ІНТОНАЦІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ СУДОВОГО ДИСКУРСУ (експериментально-фонетичне дослідження)

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, визначаються актуальність, мета та основні завдання дисертаційної роботи, об’єкт, предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі «Теоретичні передумови вивчення судового дискурсу», який складається з чотирьох підрозділів, визначається поняття «судовий дискурс» у провідних наукових течіях мовознавства, виявляються теоретичні проблеми щодо аналізу складових судового дискурсу, специфіки функціонування мовленнєвих актів у судових процедурах та розглядаються лінгвістичні особливості сучасного судового дискурсу.

Для сучасного етапу розвитку лінгвістики характерний особливий інтерес до вивчення судового дискурсу, що зумовлено, перш за все, необхідністю вивчення різноманітних форм і видів усних висловлювань у житті суспільства, недостатньою увагою до мови правознавства з боку юристів і лінгвістів, нерозробленістю проблеми мовної специфіки жанрів, що призводить до зниження якості змісту судового мовлення та його ефективності.

У дослідженнях судового дискурсу спостерігаються різноманітні підходи. З існуючих поглядів щодо розуміння сутності судового дискурсу слід згадати соціально-прагматичний        (О. Шейгал, В.І. Карасик та ін.), згідно з яким даний тип дискурсу є різновидом інституціонального дискурсу і зводиться до зразків вербального поводження, що склалися в суспільстві стосовно судової сфери спілкування. Деякі дослідники (зокрема І.М. Васильянова, П.Г. Крючкова, М.В. Максименкова, Т.А. Скуратовська) розглядають судовий дискурс як набір пов’язаних і перехресних типів дискурсу, який виявляє риси подібності у взаємодії з аргументативним, авторитарним, конфліктним, юридичним тощо. У лінгвістичній літературі існує ще один підхід, за яким судовий дискурс у змагальній судовій системі розглядається як питально-відповідальна форма мовленнєвої комунікації, при цьому мовленнєве спілкування між учасниками судового процесу – це складний двосторонній процес взаємодії, діалог. Основна мета ведення діалогу – з’ясування фактів, доказів судової справи, що розслідується, та розкриття мотивації вчинення злочину підсудним.

Зіставлення існуючих поглядів, тлумачень судового дискурсу дало можливість проаналізувати провідні тенденції розвитку цього терміна в лінгвістиці, визначити поняття «судовий дискурс» як різновид функціонального стилю мовлення, що реалізується в судовій сфері спілкування. Співвіднесеність судового дискурсу з різними функціональними стилями дозволила простежити наявність у ньому рис наукового стилю (точна послідовність, логічність, аргументованість викладення, інформативність), офіційно-ділового стилю (лаконічність), публіцистичного стилю (вплив на учасників судового процесу).

У теорії дискурсу останнього десятиліття, зазвичай, як компоненти акту мовленнєвої комунікації розглядаються учасники комунікації, контекст нелінгвістичний як знання світу поза мовою, цілі комунікації тощо. Аналіз судового дискурсу також засвідчив, що в його дослідженні виокремлюються кілька основних напрямків: інтеракціональна соціолінгвістика, етнографія комунікації, прагматика, конверсаційний аналіз, але особливе місце належить теорії мовленнєвих актів. Дискурс із позицій теорії мовленнєвих актів розглядається як постійна соціальна діяльність, яка безпосереднім чином прискорена в соціальних умовах його реалізації й сфокусована на багатопланові за своєю структурою певні мовленнєві дії.

 Установлено, що в судовій сфері діяльності використовуються різноманітні класи мовленнєвих актів, такі, як асертиви, що вказують на стан справ; комісиви, що повідомляють про взяті мовцями зобов’язання; експресиви, що виражають певну психічну позицію мовця стосовно якогось стану справ; декларативи, що встановлюють новий стан справ, а також директиви, що спонукають адресатів до певних дій. Щодо використання  директивних мовленнєвих актів під час судового розгляду справи варто зауважити, що вони орієнтовані на процедуру проведення чітко регламентованого засідання, обмеженого стандартними процесуальними діями, тим самим підкреслюючи специфіку  судового дискурсу й складаючи його прагматичний фокус.

