ГЕНЕЗА УКРАЇНСЬКИХ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРОК НА ЛЕКСИЧНОМУ РІВНІ

Короткий зміст

У Вступі відображено стан дослідження в східнослов’янському мовознавстві лексики живої природи, описано етапи вивчення українських східнослобожанських говірок; обґрунтовано актуальність теми; визначено мету й завдання, об’єкт і предмет, наукову новизну, теоретичне й практичне значення дисертації; наведено відомості про апробацію результатів роботи.

Перший розділ „Діалектна лексика як об’єкт лінгвістичних досліджень” складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі „Основні аспекти вивчення структурної організації та генези діалектної лексики ” розглянуто аспекти вивчення діалектної лексики, зокрема системний (виявлення етапів розвитку мовних явищ, їх послідовність, хронологічні межі) та ареальний (з’ясування відношень між окремими діалектними зонами); проаналізовано стан дослідження генези українських діалектів.

У другому підрозділі „Стан дослідження номінативних процесів у діалектній лексиці” висвітлено розуміння вченими сутності номінації; звернуто увагу на специфіку вторинних номінативних процесів, проблему мотивації. Під номінативним процесом розуміємо акт надання предметові дійсності або уявного світу назви, що зумовлено відповідною номінативною ситуацією, яка є основною для вибору мотиваційних ознак, важливих у структурі нового значення та засобів його вербального вираження. Дослідження номінативних процесів у діалектній мові передбачає розв’язання таких проблем: визначення типів номінації (лексична, пропозитивна та дискурсивна); виявлення формальних засобів передачі суб’єктивної оцінки (словотвірні афікси, трансформація); опис вторинної номінації, атракції та лексичної субституції; розгляд випадків табуїзації та евфемізації; установлення зв’язку процесів найменування з народними звичаями, обрядами та повір’ями; вивчення екстралінгвальних чинників (змін господарського й культурного укладу життя) та внутрішньомовних процесів (міжмовних і міждіалектних контактів, інтенсивності нівеляційних процесів).

У третьому підрозділі „Експресивність та емоційність як чинник творення номінативних одиниць” розглянуто різні аспекти конотації, зокрема емоційність, експресивність, оцінність, які дослідники розуміють по-різному. Підкреслено, що функції експресивних та емоційних елементів у діалектних найменуваннях живої природи часто чітко не розмежовані, органічно поєднані. Тому поряд з поняттям „оцінна” / „емоційно-оцінна лексика” в роботі використано термін „емоційно-експресивна лексика”.

Другий розділ „Генетична стратифікація номінативних процесів у лексиці живої природи сучасних українських східнослобожанських говірок” містить три підрозділи.

У першому підрозділі „Структурна організація ТГЛ живої природи, причини виникнення переносних найменувань у ній” репрезентовано внутрішню організацію досліджуваної ТГЛ (шість ЛСГ: „Дикі тварини”; „Птахи”; „Риби”; „Земноводні. Плазуни”; „Комахи”; „Представники інших класів”), яка об’єднує ряд мікропарадигм, вичленованих на підставі реалізації диференційних ознак, основних і додаткових. При цьому з’ясовуємо, що ЛСГ „Дикі тварини” та ЛСГ „Птахи” містять найбільший набір диференційних ознак, зокрема: 1) загальну назву реалії; 2) лексичну реалізацію опозицій ‘самець’ : ‘самиця’ та ‘доросла особина’ : ‘маля’; 3) емоційно-експресивні назви істот; 4) фразеологізми, прислів’я та приказки, порівняння, евфемізми, пов’язані з назвою реалії; 5) повір’я, звичаї, символіка, прикмети, пов’язані з реалією.

У другому підрозділі „Типи номінативних одиниць  у ТГЛ „Жива природа” та їх генеза” приділено увагу видам номінації. У межах загальної теорії номінації слідом за Г.В. Колшанським виділяємо три типи номінації: 1) лексичну (за допомогою слова й словосполучення); 2) пропозитивну (за допомогою речення); 3) дискурсивну (за допомогою тексту).

