Іванський А.Й. Фінансова-правова відповідальність в сучасній Україні: теоретичне дослідження

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, основні завдання, об’єкт та предмет дослідження, викладено методологічну основу дослідження, надано характеристику методів дослідження, обґрунтовано наукову новизну одержаних результатів та їх практичну значущість. Наведено дані про апробацію результатів дослідження та публікації.

У першому розділі “Теоретико-методологічне обґрунтування фінансово-правової відповідальності”, який складається із семи підрозділів, закладено концептуальні основи дослідження, зокрема подано огляд літератури за темою, окреслено основні етапи розвитку наукової думки у сфері фінансово-правової відповідальності, викладено загальну методику й основні методи дослідження.

У підрозділі 1.1. “Теоретичні основи державно-правового примусу і юридичної відповідальності” для визначення поняття “фінансово-правова відповідальність” досліджено форми реалізації та заходи державно-правового примусу. Державно-правовий примус розглядається як метод впливу держави на суб’єктів правових відносин, який застосовується державними органами відповідно до їхньої компетенції, незалежно від волі та бажання суб’єктів з метою забезпечення захисту прав, правопорядку та безпеки стосовно особи, яка вчинила правопорушення, а також стосовно законослухняної особи, якщо в інший спосіб, окрім примусового, неможливо забезпечити суспільний порядок та безпеку.

Юридична відповідальність визначається як державний осуд, який полягає в нормативному і забезпеченому державним примусом обов’язку суб’єктів суспільних відносин зазнавати заходів державного примусу за вчинене правопорушення, що полягають у засудженні і накладенні нових для порушника позбавленнях особистого або майнового характеру, й реалізується в охоронних правовідносинах відповідальності.

Юридична відповідальність є складовою інституту державно-правового примусу.

Підрозділ 1.2. “Методологія дослідження фінансово-правової відповідальності” присвячений дослідженню різних наукових підходів до визначення окремих складових методики наукових досліджень. На цій основі автором виокремлено принципи наукових досліджень, які становлять підґрунтя застосування методів наукових досліджень. Крім того, відображено логічну послідовність застосування того чи іншого методу наукового пізнання на конкретному етапі дослідження фінансово-правової відповідальності.

У підрозділі 1.3. “Поняття й ознаки фінансово-правової відповідальності” обґрунтовано, що фінансово-правова відповідальність – це державний осуд, що має прояв з точки зору суб’єктивного права як нормативний, формально визначений у фінансовому праві, гарантований і забезпечений фінансово-правовим примусом юридичний обов’язок зазнавати правопорушником заходів державного примусу у вигляді фінансових санкцій (штраф, пеня) за вчинене ним правопорушення у сфері фінансової діяльності.

Цілями фінансово-правової відповідальності є: 1) охорона фінансового правопорядку; 2) підвищення рівня правосвідомості та правової культури у галузі фінансової діяльності; 3) забезпечення фінансового правопорядку, виховання поваги до фінансового права.

Фінансово-правова відповідальність полягає в накладенні обов’язку майнового характеру, який є додатковим, новим, який не існував раніше, до вчинення фінансового правопорушення. Заходи фінансово-правової відповідальності реалізуються через спеціально уповноважені органи, що мають владні повноваження.

При цьому, в загальному понятті фінансово-правової відповідальності слід виокремити необхідність несення відповідальності, яка поширюється на всіх її суб’єктів та існує незалежно від наявності факту правопорушення (оскільки регламентується нормативними актами і належить до відповідних моделей поведінки у фінансових правовідносинах), а також саме несення відповідальності, яке має місце після вчинення фінансового правопорушення і виникає безпосередньо для порушника.

Фінансово-правова відповідальність включає всі ознаки, які характеризують її як юридичну. Саме в рамках загально-правової сутності юридичної відповідальності знаходить своє відображення фінансово-правова відповідальність із характерними для неї видовими ознаками, які обумовлені специфікою фінансового права.

У підрозділі 1.4. “Принципи та функції фінансово-правової відповідальності” доведено, що зміст, сутність та форми реалізації фінансово-правової відповідальності відображають її принципи, які є орієнтиром для всіх суб’єктів фінансового права, що беруть участь в охоронних фінансових правовідносинах. Основними принципами фінансово-правової відповідальності є: принцип законності, принцип справедливості, принцип одноразовості притягнення до фінансово-правової відповідальності, принцип ретроактивності, принцип доцільності, принцип своєчасності, принцип системного зв’язку фінансово-правової відповідальності з іншими видами відповідальності, принцип обґрунтованості, принцип відмежування фінансової санкції від фінансового обов’язку.

