ІНФРАСТРУКТУРА РЕЧЕНЬ ПУБЛІЦИСТИЧНОГО СТИЛЮ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено об’єкт, джерела фактичного матеріа­лу, методи, наукову новизну, теоретичне й практичне значення дисертацій­ної роботи, зазначено форми апробації результатів дослідження.

У першому розділі "Інфраструктура речення та її компоненти", який складається з двох підрозділів, розглянуто проблеми інфраструктури рече­ння в сучасній лінгвістиці, з’ясовано особливості вивчення публіцистичного мовлення з позицій дворівневого синтаксису.

У сучасній граматиці ідея інфраструктури речення вперше була розроблена Д. Х. Баранником. Учений розглядає речення як комунікативну одиницю, що має два структурних рівні: базово-комунікативний та модифікаційно-супровідний. Базово-комунікативний (інтраструктурний) рівень речення утворюють головні та поширюючі (другорядні) члени речення, прості речення в складних синтаксичних конструкціях. Одиницями модифікаційно-супровідного (інфраструктур­ного) рівня, або рівня суб’єктивно-модального та інформа­тивного прирощення, є синтаксично й інтонаційно автономні вербальні структури, зорієнтовані на базовий граматичний і смисловий контури вислов­лення. До одиниць модифікаційно-супровідного рівня речення належать звертання, вставні та вставлені слова, словосполучення і речення, слова автора при прямій мові. Вони утворюють інфраструктуру речення і належать до основних засобів формування індивідуального (особистісного) аспекту семантики речення.

У реченні може бути декілька інфраструктурних одиниць, але вони зовсім не пов’язані між собою, і кожен елемент має своє призначення, своє комунікативне завдання. У свою чергу, в межах самих інфраструктурних одиниць, які мають предикативну основу, зокрема у вставлених конструкціях, можна зустріти інші інфраструктурні елементи (вставні слова), для яких базово-комунікативним рівнем є вставлена одиниця, наприклад: У природі зацвіло все водночас (а не, так би мовити, поетапно, як було справіку), та й відбуяло за лічені дні... (Літературна Україна.—6.06.1996).

Для лінгвістики концепція інфраструктури є цінною тим, що дозволяє розглянути, дослідити ті елементи граматичної системи, які найбільше пов’язані з умовами комунікації, особливостями комунікативної сфери, і тим самим дає можливість установити стильові особливості текстів певного комунікативного призначення.

У другому розділі дисертації "Одиниці інфраструктури речень публіцистичного стилю та їх структурні й семантичні особливості" схарактеризовано семантичні, граматичні та структурні риси елементів інфраструктури— звертань, слів автора при прямій мові, вставних та вставлених одиниць, здійснено класифікацію вставлених елементів за співвідношенням їх змісту із змістом базового рівня речення в публіцистичних текстах.

Розділ складається з чотирьох підрозділів, відповідно до одиниць, що утворюють інфраструктурний рівень речення і які розглядаються в ро­боті.

Спершу аналізуються звертання, що називають ім`я адресата і встановлюють мовний контакт з тим, до кого спрямоване мовлення. Комунікативно-прагматичний зміст звертання розкривається через ставлення мовця до адресата.

У публіцистичному стилі цей елемент інфраструктури не відрізняється багатством морфологічного вираження і в основному представлений субстантивними формами в кличному або називному відмінках. Серед антропонімічних звер­тань в аналізованих текстах переважає варіант "ім’я + по батькові", що пояснюється як офіційним характером спілкування, так і мовною традицією. Апелятивні форми звертання представлені такими семантичними варіантами:

- соціально-рольові найменування адресата за родом діяльності, посадою, званням, наприклад: Пане Голово, давайте почнемо з найважчого - з сьогоднішнього дня (Дніпро. -1999. -№7-8. –С.2). Але це, шановні виборці, передвиборний спів тих, хто при владі є і хоче при ній же лишитися (Голос України. –25.02.1998);

- соціально-марковані найменування: громадяни, товариші, колеги, друзі, побратими, наприклад: Тож порадуймо Україну нашою збратаною працею, друзі! (Літературна Україна. –10.01.1991);

- десемантизовані найменування адресата: люди, брати, сестри, наприклад: Задумаємося, люди, поки не пізно (Вечірній Київ. –7.08.1996);

- нормативно-ситуативні найменування: панове, добродії, наприклад: Глибоко помиляєтесь, панове, я не звик торгувати принципами навіть тоді, коли це мені вкрай невигідно (Дніпро. –1993. -№7-9. -С.61).

