| Короткий зміст: | У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт і предмет, мету, завдання й методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, вказано джерела фактичного матеріалу, простежено зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, у якій виконана робота, визначено особистий внесок здобувача та рівень апробації результатів дослідження.
У першому розділі “Теоретичні аспекти дослідження церковно-релігійної лексики” розглянуто загальні питання взаємозв’язку мови та релігії, з’ясовано місце церковно-релігійних найменувань у лексико-семантичній системі української мови та основні етапи становлення української церковно-релігійної лексики, проаналізовано й узагальнено питання семантичної специфіки слова в художньому мовленні та уточнено термінологічний корпус, необхідний для подальшого опису структури лексем означеної групи.
Церковно-релігійна лексика така ж давня, як і релігійність українців. Зароджені у дохристиянські часи значення ЦРЛ частково переосмислювалися у процесі функціонування під впливом, головним чином, суспільно-політичних умов життя мови. Основними етапами становлення української церковно-релігійної лексики вважаємо: 1) дохристиянський; 2) кін. Х ст. − ХІІІ ст.; 3) ХІV ст. − ХVІІ ст.; 4) кін. ХVІІ ст. − поч. ХІХ ст.; 5) 30‑і рр. ХІХ ст. − 20‑і рр. ХХ ст.; 6) 30-і рр. ХХ ст. - поч. 80-х рр. ХХ ст.; 7) з 90-х рр. ХХ ст.
Ґрунтуючись на попередніх дослідженнях про системність лексики, обираємо традиційну польову модель для подальшого аналізу церковно-релігійних найменувань (двопланових за В.Гаком), оскільки вони мають властивість виходити за межі терміносистеми, розширюючи при цьому семантичні структури загальновживаних слів, і, одночасно, взаємозбагачуватись у результаті набування загальновживаними словами релігійних значень.
Роль денотативного та сигніфікативного компонентів у значенні слова вивчена лінгвістами належно (В.Виноградов, І.Арнольд, Г.Уфімцева, Л.Лисиченко, Г.Колшанський, В.Левицький, І.Стернін, Ю.Апресян та ін.). Щодо конотативного компонента значення, підтримуємо групу вчених, які вважають конотативний компонент складником значення слова, а не механічним “прирощенням” чи “додатком” до нього (В.Говердовський, К.Левковська, І.Стернін, В.Телія, В.Харченко, В.Шаховський, Д.Шмельов та ін.).
Структуруючи лексеми, аналізуючи їх семний склад, використовуємо типологію сем, запропоновану І.Стерніним, вважаючи її послідовною та дієздатною для аналізу функціонування значень ЦРЛ у художніх текстах. Ми усвідомлюємо, що поділ семем на семи не відображає формального членування значень, зафіксованих у словниках: обсяг значення слів доводиться так чи інакше розглядати як гіпотетичну величину, спиратися на інтуїтивно-практичний досвід, брати до уваги асоціативний, “вертикальний” контекст, “наївні” уявлення про світ, “народну етимологію”. Для означення семантичних процесів використовуємо закріплені в мовознавстві терміни: актуалізація / деактуалізація, посилення / послаблення, конкретизація, підтримання, внесення, розщеплення, модифікація (трансформація), десемантизація.
Загальні особливості розвитку лексичної семантики слів у мові художніх творів дослідники (В.Виноградов, Б.Ларін, Г.Винокур, В.Русанівський, С.Єрмоленко, Л.Пустовіт та ін.) тлумачать з урахуванням внутрішньої організації художнього мовлення, функціонального спрямування його естетичної структури. О.Потебня справедливо вважав розвиток мови процесом постійного взаємопереходу образних і безобразних слів. Вважаємо, що функціонування ЦРЛ у художньому мовленні ХХ ст. є своєрідним віддзеркаленням внутрішніх шукань, емоційних відчуттів та естетичних прагнень українського народу на шляху до розуміння ключових понять християнства крізь призму різних світоглядних орієнтирів та художньо-естетичних інтенцій письменників ХХ ст.
Семантичні процеси аналізуємо у структурах найуживаніших у художній прозі ЦРЛ, беручи до уваги ті, загальна кількість використань яких, за нашою картотекою, перевищує 30 одиниць. Усі ЦРЛ умовно поділяємо на дві групи: 1) загальнорелігійні (Бог, Ісус Христос, ангел, гріх, душа і т. д.); 2) церковно-обрядові (панотець, каплиця, ризи, Благовіщення, хрещення та ін.). До аналізу залучені й синонімічні форми окремих слів (напр., Ісус Христос − Син Божий, Господь Ісус, Вседержитель Христос, Учитель, Бог-любов, месія, пророк, Спаситель, Бог, воскреслий Бог, Боголюдина, надлюдина та ін.), похідні абстрактні іменники (напр., чортівщина, біснуватість, гаспидство, мракобісся і под.) та дієслівні форми (напр., хрестити, вихрещувати (-ся), перехрещувати (-cя), відхрещуватися). Розгляд структур прикметників здійснюємо окремо, оскільки збагачення їх семантичного потенціалу має спільні, незалежні від названих вище тематичних груп, особливості.
З огляду на мету дослідження в наступних розділах основна увага зосереджена на вивченні нетрадиційних актуалізацій, яке супроводжуємо лаконічними коментарями про їх традиційне використання. Традиційними вважаємо такі використання слів, у значеннях яких актуалізовано набір ядерних сем ЦРЛ, закріплений мовленнєвою практикою і відображений у словникових дефініціях; нетрадиційні актуалізації засвідчують багатий комунікативний потенціал ЦРЛ, представлений незвичним компонентним варіюванням їх семантичних структур, а саме: 1) посиленням чи послабленням окремих диференційних сем, 2) частковою актуалізацією або реалізацією ядра в поєднанні з периферійними семами, а також 3) актуалізацією тільки периферійних сем значення. Такі процеси у прямих і переносних значеннях супроводжують як збереження високого стилістичного забарвлення й виразної позитивної конотації, так і зміна традиційної стилістичної тональності.
Беручи до уваги характер фактичного матеріалу, фокусуємо аналіз на двох основних видах трансформацій ЦРЛ: метафоричних та метонімічних, виокремивши порівняльні конструкції, функціонування ЦРЛ у складі яких має свої закономірності.
