ГРЕЧЕСКИЙ РОСПЕВ В КОНТЕКСТЕ РУССКОЙ ЦЕРКОВНО-ПЕВЧЕСКОЙ ПРАКТИКИ СЕРЕДИНЫ XVII–XVIII ВЕКОВ

Короткий зміст

В Вступі обгрунтовуються актуальність теми і постановка проблеми дисертації, визначаються об'єкт, предмет, мета, завдання, методологічна основа, наукова новизна, теоретичне і практичне значення дослідження.

Розділ 1 "Проблема першоджерела в історії і теорії грецького розспіву" є викладом результатів джерелознавчих вишукувань – наративних та рукописних (підрозділ 1.1); також тут представлена порівняльна характеристика репертуарних даних двох типів джерел.

Джерелознавчою базою грецького розспіву виступають наративні джерела (літописи, хронографи, статути, чиновники) і співацькі рукописи. У наративних джерелах представлений більш ранній період побутування грецького розспіву в богослужбовій практиці – 50-і роки XVІІ ст., тоді як по виявленим автором роботи співацьким рукописам можна говорити про третю чверть XVІІ ст. як про час появи піснеспівів грецького розспіву в російських богослужбових книгах.

З наративних джерел богослужбової практики XVІІ ст. нами виявлені три пам'ятники, що містить інформацію по історії грецького розспіву. Перший – "Книга записная облачением и действу великаго государя святейшаго Никона, архиепископа царствующаго града Москвы и всеа великия и малыя и белыя России патриарха" являє собою поденні записи церковної служби Московського Успенського собору середини XVІІ ст. за участю патріарха Нікона.

Вперше у вітчизняній і зарубіжній медієвістиці "Книга записная..." використовується як джерело інформації про активне використання грецького розспіву в російському богослужбовому співі. Розглянутий пам'ятник дає уявлення про архієрейські служіння Нікона за три роки (1655–1658) і виявляє численні свідчення побутування в церковній практиці середини XVІІ ст. піснеспівів досліджуваного розспіву: у Московському Успенському соборі грецьким розспівом було розспівано понад 40 текстів, головним чином святкових (стихири, тропарі, кондаки, сідальні, приспіви, канони святам – Різдву й Успінню Богородиці, Різдву Христову, Богоявленню, Воздвиженню, Покрову, архангелу Михайлові, пророчиці Ганні). Згідно пам’ятнику "Книга записная...", піснеспіви грецького розспіву використовувалися не тільки в  літургійній практиці, але й у побутовому житті патріарха Нікона і царя Олексія Михайловича.

"Книга записная..." показує розмаїтість співацької термінології у визначенні грецького розспіву: "гречески", "гречески меншее", "греческая большая", "из греческаво превода" ("греческаго переводу"), "греческаго роспеву". Крім того, у даному наративному джерелі присутня інформація про участь грецьких півчих у богослужіннях Московського Успенського собору, що могло зіграти визначену роль у формуванні репертуару і стилістики грецького розспіву.

Додатковими наративними джерелами по історії грецького розспіву можуть служити: "Патриаршие выходы", де ми знаходимо відомості про репертуар розспіву в 90-і рр. XVІІ ст., та "Известие о рождении и воспитании и о житии святейшего Никона, патриарха Московского и всея Руси" келійника Нікона і прихильника його реформ Іоанна Шушеріна (1685 р.), що підтверджує головну роль патріарха Нікона в поширенні грецького розспіву в російському церковному співі в середині XVІІ ст.

Стосовно рукописних матеріалів виявлено, що в музично- медієвістичній літературі розглядаються окремі пам'ятники в зв'язку з деякими питаннями по історії грецького розспіву, але власне джерелознавчих проблем даного стильового шару ніхто з них не торкався. У цілому, радянські медієвісти згадують про 16 рукописів, що для вивчення російської версії грецького розспіву явно недостатньо. Тому найпершою задачею при розробці питань історії досліджуваного розспіву стали джерелознавчі пошуки рукописних пам'ятників.

Основний корпус піснеспівів грецького розспіву був виявлений автором дослідження в фондах РНБ, БРАН, ІРЛІ (Санкт-Петербург), РДБ, ГІМ, РДАДА (Москва).

