Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератів / Філологічні науки / Українська мова
Назва: | |
Альтернативное Название: | категории утверждение и отрицание в украинском языке |
Тип: | Автореферат |
Короткий зміст: | У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, проаналізовано її теоретичні засади, визначено об'єкт, мету, завдання та методи наукового дослідження, окреслено джерела фактичного матеріалу, вказано на наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, апробацію її результатів та особистий науковий внесок здобувача. У першому розділі – „Категорії ствердження і заперечення як синтаксично нечленовані речення” - подано характеристику категорій ствердження й заперечення як об'єктів синтаксису, вказано на їх різнофункціональність та модальну сутність, реалізацію категорій ствердження й заперечення в синтаксично нечленованих реченнях, визначено структуру і морфолого-синтаксичне вираження стверджувальних і заперечних нечленованих речень, їх стилістичне функціонування. Ствердження й заперечення - явища багатомірні: одночасно і логічні, і синтаксичні, і лексичні поняття, які стали об'єктом дослідження багатьох вітчизняних і зарубіжних логіків і лінгвістів. Категоріальні ознаки ствердження й заперечення - це ознаки передусім синтаксичні. Кожна з категорій, становлячи окремий вияв предикативності, „показує певне відношення між висловлюванням і дійсністю, яке встановлюється й виражається мовцем за допомогою відповідних формальних показників” (П.А.Лекант). Ствердження й заперечення, як і інші компоненти предикативності, передають відношення висловлювання до дійсності. У нечленованих реченнях: а) або стверджується що-небудь про дійсність: У польському [служив], як не помиляюсь? - Умгу; Можете ви залишитись тут до завтра? - Можливо. - Гаразд (У.Самчук); Такого допускать не можна. - Звісно! (Л.Українка); б) або заперечується що-небудь про дійсність, певні факти життя в ній, якесь словесно нерозчленоване міркування, тобто заперечення чогось: Чого ти так зітхнула й застогнала! - Нічого, так; (Л.Українка); І ні ви, ні я - не є сон. На жаль, ні (У.Самчук). Таким чином, значення і комунікативна сутність категорій ствердження й заперечення полягають у відношенні висловлювання до дійсності з точки зору наявності чи відсутності в реальній дійсності зв'язку між предметом і його ознакою. Для кожного різновиду нечленованих речень зміст ствердження чи заперечення індивідуальний, але водночас кожне нечленоване речення структурно типізоване, бо в мові немає речення, яке б своєю синтаксичною будовою повністю, суттєво чи хоча б якоюсь однією структурною ознакою не збігалося зі структурною ознакою, яка простежується в безлічі інших речень. У нечленованих реченнях стверджується чи заперечується такий об'єкт-предмет судження, який виражається нерозчленовано з погляду логічного й граматичного, але комунікативність якого забезпечується контекстуально. Таким чином, категорії ствердження чи заперечення, реалізуючись, зокрема, у нечленованих реченнях, виявляють себе в стверджувальній або заперечній модальності. Ствердження й заперечення - це в загальному вияві два полюси одного цілого: перший передбачає наявність другого, як і навпаки. Ні перший, ні другий не може усвідомлюватись сам по собі, цілком індиферентно від другого. Ствердження й заперечення об'єднує як своєрідна єдність, так і протиставність. Між ними витворився об'ємний комплекс перехідних явищ, втілюваних у таких синтаксичних конструкціях, у яких збалансовується, своєрідно поєднується значення ствердження й заперечення. Це перехідні явища в структурно-синтаксичній системі мови. Вживаючи нечленоване речення Навряд, ми виражаємо сумнів у чомусь і цим послаблюємо значення ствердження як певного й окремого різновиду думки з її категоріальною значеннєвістю. Таким нечленованим реченням належить проміжне місце між тими структурами, в яких або що-небудь стверджується, або щось заперечується. Такі нечленовані речення своїм значенням ніби балансують між власне-ствердженням і власне-запереченням. Значення ствердження й заперечення в конкретних нечленованих реченнях реалізується у формальному протиставленні (план змісту речення відповідає плану вираження) або в прихованому (план змісту речення не відповідає плану вираження). Цим вмотивовується розрізнення двох аспектів синтаксичних категорій ствердження і заперечення: синтаксично окреслене ствердження, синтаксично окреслене, виразне заперечення; приховане ствердження, приховане заперечення. Основним виявом модальних категорій ствердження й заперечення слугує синтаксично нечленоване ствердження і синтаксично нечленоване заперечення: Ви знаєте Мирона Семашка? - Ще б пак!; Полковнику, ви перебільшуєте! - Ніскілечки! (В.