У ТГЛ „Жива природа” в обстежених говірках зафіксовано переважно однослівні номени (1438 назв – 82,6%), серед яких виділяємо чотири групи найменувань:

1) слова, що є давніми за походженням, охоплюють широкий ареал і зафіксовані в Новому тлумачному словнику української мови (1153 назв – 92,68%);

2) зоономени, які репрезентують власне лексичні діалектні відмінності протиставного типу (36 назв – 2,89%), серед них виділяємо: а) слова, наявні лише в обстежених говірках і не зафіксовані в лексикографічних джерелах сучасної української літературної мови та інших діалектів: ^|векла ‘голуб’, рого^|носе^иц’ ‘жук-олень’, вос’ми^|н’іж^шка ‘гусениця’; б) слова, зафіксовані в українських східнослобожанських та інших говірках української мови: лисо^|вин ‘самець лисиці звичайної’, йож ‘їжак звичайний’, стр’е^іко^|за ‘бабка’, мок^|лиц’і ‘гниди’; в) слова, які побутують у суміжних російських говірках: воў^|ч’онок ‘маля вовка’, гус’ ‘самець гуски’, мошка^|ра ‘комаха – загальна назва’, у^|л’ітка ‘слимак’;

3) слова, які в аналізованих говірках мають значення, відмінні від літературної мови та інших діалектів, зберігаючи при цьому спільне звучання (18 назв – 2,89%); серед назв цієї групи виділяємо: а) перенесення назв одних тварин на інших: ш˙ч’е^и|н’а ‘кріт’, су^|рок ‘ховрах крапчастий’, ^|воўч’ік ‘капустянка звичайна’; б) перенесення інших реалій на тварин, що може відбуватися за різними ознаками: місце перебування (горо^|д’анка ‘ластівка’), виконувана дія (стри^|бун ‘коник зелений’, плаву^|нец’ ‘водолюб великий’), специфіка поведінки (дроко^|виц’а ‘ґедзь’), кількість (ху^|доба ‘таргани’), спосіб харчування (коро^|йед ‘жук-носоріг’); в) субстантивовані прикметники та дієприкметники, що називають характерну для тварини ознаку: кри^|лат’і, пе^ир^|нат’і ‘птах – загальна назва’, поў^|зуч’і ‘плазуни’;

4) зоономени, у яких зафіксовано діалектні особливості звукового складу, спричинені несистемними, нерегулярними фонетичними явищами, що мають індивідуальний, лексикалізований характер (37 назв – 2,97%). Серед фонетичних особливостей: типова для слобожанських говірок відсутність переходу [о] в [і] в новому закритому складі: крот ‘кріт’; горох^|востка ‘горихвістка’; давньоруську форму іменника заєць ужито із суфіксальним [а]: ^|зайац’; відсутність протетичних приголосних: ^|орлич’ка ‘горлиця звичайна’, уж ‘вуж звичайний’; рефлексація h через [е]: ^|б˙елка ‘білка’; відсутність метатези: ме^ид^|в˙ід’ ‘ведмідь’; заміна африкат іншими приголосними звуками: бжо^|ла, пч’о^|ла ‘бджола свійська або медоносна’; жм˙іл’ ‘джміль земляний’; м’якість [р’] у кінці слова: ко^|мар’ ‘комар’, с˙н’і^|гур’ ‘снігур’; м’якість [ч’] на початку та в кінці складу: с’і^|кач’ ‘самець дикого кабана’, сич’ ‘сич хатній’, ч’а^|бак ‘лящ’, воў^|ч’ок ‘капустянка звичайна’ та ін.