Загальна кількість оглянутих співацьких рукописів XVІ–XVІІІ ст. вищевказаних сховищ складає понад 1000 одиниць, з яких 240 містять грецький розспів.

Основними типами співацьких книг, що містять досліджувані піснеспіви, є Обіход і Свята, у меншому ступені – Ірмологій, Октоїх, Стихирар, Пісна і Цвітна Тріоді, Трезвони. У виявлених рукописах грецьким розспівом зафіксовано 158 піснеспівів різних жанрів.

По рукописних джерелах другої половини XVІІ ст. установлене збільшення кількості варіантів назв досліджуваного шару в порівнянні з наративними джерелами середини століття: "греческая", "греческое согласие", "греческий напев", "греческий припев", "греческого пения", "грециах напелу", "греческий перевод", "греческаго преводу", "Византúево".

Порівняння музичної інтерпретації однакових текстів при різних варіантах найменування, різному часі побутування і різних місцях перебування показало, що розходження між наспівами несуттєві (на рівні невеликих варіантних різночитань деяких ділянок наспіву).

Порівняння наративних і рукописних джерел виявляє дуже значне розширення репертуарного списку досліджуваного розспіву до кінця XVІІ ст.: грецьким розспівом було охоплено усе добове і майже усе річне коло богослужіння. До початку наступного століття з'являються численні повні співацькі збірки грецького розспіву: Всенощна, Літургія, Обіход, Ірмологій, Свята, Октоїх (у архівах РНБ, РДБ, ГІМ).

Визначення віку рукописів по філігранях дозволяє з'ясувати час побутування піснеспівів грецького розспіву в російському богослужбовому житті – 60-і роки XVІІ – 70-і роки XVІІІ ст.

Підводячи підсумки щодо джерелознавчих проблем грецького розспіву, треба підкреслити високу динаміку його поширення в російській церковно- співацькій практиці другої половини XVІІ – XVІІІ ст., достатню вагомість досліджуваного явища в багаторозспівній системі церковного співу Росії на межі позначених століть.

У першому розділі також розглядаються особливості нотної фіксації піснеспівів грецького  розспіву (підрозділ 1.2). Унікальність розспіву полягає в тім, що одноголосні і багатоголосні зразки грецького розспіву записані всіма типами нотації, що існували в другій половині XVІІ ст.: знаменною (виявлено 27 рукописів, де 2 рукопису – беспомітні і безпризначні, 25 – помітні і призначні);  демественною (5 рукописів), путєвою (2 рукопису), демественно-путєвою (2 рукопису), двознаменною (1 рукопис), нотолінійною київською квадратною (203 рукопису).

Застосування музично-палеографічних і невмо-статистичних методів сучасного музикознавства дозволяє виявити близькість невменної нотації, використаної при фіксації піснеспівів грецького розспіву, традиційній стовповій формі запису. У знаменній нотації грецького розспіву зберігаються головні сімейства стовпової знакової системи і всі різновиди согласій. Порівнявши знаменну нотацію звичайних стовпових наспівів зі знаменним записом грецького розспіву, ми знайшли розходження тільки в активному застосуванні степенних позначок, що свідчить про передкризовий стан крюкової нотації і розпад поспівкової структури знаменної мелодіки.

Багатоголосні зразки грецького розспіву представляють усі типи нотної фіксації багатоголосся, що існували в російському співацькому мистецтві того часу: невменні (двох-триголосні партитури, записані знаменною, демественною, путєвою і демественно-путєвою нотацією) і нотолінійні (у виді партитур і поголосників).

Особливої уваги заслуговують різновиди нотації, створені спеціально для запису піснеспівів грецького розспіву. На сьогодні нам відомі два види подібного запису.

Перший з них виявлений автором роботи в співацькому рукописі початку XVІІІ ст. Синодальних зборів ГІМ, де він позначений як "красная нота" і є буквеним типом нотації, записаним червоним кольором, завдяки цьому, імовірно, і отримав назву "красная нота". Цією нотацією записані святкові піснеспіви грецького і знаменного розспівів («Служба дванадесятым праздн(икам) Русскаго и Греческаго роспевовъ по крюковой системе») і тут же дана абетка "красной ноты", що включає три групи знамен: «знамя ходкое (скороходное сице), знамя ступовое, знамя косношественное».  Судячи з даних назв, автор абетки мав на увазі ритмічну сторону нотації; звуковисотна характеристика знаків спирається на сольмізаційну систему і враховує обіходний звукоряд з обсягом у дві з половиною октави і поділом на согласся.

