ІНТУЇТИВНИЙ КОМПОНЕНТ У СТРУКТУРІ КОГНІТИВНОГО СТИЛЮ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, гіпотези і завдання дослідження, його методологічні та методичні засади. Висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, наведено дані про апробацію і впровадження отриманих результатів, відомості про публікації автора за темою роботи та охарактеризовано структуру дисертації.

У першому розділі «Феномен інтуїції як наукова проблема» проаналізовано, узагальнено і систематизовано підходи й гносеологічні зв'язки у дослідженнях інтуїції в філософії та психології, представлено ретроспективний огляд підходів до проблеми інтуїції у різні періоди розвитку психологічної науки та у поглядах різних наукових шкіл. Зазначено, що як витоки можуть бути відокремлені ірраціоналістичні (Августин, Бонавентура, Фома Аквінський) та раціоналістичні (Аристотель, Р. Декарт, Г. Лейбніц, Б. Спіноза) принципи інтерпретації інтуїції; теорії інтуїції як різновиду почуттєвого споглядання (Е. Кант) й теорії інтелектуальної інтуїції (І. Фіхте, Ф. Шеллінг); класифікація інтуїтивного знання як безпосереднього, апріорістичного, такого що передує досвіду ( А. Бергсон,

Р. Декарт, Платон, Ф. Шеллінг, А. Шопенгауер) та неапріорістичного, яке, за поглядами філософів-сенсуалістів, дається безпосередньо в досвіді. Неапріорістичні підходи до інтуїції, як соціокультурного феномена, дають змогу виявити генезис інтуїції, вказують на залежність ефективності розумової діяльності від досвіду, запасу знань, культури мислення, бачення світу, стилю навчальної діяльності.

Здійснено аналіз концепції інтуїції у гештальт-психології (М. Вертгеймер, Р. Хенлей), де вона є миттєвим актом перетворення умов задачі, що не готується свідомою діяльністю суб'єкта; у когнітивній психології (Ф. Бартлет, У. Найссер, Ж.Піаже, Г. Хед), де феномен інтуїції розглядається за концепціями ймовірнісного прогнозування, пов'язаного з інформаційним змістом образу, перцептивного циклу, що припускає активне передбачення подій на основі існуючих схем у процесі збору інформації, а також за концепцією вибірковості уваги, здатності сприймати інформацію за межами основного потоку поточної активності. Розглянуто інтерпретацію інтуїції у психоаналітичних концепціях (З. Фрейд, Е. Фромм, К. Юнг) в контексті несвідомого на підставі поняття про архетипи – первинні образи, які успадковує людина від свого родового минулого, психічний механізм, що являє собою узагальнення регулярно повторюваних, масоподібних ситуацій з практики людини і виявляється у свідомості незалежно від її волі.