Маликов). Обидва різновиди ствердження і заперечення реалізуються за допомогою модальних слів, часток і вигуків. Отже, ствердження й заперечення - це дві рівноцінні синтаксичні категорії, які сприймаються окремішньо, можливі тільки у взаємозв'язку, бо одна з них може усвідомлюватись та індивідуально вирізнюватись тільки у зв'язку з іншою, другою. У другому розділі – „Стверджувальні нечленовані речення” - схарактеризовано стверджувальні нечленовані речення як засіб реалізації категорії ствердження, їх суб'єктивно-модальну сутність і засоби вираження в них суб'єктивної модальності, експресивності, особливості їхнього морфолого-синтаксичного вираження. Стверджувальний різновид нечленованих речень морфологічно представлений словами Так, Отож, Авжеж, Добре, Звичайно, Правда, Гаразд, Ще б пак, Точно, Правильно, Аякже, Та вже ж, Отож-бо і т.д. Функція таких конструкцій полягає в ствердженні, позитивній відповіді на поставлене питання; ними підтверджується певна думка одного із співрозмовників. Невід'ємною ознакою стверджувальних нерозчленованих речень слугує інтонація і в більшості випадків суб'єктивна модальність. Інтонація надає таким словам-реченням смислової закінченості, співвідносить їхній зміст з дійсністю з погляду мовця, тобто виступає засобом вираження модальності. Стверджувальна суб'єктивна модальність у таких реченнях щонайбільше визначається контекстом, конкретною ситуацією мовлення. Стверджувальні нечленовані речення залежно від виконуваної ними функції у зв'язному мовленні доцільно скласифікувати по таких групах: 1) власне-стверджувальні нечленовані речення, які виступають прямою позитивною відповіддю на поставлене запитання; 2) стверджувальні нечленовані речення, якими підтверджується думка носія попередньої репліки; 3) стверджувальні нечленовані речення з додатковим модальним навантаженням; 4) стверджувальні речення з додатковим емоційним забарвленням; 5) умовно стверджувальні речення; 6) питально-стверджувальні нечленовані конструкції. До засобів вираження суб'єктивної модальності належать слова, які своїм лексичним значенням виражають різну ступінь передбачуваності: Сумнівно, Малоймовірно і т.п.: А чи згоден ти поступитись совістю заради кар'єри? - Не знаю. - Малоймовірно; Сьогодні ввечері друзі обіцяли заглянути до нас. - Сумнівно (Розмовне). Крім модальних слів, до засобів вираження суб'єктивної модальності належать однофункціональні з ними модальні частки - Навряд, Хіба: А у Сергія щось вийде із його підприємництвом ?- Навряд; Я думаю, що цей експеримент дасть, нарешті, позитивний результат. - Навряд чи так; Як не правдою, так обманом, а все ж буде по-моєму. - Хіба що так (Розмовне). Своєрідність суб'єктивно-модальних значень як особливих реалій мислення й мовлення полягає в тому, що вони „накладаються на граматичний грунт речення, яке вже має модальне значення” (В.В.Виноградов); тому їх ще називають вторинними модальними значеннями; вони складають ніби другий шар модальних значень у смисловій структурі висловлювання. Суб'єктивна модальність не змінює основного модального значення речення, але подає це значення „в особливому ракурсі, в особливому висвітленні” (Г.О.Золотова). У певних процесах спілкування вставні одиниці стають ніби „посередниками” між мовцем і самим змістом висловлювання, з одного боку, і мовцем та слухачем - з другого. За функціональною зорієнтованістю стверджувальні нечленовані речення модального характеру розмежовуються по групах: 1) стверджувальні нечленовані речення з додатковим модальним навантаженням впевненості, достовірності: Простіть його, він перепросить. - Звісно...; Я маю, отже, каятися ділом? - Се ж ясна річ. - Так, правда, ясна річ (Л.Українка). 2) нечленовані речення вираження невпевненості, сумніву: Чи не вкусила вас яка муха? - Можливо; Головне, тут розвелись жовто-блакитні... От нам і треба їх виполоти... - Щось так (У.Самчук). 3) нечленовані стверджувальні речення, в яких висловлюється позитивне ставлення до висловленого: Своя душа дорожча. Пристаю: Хай буде проклятий. - Та вже ж, не як; Утікача-вигнанця Теофіла, упертого повторного злочинця, суд присудив на хрест. - Отак і треба! (Л.Українка). 4) нечленовані речення підсумково-висновкового характеру: - Тоді який вихід? - Не їхати, і все! - Тоді не буде перепустки. Навіть тимчасової. - Ну, добре! Їдьте! Їдьте! (У.Самчук); - Столпотвореніє вавілонське. Смутнеє врем'я на Русі. - Он воно що (М.