ГУМОРИСТИЧНИЙ КОМПОНЕНТ У СЕМАНТИЦІ ЛЕКСИЧНИХ І ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ МОВИ ТВОРІВ ЄВГЕНА ДУДАРЯ

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та основні завдання роботи, визначено предмет і методи дослідження, його наукову новизну, окреслено теоретичну й практичну цінність отриманих результатів, подано відомості про апробацію роботи й кількість публікацій з теми дисертації.

У першому розділі “Семантична структура слова та конотація: теоретичні засади дослідження” з’ясовано зміст понять семантична система мови, конотативний компонент семантики, стилістичне значення одиниць мови.

У роботі представлено дискусійні питання щодо статусу конотації, яку розглядають як: 1) додатковий компонент значення слова/фразеологізму, що відображений у його змісті, у внутрішній формі мовного знака (М.Алефіренко, О.Тараненко, В.Телія, В.Ужченко, О.Бурбак, Л.Мельник та ін.); 2) додаткове прагматичне співзначення мовної одиниці (Л.Бархударов, Л.Кисельов, В.Комісаров, А.Новиков, В.Шаховський, Д.Шмельов, О.О.Кабиш та ін.). Зафіксовано різні думки щодо змісту поняття стилістичне значення, яке представлено як: 1) вид конотації, ознаку мовного знака, що вказує на його усталене вживання у певних функціональних різновидах мови (С.Єрмоленко, Л.Мацько); 2) функціональний компонент, що не належить до конотативних ознак, не тотожний емоційно-експресивній конотації (О.Тараненко); 3) компонент конотованих мовних одиниць (В.Телія, Н.Лук’янова).

Широке й вузьке розуміння конотації (як і стилістичного значення) спричинене розглядом мовних одиниць у системно-мовному та функціональному аспектах. Саме в контекстних умовах лексичні одиниці набувають експресивних функцій, культурно-історичних, морально-естетичних нашарувань, емоційності, аксіологічності, різноманітних асоціацій. Прагматична природа такого типу лексичних конотацій полягає в тому, що вони спричинені прагненням автора висловлення активізувати конкретне сприймання та асоціативно-образне уявлення. Інші ж конотовані лексеми – носії часово-просторової (історизми, архаїзми, діалектизми) та функціонально-стильової семантики, що засвідчено в семантичній структурі мови, зокрема в лексикографічній практиці.

Фразеологічні одиниці, стійкі порівняння становлять культурно конотовані мовні знаки (В.Те­лія, В.Ужченко, В.Мокієнко, Б.Ажнюк, Л.Мельник, В.Маслова та ін.) за широким аспектом прагматичних оцінок. Експресивно-комунікативна, естетична функція для одиниць фразеологічного рівня певною мірою “гіпертрофована”, абсолютизована (І.Ковалик, В.Мокієнко).

У роботі комічне репрезентовано як мовно-естетичну категорію, пов’язану: а) зі шкалою емоційного реагування на суспільні явища – усмішка, жарт, іронія, гумор, чорний гумор, гротеск, сарказм, карикатура, інвектива; б) з лінгвокраїнознавчою, національно-психологічною інформацією, засвідченою у прийомах створення смішного або засобах гумору певної мови; в) з відображенням соціальних контрастів.

У дисертації викладено дискусійні питання щодо змісту іронічності як стилістичної категорії (С.Походня, О.Калита).

У другому розділі – “Актуалізація лексичної семантики в гумористичних творах Євгена Дударя” – представлено семантичні процеси, смислові зсуви, протиставлення та зближення, що відбуваються у слові та в його найближчому контексті (словосполученні), спрямовані на створення свідомої змістової неоднозначності. Семантика словесних засобів комічного є контекстно пов’язаною, у ній розкри­ваються приховані конотації, асоціативно-семантичні властивості конкретних “словникових” лексем.

До явищ жанрово-стильової актуалізації мовних одиниць зараховано: а) структурно-семантичні модифікації номінативних одиниць; б) стилістично марковану лексику; в) цілеспрямоване відхилення від норм у слововживанні та поєднанні лексем у словосполученнях; г) словотвірно-стилістичне варіювання лексики.

