КОГНІТИВНІ СТИЛІ ЯК ЧИННИК ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотези та завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи, представлено дані про її апробацію та впровадження у практику.

У першому розділі – “Теоретичні підходи в дослідженні когнітивно-стильових феноменів” – викладено результати аналізу зарубіжних та вітчизняних літературних джерел з відповідної тематики, проаналізовано й узагальнено основні теоретико-методологічні положення та найбільш типові концептуальні підходи до вивчення проблеми когнітивно-стильового різноманіття, зроблено спробу визначити місце і роль когнітивного стилю в системі інших стильових характеристик пізна­вальної діяльності. Зазначається, що в умовах ринкової економіки, коли поглиб­люються суперечності у всіх сферах виробництва, зростають також і вимоги до фахової підготовки випускників ВНЗ, в т.ч і майбутніх психологів.

Основним методологічно-концептуальним положенням роботи є те, що когні­тивний стиль розглядається як системна характеристика, яка наскрізно пронизує всю особистісну організацію індивіда. Вона є своєрідним результатом взаємодії пізна­вальної і особистісної складової суб’єкта, яка безпосередньо впливає на формування способів постановки та розв’язання задач, на прийняття рішень та цілепокладання. В зв’язку з цим, великого значення набувають наукові роботи, які дають можливість виявляти зв’язки між когнітивно-стильовими характеристиками та індивідуальними особливостями суб’єкта, що, в свою чергу, дозволить прогно­зувати його поведінку та результат діяльності, зокрема, навчально-професійної.

Проведена в ході дослідження аналітична робота, дозволила визначитись з низкою принципово важливих теоретичних положень, які склали концептуальну основу подальших наукових пошуків. Так встановлено, що незважаючи на вели­чезну кількість понять, які репрезентують стильові особливості людини, саме психологічна складова розглядається як системоутворююча основа загальної теорії стилю. Першочергове значення в системі основних положень цієї теорії відводиться аналізу закономірностей психологічної природи феномену стилю як властивості людської індивідуальності. При цьому найбільша увага впродовж багаторічних емпіричних досліджень когнітивного різноманіття приділялась таким поведінковим пара­мет­рам як залежність-незалежність від поля (H.Witkin), імпульсивність-рефлективність (J. Кagan), аналітичність-синтетичність або концептуальна диферен­ційованість (R. Gardner), вузькість-широта категоризації (Т. Pettigrew), когнітивна складність-простота (G. Кеllу) та ін. У вітчизняній психології стиль, здебільшого, описують через стійкі та неповторні особливості виконання діяльності, які детер­міновані індивідуальними властивостями найрізноманітніших рівнів, а також специфікою самої діяльності, в якій цей стиль формується.

Важливу роль при написанні роботи відіграло положення про те, що особистісний розвиток індивіда обумовлений рівнем його психологічної дифе­ренціації, який виявляється в ступені артикульованості (ясності та виразності) досвіду (H.Witkin). Відповідно можна говорити про артикулюючий (структу­рований, аналітичний) або глобальний підходи до інформаційного поля. Однією з дуже важливих сфер психологічної реальності, в якій чітко простежується від­мінність у сферах артикульованості, є відчуття особистісної автономності, що озна­чає зростання та поглиблення диференціації уявлень про свій образ “Я”. Зокрема, люди, залежні від поля, схильні до інтерперсональної орієнтації, в той час як не­залежні – до інтраперсональної. Рівень структурної організації індивідуальної поня­тійної системи суб’єкта визначається співвідношенням процесів диференціації та інтеграції, що, у свою чергу, виявляється в конкретному або ж абстрактному спо­собах (стилях) концептуалізації всього, що відбувається. Конкретність характе­ри­зується мінімальним, абстрактність – максимальним рівнем розвитку процесів дифе­ренціації та інтеграції понять. Відповідно можна говорити про індивідуальні від­мінності в способах сприйняття, розуміння та інтерпретації всього, що відбувається.