Хвильовий). У синтаксично нечленованих стверджувальних реченнях певна мовленнєва експресія може виражатись по-різному: засобами, які не пов'язані з певними синтаксичними конструкціями (інтонація, порядок слів), експресивно забарвленими синтаксичними конструкціями тощо. Деякі із синтаксичних конструкцій, особливо такі, яким властиве модальне значення обов'язковості, об'єктивної визначеності, неминучості, бажаності, категоричного наказу і под., позначені особливою експресивною виразністю. Уже виявлені нами модальні значення нечленованих стверджувальних речень завжди передбачають певну емоційну настроєність мовця (пор. експресивно нейтральне: Ти мені допоможеш? - Аякже; і експресивно виразний вияв тієї ж інформації-емоції: Ти мені допоможеш? - А чому ні?). Експресивність репліки-відповіді залежить від таких умов: 1) багатозначності структурної схеми питального речення, 2) здатності до трансформації в розповідне речення, 3) за особливої інтонації, 4) за наявності потрібного й достатнього контексту, ситуації. Найбільше емоційне наповнення мають стверджувальні нечленовані речення, які виражені фразеологізованими сполученнями слів, рідше - фразеологізмами. Структурно вони дво- і кількаслівні, вкрай мінімальні, синтаксично й функціонально образні, містять виражально-оцінну характеристику відношень між предметами особистої чи громадської сутності, позначають миттєві процеси чи функції певних органів людського тіла, певні типові вияви гумористичних, драматичних чи трагічних ситуації, подій тощо. Лаконічність форми відображення важливих реалій, їхня емоційно-експресивна виразність сприяє створенню емоційно-експресивного образу в будь-якій мовленнєвій ситуації: Утелющилися... самі заварили... І треба ж було! Не мала баба клопоту! - лаяв себе Лиштва (І.Логвиненко); Терплю! - спалахнув раптом Павло. - Чорта лисого втерпиш! Ось кину все й гайда. - А-а! Кишка коротка! Чого ж ти баланду травиш? (Ю.Смолич); Тоді буде пізно. Тепер ти був би потрібний, а тоді, може, і без тебе обійдуться. - А що ж! Дорога ложка до обіду (Н.Рибак). Дієвим засобом вираження емоційності стверджувальних нечленованих речень слугують вигуки, які умовно можна скласифікувати по таких двох групах: вигуки, що ними виражаються позитивні емоції, та вигуки як виразники негативних емоцій. Винятково важлива функція у вираженні експресивності належить інтонації, яка співдіє з лексичними та синтаксичними моментами висловлювань, слугує індикатором розподілу експресивності мовлення. Посиленню емоційності вислову сприяє, зокрема, зміна порядку слів. Нерідко вислів починається логічно акцентованим елементом. Особливо чітко це простежується на прикладах нечленованих речень, бо в цьому випадку вислів-відповідь несе в собі не тільки інтелектуальну інформацію, але й досить високий вияв емоційності, який особливо посилюється в реченнях окличного типу, в питально-риторичних реченнях, якщо вони до того ж ускладнені вигуками. Простежуються також інші явища: коли питальне речення через його своєрідне інтонаційне оформлення сприймається як стверджувальне (хоч і ослаблене), виражає певну констатацію, а не власне-питання; або формально заперечне речення в певній мовленнєвій ситуації, набувши своєрідної інтонаційної структури, також несе в собі стверджувальну (знову ж таки хоч і ослаблену) інформацію: Хведю, не чуєш: наче бджоли гудуть? - А чому б ні? Що ж їм лишається робити? (М.Стельмах); Пані, вам не треба божеволіти. ґ й інші можливості... - Які? Хай пан скаже... - Повернутися до своїх дітей. - Єзус-Марія, хіба то можливо?! - А чому б ні? (В.Малик). Отже, потреби мовленнєвої комунікації зумовлюють використання не тільки засобів для вираження інформації, але й експресивних мовних засобів, бо „в більшості висловів повсякденного розмовного мовлення спостерігається тісне злиття емоційного та інтелектуального” (И.Г.Торсуева). У третьому розділі – „Заперечні нечленовані речення” - визначено сутність заперечення як мовленнєвої категорії, засоби вираження заперечення в нечленованих реченнях, експліцитна та імпліцитна репрезентація заперечення, морфологічні характеристики заперечних нечленованих речень. На широкому мовному матеріалі в дисертації вмотивовується й уточнюється, розгортається думка, за якою заперечення реалізується не тільки у формах членованих речень, але й нечленованими синтаксичними одиницями (П.С.