У публіцистиці переважають форми звертання в множині, що відбиває специфічну для даного стилю адресацію до масової аудиторії.

Слова автора при прямій мові вводять, коментують, зв’язують з авторським контекстом пряму мову, яка утворює базово-комунікативний рівень речення. Різні граматико-стилістичні варіанти введення чужої мови дозволяють передати суб`єктивно-оцінне ставлення мовця до чужих висловлень. З метою коментування інформації, що міститься в базово-комунікативній частині висловлення, мовець використовує широкий набір граматичних засобів. Це, зокрема, і вибір відповідного дієслова введення, і вживання прислівників для вираження різноманітних оцінок (автора "чужих слів", манери та способу проголошення прямої мови, змісту прямої мови і т.ін.).

Серед дієслів, що вводять пряму мову, можна виділити такі семантичні групи:

1)    дієслова на позначення процесу мовлення чи письма: казати, говорити, заявляти, зазначати, писати та ін., наприклад: "Хто володіє інформацією, той володіє світом", - казав батько кібернетики Норберт Вінер (Вітчизна. –1995. -№5-6. –С.116). Арістотель колись говорив: "Совість – це праведний суд доброї людини" (Молодь України. –30.05.2000). Такі дієслова вживаються тоді, коли автором слів є визнана, авторитетна людина. Це типовий спосіб вираження нейтрального ставлення мовця до чужої мови;

2)    дієслова, що характеризують спосіб або манеру проголошення прямої мови: прокоментувати, повторити, застерегти, підмітити, додати, запевнити та ін., наприклад: Француз Жан Моне, батько ідеї економічної інтеграції Європи, запевняє: "Коли Західна Європа об`єднає свої сили, вона притягуватиме до себе і Східну Європу. Ця велика Східно-Західна Європа буде значною силою для зміцнення миру" (І.Дзюба). Дієслово "запевняє" означає "змушує повірити у щось" і вказує на те, що зміст чужого висловлення не сприймається мовцем як беззаперечний факт;

3)    дієслова, які виражають дії та емоції, що супроводжують висловлення: посміхнутися, здивуватися, засмутитися, втішатися, ремствувати, обурюватися і т.ін., наприклад: Коли запитав про це Віктора Івановича, він у відповідь лише посміхнувся: "Балачки, це…" (Голос України. –25.03.1998); "Цар скоріше не повірить янголові, ніж Мазепі", - ремствували козацькі полковники (Дніпро. –1996. №1-2. –С.85). Ці дієслова наповнюють висловлення експресивністю і допомагають автору схарактеризувати емоційно-психологічний стан мовця в момент мовлення;

4)    дієслова, що вказують на перебіг розмови: запитати, поцікавитися, відповісти, продовжити та ін., наприклад: - Чому так мало? – поцікавилися журналісти на брифінгу, який відбувся в Міністерстві закордонних справ уранці 18 січня (Вітчизна. –1994. -№11-12. –С.129); - Той пасажир, - продовжує співрозмовник, - мабуть, був першим у нашому місті, перед ким вибачилися за завдані йому незручності (Голос України. –21.05.1998). Головне призначення таких дієслів – полегшити адресатові завдання правильно сприйняти висловлення.

У реченнях публіцистичного стилю спостерігаємо досить широкий спектр модальних та суб’єктивно-оцінних значень, виражених вставними одиницями.

Для цих конструкцій є характерною різноманітність морфологічного вираження та структурного оформлення. Найбільш частотним граматичним варіантом є однослівні вставні компоненти: модальні слова, прислівники. Рідше в цій функції виступають іменники, прикметники та слова сполучникового типу. Серед модальних слів частіше використовується ті, що передають значення впевненості, наприклад: Звичайно, культурна сфера України опинилася в дуже тяжкому економічному становищі (Київ. –1996. -№7-8. –С.3); Безперечно, одна з найколоритніших постатей пори "великої руїни" – Петро Дорошенко (Дніпро. –1996. -№1-2. –С.81). Домінування слів цієї семантичної групи породжене характером комунікативної ситуації публіцистичного мовлення, коли автор  впевнений у змісті повідомлюваного. У випадках, коли з різних причин такої впевненості немає, вживаються модальні слова може, можливо та ін., наприклад: Може, не завжди ми робимо так, як робили наші пращури (Київ. –1994. -№5-6. –С.12); Можливо, це одне з найбільших чудес двадцятого століття – з`ява на політичній карті світу великої європейської держави України (Літературна Україна. –16.11.1995).

