ГОРМОНАЛЬНО-МЕТАБОЛИЧЕСКИЕ НАРУШЕНИЯ ПРИ ПЕРВИЧНОЙ ОТКРЫТОУГОЛЬНОЙ ГЛАУКОМЕ И ПАТОГЕНЕТИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ ИХ КОРРЕКЦИИ В КОМПЛЕКСНОМ ЛЕЧЕНИИ

Короткий зміст

Матеріали та методи дослідження. Проведено обстеження 339 пацієнтів (460 очей), з них 249 хворих (280 очей) на первинну відкритокутову глаукому (основна група), та 90 чоловік (180 очей) без глаукоми, які склали контрольну групу. Вік пацієнтів коливався від 45 до 86 років. Основна та контрольна групи суттєво не відрізнялися за характером супутньої патології. Розподілення в групах проводилося за статевими ознаками, віком. За віковими характеристиками виділено підгрупи пацієнтів до 60 років, від 61 до 70 років та у віці від 71 року та старше. Пацієнти основної групи додатково розподілялися за стадією захворювання та за типом ПВКГ. Розподіл очей за стадією проводився згідно класифікації А.П. Нестерова (1977 р.) і був таким: I стадія – 59 очей, II стадія – 100 очей, III  стадія – 81 око, IV стадія – 40 очей.

Клінічний тип глаукоми встановлювали на основі офтальмологічного обстеження з урахуванням поля зору, показників тонографії з розрахунком трофічного коефіцієнта, а також клінічних проявів (Завгородня Н.Г., 2003).

Серед обстежених хворих на ПВКГ офтальмотонус був компенсований проведенням оперативних втручань (синусотрабекулоіридектомія, непроникаюча глибока склеректомія) на 185 очах (66 %), медикаментозним шляхом на 95 очах (34 %).

Всім хворим було проведено повне офтальмологічне обстеження, яке включало дослідження гостроти зору, поля зору, об'єктивне визначення рефракції (скіаскопія та рефрактометрія), біомікроскопію, гоніоскопію, офтальмоскопію очного дна в прямому вигляді, тонометрію й тонографію. Для оцінки електрофізіологічного стану зорового аналізатора визначалася електрична чутливість за допомогою офтальмологічного стимулятора КСНО 1-88 «Фосфен». Стан кута передньої камери, трабекулярного апарату і шлемового каналу оцінювали методом біомікрогоніоскопії за допомогою гоніоскопа Краснова та лінзи Гольдмана. Стан гідродинаміки вивчали методом спрощеної тонографії за А.П. Нестеровим (1972 р.). Вивчення основних ознак старіння ока проводилося відповідно до рекомендацій Н.О. Пучковської (1982 р.).

Визначення психосоматичного статусу проводили за допомогою опитувальників: В.В. Століна і А.Г. Шмельова (1984) для вивчення емоційної лабільності, тесту Н.В. Киршевої та співав. (1995) для визначення ригідності та стресостійкості, тривожність визначали за шкалою В. Тейлор в адаптації В. Но-карідзе (1975) та Ч.Д. Спілбергера, Ю.Л. Ханіна (2002). Результати опитування оцінювали в балах.

Стан вегетативно-нервової системи оцінювали за допомогою комп’ютерної кардіоінтервалографії (КІГ) за методом Р.М. Баєвського (1984).

Оцінка стану гормональних систем проводилася шляхом визначення рівня естрадіолу (Е), тестостерону (Т), лютеінізуючого гормону (ЛГ), фолікулостимулюючого гормону (ФСГ), тиреотропного гормону (ТТГ), трийодтироніну (Т₃), тироксину (Т₄), кортизолу, інсуліну. Дослідження здійснювали радіоімунним методом у сироватці крові з використанням стандартних реактивів та інструкцій фірми «Immunotech» (Чехія).

Функціональний стан симпато-адреналової системи оцінювали за показниками рівня катехоламінів: адреналіну (А), норадреналіну (НА), дофаміну (Д) і ДОФА в добовій сечі за методом Є.Ш. Матліної та співавт. (1965).

Ліпідний дистрес синдром вивчався шляхом оцінки ліпідного обміну та процесів перекисного окислення ліпідів і стану антиоксидантної системи. Рівень дієнових кон’югатів (ДК) и трієнкетонів (ТК) визначали за методом В.Б. Гав-рилова (1983 р.), малонового диальдегіду (МДА) - в реакції з тіобарбітуровою кислотою за методом І.Д. Стальної., Т.Г. Гарішвілі (1986 р.), вітаміну Е - за  методом I. Thomson et al. в модифікації Р.Т. Черняускене (1982 р.), вітаміну С за методом М.П. Григорьєвої (1987 р.), каталази – за методом М.А. Королюк    (1988 р.).

Дослідження виконувались у лабораторії кафедри лабораторної діагностики та загальної патології Запорізької медичної академії післядипломної освіти та клініко-діагностичній лабораторії МСЧ «Запоріжсталь» та «Дніпроспецсталь».