Когнітивна складність індивідуальної конструктної системи (за даними Дж. Келлі) проявляється у тому, що суб’єкт створює багатовимірну модель реальності, виділяючи в ній безліч взаємозв’язаних сторін. Когнітивна простота, навпаки, є свідченням спрощеного розуміння та інтерпретації реальності у сфері свідомості. Тенденція сприймати реальність когнітивно простим або когнітивно складним способом характеризує стійкі переваги в діяльності та поведінці конкретної особистості.

В процесі аналітичної роботи встановлено, що стиль людини реалізується у двох аспектах: внутрішньому – через систему поєднання індивідуально-психоло­гічних параметрів; і зовнішньому – у формі різноманітних типів взаємодії індивіда з середовищем. Що стосується першого з них, то стильові властивості виступають як механізм поєднання “формальних” та “змістовних” характеристик індивідуальності, які утворюють у ній особливу інваріантну психологічну структуру. Природа стилю, у цьому випадку, визначається специфікою співвідношення психологічних пара­мет­рів найближче розміщених підструктур індивідуальності, зокрема темпераменту-ін­те­лекту, характеру-здібностей, здібностей-темпераменту, темпераменту-характеру.

Стиль людини в зовнішній реальності найкраще описується в термінах психо­логічного інтеракціонізму, центральною темою якого є “Особистість і ситуація”. Намагання багатьох авторів (Г.Клаус, Є.Ільїн, Le er, Thomas & Chess, Rothbart, Bass) відповісти на питання про те, чи можливо на підставі даних про існування взаємозв’язку між стильовими параметрами і зовнішніми елементами середовища побудувати типологічну модель, яка дозволяла б уявити механізми цього явища, не дали бажаного результату. Разом з тим, у відповідності з концепцією М.О. Холодної, зміст паттерну стильових ознак визначається, в першу чергу, якістю (ти­пом) зв’язків між характеристиками різноманітної детермінованості. При цьому центральною ланкою стильового симптомокомплексу є стратегії надання переваги (стилі реагування), оскільки саме вони пов’язані з установками та переживаннями, ставленням до себе та інших, зі структурою життєвого досвіду, тобто з когнітивними, афективними та поведінковими рівнями ієрархічної структури психіки. Власне, це положення і визначило основні завдання щодо подальшої експериментальної роботи.

Найважливішою організаційною особливістю навчання в психологічному вузі є проблема визначення головних напрямів, основу яких складатиме значуща мета або ідея, якій повинно підпорядковуватися все інше. Такою ціллю слід вважати внут­рішню готовність суб’єкта самостійно і усвідомлено планувати, корегувати і реалі­зовувати перспективи свого розвитку (професійного, життєвого і особистісного); розглядати себе в контексті просторово-часових і смислових відношень; постійно розширювати свої можливості і максимально їх реалізовувати.

Важливою проблемою для майбутнього психолога (як і для будь-якого фахівця) є пошук ідеалу в професійному і особистісному самовизначенні. Ідеал припускає орієнтацію на щось “найкраще”, вказуючи шлях і напрям, в якому людині слід розвиватися як особистості і як професіоналові, орієнтуючись при цьому на систему цінностей і смислів. Ціннісні орієнтації, життєві цілі і плани складають ядро життєвої перспективи, без якого вона втрачає свою основну функцію — регулятивну (Є. І. Головаха).

Зважаючи на те, що професія психолога належить до категорії складних і твор­чих, в роботі зроблено спробу відійти від розуміння поняття “моделі фахівця” як чогось стійкого і завершеного. Адже надто складно виписати в “моделі” всі харак­те­ристики цієї професійної діяльності (зважаючи на її творчу основу), а також немож­ливо виділити загальновизнаний, стандартно-зразковий “профіль особистісних і професійних якостей”, під який можна було б “підганяти” майбутніх психологів.