Зокрема, відзначено активність явища полісемії слів, коли “сприйняття” слова як багатозначного у тому чи тому контексті зумовлене його внутрішньою формою, що так чи так виявляється у соціально-мовній ситуації (В.Русанівський). Аналіз багатозначних лексем ґрунтується на розрізненні варіантів семантичних видозмін.

Серед образних уживань слів, що розширили коло предметно-логічних зв’язків, виділено ситуативні значення, котрі не зафіксовано у словниках. Такі значення у текстах Євгена Дударя виділено щодо звуконаслідувальних назв “мови” представників світу тварин, комах і под. для асоціативного (звукового) увиразнення характеристики мови людей: Якось, розкривши свіжий номер цього журналу, директор лазні квакнув від здивування: “Компоти – корисні для здоров’я! (ПС, с. 52).

Ефект комізму з’являється, коли словникова одиниця набуває іронічного індивідуально-авторського тлумачення, засобами якого стають стереотипні часово марковані формули, пор.: Мені ж катастрофічно не вистачає черг. Вони були джерелом інформації, підвищення кваліфікації, театром мініатюр, школою мужності(СП, с. 94). Іронічність такої дефініції зрозуміла лише певному поколінню читачів.

Гумористична конотація виникає тоді, коли письменник навмисне вдається до розтлумачування багатозначного слова, стикаючи в мікроконтексті його пряме й переносне значення, як-от: Треба шукати [жінку. – Т.Ш.] солідну, вагому. Не в тому розумінні, що важила багато. Терпіти не можу більших за себе (РЖ , с.77), пор.: “Вагомий: “1. Який має вагу. 2. перен. Змістовний, авторитетний, переконливий” [СУМ, I, 275].

Виділено оказіональні конотативні значення слів, зумовлені мовною практикою спільноти, що своєчасно не зафіксовані в лексикографії. Один із найпоширеніших типів слововживання – використання прислівників (там) та займенників (воно, наш, щось) з метою жартівливо-іронічного, іронічно-зневажливого найменування назв осіб, як-от: Воно ж у кролячому ходити не буде (РЖ, с.78).

В аналізованих текстах засвідчено активність лінгвістичного механізму розрізнення конструктивно зумовлених значень лексем, які без вказівки на конструктивно-синтаксичні особливості слів характеризуються предметно-смисловою неповнотою: Я полетів на вулицю. З вікон лунав передзвін бокалів. Летіли новорічні тости (РІ, с. 129.).

У досліджуваних текстах спостерігаємо кілька стилістичних прийомів актуалізації багатозначності: а) прийом контрасту,  як-от: Мене запевняють, що на здоров’я наших дітей впливають чужі вітри. Несуть біду. Холеру – з Туреччини, чуму – з Індії. Ніби у нас своєї чуми бракує. Ще з 1917 року (СП, с. 72) – “Чума: “1. Гостре інфекційне захворювання людини і тварини. 2. перен. Надзвичайно небезпечне, згубне соціальне явище” [СУМ, XI, 382]; б) мовний каламбур. Письменник поєднує в одному контексті два лексико-семантичних варіанти слова, репрезентуючи їх вільні (пряме й переносне) значення у словосполученнях: То йдіть назад… Бо в мене горить норма… – Краще у тебе згорів би бульдозер… Нівечиш землю з такою ненавистю, ніби вона твій класовий ворог (СП, с. 28) – “Горіти: “1. Піддаватися дії вогню, знищуватися вогнем, гинути у вогні. 10. перен., розм. Зазнавати невдачі в якій-небудь справі; // Бути під загрозою зриву” [СУМ, II,130].

Джерелом створення гумористичного ефекту виступає явище антонімії як основа мовних контрастів: Ви що, дядьку, звідтіля? З “недорозвинених” країн? – Ні. Я з колгоспу “Вперед”. – То йдіть назад… Бо в мене горить нор­ма… (РЖ, с. 127 ); Стояв тихий вечір. Я, обминаючи калюжі, прогулювався другорядною вуличкою першорядного міста (ПС, с. 140).

