Голубчак О.І. Структура і формування молодих деревостанів Горган

Короткий зміст

У першому розділі "Еколого-біологічні особливості розвитку деревостанів" проаналізовано відповідні літературні джерела  і обґрунтовано вибір напряму досліджень.

Динамічним тенденціям лісової рослинності надавали значної уваги С. Соколовський (1930), А. Пясецький (1942), Е.В. Алексеєв (1928), П.С. По­греб­няк (1955, 1968), З.Ю. Герушинський [1988, 1996], Я.О. Сабан (1982, 1988) та ін. Вони показали, що ліс  змінне у просторі та часі явище, яке зумовлене природно-географічними та едафічними умовами, а також  біологічними особливостями взаємодіючих у лісовій екосистемі компонентів. А.І. Швиденко та Б.Ф. Остапенко (2001) творчо поглибили ці положення у новому для лісівництва розділі "ґенеза лісостанів".

Проблема розвитку деревостанів є особливо актуальною для сучасної лісової типології у карпатському регіоні. Вона потребує суттєвого до­опра­цювання у напрямку відображення у ній динамічних тенденцій формування деревостанів, особливо мішаних. Це необхідно зробити на основі  класичного динамічного бачення природи типів лісу П.С. Погребняка [1955, 1993] та В.М. Сукачова [1972]. Оскільки кожен тип лісу – це послідовна зміна деревостанів чи лісових рослинних комплексів у межах кожного типу однорідних умов місцезростання, то лише на такій основі є можливе науково обґрунтоване ведення лісового господарства, яке б не суперечило, а використовувало природні механізми лісотворення.

Більше третини лісових земель в регіоні Горган зайняті молодими деревостанами, від якості яких залежить недалеке майбутнє лісових ресурсів. Дослідження їх були започатковані вченими УкрНДІЛГА у другій половині ХХ ст. Проте вони не були завершені і тому пізнання динамічних законів початкових етапів формування лісів регіону є особливо актуальним. Воно має теоретичне значення для розвитку лісової типології та вагоме прикладне – для практичної організації ведення ефективного лісового господарства

У дру­го­му роз­ді­лі "Об'єкти, пред­мет, прог­ра­ма та ме­то­ди­ка дос­лі­джен­ня" оха­рак­те­ри­зо­ва­но ви­хід­ні ма­те­рі­али, яки­ми слу­гу­ва­ли ак­ту­алі­зо­ва­ні ста­ном на 2001 рік пер­вин­ні да­ні по­ді­лян­ко­вих так­са­ційних ха­рак­те­рис­тик лі­со­во­го фон­ду, які от­ри­ма­ні з ба­зи да­них ка­фед­ри лі­сів­ниц­тва На­ці­ональ­но­го лі­со­тех­ніч­но­го уні­вер­си­те­ту Ук­ра­їни. Для ана­лі­зу та уза­галь­нен­ня цієї ін­фор­ма­ції зас­то­со­ву­ва­ли­ся ме­то­ди спе­ці­алі­зо­ва­них за­пи­тів у се­ре­до­ви­щі MS Ac­cess – 2003, а та­кож стан­дар­тні ста­тис­тич­ні про­це­ду­ри і гра­фіч­ні за­со­би MS Of­fi­ce.

Про­ана­лі­зо­ва­но зем­лі се­ми ДП лі­со­во­го гос­по­дар­ства, за­галь­на пло­ща яких ста­но­вить 287 тис. га. На рів­ні лі­со­вих квар­та­лів зем­лі дер­жліс­фон­ду бу­ло по­ді­ле­но за на­леж­ніс­тю до чо­тирьо­х ти­пів лан­дшаф­ту: рів­нин­но­го, ви­со­чин­но­го, низь­ко­гір­но­го та се­редньо­гір­но­го.

Ві­зу­аль­не дос­лі­джен­ня струк­ту­ри лі­сів ви­ко­ну­ва­ли на ос­но­ві су­час­них 3ХD кос­міч­них зоб­ра­жень NA­SA ви­со­кої роз­діль­ної здат­нос­ті, які про­по­нує для ви­ко­рис­тан­ня сер­вер "Go­og­le Earth".

Ана­ліз ста­ну де­ре­вос­та­нів здійсню­ва­ли на ос­но­ві зак­ла­де­них 27 пос­тійних проб­них площ та ві­діб­ра­них 82 мо­дель­них де­рев за ап­ро­бо­ва­ни­ми ме­то­да­ми лі­со­вої так­са­ції (Го­рош­ко, Хо­мюк, 2000; Цу­рик, 2001, 2006). Крім цього, особ­ли­вос­ті струк­ту­ри де­ре­вос­та­нів та під­рос­ту під їх на­ме­том ви­ко­на­но на під­ста­ві 145 тим­ча­со­вих проб­них площ опи­со­вим ме­то­дом (Tret­jak, 1996). Об­лік при­род­но­го по­нов­лен­ня ви­ко­на­но за ме­то­ди­кою М.М. Гор­ше­ні­на (1973).