Другий розділ “Семантичні трансформації загальнорелігійних найменувань як вияв інноваційних процесів” присвячений особливостям семантики численної групи ЦРЛ (15 126 слововживань) − загальнорелігійних найменувань, які демонструють більший лексико-семантичний діапазон, ніж церковно-обрядові назви, що зумовлено необмеженим простором для творчих переосмислень міфологічної інформації. Загальнорелігійні найменування умовно поділяємо на: 1) номени на позначення конкретних релігійно-міфічних осіб та біблійних персонажів (Бог, Ісус Христос, Святий Дух, Мати Божа, святий, апостол, Іуда, ангел, чорт та под.) і 2) назви загальних релігійно-культурних понять (дух, душа, гріх, рай, пекло).
Найуживанішим з-поміж синонімів назви Бога є лексема Бог. 56 % її використань припадає на вигукові фразеологізми, серед яких чимало інтер’єктивованих (спаси Боже, їй-богу, спасибі, бігме тощо). Зміни компонентного складу в усталених сполуках невигукового типу посилюють експресію висловлення та емоційний вплив на читача, порівн.: не прив’язав бог розуму (Стельм.) - Бог розуму не дав [ФСУМ, І, с. 39]. Посилення різнопланових сем (напр., ‘всесильність‘, ‘сенс життя‘ тощо) властиве для переносних значень, а саме для називання: 1) осіб, пов’язаних між собою близькими стосунками (батько, матір, коханий (‑а)), відомих (Дарвін, Гагарін, Хвильовий, Маркс) або пересічних осіб для оцінки високого рівня їх професійної діяльності, таланту чи певних заслуг (10 %): Та ви, колего, не лікар, а сам господь Бог (Мейг.); 2) конкретних предметів‑неістот (2 %): Вона (скрипка. − А.К.) була його богом!.. (Ченд.); 3) абстрактних понять (2 %): …в козака бог - щастя й доля, мужність і відвага (Загреб.).
Для таких уживань характерне послідовне збереження позитивної оцінної семантики, у той час як у зворотних перенесеннях людських характеристик на Бога референт сакральної назви Бог частіше (9 із 13 %) нейтралізує її позитивну емоційно-експресивну тональність конотацією розмовності: Бог − підслуховував (Мушк.), встидався (Коцюб.), недочуває на старість (Дім.). Виразним показником деактуалізації сем ‘безсмертя‘, ‘всесильність‘ та ін. є розвиток відтінку іронічності. Через оцінне переосмислення героями образу Бога‑творця з’являються нові оказіональні відтінки: ‘несправедливість‘, ‘байдужість‘, ‘жорстокість‘ і навіть ‘нікчемність‘ (Мовчить бог. Він завжди німує, а найдужче тоді, коли його рабів огортає тривога (Іван.)).
Більшість уживань синонімічних назв Ісуса Христа і Матері Божої зберігають сакральний зв’язок з біблійним сюжетом (відповідно 65 %, 70 %), на відміну від теонімів Святий Дух (4 %), святий (5%). Напр., Ісус Христос − це ‘мученик‘, ‘страдник‘, ‘праведник‘, ‘учитель‘, ‘спаситель‘, ‘любов‘, ‘пророк‘, ‘справедливий суддя‘, ‘боголюдина‘ і т. д.; Мати Божа − ‘заступниця‘, ‘материнська любов‘, ‘вічна страдниця‘, ‘жертовна‘, ‘смиренна‘, ‘бездоганна‘ та под.
Прямі значення номінацій Христа (16%), рідше Матері Божої (2 %) характеризують і внесені негативні семи, напр., ‘той, кому випала ненайважча місія‘ − для лексеми Христос: Це Христос звомпив. Але ж у Христа було принаймні до кого гукати (Багр.). З метою гіперболізації людської сили теонім Христос може набувати іронічного звучання: − Христос раз воскресав, а він п’ять разів, бо техніка тепер інша (Стельм.). Заперечення ‘божественності‘ Христа і Матері Божої шляхом уведення їх до лайливих зворотів поряд з брутальною лексикою, використання форм множини (богородиці) тощо не тільки нейтралізують релігійні значення, але й знижують традиційну високу тональність сакральних лексем.
Досить активною є лексико-семантична трансформація системних значень лексем синонімічних рядів зі стрижневими словами Ісус Христос, Мати Божа та Святий Дух, святий, особливо у зв’язку з перенесенням їх окремих диференційних ознак на людину. Лексема Мати Божа в художніх текстах розвиває метафоричні значення зразкової жінки-матері шляхом актуалізації набору позитивних ознак. У творі У.Самчука “Марія” внаслідок приглушення диференційної семи ‘мати‘ оказіональною семою ‘Україна‘ відбулося унікальне поступове розширення впродовж усього роману-епопеї семної структури канонізованого імені Марія: ‘мати‘ → ‘Мати Божа‘ → ‘Україна‘. Залежно від контексту, теоніми Ісус Христос (9 %), Мати Божа (менше 2 %), Святий Дух (46 %), святий (56 %) набувають іронічного звучання через властиве скептичне ставлення героїв творів до священних осіб, напр., святим іронічно називають ‘того, хто не одружується‘. Подібні явища характерні й для слова месія, коли ним називають немічну від старості чи хвороби людину: До камери впихнули сивого, аж білого - сяючого білизною − діда… - Маєте месію… (Багр.). Лексеми святоша і святенник, розмовно-експресивні варіанти ісусик, христосик, христошка зафіксовані переважно у переносних зневажливо-іронічних значеннях (‘дивак‘, ‘не такий, як усі‘, ‘надто побожний‘).
Можливості лексеми апостол потенційно широкі: від урочисто-символічного звучання (апостол правди (Коб.), апостол прийдешнього (Вільде)) до пародійно-іронічних використань (підтоптаний апостол (Явор.)). Пейоративну семантику (‘тиран‘, ‘убивця‘, ‘зрадник‘, ‘жорстокість‘, ‘підступність‘, ‘насильство‘) мають лексеми Ірод, Іуда, Каїн, які, за нашими спостереженнями, втратили функцію антропонімів. Переносне значення біблійного імені Ной − ‘рятівник‘, навпаки, завжди вживають тільки з позитивною конотацією.
Звичне позитивне тлумачення лексеми ангел (янгел) мають 27 % прикладів: ‘Божий вісник‘, ‘Божий слуга‘, ‘заступник‘, ‘блаженство‘, ‘хто дуже гарно співає‘, ‘хто говорить красномовно, святково‘. Білі ангели, на відміну від чорних (ангелів смерті, ангелів помсти), у текстах схожі (14 %) на людей, ‘слабких‘, ‘розгублених‘. Подібні асоціації з беззахисністю сприяють переходу лексеми ангел до лексико-семантичної групи “людина” внаслідок набуття переносного значення ‘дитя‘ (рідше ‘кохана (‑ий)‘) з актуалізацією конотативних сем ‘привабливість‘, ‘радість‘, ‘любов‘ і под., частіше підтриманих емотивними суфіксами. При цьому лексема ангел зазнає відчутної семантизації: ‘той, хто опікує‘ → ‘той, кого опікують‘. Таке приглушення ядерних сем ЦРЛ є досить рідкісним явищем у церковно-релігійній лексиці. В основі багатьох прикладів (30%) називання людини ангелом - негативна іронічна конотація, актуалізація енантіосем.