Двослівні найменування аналізованої ТГЛ виявляють менше функціональне навантаження (310 назв – 17,3%) і в більшості випадків є дублетами до останніх. Серед вільних сполучень слів виділяємо: а) атрибутивні словосполучення, у яких прикметник указує на місце побутування тварини: вод’а^|на к^|риса ‘видра’, л’іс^|ниĭ ^|голуб ‘горлиця звичайна’, ^|тала го^|родн’а ‘павук’; б) словосполучення, у яких атрибутивним компонентом є узгоджений прикметник або іменник-прикладка, що вказують на манеру поведінки тварини: ^|дика ^|к˙ішка ‘ондатра’, зо^у|зул’а оди^|нока ‘зозуля звичайна’, мура^|в˙еĭ тру^|д’ага ‘мураха’, ^|коник пригу^|нец’, ^|коник стрибу^|нец’ ‘коник зелений’; в) словосполучення, у яких узгоджене означення вказує на колір: ^|с’іра ^|гага ‘гуска сіра’, ^|соне^ич’ко крас^|нен’ке ‘сонечко семикрапкове’, ц’в˙іт^|ниĭ ме^и|телик ‘метелик’; г) словосполучення, у яких схарактеризовано розмір тварини: ^|ч’іжики ма^|нен’к˙і ‘чиж’, ве^и|лике ^|око ‘махаон’, ^|доўг˙і пара^|зити ‘глисти’; ґ) словосполучення, у яких указано на місце походження: аме^ири^|канс’киĭ жук, аме^ири^|канс’киĭ коло^|рад ‘колорадський картопляний жук’; д) словосполучення, у яких відбито біблійну символіку: ^|божа ко^|роўка, ^|бож˙йа ко^а|роўка ‘сонечко семикрапкове’, ^|божа ко^|маха ‘бджола свійська медоносна’; е) двослівні образні назви: со^|рока во^|рона, со^|рока б˙іло^|бока ‘сорока’, ко^|н’ок горбу^|нок ‘коник зелений’, рак не^ибо^|рак ‘рак річковий’; є) інші словосполучення: ^|з’ін’с’ке ш˙ч’е^і|н’а ‘кріт’, ^|йаĭц’а бло^|хи ‘гниди’, п^|тич’е на^|селе^ин’:а ‘птах – загальна назва’.

Пропозитивні й дискурсивні номінативні одиниці в назвах живої природи наявні, але їхнє функціональне навантаження значно менше порівняно з лексичною номінацією.

У третьому підрозділі „Чинники вторинної номінації” розглянуто вторинні назви, серед яких виділяємо метафоричні, евфемістичні, лексико-фразеологічні одиниці. Метафоричні інновації в назвах живої природи виникають, імовірно, унаслідок того, що мовці помічають спільну рису між давно знаним предметом, явищем, істотою та представником тваринного світу. Така риса в цьому випадку стає характеристикою, оскільки саме вона дає підстави використати стару фонетичну оболонку слова й наповнити її новим змістом. Серед метафоричних назв окрему групу становлять найменування, пов’язані з об’єктами реальної дійсності: предметами, тваринами, людиною, її ім’ям, професією, соціальним статусом тощо: ^|м˙іша, м˙і^|шутка, ми^|хаĭло ‘ведмідь бурий’, куз’^|мич’, куз’^|ма, куз’^|ко ‘жук кузька хлібний’; ку^|мас’а ‘лисиця звичайна’; ко^|л’уч’іĭ клу^|бок ‘їжак звичайний’; сту^|кач’, ^|л’ікар, л’ісо^|виĭ ^|доктор – ‘дятел’; п˙іс’^|н’ар, с’п˙і^|вак, с’п˙і^|вун – ‘соловей східний’; пасту^|шок ‘жайворонок польовий’; ^|хатка – ‘сич хатній’; шах^|тер ‘вугор’.

Зафіксовано також зоономени, утворені на основі народних прикмет, легенд, вірувань, у яких відбито давнє світосприйняття народу, його вподобання, етика: ^|киртиц’а – ‘кріт’ (за легендою – син багатія, якого той зарив, аби вкрасти півгектара землі в бідняка); і^|ван – ‘лелека’ (за повір’ям – людина, перетворена за недотримання обіцянки перед Богом на птаха, який по полях та болотах визбирує нечисть: вужів, жаб, черв’яків).

У досліджених говірках репрезентовано евфемістичні назви живої природи, в основі творення яких лежать різні мотиваційні зв’язки: зовнішність: ву^|хатиĭ ‘заєць’, тоўстош˙^|ч’ок ‘хом’як’; колір: жоўто^|пузи ‘ящірка’, красног^|руд^тка ‘снігур’; манера поведінки: хит^|рунка, ^|хитра, хит^|риц’а, крадо^|курка ‘лисиця’, за^|пасниц’а ‘білка’; місце перебування: бо^|лот’анка ‘лелека’; запах: во^|н’уч’ка ‘тхір лісовий’; звуки, які видає тварина: ^|в˙іт’ут’ен’ ‘дикий голуб’, ^|туркан ‘самець горлиці’; уявна подібність до демонологічних персонажів: вам^|п˙ір, у^|пир ‘кажан’, домо^|виĭ ‘ласка’; табу, пов’язані з уявленнями наших предків: б˙і^|да, в˙іш˙^|ч’ун, пе^ире^ид^|в˙існик б˙ід, пре^ид^|в’існик не^иш˙^|ч’ас’т’а ‘сич хатній’.