Синонімічним засобом вираження ставлення до повідомлюваного може виступати і вставний іменник правда, наприклад: Правда, у споминах, які з`явилися на Заході, ті фактори чомусь обминають, вчинки мотивують в основному з погляду ідеалістичної самопожертви (Дзвін. –1991. -№8. –С.90).

Наступною групою за частотою вживання серед частин мови в текстах публіцистики є прислівники, функціонально вони, як і група модальних слів, є словами-організаторами, які вводять логічний контекст, наприклад: Врешті, зневага рідного ніколи не була основою любові до братнього (Г.Тарасюк).

Функціональними синонімами до цієї групи вставних одиниць виступають слова сполучникового типу отже, однак, наприклад: Отже, звертаємося до своєї прадавньої віри, до народних джерел і батьківської пам`яті, там наше коріння і спасіння (Київ. –1994. -№5-6. –С.12).

Серед вставних конструкцій широко представлені односкладні (означено-особові, неозначено-особові, безособові та безособово-інфінітивні) речення, які виконують різні функції: власне-модальну й означають ставлення мовця до ступеня реальності змісту висловлення, модально-вольову й позначають різні контакти із співрозмовником, модально-кваліфікативну і вказують на джерело повідомлення, ставлення мовця до способу оформлення висловлення, наприклад: Він повернутий на доопрацювання, поки що, треба гадати, його знову будуть "протягувати" наші політичні опоненти (Літературна Україна. –28.03.1996). Все ж, сподіваюсь, в головному я не помилився (Дніпро. –1993. -№7-9. –С.48). А, як то кажуть, що будуємо – те й маємо (Час/Time. –19.07.1996) Досить поширеними є двоскладні вставні речення, які виконують переважно модально-кваліфікативну функцію і вказують на джерело висловлення, наприклад: Як пише Грушевський, "нарід же і не поворухнувся" (Дніпро. –1996. -№1-2. С.68).

У наступному підрозділі розглядаються вставлені елементи, їх структура та семантика. Структурні типи представлені різноманітними варіантами, серед них переважають синтаксичні утворення – речення та словосполучення.

У семантичному плані вставлені одиниці взаємодіють із змістом усього висловлення, беручи участь у загальному комунікативному завданні й співвідносячись із змістом базового речення або окремих його членів. Така взаємодія виявляється насамперед тоді, коли ті чи інші елементи базової структури є семантично недостатніми. Це, як правило, займенникові прислівники та займенники, наприклад: Зараз ви можете будь-коли приїхати у військову частину, де служить ваш син (а служить він тепер дома, в Україні, часто в своїй області, а то й районі), провідати його, поговорити (Літературна Україна. – 15.02.1996). Як бачимо, вставлена конструкція містить досить докладну інформацію про місце перебування суб’єкта дії, позначене в базовій частині малоінформативною обставиною де.

Функціонально-смислова взаємодія вставлених одиниць з базовою частиною має досить розгалужений характер. За нашими спостереженнями, всі вони можуть бути об’єднані в чотири основні типи: логічний, інформативний, оцінний, ситуативний.

У межах логічного типу виділяємо такі варіанти: 1) вставлені конструкції (далі ВК), які перебувають з базовим реченням у причинно-наслідкових смислових зв’язках; 2) ВК, що перебувають з базовим реченням у протиставно-порівняльних смислових відношеннях; 3) ВК із значенням ознаки, яка стосується означуваного слова в базовій частині речення.