Найголовнішим методологічним положенням при формуванні індивідуального стилю діяльності суб’єкта є готовність до її засвоєння за нормативно-схвалюваним зразком, який гарантуватиме успішне виконання професійних функцій у випадку невдалого експериментування при засвоєнні нових способів діяльності. Тому основним результатом професійної діяльності є розвиток ціннісно-смислової сфери суб’єкта, що дозволить досягнути рівня “творчого самопроектування себе як особистості професіонала”(А. К. Маркова).

Важливе місце у процесі фахового становлення майбутніх психологів відво­дилось формуванню “професійного Я”, основними складовими якого були: 1) усві­домлювані (відрефлексовані) когнітивні та операційні компоненти; 2) неусві­дом­лювані цінності і смисли, які надають емоційного забарвлення окремим про­фе­сійним актам та всій професійній діяльності в цілому; 3) навчально-професійні стра­тегії. Цей процес передбачав постійну роботу суб’єкта спрямовану на формування та деталізацію внутрішнього образу професійної діяльності (Е. Климов,1996; Д. Леонтьєв, 1993; А. Маркова, 1996; Н. Симанюк, 1997; В. Юрченко, 2006).

У другому розділі – “Концептуально-експериментальна основа дослідження когнітивно-стильових утворень майбутніх психологів” – описано основні методологічні засади підбору інструментів дослідження когнітивно-стильових та змістовних характеристик особистості.

На основі концептуальної моделі і вихідних теоретичних положень, було вибудовано модель емпіричного дослідження, яка включала блок когнітивно-стильових та індивідуально-психологічних характеристик, поєднання яких могло впливати на успішність засвоєння студентами навчально-професійної діяльності. Оскільки аналіз багатьох робіт незаперечно підтвердив вплив когнітивної складності та диференційованості на найрізноманітніші перцептивні особливості індивіда, в т.ч. і сприйняття різнобічних характеристик власного “професійного Я”, то одними з основних, в процесі дослідження, були наступні завдання: 1) виявити вплив когнітивної складності та диференційованості майбутніх психологів на різні сторони самосприйняття власного “професійного Я”, а також сприйняття інших людей, представників аналогічної чи близької професії; 2) розглянути взаємозв’язок між стильовими і змістовними характеристиками професійної самооцінки майбутніх психологів та оцінки ними інших фахівців; 3) виявити зв’язки між досліджуваними параметрами когнітивного стилю і такими характеристиками як рівень особистісної тривожності та самооцінки, мотиваційні тенденції професійного вибору і їх динаміка в процесі професійного становлення майбутніх психологів.

Проведений таким чином зріз дозволяв отримати відповідну розмірність інди­ві­дуального семантичного простору кожного досліджуваного (на основі кількості неза­лежних факторів-категорій), факторну вагу кожної ознаки, що давало змогу робити висновки про когнітивну складність свідомості суб’єкта, а також суб’єк­тивну значущість даної ознаки, яка, власне, і характеризуватиме його особистісні смисли.

Особливе місце серед фіксованих в процесі дослідження показників відво­дилось самооцінці як одній з найбільш інформативних характеристик самосвідо­мості студентів. Її динаміка повинна була чітко вказувати на ті зміни, які відбу­вались з досліджуваними. Важливу змістовну роль відігравали показники взаємо­зв’язку усіх змінних з таким значущим (смислоутворюючим) корелятом як ідеал (референтна особистість, група людей). Для реконструкції індивідуальної системи значень, яка представлена у вигляді семантичного простору досліджуваного, було обрано метод репертуарних решіток Дж. Келлі (реп-тест).

Оскільки метою експерименту було виявлення впливу когнітивної складності на диференційованість сприйняття себе і інших людей, то необхідно було підібрати і відповідні індикатори цієї змінної. В зв’язку з тим, що об’єктом дослідження виступав процес професійного становлення майбутніх психологів, то надзвичайно інформативним показником вважався рівень ідентифікації суб’єкта з референтними особами, ієрархічність рангів, позитивність самооцінки та оцінки інших осіб, рівень самооцінки та особистісної тривожності.