Гумористичний колорит ситуації досягається за допомогою контекстуальної антонімії. Наприклад, персонаж вживає слово у прямому первинному значенні (тут нормальний – “1. Який не має відхилень від норми” [СУМ, V, 443], а в репліці-відповіді інший персонаж надає висловленню іронічного підтексту, використовуючи антонім до другого значення ключового слова попередньої фрази (тут нормальний – “2. Психічно здоровий” [СУМ, V, 443], – антонім психічний): Дайте мені нормальну цибулину! – А я вам що, психічеську даю? (РЖ, с. 23).

Гумористичним контекстам Євгена Дударя властиві певні параметри лексичної синоніміки. Так, логічні синоніми підсилюють аксіологічний зміст висловлення, надаючи йому усномовної невимушеності, привносять регістри розмовності, жартівливості. Напр.: Не встиг я оглянутись, як за мною вже тупотів чималий гурт. Ще бракувало, щоб я весь оцей виводок привів за собою додому. Зупинився. Весь кагал пробіг повз мене (ПС, с. 102) – “Гурт. 1. Зібрання, скупчення людей” [СУМ, II, 196]; “Виводок //перен., жарт. Про велику кількість дітей у родині” [СУМ, I, 367]; “Кагал 2. перен., розм. Галаслива юрба; зборище” [СУМ, IV,67].

Емоційно-оцінні синоніми увиразнюють характеристику певних реалій, ситуацій, як-от: Оркестр знову вдарив туш (ОСО, с. 32); Духовий оркестр врізав туш, а зал вибухнув оплесками (ОСО, с. 34); Оркестр знову смальнув туш (ОСО, с. 34) – “Ударяти. 8. Ударом по чомусь створювати звук” [СУМ, X, 387]; “Врізати. 3.вульг. Сильно вдарити кого-небудь” [СУМ, I,759 ]; “Смалити. 6. перен., розм. Енергійно, азартно, з особливою силою робити що-небудь” [СУМ, IX, 395].

Контекстуальна синоніміка гумористичної прози Є.Дударя відбиває просторово-часові особливості наповнення того чи того синонімічного ряду. Наприклад, віддалені за семантико-стилістичними мотивами синоніми красти, розтягувати разом із словом приватизовувати починають у 80-х рр. ХХ ст. позначати те саме негативне явище привласнення чужого: Як хочеш, бреши. Скільки хочеш, кради. Що хочеш, приватизуй (СП, с. 30).

Іронічний змістовий ефект, що виникає внаслідок зіткнення в тексті паронімічних слів чи словоформ, також залежить від семантичних зв’язків між ними, напр., у мікроконтексті: Щоб і зарплата у нього не менша була, ніж на попередній. І блага з поблажками (РЖ, с. 9).

Мова аналізованих творів відбиває й часові конотації парономазії  (соціально-політичну, соціально-культурну).

Одним із важливих мовних засобів створення комічного є застосування вторинної номінації (ВН) як іронічної трансформації назви того чи того об’єкта, про який йдеться у висловленні. Процес творення таких слів та словосполучень виражається у певних метафорах, перифразах, метоніміях, евфемізмах.

Вторинні номінації-парафрази, надаючи певній реалії образно-переносного найменування, у гумористичних текстах письменника репрезентують такі лексико-семантичні групи (ЛСГ): “істота”, “предмет”, “дія”, “об’єкт”. Зокрема, серед ВН ЛСГ “істота” розрізняємо словесно-образні структури, що характеризують людину. Словесний образ людини – соціальний мовний портрет, означений назвами осіб за професією, способом діяльності, манерою поведінки і под. До ключових понять належать жінка, чоловік, діти: Йосип Іванович Фіголь. Завідуючий усією районною ковбасою. А це його мила дружина. Резервуар, куди весь райцентр зливає свої болі (РІ, с. 296).

Показові метафоричні номінації жінки: ‘фізично слабка’ – кляча, шкапа, ‘агресивна, хижа, злостива’ – пантера, тигр, ‘некрасива’ – крокодил, чоловіка: ‘непри­вабливий, ледачий’ – хрущ, ‘незавидний’– козел, ‘впливовий’ – туз.