Серед інформативного типу, що є найбільш поширеним, виокремлюємо: 1) ВК, які уточнюють сказане в базовому реченні шляхом пояснення, розширення думки; 2) ВК, що містять додаткові відомості на підтвердження сказаного речення; 3) ВК, які пояснюють висловлене в базовому реченні шляхом приєднання нової думки; 4) ВК, що вказують на час дії; 5) ВК, які називають супровідні дії чи стани; 6) ВК, що містять пояснення автора про вибір матеріалу для опису в базовій частині речення; 7) ВК, які стосуються окремих членів речення і характеризують осіб за їх відношенням до громадських течій, організацій, вказують на посаду, професію; 8) ВК, що містять пояснення термінів у базовому реченні; 9) ВК, які конкретизують певні поняття в реченні шляхом екземпліфікації; 10) ВК, що містять числові або процентні дані і є ілюстрацією, підтвердженням до сказаного в базовій частині; 11) ВК, які містять інформативно-довідкові дані і т.ін.

Оцінний тип представлений такими одиницями: 1) ВК, які містять емоційну оцінку автора про висловлене в базовому реченні; 2) ВК, що служать для вираження мовної оцінки; 3) ВК, які виступають коментарем-роздумом автора до висловленого в базовій частині.

Поміж ситуативного типу вирізняємо: 1) ВК, які містять звернення автора до читача; 2) ВК, що є поясненням чи попередженням щодо оформлення або умовних позначень у базовому реченні.

У третьому розділі "Функціональний аспект одиниць інфраструктурного рівня речення в публіцистичних текстах" досліджуються типові функції інфраструктурних одиниць. Цей опис базується в основному на ономасіологічному принципі “від функцій до засобів”, який на певних етапах аналізу взаємодіє з семасіологічним принципом “від засобів до функцій”.

За нашими спостереженнями, одиниці інфраструктури речень у публіцистичному мовленні виконують сім основних комунікативно-інформативних функцій.

Функцію адресації мовлення виконують звертання, вставні елементи та слова автора при прямій мові.

Основним засобом вираження адресації є звертання, причому в текстах публіцистичного стилю зустрічається як загальна, так й індивідуальна адресація. Під загальною адресацією розуміємо віднесеність мовлення широкому колу осіб. Наприклад: Тож порадуймо Україну нашою збратаною працею, друзі! (Літературна Україна.–10.01.1991).

У ситуації безпосереднього спілкування використовується індивідуальна адресація, наприклад: На мить уявив Вас, Володимире Євгеновичу, в ролі того редактора — і подумав, що Вас би ми тоді не переконали (Літературна Україна.–12.12.1996).

Крім свого основного призначення (називання адресата мовлення), звертання можуть використовуватися для вираження ставлення до адресата, його оцінки. Такими, наприклад, є інтимізовано-урочисті звертання: Ми знову зустрічаємо вас, дорогі брати і сестри, на суверенній українській землі щирими словами подяки за те, що ви є, що ви за неймовірно складних обставин продовжуєте бути разом з нами, що не цураєтеся своєї історичної Батьківщини, рідної землі, рідної душі, рідної мови (Літературна Україна.–4.09.1997).

Якщо у звертанні як в універсальній мовленнєвій категорії наявні всі компоненти функції адресації: апелятивність, контактність і характеризація, то в інших одиницях інфраструктурного рівня речення, які беруть участь в адресації мовлення, як правило, реалізуються лише окремі компоненти. Так, вставні елементи не називають адресата і не характеризують його, а лише виражають заклик з боку мовця до контакту, активізацію уваги співбесідника, наприклад: І, скажіть на милість, будьте ласкаві, кому в таких умовах і для чого потрібні література, мистецтво, культура, освіта та інші "надбудовні" інституції! (Вечірній Київ.–11.11.1995).

Активно вживаним граматичним варіантом адресації є вставні слова, виражені дієсловом наказового способу 1-ої ос. мн., що містять заклик до співбесідників з метою викликати увагу до чогось. Цей варіант дає можливість мовцеві звертатися до групи осіб, включаючи до неї і себе, наприклад: Згадаймо, скільки надій покладалося на згаданий Закон "Про мови", прийнятий ще 1989 року (Українське слово. –22.08.1996).

Використання вставних елементів у функції адресації свідчить про прагнення мовця привернути увагу адресата до своїх слів, показати зацікавленість у думці адресата, його реакції на сказане. З огляду на це вставні елементи можна віднести до одиниць, які служать для контактного типу адресації.