Досліджуючи дискурс судового процесу як мовленнєву подію з притаманними йому екстралінгвальними чинниками, деякі вчені відзначають той факт, що багатство й змістовність судового мовлення, його виразні можливості забезпечуються не тільки своєрідністю словника й майстерністю словесного вираження, але також його інтонаційною гнучкістю, виразністю й розмаїтістю. Інтонація в судовому мовленні виконує різноманітні функції: комунікативну, інтеграції й актуального членування висловлень, оптативну, емоційно-експресивну, волюнтативну (впливу) тощо. Слід додати, що особливе місце в сучасному судовому дискурсі відведене волюнтативній функції інтонації. Волюнтативна функція інтонації або функція впливу орієнтована на одержувача повідомлення, за допомогою якої професійний учасник судового процесу намагається тим чи іншим чином впливати на адресата, викликаючи необхідну реакцію. Сьогодні судовим риторам неможливо брати участь у судовому засіданні і не використовувати директивні методи, особливо якщо це стосується усної форми спілкування, у процесі якої стикаються думки та інтереси груп людей, виробляються загальні принципи взаємодії і конкретні плани співробітництва, знаходяться виходи з конфліктних ситуацій.

Отже, у сучасному судовому дискурсі використовується широкий спектр інтонаційних засобів, які сприяють установленню контакту судового ритора зі слухачами, завойовуючи при цьому їхню довіру й впливаючи на емоції, відображають орієнтованість висловлень юристів на партнера з комунікації, визначають характер спілкування й відносини між комунікантами.

У другому розділі «Методика і процедура експериментально-фонетичного дослідження інтонації спонукання в судовому дискурсі», що складається з шести підрозділів, описується організація і процедура проведення експериментально-фонетичного дослідження реалізацій спонукальних висловлень американських та українських суддів під час судових засідань.

Експериментально-фонетичне дослідження судового дискурсу здійснювалося на основі методу структурно-функціонального вивчення мовленнєвої інтонації (В.О. Артемов) на матеріалі мовлення американських та українських суддів і складалося з таких етапів: 1) лінгвістичний аналіз і добір мовленнєвого матеріалу з проблеми дослідження; 2) слуховий та аудиторський аналіз матеріалу дослідження; 3) інструментальний аналіз експериментального матеріалу;           4) статистична обробка числових значень акустичних характеристик  експериментальних фраз;    5) лінгвістична інтерпретація одержаних результатів.

Як матеріал дослідження були використані аудіозаписи відомих американських кримінальних телепередач «Law and Order» та відповідні українські «Судові справи з Ігорем Годецьким», «Сімейні справи з Іриною Калінською». У результаті прослуховування записів судових процесів (22 американські й 21 українська судові справи), загальною тривалістю близько 9 годин, було відібрано 3120 надфразних єдностей (1200 спонукальних фраз) в англійській та українській мовах. Найуживанішими семантичними відтінками спонукальної модальності, що є притаманними для мовлення американських й українських суддів, виявилися: вимога, вимога + попередження, вимога + погроза, порада, пропозиція, прохання.

Критеріями добору вищезгаданих різновидів спонукальної модальності слугували: схожість лексико-синтаксичних структур спонукальних фраз; урахування різноманітних факторів (психологічний стан мовця, ставлення до мовленнєвого контексту, сила прагнення до досягнення мети), які зумовлюють, у свою чергу, варіативність інтонаційних контурів спонукальних реплік суддів.

Аудиторському аналізу були піддані 1100 (загальний обсяг) українських і англійських спонукальних фраз тривалістю звучання 165 хвилин із метою дослідження просодичних характеристик мовленнєвих реалізацій, а також виявлення певних модифікацій елементів просодичної системи, що спостерігалися в мелодичних, динамічних і темпоральних змінах. Аудиторський аналіз проводився у два етапи за участі двох груп аудиторів у віці від 25 до 50 років: перша група – носії нормативного американського варіанта англійської мови, нефонетисти, у складі 5 осіб; друга група – філологи-фонетисти в галузі англійської й української фонетики      (6 осіб), що мають досвід здійснення на слух аналізу фонетичних особливостей досліджуваного матеріалу (у магнітофонному записі).