До чинників вторинної номінації в ТГЛ „Жива природа” відносимо також стійкі порівняння, прислів’я та приказки.

Серед стійких словосполучень високою частотою вияву в аналізованій ТГЛ вирізняються стійкі порівняння, які, маючи у своєму складі назву й властивості тварин, образно характеризують людину, її зовнішність, характер, особливості вдачі, поведінку, подружнє життя: ^|хитриĭ йак лис, трус^|ливиĭ йак ^|зайец’, го^|лодниĭ йак воўк, с’л’і^|пиĭ йак кр’іт, ск^|ритниĭ йак ку^|ниц’а, ве^и|села йак п^|ташка, вор^|куйут’ йак голуб^|ки, на^|дуўс’а йак сич’, с’п˙і^|вайе моў соло^|веĭко, з^|р’ач’іĭ йак со^|ва, ^|тихиĭ йак ^|риба у во^|д’і, ^|жалит’ йак зм˙і^|йа, праце^и|л’убниĭ йак му^|раха, ^|муч’айе йак м˙іл’ ^|норкову ^|шапку.

У прислів’ях, так само як і в стійких порівняннях, характерні риси тварин часто пов’язані з рисами людей. Так, в аналізованих говірках уособленням жорстокої людини є вовк, яструб та щука: пожа^|л’іў воўк ко^|билу / за^|лишиў к˙іст^|ки та г^|риву; жа^|л’ійе ^|йаструб ^|курку / ^|поки ўс’у не^и обску^|бе; на те і ш˙^|ч’ука ў ^|мор’і / шоб ка^|рас’ не^и др’і^|маў; хитрої – лисиця: ли^|са се^име^и|рих вол^|коў прове^и|де; досвідченої – пацюк, горобець, дятел, соловей: с^|тарайа к^|риса ло^|вушку об^|ходит’; ст^|р’іл’аного гороб^п|ц’а на по^|лов˙і не^и об^|дуриш; ста^|рого ^|д’атла ў гн’із^|д’і не^и з^|ловиш, не^и ўч’і солоў^|йа с’п˙і^|вати; відображенням характеру стосунків між людьми – борсук, ворона, сорока, окунь, рак: два борсу^|ки в од^|н’іĭ но^|р’і не^и ужи^|вуц’:а; во^|рона во^|рон’і ^|оч’і не^и вик^|л’овуйе, д^|ружн’і со^|роки ор^|ла закл’у^|йут’, ч’іĭ ^|бере^иг / то^|го і ^|риба; ^|окун’ з ^|раком не^и по^|мир’ац’:а; для сатиричного змалювання негативних людських рис використовують образи ведмедя, ворони, гуски, сокола, метелика та ін.: ве^ид^|м˙ід’ на ^|вухо насту^|пиў; с^|к˙іл’ки б во^|рона не^{и |}каркала / соло^|ўйем не^и с^|тане; ста^|ра ^|гуска / а ^|шийу ^|вит’агнула; гла^|за йак у ^|сокола / к^|рила йак у ^|мухи; ти б / ме^и|телику / не^{и |}дуже пи^|шаўс’а / сам у^|ч’ора ^|гус’ін’:у буў.

У третьому розділі „Специфіка вияву опозиції сем під кутом зору становлення ТГЛ „Жива природа” репрезентовано опис опозиції зоономенів за статтю та віком тварин. Матеріал, зафіксований у східнослобожанських говірках, свідчить, що функціональна активність загальної назви тварини й відповідних до неї дериватів чоловічого, жіночого та середнього роду не є однаковою для різних сем: наявні випадки, коли родова опозиція відсутня, а репрезентантами семи є лише загальна назва тварини; для інших сем виявлено часткову опозицію, наприклад: ‘самець’ : ‘самиця’; ‘самець’ : ‘маля’; ‘самиця’ : ‘маля’; ‘доросла тварина’ : ‘маля’. Трапляються випадки, коли інформатори називають лише самця або самицю.