Слова автора при прямій мові можуть називати не тільки автора, але й адресата висловлення, до якого спрямована пряма мова. Як правило, мовець позначається іменником або займенником із значенням особи у формі давального відмінка, наприклад: Чи могла вчителька відкрито сказати у школі своїм вихованцям: "Діти, ваша мова прекрасна, не соромтесь її, не цурайтесь, вона нічим не гірша за інші мови!" (О.Гончар).

Функція авторизації мовлення. З позиції розуміння речення як дворівневої граматичної структури, слова автора при прямій мові, а також вставні одиниці формують план авторського супроводу комунікативно актуальної частини висловлення. Інтраструктурний рівень речення є первинним авторизованим рівнем, а інфраструктурний рівень — вторинним, авторизуючим.

У публіцистичних текстах авторизуючі конструкції (слова автора при прямій мові) переважно вказують на суб’єкт мовлення, значно рідше на суб’єкт сприйняття прямої мови, наприклад: Він же тоді й запитував, як питаємо ми тепер: "Невже ж серед усіх народів ми послідущі?" (Літературна Україна.–31.01.1991).

Щоб надати інформації, яка міститься в авторизованій конструкції, більшої переконливості й наголосити на важливості сказаного, в авторизуючій конструкції називається не лише суб’єкт, а й сфера його діяльності, наприклад: Колись відомий французький філософ Жюль Симон висловив передбачення: "Народ, який має найкращі школи, — великий народ, якщо він ще не такий, він скоро таким стане..."(Дніпро. –1996. – №1-2.–С.117).

Авторизуюча конструкція може не включати суб’єкт, коли автор і суб’єкт — одна й та сама особа. Автор ніби наближає й залучає адресата до ходу своїх думок, наприклад: Перефразуючи цю думку, скажемо: "Народ, який має найкращих митців, — це великий народ!" (Дніпро. –1996. –№1-2.–С.117).

Уводячи прислів’я та відомі біблійні вислови в публіцистичні твори, автор використовує їх відповідно до своїх творчих задумів як авторитетні, незаперечні тексти, які покликані підсилити виразність викладу, привернути увагу до публікації. В авторизуючій конструкції при цих виразах автор тексту, як правило, обмежується лише вказівкою на джерело вислову, наприклад: Існує прислів’я: "Ніколи не гани своїх попередників, подумай про те, що скажуть про тебе твої наступники" (Вітчизна. –1995. –№5-6. –С.121). В Біблії сказано: "Хай правосуддя хлине, як вода, а правда — як невичерпний бурхливий потік" (Голос України. –14.03.1998).

Ще одним засобом авторизації висловлень є вставні одиниці. Як показує аналізований матеріал, їх можна розділити на такі групи:

1) одиниці, які використовуються в тих випадках, коли автор і суб’єкт авторизуючої (інфраструктурної) частини — одна і та ж особа, наприклад: Хоч, як на мене, думати — теж не останнє заняття для парламентарія (Дніпро. –1993. –№7-9. –С.49);

2) одиниці, що вживаються тоді, коли автор і суб’єкт авторизуючої частини — різні особи, наприклад: Але й є інше переконання, мовляв, політика — це не наука, а мистецтво (Голос України. –28.02.1998);

3) вставні елементи, де автор прямо називає суб’єкт авторизуючої частини, якому належить висловлення, наприклад: Маємо знати творців української історії, бо, за висловом Ральфа Емерсона, власне історії не існує — існують лише біографії (Літературна Україна. –13.06.1996).

До засобів вираження авторизації мовлення належать також вставлені одиниці, які безпосередньо називають автора висловлення. Вони, як правило, оформлені дужками і подаються в кінці речення, наприклад: "Горе нам, горе нашій нації, коли велика доба застане нас малими і неприготованими!"(Франко)(Дніпро. –1996. –№1-2. –С.98).

Функція розширення інформації. За допомогою одиниць інфраструктури речення, зокрема вставлених конструкцій, здійснюється розширення інформаційного простору речення. Це може бути пояснення, уточнення, доповнення, ілюстрація до змісту базового речення. Завдяки своїй смисловій місткості, саме вставлені одиниці є найбільш зручним, бо не вимагають від автора окремих синтаксичних побудов для вираження думки, і економним способом уведення нової інформації.