Серед ВН велика група іронічних перейменувань тих чи тих персонажів за їх професійною діяльністю, як-от: вчені – Коли штучно порушується ця гармонія і рівновага, починається дезинформація сторожових постів кожного світу, себто вчених (РІ, с. 152); депутати – З гумором ти запізнилася. Верховну Раду не переплюнеш. Там такі гумористи… Щодня конкурси влаштовують (СП, с. 108); міліція – А ще утримую місцевий рекет. В особі дільничного уповноваженого (СП, с. 30) тощо.

У мові гумористичних творів Є.Дударя засвідчено функціональне навантаження конотованих власних назв – антропонімів та топонімів. Соціально оцінні власні назви доповнюють соціально-професійну характеристику персонажа. Такі найменування штучно утворені або свідомо дібрані з реального антропонімікону, як-от: Від працівника овочевої бази №1 Ріпки втекла жінка (ОСО, с. 21). Художньо-оцінні антропоніми привносять емоційно-оцінні конотації, виражають авторське ставлення до персонажа, його зовнішності, морально-етичних якостей, внутрішніх психологічних властивостей: Стоїть посеред подвір’я Прудкенький. Розглядається туди сюди (РІ, с. 176).

Активний у досліджуваних текстах і традиційний для національної сміхової культури прийом надання персонажам таких прізвищ, що стають засобом характеристики їх “високого“ соціального статусу, “дворянського” походження, іронічно-глузливої оцінки їх професійних якостей, роду діяльності (у гуманітарній сфері): Віч-на-віч ми зустрілися в калюжі. До того я не знав, що він відомий педагог Андрій Карп’юк-Піфагорський (РЖ, с. 131).

У сфері власних найменувань характерне поєднання їх інформаційно-оцінної та експресивно-оцінної ролі в контекстах з контрастним уживанням літературно-художнього антропоніма – імені, прізвища, по батькові, літературно-художнього антропоніма та його лексичного оточення: З геніальним гумористом і геніальним теоретиком Артуром Сухоребрим уперше я зустрівся під мостом біля гастроному (ПС, с.139).

Використання з гумористичною метою прізвищ, імен фольклорного (Дід Мороз, Сніжинка, Ілля Муромець) та літературного походження (Гуллівер, Дядя Стьопа), імен, відомих в історії світової культури, що набули символічно-узагальненого значення в окресленні певних рис та властивостей людей, ґрунтується на контекстах із контрастним змістом.

Загальним закономірностям організації гумористичного тексту з його експресивним стилістичним насиченням підпорядковане і вживання топонімів, що виконують не лише функцію створення гумористичного колориту, а є й мовно-часовими маркерами. Наприклад, хороніми Африка, Ефіопія, Гондурас, Зімбабве та ін. асоціативно пов’язані з періодом 80-х років ХХ ст. Крім того, вони функціонують в умовах експресивного контрасту ‘наше’ – ‘ваше’: Вид псують твої штани. – Нібито в Гондурасі, – кажу, – штанів не сушать (РЖ, с. 28).

У дисертації диференційовано функції стилістично маркованої лексики – книжної та усно-розмовної. Так, функціональне призначення слів та утворених з ними словосполучень, що властиві офіційно-діловому, науковому й публіцистичному стилям української літературної мови, визначено як іронічно-глузливе оцінювання бюрократизації, соціалізації усіх сфер життя суспільства, вивищення соціального, суспільного, громадського над особистим, індивідуальним, творчим. Напр.: А гордість не дозволяла піднімати спідницю вище намічених партією рубежів (СП, с. 24).

Ідіостильова риса гумористичної прози Є.Дударя – використання назв хвороб як засобів створення комічного ефекту. “Анатомізація” емоційно-психічних станів, часом підкреслено надмірна увага до фізичних перетворень в організмі людини й викликає сміх, як-от: Це запитання спричинилося до мого нервового виснаження. Збільшився лівий шлуночок серця. А в правому передсерді перекрутився клапан (ПС, с. 7).

Розмовна лексика, як відомо, – основа сміхової культури. Традиційні прийоми використання саме дієслів- та іменників-експресивів створюють різноманіття конотацій розмовності, одночасно окреслюючи характер комунікативної ситуації, її учасників. Напр.: О восьмій годині ранку до школи вчовгує, о вісімнадцятій – вичовгує. Реформа (РЖ, с. 13); Снують по пляжу у целофанових костюмах шкети і шкетиці (РЖ, с. 52).