Теоретичний аналіз стану та інтерпретації результатів досліджень феномена інтуїції у роботах вітчизняних і зарубіжних психологів засвідчує стрімке зростання інтересу до цієї проблематики, розгалуження і урізноманітнення напрямів зазначених досліджень, зростання їх прикладного характеру. Загалом це виявилось у всебічному вивченні цілого ряду феноменів несвідомого, створенні низки схем класифікації явищ, які пов'язуються з інтуїцією. Запропоновано декілька варіантів типологічної класифікації інтуїції (Р. Голдберг, О.С. Кармін, Г. Клекстон, Є.П. Хайкін), зокрема з виділенням класів експертизи, імпліцитного навчання, судження, чутливості, креативності, інкубірування та обмірковування або з поділом на дві форми: концептуальну, яка являє собою процес формування нових понять на основі наочних образів, та ейдетичну, що пов'язана з побудовою нових наочних образів на основі понять. Інтуїція вивчалась як частина творчого акту (Я.О. Пономарьов, В.Н. Пушкін, С.Л. Рубінштейн), при дослідженні невербалізованої інформації в процесі розв’язування завдань (В.Н. Пушкін, О.К. Тихомиров). Підсумком цих досліджень стала більш чітка інтерпретація інтуїції як здатності мислення до неусвідомлених, згорнутих умовиводів, які потім необхідно логічно, дискурсивно розгорнути (О.Ф. Серебрянніков, Н.І. Стяжкін, Л.Б. Султанова); як мислення на підставі широкого змісту усього досвіду суб'єктів з різним рівнем апріорних знань і ступенем їхньої вербалізації з урахуванням того, що обсяг невербалізованої інформації значно перевищує обсяг вербалізованої й виконує роль допоміжного засобу для вербалізованих узагальнень у процесі розв’язування завдань (О.К. Тихомиров). Запропоновано теорію структурно-рівневої організації механізму творчості з поясненням диференціації на полюсі інтуїтивних процесів у межах інтуїції-здогаду (Я.О. Пономарьов) та критерії диференціації двох протилежних видів мислення – раціонального (логічного, аналітичного) та інтуїтивного (С.Л. Рубінштейн). Інтуїція досліджувалась як процес розв’язання інтелектуальних завдань та як здатність розв’язувати завдання несвідомо на основі виникнення суб'єктивного відчуття «безумовної» правильності певного рішення (В.М. Дружинін, М.О. Холодна). Низку досліджень присвячено актуалізації інтуїції при розв’язанні практичних завдань (Д.М. Завалішина, Б.М. Теплов), моделі взаємодії інтуїтивної та формально логічної складових мислення за допомогою математичної теорії катастроф (О.В. Губенко). Доведено також низку ефектів взаємозв’язку механізмів інтуїції з такою фізіологічною особливістю мозку, як асиметрія його півкуль і з функціями лімбічних структур мозку (В.В. Варшавський, Н.Є. Свідерська, П.В. Симонов).

У дослідженнях Р. Бейна, Л. Вулхауса, А. Ребера інтуїція розглядається як параметр індивідуальних відмінностей, який у свою чергу визначається як параметр особистості або як параметр когнітивного стилю. Інтуїція як параметр когнітивного стилю полягає у домінуванні одного із двох можливих протилежних способів переробки інформації – інтуїтивного або аналітичного.

У заключному підрозділі першого розділу представлено теоретичний аналіз досліджень у галузі проявів й застосування інтуїції в процесі пізнавальної діяльності. Зазначено, що проблема інтуїтивного пізнання займає сьогодні нове й особливе місце з огляду на нагромадження, ущільнення інформаційного простору, ускладнення середовища, що бере участь у формуванні психіки індивіда, забезпечує різні форми й рівні свідомого й несвідомого сприйняття цієї інформації й рефлексії на неї. Інтуїція, як безпосереднє знання, все більшою мірою осмислюється за її важливим рольовим навантаженням у самому процесі пізнання. Об'єктивізація явища інтуїтивного пізнання, перетворення його на предмет вивчення відповідно ставлять завдання з виділення й дослідження механізмів та специфіки умов його виникнення. Експериментальними дослідженнями (В.Ф. Асмус, А.В. Брушлінський, М. Бунге, О.М. Матюшкін, В.О. Моляко, А.А. Налчаджян, Я.О. Пономарьов, А.Г. Спіркін, Б.М. Теплов, О.К. Тихомиров, Е.П. Хайкін) визначено, що механізми інтуїтивного пізнання полягають у симультанному об'єднанні декількох інформативних ознак різних модальностей у комплексні орієнтири, що спрямовують пошук рішення. У такому одночасному врахуванні різної за своєю якістю інформації полягає відмінність інтуїтивних процесів від аналітичних, у яких в одному розумовому акті (логічному кроці) може враховуватися тільки якась одна модифікація поєднаних між собою ознак завдання. Структура інтуїтивного акту індивідуальна й динамічна, вона містить достатню кількість ступенів свободи у використанні вихідних даних завдання. Дослідженнями визначено складові інтуїтивного пізнання як цілісного узагальненого способу сприйняття й обробки інформації, умови щодо спеціальних здібностей, обсягу, організації та систематизації накопиченої інформації, роль мотиваційних чинників, зорових образів, «семантичного» порогу творчого потенціалу особистості, володіння мовами (засобами, операціями) вираження або реалізації рішення, наявності факторів, що сприяють інтуїтивному пізнанню або виключають його.

