурних концептів, проаналізовано результати психолінгвістичного експерименту, що стало у пригоді при характеристиці концепту хата, з’ясовано роль міфології у формуванні фразеосемантичної групи з компонентом хата.

На підставі аналізу джерел і проведеного дослідження виділено синонімічний ряд до слова хата, який містить 33 одиниці (з урахуванням семантичних відтінків): ХАТА (перев. сільська, одноповерх.) – хатка (розм., невел.) – хатина (невел.) – хатчина (розм., невел.) – дім (інколи споруда взагалі) – домівка (широке, інколи узагал. поняття) – господа (інколи включ. надвірні житл. споруди) – оселя (інколи включ. надвірні житл. споруди) – будівля (не завжди житлова) – будова (не завжди житлова) – будинок (перев. міськ., м.б. багатоповерх.) – квартира (міськ., сучас.) – терем (застар., заможн.) – палати (застар., заможн.) – хиж(к)а (стара, невел., бідн.) – халабуда (зневаж.) – халупа (перев. невел., зневаж.) – глинянка (розм., з глини) – мазанка (діал.) – ліплянка (діал.) – кам’яниця (діал., з каменю) – саманка (розм., діал., з саману) – колиба (діал.) – хворостянка (діал., з хмизу, обмазана глиною) – горниця (діал., застар.) – курінь (із гілок і хмизу) – хатище (вел., згруб.) – хатинище (вел., згруб.) – хілядка (мол. сленг) – харіус (крим.) – хавіра (крим.) – хаза (крим.) – флет-хата (крим.) – блатхата (крим.). Принципово не включаємо до синонімічного ряду такі слова, як кімната, світлиця, бо вважаємо їх лише частиною житлового приміщення.

Незважаючи на таку кількість синонімів на позначення житла, у складі переважної більшості проаналізованих фразеологізмів зустрічається саме слово хата, яке найміцніше прижилося на терені української мови, передає повною мірою культурно-національну конотацію. На нашу думку, не можна вважати синонімами до слова хата такі одиниці, як ізбушка, сакля, вігвам, чум і т. ін., які хоч і є складовими тематичного поля „житло”, однак пов’язані з іншими етнокультурами. У цих лексем спільне лише те, що вони позначають людське житло, тобто спільною є лише функція. По-перше, вони мають різний зовнішній вигляд і методи побудови, що беззаперечно впливає на психологічне сприйняття реципієнтом; по-друге, різні сфери вживання; по-третє, різну культурно-національну конотацію.

Слово “дім” є нейтральним щодо культурно-національних особливостей, зовнішнього вигляду тощо, відзначається слабшою фразеопродуктивністю, ніж “хата”. Фразеологія відбиває особливості культури народу у мовному вираженні, її головні концептосфери, однією з яких в українській мові є ХАТА.

Таким чином, ХАТА є однією із головних концептосфер української мови, а фразеологізми з цим компонентом відбивають особливості культури народу України у мовному вираженні.

У фразеологічній, як і в лексико-семантичній підсистемах, відбувається процес переінтерпретації мовних одиниць на основі певних донорських концептів, такою є і концептосфера побуту людини. Часто процеси переінтерпретації виявляються у фразеології, що можна виявити лише шляхом залучення історичних знань про побут народу, його вірування, обряди, ритуали, забобони, народні прикмети, традиції, наприклад: виносити сміття з хати; носити сміття під чужу хату – “розголошувати таємницю вузького кола людей або сім’ї”. Сміття у багатьох культурах є табу, тому непристойним уважалося виносити його з подвір’я, хати, як і розголошувати те, що відбувається в родині; сміття радили спалювати в печі, оскільки ним мовби можна наслати на когось якесь нещастя; інші приклади: тут тобі й хата! найти свою хату; віднести до нової хати – такі ФО означають “смерть”, “обряд поховання”. Важливою особливістю українського народу є його делікатність і обережне ставлення до факту смерті і до обрядів, що її супроводжують. У зв’язку з цим прямі назви замінялися іншими, описовими для пом’якшення вислову, дотримання ввічливості, пристойності тощо – тобто евфемізмами. Наприклад, дух свят при нашій хаті! не при хаті згадуючи – українці боялися всяких “нечистих”, вважали, що існують два світи: людський і демонологічний, які повинні бути недотичними. Побоювання “чужого світу” спричинило відмову від уживання назв його представників.

Метафоричну природу мають парадоксальні фразеологізми: ваші двері нашій хаті троюрідний погріб  – “дуже далека рідня”; за тим хата не пустка, що дурень свище  – “брак розуму зумовлює бідність”; не всі дома і хата на замку (клямці) – “хто-небудь дурнуватий, недоумкуватий” і подібні. Декодування змісту таких ФО створює підстави для аналогізації з різними сферами суперконцепту „людина”.