При обробці вузького корпусу експериментального матеріалу обсягом 245 українських та 255 англійських спонукальних фраз загальною тривалістю 75 хвилин, що були отримані під час здійснення слухового й аудиторського видів аналізу, застосовувався також інструментальний аналіз для одержання можливості диференційованого розгляду елементів просодії, виявлення фізичних корелятів сприйманих якостей і співвіднесення просодичних характеристик на перцептивному та акустичному рівнях. Через спеціальну систему запису мовленнєвий сигнал уводився з магнітофона на ЕОМ і оброблявся за допомогою сучасних комп’ютерних програм Wave Lab, Sound Forge, Praat, Win CECIL, WaveSurfer, що дозволило здійснити багатокомпонентний аналіз за такими просодичними характеристиками: частота основного тону (ЧОТ), інтенсивність (І), тривалість (T) тощо.

Обґрунтованість і надійність одержаних висновків забезпечувалася застосуванням апарату математичної статистики для перевірки істотних розходжень, що спостерігалися, та встановлення залежності між якісними й кількісними характеристиками. Останній етап аналізу передбачав здійснення лінгвістичної інтерпретації отриманих даних, під час якої робилися висновки щодо значущості інтонаційних характеристик для вираження семантичних відтінків спонукальної модальності в мовленні головних фігурантів судової аудиторії (суддів).

У третьому розділі «Аналіз і лінгвістична інтерпретація результатів дослідження функціонування мовних засобів вираження спонукальної модальності в мовленні суддів», який складається з чотирьох підрозділів, розглянуто систему різновидів модальних значень ФСП волевиявлення, визначено лексико-граматичні властивості спонукальних висловлень суддів, проаналізовано роль інтонації в оформленні семантичних відтінків спонукальної модальності в англомовному та україномовному мовленні суддів на перцептивному й акустичному рівнях, здійснено лінгвістичну інтерпретацію механізмів її реалізації в судовому дискурсі.

Досліджуючи стиль судової комунікації на матеріалі українського та американського мовлення суддів, необхідно відзначити своєрідність семантичних полів спонукальної сфери й багатогранність природи цього типу значень. З одного боку, це зумовлено прагматичним характером цієї сфери відносин, з іншого, – спонукання виступає як один із типів ставлення повідомлюваного до дійсності, де на семантику даної сфери значень істотно впливає характер взаємин між особистостями комунікантів.

У результаті проведеного спостереження великої кількості спонукальних висловлень (близько 1200 фраз) було виявлено, що в мовленні професійних учасників судового процесу (суддів) найуживанішими є шість різновидів директивних, рекомендаційних та апелятивних висловлень, які реалізують такі типи впливу на волю учасників судового процесу: 1) вимога         2) вимога + попередження; 3) вимога + погроза; 4) порада; 5) пропозиція; 6) прохання.

Відповідно до результатів слухового, аудиторського, інструментального аналізів модальна спрямованість спонукальних реплік, як в американському, так і в українському мовленні суддів однозначно зафіксована в інтонаційному оформленні фрази в цілому й в окремих її сегментах. На підставі аналізу результатів експериментального дослідження були встановлені такі факти: 1) той самий комунікативний тип спонукальних фраз може бути реалізований різними комбінаціями просодичних характеристик; 2) водночас той самий набір просодичних характеристик може бути використаний для вираження різних комунікативних типів спонукальних фраз.

Для з’ясування причин такого положення подальший аналіз інтонаційних особливостей оформлення мовлення суддів проводився з урахуванням конкретних ситуацій спілкування під час судового процесу при актуалізації того чи іншого типу волюнтативного висловлення в мовленні суддів, яке могло супроводжуватися різноманітними конотаціями емоційно-модальної сфери, характер яких зумовлений безпосереднім ситуативним контекстом висловлення, соціальним та мовним середовищем, до якого належать комуніканти.

