КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ Автореферат

У вступі дисертаційної роботи автором розкривається актуальність і новизна теми дисертаційного дослідження, сформульовано предмет і об’єкт дослідження, окреслені методи дослідження. Також поставлено мету дослідження, відповідно до якої виокремлено задачі, обґрунтовано положення, що становлять наукову новизну, висвітлюється практичне значення роботи, апробація отриманих результатів, кількість публікацій по темі дисертації, структура та загальний обсяг дисертації.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади касаційного провадження» структурно складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Касаційне провадження в цивільному процесі як об’єкт наукового дослідження» досліджуються закономірності становлення та розвитку розуміння касаційного провадження, на підставі чого автором хронологізовано погляди філософів і вчених на питання касаційного провадження в цивільному процесі.

Узагальнено, що ідея касаційного оскарження в цілому та в цивільному судочинстві, зокрема, зароджується саме в ідеях філософів періоду Просвітництва в XVII-XVIII ст. Саме на касаційну інстанцію судового розгляду покладалося завдання забезпечити захист та гарантування прав і законних інтересів людей, реалізації принципу їх рівності перед законом.

Обґрунтовано, що природою касаційного розгляду справ в цивільному судочинстві є наступні закономірності становлення його розуміння: а) період Просвітництва надав змогу обґрунтувати доцільність, роль та значення касаційної інстанції судового розгляду; б) касаційний порядок розгляду судових справ має соціальне походження, що обумовлений природою людини та реалізується через прагнення справедливості у вирішенні спорів; в) ідеї законності та верховенства права пов’язуються з діяльністю спеціальних суб’єктів – судів, що є її гарантами, котрі наділені спеціальними повноваженнями та діють від імені держави.

Встановлено, що проблематика оскарження рішень суду в цивільному процесі в ідеях філософів і вчених ХХ ст. розглядається: в контексті загальної тенденції до гуманізації всіх сфер правового життя суспільства, тому і функціонування касації в праві, в тому числі і у цивільному процесі, пов’язується з необхідністю забезпечення прав і свобод людини, їх належної охорони та захисту; в аспектах забезпечення об’єктивності, неупередженості судового розгляду та прийняття справедливих судових рішень.

У підрозділі 1.2 «Загальна характеристика становлення інституту касації в цивільному процесі» розглянуто та проаналізовано закономірності виникнення та становлення інституту касації в цивільному процесі.

Досліджуючи генезис судової системи в цілому, автором узагальнено, що головною метою касації було і залишається створення належних гарантій захисту прав і законних інтересів людини і громадянина.

Розглянуті автором закономірності виникнення та розбудови інституту касації в цивільному процесі як елементу становлення судової системи на території сучасної України, були закладені в основу сформульованих автором положень, які визначають закономірності виникнення та становлення інституту касації в цивільному процесі України. До них віднесено: 1) інститут касаційного оскарження рішень суду має тривалий історичний шлях зародження та становлення на території України, тобто є історично та об’єктивно притаманним вітчизняній судовій системі, що зумовлює його соціальну природу та визнається в якості предмету дослідження юридичної науки; 2) розвиток інституту касації у системі цивільного судочинства України відображає становлення національної судової системи; 3) касаційне провадження в цивільному процесі має об’єктивно зумовлений характер та в подальшому буде розвиватися в Україні шляхом вдосконалення процедури касаційного провадження, кадрового забезпечення, правового забезпечення тощо, що матиме науково обґрунтований характер; 4) касаційне провадження відіграє ключову роль в національній системі судочинства в процесі судового захисту прав і законних інтересів суб’єктів цивільних правовідносин.

Підрозділ 1.3 «Особливості розвитку інституту касації в цивільному процесі незалежної України» присвячено дослідженню питань правового забезпечення та становлення інституту касації в цивільному процесі з моменту проголошення незалежності України і по сьогодні.

Аналізуючи правове регулювання інституту касації в цивільному процесі в період з 1991 року по сьогодні, автором зроблено спробу провести періодизацію цього етапу. Виокремлено наступні періоди розвитку: перший період – це початок 90-х років ХХ століття – початок ХХІ століття, який характеризувався існуванням системи касаційного оскарження рішень судів в цивільному процесі, що сформувалася ще за часів існування СРСР; прийняттям Конституції України, де однією із засад судочинства було закріплено забезпечення касаційного оскарження рішень суду; другий період – з 2001 р. до середини 2010 р., який можливо охарактеризувати впровадженням апеляційного оскарження судових актів в цивільному процесі, що зумовило внесення відповідних змін в правове регулювання касаційного провадження та виокремлення його в якості особливого різновиду провадження в цивільному процесі та прийняттям ЦПК України; третій період – з середини 2010 р., який триває і на сьогодні та пов’язаний з проведенням судової реформи і прийняттям 07 липня 2010 р. Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Автором проведено критичний аналіз правового регулювання інституту касаційного провадження в цивільному процесі України, на підставі чого виокремлено та обґрунтовано тенденції розвитку правового регулювання касаційного провадження у цивільному процесі, а саме: а) касаційне провадження в Україні знаходиться у стані реформування, що відбувається, з одного боку, під впливом загальної судової реформи в державі, а з іншого боку, під впливом міжнародних вимог щодо забезпечення доступності та справедливості судочинства; б) касаційне провадження в цивільному процесі, з одного боку, є складовим елементом системи оскарження судових рішень, що забезпечує можливість повноцінної реалізації права суб’єктів на захист, а з іншого боку, забезпечує справедливий та всебічний характер вирішення правових спорів; в) касаційне провадження в цивільному процесі має досить безсистемний розвиток свого правового регулювання, що зумовлюється досить частими змінами чинного законодавства України; г) розвиток касаційного провадження у цивільному судочинстві України знаходиться на сьогодні в стані трансформації, що зумовлено переходом до спеціалізації діяльності касаційної форми оскарження судових рішень в цілому.