У роботі виділено сім напрямів, за якими, як показали спостереження, здійснюється розширення інформації:

1. ВК може містити інформацію, яка конкретизує певні параметри в базовому реченні (часові, просторові, суб’єктні і т.ін.), наприклад: Західні дослідники та розвідка пізніше дізналися про розробки урану в Середній Азії та на Криворіжжі (з середини 1950‑х), де було зведено "уранове містечко" Жовті Води (Вітчизна. –1995. –№7-8. –С.94).

2. ВК може містити приклади, які деталізують і пояснюють сказане в базовій частині речення, наприклад: А що головним замовником наукової роботи у нас є держава, то пріоритетну роль тут треба надавати тим дослідженням, які забезпечують економічну незалежність України, її становлення як цивілізованої держави (це паливно-енергетичний комплекс, наукоємні технології, виготовлення ефективних діагностичних та лікувальних препаратів тощо) (Голос України. –31.08.1995).

3. ВК служать поясненням, уточненням до змісту окремих частин чи всього базового речення, наприклад.: Треба віддати належне Б.Тарасюку (а саме на нього ліг основний тягар у підготовці тристоронньої заяви): він виконав свою роботу добре (Вітчизна. –1994. –№11-12. –С.129).

4. ВК містять додаткову інформацію допустового характеру, наприклад: Є домовленість з обласною держадміністрацією (хоч глава її вже й помінявся днями) (Літературна Україна. –13.06.96).

5. ВК містять пояснення причинно-наслідкового характеру щодо змісту базової частини речення, виступаючи своєрідним коментарем-обґрунтуванням, наприклад: В селах залишилися в основному пенсіонери, народжуваність дійшла до критичної межі, почали закриватися (як економічно "невигідні") дитсадки і школи (Що залишимо у спадок? – К., –1990. –С.42).

6. ВК можуть містити пояснювально-означальний коментар до членів базового речення, наприклад: Бо слово Шевченка актуальне й сьогодні, його боялися й бояться і можновладці (й оті, котрим дошкуляло Тарасове перо, й сучасні), i нові "круті", що нині на горі народному щосили квапляться впровадити, я сказав би, "бандитський" капіталізм (Літературна Україна. –13.06.96).

7. ВК можуть містити пояснення до окремих слів (зокрема, термінів) у базовому реченні, наприклад: За працю у гміні громада платила по гарцю зерна з кожного господарства за рік (гарець - застаріла міра, майже три з половиною літри) (Вітчизна. –1993. –№3-4. –С.114).

Суб’єктивно-модальна функція. Вставні одиниці посідають важливе місце серед засобів, які служать для вираження суб’єктивно-модальних значень у реченні.

У роботі розглядалися ті вставні одиниці, які традиційно відносять до модальних і які визначаються в мовній системі як окрема частина мови. У цій групі одиницям із значенням упевненості, достовірності протиставлені одиниці із значенням невпевненості та недостовірності.

Вставні одиниці із значенням упевненості/невпевненості в публіцистичних текстах допомагають авторові показати свою позицію, свою думку, своє сприйняття явищ дійсності. За допомогою вставних одиниць без сумніву, безумовно, безперечно посилюється достовірність, незаперечність висловлення, що, очевидно, за задумом автора, повинно відповідно вплинути на читача, на формування його позиції. Іноді речення з цими вставками мають аксіоматичний характер, наприклад: Без сумніву, технічна сила людини значна і можливість коїти зло величезна (Дніпро. –1995. –№7-8. –С.138).

Висловлення з вставними одиницями, які мають значення невпевненості, не є категоричними твердженнями, вони виражають передбачення автора щодо достовірності сказаного і надають висловленню проблемного характеру, наприклад: Може, численні посилання на європейський та заокеанський досвід декого вже й дратують (Вітчизна. –1995. –№5-6. –С.117).

Оцінна функція. Специфікою публіцистичного стилю є відкрита оцінність мовлення. Соціальна оцінність цього різновиду мовлення прямо пов’язана з найважливішим завданням публіцистики — сприяти формуванню громадської думки. Елементи інфраструктури речення, зокрема вставлені одиниці, репрезентують різні типи оцінок: інтелектуальну, емоційну, етичну, мовну та ін. Причому переважають вставлення, які виражають позитивну або негативну емоційну оцінку. Відображаючи емоційний стан автора, такі вставлені одиниці мають високий ступінь впливу на читача, наприклад: Особливість (а сьогодні горе!) Шостки— наявність у ній кількох великих підприємств ВПК, продукція яких у незалежній Україні стала практично непотрібною (Голос України. –2.12.1997).