Для перевірки гіпотези про взаємозв’язок між характеристиками когнітивної складності досліджуваних з особливостями самосприйняття та самоутвердження ними свого “професійного Я” було проведено кореляційний і факторний аналіз відповідних показників. Зокрема виявлявся зв’язок між параметрами когнітивного стилю і професійною самоідентифікацією суб’єкта, а також його пізнавальною діяльністю і поведінкою, як наслідком такого зв’язку. В якості індикаторів для останніх використовувались показники особистісної тривожності і домінуючих життєвих стратегій. Існування незаперечних даних про зв’язок між когнітивним стилем і мотивацією дозволило детально проаналізувати в роботі мотиви професійного вибору і професійної самореалізації студентів-психологів.

Експериментальна процедура здійснювалася у три етапи. На першому з них визначались стильові особливості досліджуваних. В зв’язку з тим, що детально вивчались лише два стильових параметри, перший етап дослідження передбачав визначення рівнів сформованості когнітивної простоти-складності досліджуваних та сформованості основних індикаторів їх професійного розвитку (мотивації, показників успішності).

На другому етапі дослідження проводилась діагностика індивідуально-психологічних характеристик особистості. При цьому використовувались наступні методики: Реп-тест, процедура (Q-сортування, тест тривожності Спілбергера-Ханіна, тест вимірювання суб’єктивного локусу контролю (РСК), методика виявлення професійної оцінки і самооцінки, рейтинг професійного становлення.

Реалізація завдань третього етапу давала відповідь на основне запитання: Чи існує зв’язок між досліджуваними параметрами когнітивного стилю, індивідуально-психологічними характеристиками особистості та інтенсивністю їх впливу на успішність навчально-професійної діяльності студентів. Індикатором зв’язку між цими змінними вважався середньостатистичний бал успішності досліджуваних. Також студентам було запропоновано написати міні-твір на тему “Я і моє про­фесійне становлення”, який використовувався як своєрідний метод якісного аналізу, що дозволяв (на основі співставлення кількісних результатів найважливіших характеристик) підтверджувати або спростовувати надійність одержаних даних.

З метою отримання достовірних результатів використовувались методи мате­ма­тичної обробки емпіричних даних. Зокрема, для виявлення зв’язків між показ­никами досліджуваних змінних застосовувалися традиційні для математичної ста­тистики методи: рангування даних, визначення коефіцієнтів кореляції і факторний аналіз тощо.

У третьому розділі – “Психологічні умови ефективного взаємозв’язку когні­тивно-стильових утворень як важливий чинник професійного становлення майбут­ніх психологів” – проаналізовано індивідуальні відмінності у сфері професійної мотивації представників обох когнітивних профілів і запропоновано методичні підходи до утвердження тих тенденцій, які є професійно-важливими для спе­ціальностей досліджуваних студентів.

У процесі аналізу емпіричних показників вдалося виявити, що студенти 5 курсу спеціальності ПНП загалом задоволені своєю майбутньою професією, в той час як представники 5 курсу спеціальності ПС висловлюють невдоволення. Це можна вважати підставою для припущення: майбутній фахівець, який навчається за двома спеціальностями, більш захищений, оскільки у нього значно вищі можливості щодо свого подальшого працевлаштування і своєї подальшої професійної кар’єри. Тому багато студентів цієї групи чітко усвідомлюють свою найближчу професійну перспективу (адже серед них вже є такі, хто працевлаштований і навчається за індивідуальним графіком). Це робить ще більш зрозумілим той факт, чому завершальний період навчання у вузі для цих студентів не викликає невдоволення і розчарування. Водночас, серед випускників-психологів набагато вищий відсоток тих, хто мріє про іншу спеціальність (36% – середній рівень і стільки ж високий), в той час як на ПНП – 24% – середній і 0% – високий).