Це, у свою чергу, позначалося на інтонаційному оформленні реплік. З означених причин аналіз просодичних характеристик мовлення українських та американських суддів здійснювався за двома напрямками: 1) виявлення найбільш поширених емоційно-модальних конотацій для кожного волюнтативного підтипу фраз в українському та американському мовленні, а також дослідження інтонаційних змін, що пов’язані з наявністю цих конотацій; 2) установлення загальних та специфічних рис у просодичному оформленні фраз однакового спонукального підтипу й однакового модального забарвлення з урахуванням лінгвістичних та екстралінгвістичних чинників.

Під час дослідження семантичних відтінків спонукальної сфери в мовленні суддів було встановлено, що за характером кореляції з досліджуваними комунікативними типами волевиявлення конотативні емоційно-модальні значення поділяються на три групи: 1) модальні значення першої групи переважно корелюють із комунікативними типами спонукання директивної зони. До них належать, у першу чергу, модально-оцінні значення, що пов’язані з негативним ставленням суддів («погроза», «протест», «заперечення», «осуд», «докір», «несхвалення»), а також значення, що підкреслюють високу категоричність висловлення («категоричність», «беззаперечність», «напруженість»). Емоційно-модальні конотації цієї групи здебільшого (85–100%) співвідносяться саме з директивними комунікативними типами волюнтативних висловлень суддів; 2) модальні значення другої групи переважно корелюють із комунікативними типами спонукання зон «порада» і «прохання». До них належать такі конотації, як «наставляння», «повчання», «апеляція», «пояснення», емоційно-модальні значення типу «зацікавленість» та «підтримка», а також тісно прилягає низка емоційних значень, що забезпечують пом’якшення висловлення: «неофіційність», «некатегоричність», «ненав’язливість», «увічливість». До рекомендаційних та апелятивних комунікативних типів висловлень спонукальної спрямованості належать від 92–100% конотацій розглянутого виду. У середньому їхня частка становить 98%, на долю ж директивних реплік суддів припадає лише 2% емоційно-модальних значень цієї групи; 3) модальні значення третьої групи можуть створювати те чи інше конотаційне забарвлення щодо всіх розглянутих комунікативних типів волюнтативних висловлень, як директивних, так і рекомендаційних та апелятивних. До цієї групи належать деякі емоційно-модальні відтінки групи негативного ставлення, але менш суворі ніж у першій групі, а саме: «роздратованість», «незадоволення», «зауваження», «нетерпіння». Також до цієї групи входять значення, які характеризують емоційне підсилення типу «наполегливість», «підкреслення», «важливість», «необхідність», та значення, що характеризують «незацікавленість» мовця, «стриманість», а також такі, що надають мовленню жвавий характер: «жвавість», «нетерпіння» і т. ін. Частка цих висловлень у зоні директивних реплік коливається від 27 до 75%. Приблизно такий же інтервал коливань частотності вживання даних конотацій спостерігається в рекомендаційних та апелятивних зонах. У середньому розподіл цих конотацій між двома зіставлюваними зонами спонукальних висловлень становить по 50%.

У цілому слід зазначити, що конотації першої й другої груп переважно вживаються з однією із комунікативних груп (директивною або рекомендаційно-апелятивною) й становлять більшість у репліках суддів волюнтативної спрямованості. На частку емоційно-модальних конотацій третьої групи припадає менше 20% експериментальних фраз. Це дозволило дійти висновку про те, що різні комунікативні типи волюнтативних фраз супроводжуються певними більш-менш сталими групами емоційно-модальних конотацій, обґрунтованість якого знайшла своє підтвердження в процесі здійснення  перевірки статистичних гіпотез щодо однорідності вибірок, які характеризують склад емоційно-модальних конотацій у директивних та рекомендаційно-апелятивних репліках.

Далі було проведено аналіз в іншому напрямку з метою виявлення характеру кореляційного зв’язку між емоційно-модальними значеннями, переданими в мовленні суддів, та інтонаційними показниками, що забезпечують їх реалізацію. Це дозволило, у першу чергу, простежити, що в процесі мовленнєвої комунікації виявлені інтонаційні характеристики перестають бути релевантними при диференціації семантичних типів спонукальності, а саме конотативна емоційно-модальна забарвленість спонукальних висловлень суддів забезпечує усунення семантичної невизначеності, яка притаманна автономним просодичним моделям досліджуваних типів волевиявлення.