У підрозділі 1.4 «Поняття, сутність та значення касаційного провадження як стадії цивільного процесу України» розглянуто феноменологічні аспекти касаційного провадження в цивільному процесі, а саме питання ознак, поняття, сутності та значення касаційного провадження в цивільному процесі України.

Виокремлено ознаки касаційного провадження в цивільному процесі, а саме: змістом касаційного провадження є судовий розгляд прийнятих рішень і ухвал суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішень і ухвал апеляційного суду; засноване на праві осіб, які беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов’язки, на касаційне оскарження судових рішень, що має характер принципу цивільного процесу; об’єктом касаційного провадження є рішення і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду; предметом касаційного провадження є перевірка судових актів правозастосування щодо правильності застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а також здійснюється з метою узагальнення судової практики та недопущення в подальшому неоднозначного застосування норм права; здійснюється уповноваженим суб’єктом – судом касаційної інстанції, що має виключний перелік повноважень; має чітко регламентований процесуальний характер, оскільки регулюється нормами цивільного процесуального права; реалізується в діяльності суду касаційної інстанції.

На підставі проаналізованих ознак надане авторське доктринальне визначення поняття «касаційне провадження в цивільному процесі» як певної системи чітко регламентованих процесуальних дій уповноважених суб’єктів, що реалізуються в діяльності суду касаційної інстанції, предметом яких є перевірка законності та обґрунтованості рішень і ухвал суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішень і ухвал апеляційного суду щодо правильності застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Проведено порівняння касаційного та апеляційного проваджень, що надало змогу обґрунтувати їх спільні та відмінні ознаки, на підставі чого обґрунтовано багатоаспектний характер сутності касаційного провадження в цивільному процесі, що може розглядатися в межах декількох площин: а) процесуальна сутність касаційного провадження; б) правозахисна сутність касаційного провадження; в) функціональна сутність касаційного провадження; г) інституційна сутність касаційного провадження; д) гносеологічна сутність касаційного провадження.

З’ясовано, що значення касаційного провадження полягає в тому, що воно: забезпечує законність та обґрунтованість рішень і ухвал суду першої та апеляційної інстанцій; є однією із конституційних гарантій захисту прав, свобод та інтересів осіб, які беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки; є формою забезпечення однакового застосування законів судами України під час вирішення цивільних справ.

Розділ 2 «Особливості розгляду справ в порядку касаційного провадження» складається з чотирьох підрозділів.

Підрозділ 2.1 «Право касаційного оскарження та порядок його реалізації» присвячено дослідженню правового закріплення та практики реалізації суб’єктами права касаційного оскарження.

На підставі аналізу норм чинного законодавства України автором встановлено та охарактеризовано зміст права на касаційне оскарження в межах наступних вимог: а) суб’єктні; б) персоніфіковані; в) предметні; г) формальні.

Аналізуючи положення п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК України та судову практику, автор приходить до висновку, що функціонування такого критерію як «перешкоджають подальшому провадженню у справі», пов’язаного з можливістю оскаржувати в касаційному порядку ухвали, є таким, що не в повній мірі відповідає принципам цивільного судочинства. З огляду на це, автором обґрунтовується необхідність внесення відповідних змін і доповнень. Таким чином, пропонується п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК України у наступній новій редакції: «ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 31-33 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони порушують права осіб на захист і можуть негативно вплинути на об’єктивність судового рішення».

Автором надане доктринальне розуміння поняття права касаційного оскарження в цивільному процесі як передбачений цивільно-процесуальним законодавством комплекс правомочностей уповноважених суб’єктів на підготовку та подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції щодо певного кола актів судів першої та апеляційної інстанцій, що засноване на підставах неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підсумовано, що порядок здійснення права касаційного оскарження являє собою особливу систему процесуальних дій суб’єктів, які проявляються у вигляді сукупності окремих процедур щодо: усвідомлення змісту об’єкту оскарження та сутності правових наслідків, що він може породити; встановлення факту неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в конкретному акті суду першої або апеляційної інстанцій; прийняття рішення про реалізацію права на касаційне оскарження судового акту; підготовка та підписання касаційної скарги відповідно до вимог щодо її форми та змісту; подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції; реалізація можливостей щодо приєднання до касаційної скарги, її доповнення, зміни та відмови від неї.