Фінансово-правова відповідальність виконує регулятивну, превентивну, відновлювальну, каральну та виховну функції. Ця класифікація відповідає визначеній меті фінансово-правової відповідальності, оскільки функції фінансової відповідальності не виникають самі по собі. Вони повинні бути обумовлені відповідними цілями, які і визначають її соціальне призначення.

У підрозділі 1.5. “Розмежування фінансово-правової і адміністративної відповідальності” наведено основні докази на підтвердження відмінності фінансово-правової відповідальності від адміністративної, зокрема зазначено, що фінансово-правова відповідальність настає тільки за порушення фінансових норм, які встановлюють правила поведінки суб’єктів фінансових правовідносин, захищають фінансові інтереси держави. Крім того, суб’єктами фінансово-правової відповідальності є підприємства, установи, організації, фізичні особи, але не фізичні (посадові) особи, які є суб’єктами дисциплінарної, адміністративної і кримінальної відповідальності.

Фінансові правовідносини через свою природу мають майновий характер, тому правопорушення у цій сфері завжди завдають певної майнової шкоди державі і всьому суспільству в цілому. Відновлення порушеного блага здійснюється за допомогою спеціальних фінансово-правових санкцій. Через майновий характер фінансових правовідносин у конструкції фінансової відповідальності переважають санкції, пов’язані з позбавленнями майнового характеру через грошові фонди правопорушника, а при їх недостатності – шляхом звернення стягнення на інші активи. Різними є механізми встановлення та обрахування фінансово-правових та адміністративних санкцій, а також різними є органи юрисдикційних повноважень щодо застосування зазначених санкцій. Процедури застосування фінансово-правових та адміністративних санкцій є різними. Фінансово-правові санкції застосовуються до колективного прибутку суб’єкта правопорушення, а адміністративні – до особистих доходів посадової особи.

Поряд із фінансово-правовими санкціями можуть застосовуватись адміністративні або кримінальні санкції, в залежності від суспільної шкідливості або суспільної небезпеки відповідно. Адміністративні санкції таких особливостей не мають. Застосування фінансово-правових санкцій тягне негативні для суб’єкта правопорушення наслідки не організаційного характеру, а тільки грошово-майнового тощо та має за мету, на відміну від адміністративних санкцій, не тільки покарання порушника фінансової дисципліни, але й компенсацію презумованої шкоди.

Підрозділ 1.6. «Взаємозв’язок і відмінність фінансово-правової відповідальності та інших видів юридичної відповідальності» логічно продовжує попередній.

Зазначається, що фінансово-правова відповідальність та конституційна відповідальність за багатьма критеріями різняться між собою: органи застосування, різний суб’єктний склад правопорушників, інший процесуальний порядок застосування тощо. У той же час, зазначені види відповідальності мають загальну функціональну мету.

Норми кримінальної та фінансово-правової відповідальності спрямовані на підтримку нормального функціонування фінансових відносин та беруть участь в оформленні їх динаміки. Відмінність фінансово-правової відповідальності від кримінальної полягає в нормативно-правовій базі її регулювання, процесуальному порядку застосування, суб’єктах застосування і суб’єктах відповідальності. Взаємодія фінансово-правової та кримінальної відповідальності має функціональний характер, який полягає у тому, що норми інституту кримінальної та фінансово-правової відповідальності беруть участь у врегулюванні та охороні валютних, податкових, банківських публічних відносин тощо. Об’єкт охорони кримінальної відповідальності, на відміну від об’єкта охорони фінансово-правової відповідальності, є більш широким. Фінансові відносини становлять тільки частину об’єкта охорони  кримінальної відповідальності.

Функціональні взаємозв’язки, що полягають в охороні і регулюванні фінансових відносин, присутні у взаємодії фінансово-правової відповідальності з дисциплінарною. Зокрема, для деяких посадових осіб обов’язок дотримуватися фінансової дисципліни закріплений не тільки в нормах фінансово-правової відповідальності, але і в нормах дисциплінарної відповідальності. На динаміку фінансових відносин впливає непряма дія норм дисциплінарної відповідальності.

Відмінність між фінансово-правовою та дисциплінарною відповідальністю полягає у підпорядкованості суб’єктів правопорушення. Якщо при дисциплінарній відповідальності на особу порушника накладається відповідальність рішенням керівника, якому ця особа підпорядкована, то у випадку фінансово-правової відповідальності таке підпорядкування відсутнє. Особа, яка вчинила фінансове правопорушення, несе відповідальність не перед підприємством, а перед державою.