Лексема чорт є найуживанішим засобом на позначення демонічних назв у художній літературі. Усі прямі значення проаналізованих демонічних назв (17%) − традиційно-негативні, що, як правило, реалізують архісемне ядро без виокремлення сем. Вислови з архаїчними демонічними назвами міцно закріпилися у вигуковій фразеології (70 %) і зберігають у своїй структурі давні уявлення наших пращурів про демонічні чорні сили, ознаки яких переносять на зовнішність, вдачу та поведінку людини (чорт банькатий, бородатий, рогатий (безрогий) тощо), характеризуючи їх негативно, за винятком окремих (2 %) прикладів (Сильний, чортяка (Багр.) тощо).
Лексеми дух (1 228 уживань) і душа (5 058) рідко (відповідно 3 % і 5,7 %) реалізують свої релігійні значення. Розщеплення ядерних сем лексеми дух утворює низку (61 %) похідних нерелігійних значень у вільних уживаннях (‘внутрішній психологічний стан‘, ‘мислення‘, ‘воля‘, ‘мужність‘, ‘запах‘ тощо); з таких переосмислень лише 1 % може мати негативно-оказіональний відтінок ‘некорисне‘: Самим духом, брате, ситий не будеш. Матерія - первинна (Гонч.). Решта − фразеологізми: зібратися з духом, дух захоплює, дух у п’ятах.
Лексема душа у процесі тривалого намагання людини пізнати життя після смерті в текстах опозиціонує з лексемою тіло: - Чи так уже я обличчям не вийшов? −“Душею не вийшов”, - хотіла відповісти, але промовчала (Стельм.). Таке протиставлення ‘безсмертя‘ − ‘здатність умирати‘ не перешкоджає матеріалізації душі (Старанно продмухують місце на лаві, щоб не привалить яку душу, і засідають до вечері (Коц.)), апеляції до неї (Чого ти, душе Іванова, за мною ходиш? (Явор.)), наділенню душі найрізноманітнішими людськими якостями (душа − виткнула носа на світ і звомпила (Забуж.), міцно вчепилася і не хоче покинуть (Коц.), літає і квилить (Самч.)). Очевидно, звідси й утворення похідного значення “людина” (при визначенні кількості). Унікальним фрагментом мовної картини світу українців є називання душею тіла людини чи заглибинки в нижній передній частині шиї: - Що ти, брат, таку кирею чорну надів сьогодні на душу, а? (Кос.); − Загорнися, сховай душу, - Мар’яна загортала шаликом Грицеві груди (Харч.) і, навпаки, називання тілом − душі: Це ж плакало тіло померлого над своєю гіркою посмертною долею: “Блукати непохованим!” - і вимагало похорону (Корол.).
36 % проаналізованих актуалізацій лексеми душа фразеологізовані: душа в п’ятах, душа холоне, ні за цапову душу тощо; 58,3 % − вільні, переносні вживання. Сема ‘основа‘ модифікувалась у семи: ‘центральна фігура‘ (душа колективу), ‘найцінніше (в рослині)‘ (душа кавуна), ‘середина чого‑небудь (…з душі самого лісу, стрепенулася пісня… (Стельм.), ‘суть будь‑чого‘ (…та ідея її, душа її, суть її була виношена по тюрмах і концтаборах (Багр.)); ‘людська мораль і духовність‘ (шляхетна душа), ‘емоції та почуття‘ (пустельність хапає за душу (Мушк.)), ‘внутрішній світ людини в цілому‘ (божественність душі (Коб.)). Не зафіксоване тлумачними словниками значення ‘життя‘ (більше 2 %): …міг стати … тільки холодним і мертвим, як геометричне креслення, маревом порожнім, без душі, без тепла, мертвим домом (Загреб.).
Одна з найстійкіших до семантичних модифікацій лексема гріх активно входить до складу традиційно стійких виразів (41 %). В основі більшості актуалізацій – архісема ‘порушення‘, яка в текстах уточнена: ‘недотримання церковних звичаїв‘, ‘божба‘, ‘обман‘, ‘перелюб‘, ‘егоїзм‘, ‘гнів‘, ‘убивство‘ і т. ін. Соціально зумовленими є непрощенні провини: ‘зрада Батьківщини‘, ‘використання смертоносної зброї‘, ‘голодомор‘ та ін. За частотою вживань переважають ‘порушення‘ морально-етичних норм у стосунках чоловіка й жінки (21 %).
Релігійне значення лексеми рай (18 %) − це, насамперед, актуалізація семи ‘безгрішність‘. Основа художньої семантизації − це розвиток переносних значень, пов’язаних із семою ‘блаженство‘, що виявляє себе переважно у назвах почуттів та процесів, пов’язаних з людиною. Актуалізація семантичних ознак ‘безтурботність‘, ‘відпочинок‘, ‘заможне життя‘ і под. − змістоутворювальне ядро яскравих перифраз для називання раєм соціальних устроїв − комуністичний рай (Гонч.), “совітський” рай (Гол.)), для означення життя на пенсії − пенсіонерський рай (Гонч.). На іронічні вживання натрапляємо у 32 % випадків, де рай − невдале заміжжя, важкі умови проживання, в’язниця, бідність тощо.
Лексему пекло хоч і використовують приблизно удвічі частіше, ніж рай, однак спектр її похідних образних значень дещо бідніший. Інгерентну експресію лексеми пекло, започатковану архісемою ‘гріх‘, усі автори реалізують через ‘нестерпні муки‘, уточнюючи семантичними конкретизаторами ‘вогонь‘, ‘бій‘, ‘нестерпне життя‘, ‘нестерпна робота‘, ‘знущання‘, ‘неволя‘, ‘безвихідь‘ тощо. Зрідка слово пекло подають в оказіонально-позитивному плані: ‘вогонь‘ → ‘плюсова температура‘ → ‘порятунок від холоду‘ (Хоч у пекло, аби тепло! (Гонч.)).
