ІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЯ СПОРТУ. ДИНАМІКА СТРУКТУРНИХ ЗМІН

Короткий зміст

Актуальність теми. Спорт є складним багатофункціональним явищем, у якому фокусуються та переплітаються процеси соціального, культурного й економічного характеру.

Соціологія розглядає спорт як важливий елемент у системі суспільних відносин. Сучасний спорт функціонує як економічний, політичний, моральний інститут. У поданій роботі предметом наукового інтересу є саме його соціальна складова, яку ми не можемо розглядати відокремлено від решти форм його прояву.

Спорт у соціологічному вимірі виступає важливим феноменом, оскільки у ньому поєднуються процеси інституційного та позаінституційного самовизначення великих груп людей та організацій. Однак варто зазначити, що стан сучасної структури інституту спорту малодосліджений.

Багатоплановість і багатофункціональність спорту, як особливої форми соціального буття індивідів і соціальних організацій, дає багато підстав розглядати його як окремий соціальний інститут. Закріплення та здійснення соціалізованої діяльності, наявність суб’єктів спорту (тренерів, спортсменів, викладачів фізичної культури та спорту), системи організацій і закладів, що здійснюють керівництво, наявність у його структурі численних інструкцій, правил, норм, заборон, системи заохочень і доган, державного законодавства – усе це свідчить про те, що спорт як соціальний інститут необхідно розглядати у контексті історичної й культурної динаміки розвитку суспільства.

Проблемна ситуація полягає в тому, що загальні соціологічні теорії спорту не дають достатніх наукових даних про чинники й закономірності розвитку спорту як соціального інституту, які є необхідною умовою прогнозування напрямів його розвитку та прийняття управлінських рішень щодо організації спортивної діяльності як одного з найдинамічніших і значущих компонентів соціального життя суспільства.

Проте, недостатньо розробленими залишаються питання інституціалізації спорту, соціальних умов зміни форм організації спортивної діяльності. Зокрема, відкритим залишається  визначення чинників і механізмів становлення й розвитку спорту як соціального інституту. А це, в свою чергу, актуалізує проблему структуризації спорту, яка пов’язана з процесом становлення та розвитку структурних елементів спорту; впливу соціальних чинників на його структурування, дії механізмів становлення спорту як соціального інституту; трансформації його інституційних структур за сучасних умов ринкових відносин і конкуренції. Відповіді на ці питання сприяють розв’язанню багатьох проблем у цій сфері.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з науковими розробками, що проводилися на факультеті соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, в рамках науково-дослідної теми: “Морально-ціннісні орієнтації інноваційної поведінки молоді в період становлення українського суспільства” (№ 01БП017-02 ДП-03).

Мета і завдання дослідження. Мета -  визначити чинники та механізми змін структурних компонентів спорту як соціального інституту та встановити основні напрями його розвитку в Україні. Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:

-        проаналізувати теоретичні підходи до визначення спорту як соціального інституту та його  соціальні функції;

-        розглянути історичні етапи інституціалізації спорту як суспільного явища;

-        розробити теоретичну модель структури сучасного спорту як соціального інституту;

-        розробити соціологічні критерії оцінки змін у структурі спорту як соціального інституту та визначити рівень інституціалізації спорту в сучасному українському суспільстві;

-        визначити провідні прогнозовані напрями розвитку інституту спорту в сучасному українському суспільстві.

Об’єкт дослідження – спорт як соціальний феномен.

Предмет дослідження – особливості інституціалізації спорту, динаміка його структурних змін.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань ми використовували метод теоретичного аналізу; методи емпіричного дослідження (аналіз статистичних даних, законодавчих актів, документів планування, експертне опитування, фокусоване групове інтерв’ю, напівстандартизоване інтерв’ю).

Емпіричну базу дослідження складають дані експертного опитування. Критеріями відбору експертів були: керівна посада в громадських організаціях і державних установах у галузі спорту; стаж роботи за фахом не менше 10 років; спортивне минуле. У ході дослідження було опитано такі групи експертів: президенти, віце-президенти, генеральні секретарі, голови виконкомів, виконавчі директори (на рівні федерацій олімпійських і неолімпійських видів спорту); генеральний секретар, начальники управлінь (на рівні Національного Олімпійського комітету України); директори департаментів, заступники директорів департаментів, начальники управлінь, директор всеукраїнського центру фізичного здоров’я населення "Спорт для всіх", директор центру ліцензування, начальники відділів (на рівні Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту). Загальна кількість експертів – 25 чол. Дослідження проводилося у 2005–2006 рр. у м. Києві.