Дудик). Заперечні нечленовані речення (слова-речення) поділяються на власне заперечні; на слова-речення, що виражають незгоду з чиїм-небудь висловленням й на слова-речення, що заперечують сказане самим мовцем. Заперечення в мовленні може виражатись: а) з допомогою спеціальних мовних засобів і б) без вживання спеціальних мовних одиниць - в цьому випадку заперечення міститься в самій семантиці слова, у фразеологізованій сполуці слів, у реченні. Відповідно до цього можна виділити два способи вираження заперечення в мовленні: експліцитне - формально виражене заперечення, і імпліцитне - приховане заперечення. Основним засобом експліцитного вираження заперечення в українській мові слугують частки не, ні. В українській мові слова не, ні можуть функціонувати: а) як власне заперечні частки - типовий мовний засіб синтаксично окресленого заперечення: А ви хіба з „Плуга”? - Ні. Я не з „Плуга” (О.Вишня); б) у функції префікса, з допомогою якого утворюються нові слова (неправда, неправильно, невірно, ніскільки, аніскілечки, аніскільки тощо); в) як складова частина особливих виразів і усталених зворотів мови ( ні се ні те; ні юшки, ні петрушки; ситий голодному не товариш; рада б душа в рай, та гріхи не пускають тощо); г) у функції підсилювальної частки в запереченні (ні в якому разі). Вираження заперечення фразеологізованим зворотом завжди щонайбільше позначене емоційно-експресивною забарвленістю оцінного характеру. Фразеологізовані форми синтаксично нечленованої будови - це один із засобів вираження негативного значення - послабленого або ж прихованого, бо фразеологізований зворот являє собою семантично цілісну мовну одиницю, яка здебільшого виступає своєрідним вираженням заперечності всього вислову. Фразеологізовані поєднання слів здатні виражати заперечення самостійно або виступати засобом посилення негативності вже вираженого в реченні заперечення членоподільними засобами: ...Ні шатен, ні блондин, ні брунет. Якого ж кольору? Хто й зна! (О.Вишня); Може, ви знаєте, куди його повели? - Де там! (В.Малик). Для посилення заперечення можуть використовуватись вставні слова із значенням впевненості, достовірності: звичайно, зрозуміло, без сумніву, безперечно, природно, певна річ, дійсно, справді, розуміється, звісно тощо. Комунікативність синтаксично нечленованої заперечності посилюється, якщо його зміст розгортається подальшим членованим реченням. Це особливо стає вмотивованим тоді, коли заперечення нечленованого речення сприймається як приховане або ослаблене: Ну, ви йдіть, мабуть, до пароплава, а ми станемо в чергу і купимо квитки. - Що ви!.. Ви - наш гість! (М.Хвильовий). Для посилення заперечення можуть використовуватись риторичні речення, вигуки, повтор заперечних часток, підсилювальні частки та окличні інтонації: Позавчора, голубочко, треба було прийти, а тепер навряд чи допоможу! - Та позавчора я ще здорова була! - Ні-ні! Треба було, треба! (О.Вишня). Синтаксично заперечення може виражатися питальними реченнями - навіть за умови, що питальні речення не виражають судження, через що логічно вони не становлять ні ствердження, ні заперечення. Загальне значення заперечення завжди має в своїй основі певне значення модальності. Категорія питання в заперечній модальності завжди передбачає й відповідне інтонаційне оформлення питальності. Заперечна форма питання в таких випадках засвідчує більшу ймовірність того, що в реченні виражається або як приховане чи ослаблене заперечення, або як ствердження через заперечну форму питального речення. Потенційна багатозначність питальної структурної схеми полягає в тому, що питальна конструкція здатна набувати різних значень - за різних умов їхнього вживання. Значення повідомлення (заперечного чи стверджувального характеру) є вторинним і переважаючим над семою питання, яке самостійного значення набуває тільки за певних функціональних умов: А щастя родинне... чи воно не має у вас жодної вартості? - Чому ні? Однак де запорука, що я дістану і його? (О.Кобилянська). Інтонація - один із тих комунікативних способів, яким забезпечується вираження експресивного заперечного судження в реченні. Такі речення можуть не мати в своєму складі звичайних виразників заперечення (наприклад, заперечних часток), проте за допомогою інтонації такі нечленовані структури становлять заперечні конструкції завдяки високому інтонаційному навантаженню у вираженні експресивного заперечення. Такі речення інколи невипадково називають інтонаційно-заперечними. Інтонація таких конструкцій буває двох основних типів: експресивно-окличною, яка дуже близька до окличної, і менш експресивно-розповідною інтонацією. У всіх можливих реалізаціях категорія заперечення становить органічний й достатньо типізований, водночас також і індивідуалізований спосіб вираження певних форм мислення й комунікативних засобів мови.