Таким чином, проведений аналіз найпоширеніших емоційно-модальних конотацій для кожного різновиду директивних, рекомендаційних та апелятивних фраз в українському та американському мовленні суддів надав можливість дослідити релевантні просодичні ознаки, що беруть участь в ідентифікації типів волевиявлення, як на рівні частотного компонента інтонації, так і серед темпоральних і динамічних характеристик.

Найбільш показовими в інтонаційному плані виявилися такі загальні особливості оформлення семантичних відтінків спонукальної модальності в мовленнєвих реалізаціях суддів.

1. У вимозі – переважання спадного напрямку мелодики шкал; різновиди шкал –  низька рівна шкала, що надає примусового характеру висловленням суддів із конотативними відтінками «несхвалення», «напруженості», «офіційності», «стриманості»; низька спадна ковзна шкала для передачі невдоволеної реакції суддів на дії учасників процесу: «категоричність», «наполегливість», «нетерпіння»; низька спадна скандентна шкала, що сприяє підкресленню заперечного категоричного характеру висловлення: «роздратованості», «різкості»; значно рідше при реалізації вимоги присутні нехарактерні для неї емоційно-модальні конотації третьої групи, які зумовлюють уживання спадно-висхідної ковзної шкали з метою підкреслення змісту висловлення, його важливості; типи термінальних тонів – низький висхідно-спадний термінальний тон використовується для актуалізації модальних значень «беззаперечності», «наполегливості», а також різноманітних емоційних проявів; середній та високий спадний і висхідно-спадний термінальні тони вживаються з конотаціями «категоричності», «рішучості» «непохитності», «твердості», а також «несхвалення»; локалізація максимальних значень ЧОТ у термінальній частині, що є показником упевненого ставлення судді до висловлюваного й прояву вищої міри категоричності; підвищена гучність вимови; переважання піку інтенсивності в шкалі; уживання нормативного синтагматичного та логічного видів фразового наголосу; випадки використання попереджувальних, інтонаційно-синтаксичних пауз; категоричне тембральне забарвлення.

2. У вимозі + попередження – спадний, але трапляються випадки наявності рівного та висхідного напрямку мелодики шкал; найбільш поширені низька рівна шкала, яка найчастіше слугує для посилення негативної оцінки дій суб’єкта («осуд», «несхвалення»); низька спадна ковзна шкала для актуалізації семантичної значущості висловлень суддів та створення ефекту втлумачування при передачі значень «докору», «протесту»; окремі випадки вживання висхідного напрямку руху мелодики шкал із такими емоційно-модальними конотаціями третьої групи, як «наполегливість», «підкреслення», «важливість»; дистрибуція термінальних тонів – низький спадний та висхідно-спадний тони у фінальній позиції реплік демонструють рішучість тверджень суддів, які не передбачають заперечень, із конотаціями «несхвалення», «незадоволення», «осуду»; середній або високий висхідно-спадний термінальний тон вказує на негативну оцінку дій адресата суддями й актуалізує модально-емоційні значення «критики», «протесту»; звужений діапазон вимови; локалізація максимального значення ЧОТ та найвищих показників інтервалу ЧОТ у термінальній частині; підвищена гучність вимови; місцезнаходження максимальних показників інтенсивності в шкалі; уживання нормативного синтагматичного та логічного видів фразового наголосу; найбільш показова наявність попереджувальних, розділових, інтонаційно-синтаксичних пауз; суворе тембральне забарвлення.