Всі ана­лі­тич­ні про­це­ду­ри здійсне­но шля­хом те­ма­тич­но­го від­бо­ру ін­фор­ма­ції, гру­пу­ван­ня її за від­по­від­ни­ми ка­те­го­рі­ями та виз­на­чен­ня су­мар­них, се­ред­ніх та від­нос­них ве­ли­чин ре­зуль­та­тів. Їх дос­то­вір­ність оці­ню­ва­ли за кіль­кіс­тю та за­галь­ною пло­щею ві­діб­ра­них для ана­лі­зу ді­ля­нок і ста­тис­тич­них ха­рак­те­рис­тик.

У третьо­му роз­ді­лі "При­род­ні ком­плек­си лі­сів ре­гі­ону Гор­ган" по­ка­за­но, що ло­каль­ні лі­со­рос­лин­ні умо­ви та за­галь­ний ха­рак­тер лі­со­во­го пок­ри­ву зу­мов­ле­ні ком­плек­сом при­род­но-клі­ма­тич­них чин­ни­ків, які іс­тот­но від­мін­ні у ме­жах рів­нин­но­го, ви­со­чин­но­го, низь­ко­гір­но­го та се­редньо­гір­но­го ти­пів лан­дшаф­ту.

До­мі­ну­ють у всіх ти­пах лан­дшаф­ту во­ло­гі суг­ру­до­ві еда­фо­то­пи, які охоп­лю­ють біль­ше по­ло­ви­ни пло­щі зе­мель дер­жліс­фон­ду. Знач­но вуж­че пред­став­ле­ні во­ло­гі су­бо­ри та гру­ди, які займа­ють ли­ше тре­ти­ну за­галь­ної пло­щі лі­со­вих зе­мель. На ви­со­чи­ні майже 7% від за­галь­ної пло­щі лі­сів при­па­дає на си­рі суг­ру­до­ві умо­ви. Ін­ші ти­пи лі­со­рос­лин­них умов по­ши­ре­ні у ме­жах від­нос­но не­ве­ли­ких площ, роз­мір яких є не­дос­тат­нім для от­ри­ман­ня ві­ро­гід­них уза­галь­нень та вис­нов­ків про стан лі­со­вої рос­лин­нос­ті.

Лан­дшаф­тно-ти­по­ло­гіч­ні та еда­фіч­ні умо­ви виз­на­ча­ють за­галь­ний ха­рак­тер прос­то­ро­вої ге­те­ро­ген­нос­ті струк­ту­ри лі­со­во­го пок­ри­ву: рів­нин­них віль­хо­во-ду­бо­вих лі­сів, пе­ред­гірсь­ких яли­це­во-бу­ко­во-ду­бо­вих лі­сів та ду­бо­во-бу­ко­вих лі­сів, гірсь­ких яли­це­во-бу­ко­вих та яли­це­во-сме­ре­ко­во-бу­ко­вих бу­ко­во-яли­це­во-сме­ре­ко­вих лі­сів, сме­ре­ко­вих лі­сів, сте­лю­хів гірсь­кої сос­ни то­що.

Три­ва­ле лі­со­ко­рис­ту­ван­ня та штуч­не ви­ро­щу­ван­ня де­ре­вос­та­нів спри­чи­ни­ли іс­тот­ні змі­ни у струк­ту­рі при­род­но­го лі­со­во­го пок­ри­ву, зок­ре­ма ви­ник­нен­ня на ве­ли­чез­них пло­щах штуч­них ялин­ни­ків, які не є бі­оло­гіч­но стійки­ми у ме­гат­роф­них умо­вах на рів­ни­ні, ви­со­чи­ні та у низь­ко­гір'ї.

Па­нів­ні во­ло­гі ме­зо-ме­гат­роф­ні лі­со­рос­лин­ні умо­ви в усіх ти­пах лан­дшаф­ту за­без­пе­чу­ють ви­со­ку швид­кість рос­ту де­рев ав­тох­тон­них де­рев­них по­рід, особ­ли­во яли­ни євро­пейсь­кої, сос­ни зви­чайної, бу­ка лі­со­во­го, яли­ці бі­лої та кле­на-яво­ра. Про­те, кож­на де­рев­на по­ро­да у пев­но­му ді­апа­зо­ні ви­сот­но-клі­ма­тич­них й еда­фіч­них умов та у пев­ний життєвий пе­рі­од має свій оп­ти­мум швид­кос­ті рос­ту та роз­вит­ку, у ме­жах яко­го на­бу­ває найбіль­ших шан­сів ви­ко­ну­ва­ти роль па­нів­ної по­ро­ди у де­ре­вос­та­нах. Влас­не ця особ­ли­вість, на тлі за­галь­ної прос­то­ро­вої мо­за­їки клі­ма­тич­них та еда­фіч­них лі­со­рос­лин­них умов, виз­на­чає струк­тур­ну ди­фе­рен­ці­ацію ге­те­ро­ген­нос­ті лі­со­во­го рос­лин­но­го пок­ри­ву.