ВИСНОВКИ
1. Ствердження й заперечення - це логіко-синтаксичні категорії, які здебільшого реалізуються в різноманітних мовленнєвих контекстах. Як особливі реченнєві реалії, ствердження й заперечення беруть участь у формуванні і виявленні предикативності - цієї найголовнішої ознаки речення, що нею виражається відношення наявного в реченні змісту до дійсності. 2. Нечленовані речення, серед них і нечленовані стверджувальні й заперечні речення слід трактувати як особливі комунікативні конструкції, однак нереченнєві, тобто такі, які самі по собі не становлять речення. За прийнятою у дисертації концепцією, нечленовані речення трактуються як своєрідні синтаксичні засоби вираження модальних значень, через які мовець фіксує й реалізує своє неоднакове ставлення до дійсності. 3. Ствердження й заперечення поєднані складними відношеннями, зв'язком. Їх об'єднують і одночасно роз'єднують явища, ознаки перехідного типу; це такі нечленовані речення, які балансують між ствердженням і запереченням; це нечленовані речення, яким належить проміжне місце між нечленованими стверджувальними й заперечними реченнями. 4. Нечленовані речення своєрідно співвідносні із звичайними реченнями, їм властиві деякі з тих ознак, які повною мірою збігаються з мовними ознаками справжніх речень: 1) інтонацією закінченого чи відносно закінченого вислову; 2) здатністю мати в своєму складі якийсь показник суб'єктивно-модального значення: частку, вигук, вставне слово, щонайрізнішу повторюваність чи поєднання їх; 3) нечленоване речення може поширюватись словоформами у функції членів речення, вступати в синтаксичні відношення з іншими висловами, поєднуватися з ними в складне речення, своєрідно формувати певні елементи структури тексту. 5. Нечленовані речення виражають характерні для власне-речень модально-логічні категорії ствердження, заперечення, запитання, спонукання тощо. Відповідно до цього й прийнято розрізняти нечленовані стверджувальні, заперечні, питальні, спонукальні, емоційно-оцінні, нечленовані речення мовленнєвого етикету. 6. Нечленовані стверджувальні речення містять позитивно стверджувальну відповідь на поставлене питання, підтверджують думку співрозмовника. Обов'язковою ознакою таких нечленованих речень слугує інтонація, а також властива їм суб'єктивна модальність. 7. Стверджувальні нечленовані речення залежно від їхньої функції в зв'язному мовленні класифікуються на такі групи: 1) власне стверджувальні нечленовані речення, які виступають прямою позитивною відповіддю на поставлене запитання; 2) стверджувальні нечленовані речення, якими підтверджується думка мовця попередньої репліки; 3) стверджувальні нечленовані речення з додатковим модальним навантаженням; 4) стверджувальні нечленовані речення з додатковим емоційним забарвленням; 5) умовно стверджувальні речення; 6) питально-стверджувальні нечленовані речення. 8. Заперечення в мовленні, як і ствердження, також може виражатись: експліцитно та імпліцитно. 9. Основний засіб експліцитного вираження заперечення в українській мові - частки не, ні. Для вираження значення послабленого заперечення вживаються фразеологізовані звороти, різні поєднання службових слів, тощо. 10. За своєрідністю лексико-граматичних засобів нечленовані речення поділяються на такі групи: 1) нечленовані речення, виражені частками; 2) нечленовані речення, виражені модальними словами; 3) нечленовані вигукові речення; 4) нечленовані речення, виражені фразеологічними зворотами. 11. Основна сфера вживання нечленованих речень - усне розмовно-побутове мовлення, а також мовлення художньо-літературне в його діалогічній формі. Тільки зрідка простежуються нечленовані речення в монологічних художніх текстах, частково і в певних жанрах мовлення публіцистичного, наукового.
|