Сему ‘вік’ у назвах тварин виявлено спорадично тоді, коли корелятами є семи ‘маля тварини’, ‘тварина, якій виповнився рік’ та ‘стара тварина’, наприклад: ка^|рас’ ста^|риĭ : ка^|рас’ моло^|диĭ.

Опозиція сем ‘самець’ : ‘самиця’ : ‘маля’ в українських східнослобожанських говірках об’єднує однослівні назви та словосполучення. Серед однослівних назв виділяємо: 1) суплетивні назви як спільну модель з назвами свійських тварин (вепр : сви^|н’а : каба^|н’а); 2) афіксальні утворення (ве^ид^|м˙ід’ : ве^ид^|медиц’а : ве^идме^и|жа).

Четвертий розділ „Ареалогія лексики живої природи в українських східнослобожанських говірках” складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі „Загальна характеристика просторової диференціації східнослобожанських українських говірок” проаналізовано матеріали Атласу української мови й лінгвогеографічні праці, присвячені дослідженню різних ТГЛ у східнослобожанському мовному континуумі (К.Д. Глуховцева, В.В. Лєснова, І.О. Ніколаєнко). Діалектологічні джерела засвідчують, що східнослобожанським говіркам притаманні такі особливості, як мінімальна диференціація, ареальна мозаїка, а також здатність утворювати мікроареали.

У другому підрозділі „Просторова диференціація лексики живої природи в українських східнослобожанських говірках” на підставі картографування аналізованих зоономенів підкреслено, що для досліджуваного обширу характерні два типи ареальної поведінки: 1) мінімальна диференціація; 2) ареальна мозаїка. Разом з тим, на більшості карт виділяємо мікроареали для: а) повної або часткової опозиції; б) спільної назви для самця, самиці та маляти тварини; в) відсутності назви.

Мінімально диференційованими виявилися 48 сем-опозитів, або 55,2% від загальної кількості. До цього типу відносимо ті випадки, коли: а) у більшості досліджених говірок опозицію реалізовано однаковими номенами; б) у більшості говірок назва аналізованого номена відсутня; в) у більшості обстежених говірок не представлено опозицію для зоономенів, уживають спільну назву для самців, самиць та малят. До першого підтипу відносимо п’ять опозицій, серед них ‘самець зайця’ : ‘самиця’ : ‘маля’ (див к. 1); до другого підтипу – три опозиції; до третього – 40 опозицій.

Ареальну мозаїку репрезентовано на 39 картах (44,8%). Виділяємо: а) власне ареальну мозаїку „чисту”; б) ареальну мозаїку з окресленням мікроареалів, що зумовлено специфікою досліджуваної групи лексики. До першого підтипу відносимо сім опозицій, серед них ‘самець синиці голубої’ : ‘самиця’ : ‘маля’ (див. к. 2); другий тип представлено 32 опозиціями, серед них ‘самець миші хатньої’ : ‘самиця’ : ‘маля’ (див. к. 3).

У структурі ТГЛ „Жива природа” для характеристики ареальної поведінки опозитів ‘самець тварини’ : ‘самиця тварини’ : ‘маля тварини’ обрано п’ять ЛСГ із шести досліджуваних (серед репрезентантів ЛСГ „Комахи” в досліджуваних говірках опозити зафіксовано спорадично лише для окремих сем).

Мінімальна диференціація характерна для репрезентантів усіх картографованих ЛСГ: „Дикі тварини”, „Птахи”, „Риби”, „Земноводні. Плазуни”, „Представники інших класів”. Мозаїчний характер ареальної поведінки виявили репрезентанти двох ЛСГ: „Дикі тварини”, „Птахи”.

Аналіз структурної організації, семантики, географії, генези лексики українських східнослобожанських говірок, здійснений на матеріалі лексики живої природи, дозволив зробити такі висновки:

Лексичній системі досліджуваного ареалу властиві такі ознаки, як відкритість, динамізм і безперервність у розвитку.