Підрозділ 2.2 «Процесуальні аспекти судового розгляду справи в порядку касаційного провадження» присвячено дослідженню правового регулювання та судової практики в частині процесу судового розгляду справи в порядку касаційного провадження.

Обґрунтовано, що сутність і значення процесу касаційного провадження виявляється в тому, що касаційне провадження: це один з інститутів цивільного процесуального права, норми права якого регулюють суспільні відносини між касаційним судом та іншими суб’єктами цих правовідносин; це один з видів проваджень у цивільному процесі. Касаційне провадження є провадженням ще і тому, що воно складається з стадій; це один з видів перегляду рішень і ухвал у цивільному процесі; касаційна перевірка рішень і ухвал є однією з найважливіших гарантій права на судовий захист порушених прав і свобод; касаційний перегляд є засобом забезпечення однакового застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Проведено періодизацію процесу касаційного провадження відповідно до принципу правової результативності стадій касаційного провадження. Відповідно до цього стадіями касаційного провадження в цивільному процесі є наступні: стадія порушення касаційного провадження, змістом якої є система процесуальних дій суб’єктів касаційного оскарження щодо подання підготовленої касаційної скарги до суду касаційної інстанції, а також система кореспондуючих процесуальних дій суду касаційної інстанції; стадія підготовки справи до касаційного розгляду; стадія попереднього розгляду справи судом касаційної інстанції; стадія розгляду справи судом касаційної інстанції; стадія ухвалення рішення або постановлення ухвали судом касаційної інстанції. Кожна стадія касаційного провадження складається з системи відповідних юридичних процедур, зміст яких охарактеризовано в дисертаційній роботі.

У підрозділі 2.3 «Межі розгляду судом справи в касаційному провадженні» автором проведено аналіз чинного законодавства України та судової практики, що торкається меж розгляду справ в касаційному провадженні.

З’ясовано, що межі розгляду справи судом касаційної інстанції являють собою систему повноважень та заборон суду касаційної інстанції щодо розгляду справи, а саме: а) право перевіряти в межах касаційної скарги правильність чи неправильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, а також порушення норм процесуального права; б) заборона встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

В роботі узагальнено, що межі розгляду справи судом касаційної інстанції надають змогу: по-перше, узагальнити характер повноважень суду касаційної інстанції в цивільному процесі; по-друге, не допустити дублювання повноважень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій в цивільному процесі; по-третє, забезпечити комплексний та неупереджений характер цивільного судочинства; по-четверте, максимально повно забезпечити право на захист суб’єктів права в цивільному процесі.

У підрозділі 2.4 «Рішення та ухвали суду по справам, розглянутим в порядку касаційного провадження» досліджено проблематику правового регулювання та судової практики, що пов’язана з прийняттям рішень та ухвал по справам, розглянутим в порядку касаційного провадження в цивільному процесі України.

З’ясовано, що рішення та ухвали суду по справам, розглянутим в порядку касаційного провадження: а) з одного боку, є результатом реалізації права на касаційне оскарження суб’єктами права та права касаційного провадження судами касаційної інстанції в цивільному судочинстві; б) з іншого боку, є результатом здійснення процесу касаційного провадження в цивільному судочинстві.

Встановлено, що відповідно до норм чинного законодавства України, структуризація рішень і ухвал суду касаційної інстанції не врегульована, проте врегульовано вимоги щодо змісту ухвал та рішень суду касаційної інстанції. Це зумовлює відповідні недоліки правового регулювання структури та змісту рішень і ухвал суду касаційної інстанції в цивільному процесі. Обґрунтовано, що акт суду касаційної інстанції має власну структуру, що, з одного боку, відображає послідовність розгляду справи в касаційній інстанції, а з іншого боку, характеризує особливість перегляду рішень судів нижчестоящої інстанції і обґрунтованість результату такого розгляду.

Враховуючи аналіз норм чинного законодавства України та судової практики, з’ясовано, що правове регулювання прийняття рішень та ухвал суду касаційної інстанції має суттєві недоліки, зокрема: а) встановлюючи зміст рішення, ухвали суду касаційної інстанції, законодавством не встановлено правові наслідки порушення (недотримання) цих вимог; б) законодавством України не передбачено порядок складання проекту рішення (ухвали) суду касаційної інстанції. Разом з тим, існує ряд недоліків правового регулювання порядку прийняття рішень і ухвал суду касаційної інстанції. У з в’язку з цим встановлено, що правове регулювання касаційного провадження в Україні в частині регулювання порядку прийняття рішень і ухвал суду касаційної інстанції на сьогодні потребує суттєвого оновлення та вдосконалення в контексті наступних напрямків: вироблення термінологічної частини з метою однозначного розуміння термінів, що вживаються в нормативно-правових актах (ст. 341 ЦПК України); внесення відповідних змін і доповнень з метою усунення прогалин правового регулювання (ч. 1, 2, 3 ст. 333 ЦПК України); подолання колізій серед норм цивільно-процесуального права (ст. 19, ч. 4 ст. 343, 347 ЦПК України).