Часом жаргонізована розмовно-побутова мова є способом прихованої критики соціально-політичних умов останніх десятиліть ХХ ст., у яких перебувають персонажі Є.Дударя: Він мене лякає каталажкою. Я в своєму колгоспі тридцять років прокандичив, як у зоні суворого режиму… Виспатися ніколи (СП, с. 28).

Окрему увагу приділено вивченню семантико-синтаксичних прийомів створення комізму. Гумористичний текст має свої особливості специфікації лексичного значення у словосполученнях, оскільки його жанрова своєрідність пов’язана з особливим типом вербалізації знання про предмет, поняття, реалію. При специфікації варіюється концептуальне ядро значення, відбувається деяка зміна семного складу, створюються нестандартні комунікативні смисли як засоби комічного, іронії, жарту тощо. Відзначено, що основні функції атрибутивних словосполучень – створення мовних портретів персонажів, узагальнена характеристика, підсилення аксіологічного змісту висловлення, гіперболізація оцінок станів, ситуацій, зовнішності персонажів, їхнього одягу: Вона в коротенькій в’язаній сукні, з розфарбованим лицем і різнокольоровою триповерховою зачіскою (ПС, с. 71); Он [жінка. – Т. Ш.] чалапкає. Впресована у куленепробивні штани (РЖ, с. 39).

Комічні портретні мовообрази персонажів побудовано як порівняльні образні конструкції. Вони привносять у висловлення іронічно-фамільярний, іронічно-жартівливий, іронічно-згрубілий регістри: За атлетом підійшла невеличка, розмальована, як циферблат антикварних ходиків, дама (РІ, с. 223).

На порівняннях ґрунтуються й певні контрасти, зокрема, з використанням лексики із різних функціонально-стильових сфер: У буді мені навіть сподобалося. Як-не-як, сам. Наче в особняку (ПС, с. 144).

Метафоричні словосполучення (іменникові та дієслівні), відображаючи певне смислове спрямування гумористичних творів, мають іронічно-зневажливий відтінок, спричинюють негативний аксіологічний зміст мікроконтексту, як-от: Склероз. Мабуть, склероз совісті. Тому й така суспільна аритмія…(СП, с. 70).

Дієслівні метафори-евфемізми зазвичай мають стилістично нейтральний відповідник, якому, власне, протиставлені словосполучення із пом’якшувально-меліоративною (Я економлю воду. І мило. Батько попросив Сашка, щоб той зекономив язик (РЖ, с. 150) – ‘замовк’), а також іронічно-фамільярною, жартівливо-іронічною експресією.

Комічні ефекти виникають унаслідок порушення певних стандартів, внутрішніх закономірностей, парадигматичних кореляцій. Варіювання сполучуваності слів є продуктивним прийомом створення експресивності висловлення, надання йому незвичності: Нарешті, село. Нарешті, та вуличка, якою я щодня ескортував на пасовисько гусей (ПС, с. 47).

Факультативна валентність дієслів, віддієслівних іменників та абстрактних іменників дає змогу для щонайширшого варіювання актантів відповідно до контекстної ситуації: Наші вчені знають, яка норма гербіцидів допустима. На кілограм ковбаси (РЖ, с.102).

Як один із способів актуалізації лексичної семантики в гумористичному контексті представлено словотвірно-стилістичне варіювання номінативних одиниць. Зокрема, відзначено, що демінутивні форми іменників та прикметників у гумористичному творі набувають іронічно-ласкавого, іронічно-фамільярного, іронічно-пестливого, іронічно-зневажливого забарвлення: Бачу, що ви все зрозуміли…. Ви отак у товаристві шатеночки чи білявочки слівце яке-небудь… Мовляв, директор мій ще… ка-хи, ка-хи (ПС, с. 9); Гласність дала результати. Показували по телевізору якусь маніфестаційку. З Москви (РЖ, с. 120).

Гумористична мова Євгена Дударя – це й джерело відображення усно-розмовної практики оказіонального словотворення з часовою мовно-культурною конотацією на зразок: фуршетити, дезодоранити, тілоздавач, модернтокіни.