У другому розділі «Інтуїція як компонент когнітивного стилю у навчальній діяльності студентів» представлено систематизований аналіз концепції й науково-теоретичних підходів в дослідженнях когнітивних стилів у сучасній психології, а також аналіз характеристик когнітивних стилів навчальної діяльності як проявів міжособистісних відмінностей у процесах одержання й переробки інформації та типів людей залежно від особливостей їх когнітивної орієнтації. За широким колом аспектів ці питання досліджувались у роботах В.М. Аллахвердова, О.Г. Асмолова, К. Брунера, Р. Гарднера, К. Грот, І.В. Данилюка, Дж. Клейна, В. Колга, О.В. Кочерги, В. Крокета, Г.В. Куценко, А.В. Лібіна, Ф. Маккени, Д.Oрра, І.М. Палей, В. Пауерса, Ж. Піаже, К.М. Платона, І.Г. Скотникової, М.В. Смирнова, А.А. Студеникіна, О.К. Тихомирова, В.О. Толочека, Ю.Л. Трофімова, Г. Уіткіна, М.О. Холодної, П. Хольцмана, І.П. Шкуратової, Г. Шлезінгера. Вказано на наявні варіації у визначенні когнітивного стилю як характеристики інтелектуальної діяльності, що визначає спосіб одержання того або іншого когнітивного продукту; як біполярного виміру, який описується звертанням до двох крайніх форм пізнавального реагування; як стійкої в часі характеристики суб'єкта в пізнавальному функціонуванні. До стильових феноменів не можуть бути застосовані оціночні судження, тому що представники кожного стилю мають певні переваги в ситуаціях, де їх індивідуальні пізнавальні якості сприяють ефективному поводженню. Наведено змістовний аналіз положень когнітивної теорії особистості, понять когнітивних контролів, когнітивних темпів, когнітивних карт та стилів індивідуальності, структурної організації індивідуальної понятійної системи, теорії понятійних систем, теорії персональних конструктів. Здійснено аналіз концепцій підходів до навчання і стилів навчання (Н. Ентвайстл, Д. Колб, Ф. Мартон), теорії стилів мислення (О.О. Алексєєв, Л.О. Громова). Проаналізовано класифікацію когнітивних стилів, що становлять класичну основу феноменології стильового підходу, а також її доповнення, до якого належить класифікаційна ознака аналітичність – інтуїтивність (M.M. Джабрі, К.В. Еллісон, С. Епстайн, Р. Пачіні, E. Седлер-Сміт, Дж. Хейс). Індивідууми з інтуїтивним когнітивним стилем холістично оцінюють проблему, приймають рішення на основі передчуттів, використовують глобальну й загальну перспективу. Їм не властиві конформізм, використання систематичних методів дослідження, послідовне розмірковування. Особливості й характеристики цього компоненту когнітивного стилю покладено в основу даного дисертаційного дослідження.

Другий розділ містить також систематизований аналіз відмінностей і взаємодії інтуїтивного та аналітичного компонентів у структурі навчальної діяльності. Проаналізовано уявлення про існування двох систем переробки інформації: неусвідомленої, мимовільної, цілісної, інтуїтивної й усвідомленої, довільної, послідовної, аналітико-дискурсивної та два погляди на те, чи є перевага інтуїції й аналізу незалежними одне від одного. Альтернативними є припущення про те, що інтуїтивний і аналітичний стилі взаємопов’язані і є протилежними полюсами єдиного виміру, або про незалежність двох когнітивних стилів - інтуїтивного й аналітичного і виявлення першого як основи для рішень і дій. Розглянуто систематизовану характеристику відмінностей між інтуїтивним і аналітичним способами розуміння, запропоновану О.В. Губенком. Зазначено, що до загальних параметрів інтуїтивного пізнавального стилю можна віднести: дослідницьку (пізнавальну, пошукову) активність та ініціативу суб'єкта, його вразливість, сприйнятливість, чуття; здатність вийти за межі вихідного рівня психічного забезпечення діяльності, перетворення ситуації у підключенні (або спеціальному формуванні) нових «шарів», «планів» психічної організації; «відкритість» людини, пов'язану з тим, що в пізнавальній діяльності має місце змінювана (динамічна) істотність її параметрів - чинників, які є несуттєвими в одній ситуації і можуть стати істотними в іншій.