У третьому розділі “Модифікація семантики церковно-обрядових найменувань як вияв інноваційних процесів” розглянуто особливості семантичних трансформацій релігійних лексем, пов’язаних з церковно‑обрядовою діяльністю людини (4 773 вживання), а саме: 1) назви служителів церковно-релігійного культу та осіб, пов’язаних з ними (піп, панотець, батюшка, матушка, дяк, чернець); 2) назви церковно-релігійних споруд та їх частин (церква, костьол, синагога, монастир, вівтар, іконостас); 3) назви богослужбових реалій (хрест, корогва, образ / ікона, кадило, ладан, ризи, Біблія); 4) назви церковно-календарних подій (Спаса, Покрова, Різдво, Великдень, м’ясниці); 5) назви богослужбових обрядодій (хрещення, сповідь, причастя, молитва, проповідь, тризна).
Із синонімічних назв духовенства піп, отець (панотець), батюшка, священик лексема піп помітно (60 %) потіснила інші: в художніх творах її використовують передусім для вираження несхвальності та іронічного ставлення до духовних пастирів. У творах, датованих початком ХХ ст., вживати слово піп при священнослужителеві вважалось непристойним і означало образити людину: − Яка справа привела вас до попа Захарія? − Не кажіть, отче, попа. Не до попа тягнуло мене, а до вас, “апостола черні”, його дорогої мені особи… (Коб.). У радянський час стало системним уведення лексеми піп навіть до звертальних конструкцій: - Попе! Вимітайтеся з храму Божого!.. - і з усього розмаху вдарив попа головою в живіт. Аж ухнуло - мов у литавру (Мін.). Виявом безцеремонності та фамільярності є використання лексем батя і папаша, супроводжуваних іноді особовими дієсловами в однині.
Лексеми попадя, попівна, матушка викликають стійкі асоціації: ‘матеріальна забезпеченість‘, ‘несамостійність‘, ‘багатодітність‘, ‘обмеженість інтересів‘, ‘швидке заміжжя‘ (про попівен) та ін.: І не думай зробити з мене попадю, що, як квочка, наплодить тобі виводок поповичів і попівн. Я жити хочу!.. (Ант.-Дав.). У семантичній структурі лексеми дяк на тлі послаблення денотативного значення ‘помічник священика‘ актуальними стають периферійні семи ‘скнара‘, ‘недолугість‘, ‘удавана набожність‘.
Джерельна база засвідчує, що назва чернець (черниця) з прозорою внутрішньою формою має значну перевагу над назвою монах (монахиня, монашка) − 71 % проти 29 %. 92 % − з основним церковним значенням, решта (8 %) − вторинні утворення (напр., черницею називають дівчину ‘пристойної поведінки‘), з яких частіше (6,7 % проти 1,3 %) домінують негативні семи ‘надмірно стриманий (‑а)‘, ‘хто не бажає створення сім’ї‘ тощо.
Ядром назв церковно-релігійних споруд звичайно вважають лексему церква. Актуалізації ядерної семи ‘об’єкт поклоніння − Бог‘ (94,3 %) сприяють яскраві позитивні відтінки: ‘краса‘, ‘велич‘, ‘радість‘, ‘спокій‘, ‘мир‘, ‘святість‘, ‘порятунок‘, ‘захист‘. Наявність значної кількості демінутивів (церківка, церковка, церківця, церковця, церковиця, церквичка) − свідчення активного використання слова церква, а також шанобливого ставлення українців до християнської віри. З деактуалізацією семи ‘об’єкт поклоніння − Бог‘ у поняттєвому ядрі лексеми церква спостерігаємо внесення оказіональних сем ‘містика‘, ‘надуманість‘, ‘блудниця‘, ‘безпорадність‘, ‘пережиток минулого‘, ‘об’єкт насмішок‘ тощо: В центрі майдану стирчить височенна Благовіщенська церква, схожа на дешевий смугастий ковпак блазня чи на копійчаний ярмарковий пряник (Коп.).
Узагальненою назвою будівлі релігійного культу є лексема храм, хоча нерідко її використовують лише з метою уникнення тавтології, а лексему собор − не тільки для називання головної чи великої церкви міста, але й звичайної церкви. Фіксуємо близько 80 % актуалізацій ядра з посиленням позитивних диференційно-периферійних сем означених лексем: ‘пишність і багатство стилю‘, ‘сила духу‘, ‘незбагненність‘, ‘початок нового життя‘. У дохристиянських значеннях (менше 2 %) − ‘помешкання богів‘ та ‘розкішний будинок‘ − лексеми храм позитивно забарвлені семи, як правило, відсутні. При називанні храмом об’єктів природи (напр., куща, лісу, за периферійними ознаками ‘спокій‘, ‘затишок‘, ‘тепло‘, ‘велич‘ та ін.) лексема храм, детермінологізуючись, утримує традиційну позитивну конотацію. Лексичне оточення субстантивів-відповідників (храм науки) сприяє формуванню переносних значень “місце, яке викликає почуття глибокої пошани”, “місце для служіння чомусь великому, благородному” і є досить популярним прийомом творення індивідуальних метафор: душі моєї храм (Іван.); храм у собі… (Федор.).
Поєднання іменника з ад’єктивом Божий дім, яке СУМ подає з ремаркою “заст.”, у сучасних творах застосовують для передавання символічної урочистості: Я вас від божого дому не проганяв, я вас до нього силою і не тягну… (Ченд.). Лексико-семантичні трансформації лексеми костел (костьол) і таких поширених назв церковних будівель, як каплиця та дзвіниця, нашим матеріалом не підтверджені.
Поряд з прямими вживаннями (32 %) слова монастир у всіх модифікованих варіантах переносних значень спостерігаємо досить активні процеси (68 %) посилення периферійних сем ‘відречення від світу‘, ‘ізольованість‘, ‘одноманітність життя‘, ‘відсутність життя‘, ‘малі статки‘ з приглушенням ядерної − ‘поклоніння Богові‘. Називаючи певні помешкання келіями, письменники частіше за все мають на увазі сумні обставини життя героїв, їх тривожний душевний стан чи неприйнятну поведінку та вчинки: Тепер живу в цій кімнаті-келії і почуваюся в ній, як безквитковий пасажир (Гр.Тют.).