Третій розділ дисертації – “Стилістика і конотація фразеологічних одиниць у мові творів Євгена Дударя”. Основною стилістичною функцією розмовно-побутових та книжно-літературних ФО є створення або посилення комічного ефекту.

У гумористичних творах, що мають ціннісно-орієнтований характер, використовується концептуальний, аксіологічний та образний потенціал ФО для окреслення моральних і характеристики емоційних виявів реальності. Для текстів цього жанрового різновиду важливою є дієвість такої фразеологічної універсалії, як розвиненість шарів пейоративно забарвлених понять, емоційних сфер, соціальних відносин (В.Ужченко). Фразеологія покриває переважно ті ділянки дійсності, які безпосередньо пов’язані з людиною (А.Емірова), вона фіксує антропометричне відношення до об’єктивного світу, що з часом перетворюється на прототипове в етносвідомості (О. Селіванова).

ФО мови творів Євгена Дударя утворюють кілька фразеосемантичних полів у фразеотематичній групі ‘людина’. Переважна більшість фразеологізмів – компаративні фраземи (КФ), що є носіями еталонів чуттєвого й емоційно-оцінного сприйняття світу, стереотипних сценаріїв етносу. Вони ускладнюють контекст додатковим семантичним відношенням, привносять стилістичний ефект несподіваності, оригінальності, акцентують увагу на зв’язках, які суперечать раціональному мисленню й т. зв. логіці речей.

Так, одне з найбільших фразеосемантичних полів – це ФО на позначення зовнішності людини, її індивідуальних рис, особливостей статури: Я обережно обмацував деформовану статуру Марафоні. Руки – як батоги, ноги – як сірники. Спина – дугою. Животик – м’ячиком. Здається, повернеш необережно – і розсиплеться (РІ, с. 95).

КФ у фразеосемантичному полі “поведінка, діяльність людини” мають конкретизатори – назви тварин, комах, що внаслідок зооморфізації набули статусу символів того чи того типу поведінки, особливостей характеру людини, а саме: корова, ведмідь – ‘незграбність’,  муха – ‘млявість, інертність’,  черепаха – ‘повільність’: Мужчина! Голову не туди! Женщина на перспєктівє! Куди ти лізеш, як корова! (ПС, с. 69).

Активні в аналізованих текстах компоненти фразеосемантичних полів “фізичний стан людини” (Може, сам завтра і помреш, але сьогодні жінці допоможи. І, може, та жінка здорова, як кінь, та обов’язок є обов’язок (ПС, с. 99)); “емоційний стан людини”, “мова”.

Одне з ключових фразеосемантичних полів ФО об’єднує позначення стосунків між людьми, зокрема офіційних, службових, виробничих. Цими ФО увиразнено негативну характеристику взаємовідносин між людьми, зокрема таких рис поведінки, як плазування, запобігання перед керівництвом, улесливість, невпевненість, притискання, знищування кого-небудь, настирливе вимагання чого-небудь, зверхність, дорікання за прорахунки в роботі, ухиляння від відповідальності, як-от: “Чому так?” – мозолило мою голову й пекло моє серце. Коли мої співробітники почали закидати, що я підлабузник. Мовляв, перед шефом вигинаю хребта. Шефові заношу хвоста (ПС, с. 8) тощо.

Окреслено функції складників фразеотематичних груп ‘абстрактні відношення і поняття’, що семантично пов’язані з фразеотематичною групою ‘людина’, доповнюють її.

Джерелом створення комізму виступають зафіксовані в досліджуваних текстах трансформовані ФО, серед них – семантичні трансформації. Зокрема, словесно-ситуаційний комічний ефект дає зміна сценаріїв поведінки мовців  – ФО вживається у протилежному до узуального значенні або з модифікованою конотацією та оказіональним значенням.

