ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ІННОВАЦІЙНОГО ХАРАКТЕРУ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її мета й завдання, дається характеристика об’єкта, предмета й методів дослідження, формулюється наукова новизна й викладаються основні положення, що виносяться на захист, висвітлюється практичне значення отриманих результатів, указуються публікації й апробації за тематикою даної наукової роботи.

Розділ 1 «Договірні зобов’язання інноваційного характеру і сучасний стан їх господарсько-правового регулювання» складається з 3-х підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Інновація: діалектика розвитку» простежується ґенеза цього поняття в науці загалом і в юриспруденції, зокрема. Констатується, що такі категорії, як «інновація», «інноваційний продукт», «договори інноваційного характеру» почали запроваджуватися в законодавстві України і в доктрині господарського права лише на початку 90-х років ХХ ст. Але існують їх прототипи в минулому, як-от «нововведення», «нова техніка», «науково-технічні досягнення», «договір на передачу науково-технічних досягнень (розробок) і досвіду їх використання» тощо. Зазначається, що на сьогодні бракує одностайного доктринального тлумачення терміна «інновація» і єдності в підході до його співвідношення з поняттями «новація» і «нововведення».

З урахуванням організаційно-орієнтовного підходу до визначення терміна «інновація» подальшого розвитку отримує висновок, що це комплекс пов’язаних між собою процесів і результат концептуалізації нових ідей, спрямований на вирішення поставленої проблеми а вже далі – практичного застосування нового явища (інноваційного об’єкта).

Аргументовано, що новація, нововведення й інновація – це результати інтелектуальної діяльності людини. Однак інновація відрізняється від новації й нововведення тим, що останні не містять у своєму складі такого елемента, як об’єкт права інтелектуальної власності. Разом із тим нововведення є родовим поняттям, яке поділяється на нововведення просте як реалізовану новацію (ідею) і кваліфіковане, в основі якого лежить об’єкт права інтелектуальної власності – інновацію. З огляду на це, доводиться, що створення й реалізацію інновації слід розглядати як єдиний процес, що поєднує не тільки здійснення організаційних заходів, а й процес (інноваційний), тобто певну послідовність етапів (стадій), які проходить абстрактна інноваційна ідея (новація) до її втілення в реальний кінцевий продукт, придатний до використання, тобто в інновацію.

У підрозділі 1.2 «Загальна характеристика договірних зобов’язань у сфері науково-технічного прогресу (60-80 роки ХХ ст.)» наводиться характеристика договірних форм, що опосередковували відносини на різних етапах циклу «наука – виробництво» у так званий доінноваційний період (договори на науково-дослідні, дослідно-конструкторські та технологічні роботи; на передачу науково-технічних досягнень і досвіду їх використання; на проведення пусконалагоджувальних і шеф-монтажних робіт та ін.). Зазначені договори мали кінцеву мету – впровадження нової техніки у виробництво. Підкреслюється, що термін «впровадження» не знайшов легального визначення ні на рівні закону, ні на рівні доктрини, й поступово втратив свої позиції щодо позначення кінцевої мети вказаних договорів.

Констатується, що зазначені договори послужили підґрунтям для договорів інноваційного характеру, а впровадження за сучасних умов не вважається кінцевою метою інноваційного циклу, а є лише однією з його стадій.

У підрозділі 1.3 «Види договорів інноваційного характеру і проблемні питання їх систематизації в посткодифікаційний період» звертається увага на те, що ГК України до договорів у сфері інноваційної діяльності відніс тільки договір на створення і передачу науково-технічної продукції (ст. 331).

Доводиться, що бланкетна норма ст. 332 ГК України (відповідно до якої відносини, що виникають у процесі здійснення інноваційної діяльності, регулюються не тільки цим Кодексом, але й іншими законодавчими актами і до них у частині, не врегульованій ГК України, застосовуються відповідні положення ЦК України) не вирішує всіх питань господарсько-правового регулювання договірних зобов’язань в інноваційній сфері, оскільки договори в останній навряд чи всі без винятку можна віднести до універсальних юридичних конструкцій, які знайшли своє закріплення на рівні ЦК України.