Головною ознакою утворення переносних значень у назвах частин церковно-релігійних споруд і реалій є деактуалізація архісеми ‘релігійне призначення‘. Так, іконостасом називають скляну шафу чи прикрашені орденами і медалями груди людини: Дядько сидів на призьбі, простягши вперед єдину свою ногу і милиці. На грудях у нього був чималий іконостас… (Довж.). Предметом іронії поза релігійним текстом стає стійке сполучення Царські врата. Архісеми ‘приховане від загалу‘, ‘призначене для вибраних‘ − джерело розвитку похідних негативних сем ‘невиправдана винятковість‘, ‘надмірна розкіш‘:− Панський парник, чи що, хтось затіяв? − Ні, царські врата! − Тільки образів нема (Стельм.). “Канонізуючи” портрети червоних вождів, У.Самчук актуалізує дохристиянське значення лексеми вівтар, імпліковане негативними семами ‘кров‘, ‘смерть‘, ‘трагедія‘: Неврастеніки - неврастеніками, а їх портрети на всіх вівтарях, а де вівтарі, там жертви. І лише модифікація ‘жертвоприношення для Бога‘ → ‘для великої справи‘ (на вівтар вітчизни) у контекстах зберігає традиційне високе стилістичне забарвлення.
Значення ‘християнський знак‘ лексеми хрест частіше (63 %) утримує абстрактно-позитивні емотиви (‘оберіг, захист від злого‘, ‘заспокійливий засіб‘, ‘реліквія‘, ‘святиня‘, ‘знак пам’яті‘, ‘зовнішня ознака віруючої людини‘); рідше (37 %) − абстрактно-негативні (‘знаряддя страти‘, ‘знак біди‘, ‘знак смерті, ‘смерть‘, ‘недоля‘, ‘заборонений предмет‘), якими, як правило, наповнені фразеологізми (мов з хреста знятий). Диференційно-периферійні актуалізації прямих значень лексем ікона, образ ‘святиня‘, ‘мир‘, ‘любов‘, ‘сенс життя‘, ‘вічність‘, ‘предмет поклоніння‘ та ін. забарвлені позитивно. Однак у розумінні багатьох художніх персонажів ікона (образ) − це ‘непотріб‘, ‘модна річ‘, ‘золота прикраса (коштовна річ)‘, ‘звичайний предмет‘, ‘надійна схованка‘ та ін. Синонім богомаз у період атеїзації суспільства змінив свій вектор соціальної оцінки з нейтрального на негативний, що, очевидно, пов’язано зі значенням дієслова мазати (семи ‘нестаранність‘, ‘неохайність‘).
Лексеми кадило, кадильниця активні у фразеологічних новоутвореннях, де вони здебільшого мають іронічний підтекст, несхвальну оцінку дій суб’єкта, напр.: махати кадилом − “служити священиком”; обкурити ладаном хвали − “висловити нещиру похвалу”. Аналогічно лексема кропило стає об’єктом для глузування: ‘знаряддя обману‘; назви ж речовин − ладан, єлей, свята вода − використовують переважно у переносних значеннях для передачі приємних станів та відчуттів: ‘захист‘, ‘мир‘, ‘спокій‘, ‘затишок‘, ‘радість‘, ‘заспокоєння‘, ‘приємність‘ та ін.
Підставами для розгляду лексеми дзвін як церковно-релігійної одиниці вважаємо високу частоту реалізацій значення “церковний вістовий інструмент“ (95%), а не словникове тлумачення “ударний сигнальний підвісний інструмент” (5 %), а також її зв’язок з такими “визнаними” ЦРЛ, як передзвін, подзвін (подзвіння). Незалежно від характеру мелодії − великодньої чи заупокійної, свідомість українця асоціює (91 %) голос дзвону з ‘життям‘ − ‘радістю‘, ‘святом‘ чи ‘жалобою‘, ‘сумом‘ (справляли танець дзвони (Коцюб.); дзвони зойкнули (Стельм.)), набагато рідше (9%) домінують відтінки ‘відчуття зайвого‘, ‘невдоволеність‘: бовкнув дзвін (Іван.); теленькання дзвонів (Мейг.).
Назви богослужбових книг (Біблія, молитвеник та ін.) поряд з актуалізаціями ряду системних значень (‘святиня‘, ‘священна книга‘, ‘скарб‘, ‘наука життя‘, ‘наука вдосконалення‘, ‘мудра книга‘, ‘головна книга‘ та ін.) мають низку трансформацій негативного плану: ‘книга сумнівного змісту‘, ‘неактуальна книжка‘, ‘несучасне (відірване від життя) вчення‘, ‘схованка для невеликих предметів‘ тощо. Новоутворення перифразного і фразеологічного типу (нова Біблія, Біблія революції (про “Капітал” К.Маркса і Ф.Енгельса та про самого Леніна)) обтяжені негативною конотацією.
При творенні метафоричних значень у ядрі лексеми ризи (риза) домінують периферійні ознаки ‘добротність‘, ‘привабливість‘, ‘із використанням “золотого” кольору‘: І тютюн уже не зацвіте для мене поповими ризами, і не злякає мене Страшний Божий суд… (Довж.)). Можливими є енантіосемічні процеси (‘бідняцький одяг‘): На Ярдані Надька свої “ризи прала” (Гонч.). Проте світогляд окремих персонажів дозволяє інколи ошатні ризи вважати за ‘непотріб‘ (…і дертимуть ризи ваші золочені на онучі (Дрозд)) і навіть замінювати їх зневажливим синонімом лахи (− Одягну на себе ваші лахи і посвячу (паски. − А.К.)! (Ченд.)).
Темпоральні назви церковно-релігійних подій вживають як основу народного календаря, тому в 96 % уживань актуальною є не архісема ‘значення події (подія)‘, а диференційні семи ‘час події‘, ‘тривалість події‘ (‘час без снігу‘, ‘тепла пора‘ ,‘зима‘, ‘літо‘ та ін.), ‘приблизність (сезон)‘, що дає підстави говорити про явище часткової детермінологізації. Християнські свята та пости є важливим складником культурного життя українців, що засвідчено семами ‘смачна їжа‘, ‘обмеження в їжі‘, ‘утримання від непристойної поведінки‘, ‘час гостювання‘, ‘час відпочинку‘, ‘очищення від зла‘ тощо: …вся хата запахла не то різдвом, не то великоднем (Стельм.). Лексеми піст, піснота, піснуватість, пісникувати (пісніти) результативні у плані метафоризації з утриманням узуальної семи ‘обмеженість‘: спісніло життя (Іван.); піст для розуму (Стельм.). Метонімічний компонент ‘християнська віра‘ закріплений за назвами найважливіших свят Великдень і Різдво, прямі актуалізації яких є досить продуктивними для розвитку і метафоричних значень, напр., Воскресіння Господнє − Воскресіння: ‘видужання (фізичне)‘, ‘внутрішнє оновлення‘, ‘циклічне оновлення‘ (про природу), ‘відновлення в пам’яті‘, ‘відродження‘ (воскресіння нації) і т. д.