3. У вимозі + погроза – поширеність спадного напрямку шкал; наявність низької спадної ковзної шкали для надання висловленням суддів загрозливого відтінку та низької рівної шкали, яка підкреслює категоричність висловлень із модально-емоційними конотаціями «несхвалення», «обурення», «осуду»; наявність висхідно-спадного термінального тону низького рівня для реалізації активного емоційного стану суддів, доведених до роздратування діями, поведінкою адресата, зі значеннями «осуду», «протесту», «звинувачення»; знаходження пікових значень ЧОТ і найвищих значень частотного інтервалу в шкалі; локалізація максимальних параметрів інтенсивності в шкалі; переважне вживання нормативного синтагматичного виду фразового наголосу; використання попереджувальних та інтонаційно-синтаксичних пауз; прискорений темп вимови; різке та категоричне тембральне забарвлення.

4. У пораді – спадний та висхідний напрямок мелодики шкал; уживання висхідної шкали низького рівня, що здебільшого пов’язано з бажанням судді чітко сформулювати свою позицію й підсилити емоційний вплив, при цьому наявність у спонукальному висловленні таких конотацій, як «наставляння», «повчання», «некатегоричність», маніфестується висхідною ковзною шкалою, а «зацікавленість», «підтримка», прагнення роз’яснити – висхідною східчастою шкалою; випадки спадного та рівного напрямку руху основного тону в перед’ядерній частині синтагми з емоційно-модальними конотаціями, що належать до третьої групи, таких як «роздратованість», «різкість», «офіційність», «наполегливість», та використовуються для підкреслення впевненості судді в необхідності виконання  висловленої ним поради, а щодо вживання спадної східчастої шкали, то вона притаманна лише тим висловленням  суддів, в яких для передачі спонукального значення поради використовуються непросодичні засоби (лексичні, стилістичні, контекстуальні); уживання висхідної ковзної шкали низького рівня демонструє бажання судді чітко сформулювати свою позицію й підсилити емоційний вплив; наявність низького спадно-висхідного або висхідного руху тону в кінцевій позиції слугує для надання висловленням суддів модально-емоційної насиченості з відтінками «повчання», «наставляння», «зацікавленості», «увічливості»; місцезнаходження максимальних значень ЧОТ та найвищих значень частотного інтервалу в шкалі; помірна гучність вимови; розташування піку інтенсивності в шкалі; середній темп вимови; переважне використання нормативного синтагматичного виду фразового наголосу; притаманна реалізація пауз хезитацій та інтонаційно-синтаксичних пауз; м’яке, доброзичливе тембральне забарвлення.

5. У пропозиції – домінування спадного та наявність висхідного напрямку мелодики шкал; уживання низької висхідної східчастої шкали з емоційно-модальними конотаціями «зацікавленість», «підтримка»; менш поширене використання висхідного ковзного напрямку тону в шкалі, що пояснюється нечастим вживанням конотативних значень «наставляння» і «повчання»; виявлена певна частка спадного напрямку мелодики шкал із конотативними значеннями «офіційності» та «наполегливості»; простежується вживання низького спадно-висхідного термінального тону, який характеризує експресивність висловлень суддів з елементами тонких відтінків іронії, сарказму з конотаціями «побажання» та «рекомендації»; локалізація усереднених максимальних значень ЧОТ та інтервалу ЧОТ у шкалі; місцезнаходження піку інтенсивності в шкалі; характерність використання нормативного синтагматичного виду фразового наголосу; зустрічальність пауз хезитацій та інтонаційно-синтаксичних; м’яке, щире тембральне забарвлення.

6. У проханні – притаманний висхідний напрямок мелодики в шкалі; використання низької, середньої висхідної східчастої шкал, які реалізують параметр зацікавленості суддів у виконанні певної дії адресатом та надаючи їм особливої виразності («увічливість», «ненав’язливість»); наявність низької та середньої висхідної ковзної шкал слугує для підкреслення значення «апеляції» та «некатегоричності» звертання судді; низький висхідний та спадно-висхідний термінальні тони демонструють модальну забарвленість висловлень суддів, надаючи проханням відтінок «апеляції» з елементами «жвавості» й «емоційності», «зацікавленості», «розважливості», «увічливості», знімаючи при цьому різкість та категоричність; поширеність спадного термінального тону низького рівня підкреслює параметр офіційності мовлення, наявність дистанції між адресантом і адресатом; локалізація максимальних значень ЧОТ та найвищих значень частотного інтервалу в шкалі; помірна гучність вимови; місцезнаходження піку інтенсивності в шкалі; уповільнений темп реалізації; властиве використання нормативного синтагматичного виду фразового наголосу; характерна зустрічальність розділових, інтонаційно-синтаксичних пауз; увічливе, м’яке тембральне забарвлення.