Реципієнтною зоною компаративних фразеологізмів з компонентом хата є суперконцепт „людина”, про що свідчить зазначений ілюстративний матеріал. Донорами до таких ФО виступають сфери найменувань тварин, неживих предметів, артефактів тощо. Компаративні фразеологізми ґрунтуються як на чуттєвій сфері свідомості, що постачає знаки міри й якості, дій та станів (як віник по хаті – зі сл. бігати. “Дуже швидко”; у хаті хоч вовків ганяй – значення ФО хоч вовків гони (ганяй) “дуже холодно” увібрало в себе периферійну імпліцитну сему компонента вовк - „бути нечутливим до холоду, перебувати весь час на холоді у русі”, проте більш коректною з погляду семантичної конотації є дефініція ФО: “холодно в приміщенні”, а не взагалі “дуже холодно”), так і на стереотипних мисленнєвих структурах (чужа хата, як свекруха – “невільно почуватися у хаті ”, як собака хату – “зі сл. будувати, діал. строїти. Недбало щось робити, передусім будувати”; як святий хату перелетів – “із сл. тихо. Дуже тихо у приміщенні”), у тому числі й на модусних показниках (Хата, мов двір – “дуже велика”; Хата, як квітка  – “дуже красива, акуратна, добре оздоблена”).

Фразеологізми з компонентом хата, які є осередком побутоцентризму, пов’язані з суперконцептом „людина”, а отже, є складовою і антропоцентризму. Все, що оточує людину, тією чи іншою мірою пропущене крізь призму людина, оброблене на рівні почуттів, свідомого чи несвідомого. Фразеосемантична група з компонентом хата є однією з ланок архіполя „людина”. Отже, фразеологізми з цим компонентом, вербалізуючись і побутуючи у народному мовленні, стають частиною мовної картини світу українців.

Українська література закарбувала у своїх рядках образ “білої хати”, “рідної хати”, “батьківської хати” (Отака біла-біла хата Серед білого-білого цвіту. Біла хата, як біла вата На ранах білого світу (І. Драч)). Такі фольклорні образи з часом перейшли до усталених фразеосполучень і широко побутують у мові.

Саме такий образ житла здобув назву “української хати”, хоча генетично він пов’язаний тільки з окремим регіоном України – Середньою Наддніпрянщиною й Полтавщиною. Оскільки саме тут, на Гетьманщині й Запорізькій Січі, відбувався процес формування нації й національної культури, явища цієї культури стали національними символами.

Хата – багатогранне явище культури, має багато ознак, зв’язків, у ньому виділяються різні риси. Вибір цих рис при характеристиці явищ породжує ФО з різною внутрішньою формою. Через це у слові, що позначає дане явище, актуалізуються ті чи інші семи, які відображають відповідні риси об’єкта. Хата є насамперед місцем, де живе людина. Хата для українця – священне місце, де в жодному разі не можна було вживати лайливі слова; згадувати нечисту силу (не при хаті згадувати); розголошувати сімейні таємниці, події, що відбувалися в хаті (виносити сміття з хати, своя хата – покришка).

У різних колективах один і той же об’єкт може підлягати різній символізації. У різних колективах мовців здатна актуалізуватися та чи інша сема, з якою й пов’язане фразеотворення в певній мові чи в певному ареалі якоїсь мови. Вибір уживання семи як основи фразеотворення, набір таких сем одночасно формують і національну специфіку фразеології.

В українській мові слово хата має позитивну конотацію, що можна довести зокрема тим, що більшість фразеологізмів із компонентом хата мають позитивну семантику (просимо до хати, моя хата – покришка тощо). У російській мові ФО з компонентом хата мають переважно негативну семантику (пошли на хату – хата у значенні „притон”, хата у лексиці ув’язнених означає „оточення кримінального лідера, авторитета”). Конотативні семи відбиваються не тільки на прямому значенні слова, а й можуть бути підставою для розвитку метафоричних, метонімічних значень, про що свідчать наведені слова, в яких конотативна сема виступає ґрунтом для порівнянь і метафоричних похідних значень.

Наше дослідження довело, що елементи територіальних мовних картин світу (МКС) можуть співіснувати в загальній МКС, деякі, доповнюючи один одного, диференціюють окремі фрагменти МКС, деякі залишаються в тому чи іншому варіанті мови. Наприклад, фразеологізм моя хата скраю існує у мовних картинах світу не тільки українців, а й росіян, білорусів, поляків, причому в усіх мовах ця ФО представляє однакову концептуальну сутність: „це мене зовсім не стосується, це не моя справа”. А фразеологізм біла хата, який є ментакультурним символом України, характеризується вузькою концептуальною значимістю, бо він містить специфічну рису українського побуту – мазати хати розведеною крейдою (білий колір для української нації мав символічне значення – колір чистоти, недоторканості, святості).