Взаємозв’язки між фінансовою і цивільно-правовою відповідальністю виявляються за декількома напрямками. По-перше, фінансово-правова відповідальність у деяких випадках використовує схожі правові засоби, наприклад, механізм солідарних боржників у податковому зобов’язанні у разі реорганізації юридичної особи, пеня, неустойка. По-друге, фінансово-правова відповідальність, як така, що пов’язана з розподілом грошових засобів, збором податків, побічно бере участь в охороні відносин державної власності. На відміну від цивільно-правової відповідальності, вона не бере участі в охороні відносин приватної власності. Таким чином, зв’язок цивільно-правової і фінансово-правової відповідальності має функціональний характер, що полягає в охороні суспільних відносин, проте кожна галузь використовує різні способи та методи, зокрема у сфері охорони державної власності. По-третє, як у цивільній, так і в фінансово-правовій відповідальності є можливість добровільного поновлення правопорушником порушеної майнової сфери.

Зазначено, що аналіз практики застосування господарськими судами норм цивільного та господарського законодавства щодо визнання угод недійсними та застосування адміністративними судами фінансових санкцій за вчинення податкового правопорушення в межах строку давності зробив можливим дійти висновку щодо детермінації фінансового правопорушення з господарським та цивільним у галузі господарської діяльності та відповідних заходів юридичної відповідальності. Предикативний зв’язок зазначених явищ випливає з положень законодавства про систему оподаткування, яке встановлює в якості об’єкта оподаткування як здійснення такої діяльності, так і отримання прибутку (доходу) на законних підставах.

Виокремлено суттєві ознаки, які розмежовують зазначені види юридичної відповідальності: фінансово-правова відповідальність – це завжди публічно-правові відносини, цивільна ж відповідальність – приватноправові відносини. Публічна відповідальність передбачається тільки законом, тоді як приватноправова відповідальність може бути встановлена і договором сторін.

Указано, що у приватноправових відносинах виступають рівні суб’єкти, а в публічних – з одного боку завжди виступає держава як владний суб’єкт. З метою забезпечення й охорони прав громадян, законом встановлюється спеціальна процедура застосування заходів примусу, а компетенцією щодо їх застосування наділяються спеціально уповноважені органи. Через це суб’єкти приватного права не можуть самостійно застосувати міри державного примусу, навіть якщо з одного боку в приватних правовідносинах бере участь держава в особі державного підприємства.
У приватних правовідносинах для застосування до правопорушника заходів державного примусу необхідно звернутися до відповідного компетентного органу, який не перебуває із жодною із сторін у правовідносинах. У публічних же правовідносинах заходи державного примусу можуть здійснюватися тим же самим компетентним органом, який представляє державу у зазначених правовідносинах.

Зазначено, що фінансово-правова відповідальність є самостійним видом у системі юридичної відповідальності, вона функціонально взаємопов’язана з іншими видами юридичної відповідальності.

У підрозділі 1.7. “Юридичні презумпції та фікції у сфері фінансово-правової відповідальності” зроблено висновок про істотну роль юридичних презумпцій та фікцій в регулюванні відносин фінансово-правової відповідальності. Презумпції у фінансовому праві визначаються як припущення про наявність або відсутність певних фактів у галузі фінансової діяльності, які спираються на зв’язок між фактами, що припускаються, та існуючими, що обумовлюється соціальними потребами. Презумпція є не достовірним фактом, а фактом, що припускається з великою мірою ймовірності і застосовується в юридичній практиці як засіб, що полегшує досягнення істини при вирішенні справи.

Зазначається, що матеріальна презумпція у фінансовому праві – це високоймовірне припущення щодо наявності чи відсутності юридично значимого факту, яке міститься в матеріальних нормах фінансового права, що може стати наслідком виникнення матеріальних і пов’язаних з ними відповідних процесуальних правовідносин та стає необхідним для з’ясування окремих обставин справи й тягне за собою настання юридично-значимих наслідків.

Процесуальна презумпція у фінансовому праві являє собою регламентоване фінансовими процесуальними нормами припущення про існування факту, що тягне виникнення, зміну або припинення процесуальних правовідносин.

Визначені у галузі фінансово-правової відповідальності презумпції загально-правові або презумпції-принципи (законності, справедливості, одноразовості притягнення до фінансово-правової відповідальності, знання фінансового законодавства), міжгалузеві (доброчесності громадян, доцільності та своєчасності відповідальності, системного зв’язку фінансово-правової відповідальності з іншими видами відповідальності) і галузеві (індивідуалізації фінансово-правової відповідальності, відмежування фінансової санкції від фінансового обов’язку, презумпція винуватості недержавних учасників фінансової діяльності в неподатковій сфері, вимоги і порядок залучення до фінансової відповідальності на підставі норм фінансового законодавства).

Фікції у фінансовому праві визначені як спочатку помилкові положення, які ніколи не можуть бути спростовані, оскільки у цьому просто немає сенсу та оскільки відсутній відповідний механізм. Крім того, вони завжди виражені імперативно, тоді як презумпції можуть бути як імперативними, так і диспозитивними.