Для семантичних трансформацій назв церковно-релігійних обрядодій характерна нейтралізація архісеми ‘церковний обряд‘. У низці лексем, спільнокореневих з лексемою хрещення, сема ‘початок життя‘ трансформувалась у ‘початок важливої справи‘, ‘серйозне випробування‘, ‘долучення до якої-небудь справи‘ тощо. Оригінальною є семна модифікація в структурі лексеми вихрещувати (‑ся): ‘перехід у християнство з іншої віри‘ → ‘перехід з християнства до іншої віри‘ → ‘реєстрація входин в яку-небудь організацію‘: − А їх, тих комсомольців, хтось вихрещує?.. − Нема такого попа. Як хочеш у комсомол − скидай із шиї хреста та й записуйся до спілки (Мін.). Лексема відхрещуватися в художньому мовленні ХХ ст. реалізує тільки переносне значення “відмовлятися від кого-, чого-небудь навідріз”.
Слова сповідь, причастя та їх спільнокореневі частіше (70 %) мають нерелігійні значення. Поширеним є переносне значення, пов’язане з розщепленням сем: ‘релігійні переконання‘ → ‘певні переконання (ідеали)‘ для лексеми сповідь (…сповідуючи святість клятви Гіппократа… (Іван.)) та ‘причетність до релігії‘ → ‘причетність до будь-чого‘ для лексеми причастя (…душа, яка причастилась великого (Довж.)), у яких збережено традиційну піднесеність, урочистість. Проте більшість переносних значень реалізує модель “стилістично марковане (високе) → іронічне”: Він цілує її в плече… й бурмоче щось про своє розлучення.., тільки мужських сповідей їй у цій хвилі й бракує… (Забуж.).
Прямі значення лексем молитва, моління, мольба, молитися та ін. у художньому мовленні реалізує архісема ‘прохання до Бога‘. Посилення диференційної семи ‘усталеність тексту‘ частіше передбачає конкретні назви молитов; у лексемах молитва, молитися та ін. домінує сема ‘довільність тексту‘. Якщо брати до уваги наявність демінутивних суфіксів (молитовка, отченашик, богородичка), а також мовне оточення лексеми молитва, то в 97,5 % уживань емоційно-експресивний компонент забарвлений позитивно, що дозволяє виокремити семи ‘життєдайність‘, ‘легкість‘, ‘велична незбагненність‘, ‘внутрішнє багатство‘, ‘заспокоєння‘, ‘покладання на Бога‘, ‘вияв смиренності‘, які рідко опозиціонують до периферійно-негативних − ‘обтяженість думками‘, ‘звичка‘, ‘для годиться‘ тощо: …розбитий, знівечений молитвою (Стельм.).
77,6 % використань лексем проповідь і проповідувати − це похідні нерелігійні значення зі збереженням інтегральної семи ‘повчання‘, при цьому характерні для конфесійного стилю семи ‘урочистість‘, ‘публічність‘ супроводжуються іронічністю: “Вбивайте усе радянське …” Ось його проповідь (Довж.).
Детальний опис актуалізованих сем загальнорелігійних та церковно‑обрядових найменувань подано у додатку А.1 − А.2.
У четвертому розділі “Специфіка інноваційних процесів у назвах ознак, пов’язаних із релігією та церквою, і в порівняльних конструкціях з церковно-релігійними лексемами” з’ясовано характер “оякіснення” відносних і присвійних прикметників, пов’язаних з церковно‑релігійною сферою, та роль ЦРЛ у складі порівняльних конструкцій.
ЦРЛ-прикметники (4 020 слововживань) можуть: 1) мати пряму денотативну співвіднесеність і служити меті називання або 2) утворювати переносні значення внаслідок активізації диференційно-потенційних сем вихідних значень з приглушенням денотативної співвіднесеності емоційно-оцінною конотацією. За нашими спостереженнями, у більшості відносних і присвійних ЦРЛ-прикметників потенційно закладений відтінок якісності. Процес “оякіснення” (такий термін використовують В.Виноградов, Н.Арутюнова, О.Земська, А.Шамота, О.Шрамм та ін.) активно збагачує смисловий обсяг ЦРЛ. Найпростішим маркером переходу відносних і присвійних ЦРЛ-прикметників до розряду якісних є написання колишніх відіменникових присвійних прикметників з малої літери (каїнів, іудин, іродів), а також утворення від деяких з них форм ступенів порівняння (гріховніші, найчортячіші). Припускаємо, що в семантичній структурі лексеми святий процес “оякіснення” відбувся досить давно, оскільки нині цей прикметник без огляду на контекст зазвичай вважають якісним, про що свідчить активне використання форм ступенів порівняння (святіший, найсвятіший) та досить поширене функціонування демінутивних суфіксів (святесенький).
У художній прозі ХХ ст. помічено досить високу активність метафоричних утворень практично від усіх груп ЦРЛ‑іменників (архангельський, апокаліптичний, молитовний, іконний, великодній, попівський, вівтарний). Більшість з них (94,3 %) добре зрозумілі з мінімального контексту, бо вже закріпилися в мовній системі (божа ціна (‘помірна‘)), однак функціонує група ЦРЛ-прикметників, які за лексикографічними джерелами зовсім не мають переносних значень, хоча контексти засвідчують протилежне: …іконний погляд (Дрозд) -‘суворий‘; іконні риси обличчя (Андр.) -‘правильні‘.
Потенціал метафоризації ЦРЛ‑прикметниками неоднаковий, оскільки залежить від рівня багатозначності ЦРЛ-іменників. Тому серед ЦРЛ-прикметників є такі, що у своїй семантичній структурі мають одне, кілька або низку відтінків переносних значень (ангельський − ‘бездоганний‘, ‘надзвичайно лагідний, добрий‘, ‘надзвичайно красивий‘, ‘милозвучний‘, ‘приємний‘, ‘вишуканий‘ тощо). Процес метафоризації відбувається продуктивніше у структурах ЦРЛ‑прикметників, у значеннях яких істотними (87 %) є раціональні ознаки (виникають на основі сприйняття органами чуття у результаті мислительної діяльності) (божа людина, чортяче серце, свята білість). Емпіричні ознаки (13 %) сприймаються органами чуття: зором (гріховидний вигин брів - ‘принадний‘); слухом (божественне “ль” - ‘милозвучне‘); нюхом (райським пахне - ‘приємним‘); смаком (божественна настойка - ‘незрівнянна‘); дотиком (пекельно-пекуче літо - ‘надзвичайно спекотне‘). Наявність оцінного компонента дозволяє усе ж говорити про комплексні актуалізації вказаних ознак з різним ступенем вираження кожної з них. Повний опис метафоризації ЦРЛ‑прикметників за раціональниими та емпіричними ознаками подано у додатку Б. 1 − Б. 2.