Обґрунтовується, що у правовій площині інноваційний процес і інноваційний цикл, як абстрактні економічні поняття, змістовно тотожні і в динаміці становлять собою послідовність певних дій учасників по перетворенню наукового знання на інновацію. Зміна стадій інноваційного циклу охоплюється поняттям «механізм реалізації», серед складників якого одне з головних місць посідає договірний механізм, тому що договір – це один з регуляторів господарських відносин, а значить і тих, що виникають при здійсненні інноваційної діяльності в межах конкретного інноваційного циклу.

Дослідивши договірний механізм реалізації інноваційного циклу, авторка дійшла висновку, що він відбувається шляхом взаємодії різних договірних форм упродовж всього інноваційного циклу аж до вирішення завдання, поставленого перед собою його учасниками.

Пропонується договори, які укладаються в інноваційній сфері, об’єднати під загальною назвою «договори інноваційного характеру», оскільки такі їх назви, як «інноваційний договір» або «інноваційний контракт», якими теж оперують для позначення цих договорів, надто вузькі за своїм змістом. І хоча на сьогодні доцільність виокремлення групи договорів інноваційного характеру підтримується не всіма вченими, з посиланням на те, що у своїй більшості ці договори є цивільно-правовими, які вже отримали свою класифікацію на рівні ЦК України, авторка доводить, що договори інноваційного характеру – це окрема група господарських договорів. Ними визнаються договори, що укладаються в інноваційній сфері і спрямовані на створення (передачу) і впровадження інноваційного об’єкта (інноваційного продукту або інноваційної розробки). Вони характеризуються наступними конститутивними ознаками: а) зв’язаністю контрагентів інноваційним циклом (системоутворююча ознака); б) наявністю у їх предметі інноваційного складника; в) спрямованістю на впровадження інноваційних об’єктів; г) отримання в результаті впровадження позитивного ефекту.

Обґрунтовується, що договори інноваційного характеру, які опосередковують певну стадію інноваційного циклу, є різноманітними за своїм спрямуванням і правовою природою, перелік їх не є вичерпним, а окремим з них притаманний алеаторний (ризиковий) характер.

Доводиться, що залежно від повноти стадій інноваційного циклу, а також суб’єктного складу зобов’язальних відносин оформлення договорів інноваційного характеру можливо провадити різними шляхами. При повному інноваційному циклі пропонується застосовувати конструкцію рамкового (основного) договору як підставу для врегулювання порядку укладення й виконання договорів-додатків, зокрема, договорів: а) на створення і б) на впровадження інноваційного об’єкта (інноваційної розробки або інноваційного продукту). Аргументується, що рамковий договір не є попереднім договором, оскільки його завданням є організація зв’язків між учасниками інноваційних відносин у межах повного інноваційного циклу, а не укладення основного договору. До того ж укладення договорів-додатків не є підставою припинення дії рамкового договору.

Розділ 2 «Правова характеристика договорів, які опосередковують відносини на окремих стадіях інноваційного циклу» складається з 2-х підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Правова характеристика договірних зобов’язань на стадії створення інноваційного об’єкта (інноваційного продукту, інноваційної розробки)» моделюється договірний механізм, який забезпечує стадію створення інноваційного об’єкта (інноваційного продукту або інноваційної розробки). Авторка виходить з того, що інноваційний об’єкт (інноваційний продукт, інноваційна розробка) – це комплексний об’єкт, який є результатом інтелектуальної діяльності, має вторинний (похідний) характер, оскільки створюється на підставі вже існуючого об’єкта права інтелектуальної власності.