Фікції у фінансово-правовій відповідальності розглядаються як універсальний метод юридичної техніки, який використовується у виняткових випадках як на стадії правотворчості (нормативного визначення порядку та підстав притягнення до фінансово-правової відповідальності та звільнення від неї), так і на стадії правозастосування (хоча й законодавчо фінансовий процес не визначений, на практиці він існує) та полягає у визнанні існуючим явно не існуючого факту, або навпаки – неіснуючим існуючого і служить засобом втілення законодавчої політики.

Фікції та презумпції фінансового права повинні відповідати методу правового регулювання, який притаманний фінансовому праву, та бути спрямованими на таку ж мету правового регулювання.

Виходячи з функціонального призначення фікцій та презумпцій у фінансовому праві й характерних особливостей фінансових правовідносин, їх головною метою є забезпечення в правовому регулюванні домінування найважливішого суб’єкта фінансового права – держави. Найбільш детальному аналізу піддана презумція невинності платника податків, яка за результатами дослідження визначається як фікція фінансового права.

Другий розділ “Фінансове правопорушення як підстава фінансово-правової відповідальності” складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню фінансового правопорушення як єдиної підстави реалізації заходів фінансово-правової відповідальності. Здійснено детальний аналіз складу фінансового правопорушення та класифікацію фінансових правопорушень.

У підрозділі 2.1. “Поняття та особливості фінансового правопорушення” підкреслено необхідність розмежування фінансового правопорушення та неправомірної поведінки у галузі публічних фінансів, яка не є правопорушенням, та запропоновано нову диференціацію такої поведінки на казуальну та малозначну.

Зазначено, що фінансове правопорушення може утворювати склад дисциплінарного правопорушення, адміністративного правопорушення або кримінального злочину. Це не означає, що воно стає автоматично іншим правопорушенням або злочином, а образ фінансового правопорушення є збірним. Виходячи з іншої природи, характеру й порядку її застосування, фінансово-правова відповідальність за фінансове правопорушення, яка є за характером колективною та майновою, реалізується поза залежністю від реалізації заходів дисциплінарного, адміністративного або кримінального характеру. Водночас, необхідно обов’язково звернути увагу на певну особливість фінансового правопорушення, а саме – на те, що фінансове правопорушення може утворювати склад дисциплінарного та адміністративного правопорушення або кримінального злочину. Ця обставина спричиняє реалізацію санкцій відповідно до дисциплінарного, адміністративного або кримінального характеру.

Зазначається, що фінансове правопорушення – це суспільно шкідливе (небезпечне) діяння (дія або бездіяльність), протиправне (таке, що порушує норми фінансового законодавства), винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізичної чи юридичної особи), яке зазіхає на фінансові інтереси держави і суспільства, що охороняються законом, і за яке встановлено фінансово-правову відповідальність.

У підрозділі 2.2. “Юридичний склад фінансового правопорушення” визначено, що склад фінансового правопорушення являє собою нормативно побудовану юридичну модель типових ознак винного протиправного діяння, яке порушує фінансові норми, і за які фінансовим законодавством передбачена фінансово-правова відповідальність. Склад фінансового правопорушення є критерієм достовірної кваліфікації вчиненого діяння і, відповідно, обґрунтуванням застосування фінансово-правових санкцій. Наявність у протиправному діянні сукупності суб’єктивних та об’єктивних ознак є основною юридичною підставою для притягнення суб’єкта фінансових правовідносин до фінансово-правової відповідальності. Акцентовано увагу на тому, що розглядаючи підстави фінансового правопорушення у широкому значенні, слід брати до уваги й інші підстави, зокрема: нормативні, фактичні та процесуальні.

Ознаки складу фінансового правопорушення повинні бути передбачені законом, а кваліфікація неправомірного діяння, тобто аналіз і зіставлення неправомірної поведінки з вимогами правових норм, дозволять зробити висновок, чи містять діяння суб’єкта ознаки складу конкретного правопорушення. Фактична підстава повинна міститися в діянні суб’єкта, а юридична – у вимогах закону і відповідному процесуальному оформленні фінансового правопорушення.

Широке коло суб’єктів фінансово-правової відповідальності свідчить про різноманітність та різноплановість правовідносин, що захищаються, в системі фінансового права. Іншою особливістю суб’єктного складу фінансового правопорушення є широке представництво юридичних осіб як суб’єктів юридичної відповідальності і не тільки як платників податків. Зазначено, що фінансова правосуб’єктність – це гарантована державою властивість суб’єктів мати та набувати нових прав і обов’язків у сфері фінансових правовідносин, а також відповідати за неправомірну реалізацію своїх прав або невиконання обов’язків, що зумовлена специфікою фінансової діяльності та здійсненням ними публічно-правових функцій.