Поширеним явищем серед актуалізацій ЦРЛ, виражених прикметниками у переносному значенні, є енантіосемія. Зміна емоційного “плюса” на “мінус” конденсує потужний струмінь експресії висловленого (- Аді, які мені побожні, лиш фоста на заді хибує! (Стеф.)); особливо показовим у цьому аспекті є прикметник святий: … такою святою стала, що кожну дівку ганьбила, коли якась із лісу верталася − з гріхом чи без гріха (Земл.).
Для увиразнення образу письменники іноді використовують ЦРЛ‑прикметники для творення складних за будовою прикметників, причому ЦРЛ завжди є першим компонентом таких утворень, а друге слово мотивує, конкретизує чи роз’яснює перше: іконно-темне обличчя (Гонч.); чортячо-гордий вираз (Самч.); побожно-зворушливий вірш (Ант.-Дав.).
У порівняльних конструкціях (2 105 слововживань) ЦРЛ виконують функцію як суб’єктів, так і об’єктів порівнянь. Характерною особливістю використання ЦРЛ у порівняльних конструкціях є те, що суб’єктами порівнянь вони бувають досить рідко (менше 8 %), майже половина з них − з лексемою душа (душа, як всесвіт (‘чиста‘), як дитина (‘незахищена‘), як зірка (‘весела‘), як травиця (‘вільна‘), як хлів (‘брудна‘), як кінь (‘непокірна‘), як шкура на колгоспній клячі (‘байдужа‘), як вош у мокрому кожусі (‘у безвиході‘)). У результаті перетинання семантичних компонентів різних лексико-семантичних полів зближуються віддалені (іноді навіть протилежні) поняття (церква, як хазяйка; попи, як вовки), з яких тільки 16 % використань зберігають традиційну позитивну конотацію (отець, як голуб; хрест, як сонце); решта ілюструють тенденцію до зниження (84 %) піднесеної тональності сакралізмів (ангели, як гусаки; церква, як старе корито; благочинний, як півень пелехатий).
Більше 92 % становлять порівняльні конструкції з ЦРЛ-об’єктами порівнянь. Суб’єктами порівнянь частіше буває людина, дещо рідше ними стають явища природи, рослини та реалії побуту. На відміну від порівняльних конструкцій із ЦРЛ‑суб’єктами порівнянь, порівняльні конструкції із ЦРЛ‑об’єктами порівнянь приблизно у 90 % прикладів зберігають своє піднесено-урочисте забарвлення, напр., образ порівнюють з місяцем завдяки посиленню диференційно‑периферійних сем ‘незмінність‘, ‘сталість‘, ‘вічність‘, ‘урочистість‘: Ночами мідяний місяць спідповні, як і всі роки, як і завжди, спокійно висів, немов образ, над садами та гаями (Самч.). Якщо ж реалізуються лише периферійні значення ЦРЛ, то разом з увиразненням нерелігійних понять відбувається трансформація (10 %) традиційно позитивних значень у негативні ЦРЛ, напр., нежаті соняшники порівнюють з хрестом на основі периферійної семи ‘забуття‘, ‘похиленість‘, ‘непотрібність‘: …на засніжених пагорбах вони (соняшники. - А.К.) темніють, мов покалічені хрести на завіяному, забутому кладовищі (Стел.). В одній порівняльній конструкції можливе одночасне існування ЦРЛ-суб’єктів та ЦРЛ-об’єктів, хоча таких прикладів і небагато: …а гріх гримить у серці, мов великодні дзвони (Загреб.). Інформацію про актуалізовані семи ЦРЛ у порівняльних конструкціях містять додатки В.1 − В.2.
ВИСНОВКИ
ХХ століття − складний часовий відрізок у долі Української держави, що позначилось, зокрема, на розвиткові одного з найдавніших пластів української мови − церковно-релігійної лексики, яка, незважаючи на тривалу атеїзацію суспільства, продовжувала активно виконувати важливу функцію виражальних засобів художнього стилю української літературної мови.
Дослідження церковно-релігійних найменувань, умовно поділених за опозицією “Бог − людина” на дві групи − загальнорелігійні та церковно-обрядові, вказує на значно більший лексико-семантичний потенціал лексем першої групи, що зумовлено широким міфологічним ореолом, який дає мовцям простір для творчих переосмислень.
Традиційні значення ЦРЛ актуалізують весь набір ядерних сем, який, в основному, відображений у словникових дефініціях. Еволюція значень ЦРЛ у художньому мовленні ХХ ст. виявляється у їх нетрадиційних актуалізаціях − смислових, емоційно-образних, естетичних трансформаціях, неоднакових за ступенем вияву релігійної семантики, які передбачають актуалізацію ядра з будь-якими змінами (посиленням чи послабленням окремих сем, частковою актуалізацією) або реалізацію ядра в поєднанні з периферійними семами, а також актуалізацію тільки периферійних сем значення. Такі процеси в семантичній структурі ЦРЛ завжди супроводжуються експресивністю.
Редуковані компоненти розщеплених експліцитних сем змінюють свої семантичні межі завдяки конкретизації чи уточненню первісних значень (Бог − ‘творець‘, ‘справедливість‘) та внесенню нових асоціативних відтінків частіше з допомогою метафорично-метонімічних утворень (рай − ‘свобода‘; собор − ‘релігійна віра‘) з обов’язковим збереженням традиційної (переважно високої) тональності фонової інформації, пов’язаної з церковно-релігійною сферою. Спостережено досить рідкісний факт збагачення семної структури слова протягом усього художнього твору: канонізоване ім’я Марія в однойменному романі У.Самчука спочатку набуває біблійного окреслення Мати Божа, а згодом стає символом України‑страдниці. Ефект новизни створюють незвичні використання деяких ЦРЛ, які відображають світогляд українців і допомагають заглибитися в їх культуру мислення й поведінки (рай − це ‘задоволення‘ не тільки від ‘відпочинку‘, але й від ‘праці‘). Хоча подібні актуалізації призводять до певних дистрибутивних обмежень, проте збережені стилістична піднесеність, урочистість, шанобливе ставлення до референта та позитивне забарвлення вторинних значень ЦРЛ дають підстави стверджувати: при реалізації власне ядерних сем значення помітних “розхитувань” понятійно-емоційного ядра ЦРЛ не виявлено.