У третьому розділі «Методи емпіричного дослідження особливостей інтуїтивних компонентів когнітивних стилів» представлено й обґрунтовано структуру комплексу методичних процедур, які мають бути застосовані для досягнення мети дисертаційної роботи.

1. З метою виявлення у досліджуваних домінування інтуїтивного стилю використовувались методики:

· Шкала «Довіра інтуїції» опитувальника С. Епстайна (апробація О.В. Степаносової) – спрямована на дослідження готовності спиратися на інтуїцію, схильності використовувати власні передчуття і первинні враження як основу для рішення та дії, а також на вимірювання самооцінки інтуїтивних здібностей. Методика складається з двох субшкал: інтуїтивна здібність – спрямована на вимірювання переконань досліджуваних про означеність власних здібностей формувати точні передчуття і здогадки при розв’язанні проблем та використання інтуїції – спрямована на вимірювання схильності покладатися на власну інтуїцію і передчуття в процесі прийняття рішень, вибору дій, розв’язання проблем.

· «Методика оцінки рівня інтуїтивності» Є.О. Науменко – призначена для виявлення рівня інтуїтивності особистості і являє собою опитувальник напівзакритого типу з двома шкалами - інтуїтивності та навіюваності. Методика відповідає вимогам надійності та валідності.

· «Індикатор типів Майєрс – Брігс МВТI», в основу якого покладено класифікацію Карла Юнга. Особистісні властивості розглядаються як ступінь означеності в психологічному типі досліджуваних психічних функцій; відмінність їх означеності розглядається як розбіжність у сприйнятливості до відповідної інформації – сенсорної, інтуїтивної, мисленєвої або емоційної. За даними вітчизняної літератури опитувальник є валідним і має високий рівень надійності.

2. З метою вивчення особливостей інтуїтивного компонента когнітивного стилю в навчальній діяльності було використано:

· Розв’язання математичних задач – для виявлення особливостей інтуїтивного компонента когнітивного стилю, спрямованих на виявлення здогаду як вияву інтуїції на етапі вивчення умови завдання; на виявлення здатностей встановлювати нові функціональні можливості й зв'язки формалізованих структурних елементів завдання; на виявлення такого компонента інтуїтивного стилю, як здатність руйнувати асоціативні зв'язки й, таким чином, здійснювати реконструкцію даних задачі. Були запропоновані задачі трьох типів: задачі на оцінку вірогідності складних подій в умовах обмеження часу; задачі, процес розв'язання яких може здійснюватися двома основними способами – виділенням і комбінуванням окремих елементів у заданій системі зв'язків вхідних даних або розкриттям шуканого як цілого в ширшій щодо вхідної, системі зв'язків; задачі на встановлення властивостей геометричних об’єктів, що припускають розв'язання в умовах обмеження часу.

· Методика формування понять (МФП), яка дозволила дослідити особливості та стратегії формування понять у досліджуваних з домінуванням інтуїтивного або аналітичного когнітивного стилю. В основу комп’ютерного варіанта методики покладені підходи до формування понять Н.К. Аха, Дж. Брунера, Л.С.Виготського, Л.С. Сахарова, О.К. Тихомирова. Методика дає можливість отримати кількісні характеристики процесу формування понять на основі зіставлення перебігу реального процесу розв’язання досліджуваним задачі на класифікацію ознак з оптимально можливим способом рішення цієї задачі, що визначається за вірогідними характеристиками стимулів, що подаються. Завданням досліджуваного є знаходження за допомогою послідовних проб принципу класифікації, обраного експериментатором. Перший стимул містить у собі задану комбінацію ознак. Необхідно оволодіти «закладеним» експериментатором поняттям за найменшу кількість спроб. Кількість стимулів, що подаються, залежить від стратегії досліджуваного та допущених помилок. Визначається час реакції на кожен правильний та неправильний стимул і помилки. Методика дає можливість визначити стратегію розв’язання задачі за Дж. Брунером.

У четвертому розділі «Експериментальне дослідження особливостей інтуїтивного компонента когнітивного стилю навчальної діяльності» описано здійснені психодіагностичні дослідження та викладено й узагальнено їх основні результати.