ІНТОНАЦІЯ ПЕРЕКОНУВАННЯ В ПУБЛІЧНОМУ МОВЛЕННІ (ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ФОНЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність дисертації, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його об’єкт, предмет, методи, теоретичну та практичну цінність, наукову новизну, окреслено джерела досліджуваного матеріалу.

У І розділі „Публічний виступ як об’єкт лінгвістичного аналізу. Теоретичні передумови дослідження” подано загальну характеристику усного виступу, встановлено його функціональне призначення, визначено головні ознаки переконування як фактора впливу на аудиторію, інтонаційні характеристики усних текстів, релевантні для диференціації різних жанрів та різного функціонального спрямування.

Публічний виступ – це монолог, що має прямо-контактну або опосередковано-контактну форму реалізації, функціональний характер якого полягає в тому, щоб в умовах безпосереднього спілкування з аудиторією, разом із констатацією необхідної інформації, логічно переконати слухачів у правильності оцінки фактів дійсності, висунутих положень або ж змінити переконання аудиторії, закликати до дії. Отже, оратор постає перед аудиторією, щоб передати інформацію, передати свій емоційний стан, залучити аудиторію до співпереживання, до своїх поглядів і розуміння об’єктивної реальності. Виступ промовця як засіб досягнення мети зрештою спрямовано на вплив на аудиторію.

Публічний виступ характеризують такі ознаки: а) наявність одного мовця та багатьох слухачів при неможливості заміни ролі “мовець – слухач”; б) орієнтація на певний склад слухачів; в) зворотній зв’язок, тобто інформація про характер і ступінь впливу промови оратора на аудиторію; г) офіційні умови комунікації; ґ) усна форма реалізації, підготовано-імпровізаційний характер викладу.

Характер класифікації виступів залежить від їхніх функціональних, виразових і ситуативних параметрів. Відповідно виступи поділяють на: соціально-політичні, академічні, судові, соціально-побутові, богословсько-церковні, військові, дипломатичні, торговельні.

Ефективність промови залежить від ступеня реалізації цільової настанови мовця, тобто від відношення досягнутого результату до поставленої мети. Як спосіб впливу на свідомість слухачів переконування характеризують засоби, за допомогою яких відбувається вплив; і функції, що їх виконують певні засоби впливу. Переконування, як вербальний спосіб впливу, передбачає усвідомлення, осмислення інформації, яку сприймає аудиторія, активний, творчий підхід до її змісту. Відповідно механізмами переконування є логічність побудови виступу, доведення висловлюваних положень і емоційність вираження.

Фонетичний бік реалізації усного мовлення відіграє здебільшого провідну роль в оптимізації мовленнєвого впливу. Останнім часом помітно збільшилася кількість досліджень у галузі експериментальної фонетики, присвячених виявленню специфіки просодичної реалізації повідомлення та мовленнєвого впливу на матеріалі різних мов, які доводять, що навіть під час читання інтонація, за умови активної комунікативної настанови мовця, актуалізує такі категорії, як підтекст, суб’єктивна модальність, образність тощо. Показовим є те, що інтонація, перебираючи на себе роль прагматичного актуалізатора, членує та організовує вихідну вербальну послідовність не так, як при нейтральному її озвучуванні: різко зростає кількість пауз, збільшується контрастність темпу, гучності, помітна значна варіативність тонального малюнка.

Огляд літератури засвідчив, що категорія інтонаційного виділення виявляється в контрастному, порівняно з фоном, інтонаційному маркуванні ядерних компонентів (наголошеного складу акцентно виділеного слова; синтагми, що містить таке слово; фрази, що є семантичним центром тексту), в актуалізації таких компонентів та встановленні взаємозв’язків між ними. Існує певний набір фонетичних засобів, які допомагають адекватній передачі змісту усного тексту та сприяють реалізації прагматичних завдань мовця. До таких просодичних засобів відносимо: частотний діапазон, інтервали початку та кінця фраз, частотний рівень, темп, паузацію, локалізацію елементів виділення. Поєднання або контрастне співвідношення максимальних і мінімальних значень окремих просодичних одиниць на певних сегментах усного тексту сприяє оптимізації мовленнєвого впливу.

У ІІ розділі „Матеріал і методика експериментально-фонетичного дослідження інтонації публічного мовлення” обґрунтовано вибір методів і методик дослідження інтонації усного публічного мовлення.

Методика аналізу інтонації усного тексту ґрунтується на головних засадах, вироблених фонетистами упродовж історії створення і розвитку інтонології як науки. Головними завданнями, що стояли перед нами, були: а) критичний аналіз літератури з питань теорії та практики мовленнєвої комунікації, фонетичного аспекту функціонування текстів у науковій і політичній діяльності людини; б) магнітофонний запис усного виступу в авторській реалізації та запис текстів у студійних умовах; в) відбір потрібного для подальшого аналізу матеріалу; г) транскрибування усних текстів у писемну форму; ґ) проведення слухового аналізу дібраних текстів; д) узагальнення результатів анкет аудиторів; е) опрацювання за допомогою спеціальних комп’ютерних програм (Speech Analyzer, Sound Forge) відібраного звукового матеріалу для поліпшення якості його звучання; є) сегментація відібраних для аналізу фраз; ж) складання таблиць акустичних даних (зокрема, часових рядів і ЧОТ), узагальнення показників інструментального аналізу у вигляді графіків, діаграм і таблиць абсолютних і відносних значень; з) лінгвістична інтерпретація результатів інструментального та слухового аналізу.