Результати проведеного психолінгвістичного експерименту серед мешканців міста Харкова довели, що переважна більшість асоціативних стимулів мають етнокультурну конотацію, а також дозволили зробити висновок про вплив власного досвіду на загальний світогляд українського етносу.

Аналіз змісту асоціативних реакцій та факторів, що його детермінують, виявив залежність реакцій від позамовних чинників, безпосередній вплив яких було зафіксовано у ході проведення експерименту. По-перше, це побутовий досвід мовця, або так званий “буттєвий” фактор, вплив якого виявляється в опитуваних великою мірою. Проживання на території Східної України впливає на формування світобачення пересічного мешканця. Це доводять асоціативні реакції опитуваних, що майже повністю збігаються з етнографічними розвідками: “Слобожанщина. В цьому регіоні будували дерев’яні хати, зрідка стіни виплітали із хмизу й обробляли глиною, а в деяких місцевосцях складали з каменю. Стіни обов’язково клинцювали (забивали клинці) і закидали глиною з половою, а потім білили. Дахи вкладали соломою…” (Жива скарбниця. Посібник з народознавства). Охайний зовнішній та внутрішній вигляд хати характеризував господаря як працьовитого, акуратного, такого, що з повагою ставиться до місця проживання. Таким чином, історичні, теоретичні знання, власний досвід, ідеалістичні уявлення безперечно впливають (хоча й різною мірою) на концептуалізацію образу хати.

По-друге, варто зазначити, що зміст асоціацій також перебуває у залежності від соціокультурних чинників. Наприклад, на виникнення асоціації “домик в деревне” вплинула реклама молочних продуктів, яка регулярно транслюється на телебаченні; наявність побутової техніки в сучасному суспільстві не могла не вплинути на формування світогляду звичайного носія мови, тому і виникали асоціації щодо хати, обладнаної технікою як невід’ємною складовою побуту сучасника. Аналізуючи відповідні реакції, неможливо відмежуватися від них. Хоча вони не власне лінгвістичні, але є важливими формантами концепту хата.

Отже, формування концепту хата залежить від багатьох позамовних факторів, які, в кожному окремому випадку, впливають на його сутність. Зокрема, проведений експеримент підтвердив, що мовці 14 – 50 років мають розгалужену систему асоціацій, про що говорить різноплановий спектр реакцій на задане слово-стимул. У той же час реакції старшого покоління мовців є типізованими, що можна пояснити багатшим знанням історії та етнографії, ширшим власним досвідом тощо. Типізацію асоціативних реакцій можна також пояснити такою властивістю психіки, як гіперузагальнення з метою полегшення та пришвидшення комунікативних процесів, коли мовець ігнорує синоніми чи малознайомі слова й оперує чітко окресленою групою лексем, які забезпечують мінімальні потреби в комунікації.

Прикметною рисою міфологічної свідомості українського етносу є високий ступінь злиття індивіда з природою, злиття суб’єкта та об’єкта. Люди підсвідомо не відокремлюють себе від навколишнього світу і часто переносять на природні об’єкти (або надприродні) свої властивості й навпаки.

Велика кількість українських оберегових примовок і замовлянь ґрунтується на мотиві звертання до Бога, Божої матері та інших святих, сукупна дія яких попереджає загрозу від усіх можливих небезпек. Звертання до християнських святих є своєрідним обереговим засобом, яким визначається обереговий текст, наприклад: „Іду з хати, зо мною Сус Христос і Божа Мати” та ін.

Семантика лексеми хата у складі оберегових примовок, замовлянь часто вживається в розширеному значенні: добробут, прихисток. При цьому часто акцентується важливість мати власну хату як необхідний елемент людського існування, наприклад: „Зроби хату з лободи, а в чужую не веди”.

Оберегові замовляння з компонентом хата характеризуються у таких напрямках: 1) оберегові замовляння, пов’язані з життєвим циклом людини; 2) господарські оберегові замовляння; 3) оберегові замовляння на дорогу.

Таким чином, компонент хата (дім) є поширеним елементом у текстах українських народних оберегових замовлянь і примовок, несе у своєму значенні стратегічну функцію, яка стала джерелом виникнення такого синоніма до слова хата, як берегиня.

Номінативні особливості української евфемістичної лексики, спричиненої дією табу, тісно пов’язані зі змістом міфологічних уявлень і відображають давні вірування в оберегову функцію слова. Евфемізовані фрази з компонентом хата, такі, як не при хаті згадуючи, найти свою хату, заробити хату з чотирьох дощок та ін., займають гідне місце в міфологічній свідомості українців. Хата, як головна життєва необхідність кожної людини, виконувала не тільки функції житла, місцеперебування людини, а й оберегові функції; вважалася святим місцем, прихистком не тільки від погодних негараздів, хижаків, а й від нечистої сили. Саме тому зафіксовано велику кількість замовлянь, заклинань, примовок, що вживаються при будуванні хати, заселенні та й протягом проживання в ній.