Друга форма нотного запису грецького розспіву виявлена дослідником М. Богомоловою у 70 російських співацьких рукописах другої половини   XVІІ ст. і умовно названа медієвістом "греческой", оскільки присутні в них одноголосні і багатоголосні піснеспіви мають позначення, що вказують на зв'язок цих зразків із грецьким розспівом: "греческой", "греческое", "гречески", "греческой переводъ", "ин переводъ греческой", "греческое согласие", "греческой новгороцкой", "знамя греческое", "грецкой роспев". Час винаходу нотації – середина XVІІ ст., період побутування – остання  третина  XVІІ  ст.  Виявленою  нотацією  записані  повсякденні піснеспіви, рідше зустрічаються твори стихирарного циклу; активно представлені молебні піснеспіви і канони (найчастіше присвячені пам'яті Богородиці). Графічні форми нотації цілком базуються на найбільш простих накресленнях казанської нотації.

Таким чином, ми маємо справу з унікальним варіантом існування в російській церковно-співацькій практиці двох видів спеціальної нотації для фіксації піснеспівів грецького розспіву, що, на наш погляд, дуже важливо для усвідомлення значимості розглянутого розспіву в історії російського церковного співу на межі XVІІ–XVІІІ ст. Формування власної нотації свідчить про зрілість грецького розспіву й у цьому відношенні його можна розглядати як цілком сформовану самостійну стильову систему, оскільки народження власної нотації в розспіві відбувається на заключному етапі його історії розвитку, коли нотування фіксує вже закріплений в співацькій практиці процес озвучування богослужбових текстів грецьким розспівом.

У Розділі 2 "Історія грецького розспіву як музикознавча проблема" викладається історія вивчення розспіву в російській, українській і зарубіжній медієвістиці (підрозділ 2.1), виявляються історичні причини і умови введення грецького розспіву в церковний спів російської богослужбової практики XVІІ ст. (підрозділ 2.2), а також надається репертуарно-жанрова характеристика розспіву (підрозділ 2.3).

Вперше питання історії грецького розспіву були освітлені засновником російської музичної медієвістики Д. Разумовським. Концепцію вченого стосовно до грецького розспіву прийняв і в деяких відношеннях розширив І. Вознесенський. Деталі по історії грецького розспіву ми знаходимо в працях істориків російського церковного співу межі XIX–XX ст. (В. Металов, А. Преображенський, М. Фіндейзен і ін.). До окремих питань історії грецького розспіву зверталися російські медієвісти в 60-80-і роки минулого століття (С. Скребков, М. Успенський, Ю. Келдиш, М. Богомолова). Пізніше (наприкінці 80-х і в 90-х рр.) з'являється ряд статей і дисертаційна робота київського музикознавця Г. Васильченко-Михно, стаття львівського медієвіста Ю. Ясиновського, присвячені українському варіанту грецького розспіву. З зарубіжних медієвістів розспіву приділив увагу І. Гарднер.

Усі згадані дослідники прагнуть відповісти на окремі питання по історії розспіву, однак як самостійне стильове явище російської культури XVІІ–XVІІІ ст. грецький розспів не розглядався в повному обсязі в жодній  з перерахованих вище робіт. Усе коло цих питань можна звести до наступного:

·       Походження і поширення грецького розспіву, його зв'язок із грецьким  церковним співом (чи відсутність цього зв'язку).

·       Роль осмогласся в грецькому розспіві.

·       Музично-стилістичні особливості розспіву.