Дослідження формування ТГЛ „Жива природа” в українських східнослобожанських говірках виявило різноманітні номінативні процеси, які нерідко тісно пов’язані з позамовною основою – народними традиціями, звичаями, повір’ями та світоглядом народу, що зумовлює широке залучення культурного тла для реконструкції джерел, імпульсів та етапів динаміки окремих номінативних одиниць та їх структурних об’єднань.

Аналізована тематична група лексики є великою за обсягом, містить у своєму складі давні за походженням номінативні одиниці; значна частина цих номенів належить до активно вживаних, тісно пов’язана з побутом і культурою народу, віддзеркалює наслідки пізнання й осмислення діалетоносіями явищ природи.

 ТГЛ „Жива природа” об’єднує шість ЛСГ: „Дикі тварини”, „Птахи”, „Риби”, „Земноводні. Плазуни”, „Комахи”, „Представники інших класів”, у межах яких навколо основних і додаткових диференційних ознак сформувалися мікропарадигми. Хоча в основі структурної організації ТГЛ „Жива природа” лежить денотативний принцип, усе ж для формування ТГЛ і ЛСГ як цілостей різного порядку важливими виявилися наявність / відсутність загальної назви реалії; наявність / відсутність родового розрізнення денотата; здатність зоономена утворювати форму множини, мати експресивно-оцінні похідні, утворювати образні вислови та ін. Основними зв’язками в аналізованій лексико-семантичній системі є синонімія, семантичні опозиції, мотивації.

Давність виникнення більшості лексем, які позначають об’єкти живої природи в українських східнослобожанських говірках, підтверджено спільністю основних найменувань на синхронійному й діахронійному рівнях, активним використанням основного лексичного фонду. На підставі дослідження генези лексики виділено кілька груп найменувань: а) давні за походженням слова, що охоплюють широкий ареал і зафіксовані в сучасних лексикографічних джерелах (1153 одиниці – 92,68%); б) зоономени, які репрезентують власне лексичні діалектні відмінності протиставного типу (36 одиниць – 2,89%), зокрема,  слова, наявні в обстежених говірках і не зафіксовані в лексикографічних нормативних джерелах та інших діалектах; слова, зафіксовані в східнослобожанських та в інших говірках української мови; в) слова, які побутують у суміжних російських говірках.

Окрему групу складають слова, які в говірках мають значення, відмінні від літературної мови та інших діалектів (18 одиниць – 1,46%); це, зокрема, номени: а) які постали внаслідок перенесення назв одних тварин на інших; б) які репрезентують перенесення назв інших реалій на тварин; це може відбуватися за різними ознаками (місцем перебування, виконуваною дією, специфікою поведінки, кількістю, способом харчування тощо); в) субстантивовані прикметники та дієприкметники, що називають характерну для тварини ознаку.

 Гетерогенність досліджуваного ареалу зумовила активізацію динамічних процесів у говірках, унаслідок чого постали зоономени з трансформованим, нерегулярним звуковим складом; такі фонетичні зміни мають  лексикалізований характер (37 одиниць – 2,97%).

Традиційно в системі повнозначних слів розрізняють одиниці номінативно нейтральні та номінативно експресивні. Функції нейтральних та експресивно-емоційних засобів, використаних для утворення діалектних зоономенів, найчастіше не розмежовані. Наявність зменшувально-пестливих суфіксів у діалектних назвах живої природи не завжди свідчить про вираження позитивної чи негативної оцінки, інколи такі суфікси мають інше словотворче значення (засіб реалізації опозиції ‘самець’ : ‘самиця’).

У структурі ТГЛ „Жива природа” одними з провідних є опозиції назв тварин за статтю та за віком. Лексичну реалізацію опозицій ‘самець’ : ‘самиця’; ‘доросла особина’ : ‘маля’ в досліджуваних говірках репрезентовано однослівними корелятами та сполученням слів. Серед однослівних назв поширені: а) суплетивні назви як спільна модель з назвами свійських тварин; б) афіксальні утворення з різною функціональною активністю (в одних випадках родова опозиція відсутня, а репрезентантами семи є лише спільні назви тварини; в інших випадках виявлено часткову опозицію за моделями: ‘самець’ : ‘самиця’, ‘самець’ : ‘маля’, ‘самиця’ : ‘маля’, ‘доросла тварина’ : ‘маля’; засвідчено випадки наявності назви лише самця або лише самиці.