Інноваційні процеси у структурі ЦРЛ більше пов’язуємо з актуалізацією периферійних сем, залучення яких відбувається під впливом різних чинників як екстралінгвальних (політики руйнування української церкви, протистояння матеріалістичної та ідеалістично-релігійної концепцій, синтезу духовно-християнських знань та світського буття, дохристиянських і християнських світоглядів тощо), так і інтралінгвальних (намагання лаконізувати думку, досягти максимальної експресії висловлювання, побудувати місткі образи тощо). Емоційно-експресивна тональність таких уживань не завжди залишається позитивною чи нейтрально-позитивною; письменники часто зображають зіткнення високого й буденного у незвичних для ЦРЛ ракурсах з допомогою негативних сем. Невідповідність контекстуального оточення призводить до стилістичного дисонансу зі зміщенням традиційних морально-етичних категорій, нівелювання високого ідейно-художнього осмислення біблійної інформації. Поєднання контрастних характеристик образів порушує усталені уявлення мовців про біблійні архетипи, утворюючи оксюморони (безумний ангел, хрещений дідько), а використання сакральних номенів поряд з брутальною лексикою − вияв надмірної експресії. Зниження оцінних характеристик ЦРЛ відбувається у результаті внесення в поняттєве ядро оказіональних сем (Біблія − ‘несучасна книга‘, образ − ‘модна річ‘).
Можливість актуалізації оказіональних сем значно розширюють енантіосемічні процеси − основне джерело створення іронічно-комічного ефекту (архангел (про наглядача (слідчого)) − ‘удаваний захист‘). Кардинально змінюють поняттєвий обсяг ЦРЛ демінутивні суфікси (ісусики, христошки − ‘надто побожні‘, ‘диваки‘). У межах одного демінутива можлива емотивно-полярна конотація: грішок − ‘незначна провина‘ та ‘непрощенна провина‘. Зауважимо, що використання оказіональних сем притаманне всім загальнорелігійним найменуванням та більшості церковно-обрядових назв, за винятком кількох (Божий дім, собор, каплиця, корогва, освячення, благословення, назви церковних свят та ін.). У мовленні українців ХХ ст. за лексемою піп міцно закріпилася сема ‘недобросовісність‘, що втратила колишню ознаку оказіональності та набула виразно зниженого колориту розмовності; це призвело до зміни денотативно-поняттєвого наповнення лексеми піп (‘недобросовісний священнослужитель‘). Уведення ЦРЛ до нових лексико-семантичних груп (ангел − міфічна особа і людина) зумовлює детермінологізацію ЦРЛ. Аналогічні процеси спостерігаємо у фразеологізмах з лексемами чорт (70 %), Бог (56 %), гріх (41 %), дух (37 %), душа (36 %).
Рідко актуалізують прямі значення лексеми апостол (менше 1 %), дух (3,5 %), Святий Дух (4 %), святий (5 %), душа (менше 6 %); більшість з них досить продуктивно розвивають переносні значення, нетрадиційність яких значно перевищує традиційність. Усі ЦРЛ, у значеннях яких складниками денотатів є негативні семи, а позитивні − оказіональними, стійко утримують первісну мотивацію (Каїн, Іуда, пекло, чорт, гріх).
Частота вживання деяких синонімічних лексем неоднорідна: перевагу мають стрижневі номінації Бог, Ісус Христос, Мати Божа, синонімічне багатство яких слугує творенню образів (Творець, Бог-любов, велика Марія); у зв’язку із закріпленням несхвальної оцінки та іронічного ставлення до духовних пастирів лексема піп помітно потіснила синонімічні форми; назва чернець із прозорою внутрішньою формою домінує над монах; слово образ частіше, ніж ікона, використовують письменники діаспори. Утрата сакрального значення лексеми душа (квітка, як душа (‘ніжна‘); небо, мов душа (‘велике‘); очі, неначе душа (‘чисті‘)) є помітнішою у творах радянського періоду, ніж у написаних на початку ХХ століття.
Відносні та присвійні прикметники, пов’язані з церквою і релігією, в художньому мовленні у переносних значеннях є носіями якісних ознак, більшість з яких зберігають архісемні ознаки твірних слів. Істотнішими ознаками при метафоризації ЦРЛ-прикметників є раціональні (87 %), а не емпіричні (13 %), проте з огляду на наявність оцінного компонента можна стверджувати про комплексний характер актуалізацій таких ознак із різним ступенем вираження кожної з них. З “оякіснених” ЦРЛ‑прикметників оказіональні можливості реалізують лише 1,4 %. Особливо помітні в актуалізованих ЦРЛ-прикметниках енантіосеми.
У порівняльних конструкціях переважають (92 %) ЦРЛ-об’єкти порівнянь, яким притаманна глибинна енергетична інформативність, образна експресія, піднесеність, урочистість (сад, як храм (‘ретельність у догляді‘)), за винятком незначної частини прикладів (10 % з 92 %) зі зниженними емоційно-оцінними характеристиками ЦРЛ (гусак, як ангел). Суб’єктами порівнянь ЦРЛ бувають значно рідше (8 %); майже половина з них − з лексемою душа. Об’єкти і суб’єкти порівнянь, як правило, з різних лексико-семантичних груп (дівчина, як ікона), одночасне фукціонування ЦРЛ як об’єктів і суб’єктів порівнянь − явище рідкісне (попадя, як проскурка).
Аналіз церковно-релігійної лексики в художній прозі ХХ ст. дозволяє констатувати, що група ЦРЛ потребує лексикографічного доопрацювання: 1) внесення значень при поясненні окремих слів у тлумачних словниках (душа (‘життя‘), гріх (‘стан‘), сповідь (ірон. ‘повчання, вичитування кого-небудь‘), причащати (ірон. ‘карати за що-небудь‘), відмолити (-ся) (ірон. ‘відкупитися від небажаного‘) та ін.); 2) внесення стилістичних ремарок до окремих значень: богомаз (те саме, що ікона, іконописець) − ірон., зневажл.) тощо; 3) внесення до реєстру фразеологічних словників окремих висловів: не без гріха − “про людину, яка має провини“; не на гріх щось робити − “сумлінно“; стелитися хрестом − “догоджати”; ставити / поставити / кинути хрест на груди − “хреститися / перехреститися”; хоч за ікону клади − “добрий, лагідний; дуже гарний, вродливий” та ін.).
Дослідження засвідчує активні інноваційні процеси, що полягають переважно у метафоризації та метонімізації слів, їх детермінологізації, актуалізації периферійних негативних сем, які нейтралізують сакральний характер аналізованої групи лексики.
Потебня А.А. Эстетика и поэтика слова. – К.: Мистецтво, 1985. – 302 с. В ілюстративному матеріалі збережено правопис оригіналу. |