         Усього було проведено 2300 клініко-функціональних, 1832 радіоімунологічних, 1960 біохімічних, 1404 психологічних дослідження.

Статистичний аналіз. Для оцінки отриманих результатів визначали середнє значення (М), стандартне відхилення (σ), помилку стандартного відхилення (m). Для оцінки відмінностей у двох групах використовували критерій Ст’юдента. Оцінку чисельних показників до і після лікування здійснювали за допомогою критерію Ст’юдента для зв’язаних вибірок. Для підтвердження кореляційної залежності між факторами, що вивчалися, використовували коефіцієнт лінійної кореляції (r). Оцінка ефективності лікування проводилась за допомогою визначення вірогідності відмінностей при альтернативному варіюванні (Мерков А.М., Поляков Л.Е, 1974; Мінцер О.П. та співавт., 2003). Розрахунок ризику розвитку глаукомного процесу в залежності від гормонально-метаболічного гомеостазу  проведено з використанням методу найменших квадратів (Лизер С., 1971). Для збереження й подальшої обробки матеріалу було створено електронні бази даних. Статистичний та графічний аналіз отриманих даних проводився за допомогою комп’ютера Celeron 2,0 з використанням програми Microsoft Excel 7.0 для Windows 2000.

Результати дослідження та їх обговорення. Клінічна характеристика функцій ока та ознак старіння його переднього відрізка у хворих на ПВКГ. Аналіз клінічних проявів порушення функції ока та ознак старіння його переднього відрізка у хворих на ПВКГ довів, що всі пацієнти з глаукомою, навіть у групі до 60 років, мають виражені інволютивні зміни ока, які прогресують з віком. Так, у хворих на ПВКГ віком до 60 років ксантелазми вій трапляються у 2,4 рази, пінгвекула - у 2,6 рази, arcus senilis - у 1,8 рази, дистрофія райдужки I і II ступеня – у 1,8 рази, а дистрофія райдужки III ступеня - у 4 рази частіше, ніж у контрольній групі. У хворих на глаукому вікової групи більше 71 року ксантелазми вій трапляються у 1,9 рази, пінгвекула – у 2,7 рази, arcus senilis – у 2,4 рази частіше, ніж у контролі. У цій віковій групі у хворих на глаукому дистрофія райдужки I і II ступенів трапляється у 5,8 рази, а дистрофія райдужки III ступеня - у 12,0 разів частіше порівняно з контрольною групою. При старінні організму також спостерігається тенденція до зниження коригованої гостроти зору, звуження периферичних границь поля зору в сумі по 8 меридіанах, збільшення порогу електричної чутливості за фосфеном, погіршення показників гідродинаміки ока як в основній, так і в контрольній групах. Так, з віком коефіцієнт легкості відтоку погіршився на 31 %, а продукція внутрішньоочної рідини знизилась на 34 %.

Не виявлено достовірної зміни частоти ознак інволюції ока у хворих на різні стадії ПВКГ. Проте при порівнянні основної й контрольної групи вже при I стадії частота інволюційних ознак майже в 2 рази вища, ніж у контрольній групі. Це свідчить про наявність передчасного старіння організму.

Дослідження ознак старіння при різних клінічних типах ПВКГ показали, що при гіповолемічному типі глаукоми ксантелазми вій трапляються у 2,0 рази, пінгвекула кон'юнктиви – у 2,3 рази, а arcus senilis - у 2,1 рази частіше, ніж при гіперволемічному типі глаукоми. Виявлені клініко-функціональні показники старіння ока, виражені порушення гідродинаміки при гіповолемічному типі ПВКГ служать додатковим підтвердженням більш виражених процесів інволюції при аналізованому клінічному типі захворювання.

Таким чином, у хворих на глаукому простежуються клінічні ознаки вираженого, передчасного старіння, що викликає необхідність пошуку біохімічних маркерів, які б могли об’єктивно підтверджувати наявність метаболічних порушень в організмі та дозволяти прогнозувати прогресування інволютивних змін.

Гормональні системи та їх роль в розвитку ПВКГ. Відомо з даних літератури про вплив статевих та інших стероїдних гормонів на темп старіння організму, на виразність атеросклеротичних процесів, на початок та перебіг трофічних, судинних, неврологічних та інших захворювань, особливо тих, які пов’язані з віком (хвороба Паркінсона, Альцгеймера, діабет 2 типу, гіпертензія та ін.), на морфологічний стан колагену, дерми, остеогенезу. Оскільки при ПВКГ простежуються клінічні ознаки старіння, а також відомо з літератури про наявність естрогенових рецепторів у тканинах ока (кон’юнктива, рогівка, судинна оболонка, сітківка, кришталик), у роботі було проведено дослідження периферичних статевих стероїдних гормонів (естрадіол, тестостерон), центральних регуляторів гіпофізарно-гонадної системи (ЛГ і ФСГ), гормонів гіпофізарно-тиреоїдної системи (ТТГ, Т₃ і Т₄) та гормонів стрес реалізуючої системи (кортизол-інсулін), з урахуванням статі, вікових характеристик, стадії й типу ПВКГ.