Далі в роботі розглядається історія взаємин Візантії і Давньої Русі, що носили складний і неоднозначний характер. У процесі дослідження нами з'ясовані ті умови, що стали причиною зародження грецького розспіву в російській церковно-співацькій практиці XVІІ ст., а також підтверджена визначальна роль у цьому процесі прогрецької орієнтації патріарха Нікона і царя Олексія Михайловича, які на практиці затверджували ідею "Москви як третього Риму", що і пояснює їхнє прагнення внести грецькі елементи в російське життя і побут, у тому числі й у церковну, а це, у свою чергу, стало причиною появи піснеспівів грецького розспіву в співацьких книгах того часу. Спалах прогрецьких настроїв у XVІІ ст. пояснюється атмосферою тривожної нестійкості, крайньої напруги фізичних і духовних сил народу і, у зв'язку з цим, пошуком стійких, освячених століттями початків. Ними стали старовина, обрядовість, як вітчизняна, так і більш стародавня – візантійська. Крім того, грекофільство Олексія Михайловича і Нікона прямим чином позначилося на їхньому заступництві грецьким архіпастирям і  їхнім співакам, що супроводжували і саме в цей час активніше за все відвідували Московію і могли уплинути  на процес виникнення і поширення грецького розспіву.

У дослідженні визначається жанрова специфіка російського богослужбового співу (підрозділ 2.3) і надається репертуарно-жанрова характеристика грецького розспіву, складена по рукописним матеріалам і розглянута по наступним параметрам: літургійний (роль піснеспівів у богослужінні), змістовний (молитвословний текст), музично-стилістичний (характеристика наспіву в його зв'язку з конкретним жанром літургійного дійства). Ми спиралися на вісім статутно-канонічних ознак церковно-співацьких жанрів, вироблених петербурзьким медієвістом І. Безугловою і київським дослідником О. Шевчук: зміст і будівля тексту піснеспіву (змінні-незмінні піснеспіви); функція в богослужінні (однофункціональні-багатофункціональні); частотність виконання (добове, тижневе, річне богослужбові кола); способи виконання (діалогічний і пісенно-гімнічний); відношення тексту і наспіву; різновиду інтонування тексту (по ступені розспівності); композиція; інтенсивність еволюційного розвитку.

На рівні змісту, будівлі тексту, функції в богослужінні, частотності і способів виконання богослужбових піснеспівів грецький розспів цілком знаходиться в рамках російської церковно-співацької практики XVІІ–XVІІІ ст. Найбільшу кількість списків мають піснеспіви: Великоденний канон, "На реках вавилонских", "Да исправится молитва моя", "О тебе радуется", "Бог-Господь и явися нам". Потім по ступені частотності використання в рукописах йдуть піснеспіви: "Иже херувимы", "Достойно есть", "Повеленное тайно прием", "Благословен еси Господи", "Благослови, душе моя, Господа", канон Різдву Христову, "Ангел вопияше благодатней", "С нами Бог". Перераховані вище піснеспіви складають жанрове ядро грецького розспіву. Особливо відзначимо значимість жанру канону (Різдву, Введенню й Успінню Богородиці, Благовіщенню, Стрітенню, Різдву Христову, Входу Господню, Преображенню, Вознесінню, П'ятидесятниці, Великодню, Богоявленню, Воздвиженню, апостолам Петру і Павлу, канон молебний "Многими содержим", канон "Скорби наведен"), що є найбільш повною і завершеною гімнографічною формою у візантійській і давньоруській традиції. Наскільки нам відомо, іншим розспівам російської й української багаторозспівної системи не властива така значимість жанру канону. Це дає можливість вважати застосування жанру канону "особливою прикметою" грецького розспіву. На межі XVІІ–XVІІІ ст. грецьким розспівом був охоплений повний співацький репертуар богослужіння.

У грецькому розспіві представлене все емоційно-образне коло православного богослужіння: хвалебно-славильне (похвала Трійці, Богородиці і святих), догматично-з'ясувальне (розкриття змісту різних догматів Православної церкви), покаянне, заупокійне.

Результати загальнотекстологічного опису дозволили виявити, що в більшості піснеспівів грецького розспіву спостерігається стабільність наспівів. Це пов'язано, по-перше, з порівняно невеликим періодом активного побутування розспіву в російській церковній практиці; по-друге, з особливостями географічного ареалу поширення вивчених нами рукописів, що містять піснеспіви грецького согласся (переважно – північні монастирі Росії і, найбільшою мірою – Соловецький і Кирило-Бєлозерський).

Перелічимо найбільш ранні за часом появи в рукописах піснеспіви грецького розспіву (третя чверть XVІІ ст.): "Ангели вопияше благодатней", "Бог Господь и явися нам", "Да исправится молитва моя", "Достойно есть", "Иже херувимы", "На реках вавилонских", "О тебе радуется", "Повеленное тайно прием", "Свете тихий", "С нами Бог".

