ВАКАНСІЇ ТА СПІВРОБІТНИЦТВО

Актуальність теми дослідження. Українське законодавство формується в умовах складної трансформації економічної, соціальної та політичної сфер життя країни. Інтенсивність розвитку законотворчого процесу викликана потребами реформування нашого суспільства, переходом його до ринкової економіки та розбудовою правової держави. З метою забезпечення цього процесу в Україні накопичена величезна кількість різноманітних правових нормативних актів. З часу набуття незалежності спостерігається стійка тенденція до прискореного збільшення загальної кількості нормативно-правових актів, що приймаються у системі законодавчої та виконавчої влади. Отже, українське законодавство на даному етапі є складним, багатогалузевим утворенням, в якому переплетені вертикальні та горизонтальні зв’язки, діють законодавчі масиви різних рівнів, включно із нормативним спадком радянського періоду, та намітились стійкі тенденції до його уніфікації.

Для спрощення і ефективності орієнтування в нормативному матеріалі його слід постійно приводити до певної системи, адже в Україні приймаються нові нормативні акти, змінюються існуючі, відміняються застарілі, тобто відбувається інтенсивний законотворчий процес. Отже, нагальною є проблема впорядкування й систематизації прийнятих правових актів з метою ефективного їх використання. Вона, зокрема, відображається, наприклад, в таких нормативних актах, як Закони України “Про господарський суд” (ст.34), “Про обов'язковий примірник документів” (ст. 10), “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України” (п. 100), “Про державну таємницю” (ст.10), та інших нормативних актах законодавчої та виконавчої гілок влади. Також досить важливою обставиною, яку слід враховувати при систематизації українського законодавства, є перманентне внесення до нього значної кількості змін. Так, наприклад, за роки незалежності України прийнято 2239 законів (дані на березень 2002 року), зокрема базових 1282 (57,3%), а 957 (42,7%) – вносять зміни до чинних законодавчих актів.

Отже, проблема систематизації нормативно-правових актів була і залишається актуальною. Вона об’єктивно з’являється у зв’язку із необхідністю впорядкування зростаючої маси нормативно-правових актів, які врегульовують нові відносини, що виникають внаслідок суспільного розвитку. Сама ж консолідація починає використовуватися, як прийом, в процесі створення окремого нормативного акту ще до появи свідомого застосування технічних процедур систематизації нормативно-правового матеріалу.

З розвитком системи законодавства консолідація як вид систематизації починає відігравати в процесі упорядкування нормативно-правових актів важливу роль, яка полягає в проведенні цілої низки класифікаційних дій, що безпосередньо є складовими частинами інших видів упорядкування нормативно-правових актів, зокрема кодифікації та інкорпорації. Консолідація є перехідною ланкою, зв’язуючим сегментом між інкорпораційною та кодифікаціїйною діяльністю. Водночас вона виконує функцію первинного етапу такого виду систематизації, як кодифікація. Тому актуальність теоретичного осмислення гносеологічної сутності та техніко-юридичного механізму процесу консолідації базується також на об’єктивній необхідності постійного упорядкування та уніфікації нормативно-правових актів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає підготовленій Інститутом законодавства Верховної Ради України Концепції розвитку законодавства України на 1996-2005 роки. Проблематика дисертаційного дослідження відповідає також науковій темі на 1996-2001 роки «Теоретичний та історичний аналіз проблем становлення правової держави в Україні», (номер державної реєстрації 0199U001866), яка розроблялася кафедрою теорії та історії держави і права юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича, на якій підготовлено рукопис.