ВИСНОВКИ

1. ФО з компонентом хата становлять в українській фразеології великий за кількістю і складний за структурою шар (у нашій картотеці – понад 400 одиниць).

2. У фразеологічних одиницях із зазначеним компонентом виявляються два чітких блоки, для яких гіперсемами є „людина” і „хата”. Названі гіперсеми пов’язані з місцем хати в етнокультурному й концептуальному просторі українців із ціннісними характеристиками феномену української хати.

3. У структурі проаналізованого матеріалу вимальовуються два типи одиниць, властиві для широкого розуміння фразеології: ФО зі структурою словосполучення – ідіоми, й ФО зі структурою речення – прислів’я, приказки, примовки, сталі формули етикету та ін.

4. Аналіз семантичної структури фразеологізмів з компонентом хата дозволив виділити два типи організації ФО: с е м а н т и ч н а с і т к а та с е м а н т и ч н и й  л а н ц ю г. Структура семантичної сітки характеризується дифузністю, зміною локалізації сем у складі ФО, а структура ланцюга будується  за законами семантичної ієрархії, послідовного зв’язку сем.

5. Ґрунтуючись на результатах досліджень попередників і власних спостережень, вироблено таку ідеографічну систему фразеологізмів: варіантно-синонімічна група → фразеосемантична мікрогрупа → фразеосемантичний ряд → фразеосемантична підгрупа → семантичний блок → фразеосемантична група → фразеосемантичне поле → тематична група→ тематичне поле → ідеографічна група → ідеографічне поле → архіполе.

6. Наше дослідження виявило, що у фразеосемантичній групі з компонентом хата в українській мові репрезентовано найрізноманітніші сфери буття народу: особливості суспільних взаємин (пусти сусіда в хату та й сам з хати вбирайсь), виробничої діяльності і побуту (пословиця ведеться, а хата віником мететься), морально-етичного кодексу (не будуй хати, а радше вигодуй сироту) і родинних стосунків (у брата не своя хата), інтелектуальні здібності (не всі у вашій хаті), фізичні властивості, або стан здоров’я (такий слабий, що хати не може перейти), у ній знайшли відображення своєрідність кліматичних умов (такий мороз, що й пса не вигнав би з хати) тощо.

7. ФО з компонентом хата є елементами мовної та концептуальної картин світу, відзначаються зверненням до суперконцепту „людина”. Ознаки хати співвідносяться з ознаками людини, проходячи шлях метонімічного перенесення „ціле (хата) – частина цілого (мешканці хати)”, переінтеграції та актуалізації сем.

9. Пареміологічний фонд досліджуваних ФО значно переважає над ідіомами та іншими типами ФО, причина цього в тому, що паремії – це своєрідне розгортання семантичних кодів, які є тлом ідіоматичного вислову, зрозумілим не тільки в певній ситуації, а й поза нею. Вони виражають не тільки об’єктивне чи суб’єктивне ставлення, а й певне фактично підкріплене судження, констатацію фактів

10. Результатом психолінгвістичного експерименту стало визначення відмінностей у сприйманні слова хата старшим (40-50 років) та молодшим (12-30 років) поколіннями. Відмінності полягають у тому, що старше покоління сприймає хату як традиційне українське селянське житло з мінімумом зручностей і з максимумом етнокультурних особливостей (рушники, образи, половики, глечики, тин тощо), а молодше покоління сприймає хату не просто як українське селянське житло, а й як власне сучасне житло (наявність побутової техніки, зручностей тощо). В уявленні молодого покоління риси власне української хати втрачаються.

11. Дослідження етнокультурних особливостей ФСГ із компонентом хата довело, що підґрунтям обрядових дій українського селянина (побудова, входини, очищення тощо) є міфологічна свідомість, яка полягає у синтезі релігійних догм язичництва і християнства. Елементом язичництва залишається культ хати як священного оберегового місця. Розвиток християнства спричинював появу інших традицій, наприклад: наявність у хаті образів (ікон), невикористання лайливих слів забезпечувало присутність в оселі божественного начала, Святого Духу, який охороняв хату та її мешканців. Тобто етнокультурне тло фразеології формувалося на засадах релігійного дуалізму та побутового світосприймання.

12. Міфологія закладає перші підвалини моральних переконань народу, виражаючи у надприродних істотах, в богах не лише релігійні, але й моральні ідеали добра і зла. Старовинні звичаї і прикмети поступово виходять з ужитку, але їх елементи зберігаються у народній мові, передусім – у фразеології.