КОНЦЕПЦІЯ ЛАНДШАФТНОГО РІЗНОМАНІТТЯ ЯК ОСНОВА ОПТИМІЗАЦІЇ МЕРЕЖІ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ (НА ПРИКЛАДІ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

Короткий зміст

1. Теоретичні засади концепції ландшафтного різноманіття. З найдавніших часів, задовго до усвідомлення ландшафтів як реальних просторово-часових інтегрально-компонентних утворень земної природи, ландшафтне різноманіття (ЛР) планети знаходилося у полі зору дослідників природи. В часи, що безпосередньо передували зародженню ландшафтознавчих ідей, множинність геокомплексів виступала тлом, яке спонукало науковців кінця ХVIII – початку ХІХ століття до теоретичних новацій: пізнання і обґрунтування всезагального взаємозв’язку  предметів і явищ, розвитку матеріального світу (І. Кант, Ч. Лайель, Ч. Дарвін, Г. Гегель, М.В. Ломоносов, О. Гумбольдт, К. Ріхтер та ін.), взаємозв’язків і взаємозумовленості в цілісному співіснуванні компонентів природи (крім згаданих, – П.С. Паллас, І.А. Гільденштедт, І.І. Лєпьохін, Е.О. Еверсман, О.Ф. Міддендорф, М.О. Сєвєрцов, Ф.І. Рупрехт, П.П. Сємьонов-Тянь-Шанський та ін.). Наслідком цього стало формування в кінці ХІХ – на початку ХХ століття уявлення про зони природи В.В. Докучаєва (1898), а згодом і  вчення про ландшафти Л.С. Берга (1913). Відтоді, ті чи інші особливості ЛР зумовлювали науковий пошук і як наслідок, цілеспрямовано чи опосередковано, знаходили своє відображення в результатах найрізноманітніших напрямків ландшафтознавчих досліджень: працях районувального змісту К.І. Габліца (1785), П.С. Палласа (1795), Р.Е. Траутфеттера (1851), О.І. Воєйкова (1871), А.М. Бекетова (1874), Ф.П. Кеппена (1885), М.О. Сєвєрцова (1877), М.О. Мензбіра (1882), С.М. Нікітіна (1886) та ін.; схемах фізико-географічного районування Г.І. Танфільєва (1897, 1923), П.І. Броунова (1904), О.О. Крубера (1907), П.П. Сємьонова-Тянь-Шанського (1915), Г.М. Висоцького (1904), І.М. Крашеніннікова (1954), Б.Л. Лічкова (1922), П.А. Тутковського (1922), Р.І. Аболіна (1929), К.Г. Воблого (1945), М.А. Солнцева (1958), К.І. Геренчука, П.М. Цися і М.М. Койнова (1964), Г.Д. Ріхтера (1961, 1965, 1974, 1975), О.М. Маринича і П.Г. Шищенка (1968, 1982, 2003) та ін.; схемах зональної диференціації територій В.В. Докучаєва (1900), Л.С. Берга (1913, 1930) та ін.; численних ландшафтознавчих картах; типізаціях та класифікаціях ландшафтів А.Г. Ісаченка (1985, 1989), Н.А. Гвоздецького (1963, 1972, 1982, 1988), Ф.М. Мількова (1973, 1978, 1986), К.І. Геренчука (1964, 1977), А.І. Перельмана (1984), М.А. Глазовської (1964, 1978, 1983), Д.Л. Арманда (1975), А.М. Трофімова (1984), Ю.А. Шрейдера (1986), В.Б. Сочави (1967, 1978), В.А. Ніколаєва (1979), О.М. Маринича (1985), В.М. Пащенка (1999) та ін.; роботах про морфологічні, геохімічні, геофізичні, динамічні, функціональні, топологічні, екологічні, метричні, синергетичні та інші особливості геокомплексів; вченнях про геосистеми, антропогенні ландшафти, палеоландшафти; галузево-спрямованих дослідженнях, підручниках та посібниках з ландшафтознавства тощо.

Початок трансформації різноаспектних знань про ландшафти планети в систему поглядів, що в подальшому набула розвитку та широкої відомості як концепція “ландшафтного різноманіття”, відноситься до другої половини ХХ сторіччя. В цей час, на хвилі загальносвітової стурбованості про екостан навколишнього середовища, скликається ряд форумів, конгресів, нарад, конференцій, спрямованих на пошук оптимальних шляхів подолання кризових явищ в суспільстві та природі, вироблення відповідних стратегічних планів, затвердження нормативних документів тощо. Вперше, як ключові поняття природоохоронної діяльності, терміни „ландшафти”, „ландшафтне різноманіття” були зазначені на ІІІ Міжнародній конференції міністрів “Довкілля для Європи” (Софія, жовтень 1995р.), наслідком роботи якої стало ухвалення “Загальноєвропейської стратегії збереження біологічного і ландшафтного різноманіття”, розробленої з ініціативи Ради Європи. На основі цього документа у 1998 році (Флоренція), розроблено “Європейську ландшафтну конвенцію”, схвалену на Міждержавній консультативній конференції представників країн – членів Ради Європи.