Значної уваги приділено дослідженню такої складової суб’єктивної сторони фінансового правопорушення як вина. Зазначається, що тяжіння вітчизняного законодавства, у тому числі й фінансового, тільки до психологічної концепції вини є певним нівелюванням цього важливого елементу. Діалектична сутність інституту вини вимагає при конструюванні цього поняття відштовхуватися не від зіставлення психологічної, нормативної, оціночної та іншої суті вини, а знаходити компроміс у їх симбіозі та поєднанні з іншими визначеними концепціями. Тільки за такої умови можливо повно та всебічно підійти до визначення суті фінансового правопорушення.

Обґрунтовано, що об’єктивна сторона фінансового правопорушення (залежно від функціонального використання) може бути елементом складу фінансового правопорушення, однією з ознак кваліфікації протиправного діяння як фінансове правопорушення, як зовнішнє вираження в об’єктивній реальності кримінального протиправного поводження у сфері фінансової діяльності.

Об’єктивна сторона фінансового правопорушення – протиправне діяння, що завдає шкоди державі в особі уповноважених органів, у ході чого утворюється причинно-наслідковий зв’язок між протиправним діянням і шкідливими наслідками, що мають місце.

Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони фінансового правопорушення, крім діяння (дії або бездіяльності), є суспільна шкода (матеріального та нематеріального характеру, що може завдати матеріальної шкоди), а також причинно-наслідковий зв’язок між ними.

Дія, у контексті фінансового правопорушення, повинна являти собою активну поведінку суб’єкта, що характеризується рядом ознак: вольовим і усвідомленим характером, суспільною шкідливістю та здійсненням на порушення вимог фінансового законодавства. Бездіяльність у фінансовому правопорушенні – це невиконання або неналежне виконання суб’єктом фінансового правопорушення законних обов’язків.

Триваючим фінансовим правопорушенням є таке правопорушення, яке вчиняється правопорушником безперервно протягом тривалого періоду. Порушення встановленого строку подачі заяви про постановку на облік у податковому органі можна визначити як триваюче правопорушення. Продовжувані правопорушення – це вчинення однією особою декількох подібних правопорушень, які підпорядковуються одній меті.

Здійснено дослідження об’єкта фінансового правопорушення, в результаті чого визначено, що загальним об’єктом фінансового правопорушення є фінансові права, що охороняються законом, інтереси держави або права та інтереси держави у сфері здійснення фінансової діяльності на всіх її етапах, або система фінансових відносин, що виникають у сфері акумуляції, розподілу й перерозподілу державних централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів (сутнісний зміст та онтологічна суть визначення є однаковими).

Під безпосереднім об’єктом правопорушення розуміється індивідуальне певне благо, що охороняється юридичною санкцією. В аспекті фінансового правопорушення як безпосередній об’єкт посягання виділено конкретно визначені фінансовою нормою відносини, що охороняються фінансово-правовими санкціями.

Ознакою об’єкта фінансового правопорушення необхідно вважати посягання на нього діянням суб’єкта фінансового правопорушення будь-якого виду (або загроза посягання – при належному рівні розвитку фінансового законодавства).

У підрозділі 2.3. “Класифікація фінансових правопорушень” доведено, що класифікацію фінансових правопорушень логічно виводити з підвидів фінансово-правової відповідальності та на основі методів фінансової діяльності держави. Додатковим критерієм для класифікації є норми фінансового законодавства в залежності від акта їх закріплення. Відповідно, слід виділяти фінансові правопорушення (ті, що передбачені нормами фінансового законодавства) та правопорушення фінансового законодавства (ті, що передбачені фінансовими нормами законодавства інших галузей права у сфері формування та використання централізованих фондів грошових коштів).

Таким чином, фінансові правопорушення поділяються на п’ять груп: податкові (правопорушення обліку та звітності; правопорушення, що пов’язані з виконанням обов’язків щодо сплати податків і зборів; правопорушення, спрямовані проти порядку встановлення (зміни), стягнення та перерахування податків; правопорушення, об’єктом посягання яких є права і законні інтереси платників податків; правопорушення, які спрямовані проти порядку здійснення податкового контролю), у сфері валютного регулювання; у сфері публічних банківських відносин; у сфері грошово-касових операцій (правопорушення, пов’язані з дотриманням порядку ведення операцій з готівкою; правопорушення, пов’язані з недотриманням умов здійснення касових операцій; порушення правил застосування реєстраторів розрахункових операцій) та у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування.

У третьому розділі “Поняття і види фінансово-правових санкцій”, який складається із трьох підрозділів, досліджено правову природу фінансово-правових санкцій, подано визначення фінансово-правової санкції та на підставі системного аналізу чинного фінансового законодавства України здійснено їх класифікацію.