Подвійна актуалізація в гумористичних творах Є.Дударя – це семантико-стилістичне наголошення фразеологічно зв’язаних компонентів, орієнтоване на добре мовне чуття читача чи слухача, на виділення стилістичних каталізаторів думки, аксіологічного змісту комічного тексту. Різновидами подвійної актуалізації є:

1) поєднання в одному контексті омонімічних словосполучень, одне з яких має пряме предметно-поняттєве значення – вільне словосполучення, а друге є власне ФО. Напр.: – У перспективі все це піде під землю! – владно сказав директор заводу товариш Пацьорчик і показав на бурий дим, що валив з труб. [..] А директор заводу товариш Пацьорчик не зустрів мене. – Лежить у лікарні, – засмучено мовив його наступник. – Нервове виснаження… Шуми… Гази.. Неспокій… Ледь не пішов під землю… (ПС, с. 11 – 12);

2) буквалізація значення ФО: контекст мотивує сприймання словосполучення як фразеологізму, а реальні обставини, що супроводжують оповідь, – як вільного словосполучення. У контексті Я ніколи нікому нічого не лизав. Ні вчора, ні позавчора. У мене дуже колючий язик (СП, с. 90) виділений фразеологізм колючий язик має значення ‘[бути] глузливим, висловлюватися різко, виявляти, висловлювати свої думки, погляди різко’ (словникові нормативні відповідники – гострий на язик; гострий язик [ФСУМ, 192, 975]). Цей вислів сприймається двопланово: і як ФО, і як вільне словосполучення;

3) поєднання в одному мікроконтексті двох словосполучень з тим самим спільним лексичним компонентом. Одне із словосполучень вживається у прямому значенні й відображає первинне (пряме) значення спільного компонента, а друге функціонує як ФО, в якій цей компонент виступає у непрямому фразеологічно зв’язаному значенні. Предметом протиставлення словосполучень є абстрактне та конкретно-предметне значення, що спричинює іронічно-зневажливий колорит висловлення, як-от: Різниця у тому, що вожді накладають табу. А ведучі знімають. Але знімати табу ще не означає, що на телеекрані треба знімати штани (СП, с. 35);

4) поєднання в одному мікроконтексті словосполучень, у яких наявні спільнокореневі компоненти, що вживаються і в прямому, й у фразеологічно зв’язаному значеннях, як-от: Видно, керівник цього ансамблю Марія Чайка таки добре цим хлопцям голови закрутила, що вони так хвацько на сцені крутяться (ПС, с. 253);

5) поєднання в одному мікроконтексті двох ФО з протиставленими за смислом чи значенням компонентами, якими різняться словосполучення, а саме: Щоправда, зупинялись незнайомі, дивилися вслід і співчутливо кивали головами. Та я кивав їм п’ятами (ПС, с. 102);

6) зміна конотацій ФО одночасно зі зміною значень та смислових наповнень. Так, ідіоматичний зворот може втрачати національно-культурну конотацію у словесно-ситуаційній грі: Заскакує ота музична бацила в босу голову. І солідний, здається, чоловік, який постійно інтерв’ює солідних, здається, людей, починає “водити козу”. Співочу. По екранах телевізора (СП, с. 106). Етнографічна конотація вислову водити козу в зневажливому контексті змінюється соціально-культурною із негативним аксіологічним наповненням.

Виявлено й такий різновид семантичної трансформації, як використання на тлі ФО її компонентів: Зупинись! Дивися мені в очі! Ти обпікся на молоці? Я здивовано лупнув очима: – Я не люблю молока. Пряженого тим більше. Звідкіля ти взяла, що я обпікся? Губи он у мене цілі. І язик. Марійка розсміялася: – Є таке прислів’я: хто обпікся на молоці – дує на холодну воду (РЖ, с. 150 – 151).

Зафіксовано ФО з лексико-семантичною трансформацією, зокрема:  Прийшла комісія: – Що ж ви, – кажуть, дядьку, з курки слона робите? (РІ, с. 119).

Різновидами структурно-семантичної трансформації ФО в мові Є.Дударя є: а) контамінація, б) фразеологічний еліпсис, в) алюзія. Зафіксовано також уживання ФО, що поєднують різні способи трансформації фразеологізмів.

Дисертація має Додаток А “Слова (та відтінки їх значень) з конотацією гумору, рекомендовані для внесення до реєстру “Словника української мови”, що має 37 позицій. Запропоновано поширити реєстр СУМ такими словами, як бібікати, вибулькати, галабалакати, кікімора, пошамати, розфуфирений, сиренити.