Отже, дані експериментально-фонетичного дослідження інтонаційних характеристик спонукальних фраз надали можливість проаналізувати основні особливості зміни мелодичного, динамічного, темпорального компонентів інтонації з урахуванням лінгвістичних та екстралінгвістичних чинників, а також систематизувати умови варіювання елементів просодії при реалізації семантичних відтінків спонукальної модальності в судовому дискурсі.

У висновках сформульовано основні підсумки проведеного дисертаційного дослідження та визначається подальша перспектива вивчення досліджуваної проблеми.

ВИСНОВКИ

У даній дисертаційній роботі було здійснено спробу дослідити своєрідність сучасного судового дискурсу, а також виявити специфіку його інтонаційної організації. З урахуванням різних підходів до трактування поняття «судовий дискурс» у процесі дослідження було визначено судовий дискурс як різновид функціонального стилю мовлення, що реалізується в судовій сфері спілкування. Для вищезгаданого функціонального стилю характерне використання основних рис наукового, офіційно-ділового та публіцистичного стилів.

Судовий дискурс як вид діяльності містить такі складові: комуніканти, комунікативні стратегії, контекст. Діяльність (у тому числі мовленнєва) комунікантів в умовах певного ситуативного контексту (оточення, час, місце) є досить регламентованою, тому що кожний учасник під час судового розгляду наділений певним ролевим амплуа. У ході здійснення юридичної діяльності практично всі професійні учасники звертаються до використання комунікативних стратегій, підпорядкованим певним тактикам, для забезпечення ефективності комунікації й досягнення необхідної мети.

Судове мовлення як чітко регламентований вид дискурсу характеризується використанням різних взаємозалежних між собою видів мовленнєвих актів (асертиви, експресиви, декларативи), але особлива роль у конструюванні й здійсненні ефективного  процесу взаємодії учасників судової аудиторії в правовому руслі, не порушуючи при цьому регламенту проведення судового засідання, належить директивним мовленнєвим актам.

Судовий дискурс являє собою складне явище, і його вивчення має бути сфокусоване не тільки на лексиці, синтаксисі, але й на інтонації, що виконує важливу роль у встановленні контакту з аудиторією, привертанні її уваги, підкреслюючи значення того чи іншого висловлення, з метою активізувати цікавість слухача до повідомлюваної інформації і вплинути на нього.

Спостереження за принципом добору і особливостями функціонування мовних засобів при вираженні типів волевиявлення дозволили виявити ряд загальних особливостей для мовленнєвих реалізацій суддів: 1) уживання модальних слів зі значеннями необхідності, облігаторності, заборони; поширеність професійних термінів, мовленнєвих трафаретів та стандартів, наявність часток, вигуків, сполучників для оформлення того чи іншого значення спонукальної модальності; 2) використання емоційно-забарвленої розмовної лексики та невеликий відсоток жаргонізмів, який має місце при виправленні суддею жаргонних висловлень підсудного, відповідача шляхом перефразовування цілого речення, застосовуючи нормативну лексику; 3) використання синтетичних та аналітичних морфологічних форм повнозначних слів, що передають модальні значення спонукання; 4) найчастотнішими синтаксичними засобами передачі модальних значень ФСП волевиявлення виявилися також еліптичні конструкції, повтори, умовні та емоційно й експресивно маркіровані структури, до яких належать питальні, спонукальні та розповідні речення.

Досліджуючи лінгвістичні особливості судового дискурсу на матеріалі спонукального мовлення суддів, необхідно відзначити, що в ньому використовуються засоби всіх рівнів мови, але під час спілкування професійних учасників судової сфери особливої значущості та вагомості набувають інтонаційні засоби організації мовленнєвого потоку (мелодика, гучність, тембр мовлення, темп) тощо.