У підрозділі 3.1. “Поняття та ознаки фінансово-правової санкції” обґрунтовано, що фінансово-правові санкції – це обов’язкові структурні елементи норми фінансового права, що мають майновий характер, забезпечені примусовою силою держави, застосовуються в спеціальному процесуальному порядку уповноваженими на це державними органами та їх посадовими особами у випадку невиконання або неналежного виконання (тобто у випадку вчинення фінансового правопорушення) суб’єктом фінансової діяльності – фізичної чи юридичної особи – вимог законодавства про акумуляцію, розподіл, використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою відшкодування недоотриманих бюджетом і позабюджетними фондами грошових коштів, а також покарання порушників.

Фінансово-правові санкції презентовані двома базовими видами: 1) штраф, що має функцією покарання за вчинене; 2) пеня, що має компенсаційний, відновлювальний характер.

Основними ознаками фінансово-правових санкцій є такі: застосовуються у сфері фінансово-правового регулювання; мають владний характер; формально визначені; накладаються уповноваженими законом органами державної влади; застосовуються у випадку порушення приписів фінансово-правових норм; застосовуються в судовому або позасудовому порядку; мають як каральний, так і правовідновлювальний характер; мають грошове вираження; вилучені кошти зараховуються до державного грошового фонду; мають власні процесуальні норми; не можуть бути встановлені угодою сторін; фінансово-правові санкції є додатковим обтяженням майнового характеру.

Зазначено, що до ознак фінансово-правових санкцій також слід віднести існування специфічного провадження щодо їх застосування, а також появу власних процесуальних норм, строків давності та специфіки доказування. Зокрема, санкції (пеня та штраф) застосовуються у безспірному або судовому порядку за результатами проведених податкових перевірок, перевірок отримувачів та розпорядників бюджетних коштів тощо.

У підрозділі 3.2. “Особливості правової природи фінансово-правових санкцій” доведено, що характерною рисою фінансово-правових санкцій є їхня фінансово-правова публічна природа (відмінність від цивільно-правових санкцій) і виключно грошово-майновий характер та в деяких випадках компенсаційний характер, звернення на колективні прибутки суб’єкта господарювання (в чому полягає відмінність від кримінально-правових й адміністративно-правових санкцій).

Зазначено, що до характерних ознак фінансово-правових санкцій належить існування специфічного провадження щодо їх застосування, а також наявність власних процесуальних норм, строків давності та специфіки доказування, які закріплені нормами фінансового законодавства.

У даному підрозділі також акцентовано увагу на тому, що  напрямок наукового спору між представниками різних галузей правової науки щодо правової природи фінансових санкцій має хибний вектор розвитку. Сенс наукової дискусії не повинен полягати, у кінцевому підсумку, в намаганнях розширити предмет відповідної правової галузі її представниками за рахунок іншої. В таких суперечках губиться головна мета права – адекватне правове регулювання суспільних відносин. Спрямованність наукових спорів необхідно направити у площину пошуків найбільш ефективної моделі правового регулювання суспільних відносин, яка б збалансувала публічні та приватні інтереси, та забезпечила б найбільш ефективний розвиток держави та суспільства.

Підрозділ 3.3. “Види фінансово-правових санкцій” присвячено диференціації фінансово-правових санкцій. Він містить таку класифікацію фінансово-правових санкцій: 1) залежно від видів фінансових правопорушень санкції можна класифікувати на податкові, валютні, банківські, а також санкції за порушення грошово-касових операцій та у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування; 2) за суб’єктами, що їх застосовують, – на санкції, що застосовуються судом, податковими органами, Національним банком України, органами контрольно-ревізійної служби, органами валютного регулювання й валютного контролю тощо; 3) залежно від різновидів нормативно-правових актів санкції можна класифікувати на такі, що містяться в кодексах та законах України, а також підзаконних актах; 4) залежно від визначеності розмірів покарання санкції можна поділити на абсолютно визначені (із чітким встановленням покарання – в неоподаткованих мінімумах доходів громадян, гривнях) та відносно визначені (передбачають лише мінімальний та максимальний розмір); 5) з урахуванням способу призначення та пріоритету застосування – основні та додаткові; 6) за суб’єктами правопорушення – застосовуються до фізичних та юридичних осіб; 7) застосовуються в судовому та позасудовому порядку; 8) залежно від мети застосування – відновлювальні та каральні.

У четвертому розділі “Процесуальна складова фінансово-правової відповідальності”, який складається із трьох підрозділів, детально обґрунтовано, що визначення процесуальної складової фінансово-правової відповідальності є черговим, вагомим аргументом підтвердження самостійності фінансово-правової відповідальності у системі юридичної відповідальності.