Автор, даючи за допомогою вставленої одиниці оцінку тому, про що йдеться в базовому реченні, виражає власну точку зору, сформовану в нього відповідно до певних суспільних критеріїв, а це відповідним чином впливає на вироблення переконань читача.

Високим рівнем впливу на читача відзначаються вставні одиниці на жаль, на превеликий жаль, на щастя, хвала Богові, слава Богу та ін., які виражають емоційну оцінку фактів і подій у базовому реченні. Автор оцінює те, про що розповідає, переважно за етичним критерієм "добре-погано".

У цій же функції в публіцистичних текстах виступає й звертання. Це функціонально багатозначний компонент комунікативного акту: звертання використо­вується не тільки з метою встановлення контакту з адресатом мовлення (функція адресації), воно може містити в собі оцінний елемент і саме по собі виступати як засіб вираження оцінки мовцем адресата, тобто виконувати оцінно-характеризуючу функцію, наприклад: Отут би й сказати: ви, шановна братіє від влади, маючи закони (до речі, непогані), не здатні їх виконувати (Голос України. –20.02.1998).

Слова автора при прямій мові також можуть виражати оцінку. Вони оцінюють пряму мову, дають характеристику діючій особі, виражають ставлення до неї автора і т. ін., наприклад: А народ мудро сказав: “Ми люди не з перцем, а тільки з щирим серцем”(Що залишимо у спадок? –К., 1990. –С.190).

Структурно-композиційна функція. Серед одиниць інфраструктури речення є така група вставних слів та словосполучень, які здатні організовувати напрям ходу думки автора в тексті, встановлювати смислові акценти в межах повідомлюваного, вказувати на співвідношення загального і конкретного, композиційно поєднувати частини висловлення, вказуючи на зв’язок висловленого з попереднім контекстом. Вставні одиниці виражають структурні, логіко-смислові зв’язки між частинами речення або між окремими реченнями в тексті.

Довідково-інформативна функція. Інформація, яка міститься в текстах публіцистичного стилю, повинна бути авторитетною і конкретною. Публіцист часто використовує запозичену інформацію, при цьому, з одного боку, сама етика спілкування, а з іншого боку, підтвердження авторитетності інформації вимагають посилання на чужі джерела, тому виникає потреба ці посилання певним чином оформлювати. Найчастіше довідкову інформацію автор оформляє в інфраструктурі речення за допомогою вставних та вставлених одиниць.

Основні результати дисертаційного дослідження відображено у висновках:

Мовностилістичний аналіз інфраструктури речень публіцистичного стилю з позицій системно-функціонального підходу дає підстави стверджувати, що її елементи є специфічними комунікативно значеннєвими компонентами. У публіцистичному стилі одиниці інфраструктури речення – звертання, вставні і вставлені одиниці, слова автора при прямій мові - відзначаються певними структурними та семантичними особливостями, зумовленими комунікативною специфікою цього стилю.

1.     Звертання в публіцистичних текстах є не лише основним засобом називання адресата мовлення, але й може вживатися для вираження суб’єктивно-оцінного ставлення до особи співрозмовника.

З морфологічного погляду в публіцистичному стилі переважають субстантивні форми звертання у множині, що представлені антропонімами та апелятивами, які являють собою соціально-рольові, соціально-марковані, десемантизовані та нормативно-ситуативні найменування адресата. З погляду будови найбільш уживаними є двослівні структури-звертання.

2.     Якщо звертання називає й оцінює адресата мовлення, то для характеристики адресанта використовуються слова автора при прямій мові. Цей складник інфраструктури речення може не лише називати автора чи джерело інформації, але й містити оцінку автора чи прямої мови. Функціональними синонімами до слів автора при прямій мові виступають вставні одиниці, які вказують на джерело повідомлення.