Як показали результати експериментально-фонетичного дослідження, спонукальні типи висловлень суддів на інтонаційному рівні протиставляються не як система просодичних конструкцій із набором фіксованих просодичних ознак, а як сукупність варіативних інтонаційних структур, що відображають різні суб’єктивно-модальні й емоційні відтінки ставлення та виконують при цьому домінуючу, вирішальну роль у формуванні інтонаційного контуру для кожної конкретної взаємодії. Надзвичайно широкий спектр взаємодії модальних значень і різних емоційних проявів у спонукальних репліках суддів виступає в ролі активного елементу із забезпечення диференціації типів волевиявлення, розкриття їх функціонального навантаження та встановлення як універсальних, так і специфічних просодичних ознак. Накладання тих чи інших модально-емоційних конотацій спричинювало наявність широкої варіативності інтонаційних контурів для оформлення типів спонукання у висловленнях суддів, що насамперед проявлялося в зростанні функціонального навантаження мелодичного компонента інтонації. При цьому деякі параметри мелодичного контуру спонукальних фраз були маркованими, тобто експліцитно маніфестували наявність тих чи інших експресивних елементів у складі висловлювання. До маркованих елементів мелодичного контуру належали, у першу чергу, високий або середній рівень мелодики в сегментах синтагми, висхідний, а також рівний напрямок тону, ковзний або скандентний тип тону в ритмогрупах шкали, широкий діапазон зміни тону та інші. У тих випадках, коли параметри мелодики були немаркованими (спадна східчаста шкала низького рівня, низький спадний ядерний тон) показниками емоційно-модальної забарвленості спонукальних висловлювань слугували інші неінтонаційні засоби (лексичні, граматичні, стилістичні або навіть екстралінгвістичні).

При актуалізації спонукальних реплік суддів збільшувалася також питома вага таких просодичних ознак, як гучність та темп, що на акустичному рівні співвідноситься з інтенсивністю й середньоскладовою тривалістю висловлень.

Результати, отримані за динамічним компонентом інтонації, указують на те, що на зміну гучності при вираженні  суддями семантичних відтінків модальності волевиявлення впливає емоційна насиченість мовленнєвого контексту, семантичні, екстралінгвістичні, професійні, психологічні й індивідуально-фізіологічні чинники.

Проведений аналіз темпорального компоненту інтонації засвідчив також його функціональне навантаження при оформленні типів волевиявлення в англомовному й україномовному мовленні суддів і виявив ряд загальних особливостей, які істотно впливають на прискорення темпу вимови семантичних відтінків спонукальної модальності, а саме: 1) специфіка справи, що розглядається в суді; 2) вибір суддею певної стратегії взаємодії з судовою аудиторією; 3) емоційний стан судді; 4) особливість ритмічної організації спонукальних фраз; 5) міра формальності; 6) наявність бажання в судді прискорити обмін думками; 7) застосування суддею авторитарного стилю спілкування для здійснення ефективної юридичної та організаційної діяльності; 8) індивідуальні особливості судді, які характеризують його психічну діяльність.

 Серед факторів, які забезпечують помірне звучання або уповільнення темпу різних типів волевиявлення в мовленні українських та американських суддів, слід указати такі: 1) бажання судді справити вплив на слухача шляхом привертання уваги до найбільш ключових моментів висловлення; 2) негативна або позитивна оцінка суддею конкретної ситуації; 3) стиль мовлення; 4) використання суддею своїх повноважень для підтримання спілкування в потрібному ритмі; 5) наявність певних правил і формальностей, яких треба дотримуватися в залі суду; 6) ритмічні особливості організації спонукальних висловлень суддів; 7) тип темпераменту.

Таким чином, професійні групи (судді) виступають носіями мови, що має свою специфіку в інтонаційному оформленні спонукальних відтінків спонукальної модальності, характер яких залежить від реальних умов, де діють різноманітні механізми взаємодії мови й середовища.

Перспектива наукових досліджень судового дискурсу полягає у виявленні діапазону паралінгвістичних ознак, що використовуються в англійській та українській мовах для передачі семантичних відтінків спонукальної модальності з урахуванням прагматичного ефекту.