У підрозділі 4.1. “Процедура фінансово-правової відповідальності” обґрунтовано, що фінансово-правова відповідальність, з точки зору об’єктивного права, виникає з моменту її закріплення у фінансовому законодавстві. З точки зору суб’єктивного права, дослідження фінансових процесуальних норм дозволило виокремити у дослідженні три стадії фінансово-правової відповідальності: 1) фіксація факту фінансового правопорушення і кваліфікація діяння; 2) притягнення до відповідальності; 3) реалізація заходів несприятливого для порушника характеру.

Підкреслено, що чинне законодавство, яке регулює проведення операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності, фінансово-правової відповідальності за фінансові правопорушення у галузі оподаткування, грошово-касових операцій у сфері публічних банківських відносин не відповідає вимогам сьогодення. Існує нагальна потреба розробки та запровадження нового законодавства, що має стимулювати підприємницьку та виробничу діяльність, бути обов’язковим, рівнозначним і пропорційним, забезпечувати однаковий підхід до різних суб’єктів господарювання, крім того, бути доступним, стабільним та економічно обґрунтованим.

Процесуальна складова фінансово-правової відповідальності являє собою сукупність норм, які суворо регламентують процедурну сторону фінансово-правової відповідальності. Вона є не тільки самодостатньою, але й наділеною додатковим значенням. Суть її повинна полягати не лише в тому, що притягнення особи до відповідальності повинно здійснюватися відповідно до чітко визначеної нормативно процедури, але й у тому, що навіть формальне недотримання контролюючими органами порядку фінансового контролю (у процесі якого і відбувається виявлення фінансових правопорушень) і притягнення до відповідальності має бути підставою для відмови у застосуванні фінансових санкцій. У протилежному випадку слід визнати, що й надалі у фінансовому праві діє принцип пріоритету змісту над формою, тоді як будь-яке застосування норм права у правовій державі забезпечується, насамперед, чітким виконанням процедур, які випливають із правових приписів, особливо коли мова йде про покарання чи про правовий примус з боку держави.

Зазначається, що процедура фінансово-правової відповідальності – це, у переважній більшості, імперативні, процесуальні правовідносини, що виникають із юридичного факту вчинення фінансового правопорушення між правопорушником і державою в особі її компетентних органів, в рамках яких у правопорушника з’являється обов’язок зазнати несприятливих обмежень майнового характеру, а в уповноважених органів – обов’язок піддати правопорушника несприятливим правообмеженням, які передбачені санкцією порушеної фінансово-правової норми.

У підрозділі 4.2. “Підстави звільнення від притягнення та несення фінансово-правової відповідальності” доведено необхідність поділу понять “звільнення від притягнення до фінансово-правової відповідальності” (за умови доведеного факту фінансового правопорушення) та “звільнення від відбування (несення) фінансово-правової відповідальності” (відбуття покарання). Якщо у першому випадку держава відмовляється від винесення державного засудження, то в другому – від застосування заходів державного примусу.

Крім того, виокремлено правове явище часткового звільнення від фінансово-правової відповідальності, яке полягає у самостійному виявленні порушником фінансового делікту та застосуванні до себе фінансово-правових санкцій, що звільняє порушника від притягнення до фінансово-правової відповідальності з боку відповідних державних органів та більш суворого покарання. До такого явища необхідно віднести й податковий компроміс, суть якого полягає у компромісному визначенні суми податкового зобов’язання, яке є меншим, ніж нараховане податковим органом.

Визначено види підстав звільнення від фінансово-правової відповідальності: а) підстави, що звільняють від притягнення до фінансово-правової відповідальності, та підстави, що звільняють від відбування відповідальності; б) підстави, що містяться в законодавчих актах та підзаконних нормативно-правових документах; в) правові підстави (відсутність складу правопорушення, закінчення строків давності тощо) і процесуальні (наявність ухвали чи постанови суду про припинення провадження); г) підстави закриття справи, що тягнуть за собою закриття провадження в обов’язковому порядку, і ті, що дають право компетентним органам припинити провадження; д) реабілітуючі (відсутність події правопорушення, відсутність складу правопорушення тощо) та нереабілітуючі (зміна обставин, закінчення строків давності тощо) підстави.

Підрозділ 4.3. «Порядок звільнення від притягнення та несення фінансово-правової відповідальності» присвячено дослідженню окремих процесуальних аспектів звільнення від притягнення та несення фінансово-правової відповідальності.

Визначено, що  звільнення від притягнення до відповідальності є можливим як на стадії попереднього розслідування, так і на стадії судового розгляду. Звільнення ж від покарання є можливим лише після застосування заходів покарання.