Для повного опису інтонаційних характеристик усного мовлення обрано контурне представлення інтонації фрази з аналізом основних ділянок: передтакту, такту, корпусу, ядра та затакту, оскільки необхідно з’ясувати не лише загальні закономірності розподілу інтонаційних характеристик у фразі, але й певні нюанси змін на всіх ділянках інтонаційної кривої, що дало б змогу визначити спільні та диференційні просодичні ознаки текстів двох типів. Під час дослідження інтонації публічного вступу доцільно описати її темпоральний (загальний час звучання фрази, середню тривалість складу у фразі, тривалість звучання складів акцентно виділеного слова, характер і тривалість пауз) і частотний компоненти (форму тонального контуру, рух частоти основного тону та розміщення частотного піку, частотний діапазон фраз, інтервал ЧОТ промінантних складів).

Більшість досліджень структури інтонації та її комунікативного значення, проведена на матеріалі української мови, ґрунтувалася на аналізі дикторського мовлення. Це пов’язано з необхідністю одержати технічно високоякісні записи усного мовлення, придатні для подальшого експериментально-фонетичного опрацювання. Сучасні технічні можливості нових комп’ютерних програм для дослідження фонетичних особливостей мови дають змогу опрацювати зашумлений звуковий матеріал. Зокрема, для отримання об’єктивних результатів: а) виставлено середній рівень сигналів на приблизно однаковій величині; б) зведено до мінімуму вплив шумів, які виникають під час запису публічних виступів і перезапису їх у студії (що зумовлено особливостями записувальної апаратури).

Отже, головним масивом матеріалу для нас були тексти виступів (28 текстів), записані в авторській реалізації у безпосередній ситуації їхнього виголошення. Для виявлення інтонаційних характеристик переконувальних виступів обрано тексти двох жанрів – політичного виступу і наукової доповіді (загальний час звучання – 4,5 год.). Під час відбору матеріалу важливими для нас були такі характеристики публічного мовлення, як орієнтація на велику аудиторію, певне обмеження в часі, контактна форма спілкування, попередня підготовка тексту тощо. Відібрані для аналізу тексти відносимо до квазіспонтанних публічних виступів, які протиставлені спонтанному мовленню й читанню. Поняття „квазіспонтанного виступу” витлумачуємо як виступ, який промовець попередньо готує та виголошує з опорою на написаний текст (не читає готовий текст, а лише стежить за послідовністю виступу, можливо, зачитує фрагменти, де є цифри, цитати тощо). Тексти виступів подано у тому варіанті, як їх було виголошено перед аудиторією, із збереженням особливостей мовлення промовців, без редагування відхилень від мовних норм.

Для перевірки гіпотези про достатність / недостатність використання студійних записів для дослідження публічного мовлення записано 20 уривків із авторських текстів, що представляють функцію переконування, реалізовані працівниками українського радіо, дикторами першої категорії І.К.Рябоштаном, С.І.Горловою, А.І.Єчком (тривалість звучання – 1 год. 45 хвилин). Запис проведено в Лабораторії експериментальної фонетики Інституту української мови НАН України. За настановою експериментатора звуковий текст у дикторській реалізації мав відповідати публічно виголошеній промові, з виявом авторського зацікавлення в дієвості усного виступу.

У публічному усному тексті під впливом прагматичних факторів відбувається членування на змістовні компоненти, послідовність яких визначає комунікативна стратегія й тактика промовця. Інтонація переконування локалізується на ядерному компоненті частини тексту – макротематичній єдності (МакТЄ). Для виявлення значущих характеристик досліджуваної просодичної одиниці здійснено порівняння інтонації фонової та ядерної інформації. МакТЄ, що реалізують функцію переконування, відібрано з основної частини текстів. Такі МакТЄ виділяємо на підставі змістових і просодичних ознак. Переконання кваліфікуємо як психічний стан, що охоплює не лише власне інтелектуальну, а й емоційну, вольову сфери та сферу поведінки особистості. Це можна виразити характеристикою звороту “Я переконаний” (порівняно зі зворотами “Я знаю”, “Я припускаю”). Наявність цього звороту, який виступає певним “змістовим пунктом” окремої частини тексту, покладено в основу виділення МакТЄ, що реалізують досліджувану функцію. Важливо враховувати також просодичні ознаки. За спостереженнями дослідників, це насамперед контрастне інтонаційне оформлення ключових фраз, порівняно з фоновими, у межах МакТЄ. Лише за умови збігу змістових і просодичних (контрастних, порівняно із контекстом) ознак у певній МакТЄ ми сприймаємо її як переконувальну.

МакТЄ, що реалізують функцію інформування, відібрано зі вступної частини виступів, де головні завдання мовця – це повідомлення теми, напрямків її розвитку, перерахування тих питань (проблем), які буде розглянуто в основній частині; визначення актуальності й суспільної значущості теми, пояснення цільової настанови промови.

ІІІ розділ „Експериментально-фонетичне дослідження інтонації публічних виступів” присвячено встановленню основних інтонаційних ознак переконувальних текстів у двох жанрах – політичному виступі й науковій доповіді.

Слуховий аналіз інтонаційних характеристик є важливим елементом у визначенні структурно організаційних і змістових компонентів. Важливий він насамперед тому, що публічні тексти розраховані саме на слухове сприйняття. Розгляд акустичних ознак фрази виходить із перцептивних характеристик, що є першоджерелом відомостей про те, які акустичні характеристики є суттєвими для реалізації фонологічного протиставлення (результати слухового аналізу відображено в табл. 1).

На слуховому рівні для інформувальних МакТЄ (І тип) характерний середній ступінь гучності звучання із посиленням гучності на інформативно важливих фразах чи синтагмах у межах МакТЄ. У переконувальних МакТЄ (ІІ тип) спостерігаємо послідовне збільшення ступеня гучності, порівняно з попередніми та наступними МакТЄ.