У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо їх апробації та публікації.
У першому розділі «Теоретико-методологічні засади формування інноваційної моделі відтворення земельних ресурсів аграрного сектору» здійснено критичну оцінкунауковихпідходів дозмістового навантаженняпоняттяінновація, запропоновано авторське тлумачення цієї наукової дефініції, розкрито роль інновацій у процесі відтворення земельних ресурсів аграрного сектору.
Результати досліджень свідчать, що одним із найважливіших і недостатньо задіяних важелів упливу на організацію відтворювального процесу земель АПК залишаються новітні досягнення науки і техніки. Залучення інноваційних продуктів нині ускладнене насамперед сформованим стереотипом пріоритетності – постійним нарощуванням обсягу виробництва сільськогосподарської продукції. При цьому соціальні й екологічні компоненти не мають статусу домінуючих і носять другорядний характер.
Узагальнення теоретичних і методологічних прийомів дослідження змісту інновацій та їх значення в розвитку країни, регіонів і сільськогосподарської сфери крізь ретроспективу поглядів провідних вітчизняних та зарубіжних учених дало можливість виділити результативний, утилітарний, фінансовий та процесуальний підхід до цієї дефініції. Водночас виявлено відсутність чітких критеріїв визначення інновацій з позиції їх економічних наслідків та впливу на показники діяльності.
На основі аналізу теоретичних та практичних засад тлумачення поняття інновація сформульовано його власне визначення для подальшого застосування в термінологічному апараті економіки природокористування, а саме: інновація – це комплексний процес генезису та впровадження новацій з метою отримання економічного, екологічного та соціального ефекту за умови раціонального використання, збереження, поліпшення та охорони земельних ресурсів. Наслідком упровадження інновацій має стати покращення екологічних, соціальних, економічних та інших важливих складових відтворювального процесу земель. Таким чином, пропоноване змістове навантаження інновації, на відміну від існуючого, охоплює не лише економічну компоненту, а й потребу належного вирішення екологічних і соціальних завдань, особливо у ході трансформації земельних відносин аграрного сектору відповідно до умов ринку. Це аксіома, без усвідомлення якої інноваційні продукти недоцільно залучати у процеси використання, збереження, поліпшення та охорони земель.
Доведено, що можливість застосування продуктів інноватики у відтворенні земельних ресурсів тісно корелює з фінансовим та інвестиційним забезпеченням.
Шляхом аналізу та оцінки нинішніх пріоритетних напрямів фінансування вітчизняного аграрного сектору встановлено їх різноспрямованість і мінливість. Першочерговість виділення фінансових коштів із бюджету для потреб сільського господарства в абсолютній більшості пов’язана із придбанням вітчизняної сільськогосподарської техніки на умовах фінансового лізингу, державної підтримки вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу, надання кредитів фермерським господарствам, забезпечення заходів щодо регулювання цін на сільгосппродукцію. Водночас не передбачено фінансування найважливішого засобу виробництва – відтворення земельних ресурсів.
Саме тому нині актуальним слід вважати формування нових пріоритетів фінансування, які повинні визначати ефективність відтворювального процесу на інноваційній основі. Першочерговим завданням щодо інноваційних процесів в аграрному секторі Карпатського макрорегіону має стати фінансове забезпечення робіт у зв’язку із запровадженням органічного землеробства, створенням сучасного земельного кадастру, вжиттям заходів щодо об’єднання малих земельних ділянок (паїв) домогосподарств і формування агропідприємств ринкового типу як основних споживачів інноваційних продуктів. Досягнення ефективності інноваційної діяльності потребує також спрямування інвестиційних ресурсів на фінансування науково-дослідних робіт, підготовку кадрів, які є продуцентами інновацій. Саме людина, фахівець здатні забезпечити генезис інновацій.
Ретроспективний аналіз фінансового забезпечення розвитку інноватики свідчить, що вітчизняне аграрне виробництво в період командно-адміністративної моделі господарювання задовольняло потребу в фінансах здебільшого за рахунок коштів Державного бюджету. В нинішніх умовах фінансування потреб наукових досліджень здійснюється, як правило, за залишковим принципом. Ресурсні можливості участі держави у забезпеченні інноваційних процесів значно відстають від розрахункової потреби. Особливо це стосується науково-дослідних інституцій аграрного спрямування. Останніми роками більш гостро відчувається недофінансування науки, рівень бюджетних асигнувань на розвиток якої забезпечується менше ніж на 50% від потреби і є значно нижчим порівняно з аналогічними витратами держав навіть близького зарубіжжя. Таким чином, обсяг та сформована структура витрат на виконання науково-технічних робіт унеможливлюють запровадження інновацій в аграрний сектор економіки, у тому числі на поліпшення та збереження земельних ресурсів.
Стратегічний розвиток земельних відносин повинен здійснюватися з урахуванням глобалізаційних та інтеграційних процесів, без чого неможливе належне забезпечення поліпшення, збереження та охорони земельних ресурсів в АПК. Для того, щоб отримати користь від глобалізації, необхідне динамічне та ефективне управління всіма сферами суспільної діяльності, включаючи інноваційні пріоритети.
Інституціональні зміни, що відбуваються нині в аграрному секторі, вимагають інтеграції зусиль найбільш компетентних організаторів із місцевих органів самоврядування, учених та спеціалістів шляхом формування кластерних об’єднань. Такий підхід до інтеграційних процесів дасть можливість інтегрувати творчий потенціал у добровільне партнерське об’єднання з метою відтворення земельних ресурсів на засадах інноватики.
У другому розділі «Аналіз та оцінка інноваційного забезпечення відтворення земельного фонду АПК Карпатського макрорегіону» комплексно проаналізовано використання, збереження, поліпшення та охорону земель аграрного сектору крізь призму інноваційного розвитку, розраховано рівень інноваційної активності досліджуваного макрорегіону, проаналізовано якісний та кількісний склад кадрового забезпечення інноваційного процесу.
Оцінка нинішнього стану земельних угідь АПК свідчить про значне погіршення їх якісних характеристик. Насамперед це стосується суттєвого зменшення вмісту гумусу в грунті, наростаючого дефіциту основних елементів живлення, підвищення кислотності, значного забруднення радіонуклідами, важкими металами, пестицидами, недосконалої структури сільськогосподарських угідь, розвитку ерозійних процесів.
У ході аналізу структури земельного фонду Карпатського макрорегіону встановлено надмірну освоєність сільськогосподарських земель, яка за станом на 1 січня 2011р. дорівнювала 50%, причому найбільший показник зафіксовано в Чернівецькій (58,1%) та Львівській (58,0%) областях. За результатами дослідження виявлено високу розораність сільськогосподарських угідь макрорегіону, а саме 60,7 %, що значно перевищує аналогічний показник за кордоном.
Ефективність і раціональність відтворення земельних ресурсів у сільському господарстві залежить від стану та особливостей організації землегосподарювання власниками й користувачами.
Згідно з даними офіційної статистики, за станом на 1 січня 2010 р. в аграрному секторі макрорегіону нараховувалося 612 152 власники землі та землекористувачі, які за організаційно-правовими формами представлені господарськими товариствами, державними і приватними підприємствами, фермерськими господарствами. Найбільшою часткою земельних угідь володіють господарства населення, більшість з яких немає необхідних фінансових, матеріальних та трудових ресурсів для впровадження інноваційних продуктів. Як результат, нині не сформоване оптимальне співвідношення між земельним фондом сільськогосподарських підприємств та домогосподарств. Зазначене в сукупності унеможливлює належне відтворення земельних ресурсів із використанням продуктів інноватики.