 Зазначається про відокремленість порядку звільнення від фінансово-правової відповідальності як окремого виду провадження, на підставі чого етапи вирішення питання щодо звільнення від притягнення чи несення фінансово-правової відповідальності  визначаються так: 1) волевиявлення особи, що притягається, чи самостійне виявлення правозастосовчим органом обставин, які тягнуть звільнення від притягнення чи несення фінансово-правової відповідальності; 2) розгляд доказів та кваліфікація обставин;  3) прийняття процесуального рішення щодо звільнення від притягнення чи відбуття фінансово-правової відповідальності.

Крім того зазначається, що процесуальними підставами звільнення від фінансово-правової відповідальності є: а) прийняття компетентним органом (слідчим, судом тощо) рішення (ухвали, постанови тощо) про припинення фінансового провадження; б) прийняття компетентним органом рішення про звільнення від призначення покарання за фінансово-правове порушення; в) прийняття компетентним органом рішення про звільнення від реального відбуття фінансово-правової відповідальності.

П’ятий розділ “Концепція нормативного акта про засади фінансово-правової відповідальності”, який складається із трьох підрозділів,  присвячений обґрунтуванню необхідності кодифікації фінансового законодавства та напрямків удосконалення правового регулювання фінансово-правової відповідальності.

У підрозділі 5.1. “Загально-правові основи нормативного акта про засади фінансово-правової відповідальності” на основі дослідження нормативно-правових актів і спеціальної літератури розкрито природу правового інституту фінансово-правової відповідальності в різних практичних сферах фінансової діяльності, виявлено його позитивні риси й основні недоліки, сформульовано можливі шляхи їх усунення й висвітлено пропозиції щодо подальшого розвитку і вдосконалення законодавства про фінансово-правову відповідальність.

Фінансово-правова відповідальність сприяє формуванню фінансової культури і високого рівня правосвідомості в суспільстві, є одним із засобів фінансового забезпечення стабільності в суспільстві, належної реалізації прав і свобод громадян України у галузі фінансової діяльності. Подальший розвиток інституту фінансово-правової відповідальності вимагає усунення суперечностей, що накопичилися, й невирішених проблем у нормотворчості. Багато спірних питань чинного законодавства про фінансово-правову відповідальність є результатом відсутності єдиного теоретичного підходу до поняття фінансово-правової відповідальності, фінансово-правової санкції і фінансового правопорушення тощо. Неналежний рівень правового регулювання, за відсутності такої теоретичної обґрунтованості, призводить до негативних наслідків і різного роду суперечок у цій сфері.

Підрозділ 5.2. “Значення прийняття Концепції про засади фінансово-правової відповідальності” присвячений доведенню гіпотези про те, що подальший розвиток інституту фінансово-правової відповідальності вимагає вирішення накопичених протиріч та проблем. Багато спірних питань чинного законодавства, яке стосується фінансово-правової відповідальності зокрема, так і публічних фінансових правовідносин в цілому, є результатом відсутності єдиного нормативного підходу до врегулювання цього роду питань. Правозастосування та правореалізація у сфері фінансових правовідносин за відсутності їх чіткого правового обґрунтування призводить до негативних наслідків та різного роду дискусій. Визначено, що метою Концепції про засади фінансово-правової відповідальності, а також і Фінансового кодексу є визначення меж та способів державного регулювання, проведення систематизації норм законодавства у сфері фінансово-правової відповідальності, удосконалення правового забезпечення цієї діяльності.

Наведено загальну структуру Фінансового кодексу України, визначено основні завдання, на виконання яких спрямований даний кодекс.

У підрозділі 5.3. “Напрямки реалізації та очікувані результати прийняття Концепції про засади фінансово-правової відповідальності” обґрунтовано, що вдосконалення норм про фінансово-правову відповідальність в рамках єдиного спільного документа – Фінансового кодексу – дозволить не лише покращати ефективність діяльності відповідних державних органів, але й запобігти значному зменшенню та зникненню виховної функції. У рамках цих напрямків у роботі викладені можливі перспективні напрямки діяльності державних, у першу чергу, законодавчих органів Української держави. Першим кроком у цьому напрямку є запропонований проект Концепції про засади фінансово-правової відповідальності. Прийняття Концепції нормативного акта про засади фінансово-правової відповідальності сприятиме посиленню конституційних основ самої фінансової діяльності в Україні. Крім того, у логічній послідовності визначено етапи прийняття Концепції нормативного акта про засади фінансово-правової відповідальності, обґрунтовано очікувані результати, визначено першочергові завдання, які потрібно вирішити на даному етапі, та передбачено цілий комплекс дій, які потрібно здійснити у ході застосування положень Концепції зазначеного нормативного акта.