Підкреслюється, що процес створення інноваційних об’єктів, узятий у динаміці (русі) переходу від однієї стадії до іншої, має певну специфіку і становить інноваційний цикл якісно нового перетворення існуючого об’єкта права інтелектуальної власності. У зв’язку з тим, що інноваційний продукт створюється внаслідок реалізації договірного механізму відповідної стадії інноваційного циклу, цей механізм може включати договори не тільки на виконання робіт, а й на надання послуг.

У цьому підрозділі особлива увага приділяється правовій природі пойменованих договорів – договору на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт (далі – договір НДДКТР), врегульованого на рівні ЦК України, і договору на створення і передачу науково-технічної продукції, врегульованого на рівні ГК України, а також співвідношенню цих двох договірних форм. Проведений аналіз надав можливості дійти висновку, що зазначені договори не можна вважати тотожними, як і неможливо сприйняти висловлену в науковій правовій літературі пропозицію щодо перейменування в ГК України договору на створення і передачу науково-технічної продукції на договір НДДКТР.

Пропонується усунути термінологічну неточність шляхом внесення відповідних змін до чинного законодавства в частині узгодження положень норм ст. 331 ГК України, включаючи і її назву «Договір на створення і передачу науково-технічної продукції» гл. 34 ГК України «Правове регулювання інноваційної діяльності», з іншими нормативно-правовими актами в інноваційній сфері.

Наголошується, що відносини, пов’язані зі створенням інноваційного продукту як комплексного, складного, готового до впровадження результату інтелектуальної діяльності, залежно від наявності його прототипу – об’єкта права інтелектуальної власності, можуть опосередковуватися різними моделями договорів: договором на створення інноваційного продукту (залежно від мети замовника – договором на створення інноваційної розробки); договором на проведення додаткових робіт з доведення інноваційної розробки до рівня інноваційного продукту, оскільки наукові організації й високотехнологічні підприємства не завжди в змозі запропонувати ринку готовий інноваційний продукт; змішаним договором, якщо прототипу інноваційного продукту не існує, а його створення необхідне для виконання завдання замовника.

У підрозділі 2.2 «Правова характеристика договірних зобов’язань на стадії впровадження інноваційних об’єктів» розглядаються договори, які опосередковують цю стадію.

Аналізуються точки зору щодо розуміння сутності впровадження та співвідношення зазначеної категорії з іншими, які теж характеризують шляхи введення інноваційних об’єктів у господарський оборот, зокрема, з комерціалізацією. Авторка не погоджується з тим, що терміни «впровадження» і «комерціалізація» треба трактувати як тотожні з тією лише різницею, що вони характеризують різні історичні етапи розвитку – доінноваційний та інноваційний. На її думку, і впровадження, і комерціалізація мають однакову мету – втілення об’єкта права інтелектуальної власності в певному виробі і, як правило, випуск останнього. Однак, ураховуючи те, що невід’ємною ознакою процесу комерціалізації є отримання прибутку від реалізації (продажу) продуктів у процесі їх виходу на ринок, впровадження є ширшим поняттям порівняно з комерціалізацією. Доводиться, що не є тотожними і такі поняття як освоєння і впровадження, хоча самі процеси освоєння (підготовка до виробництва продукції) та впровадження (випуск продукції) взаємопов’язані і можуть розглядатися в межах єдиної стадії інноваційного циклу – впровадження. Стадію впровадження авторка розглядає як таку, що має на меті трансформацію інноваційного продукту (розробки) в інноваційну продукцію, яка відповідає заявленим вимогам кінцевого споживача.

Акцентується увага на договірних формах, які опосередковують стадію впровадження, а саме на договорах, спрямованих на виконання робіт та/або надання послуг, потрібних для створення умов для забезпечення готовності до випуску інноваційної продукції (договір на надання маркетингових послуг, патентно-ліцензійних послуг, послуг із сертифікації інноваційної продукції, договір авторського нагляду, страхування інноваційних ризиків та ін.).