У Висновках викладено основні результати дослідження.

Відмінності у компонентному складі лексики та фразеології впливають на: а) структурування типів конотацій, що реалізуються у жанрових різновидах текстів, в індивідуальних мовно-естетичних системах, ідіостилях письменників; б) визначення функцій лексики та фразеології у творі певного жанру як засобів створення характерної жанрово-стильової конотації (контекстний тип), зокрема гумористичної, іронічної.

Гумористичні мікроконтексти (слово, словосполучення, висловлення), достатні для лінгвістичного аналізу виявів комічного у вживанні лексики та фразеології, є джерелом народження оказіональних значень і формування лексико-семантичних варіантів. Саме в гумористичному мікроконтексті виявляється єдність форми мовної одиниці та її змісту із семантикою комізму.

Гумористичний компонент у семантиці лексичних одиниць – результат: а) процесу актуалізації власне мовної одиниці, її парадигматичних і синтагматичних зв’язків у певному мікроконтексті, що зорієнтований на цілеспрямовану комічну неоднозначність контекстної інформації та її аксіологічного наповнення (структурно-семантичні модифікації номінативних одиниць, використання функціонально-стильової семантики лексем, їх словотвірно-стилістичного варіювання та семантико-синтаксичних прийомів комізму); б) дії різних типів комічних контрастів (типовими є протиставлення мовних одиниць за функціонально-стильовими ознаками, їх узуальним та оказіональним значенням, емоційно-експресивним наповненням та предметно-поняттєвим змістом, а також контраст співзвучних словоформ); в) включення номінативних одиниць у стилістичні прийоми антитези (антоніми), ампліфікації (синоніми, хороніми, антропоніми, офіційно-ділова лексика, оказіоналізми), звукової гри (власні назви).

Емоційно-експресивні співзначення лексичних та фразеологічних одиниць у гумористичній прозі Є.Дударя роблять її мову емотивно орієнтованою, настроєвою, наповненою домінантним особистісним (суб’єктивним) смислом, що виражений у широкій парадигмі регістрів гумору.

Застосовані методики лексикографічного спостереження, компонентного аналізу дали можливість побачити, що переважна більшість експресивів – розмовна лексика і фразеологія, які забезпечують природність емоційно-оцінних реакцій, а також виражають мовно-національну своєрідність сміхової культури. Практично вся проаналізована в роботі лексика, у якій актуалізовано гумористичний компонент семантики, – це складники словника української мови, що не мають відповідного ремаркування.

Суб’єктивно-оцінне ставлення автора гумористичного твору до світу, що начебто надбудовується над словесно-мовною формою його відображення, забезпечує культурно-ціннісну сутність текстової інформації. Часова маркованість (70 – 90-і роки ХХ ст.) гумористичної семантики аналізованих мікроконтекстів урівноважена комічними конотаціями сценаріїв поведінки соціально типізованих персонажів літературних творів Є.Дударя.

Абсолютизованість конотативного компонента в семантиці фразеологічних одиниць – основа для формування іронічно-пейоративного забарвлення понять, емоційних сфер, соціальних відносин. Розмовно-побутова фразеологія гумористичних творів Є.Дударя становить потужне національно-культурне образно-смислове тло словесного та словесно-ситуаційного комізму. Аналізовані гумористичні контексти відображають антропоцентричність ФО, сконцентрованих у фразеотематичній групі ‘людина’. Письменник, орієнтуючись на комічну неоднозначність, відображає усно-розмовні трансформації фразеологізмів, відхилення від норми в семантиці ФО.

Комічне – це мовно-естетична категорія, що забезпечує взаємодію та/або протиставлення одиниць мови за їх предметно-поняттєвим та конотативним (культурно-ціннісним) наповненням, переосмислення їх традиційного змісту, форми, аксіології, а також спрямовує кореляцію одиниць мови в напрямку критичного емоційно-оцінного авторського освоєння дійсності. Системоутворювальна функція комічного розгортається через прийоми актуалізації лексичних та фразеологічних одиниць, відхилення від норми, цілеспрямовану трансформацію сполучуваності лексем.