В українських східнослобожанських говірках репрезентовано різні за структурою типи номінативних одиниць. Найпоширенішою є номінація на рівні слова й словосполучення (1631 номінативна одиниця, або 88,64% від загальної кількості); номінація за допомогою речення й мікротексту є менш характерною для аналізованої ТГЛ (209 одиниць, або 11,36%). Пропозитивні номени – це здебільшого образні вислови, що функціонують у мовленні як своєрідні синоніми до однослівних найменувань чи словосполучень. В окремих випадках пропозитивні й дискурсивні номінативні одиниці заступають однослівної назви. До дискурсивної номінації мовці вдаються з метою коментування семантичних відтінків синонімів, пояснення мотивів номінації, в основу яких –  характерні ознаки тварини.

Вторинні назви – це один із поширених способів номінації тварин у літературній мові й діалектах. Вторинна номінація містить оцінку позначуваного, яка в багатьох випадках залежить від ситуацій, дій, характеристик, що лежать в основі переосмислення мовних одиниць. Явища й предмети дійсності викликають у мовців різноманітні асоціації, які, стаючи стійкими, впливають на семантику, експресивну та стилістичну значущість, сполучуваність слова. Такі стійкі асоціації забезпечують переносне вживання слова, мотивувають  його семантичне переосмислення.

Метафоричні, евфемістичні назви та назви-табу є основними репрезентантами вторинних найменувань в аналізованій групі лексики, слугують засобом вираження різноманітних змістових та  емоційних відтінків, відображають специфіку внутрішнього рефлексивного досвіду народу, пов’язані з його культурою, традиціями, звичаями, свідчать про асоціативний спосіб пізнання діалектоносіями навколишньої дійсності. Метафоричні назви (30 фіксацій) найбільш характерні для ЛСГ „Дикі тварини”, „Птахи” та „Комахи”. Здатність до утворення евфемізмів (41 фіксація) виявили ЛСГ  „Дикі тварини” та „Птахи”.

Вторинні номени не витісняють уже наявну назву (дериват чи описову форму), а співіснують з нею як дублетні. Частота вживання та просторове поширення вторинних номенів не однакове для різних лексико-семантичних груп.

До вторинних номенів у ТГЛ „Жива природа” належать фразеологічні одиниці – стійкі порівняння, прислів’я та приказки. В обстежених говірках висока частота вияву характерна для стійких порівнянь, які, маючи у своєму складі назву, що репрезентує риси поведінки, властивості тварин, образно характеризують людину, її зовнішність, особливості вдачі, поведінку, подружнє життя.

У прислів’ях, так само як і в стійких порівняннях, характерні риси тварин часто пов’язані з рисами людей тощо.

На відміну від однослівних назв та лексичних словосполучень, фразеологічним одиницям притаманна більш виражена експресивність, образність. Лексико-фразеологічні одиниці можуть побутувати паралельно з метафоричними назвами. Кількісно й функціонально вони становлять помітний шар вербальних засобів репрезентації понять, пов’язаних з лексикою живої природи.

Просторова поведінка лексики живої природи в східнослобожанських говірках підтверджує наявність у цьому мовному континуумі загальних ареальних тенденцій південно-східного наріччя: у слобожанському говорі відсутнє виразне протиставлення діалектних зон. На підставі картографування виділено два типи ареальної поведінки сем-опозитів – мінімальна диференціація та ареальна мозаїка.

Мінімально диференційованими виявилися 48 сем-опозитів із 87 проаналізованих (55,2%). До мінімальної диференціації відносимо ті випадки, коли: а) у більшості досліджених говірок опозицію реалізовано однаковими номенами; б) у більшості говірок назва аналізованого номена відсутня; в) у більшості обстежених говірок не представлено опозицію, уживають спільну назву для самців, самиць та малят.

Репрезентанти 39 проаналізованих опозицій сем (44,9%) демонструють ареальну мозаїку, серед якої виділяємо: а) власне ареальну мозаїку; б) ареальну мозаїку в поєднанні з окресленням мікроареалів, що зумовлено специфікою досліджуваної групи лексики. Для обстеженої території більш характерним є другий підтип. Найчастіше мікроареали виділено для спільної назви тварини.