Поняття різноманіття (різноманітність, розмаїття та близькі до нього – неоднорідність, варіабельність, мінливість, непостійність, відмінність та ін.), що лежить в основі цілого ряду наукових напрацювань (теорія множин та її похідні – формалізм, інтуїціонізм, логіцизм – в математиці, класифікації та систематики природничих і гуманітарних наук, окремі положення філософії, логіки, кібернетики тощо), витікає із загальнофілософського розуміння єдності і різноманіття світу. Відповідно до нього, внаслідок дії загального закону переходу кількісних змін в якісні, у нескінченному процесі саморозвитку матерії виникло незліченне різноманіття її якісно відмінних станів і структурних рівнів, на кожному з яких виявляються специфічні властивості і форми руху речовини, енергії, інформації. Так формується нескінченне багатоманіття світу, структурні рівні матерії від елементарних частинок до Метагалактики.

Ландшафтне різноманіття є особливим виявом усезагального та земного природного різноманіття і вирізняється з поміж інших їх складників інтегративною сутністю свого змісту, поєднуючи в собі властивості множинностей складових геокомпонентів. За визначенням, запропонованим В.Т. Гриневецьким [2000], ландшафтне різноманіття - реально існуюча на земній поверхні множинність створених природою (а тепер майже скрізь тією чи іншою мірою антропогенізованих) цілісних дискретно-континуальних структур – ландшафтних комплексів будь-якого розміру та ієрархічного рангу – від ландшафтних фацій і урочищ до ландшафтних районів, мезо-, макро- та мегарегіонів і їхньої генеральної структури – ландшафтної сфери Землі. Крім того, ЛР можна розглядати як специфічне (в плані кількості, таксономічного рангу, особливостей топології, функціонального потенціалу складових елементів тощо) просторово-часове поєднання геокомплексів системного змісту. Згідно з цим, ландшафтне різноманіття будь-якої ділянки земної поверхні являє собою дещо більше, ніж простий набір, множину геокомплексів. Будучи в кожному випадку унікальною комбінацією елементів, зі своїми індивідуальними властивостями складу, структури, функціонування та розвитку, усяке нове поєднання ландшафтних комплексів являє собою специфічну систему, яка щоразу особливо впливає на різнорідні процеси та явища, що відбуваються на їх теренах. З огляду на таке розуміння ЛР можна виділити кілька аспектів вияву впливу багатоманіття геокомплексів, - його структурно-функціональне (системне), геокомпонентне, еволюційне (геоеволюційне) та суспільно-господарське значення.

Структурно-функціональне (системне) значення ЛР полягає в його здатності, як специфічної системи складових елементів ландшафтної оболонки, значною мірою визначати загальні особливості її структури, функціонування, розвитку, стійкості до дії збурюючих чинників тощо.

Геоокомпонентне значення ЛР полягає в його властивості зумовлювати (перебуваючи в певному топологічному поєднанні різнорідних таксономічних одиниць геокомплексів та їх ареалів поширення) формування певного рівня різноманіття інших компонентів природи – гірських порід, ґрунтів, рослинності, тваринного світу тощо, при цьому знаходячись з ними як в прямому, так і в оберненому зв’язку, оскільки подальша складна варіативна інтеграція множини таких елементів веде до утворення нових геокомплексів.

Геоеволюційне значення ЛР визначається здатністю ландшафтів, у певних структурних і топологічних поєднаннях, спричиняти виникнення та інтенсивне протікання еволюційних процесів у живій та неживій природі.

Суспільно-господарське значення ЛР виявляється у його здатності впливати на процеси та явища соціального характеру – на позиції світогляду і культурно-релігійні традиції, на поширення і густоту населення, на особливості державоустрою і політичних стосунків, на форми людської діяльності та конкретні способи господарювання, на темпи соціально-економічного і культурного розвитку тощо.

Така всезагальна значимість дозволяє розглядати ЛР як основний об’єкт природоохоронної діяльності, а концепцію ландшафтного різноманіття як достатньо продуктивну теоретико-методологічну основу для екоеволюційних досліджень і впроваджень, зокрема у галузі оптимізації організації та функціонування мережі природно-заповідного фонду.

Ключовим методом пізнання властивостей ландшафтного різноманіття може стати його параметрична метризація – процес визначення просторових, часових, субстанційних, енергетичних, продуцентних, інформаційних та інших параметрів ландшафтних систем (С.І. Кукурудза, 1999, 2004).

Різноманіття метризаційних параметрів може бути необмежено великим. Їх зміст, кількість, набір, поєднання тощо залежать від цілей конкретного наукового дослідження і особливо від потреб і специфіки галузевого застосування. У найзагальнішому вигляді показники, які характеризують ландшафтне різноманіття тієї чи іншої території, на наш погляд, можна представити двома блоками – структурно-часового (структурного, структурно-часового) та функціонально-часового (функціонального, структурно-функціонального, структурно-функціонально-часового, функціонально-часового) спрямування (табл. 1). Такі групи параметрів призначені для характеристики ландшафтного різноманіття земної поверхні та його особливостей через підбір різновекторних показників (різноманіття, презентивність, навантаженість тощо) та багаторівневий (загальний, таксономічний, топологічний, індивідуальний) підхід до їх обчислення. Доцільним є розгляд кожного з параметрів у часовому аспекті.

Блок параметрів структурно-часового спрямування. Розглядаючи ландшафтне різноманіття в такому аспекті, в усій складності його горизонтальної територіальної структури, слід вирізняти різноманіття, утворене множинністю таксономічних одиниць геокомплексів (таксономічне різноманіття) і те, що формується внаслідок їх закономірного чергування, складаючи своєрідний просторовий орнамент території (топологічне різноманіття / мозаїчність). При цьому різні геокомплекси по-різному тяжіють до мозаїчного поширення (наприклад, геокомплекси плакорів і ярів).