"Струк­тур­ні особ­ли­вос­ті мо­ло­дих де­ре­вос­та­нів" по­ка­за­но, що у ме­жах дос­лі­дже­но­го району у скла­ді мо­ло­дих де­ре­вос­та­нів пе­ре­ва­жає яли­на. За­га­лом ялин­ни­ки займа­ють біль­ше 65% пло­щі дос­лі­дже­них зе­мель, буч­ня­ки – майже 13%, ялич­ни­ки – майже 7%, дуб­ня­ки – 6%. Рос­туть во­ни пе­ре­важ­но у во­ло­гих суг­ру­дах, рід­ше во­ло­гих гру­дах і від­зна­ча­ють­ся ви­со­кою швид­кіс­тю рос­ту та про­дук­тив­ніс­тю.

Хід рос­ту та роз­вит­ку мо­ло­дих де­ре­вос­та­нів у ча­сі від­зна­чається пев­ни­ми тен­ден­ці­ями змі­ни їх скла­ду. З на­рос­тан­ням ві­ку де­ре­вос­та­нів до­во­лі іс­тот­но змен­шується від­нос­на участь у їх скла­ді яли­ці та пос­ту­по­во по­віль­но роз­ши­рюється – бу­ка та яли­ни (рис. 1).

Особ­ли­во ви­со­кою енер­гією рос­ту у мо­ло­дих де­ре­вос­та­нах від­зна­ча­ють­ся яли­ця бі­ла, яли­на євро­пейсь­ка та бук лі­со­вий (І – ІІ бо­ні­тет). Дуб зви­чайний, бе­ре­за по­вис­ла, віль­ха сі­ра, граб зви­чайний, віль­ха клейка, сос­на зви­чайна, оси­ка, клен-явір зрос­та­ють за ІІ – ІІІ бо­ні­те­том.

Ди­на­міч­ні особ­ли­вос­ті роз­вит­ку скла­ду де­ре­вос­та­нів ма­ють свої лан­дшаф­тно-ти­по­ло­гіч­ні та еда­фіч­ні від­мін­нос­ті. Лан­дшаф­тно-еда­фо­то­піч­ний аре­ал по­ши­рен­ня ялин­ни­ків охоп­лює си­рі суг­ру­ди на ви­со­чи­ні, во­ло­гі су­бо­ри та суг­ру­ди, а та­кож си­рі суг­ру­ди у низь­ко­гір'ї, а та­кож вер­хні час­ти­ни се­редньо­гір'я у всіх ти­пах еда­фо­то­пів і во­ло­гі су­бо­ри та суг­ру­ди у ниж­ніх його час­ти­нах. Буч­ня­ки по­ши­ре­ні у во­ло­гих гру­дах у низь­ко­гір'ї та у ниж­ній час­ти­ні се­редньо­гір'я, дуб­ня­ки – у во­ло­гих суг­ру­дах та гру­дах на ви­со­чи­ні, а вільшня­ки – у си­рих гру­дах ви­со­чи­ни (табл. 1).

 На ви­со­чи­ні у во­ло­гих суг­ру­дах, де за­га­лом спос­те­рі­гається пе­ре­ва­га у скла­ді де­ре­вос­та­нів яли­ни та ду­ба зви­чайно­го, по­міт­ним є ли­ше збіль­шен­ня з ві­ком до­міш­ки гра­ба. У мо­ло­дих де­ре­вос­та­нах при­род­но­го по­хо­джен­ня по­чат­ко­во до­мі­нує бе­ре­за, а на­да­лі, до до­сяг­нен­ня 30-літньо­го ві­ку, її час­тка різ­ко зву­жується. В умо­вах си­рих суг­ру­дів у наймо­лод­ших де­ре­вос­та­нах особ­ли­во ви­со­ка час­тка яли­ни та яли­ці. Про­те за­га­лом участь ос­танньої іс­тот­но змен­шується про­тя­гом пер­ших 30 ро­ків, а віль­хи клейкої – пос­ту­по­во зрос­тає. Про­тя­гом пер­ших 20 ро­ків іс­тот­но роз­ши­ряється участь бе­ре­зи, а піз­ні­ше ста­біль­но спа­дає. У во­ло­гих гру­дах найшир­ше у скла­ді мо­ло­дих де­ре­вос­та­нів пред­став­ле­ний дуб зви­чайний. Змен­шується від­со­ток яли­ці та бу­ка, а гра­ба – збіль­шується. У си­рих гру­дах у скла­ді мо­ло­дих де­ре­вос­та­нів по­міт­на пе­ре­ва­га віль­хи клейкої та віль­хи сі­рої.