У роботі провідне значення має проблема створення цілісної концепції грецького розспіву, котрій присвячений Розділ 3 "Основні аспекти музикознавчої теорії грецького розспіву", де виявляються музично-теоретичні основи останнього. У контексті церковно-співацької традиції елементами музикознавчої теорії грецького розспіву є: осмогласся, мелодико-ритмічні і композиційні особливості розспіву. 

Осмогласся грецького розспіву (підрозділ 3.1) розглянуто з позицій звуковисотних показників (початкові і кінцеві тони, звуковий обсяг) і характеристики клаузул осмогласних піснеспівів. Загальний підсумок звуковисотного аналізу показав, що в грецькому розспіві зберігається суть осмогласся як основного закону знаменного співу: найбільш активно як  початкові тони застосовуються звуки "c", "d" і "e"; у якості кінцевих – "c"; звуковий обсяг піснеспівів не виходить за рамки обіходного звукоряду й охоплює сіль малої октави – до другої октави; аналіз клаузул показав існування клаузул, застосовуваних тільки в одному гласі, а також наявність загальних для декількох гласів клаузул.

Особливості музичної стилістики грецького розспіву розглядаються насамперед на рівні мелодики і ритміки піснеспівів (підрозділ 3). Оскільки основою грецького розспіву, як і взагалі давньоруської монодії, є сакральне Слово, мелодика, ритміка, композиція і стилістика розспіву, у цілому, визначаються саме особливостями літургійного тексту.

В піснеспівах грецького розспіву провідними принципами виспівування тексту є невматичний і мелізматичний, що говорить про значимість мелодійної сторони в досліджуваному явищі. В мелодиці наявні кілька типів ладової організації, зв'язані, з одного боку, з монодичною ладовою традицією (це виражається в присутності моноопорності і багатоопорності, характерних для ладового мислення основного знаменного розспіву) і, з іншого боку, – з гомофонно-гармонічною, котра характеризується ранньою функціональністю і багато в чому формується на базі багатоопорної ладової структури знаменного розспіву. Використання моно- чи багатоопорності залежить від жанру піснеспіву і типу виспівування тексту. У мелодійному малюнку піснеспівів грецького розспіву переважає плавний, плинний, поступовий рух; терцові і квартові інтервальні ходи створюють ефект активного мелодійного руху, підкреслюють найзначніші слова тексту і можуть вважатися інтонаційно-стильовою "прикметою" грецького розспіву.

Ритмічна сторона грецького розспіву також підпорядкована словесному ряду і характеризується відновленням значимості мономірності як центральної  темпоральної міри знаменного співу, при цьому темпоральною одиницею в розглянутому об'єкті стають в однаковій мірі половинна і ціла тривалості. У піснеспівах грецького согласся провідне положення займає бінарний принцип співвідношення тривалостей (центральне місце при цьому займає двухдольність – 2/2 умовного "такту"). В межах метро-ритмічного простору грецького розспіву відбувається зародження тактовості.

У результаті аналізу композиції піснеспівів грецького розспіву (підрозділ 3.3) виявлені дві основні композиційні структури:

1 – нормативна, котра являє собою конструювання піснеспіву з відомих стійких інтонаційних формул-поспівок (близька організації знаменного розспіву, тобто  заснована на поспівці і її варіантному розвитку);

2 – ненормативна, заснована на безпоспівковому принципі композиції, яка є структурою наскрізного типу і у якій головну роль грає динаміка розгортання наспіву.

Порівняльний аналіз грецького розспіву з іншими варіантами розспівування богослужбового тексту (підрозділ 3.4) виявив, з одного боку, спільність розглянутих шарів, з іншого – присутність індивідуальних рис грецького розспіву: більш вираженої мажоро-мінорної ладової основи, квартових інтонацій, що вносять елемент активності і підйому, більш вираженої святковості і емоційної відкритості грецького розспіву.

При зіставленні репертуару грецького розспіву з іншими розспівами помітні подібні моменти: від окремих святкових піснеспівів до повної служби у всіх її різновидах. Своєрідність шляху формування репертуару грецького розспіву полягає в концентрованості часу його виникнення і поширення, у його прискореному становленні та розвитку в порівнянні з попередніми розспівами (знаменний, великий, демественний, путєвий).