3.     У публіцистичних текстах вставні одиниці представлені всіма наявними в українській мові засобами: вставними словами, сполученнями слів, вставними реченнями. Формуючи суб’єктивно-модальний план висловлення, вони визначаються доволі широким колом значень: указують на джерело повідомлення інформації, на порядок висловлень, їх зв’язок, співвідношення загального і конкретного, виділяють найбільш значущі частини, висновки. У комунікативно-прагматичному аспекті вставні конструкції в реченнях публіцистичного стилю частіше виражають суб’єктивно-модальне значення вірогідності, достовірності того, про що говориться в реченні чи в його окремій частині, впевненість у правдивості наведених фактів. Така перевага саме цієї групи засобів передачі суб’єктивної модальності відповідає характеру комунікативної ситуації публіцистичного мовлення, коли автор, як правило, упевнений у змісті повідомленого. Значення невпевненості, недостовірності зустрічається рідше, коли в автора, у силу різних причин, немає впевненості в тому, про що сповіщається.

4.     Вставлені компоненти досить активно функціонують у публіцистичних текстах, причому переважають контекстуально орієнтовані вставлені конструкції, які мають чітку смислову кореляцію з базовою частиною. Такі конструкції відзначаються семантичною багатоплановістю: переважно вони уточнюють, пояснюють, розширюють, коментують, доповнюють висловлене. До іншої групи можна віднести вставлені компоненти, які містять порівняння, ілюстрації, приклади, коментарі-роздуми автора, його емоційно-експресивні та модальні оцінки щодо висловленого в базовому реченні.

5.     Як засоби модифікаційно-супровідного рівня елементи інфраструктури виконують у висловленні ряд комунікативно-інформативних функцій: адресації, авторизації, розширення інформації, суб’єктивно-модальну, оцінну, структурно-композиційну, довідково-інформативну.

6.     Функцію розширення інформації виконують вставлені елементи та вставні слова. Завдяки тому, що вставлені одиниці містять у собі додаткову інформацію, вони можуть розширювати повідомлення, яке несе в собі базова частина. Вставлені одиниці уточнюють, конкретизують, ілюструють, доповнюють зміст або всієї структури, або окремих її елементів. На противагу цьому, вставні слова лише сигналізують про те, що далі в контексті міститься конкретизація, ілюстрація, доповнення, узагальнення сказаного.

7.     Характерною рисою публіцистичного мовлення є його відкрита оцінність, одними із засобів вираження якої є вставні та вставлені одиниці, слова автора при прямій мові та звертання. Об’єктами оцінки в реченнях з інфраструктурою може бути зміст базової частини, її мовне оформлення, адресат мовлення, автор прямої мови. Вставлені одиниці репрезентують різні типи оцінок: інтелектуальну, емоційну, етичну, мовну тощо. Вставні одиниці переважно виражають емоційні оцінки фактів і подій у базовому реченні за критерієм “добре-погано”. Деяка частина вставних і вставлених одиниць виражають естетичну оцінку мовлення.

8.     Структурно-композиційна функція є характерною для вставних елементів. Ці одиниці відіграють значну роль у структуруванні як окремих висловлень, так і тексту в цілому. Частіше за все вони вказують на хід думки автора, на її послідовність, на протиставлення одних думок іншим, на взаємозалежність між двома сусідніми висловленнями. Крім цього, вставні конструкції можуть сигналізувати про введення коментування, ілюстрації і т.ін. до висловленого. Вносячи додаткові відтінки в повідомлення, вони увиразнюють логіко-смислові зв’язки між його частинами і сприяють кращому розумінню тексту.

9.     Довідково-інформативну функцію виконують вставні та вставлені одиниці, вони можуть містити інформацію про джерело повідомлення, різноманітні цифрові дані, одиниці вимірів, пояснення до графічних позначень та технічні зауваження.

10. Одиниці інфраструктури речення, формуючи комунікативне спрямування вислову в публіцистичному стилі, взаємодіють на основі виконуваних функцій — виступають функціональними синонімами. Зокрема, це:

а) слова автора при прямій мові й деякі групи вставних утворень з семантикою авторства повідомлюваної думки, а також вставлені одиниці;

б) звертання й імперативно-спонукальні вставні структури, що виражають заклик з боку мовця до адресата з метою встановлення контакту, активізації уваги співрозмовника;

в) вставлені конструкції, що вносять додаткові відтінки у зміст речення або певним чином орієнтують його, та вставні елементи.